Порівняльна характеристика асортименту порцелянових виробів різних фірм - виробників, що представлені в магазині ВАТ «Київський ЦУМ»

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….2

1 Історія виникнення порцелянових виробів……………………………………4

2 Характеристика сировинних матеріалів для виготовлення порцеляни……..9

3 Порівняльна характеристика  асортименту порцелянових виробів  різних фірм - виробників, що представлені в магазині ВАТ «Київський ЦУМ»:…..13

3.1 Товарознавча характеристика асортименту штучних порцелянових виробів різних фірм - виробників;…………………………………………...…14

3.2 Товарознавча характеристика асортименту комплектних порцелянових виробів різних фірм – виробників………………………………………………20

4 Вимоги до якості та відповідності показникам НД……………...………….25

5 Особливості маркування порцелянових виробів…………………………….30

Висновки та пропозиції………………………………………………………….34

Список літератури……………………………………………………………….36

Додатки…………………………………………………………………………...38

ВСТУП

 Фарфор –  найблагородніший і найбільш  досконалий вид кераміки, він є основним представником тонкокерамічних виробів. Вироби з фарфору дуже популярні серед керамічних виробів. Фарфор отримав широке застосування у всіх сферах життя – в побуті (високоякісний посуд є невід’ємним атрибутом нашого життя), будівництві (облицювальні плитки, скульптурні деталі), техніці (корозостійкі апарати, електро- і радіодеталі, низькочастотні ізолятори), у скульптурі, прикладному мистецтві.

В давнину посудом можна було назвати навіть згорнуте листя дерев. Технічний прогрес створив більш досконалі вироби, що вирізняються  своїми формами, декоруванням та ергономічними властивостями. Посуд у наші дні - не тільки столові прилади, а ще й показник смаку, статусу, уміння жити і жити з радістю. Саме тому розкриття відмітних особливостей та споживних властивостей має велике значення не тільки для майбутньої професії товарознавця, а й дає змогу користуватися знаннями у повсякденному житті. Ці знання допоможуть придбати якісні вироби з фарфору та відрізнити його від інших видів кераміки.

 Такі заводи  як «Баранівський фарфоровий  завод», «Коростенський фарфоровий  завод», Городницький, Сумський заводи  та Полонський завод художньої  кераміки з кожним роком випускають  все більше продукції, не тільки  для збуту в нашій державі, а й для експорту в інші  країни.

 Ринок товарів  зараз дуже насичений керамічним  посудом, як вітчизняного, так і  закордонного виробника. Найвідомішими  фірмами - виробниками посуду, зокрема  фарфорового є компанії: Gipfel, Luminarc, Berghoff, VITESSE та ін. За даними Державного комітету статистики України за січень – серпень 2008 року в Україні реалізовано вітчизняного фарфорового посуду  на 42 225 475 грн., а іноземного - на 86 258 884 грн.

Попит на вироби з кераміки постійно зростає, не тільки в Україні, а й за її межами, тому вивчення порцелянових виробів є дуже актуальним в наш час.

Мета курсової роботи - дослідити споживні властивості та асортимент порцелянових виробів різних фірм - виробників, що представлені в магазині ВАТ «Київський ЦУМ».

Об’єкт дослідження – сучасний асортимент порцелянових виробів.

Предмет дослідження – споживні властивості виробів з фарфору.

Завдання курсової роботи:

1. Вивчити історію виникнення порцеляни.

2. Ознайомитись з сировинними матеріалами для виготовлення порцелянових виробів.

3. Надати характеристику асортименту комплектних та поштучних порцелянових виробів різних фірм – виробників, що представлені в магазині ВАТ «Київський ЦУМ».

4. Визначити вимоги до якості та відповідності показникам НД.

5. Розкрити особливості пакування, маркування і транспортування порцелянових виробів.

1 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ  ПОРЦЕЛЯНОВИХ ВИРОБІВ

Історія виникнення порцеляни налічує більше трьох тисяч років. Але сам початок виробництва порцеляни в промислових масштабах відноситься приблизно до VI-VII століть, коли шляхом вдосконалення технологій і підбору вихідних компонентів стали отримувати вироби, що відрізняються білизною і тонкістю черепка. За переказами, стародавні китайці не могли визначитися з матеріалом для виготовлення посуду: нефрит – дорого , глина - негарно і недовговічно, дерево - неестетично. Потім зовсім випадково майстри знайшли спосіб виготовляти фарфор. І цей спосіб залишився великим секретом для всього світу. Одна зі складових цього великого секрету - сировина, з якого і виробляється фарфор. Провінція Цзянсі виявилася скарбницею фарфорового каменю - гірської породи, що складається з кварцу і слюди. Порцелянову масу робили з брикетованого порошку фарфорового каменю та каоліну (особлива глина, надає білизну виробу). Одержаний напівфабрикат витримували не один десяток років, для набуття ним пластичності. Після цього на черзі була піч, висока температура в якій при випалюванні змінює фізичний склад маси, вона стає прозорою і водонепроникною. Вже на початку нашої ери китайські гончарі будували печі, здатні створювати потрібну температуру, тому є археологічні підтвердження. А для особливого матового блиску глазур складали з декількох шарів різної прозорості.

У перші століття нашої ери майстерні по виробництву фарфору з'явилися в одному з міст провінції Цзянси, який згодом став відомий під ім'ям Цзіндечжень- столиця китайської порцеляни, адже історично саме ця місцевість є батьківщиною порцеляни й місце її постійного розвитку і вдосконалення.

Здавна порцелянові вироби з Цзіндечжень відрізнялися високою якістю. Одними з найбільш ранніх, що збереглися до наших днів, свідоцтв виробництва порцеляни, є знахідки черепків посуду при розкопках міста Самари в Месопотамії.

Починаючи з XIV століття в епоху Мін, провідним центром виготовлення порцеляни стає Цзіндечжень, де було налагоджено виробництво виробів, прикрашених свинцевими глазурями трьох кольорів. Саме фарфор цього періоду (в основному біло-блакитний), що виготовлявся у великих кількостях, потрапив у Західну Європу, де відразу ж привернув увагу європейців своєю технічною і художньою досконалістю, надзвичайним багатством форм і декору.

У різні історичні періоди китайський фарфор мав свої кращі зразки. Наприклад, відомий фарфор Цзюнці провінції Хенань, що відрізняється червонуватим блиском, переливами синього, фіолетового і білого кольорів і прозорістю є кращим фарфором династії Сун. У цей період (X-XII століття) були зроблені великі успіхи у виготовленні виробів з фарфору. Прикладом може служити фарфор марки «Яобянь», який володіє дуже високою якістю. Такий фарфор міг по цінності і вишуканості змагатися із золотом і нефритом.

Відомий синій фарфор Цінци, виготовлений у фарфоровій печі. Про нього говорили, що його синява подібна до нефриту, чистота - дзеркалу, а звук, який він видає при дотику, подібний звучанню Цина - це стародавній ударний музичний інструмент у вигляді зігнутої пластини, зробленої з нефриту, каменя або міді.

Вироби з синього фарфору з часів Сунськой династії широко купувалися в країнах Східної Азії, Європи, Америки і арабських країнах. У XIII-XIV століттях виробництво порцеляни у Китаї досягла свого розквіту і фарфор почав широко розповсюджуватися по всьому світу, завдяки християнським ченцям, які завезли китайський фарфор в Європу. У XVI столітті в Європі продавався тільки китайський фарфор, який везли через весь континент, називаючи його "chinaware" і ціна його на вагу золота. Привозний, рідкісний фарфор став коштовністю. Пані носили порцелянові черепки як намиста на золотому ланцюжку. Поступово замість терміна "chinaware" (китайські вироби) європейці почали використовувати термін "porcelain" від "porcellana" - так називався молюск, який мав прозору, з перламутровим відблиском раковину. Ці дві назви збереглися і до наших днів.

Виробництво порцеляни в Китаї завжди мало два напрями - експортне, що було великим прибутком держави і внутрішнє, для потреб імператорського двору і знаті. Ці напрямки істотно відрізнялися один від одного і за формою і з декоруванням. Наприклад, на замовлення імператора щорічно виготовлялося 31 000 блюд, 16 000 тарілок з драконами та 18 000 чашок. А для Європи були потрібні розкішні вази, парадні блюда і сервізи, якими не стільки користувалися, скільки виставляли на показ як дивовижні коштовності, що піднімають статус їх власника. Особливо відомі вироби, виготовлені в період правління імператорів Кансі (1662-1722) і його онука - імператора Цяньлуня (1711-1799), що відрізнялися особливо пишним, поліхромним декором і отримали назви зеленого сімейства, рожевого сімейства, а також жовтого сімейства. Ця порцеляна стала експортуватися в кінці XVII - початку XVIII століття в Західну Європу. У цих виробах, названих за переважанням відповідного тону, приваблювала витонченість форм, чистота поверхні. Вироби з так званого полум'яного  фарфору  з глазур'ю фламбе підкорювали барвистістю поверхні.

У зв'язку з експортом порцеляни на Захід, тематика розпису почала розширюватися - на виробах з'явилися сюжети, запозичені з Заходу. А Європа вимагала у першу чергу - палацові набори, великі настінні блюда. Всі ці парадні предмети робилися спеціально для Європи з мотивами національної екзотики. Також виготовлялися предмети, які використовувалися тільки в Європі. Як наслідування срібному кавнику було створено незвичайні порцелянові кавники, тази. Виготовляли свічники, годинники, канделябри та набори для сервіровки європейського столу: тарілочки для нарізування сиру, цукорниці. Декоративний розпис цінувалася вище, ніж самі вази, глечики і сервізи.

Основними мотивами розпису були різноманітні квіти (півонії, хризантеми, традиційний лотос), гілки сосен, птахи і звірі, дракони. Мати хоча б пару порцелянових ваз, вважалося проявом доброго смаку і було показником достатку господарів будинку.

Перший прорив у виробництві порцеляни стався у Флоренції під час правління Франческо ді Медічі, Великого князя Тоскани, що правив з 1575 по 1597, за допомогою печі, розробленої Боунталенті і Фонтану. Було розпочато виробництво штучної порцеляни, відомого як «фарфор Медічи».  
Так званий фарфор Медичі, який за своїми властивостями займав середнє положення між твердим і м'яким фарфором, був хоч і прозорим завдяки білій глині, але жовтуватим, і тому глазур застосовувалася біла, вже знайома з виробництва майоліки.

Збереглося приблизно 50 автентичних речей - тарілок, блюд, таць, польових фляг, ваз і глечиків. Декоровані вони або стилізованими квітками за зразком декору на перській кераміці, або гілками і запозиченими з сучасної італійської кераміки гротеску з птахами. Мануфактура діяла до першої чверті XVII століття включно. Близько 1700 року проблема білизни і просвічуваності  порцеляни технічно все ще не була вирішена: не знали хімічного складу твердої порцеляни, з її специфічними властивостями.

У січні 1710 Іоганн Фрідріх Бетгер в мейсенській фортеці була започаткована перша європейська мануфактура твердого фарфору. Бетгер керував мануфактурою до своєї смерті.

Крім дорогого вишуканою посуду майстри створювали чарівні маленькі статуетки та скульптурні групи в традиціях рококо. Як правило, посуд розписували зображеннями звірів і птахів, портретами, побутовими замальовками, які підкорювали глядачів вишуканою ніжністю фарб.

Незабаром отримує світове визнання французький фарфор, що випускається Севрським фарфоровим заводом, розвиваються порцелянові фабрики в Венеції. Фарфор європейських мануфактур був багато декорований - розписаний птахами, квітами, мисливськими сценками або фруктами. Залишалося знайти основну сировину- каолін.

15 серпня 1769 якась мадам, дружина аптекаря з містечка  Лімож, вирушила на річку прати  білизну. Увагу дами привернув шматок глини, який надав білизні "винятковий відбілюючий ефект". В голові жінки народилася ідея про маленький миловарний завод. Через пару годин аптекар встав з-за столу і сказав: "Це каолін! Ми мільйонери, кохана!"

Незабаром була побудована перша керамічна фабрика, потім друга, а вже в 1771 році містечко Лімож вперше почали називати «європейською столицею» фарфорового виробництва. Місто стало центром тяжіння найвидатніших майстрів і художників, кузнею кадрів керамічного виробництва. Процес виробництва ліможської порцеляни надзвичайно складний. Вона виходить із суміші різних мінеральних інгредієнтів (їх кількість відміряється з особливою точністю) та відбувається декілька послідовних випалів при високих температурах.

З часом розвивалася культура, разом з нею змінювались вироби з фарфору - з’являлися нові форми, використовувались нові матеріали для оздоблення. Фарфор набував статусу довершеності.

2 ХАРАКТЕРИСТИКА  СИРОВИННИХ МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ВИГОТОВЛЕННЯ  ПОРЦЕЛЯНИ

За сировинним складом розрізняють два основні види фарфору - твердий та м'який. М’який в свою чергу поділяється на такі підвиди: фрітовий, кістковий, бісквітний та низькотемпературний фарфор. Всі ці різновиди фарфору мають практично однаковий сировинний склад, але в різних співвідношеннях.

Сировинні матеріали, що застосовуються в керамічному виробництві, можна розділити на три групи: пластичні глинисті матеріали (каоліни та глини); непластичні матеріали (опіснювачі та плавні); матеріали для глазурі та барвники.

Матеріали, які застосовуються в  керамічній промисловості, поділяють на основні та допоміжні. Основні матеріали йдуть на виготовлення черепка, глазурі та отримання керамічних фарб.  Допоміжні використовують для виготовлення форм (для формування виробів), що застосовуються при випалюванні виробів.

Основні сировинні матеріали. До них відносяться матеріали пластичні й непластичні - плавні, поливи та керамічні фарби. Основні пластичні матеріали -  глина, каолін та бентоніт. Вони є продуктами руйнування гірських порід, що містять польові шпати (граніт, гнейс - зерниста метаморфічна гірська порода, що складається переважно з польового шпату, а також кварцу та кольорових мінералів, та ін.)

Глини досить різноманітні за хімічним, мінеральним складом і властивостями. Придатність глин для виготовлення керамічних виробів, крім складу, визначається їх пластичністю, усадкою, вогнетривкістю, інтервалом спікання, білизною. Домішки сполук заліза у глинах знижують їх вогнетривкість, обумовлюють деформацію виробів і утворення таких дефектів, як виплавки й мушки, які погіршують зовнішній вигляд і знижують сорт виробів. Шкідливою домішкою є вапняк, що знижує вогнетривкість і інтервал спікання глин і підвищує їх усадку. При випалюванні він розкладається, що призводить до руйнування виробів. Вологість глин для виготовлення виробів методом пластичного формування повинна бути в межах 18-25%, для виготовлення виробів методом лиття - до 40%. Залежно від вогнетривкості глиняні матеріали ділять на легкоплавкі (нижче 1350 ° С), тугоплавкі (1350-1580° С) та вогнетривкі (вище 1580 ° С). Легкоплавкі глини використовують для виробництва облицювальної плитки, скульптурних деталей, тугоплавкі - для порцелянового посуду, а вогнетривкі глини - для технічної кераміки. Для виготовлення фарфорових і напівфарфорових  виробів застосовують вогнетривкі глини, що складаються в основному з каоліну.

При глибокому хімічному впливі води, повітря, вуглекислоти та інших факторів відбувається процес каолінізаціі з утворенням нової речовини - каоліну, що складається в основному з мінералу каолініту. У глинах міститься до 80% каоліну, а також кварц, вапняк, польовий шпат та ін. Каолін служить сировиною керамічного виробництва. Після обпалення при 1200—1300°С керамічні вироби втрачають здатність поглинати воду і мають відносно високу механічну міцність. Чистий каолін іде на виготовлення фарфорових виробів, які обпалюють при температурі 1300—1400°С.

Для підвищення пластичності та покращення формуючих властивостей в масу додають бентоніт. Бентонітові глини при змішуванні з водою сильно набухають, збільшуються в об'ємі до 10 разів і утворюють гелеподібну масу. У керамічній промисловості їх використовують як добавки (від 3 до 5%) на заміну вогнетривкої глини (8 - 15%). Це дозволяє зберегти гарну форму і за рахунок збільшення вмісту в ній каоліну підвищити білизну виробів. Бентоніт має вогнетривкість 1300- 1400 ° С і відіграє роль пластифікатора і мінералізатора, сприяючи прискоренню процесів виникнення фарфору.

Для виготовлення фарфору також використовують таку речовину як фріт.

Фріт - це тонкоподрібнений сплав піску, гіпсу, соди, вареної солі і калійної селітри. Для надання більшої пластичності при формування в суміш додають спеціальні клейкі речовини.

Непластичної матеріали. Опіснювачі застосовують для зменшення деформації, розтріскування, усадки виробів при тепловій обробці глинистих матеріалів. Як опіснювачі глинистої маси застосовують кварцовий пісок тонкого помолу, з невеликим вмістом оксидів заліза (0,2-0,3%). Наявність оксидів заліза в сировині викликає утворення темних плям - мушок. Крім піску, для опіснення глин застосовують шамот (обпалену глину), бій керамічних виробів та ін. За рахунок розчинення кварцу в розплавах підвищується в'язкість рідкої фази, що запобігає деформації черепка.

У масі для отримання  фарфору містяться також такі непластичні матеріали як плавні. До плавнів відносяться речовини, які при взаємодії з компонентами керамічних мас утворюють легкоплавкі з'єднання. Їх вводять до складу маси для зниження температури обпалювання. При цьому підвищуються щільність, механічна міцність виробів та їх термічна стійкість. При збільшенні у масі плавнів кількість склоподібної фази в черепку зростає, при цьому підвищується і просвічуваність. Іноді до маси  додають 1,5-2,5% крейди і 1,2-4,0% оксиду цинку.

Природні матеріали - кварц - один із найбільш поширених мінералів у земній корі; кварцовий пісок - пiсок, що складається більше ніж на 90% з уламків кварцу; кремінь - мінеральне утворення, що складається з кристалічного і аморфного кремнезему. При температурі нижче 1000оС ці матеріали підвищують капілярність маси, що сприяє прискоренню процесів сушіння виробів. За рахунок розчинення кварцу в розплавах підвищується в'язкість рідкої фази, що запобігає деформації черепка.

У виробництві фарфору застосовують матеріали, що надають виробам  декоративності,  захищають поверхню від забруднень, підвищують газо- та водонепроникності черепка та гігієнічні властивості - це матеріали для декорування порцелянових виробів( керамічні фарби, фарби з додаванням дорогоцінних металів, люстри).

Глазур являє собою тонкий склоподібний шар на поверхні керамічних виробів. Глазурі розрізняють за хімічним складом, температурі плавлення і прозорості.

За складом вони бувають полешпатові, баритові, титанові, стронцієві, цирконієві та ін; за температурою плавлення – легкоплавкі і тугоплавкі. Глазурі з підвищеним вмістом кремнезему і зниженим вмістом лужних і лужноземельних елементів є тугоплавкими, а з підвищеним вмістом лужних і лужноземельних елементів і меншою кількістю кремнезему - легкоплавкими. Температура плавлення тугоплавкої глазурі 1400 - 1370 ° С, легкоплавкої - 1250-1080 ° С і нижче. Тугоплавкі глазурі отримують з кварцу, польового шпату, крейди, каоліну, глини та тонкоподрібненого бою відповідних керамічних виробів; легкоплавкі - з кварцу, польового шпату, вугілля, барію, соди та поташу.

Глазурі, для запобігання розчинення у воді їх вихідних компонентів, перед нанесенням піддають попередньому спіканню - фритируванню і подальшому помолу. При цьому утворюються  нерозчинні у воді силікати. Склад глазурі підбирають залежно від призначення виробів, їх природи, характеру і температури випалу. Для порцелянових виробів застосовують тугоплавкі прозорі і безбарвні глазурі. Закріплюють глазур на поверхні черепка випаленням.

Серед фарб для розпису порцеляни особливо вирізняються фарби, що приготовані з використанням благородних металів. Найбільш поширені фарби з використанням золота, рідше використовується срібна та платинова фарба.  
Золоті фарби містять 10-12% золота і обпікаються при температурі від 720 до 760 градусів. Вони є сплавами важких металів з каніфоллю і бувають безбарвними або кольоровими.  
3 ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АСОРТИМЕНТУ ПОРЦЕЛЯНОВИХ ВИРОБІВ РІЗНИХ ФІРМ – ВИРОБНИКІВ, ЩО ПРЕДСТАВЛЕНІ В МАГАЗИНІ ВАТ «КИІВСЬКИЙ ЦУМ»

В магазині ВАТ «Київський ЦУМ», що знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького, 2  представлено дуже широкий асортимент порцелянових виробів. На п’ятому поверсі знаходиться відділ посуду провідної фірми – виробника BergHoff, а на першому - відділ порцелянових виробів, в якому представлений посуд різних фірм – виробників, а саме: Сmielow - Польша, Leander та Moritz – Чехія; фарфор Noritake - Японія, Німеччина- Bauer,  Raiser та ін.

Широкий асортимент порцелянового посуду дає можливість кожному покупцю обрати вироби відповідно до свого смаку у вигляді сформованих комплектів, що мають єдине стильове рішення, або ж сформувати такий комплект самостійно з поштучних виробів.

Асортимент магазину насичений виробами для урочистих подій, такий посуд вирізняється своєю декоративністю, вишуканим, яскравим оздобленням та раціональністю форми. Широко представлені вироби для повсякденного застосування, такий посуд не має особливо яскравого оформлення, але тим самим вражає своєю простотою завдяки мінімальній кількості декору. Можна також виділити посуд, що призначений для дітей – це різноманітні комплекти  та поштучні вироби, що мають оформлення у вигляді улюблених казкових та мультиплікаційних героїв, завдяки чому звичайне прийняття їжі може перетворитися для малюка на цікаву гру.

3.1 Товарознавча  характеристика асортименту поштучних  порцелянових виробів різних  фірм – виробників

Поштучний посуд за функціональним використанням так само, як і комплектні вироби поділяють на столовий, кавовий та  чайний посуд.

До поштучного посуду відносяться чашки з блюдцями, блюдця, склянки, кухлі, келихи, піали, цукорниці, сухарниці, тарілки для вершків, молочники, глечики, маслянки, оселедиці, тарілки для супу, солянки, вази та інші вироби.

Тарілки в загальному асортименті столового посуду становлять приблизно 40%. За розмірами і ємністю вони бувають глибокі - діаметром 240 мм, місткістю 0,5 л; діаметром 200 мм, місткістю 0,25 л (дитячі); мілкі, діаметром 240 мм, 200 мм (закусочні), 175 мм (десертні), 150 мм (пиріжкові). Краї тарілок гладенькі або вирізні. Прикрашають рівним або рельєфним рисунком, чи іншими різноманітними видами декору.

Чашки із блюдцями випускають у великому асортименті однакового оздоблення. Вони мають різне призначення, фасони і місткість (додаток А). За призначенням чашки підрозділяють на чайні й кавові. Чайні чашки випускають різних фасонів. Місткість чайних чашок 200- 250 см3, напівапетитних - 300-350 см3, апетитних - 400 та подарункових - 500 см3 (вони зазвичай мають складні оброблення). Кавові і дитячі чашки випускають ємністю 60 і 100-130 см3.

Блюдця за призначенням підрозділяють на чайні, кавові і для варення. Блюдця чайні випускають різних фасонів і розмірів відповідно до ємності чашок. Так, блюдця діаметром 135-140 мм призначені для чашок ємністю 200-250 см3, 150-155 - для чашок ємністю 300-350, 160-170 мм - для чашок ємністю 400 і 500 см3; блюдця діаметром 110-120 мм - для кавових і дитячих чашок. Блюдця для варення виробляють різних фасонів, діаметром 90-100 мм.

Тарелі призначено для подавання холодних і гарячих закусок, пирогів, хліба. У діаметрі бувають 300-450 мм; за формою - круглими, овальними, з гладкими або з гранованими краями, рівними або вирізними краями різних фасонів.

Вази для супу або компоту випускають овальної і круглої форми, з двома ручками і кришкою, з вирізом для розливної ложки, ємністю 2000 і 3000 см3.

Тарілки для оселедців - овальної форми, з рівним, вирізним або рельєфним краєм. Довжина - 135-300 мм. Тарілки, призначені для оселедця без гарніру, виготовляють з низьким бортиком (мілкі), а тарілки, призначені для оселедця з гарніром і приправою, - з високим.

Соусниці - з піддоном або без нього, без кришки, ємністю 80-400 см3. Мають злив і ручку. Призначені для подавання різних підлив.

Салатники бувають круглі, овальні та інших фасонів, ємністю 120-1400 см3.

Хрінниці складаються з корпусу і кришки з вирізом для ложечки. Вони бувають різних фасонів - без ручок, з двома ручками. Ємність хрінниць без ручок 350-400 ом3, з

ручками – 200 см3.

Сільнички виготовляють різних фасонів; вони бувають одномісні та двомісні, ємністю 40 см3.

Гірчичниці складаються з корпусу і кришки з вирізом для ложечки. Випускають їх також різних фасонів, ємністю 35-40 см 3.

Перечниці складаються з корпусу з круглим отвором, що закривається пробкою, і дрібними отворами в верхній частині корпусу. Випускають їх різних фасонів, ємністю 10-35 см 3.

Склянки випускають циліндричної та конічної форми, з ручкою або без неї, ємністю від 240 до 250 см3.

Кружки мають циліндричну форму і ручку. Залежно від товщини черепка їх підрозділяють на звичайні, ємністю 90-100 і 200-400 см3 і з потовщеним черепком - 400-500 см3. Курортні кружки пласкі, з пустотілої  ручкою, ємністю 250-300 см3,  вони призначені для мінеральних вод.

Келихи відрізняються від чашок видовженою формою корпусу і більшою ємністю (400-600 см3). Випускають різних фасонів: на ніжці або без неї, з кришкою, іноді в комплекті з блюдцями; з різноманітним оздобленням.

Піали нагадують чаші: корпус сферичної форми, на піддоні або на низькій ніжці, без ручки. Оздоблення яскраве. Піали нерідко вважають національними виробами подарункового призначення (узбецькі, таджицькі та ін.). Призначені для вживання чаю.

Чайники за призначенням бувають: для заварювання чаю місткістю до 800 см3 і доливні - 1000-1400 см3. Фасони різні: куле- та грушоподібні, циліндричні, "чаркою", "з гранями", сервізні. Для виходу пари у кришці є отвір, а з середини, біля носика, - сітчаста стінка. Доливні чайники (залежно від форми і декору) виготовляють у звичайному або сувенірному оформленні.

Кавники відрізняються від чайників витягнутим корпусом і довгим носиком; ємність 500-1400 см3.

Сметанники   виготовляють   різної   форми,   місткістю    150—425 см3.

Цукорниці виготовляють різних фасонів: круглі, конічні, циліндричні, грушоподібні, у вигляді зрізаного конусу, без ручок або з двома ручками, з кришкою або без неї, ємністю 250-600 см3.

Сухарниці виробляють різних фасонів, круглої і овальної форми, на ніжці або без неї, з рельєфної поверхнею, з гладким і вирізні краєм. Плоскі сухарниці типу тарілки з невеликими вушками з двох сторін випускають довжиною 270 мм, овальні - довжиною 310-335 мм.

Тарілки для вершків виготовляють різної форми, без кришок, ємністю 150-250 і 300-425 см3.

Молочники  мають більшу ємність -500-750 см3; випускають їх з кришкою або без.

Глечики для молока, квасу та інших напоїв випускають з кришкою, ємністю до 2000 см3, різних фасонів.

Маслянки виробляють різноманітних фасонів, в тому числі на піддоні і з кришкою-ковпаком або без піддону і з кришкою, ємністю 100-200 см3.  
Полоскальниці входять до складу сервізів і бувають різних фасонів, ємкість їх 500-1200 см3.

      Вази призначаються  для варення і фруктів. Вази для варення виготовляють завжди на ніжці висотою не менше 25 мм, діаметром 120 мм. Вази для фруктів мають ніжку не нижче 30 мм, круглу форму, гладкий або вирізьблений край, діаметр 240-270 мм.

В магазині ВАТ «Київський ЦУМ» представлено широкий асортимент штучних порцелянових виробів провідних фірм – виробників. Це чашки чайні та кавові, піали, тарілки, салатники, чайники  доливні та заварні, форми для випічки, підставки для спецій, графіни, маслянки та  вази для тортів. Посуд дуже різноманітний за місткістю, розмірами та декоруванням, завдяки чому покупець може самостійно формувати набори з урахуванням своїх потреб.

Чашки чайні з блюдцем фірм - виробників BergHoff, Імператорський фарфор, Luminarc, мають місткість від 50 до 400 см3, залежно від призначення:

• бульйонні чашки та чашки для сніданку - використовуються для  подачі пюре та різних супів. Місткість: 350- 400 см3, з двома і з однією ручками.
• чайні використовуються для подачі чаю, кави з молоком або вершками. Їх місткість: 200-250 см3.
• кавові чашки використовуються для подачі чорної кави (місткість: 50-100 см3.)

Чашки виготовлені з високоякісного фарфору зі скляною поліровкою, ці вироби витримують високі температури. Мають дуже яскраве оздоблення.

Піали відрізняються від чашок формою корпусу - у вигляді зрізаного конуса на низькій ніжці - і відсутністю ручки. Ємність їх 140-400 см3.

У великій кількості представлено тарілки японської фірми – виробника Noritake, що виготовляє вироби з кісткового фарфору. Вироби даної фірми мають оздоблення переважно золотом або сріблом, завдяки незначній кількості декору вироби виглядають досить витончено та благородно.

Тарілки глибокі мають діаметр 210 мм, для салатів – 213 мм. Салатниці на відміну від тарілок для обіду мають набагато яскравіше оформлення по борту для надання страві святкового вигляду.

Тарілки хлібно – пиріжкові виготовляють діаметром 150 мм, вони призначені для вживання десертів, або накладання хлібу, досить зручні, оскільки мають невеликий розмір, що відповідає величині десертної порції.