Порядок дослідження та оцінки доказів у цивільному процесі
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО І КОСМІЧНОГО ПРАВА
Кафедра цивільного права і процесу
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Порядок дослідження та оцінки доказів у цивільному процесі.
Робота виконана студенткою
IIIго курсу 305 групи
Бліновой Ю.І.
Науковий керівник
старший викладач
Митракова І.Г.
Київ – 2007
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО І КОСМІЧНОГО ПРАВА
Кафедра цивільного права і процесу
ЗАВДАННЯ
до виконання курсової роботи
Студентки III курсу 305групи
Блінової Юлії Ігорівни
ТЕМА КУРСОВОЇ РОБОТИ:
Порядок дослідження та оцінки доказів у цивільному процесі
Основні питання, які необхідно розкрити в курсовій роботі:
1.Докази: поняття та види.
2.Порядок дослідження доказів.
3.Досліджкння показань свідків.
4.Дослідження письмових та речових доказів.
5.Огляд доказів за їх місцезнаходженням.
6.Дослідженння висновку експерта.
7.Оцінка доказів у цивільному процесі.
Керівник: Старший викладач.
Митракова І.Г.
(підпис керівника)
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ДОКАЗИ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ
РОЗДІЛ 2 ПОРЯДОК ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ:
2.1 Дослідження показань свідків
2.2 Дослідження письмових та речових доказів
2.3 Огляд доказів за їх місцезнаходженням
2.4 Дослідження висновку експерта
РОЗДІЛ 3 ОЦІНКА ДОКАЗІВ У ЦИВІЛЬНОИУ ПРОЦЕСІ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Обираючи предмет з якого писати курсову роботу за третій курс, я в першу чергу керувалася тим що для того що б бути гарним правознавцем необхідно не тільки досконало володіти знаннями матеріального права, а й знати процесуальне право.. А оскільки найчастіше в суспільстві зустрічається цивільні правовідносини і як не парадоксально це звучить саме ці відносини, досить часто, потребують втручання саме суду з метою захисту порушених, не визнаних чи оспорюваних прав та інтересів. Тому я вирішила поглибити свої знання саме з цивільного процесу
Цивільна процесуальна діяльність суду, діяльність учасників цивільного судочинства має певний зміст і процесуальну форму вираження, вчинення і закріплення, проводиться у відповідній послідовності, у певному порядку, встановленому нормами цивільного процесуального права. Порядок дослідження та оцінки доказів є невід’ємною частиною процесуальної діяльності всіх учасників процесу і на мій погляд є однією з найактуальніших тем будь-якого процесуального законодавства, зокрема цивільного. Оскільки в ході судового розгляду відбувається процес дослідження доказів, практично на цій стадії здійснюється правосуддя і на основі всебічного та об’єктивного дослідження доказів встановлюються фактичні обставини справи і вирішується справ по суті.
Інститут дослідження та оцінки доказів є досить таки розвинутим, адже процес дослідження доказів та їх оцінка був відомий з самого початку зародження процесуального права. Саме представлені докази, які оцінювалися і були основою на якій будувався судовий розгляд. Дана процедура була передбачена ще за часів римського права. Звісно з розвитком судової системи і права загалом відбувався розвиток і вносилися зміни в порядок дослідження та оцінки доказів.
Сьогодні в Україні існує самостійна галузь цивільного процесуального права, яка має свої особливості, відповідно процес дослідження і оцінки доказів також характеризується рядом специфічних ознак.
Метою даної роботи є поглиблення, розширення і закріплення знань з даної дисципліни, зокрема знань, що стосуються цивільно-процесуального порядку дослідження і оцінки доказів. А поставлена мета може досягнена шляхом виконання наступних завдань. По-перше, розглянути, що собою являють докази та які їх види; по-друге, детальніше з'ясувати порядок дослідження доказів, проаналізувавши дослідження показань свідків, письмових і речових доказів та висновку експерта, особливості огляду доказів за їх місцезнаходженням; по-третє, прослідкувати порядок оцінки доказів у цивільному процесі.
Відповідно до поставленої мети та завдань предметом дослідження даної роботи є правовідносини, що виникають на стадії судового розгляду справи, а саме відносини, що виникають у процесі діяльності суду та осіб, які беруть участь у справі, зі збирання, дослідження й оцінки доказів, які направлені на з’ясування дійсних прав і обов’язків учасників спірного матеріального правовідношення.
Об’єктом дослідження являються безпосередньо норми Цивільно процесуального кодексу України (надалі-ЦПК), зокрема конкретніше проаналізуємо ст.57-66, ст131,138-150, ст.176-190 та інші норми, які в тій чи іншій мірі стосуються процесу дослідження і оцінки доказів. Також розглянемо ряд статей Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судову експертизу».
Спробуймо з’ясувати , які ж особливості має порядок дослідження і оцінки доказів у цивільному судочинстві відповідно до українського законодавства та які є прогалини, суперечки і як вони вирішуються.
РОЗДІЛ 1 ДОКАЗИ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ
Перш ніж перейти до безпосереднього вивчення порядку дослідження та оцінки доказів необхідно з’ясувати, що таке докази і які вони бувають. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Для цього суд зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Така діяльність відбувається в процесі судового розгляду справи в результаті здійснення судом і особами, які беруть участь у справі, доказування і пізнання в установленому цивільному процесуальному порядку.
Даючи відповідь на питання що таке докази необхідно звернутися до Цивільного процесуального кодексу України (далі-ЦПК). ЦПК містить цілу Главу 5, яка так і називається -«Докази», куди увійшло 10ст. з 57 до 66. Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.[2] На підставі такого визначення можемо виділити наступні ознаки доказів:
зміст доказів-складають фактичні дані про обставини справи;
∙процесуальна форма доказів-міститься в джерелах інформації про фактичні дані;
∙процесуальний порядок одержання, дослідження і оцінки доказів - одержуються за допомогою засобів доказування, а досліджуються і оцінюються судом.
Такі дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - та відеозаписів, висновків експертів.
В теорії цивільного процесуального права для кращого виявлення окремих особливостей доказів розроблено їх класифікацію. За характером зв'язку змісту доказів з фактами, які підлягають встановленню, докази поділяються на прямі та непрямі. Прямі докази дозволяють зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню. Непрямі докази, на відміну від прямих, не мають безпосереднього зв'язку із шуканим фактом, тому дозволяють лише припустити про його наявність чи відсутність, а не дати однозначної відповіді. Сутність цієї класифікації полягає у тому, що відповідно до ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, однак це не означає, що суд не повинен приймати непрямих доказів.
За процесом формування даних про факти докази класифікуються на первинні та вторинні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню, надходять від безпосереднього носія інформації. Похідні (опосередковані, копії) лише відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення такої класифікації полягає в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим самим сприяє правильному їх дослідженню і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи.[12, c.275-278]
В науці обґрунтовується також третя підстава для класифікації доказів за джерелами, за допомогою яких суд їх одержує, на особисті та речові. До особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, висновки експертів. До речових належать ті докази, зміст яких міститься у певних об'єктах матеріального світу, котрі подаються до суду, тобто, носієм доказової інформації є не особа. Деякі правознавці виділяють в даній класифікації ще змішані докази куди відносять висновок експерта. Так цікаво, якщо говорити про те що висновок експерта - це доказ, то необхідно з’ясувати чи сам висновок є доказом чи все ж таки думки експерта до яких він дійшов в результаті проведеної експертизи і виклав у висновку. Тому на мій погляд є доцільно виділити такий вид.
ЦПК виділяє такі види доказів:
- пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників - можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. (ст.62 ЦПК);
- показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. (ст.63 ЦПК);
- письмові докази - будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості, які мають значення для справи. (ст.64 ЦПК);
- речові докази - це предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. (ст.65 ЦПК);
- висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. (ст.66 ЦПК).
Слід зазначити, що кожен доказ, незалежно від його виду, повинен відповідати ряду обов’язкових ознак. Відповідно до ст. ст. 58 і 59 ЦПК докази повинні бути належними і допустимими. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими є докази, які одержані без порушень порядку встановленого законом.
З поняттям докази дуже тісно пов’язане поняття доказування. Саме в процесі доказування і відбувається дослідження, а в кінцевому результаті оцінка доказів. ЦПК не містить законодавчо закріпленого визначення данного поняття, тому дискусії з цього приводу не вщухають. Мені особисто найбільше подобається визначення Тертишнікова В.І.,який визначає доказування, як діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі, зі збирання, дослідження й оцінки доказів, направлене на з’ясування дійсних прав і обов’язків учасників спірного матеріального правовідношення.[8, c.113-118]
Отже, докази і доказування в цивільному судочинстві є невід’ємною частиною і процесуальним засобом пізнання у справі, її правильного вирішення.
РОЗДІЛ 2 ПОРЯДОК ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ
В ст.1 ЦПК визначені три взаємопов’язані завдання цивільного судочинства, а саме: захист порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб; прав та інтересів юридичних осіб; інтересів держави. На мій погляд, важливою передумовою реалізації цих завдань є судовий розгляд справи по суті, де відбувається процес дослідження доказів. Практично саме на цій стадії здійснюється правосуддя, і на основі всебічного і об’єктивного дослідження доказів встановлюють фактичні обставини справи.
Розгляд справи по суті (ст.ст. 173-192 ЦПК) розпочинається доповіддю головуючого про обставини справи, в якій зазначаються: назва справи, позивач, відповідач, суть та предмет спору, зміст заявлених вимог та обставини, що на них сторони посилаються як на їх обгрунтування; про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання (якщо таке мало місце). Якщо справа розглядалася і її розгляд було відкладено, головуючий називає причини цього та повідомляє, чи їх усунено. Якщо справа була вирішена по суті, але рішення було скасовано, а матеріали надійшли на новий розгляд від суду апеляційної чи касаційної інстанції з відповідними вказівками, про це також повинно бути зазначено.
Метою даної доповіді є доведення змісту справи до учасників процесу та всіх присутніх у залі судового засідання осіб, що надає їм можливість стежити за рухом процесу (особливо це важливо для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо вони з тих чи інших причин були відсутні на попередньому судовому засіданні).
Після доповіді головуючий з'ясовує: чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. У разі надходження таких клопотань, суд повинен дати на них відповідь (постановити відповідну ухвалу чи навіть ухвалити рішення по справі). Далі суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.[12, c373-381].
Законодавче визначено таку послідовність їх виступів: спочатку заслуховуються позивач та третя особа, яка бере участь на його стороні, потім відповідач та третя особа, яка бере участь на його стороні. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими. Якщо у справі беруть участь представники, їхні пояснення заслуховуються після пояснень сторони, третьої особи, яку вони представляють. Відповідно до ст. 175 ЦПК пояснення можуть давати тільки представники, якщо про це є відповідне клопотання сторони чи третьої особи. Пояснення дають у довільній формі. Закон не регламентує послідовність викладу обставин, на які посилаються особи як на обгрунтування своїх вимог, та не обмежує час виступу.
Проте, якщо особи, що дають пояснення, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають і вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді- "так" чи "ні".
Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Наприклад, якщо справу розглядають за відсутності відповідача, головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях.
Додатковою гарантією захисту прав та законних інтересів учасників цивільного процесу є правило ст. 178 ЦПК, що уможливлює відмову від визнання обставин, яке було заявлене в попередньому судовому засіданні. Скажімо, якщо сторона визнала певні обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або в результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною, і доведе це, вона може відмовитись від такого визнання. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу.[2]
Порядок з’ясування обставин справи та дослідження доказів здійснюється за правилом закріпленим в ст.177 ЦПК. Відповідно до якої суд встановлює цей порядок залежно від змісту спірних правовідносин. У разі потреби цей порядок може бути змінений.
Зазвичай, хоч у законі це прямо не передбачено, встановлення порядку дослідження не становить особливих труднощів: спочатку досліджуються докази, подані позивачем, на підтвердження своїх вимог, а потім- докази, якими відповідач обгрунтовує заперечення проти позову. Найчастіше (за анологією у кримінальних справах та відповідно до розміщення ст. в ЦПК) суд вислуховує показання свідків, а потім досліджує письмові і речові докази, висновок експертизи.[8, c.267]
Слід зазначити, що на стадії судового розгляду справи проявляється принцип диспозитивності. Він полягає в суворому додержанні порядку дослідження доказів, забезпечення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, права ставити запитання про обставини, що мають значення для справи, висловлювати свої міркування щодо кожного з досліджуваних доказів тощо.
Процес дослідження має бути обов’язково детально зафіксований у протоколі судового засідання. Порядок фіксування цивільного процесу відбувається за правилами закріпленими в Гл.5ЦПК. Слід зазначити, що положення цієї глави реалізують конституційний принцип, який закріпленний в п.7 ст.129 Конституції України про гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Безумовно, це уповільнить розгляд і вирішення цивільної справи і покладе на суди додаткові обов’язки і створить певні складнощі. [1]
Детальніше розглянемо порядок дослідження кожного доказу.
2.1.Дослідження показань свідків
Як уже зазначалось після заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, головуючий визначає порядок допиту свідків та дослідження інших доказів у справі. Дослідження доказів- найважливіша частина судового розгляду, а показання свідків у більшості цивільних справ становить основний доказовий матеріал. «Немає нічого більш важливого і складного у адвокатському мистецтві, ніж допит свідків противника» -писав у своїй книзі Р.Гарріс. Для допиту свідків, особам які проводять допит необхідно не тільки досконало володіти знаннями права, а й знати основи психології. Оскільки мова йде про живе спілкування з людиною, яка має свої особливості сприйняття та психіки загалом. Уміння вести допит свідків вимагає від адвоката неабиякого мистецтва, досвіду і витримки. Однак практика засвідчує інше. Тривалі, багатослівні допити, у процесі яких свідкам задаються численні питання з обставин, що не мають істотного значення, складна форма питань, які іноді нелегко зрозуміти не тільки свідкам, але і суддям. Питання не просто зайві, а й іноді просто шкідливі інтересам довірителя - все це зустрічається у практиці і не тільки молодих юристів.[8, c.271]
На відміну від кримінального процесу, де свідків допитують ще на досудовому слідстві, у цивільному процесі ситуація інакша. Тут немає досудового слідства, свідки,як правило, не допитуються до початку судового розгляду. Адвокат або інша особа, яка проводить допит, повинен уважно слідкувати за показаннями, звертаючи увагу на манеру, в якій свідок викладає відомі йому факти, джерело обізнаності, ставлення до предмету спора і до сторін, які мимо волі проявляє свідок, повноту викладу обставин справи, добросовісність привідтворенні відомих цому фактів.
Отже є кілька принципів, якими потрібно керуватися при проведенні допиту:
1)Кожне питання повинномати мету.
2)Незадавати непотрібних
3)Мета допиту- встановити факти, а не з’ясувати думку свідків про ці факти .
4)Пряме запитання- не завжди кращий шлях до мети.
5)Дотримуватися послідовності запитань.
6)Не задавати навідних
7)Питання потрібно задавати знаючи на перед відповідь.
8)Не задавати запитання, які можуть викликати несприятливу відповідь.
9)Не слід повторювати запитання, на яке одержано сприятливу відповідь.
10)Не пропонувати кільком
11)Не поспішайте при допиті.
12)Витримка і непорушний
13)Питання повинно бути ясним,
14)Запитання повинні пропонуватися у бездоганно коректній формі.
15)Дотримуватися необхідних
Таким чином, мистецво допиту- важлива і складна нука, яка недооцінюється при підготовці юристів. Цим мистецтвом, безумовно, повинен володіти і судя. Вміння задавати точні запитання- одна з найважливіших ознак високого професіоналізму судді, адвоката, юриста. І тоді йому самому буде лекше з’ясовувати ті чи інші обставини, необхідні для постановлення рішення. Судя, який володіє цим мистецтвом, не буде зайвий раз переривати допит та втручатися у його процесс.
Допит свідків регламентовано ст.ст. 180-184 ЦПК. Кожен свідок допитується в судовому засіданні окремо та після допиту залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи, якщо суд не дозволить йому піти раніше. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.
Перед допитом головуючий встановлює особу свідка, його вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права та з'ясовує, чи не відмовляється він на законних підставах від давання показань. Відмову від давання показань суд приймає шляхом постановлення ухвали. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги, текст якої свідок підписує, а присяга та розписка приєднуються до справи. Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти все, що йому особисто відомо у справі.
За загальним правилом, свідків допитують усно, за винятком випадків, коли показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. В такому випадку, даючи показання, свідок може користуватися записами, які потім подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст.181 ЦПК). Показання свідків, зібрані за судовими дорученнями у порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення і якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою то вони оголошуються в залі судового засідання. Особи , які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення (ст.183 ЦПК).
Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє.[8, c.275-276]
Свідкові можуть бути поставлені запитання в такому порядку: першою - особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд ставить запитання свідкові після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі, проте закон наділяє його правом в будь-який момент допиту з'ясовувати суть відповіді свідка на запитання осіб, які беруть участь у справі. Запитання свідкам можуть ставити і під час дослідження інших доказів. Якщо запитання, поставлені свідку, за змістом ображають честь, гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду, головуючий має право знімати їх за заявою осіб, які беруть участь у справі.[2]
На виконання положень ст. 63 Конституції України у ст. 50 ЦПК закріплено право свідка відмовитися давати показання, якщо відомі йому відомості стосуються його особисто, членів його сім'ї чи близьких родичів. Таку відмову від Давання показань суд приймає шляхом постановлення ухвали (ст.180 ЦПК).[1,2]
Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його заявою або заявою сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі, чи з ініціативи суду. Свідки також можуть бути допитані одночасно (очна ставка) для з'ясування причин розбіжностей у показаннях (ст.180 ЦПК).
Особливий порядок передбачений для допиту малолітніх та неповнолітніх свідків (ст. 182 ЦПК): малолітні, а за розсудом суду й неповнолітні, свідки допитуються у присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, які і не заінтересовані у справі. Такі особи з дозволу суду можуть і ставити свідкові запитання, а також висловлювати свою думку щодо особи свідка, змісту його показань.
Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, не попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, він не приводиться до присяги, а після закінчення допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною його присутність. Задля об'єктивного з'ясування обставин справи у виняткових випадках на час допиту осіб, які не досягай вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання свідка і надає можливість поставити йому запитання.[8, c.279]
Зважаючи на те, що пояснення сторін не визнаються законом засобом доказування, відповідно до ст. 184 ЦПК, якщо сторона, третя особа, їхні представники заявлять, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки, в тому числі із попередженням їх про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань та ін. З цього можна зробити висновок, що ЦПК допускає в якості доказів тільки ту частину пояснень сторін, яка надана ними при допиті цих осіб як свідків. Проблемою залишається те, що при дачі пояснень ці особи висловлюють свою позицію і дають пояснення не тільки про факти, які їм відомі особисто. Оскільки це питання не врегульоване достатнім чином, вихід із ситуації будуть знаходити судді безпосередньо в судовому процесі. В даній ситуації можна рекомендувати такий порядок. Сторона, третя особа, їх представники дають пояснення в порядку статті 176 ЦПК, посилаючись, в тому числі, і на факти,-які їм відомі особисто. Після цього, відповідно до встановленого, судом порядку дослідження доказів, сторони, треті особи, їхні представники дають показання в порядку статті 180—182, 184 ЦПК як свідки щодо фактів, які їм особисто відомі.
ЦПК встановлює загальний порядок допиту. Використання такого виду доказів як допит свідків стосується професійної майстерності судді, адвоката і взагалі юриста, який бере участь у справі. Тому, я вважаю, що мистецтво допиту- це частина цивільного процессу. І для успішної роботи цьому мистецтву необхідно навчатися все життя.
2.2.Дослідження письмових та речових доказів
Для сторін має важливе практичне значення відмежування письмових доказів від інших видів доказів. Досить поширеною помилкою є визнання письмовим доказом будь-якого матеріалу, який має письмову форму. Але письмовими доказами є тільким ті документи, які мають доказову силу для конкретної справи.
Дослідження письмових доказів (ст. 185 ЩІК), в т. ч. отриманих в порядку їх забезпечення, огляду на місці або за судовими дорученнями, полягає в їх оголошенні в судовому засіданні та наданні для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а за необхідності - також експертам, спеціалістам та свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу вищевказаних доказів або протоколу їх огляду. Щодо досліджуваних доказів їм, а також свідкам, експертам, спеціалістам можуть ставитися запитання.[2]
З метою захисту державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, ст.186 ЦПК встановлює спеціальні правила дослідження особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції, яка містить таку таємницю. Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений та досліджений тільки в порядку, передбаченому статтею 306 ЦК України, тобто за згодою особи, яка їх направила, та адресата. Право власності на листи та телеграми закріплюється за адресатом- особою, що їх отримувала. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції гарантується ст. 31 Конституції України. [1]
Термін «кореспонденція» (від лат.согезропаепсіо- відповідаю, повідомляю) вживається в таких значеннях: листування між окремими особами або установами; 2) сукупність поштових відправлень (листів, телеграм тощо); 3) окреме поштове відправлення (лист, телеграма тощо). Листування- це приватна кореспонденція, яка передається поштовим зв'язком (листи, телеграми, бандеролі тощо) або електронною поштою. Телефонною є розмова між особами, яка відбувається за допомогою будь-якого телефонного зв'язку провідними чи електромагнітними системами тощо. Телеграфна кореспонденція:- це повідомлення, що передаються телеграфом. Інша кореспонденція- це повідомлення, які передаються за допомогою інших, крім зазначених вище, засобів зв'язку або за допомогою комп'ютера, а також за допомогою телефаксу, пейджингового зв'язку, електронної пошти тощо.
