Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Попередній розгляд кримінальної справи

План

Розділ І

1. Вступ……………………………………………………………………………3

2. Поняття і значення підсудності……………………………………….………4

2.1. Порядок вирішення питання про підсудність справи…………………..5

2.2. Основні принципи підсудності…………………………………………..6

3. Види підсудності………………………………………………………………6

3.1. Родова (предметна) підсудність…………………………………………7

3.2. Спеціальна (персональна) підсудність………………………………….8

3.3. Територіальна (місцева) підсудність……………………………………8

3.4. Підсудність за зв’язком справ……………………………………….…..9

4. Процесуальний порядок передачі справи з одного суду до іншого……...10

Розділ ІІ

5. Процесуальний порядок попереднього розгляду справи…………………12

6. Питання, які вирішуються при попередньому розгляді справи………….12

6.1. Підсудність справи суду, на розгляд якого вона надійшла…….…….13

6.2. Можливість закриття справи або її зупинення………………………..13

6.3. Можливість зміни, скасування або обрання запобіжного заходу……14

6.4. Законність складеного обвинувального висновоку……………….…..14

6.5. Наявність інших порушень вимог закону………………………….…..15

7. Види рішень суду за результатами попереднього розгляду справи………17

7.1. Призначення справи до судового розгляду……………………….……17

7.2. Повернення справи на додаткове розслідування….…….………….…..18

7.3. Зупинення провадження в справі……….….……………………………18

7.4. Направлення справи за підсудністю….…………………………………19

7.5. Закриття справи…………………………………………………………..20

8. Висновок……………………………………………………………………….21

9. Список використаної літератури…………………….……………………….24

Розділ І

Вступ

Необхідність точного і правильного додержання кримінально-процесуального законодавства при розгляді судом справ, спрямовано на додержання встановлених законом процесуальних гарантій всіх учасників судового розгляду. Це необхідно для забезпечення всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, постановлення законного та обґрунтованого судового рішення. Іншими словами, чим більше суд і учасники судового розгляду звертатимуться до форми, тобто до встановленого законом порядку судового розгляду, тим менша вірогідність допустити судову помилку і більше гарантій для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, охорони прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, та осіб, які беруть в ньому участь, а також швидше і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний.

Попередній розгляд справи - це самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд з’ясовує, чи можливо розглянути кримінальну справи в суді. На думку Михеєнко М.М., він є необхідною умовою належної підготовки до всебічного, повного і об’єктивного розгляду обставин справи.

Під достатністю підстав для розгляду справи в суді слід розуміти сукупність доказів, підтвердження яких в ході судового розгляду зумовить винесення обвинувального вироку. Оцінка доказів з точки зору їх достовірності на цій стадії не проводиться. Така оцінка доказів відбувається тільки при постановлені вироку і лише після всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. При попередньому розгляді справи, докази оцінюються тільки з точки зору їх достатності для розгляду справи в суді. При цьому суддя чи суд не мають права вирішувати питання про винуватість обвинуваченого, яке вирішується в відповідності зі ст. 15 КПК України¹.

Перед суддею (судом) стоїть більш вузька задача – встановити по матеріалам кримінальної справи, чи проведено попередній розслідування в суворому дотриманні закону, чи з’ясовані в повному обсязі всебічно всі обставини справи, чи дотримано вимоги закону по дотриманню прав обвинуваченого, чи зібрані по відношенню до обвинуваченого достатні докази, які дають підстави для визнання його підсудним і розглянути в судовому засіданні справу по суті.

Питання попереднього розгляду відіграє дуже важливу роль в загальній системі судового розгляду кримінальної справи. Питання, які вирішуються при попередньому розгляді, мають дуже важливе значення, оскільки саме від цього та від правильності вирішенних питань, які виносяться на попередній розгляд, залежить подальший її розгляд. Наприклад, питання про перекваліфікацію злочину, інкримінованого підсудному або взагалі закриття справи чи можливо справа розглядається в суді, якому вона взагалі не підсудна.

Відповідно виникає цілком логічне питання, на яке акцентує увагу юристів такі атвори як Грошевой Ю.М. та Хотенець В.М.^*, який конкретно суд повинен розглядати ту чи іншу кримінальну справу? Залежить це від інституту підсудності. Тому виникає необхідність розмежувати повноваження різних ланок судової системи, а також окремих судів кожної ланки щодо здійснення правосуддя в конкретних кримінальних справах. Таке розмежування проводиться за допомогою правил про підсудність. У науці та практиці кримінального процесу під підсудністю розуміють сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких кримінально-процесуальний закон визначає суд, що має право і зобов’язаний розглянути її і вирішити по суті пред’явленого обвинувачення.

Визначити підсудність означає встановити, який суд, згідно із законом, повинен здійснювати правосуддя при попередньому розгляді кримінальної справи, а також провадження в суді першої інстанції і в подальших стадіях, якщо виникає така необхідність.

Правила про підсудність мають велике практичне значення. Чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення кримінальних справ, забезпечує правильність функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя.

Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду кримінальної справи з урахуванням її конкретних особливостей та з найменшими затратами державних коштів, здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізацію права обвинуваченого на компетентний суд.

Згідно із Законом України «Про судоустрій України»^*, всім суб’єктам правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову в зверненні за захистом до суду є недійсними.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.

Питання про підсудність кримінальної справи вирішується при направленні справи в суд прокурором відповідно до статті 232 кримінально- процесуального кодексу, а також суддею, відповідно до вимог статтей 242, 244, 249 КПК. Порядок визначення підсудності передбачений статтями 33 - 42 КПК, направлений на забезпечення швидого, повного і об’єктивного розгляду кримінальної справи. Дотримання цих правил дозволяє суду розглядати справу там, де проживає більшість свідків і зацікавлених в його розгляді осіб, врахувати специфіку окремиз категорій злочинів (наприклад, військових злочинів). Положення про підсудність засноване на принципі рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Тому дуже важливо, щоб кожна кримінальна справа розглядалась саме тим судом, якому ця справа підсудна. Потрібно виключити можливість довільного змінення підсудності, більш чітко визначивши компетенцію різних галузей судової системи. Підсудність кримінальних справ повинна бути чітко встановлена в законі, а не визначатися до застосованої справи, наприклад, через «особливу складність» справи або «виключно суспільного значення». На теперішеій час саме так визначається підсудність Верховного суду України.

Важливою гарантією прав людини на об’єктивний суд, є можливість вибору складу суду, обвинуваченого, який здатен саме його справу вирішити справедливо. В залежності від характеру справи, інтересів обвинуваченого, він може віддати перевагу одноособовій чи колегіальній формі розгляду кримінальної справи, відповідно до статті 17 КПК Укрїани.

В юридичній літературі є різні думки щодо видів підсудності. Зокрема, Маршунов М. М. розрізняє три види підсудності:

1) предметну (родову);

2) спеціальну (персональну);

3) територіальну (місцеву).

Є й інші погляди, зокрема таких відомих авторів як Михеєнко М. М., Шибіко В. П., Дубинський О. Я., які вирізняють загалом такий поділ підсудності як: а) родова, або предметна; б) територіальна, або місцева; в) персональна; г) альтернативна; ґ) за зв’язком справ^*.

Кримінально-процесуальний закон, залежно від ознак самого злочину (роду, характеру), суб’єкта злочину, місця його вчинення та зв’язку кримінальних справ між собою, якщо їх кілька, встановлює такі види підсудності: 1) родову (предметну); 2) спеціальну (персональну); 3) територіальну (місцеву); 4) за зв’язком справ.

Родова (предметна) підсудність визначається характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовуються повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції.

Родова підсудність визначається прямою вказівкою закону про віднесення певних категорій кримінальних справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки. Наприклад, згідно зі ст. 33 КПК районному (міському) суду - основній ланці в системі судів загальної юрисдикції, підсудні всі кримінальні справи, за винятком справ, що підсудні судам вищого рівня і військовим судам.

Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя за родовою (предметною) ознакою підсудні кримінальні справи:

1) про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-114 КК України: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); державна зрада (ст. 111 КК); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК); диверсія (ст. 113 КК); шпигунство (ст. 114 КК);

2) про злочини, за вчинення яких КК України передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі: умисне вбивство (ст. 115 КК); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК); посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК) тощо.

У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження згідно з вимогою статті 34 КПК.

Спеціальна (персональна) підсудність визначається суб’єктом злочину. Цей вид підсудності стосується кримінальних справ, що підсудні військовим судам, а також про злочини, вчинені суддями та народними депутатами України, тощо. Спеціальна підсудність - це перш за все підсудність, як правило, апеляційним судам, що діють як суди першої інстанції. Військовим судам підсудні всі справи про злочини, які вчинені військовослужбовцями незалежно від звання.

Військовим судам гарнізонів як суду першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, що мають військове звання до підполковника, капітана II рангу включно, крім тих справ, що підсудні військовим судам вищого рівня. Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, що мають військове звання полковника, капітана І рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, що обіймають посади від командира полку, командира корабля І рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3) справи про всі злочини, за які відповідно до ст. 36 КПК, в умовах мирного часу законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Кримінальні справи про злочини, вчинені суддями Конституційного Суду України, будь-якого місцевого чи Вищого спеціалізованого суду (Вищого господарського суду України) розглядаються по суті відповідно апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя, а також військовими судами регіонів, Військово-Морських Сил. При цьому конкретний суд за територіальними ознаками визначається Головою Верховного Суду України або його заступником, однак справа не може розглядатись тим судом, у якому працював обвинувачений^*.

Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем вчинення злочину. Це найбільш поширений різновид підсудності, за допомогою якої визначають, якому конкретно із вищеназваних судів підсудна справа. За загальним правилом, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину встановити неможливо, то у відповідності зі ст. 37 КПК, справа повинна розглядатись судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство.

Правильне визначення підсудності по територіальним ознакам важливо тому, що компетенція кожного суду поширюється на відповідну адміністративну одиницю (наприклад, районного – на територію району і т.д.). Територіальна ознака дозволяє розмежувати справи між однойменними судами, конкретизує, в провадження якого саме суду відноситься дана справа (якого району або області). Розгляд кримінальної справи саме в тому суді, в районі діяльності якого скоєно злочин, цілком є правильним і тому, що в цьому місці, як правило проживають підсудні, потерпілі і свідки, судді знають місцеві умови і можуть їх врахувати при прийнятті ріщення, забезпечується найбільш попереджувальний і виховний ефект судового розбіру.

В деяких випадках неможливо виявити, на території якого району чи області було скоєно злочин. Наприклад, коли злочин (кража, вбивство, пограбування та ін.) було скоєно під час руху потяга, самоліта. Якщо визначити місце скоєння злочину неможливе, то справа підсудна тому суду в районі діяльності якого закінчено полпереднє слідство по даній справі.

Підсудність за зв’язком справ визначається можливістю об’єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, справи яких підсудні за територіальною, родовою чи персональною ознакою різним судам. Цей вид підсудності визначається за такими правилами:

1) у разі об’єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню двох і більше осіб у вчиненні кількох злочинів, якщо ці справи підсудні двом чи кільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство згядно з вимогами ст. 39 КПК. При визначенні підсудності у цій ситуації повинні враховуватися такі обставини: місце проживання більшості обвинувачених, потерпілих чи свідків; забезпечення найбільшої повноти та об’єктивності дослідження обставин справи; забезпечення максимального виховного впливу від розгляду і вирішення справи;

2) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні кількох злочинів, справи про які підсудні різним судам, то справа відповідно до ч. 1 ст. 40 КПК розглядається судом вищого рівня;

3) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні кількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу, відповідно до ч. 2 ст. 40 КПК, розглядає військовий суд;

4) при обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених, згідно з вимогою ч. З ст. 40 КПК, розглядається загальним судом.

З метою забезпечення найбільш об’єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окремих випадках справу може бути передано на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем перебування більшості свідків.

Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.

Питання про передачу справи з одного районного (міського) суду до іншого чи з одного військового суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, одного військового регіону чи Військово-Морських Сил вирішується головою відповідно Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного Київського і Севастопольського міських судів, головою військового суду регіону, Військово-Морських Сил.

Питання про передачу справи до суду іншої області або військового суду, міжобласного суду або військового суду іншого регіону вирішується Головою Верховного Суду України чи його заступником в порядку, передбаченому ст. 38 КПК. Суддя, встановивши, що кримінальна справа не підсудна певному суду, надсилає її за підсудністю, про що виносить постанову. Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, якщо це не може завдати шкоди повноті й об’єктивності дослідження обставин справи. Якщо ж не можна цього забезпечити, суд надсилає справу за підсудністю про що виносить ухвалу.

Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна суду вищого рівня або військовому суду, надсилає її за підсудністю.

Передача до суду нижчого рівня справи, розгляд якої почався у судовому засіданні суду вищого рівня, не допускається.

Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38-41 КПК, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду у відповідності з вимогою статтей 41-42 КПК.

При обвинуваченні однієї особи чи групи осіб в скоєнні декілької злочинів, справи яких підсудні різнойменним судам (наприклад, одне – районному суду, а друге – обласному), то справа розглядається вищестоящим судом згідно вимог ч. 1 статті 40 КПК.

Розділ ІІ

Після надходження від прокурора кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду в порядку ст. 233 КПК починається третя стадія кримінального процесу - попередній розгляд справи суддею (за старим законом - віддання обвинуваченого до суду^*).

Суддя одноособово чи суд у справі, що надійшла від прокурора з обвинувальним висновком, з’ясовує щодо кожного обвинуваченого такі питання:

1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК;

4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

6) за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника, суддя з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;

7) за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника, суддя, згідно ст. 237 КПК, з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлено.

Питання, що з’ясовуються суддею при попередньому розгляді справи, пов’язані з перевіркою матеріалів кримінальної справи, по якій провадилось досудове слідство.

Розглянемо загальний зміст цих питань.

1. Чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла (п. 1 ст. 237 КПК)?

Якщо після одержання справи, суддя дійде висновку, що вона не підсудна даному суду, або з метою забезпечення найбільш об’єктивного і повного розгляду справи, а також виховного впливу судового розгляду її доцільно передати на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків, то він приймає рішення (постанову) про направлення її за підсудністю відповідно до вимог статей 38, 41 та ч. З ст. 249 КПК.

2. Чи немає підстав для закриття справи або її зупинення згідно п. 2 ст. 237 КПК?

За наявності обставин, передбачених статтями 6-10 і 11і КПК, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом. Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

На постанову протягом семи діб від дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається в першій інстанції апеляційним судом - касаційні подання чи скарги до касаційного суду відповідно до ст. 248 КПК.

Встановивши, що підстав для закриття справи немає, суддя має з’ясувати, чи на момент призначення справи на розгляд у судовому засіданні немає підстав для зупинення провадження по кримінальній справі. Якщо є такі підстави, наприклад, обвинувачений зник і місцеперебування його ні слідчому, ні судді невідомо, суддя повинен винести постанову про зупинення провадження в справі до розшуку обвинуваченого. Крім того, у разі захворювання обвинуваченого на хворобу, яка триває довгий час, що виключає можливість його участі в судовому розгляді справи, суддя також своєю постановою зупиняє провадження в справі до одужання обвинуваченого.

3. Чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог ч. З ст. 237 КПК.

Відповідно до ст. 223 КПК обвинувальний висновок повинен складатись з описової та резолютивної частин. В описовій частині зазначаються: обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі; відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред’явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; обставини, що обтяжують та пом’якшують його покарання.

При посиланні на докази в обвинувальному висновку обов’язково повинна зазначатись нумерація аркушів справи.

У резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред’явленого обвинувачення із зазначенням статті КК, що передбачає даний злочин. Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку додається до справи. Крім того, обвинувальний висновок повинен бути підписаний слідчим із зазначенням місця і часу його складання. Якщо вимоги закону щодо змісту обвинувального висновку не будуть виконані, суддя повертає справу прокурору на її дооформлення.

4. Чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу згідно з ч. 4 ст. 237 КПК?