Порівняльна характеристика безособових форм дієслова та їх функцій в реченні

Порівняльна характеристика безособових форм дієслова та їх функцій  в реченні

(на матеріалі текстів  наукової прози в українській  та англійській мовах)

ЗМІСТ

ВСТУП

     Дієслово в українській та англійській мовах займає абсолютно виняткове місце внаслідок широкої розгалуженості своєї системи і тієї великої ролі, яку дієслівні форми грають в побудові речення. Безособовими формами дієслова є такі форми дієслова, що мають риси як дієслова, так і іменника (інфінітив, герундій), прикметника (дієприкметник) або прислівника (дієприслівник). Безособові форми здатні займати цілий ряд синтаксичних позицій, за винятком функції простого присудка.

     Актуальність даної курсової полягає в тому, що безособові форми дієслова представляють інтерес для лінгвістики, по-перше, у мірі прояву дієслівних чи іменних ознак, по-друге, у плані різноманітності мовних засобів, якими вони виражаються в англійській та українській мовах. Причина вибору даної теми для дослідження у курсовій роботі полягає в значному інтересі дослідників до вивчення цієї теми.

     Об’єктом нашої роботи виступають безособові форми дієслова в українській та англійській мовах, а саме інфінітив, герундій, дієприкметник та дієприслівник.

     Предметом є функціональні характеристики безособових форм, їх ознаки та синтаксичні властивості, які проявляються в текстах наукової прози.

     Метою даної роботи є аналіз, вивчення та співставлення безособових форм дієслова в українській та англійській мовах, дослідження їх функцій в реченні. Реалізація цієї мети передбачає розв’язання наступних завдань :

• з’ясувати та уточнити низку базових понять;
• розглянути класифікацію та форми безособових дієслів;
• встановити  засоби реалізації безособових дієслів англійської мови в українській мові;
• виявити особливість прояву дієслівних чи іменних ознак в безособових формах дієслова.

     Використані нами методи дослідження мають комплексний характер.

У роботі використовувалися описовий метод та метод компонентного аналізу. Дефінітивний метод використовувався для пошуку адекватної дефініції терміна; на всіх стадіях дослідження застосовувався  порівняльно-зіставний метод.

     Теоретичне значення даної курсової роботи визначається тим, що її основні положення можуть бути використані у дослідницьких роботах на цю тему.

     Практична цінність роботи полягає в тому, що її матеріали і результати можуть бути використані при написанні курсових та дипломних робіт, наукових статей, у викладанні курсів теорії та практики перекладу сучасної англійської мови.

РОЗДІЛ 1. Визначення терміну «дієслово» та його загальна характеристика

1.1. Дієслово  в українській мові

     Дієслово, як пише Пономарів О.Д. , — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа [20, 169].

     Дієслово – частина мови, призначення якої полягає в тому, що вона є носієм динамічної ознаки, семантичні складові якої передаються досить розгалуженою системою граматичних категорій і їх матеріальних виразників – граматичних форм [2, 157].

     Всім дієсловам властива процесуальність незалежно від їхнього лексичного значення. Дієслово як процес виражає динамічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання, чим відрізняється від прикметника й прислівника, які передають статичну ознаку. Змінна дієслівна ознака є однією з основних рис речення і в граматиці має назву предикативність. Вона виражається в часі та способі (теперішньому, минулому й майбутньому дійсного способу) або тільки в способі (наказовому і умовному) [20, 170].

     У реченні дієслово виступає переважно присудком. У граматичних системах різних мов дієслово характеризується неоднаковою кількістю граматичних категорій і різним ступенем відокремлення від імені. В індо-європейських мовах дієслівні форми поділяються на особові (змінювані за особами) й неособові (інфінітив, дієприкметник, дієприслівник, герундій та ін.).

     Для особових форм дієслова характерні граматичні категорії особи, часу, способу й стану. В неособових формах ці категорії виявляються спорадично (напр., у дієприкметнику - час і стан). Неособові форми дієслова виступають в аналітичних формах часу й способу (укр. "буду читати", англ. "is reading") або вживаються як самостійні словоформи у складі словосполучень і речень (наказав мовчати, іду співаючи).

     Особовим і неособовим формам у слов’янських мовах властиві категорії виду дієслова (насипаю - насиплю, насипати- насипати) і перехідності / неперехідності (пишу статтю - ідy) [18, 215].

     Дієслово охоплює відмінювані форми — дієслова і дієприкметники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і форми на -но, -то. Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов'язані з його значенням і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія способу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу — дієсловам дійсного способу (читає — читав — читатиме), категорія особи — дієсловам дійсного й наказового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), категорія числа — всім відмінюваним дієслівним формам [20, 170].    

     В українській мові  дієслова, що виражають дію або стан, які відбуваються без участі дійової особи, належать до безособових. Вони не можуть сполучатись у реченні з іменником або займенником у ролі підмета (чи з іншою частиною мови в цій же функції). Це окрема група дієслів, своїм значенням вони не тотожні з будь-якою групою особових дієслів.

     Пономарів О.Д. надає таку класифікацію безособових дієслів:

1) дієслова фізичного стану : морозить, лихоманить ;

2) дієслова психічного стану : спиться, сниться ;

3) дієслова, що означають явища  природи : свіжіє, вечоріє ;

4) дієслова, що означають стихійні  явища : вигоріло, висушило ;

5) дієслова, що означають буття,  міру наявності (або відсутності) : сталося, бракує ;

6) дієслова успіху : пощастило, поталанило.

     Безособові дієслова не змінюються за особами, хоч уживаються в теперішньому часі у формі 3-ї особи однини. У минулому часі — у формі середнього роду однини.  У безособовому значенні можуть уживатися особові дієслова. Безособові дієслова можуть творитися від особових за допомогою постфікса –ся : живе – живеться [19, 178].

1.2. Дієслово в англійській мові

     Маслов Ю.С. визначає дієслово як частину мови, що виражає граматичне значення дії, тобто ознаки динамічного, що протікає в часі. Граматичне значення дії розуміється широко: це не тільки діяльність у змісті цього слова, але й стан і проста вказівка на те, що даний предмет існує, що він відноситься до певного класу предметів (осіб). Важливо те, що дієслово передає ознаку не статично, не як приписувану предмету (особі) властивість, а як ознаку, що обов'язково протікає в якомусь тимчасовому відрізку [8, 75].

     В англійській мові поряд з особовими формами існують безособові форми дієслова: герундій, дієприкметник, інфінітив, які мають ряд особливостей, що потребує обережного до них підходу при перекладі.

     Безособові форми дієслова відрізняються від особових форм перш за все тим, що вони не мають категорії особи, числа і способу. Не висловлюючи особи та числа, герундій, дієприкметник і інфінітив не можуть узгоджуватися з підметом і, отже, самостійно ніколи не виступають у функції простого присудка.

     Іншою спільною особливістю безособових форм є те, що категорія часу в них має відносний характер, тобто їх тимчасові відмінності набувають значення лише в зіставленні з часом особистої форми (присудка) даного речення.

     Внаслідок особливостей свого виникнення та історичного розвитку безособові форми дієслова близько стикаються з недієслівними категоріями і виявляють тісний зв'язок: герундій і інфінітив – з іменником, а дієприкметник – з прикметником [1, 240].

     Безособові форми дієслова мають подвійну структуру, іменну та дієслівну. Всі безособові форми дієслова можуть утворювати предикативні конструкції. В реченні безособові форми дієслова можуть зустрічатися:

1. Окремо (без супроводжуючих слів).

She went away smiling. – Вона пішла, посміхаючись.

2. У фразах (фрази формують синтаксичні одиниці, що служать однією частиною речення).

Not to disquiet his sister, he had said nothing to her of the matter. – Щоб не

хвилювати сестру, він нічого не сказав їй про це.

          3. У предикативних конструкціях.

          There is no mistake about his being a genius. – Не може бути жодного сумніву в тому, що він – геній [11, 154].

     Отже, неособові форми дієслова (вербалії) – це такі форми дієслова, що мають риси як дієслова, так і іменника (інфінітив, герундій) або прикметника (дієприкметник) [13, 45].

РОЗДІЛ 2. Безособові форми дієслова в українській мові

2.1. Інфінітив в системі української мови

     Поняття “інфінітив” трактується по-різному, складність відображається вже у найменуванні. Первинна назва інфінітива – “неозначений спосіб” – відбиває його віднесеність до імені. Але дієслівна категорія способу виражає певне встановлене мовцем відношення висловлювання до дійсності. А у словах, наприклад, “писати, говорити” української мови немає ніякої вказівки на модальність. Неозначеність інфінітив проявляє у тому, що він називає дію безвідносно до категорій особи, числа, часу і способу. Але за своїм походженням категорія інфінітиву є цілком “означеною”. Тому пропонується вживати латинський термін “інфінітив”

[21, 131].

     Неозначена форма дієслова або інфінітив – це початкова форма дієслова. Це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на –ти або –ть [2, 158].

     Дієслова у формі інфінітива бувають доконаного і недоконаного виду. Дієслова доконаного виду означають дію, яка завершилась у минулому або обов’язково відбудеться в майбутньому. Вони можуть вказувати на початок, тривалість, раптовість та результативність дії (заспівати, подумати, стукнути). Дієслова цього виду мають форми минулого і майбутнього часу. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і можуть додатково вказувати на повторюваність (примовляти), протяжність (іти), необмеженість [2, 161]. Більшість дієслів недоконаного виду утворюють парні форми доконаного виду. Форми одного виду дієслова утворюються від форм іншого виду цього ж дієслова за допомогою таких засобів:

1. Додавання і відкидання префіксів: питати > спитати.
2. Зміни, появи, або відкидання суфіксів: звільняти > звільнити.

     Отже, інфінітив – це форма дієслова, яка не виражає способу, часу, особи роду і числа [16, 46]. Неозначена форма вживається тоді, коли треба називати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли.

2.2. Дієприкметник в системі української мови

     Дієприкметник — це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або тією дією, яка на нього спрямована. Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого він утворений. Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі, відмінку [2, 195].

     За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна із цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).

Активні дієприкметники

     Активні дієприкметники вказують на ознаку дійового предмета. В теперішньому часі вони виражають таку ознаку дійового предмета, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка. Утворюються рідковживані в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфікса -уч- (-юч-) для дієслів першої дієвідміни і -ач-(-яч-) — для дієслів другої дієвідміни і родових прикметникових закінчень. Від дієслів, які не мають форм теперішнього часу, активні дієприкметники теперішнього часу не творяться. Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка

[19, 189].

     Утворюються активні дієприкметники минулого часу від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень. Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються. Як правило, ці дієприкметники замінюються описовою формою: той, що переміг; той, що допоміг. Активні дієприкметники бувають доконаного (погасле) й недоконаного (працюючий, співаючий) видів [22, 396].

Пасивні дієприкметники

     Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику. Творяться пасивні дієприкметники тільки від перехідних дієслів. Пасивні дієприкметники в сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу. Крім того, пасивні дієприкметники можуть називати ознаку предмета, зумовлену зворотною дією того самого предмета (дитина вмилася – умита дитина). Пасивні дієприкметники бувають доконаного (поранений) і недоконаного (застосовуваний) видів.

     Пасивні дієприкметники в реченні часто виконують роль присудка. Проте пасивні дієприкметники можуть виступати і в ролі означення.

     Дієприкметники вживаються переважно в книжній писемній мові, зокрема в науковому та діловому стилях, де вони виконують роль уточнення. Уживаність активних і пасивних дієприкметників у текстах неоднакова. Подвійна функція пасивних дієприкметників (означення і присудок) зумовлює їх більшу частотність [20, 190].

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники

     Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому випадку вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від прикметників (колючий дріт, родюча земля, пекучий біль) [22, 398]. Це явище називається ад'єктивацією дієприкметників. Здебільшого переходять у прикметники пасивні дієприкметники. Якщо дієприкметник, виконуючи функцію присудка, втрачає здатність керувати іменником, то це є свідченням його переходу в розряд прикметника.

     Дієприкметники від прикметників відрізняються також наголосом. У дієприкметниках наголос здебільшого на корені, у прикметниках — на суфіксі. Дієприкметники, як і прикметники, можуть переходити в іменники, субстантивуватися. У таких випадках вони втрачають прикметникові ознаки і виражають не ознаку предмета, а сам предмет.

Предикативні форми на -но ( -єно ), -то

     Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на

-но (-єно), -то. Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ неозначеної форми перехідних дієслів додаванням суфіксів -н-, -єн-, -т- та суфікса –о. Як і дієслова, форми на -но (-єно), -то керують іменниками. Будучи утвореними від перехідних дієслів, вони керують здебільшого іменниками у формі знахідного відмінка. Ці форми – незмінювані. Вони, як і безособові слова, вживаються в ролі присудка в безособових реченнях. При них підмета не буває, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: школу збудовано, доповідь заслухано

[22, 401].

2.3. Дієприслівник в системі української мови

     Дієприслівник — це незмінна дієслівна форма, яка об'єднує в собі ознаки дієслова і прислівника. Він вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом [21, 298]. Особливість історичного розвитку дієприслівників в українській мові полягає в закріпленні дієприслівникових (давніх дієприкметникових) форм на -чи, -ши. Проте в українських творах XIX ст. ще можна зустріти форми дієприслівників на -а (-я), які в сучасній українській літературній мові вважаються позанормативними. Дієприслівникам властива така дієслівна ознака, як здатність виражати категорії виду і часу. Часове значення у дієприслівниках морфологічно не виражене.

     Дієприслівник звичайно кваліфікують як дієслівне утворення, що має морфологічні ознаки дієслова. До морфологічних ознак додаються синтаксичні ознаки, які полягають у тому, що дієприслівник, пояснюючи інші дієслівні утворення, виступає в ролі другорядного присудка або обставини. Вихованець І.Р. розглядає відношення форми дієприслівника до дієслівних граматичних категорій [5, 153].

     За співвіднесеністю з часовими формами особових дієслів серед дієприслівників розрізняють форми теперішнього і минулого часу, вказуючи, що дієприслівник теперішнього часу утворюється від основи теперішнього часу за допомогою суфікса –чи. Дієприслівник минулого часу утворюється від основи інфінітива, після суфікса основи кореневого голосного виступає суфікс минулого часу –вши.

     Дієприслівники не виражають значення часу. Вони тільки співвідносні з формами дієслів теперішнього і минулого час, утворюючись від цих форм. Дієприслівники утворюються не тільки від третьої особи множини, а від теперішнього часу взагалі, незалежно від його особових показників [22, 402].

     Отже, форми дієприслівника утворюються від форм теперішнього часу і минулого часу чоловічого роду однини. Вони співвідносні з цими часовими формами, проте не виражають значень теперішнього і минулого часу. Дієприслівники не тільки не виражають значення майбутнього часу, але й не передають часової співвідносності з дієслівними формами майбутнього часу.

     Часові характеристики дієприслівника зосереджуються не у внутрішній морфологічній структурі слова, а перебувають поза межами дієприслівника, у зовнішньому дієслівному оточенні. Це означає, що дієслівна категорія часу дієприслівнику не властива. Під впливом взаємовідношень двох предикатів – основного дієслівного і побічного дієприслівникового – утворилося обставинне (прислівникове) релятивне значення часу [19, 192].

     Розглядаючи дієприслівник із морфологічного погляду, бачимо, що він являє собою невідмінювану форму, що характерно для прислівників. Глибша адвербіалізація дієприслівника зумовлює втрату здатності до керування залежними іменниковими словами.

     В англійській мові за відсутності дієприслівника він відтворюється на перекладі доконаними формами герундію.

     Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу, їхнім формальним показником є суфікс -чи. Вони можуть означати довготривалу другорядну дію, яка відбувається одночасно з дією основною, вираженою дієсловом-присудком. Дієприслівники недоконаного виду можуть виражати такі дії, тривалість яких більша, ніж тривалість дій, виражених дієсловом-присудком. Це так звані конструкції зі значенням включення [20, 193].

     Значно рідше дієприслівники недоконаного виду виражають другорядну дію, яка відбулася перед основною дією. Це конструкції зі значенням попередності другорядної дії. Значення наступності другорядної дії, вираженої дієприслівником недоконаного виду, в основному, зумовлене семантикою дієслова-присудка у формі доконаного виду.

     Дієприслівники доконаного виду творяться від основи минулого часу, їхнім формальним показником є суфікс -ши (-вши). Як правило, дієприслівники минулого часу означають другорядну дію, яка передує основній дії. Можуть також виражати другорядну дію, яка відбувається одночасно з основною дією або після неї. Такі дієприслівники стоять переважно після дієслова. Як і дієслово, дієприслівник може керувати іменниками і мати при собі пояснювальні слова, разом з якими він утворює дієприслівниковий зворот.

     Будучи невідмінюваною дієслівною формою, дієприслівник, як і прислівник, виконує в реченні роль обставини. Дієприслівники і дієприслівникові звороти у функції обставини способу дії іноді виконують роль поширених порівнянь.

Деякі дієприслівники можуть утрачати дієслівні ознаки й повністю переходити в прислівники. Цей процес називається адвербіалізацією дієприслівників [19, 191].

РОЗДІЛ 3. Безособові форми дієслова в англійській мові

3.1. Інфінітив в системі англійської мови

     Барабаш Т.О. стверджує, що інфінітив - безособова форма дієслова, яка виражає дію без визначення особи, числа і способу, не має звичайних дієслівних часових форм, а лише вказує на час, співвіднесений з моментом дії, вираженої дієсловом в особовій формі [1, 240].

     На думку Ганича Д.І. та Олійника І.С., інфінітив - початкова форма дієслова, що виражає дію або стан безвідносно до діючої особи, числа, часу і способу

[6, 97].

     У традиційній англістиці інфінітив визначають як найбільш віддалену форму дієслова дійсного способу, яка тільки називає дію [7, 5] і поєднує у собі риси дієслова та іменника. З точки зору деяких лінгвістів інфінітив вважається основною формою усієї дієслівної парадигми. У цій якості він може уподібнюватись називному відмінку іменників у мовах, що мають добре розвинену систему відмінювання іменників. І не безпідставно Шахматов О.О. назвав інфінітив “вербальним номінативом” [12, 212].

     Інфінітив вживається у трьох суттєво різних функціях: 1) як граматично смислова синтаксична частина речення (граматично вільна); 2) як значима частина складного дієслівного присудка, яка має значення і будується навколо предиката (граматично напіввільна); 3) як складова означеної відмінюваної форми дієслова (граматично зв’язана) [3, 26].

     В англійській мові інфінітив має одну просту і п’ять складних форм. Інфінітив перехідних дієслів має форми часу й стану, а неперехідних – тільки часу [4, 85].

     Тільки Indefinite Infinitive Active є простою формою інфінітива. Інші форми є складними і утворюються за допомогою допоміжних дієслів to be чи to have та дієприкметника.

     Continuous Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова  to be та Participle I. Perfect Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова to have і Participle II. Perfect Continuous Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be у формі Perfect Infinitive (to have been) і Participle I. Indefinite Infinitive Passive утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be та Participle II. Perfect Infinitive Passive утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be у формі Perfect Indefinite (to have been) і Participle II.

Таблиця 3.1.

Форми інфінітиву:

    Негативна форма інфінітива утворюється за допомогою негативної частки not, яка ставиться перед інфінітивом.

It was difficult not to speak. - Було тяжко не говорити.

Вживання інфінітива з часткою to

     Інфінітив зазвичай вживається з часткою to: to write, to work, to do.

Якщо в реченні вживаються два інфінітива, з'єднані союзом and чи оr, частка to перед другим інфінітивом звичайно опускається.

     Іноді, щоб не повторювати одне і те ж дієслово, замість повної форми інфінітива цього дієслова вживається тільки частка to:

I seem to have hurt her though I never meant to (hurt her) – Я, здається, образив її, хоча я зовсім не хотів цього (її образити).

     Інфінітив з часткою to вживається після дієслів to be і to have, що використовуються як модальні дієслова. Інфінітивний маркер to – це морфема/спеціальна формальна частка, аналогічна іншим допоміжним елементам в англійській граматичній структурі. Його єдина функція будувати та визначати інфінітивну форму [9, 47].

Вживання інфінітива без частки to

     Інфінітив без частки to вживається:

1. У поєднанні з допоміжними і модальними дієсловами.

He should have stayed at home. – Йому слід було залишитися  вдома.

          Після модального дієслова ought завжди вживається інфінітив з часткою to.

I ought to have left here at half past three. – Мені треба було піти звідси о пів на четверту.

2. Після дієслів to make примушувати, to let дозволяти, допускати:

What made you come so early? - Що змусило вас прийти так  рано?

Якщо дієслова, перераховані в пункті 2, стоять у пасивного  стані, то після них вживається інфінітив з часткою to:

Не was heard to lock the door. – Чули, як він замикав двері.

3. Після виразів: had better краще б, would rather, would sooner вважав за краще б і деяких інших: Не said he would rather stay at home. – Він сказав, що він вважав за краще б залишитися вдома.

     В англійській мові формальною ознакою інфінітива є частка to - to come, to read, to go, тоді як український інфінітив характеризується суфіксами -ти, -ть,

-тись, -тися. Суфікс –ти завжди додається до основи, яка закінчується на приголосний - везти, бігти, і суфікс –ть, також як і суфікси -тись, -тися, можуть додаватися до основи, яка закінчується на голосну або на приголосну – їхати/їхать, сіяти/сіять.

     Відрізняють також український та англійський інфінітиви ще й за його категоричним значенням.

     Таким чином, інфінітив в англійській мові має кілька форм, з яких тільки дві мають відповідності в українській мові - Іndefіnіte Іnfіnіtіve Actіve (to ask-питати, запитувати) і Іndefіnіte Іnfіnіtіve Passіve (to be asked-бути запитуваним). Для інших форм інфінітива в українській мові немає відповідних форм, і вони не можуть перекладатися на українську мову ізольовано, тобто поза реченням. Continuous Infinitive (to be asking) вживається у значенні питати в який-небудь визначний момент, Perfect Infinitive (to have asked - питати, спитати до якого-небудь моменту), Perfect Continuous Infinitive (to have been asking - питати впродовж відрізка часу, попередньому якому-небудь моменту), і Perfect Infinitive Passive (to have been asked– бути запитуваним до якого-небудь моменту) [14, 243].

Таблиця 3.2.