Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Порівняння як основа творення дієслів

Зміст

Вступ 2

1 Дієслово як центральна частина мови 5

1.1 Загальна характеристика дієслова 5

1.2 Дієслова перехідні і неперехідні. Їх зв’язок з категорією дієслівного стану 8

1.3 Дієприкметник як форма дієслова. Активні і пасивні дієприкметники 13

Висновки до першого розділу 15

2 Порівняння як основа творення дієслів 16

2.1 Порівняння англійських дієслів з українськими 17

2.1.1 Граматичні категорії англійського дієслова 17

2.1.2 Пасивні конструкції в англійській і українській мовах 24

2.1.3 Категорія способу англійського дієслова 26

2.2 Граматичні категорії англійського дієслова 32

2.2.1 Дієслова афіксального словотворення 32

2.2.2 Граматична характеристика та порівняння дії 35

Висновки до другого розділу 45

Загальні висновки 46

Список використаної літератури 47

Вступ

Дієслова в більшості мов, у всякому разі, в таких мовах, як індоєвропейські, семітські і угро-фінські, мають настільки великою кількістю відмінних рис, що абсолютно необхідно визнати їх окремим розрядом слів, навіть якщо в деяких випадках та чи інша характерна риса відсутня. Вони характеризуються розрізненням осіб (1-го, 2-го, 3-го), часів, виду, способу і застав. Дєслова можна розділити на ті, що: позначають дію, позначають процес і позначають стан, хоча є також чимало дієслів, яких важко включити в будь-якій з цих класів. Майже завжди можна визначити, чи є дане поняття дієслівним чи ні. А при поєднанні дієслова з займенником або з іменником виявляється, що дієслово повідомляє поєднанню особливий характер завершеності і створює (більш-менш) закінчене висловлювання, чого не виходить при з'єднанні іменника чи займенника з прикметником або прислівником. Дієслово дає життя пропозицією і тому особливо важливий при побудові пропозицій. Пропозиція майже завжди містить дієслово; поєднання ж без дієслова, що мають закінчений характер, являють собою виключення. Деякі граматисти навіть наявність дієслова вважають обов'язковою умовою для того, щоб це висловлювання можна було визнати пропозицією.

Граматичні категорії англійського дієслова є предметом численних робіт загального та спеціального характеру з теорії та історії граматичного ладу англійської мови. Дослідженням даної проблеми докладно займалися такі видатні дослідники-лінгвісти як Ільіш Б.А., Бархударов Л. С., Смирницький та багато інших. Дієслово в англійській мові - і за своїм удельномк вазі, і за кількістю і за способами утворення граматичних форм - безумовно, центральна частина мови. За кількістю граматичних форм дієслово не має рівних собі частин мови в англійській мові. При зіставленні часових форм, форм виду, застави, способу значні розбіжності не тільки обсягу цих граматичних форм, але і самої сутності категорій. Так, наприклад, в українській мові категорія виду відображає протиставлення досконалого і недоконаного виду, а англійський вид - це протиставлення дії, що триває в часі, і дії, позбавленого ознаки тривалості, і наявність категорій зовсім не характерних для української мови - перфект, майбутній час з точки зору минулого. Все це і багато іншого ставить дієслово на перше місце у вивченні англійської граматики. Дієслово має дуже розвинену систему відовременних форм, протиставлення дійсного та пасивного застав, протиставлення дійсного, умовного і наказового способу. Це основні дієслівні категорії, що охоплюють всю систему дієслова в цілому. Крім того, існують залишкові, ущербні форми особи і числа; чи можна віднести їх до категорій, питання спірне, тому що вони не представляють собою системного ряду форм (наприклад, за винятком дієслова to be "бути", ці форми взагалі відсутні). Дієслово це частина мови, яка виражає граматичне значення дії. Граматичне значення дії розуміється широко: це не тільки діяльність у власному розумінні цього слова, а й стан і просто вказівка на те, що даний предмет існує, що він відноситься до певного класу предметів. Таким чином, можна сказати, що систему англійського дієслова прийнято називати найскладнішою граматичною структурою мови.

Мета дослідження - проаналізувати вживання категорій українського, англійського та грецького дієслова в контексті, показати їх сутність.

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

1. Розглянути основні граматичні категорії українського, англійського та грецького дієслів.

2. Дати визначення кожної категорії українського, англійського та грецького дієслів.

3. Розглянути застосування граматичних категорій українського, англійського та грецького дієслів в певному контексті.

Об’єктом роботи є дієслова англійської, української та новогрецької мов.

Предметом роботи є вивчення та переклад дієслів.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох параграфів, висновків та використаної літератури.

Згідно структури курсової роботи були сформовані етапи дослідження:

- Пошуково-ознайомлювальний, (добір бібліографії, ознайомлення з літературою, складання картотеки);

- Аналітичний, (аналіз картотеки, класифікація матеріалу);

- Систематизація матеріалу та його опис.

Як зазначено вище, дієслово є центральною частиною мови, тому тема моєї курсової роботи є актуальною.

Теоретична значущість нашої роботи полягає у комплексному вивченні дієслів. Наше дослідження допомагає нам виявити спільні та відмінні риси дієслів в українській та англійський мовах, а також сферу їх використання.

Практичний внесок дослідження:

Отримані результати можуть бути використані у розв’язанні практичних завдань перекладачем.

1 Дієслово як центральна частина мови

1.1 Загальна характеристика дієслова

Дієслово — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа.

Процесуальність властива всім дієсловам незалежно від їхнього лексичного значення. Дієслово як процес виражає динамічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання (будують заводи, вирощують хліб, люблять працю, славлять Вітчизну), чим відрізняється від прикметника й прислівника, які передають статичну ознаку (пор.: сміливий вчинок — сміливо діяти — сміливішати з кожним днем; дорогий час — дорого коштує — дорожчає поступово), як видно з прикладів.

Змінна дієслівна ознака є однією з основних рис речення і в граматиці має назву предикативність Вона виражається в часі та способі (теперішньому, минулому й майбутньому дійсного способу) або тільки в способі (наказовому і умовному). Наприклад, у реченні «Мати кажуть, що ті рожі посадила колись давним-давно ще бабуся в свої дівочі літа» (І. Цюпа) виразником предикативності виступають дієслова у формі теперішнього часу «кажуть» і в формі минулого часу «посадила». [5].

Замість часу виразником предикативності в реченні може бути спосіб: «У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає» (Т Шевченко); «І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою» (Т. Шевченко). У реченні дієсловами-присудками не шукайте, не питайте, не знали б, не покивали б передано дії, яких реально поки що не існує. Вони бажані або можливі за певних умов. Тобто тут замість часу виразником предикативності виступає наказовий спосіб у першому реченні, у другому — умовний.

Дієслово охоплює відмінювані форми — дієслова і дієприкметники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і форми на -но, -то. Тому, на мою думку, одна з найбільших частин мови в сучасній українській мові.

Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов'язані з його значенням і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія способу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу — дієсловам дійсного способу (читає — читав — читатиме), категорія особи — дієсловам дійсного й наказового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), категорія числа — всім відмінюваним дієслівним формам. [14].

Вчення про стан дієслова у лінгвістичній науці має свою довгу історію і має декілька гіпотез. Цю проблему здавна досліджували багато науковців, зокрема М.Ломоносов, П.Фортунатов, О.Пешковський та багато інших, які мали кожен свою теорію, щодо кількості станів дієслів в українській мові.

Категорія дієслівного стану відома вже грецьким граматикам (сам термін стан е точний переклад грецького diathesis—розташування, стан, тобто відношення дії до суб'єкта). Від них це вчення сприйняте найдавнішими слов'янськими граматиками (М. Смотрицьким і ін.).

Наприклад, у «Російській граматиці» М. В. Ломоносова бере початок традиційна система шести станів дієслова. Вона включає дійсний стан, або перехідний, зворотний, взаємний, середній, пасивний, або страждальний, і спільний. [9].

До дійсного стану він відносив дієслова, що означають дію, яка прямо переходить на додаток, тобто які керують знахідним відмінком залежного слова (рубати дрова); до зворотного відносились дієслова, що означають дію, яка переходить на діючий суб'єкт (умиватись); до взаємного — такі дієслова, які означають дію, що взаємно переходить від одного суб'єкта на інший (битися, зустрічатися); середній стан обіймав неперехідні дієслова (жити, ходити); пасивний мав значення, протилежне дійсному (хата будується), і спільним називався такий стан, який характеризувався властивостями, спільними для дійсного і зворотного станів (боятися, сміятися).

Традиційна система дієслівних станів з деякими змінами дожила до останнього часу. Однак у науковій літературі проти неї вже давно висувалися серйозні заперечення.

Акад. П. Ф. Фортунатов, наприклад, відокремлюючи вчення про активні і пасивні звороти від вчення про категорію стану і беручи до уваги лише форму слова, виділяв у українській мові всього два стани дієслів: зворотний (з часткою -ся) і незворотний (без частки -ся). [12].

1.2 Дієслова перехідні і неперехідні. Їх зв’язок з категорією дієслівного стану

Перехідні і неперехідні дієслова мають безпосередній зв’язок з категорією дієслівного стану, тому я вважаю за потрібне розглянути більш детально ці дієслова.

За своїм значенням і відношенням у реченні до інших частин мови дієслова поділяються на дві групи: дієслова перехідні і неперехідні.

Перехідні дієслова означають таку дію, яка переходить на інший предмет, напр.: Три явори посадила сестра при долині (Шевч.). Боєць залізо гнув, бетон щодня місив (Мал.). У наведених реченнях дієслова посадила, гнув, місив — перехідні, бо кожне з них означає дію, яка переходить на інший предмет, виражений іменником (явори, залізо, бетон).

Лексичне значення перехідних дієслів неоднакове. Вони можуть виражати:

а) конкретну дію, спрямовану на якийсь предмет, що зазнає

певних змін внаслідок такої дії або є її результатом: зрубати

дерево, виорати поле, заасфальтувати вулицю, написати

оповідання, відлити бюст, збудувати електростанцію;

б) дію в прямому або переносному значенні, від якої предмет, що на нього вона спрямована, не зазнає будь-яких змін:

вивчити вірш, обміркувати питання, розв'язати проблему:

в) дію, що означає сприймання, відчування і подібне: Ви

ловіте сигнали, приймайте,— голос миру в них чути

з Кремля! (Т.). [18].

Перехідні дієслова вимагають, щоб залежний від них іменник, що називає предмет, на який спрямована дія, або інше слово, вжите в значенні іменника, мали форму знахідного відмінка без прийменника, тобто виконували в реченні функцію прямого додатка. Напр.: Ми нашу мрію здійснили в боях, проклали шлях в своє любиме місто (Криж.). Хоч будьте за третіми горами в полі — він знайде і там за роботою вас (Олійн.). Іменник, залежний від перехідного дієслова, іноді може вживатися і не в знахідному, а в родовому відмінку. Це буває: а) коли перед дієсловом є заперечна частка не: виконав роботу (знах.відм.) — не виконав роботи (род. відм.); б) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину: придбав паперу, принеси води, купила солі; в) іноді, коли форма знахідного відмінка іменників чоловічого роду другої відміни (назв неживих предметів) спільна з родовим відмінком: застругав олівця, написав листа.

Крім п р я м о - п е р е х і д н и х, або власне перехідних, дієслів, в українській мові існують і непрямо-перехідні дієслова (їх називають ще невласне перехідними). Непрямо-перехідні дієслова означають таку дію, що також переходить на інший предмет, назва якого виконує в реченні функцію непрямого додатка і має форму будь-якого непрямого відмінка (крім знахідного без прийменника чи родового в названому вище значенні): досягти мети, наполягати на забезпеченні потрібних умов праці, пишатися досягненнями нашого колгоспу, турбуватися про нас, заздрити нам, напасти на ворога і т. д. [2].

Неперехідні дієслова означають стан або таку дію, яка на інший предмет не переходить: Пишається калинонька, явір молодіє, а кругом їх верболози й лози зеленіють (Шевч.). Легко й радісно зітхнув густий парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хатці (Вас.).

Межа між перехідними й неперехідними дієсловами в живій мові може змінюватися. Деякі перехідні дієслова іноді набувають у реченні значення неперехідності; наприклад, у словосполученнях читає газету, пише вірш, малює портрет, вишиває сорочку всі дієслова перехідні, а в реченнях Павлик з п'яти років уже читає й пише; Він добре малює; Дівчина дуже гарно вишиває ці ж дієслова вжиті в неперехідному значенні.

Якщо до перехідного дієслова додати частку -ся (-сь), то воно стане неперехідним або непрямо-перехідним, напр.: зустрічати— зустрічатись (Матері зустрічали своїх дітей. Вони зустрічались на роботі], вітати — вітатись (Учні щоранку вітали свого вчителя. При зустрічі ми з ним завжди віталися). Дієслова зустрічати, вітати - перехідні, а зустрічатись, вітатись — неперехідні. Дієслово турбували— прямо-перехідне (Останні події нас дуже турбували), а турбуватись— непрямо-перехідне (Батьки турбувались про своїх дітей).

Перехідні й неперехідні дієслова дуже часто розрізняються між собою також суфіксами. Так, наприклад, суфікс -й- надає дієслову перехідного значення (білити, зеленити, синити), а суфікс –i- - неперехідного (біліти, зеленіти, синіти): білити хату, синити матерію і там щось біліє, зеленіє ліс, синіє небо і ін. [2].

Примітка. Теперішні дієслова з часткою -ся (-сь) утворилися з колишніх перехідних. У давньоруській мові перехідні дієслова керували зворотним займенником -ся у формі знахідного відмінка. Цей займенник виконував у реченні функцію самостійного члена і відповідав на питання кого? що?, напр.: купаюся, мию ся. Але пізніше у всіх східнослов'янських мовах займенник ся втратив значення самостійного члена речення і перетворився на частку, яка згодом злилася з дієсловом: купаюся, миюся.

В українській мові після голосного звука частка -ся стала скорочуватися в -сь (змагатись, купаюсь, привітались)', після приголосного ж вона звичайно зберігалася без змін, хоч зрідка у минулому часі дієслів чоловічого роду вживається -сь і після звука в, який в українській мові належить до сонорних приголосних і в позиції після голосного перед іншим наступним приголосним вимовляється, як у: Андрій поспішавсь додому (Коцюб.). І юнак розкривсь, як квітка (Т.). [5].

У південно-західних говорах ще й тепер поширене вживання частки ся відокремлено від дієслова: я ся мию, я ся не бою; — Я стидав би ся,— каже він, — сидіти, склавши руки, коли всім навколо такі жнива, такий шарварок (Гонч.). [16].

Категорія дієслівного стану, безперечно, дуже тісно зв'язана з поняттям перехідності і неперехідності, однак вона з ним не збігається.

В українській мові, як і в російській, категорія стану є така граматична категорія в системі дієслова, яка виявляється в формах слова і в способах дієслівного керування. Морфологічним засобом вираження різних відношень дії до її суб'єкта і об'єкта в сучасній українській мові виступає частка -ся. Наприклад, у реченні Ми будуєм тракторний завод дієслово будуєм без частки -ся вказує, що дія від діючого предмета (ми), назва якого в,иконує синтаксичну роль підмета, прямо переходить на об'єкт (завод), назва якого вживається тут у функції прямого додатка. У реченні Тракторний завод будується нами це ж саме дієслово з часткою -ся, не змінивши свого лексичного значення, виражає вже інші відношення дії до суб'єкта і об'єкта: воно вказує, що об'єкт, виконуючи в реченні функцію підмета, підпадає впливові дії суб'єкта, який у реченні є непрямим додатком.

Отже, частка -ся виступає засобом вираження різного відношення дії до суб'єкта і об'єкта її, виявленого в формі дієслова, тобто засобом вираження граматичної категорії стану дієслова. Вживання дієслова з часткою -ся і без неї змінило також і характер дієслівного керування. Дієслово будуєм — перехідне, а співвідносне до нього будується, утворене за допомогою частки -ся, — неперехідне. Таким чином, різні відношення дії до її суб'єкта і об'єкта тісно пов'язані з перехідністю та неперехідністю дієслова. [14].

Перехідні дієслова і неперехідні, утворені від них часткою -ся, становлять співвідносні пари (бороти — боротися, лікувати — лікуватися, учити — учитися). Граматична категорія стану саме і властива всім перехідним дієсловам та тим неперехідним, що утворені від перехідних за допомогою частки -ся, бо лише вони виражають відношення дії до її суб'єкта і об'єкта.

В українській мові є й такі неперехідні дієслова, які не співвідносні з перехідними: іти, спати, сміятися. Ці дієслова не виражають будь-яких відношень дії до її об'єкта, а тому їм граматична категорія стану зовсім не властива. Напр.: Курява стоїть ланами, де ідуть герої (В.). Замовкли останні їх кроки, а пісня пливе в вишині (С.). [20].

Від деяких неперехідних дієслів цього типу можна утворити перехідні дієслова, але вони обов'язково змінять своє лексичне значення: ходити — виходити (щось), сміятися — висміхіїати (кого або що). Оскільки семантика їх різна, то вони з погляду перехідності і неперехідності не становлять співвідносних пар. Отже, категорія стану властива не всім неперехідним дієсловам. Ті з них, які не утворені від перехідних часткою -ся, цієї категорії зовсім не мають. Такі дієслова іноді називають дієсловами нульової категорії стану. [4].

1.3 Дієприкметник як форма дієслова. Активні і пасивні дієприкметники

Далі хотілося б зупинитись на більш детальному розгляді дієприкметника, як форми дієслова, який має активний і пасивний стан, що на мою думку, має велике значення для опрацювання у даній роботі.

Дієприкметником називається дієслівна форма, що виражає ознаку предмета за дією, яку виконує предмет або яка на нього спрямована. Напр.: При світлі догораючого вогнища у глухому степовому байраці, у мертвій тиші сонного гаю зчинився бій (Коцюб.). Ніхто не подолає у нас цієї сили, народженої в ділі, змужнілої в бою.

У дієприкметнику збігається значення двох частин мови — дієслова і прикметника: як і дієслову, дієприкметникові властиві категорії часу, виду і стану; як і прикметник, дієприкметник виражає ознаку предмета і відмінюється за родами, числами і відмінками, напр.: написаний лист, написаним листом; написана стаття, написані статті. [14].

Отже, дієприкметник поєднує в собі категорії дієслова (стан, вид, час) і прикметника (рід, відмінок), а тому його часто називають також дієслівно-іменною формою, тобто перехідною між дієсловом і прикметником.

У реченні дієприкметник найчастіше буває другорядним членом — означенням, він узгоджується з означуваним іменником у роді, числі й відмінку, наприклад: Сталеві гуркочучі потвори просуваються в степ, як уособлення самої війни, її сліпої, все-підминаючої під себе сили (Гонч.). Килигей, теж збуджений, повеселілий, оглядає з командирами захоплену кулеметну тачанку (Гонч.). [16].

Але він може виконувати також і функцію підмета або додатка: Виступаючі одностайно давали клятву відзначити славну річницю новою перемогою, підняти червоний прапор над Кримом (Гонч.). Більшість командирів та політпрацівників, що, ставши в цеп, вели атакуючих, полягли смертю героїв (Гонч.).

На відміну від дієслів дійсного способу дієприкметники мають лише теперішній і минулий час, напр.: замерзлий ставок — дієприкметник минулого часу (порівн.: ставок, що замерз); сяючий сніг—дієприкметник теперішнього часу (порівн.: сніг, що сяє); сніг, помережений незчисленними слідами лиж — дієприкметник минулого часу (порівн.: сніг, що його помережили сліди лиж).

Дієприкметник має вид того дієслова, від якого його утворено, напр.: завідувати— завідуючий, виконувати — виконуючий — дієприкметники теперішнього часу недоконаного виду; посивіти — посивілий, прочитати — прочитаний, пошити — пошитий — дієприкметники минулого часу доконаного виду; шити — шитий — дієприкметник минулого часу недоконаного виду.

Дієприкметники бувають активні і пасивні.

Перші виражають ознаку діючої особи (предмета) за її дією,, напр.: руйнуючий удар-—той удар, що руйнує; нападаюча сторона — та, що нападає; другі виражають ознаку того предмета, на який спрямована дія, напр.: вишитий узор, укритий камінням шлях, присипана сніжком вулиця.

При пасивних дієприкметниках діюча особа або предмет виражається (або може виражатись) орудним відмінком, напр.: вишитий машиною узор; шлях, камінням укритий. [7].

Як і інші дієслівні форми, дієприкметники можуть мати при собі пояснюючі слова, керувати непрямими відмінками іменників, напр.: виконувати обов'язки — виконуючий обов'язки, керувати справами — керуючий справами, командувати фронтом—командуючий фронтом, накреслити олівцем — накреслений олівцем, переписати в зошит — переписаний у зошит, побіліти від снігу — побілілий від снігу. [8].

Висновки до першого розділу

В першому розділі ми ознайомилися та з’ясували, що:

1.Усі дієслова поділяються на двостанові і одностанові.

2.Дієприкметник поєднує в собі категорії дієслова (стан, вид, час) і прикметника (рід, відмінок), а тому його часто називають також дієслівно-іменною формою, тобто перехідною між дієсловом і прикметником.

3.Категорія стану властива не всім неперехідним дієсловам. Ті з них, які не утворені від перехідних часткою -ся, цієї категорії зовсім не мають. Такі дієслова іноді називають дієсловами нульової категорії стану.

2 Порівняння як основа творення дієслів

Порівняння як момент пізнання викликає дедалі більший інтерес фахівців різних галузей. Вчені твердять, що воно виникло раніше від лічби і стосується тотожності / відмінності явищ та предметів дійсності. Визнано, що порівняння лежить в основі метафори - важливого механізму пізнання світу. Філологи, зокрема мовознавці, приділяли й приділяють увагу сталим порівнянням, їхнім функціям, метафорі і формуванню на її основі переносних значень слів, фразеологізмів тощо. [11].

2.1 Порівняння англійських дієслів з українськими

2.1.1 Граматичні категорії англійського дієслова

Категорія тимчасової віднесеності англійського дієслова

Будь-яка дієслівна форма англійської мови є або неперфектной, або перфектно: I wrote - I had written. Це відноситься як до предикативних форм дієслова, так і до не предикативних. Протиставлення перфектних і неперфектних форм утворює граматичну категорію тимчасової віднесеності.

Непрефектні форми виражають дію або стан саме по собі, несвідомо до якого-небудь попереднього або подальшого моменту, і, отже, неперфектна форма (поза контекстом) не виражає ніякої співвіднесеності дії.

Висловлюючи попереднє, перфектні форми представляють дію в періоді до будь-якого моменту, затим це може бути попередження чого-небудь у минулому (Past Perfect), майбутньому (Future Perfect) або теперешньому; форма (Present Perfect) висловлює попередження не тільки моменту мовлення, але і будь-якому моменту взагалі, абстрактно: He knew where Halivand lived, but had never been there - Він знав, де жив Хеліванд, але ніколи там не був.

You have loved her from a child, my friend-Ти любиш її з дитинства, мій друг. [14].

Зв'язок повідомляється у формі перфекта, але наступний моментом може бути інакшим. Це залежить від лексичного значення дієслова, від контексту в цілому і від форми часу. Зазвичай це завершеність або спадкоємний зв'язок: People have talked like that from time immemorial-Люди говорять таким чином з незапам'ятних часів.