Порядок формування прибутку підприємства

ЗМІСТ

ВСТУП       3

1. ТЕОРИТИЧНА  ЧАСТИНА       5 

2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА      10

2.1 Загальна  характеристика бухгалтерської  звітності, яка 

використовується  для оцінки фінансового стану  підприємства.

Методи проведення аналізу фінансового стану підприємства       10

2.2 Загальна  оцінка динаміки та структури  статей

бухгалтерського балансу       15

2.3 Загальна  характеристика фінансового стану  підприємства       17

2.4 Структура  джерел фінансових ресурсів підприємств       19

2.5 Аналіз  ліквідності балансу       21

2.6 Аналіз  зворотності обігових коштів підприємства       27

2.7 Аналіз  ефективності використання майна  підприємства      29

3. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ щодо поліпшення

фінансового стану підприємства      31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                          32

ВСТУП

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне, на мою думку, визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток — загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій».

Отримання балансового прибутку було пов’язане  з кількома напрямками діяльності підприємства.

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її визначали як прибуток від іншої реалізації.

По-третє, це діяльність, пов’язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в банках. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

По-четверте, це діяльність, пов’язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств.

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

8. Порядок  формування прибутку підприємства

Прибуток  – це найважливіша фінансова категорія, яка відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства та характеризує ефективність виробництва. Сума отриманого прибутку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, питому вагу собівартості у виробленому продукті (наданій послузі). Прибуток виступає джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а також джерелом формування бюджетів  країни різних рівнів.

На формування прибутку, як фінансового показника  діяльності підприємства, що відображається у бухгалтерському обліку, в офіційній  звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок  формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання  собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків  і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської  діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Фактично  формування прибутку залежить від реалізації продукції. Незалежно від визначення моменту реалізації формування прибутку на підприємства і відбувається за умови, що реалізація продукції фактично відбулася (кошти за проданий товар (надану послугу) надійшли на розрахунковий  рахунок покупця).

Якщо  моментом реалізації вважати дату відвантаження  товарів і визначення податкових зобов’язань, то це призведе використання оборотних коштів підприємства на сплату податків, погіршення їх фінансового  стану.

Основними показниками, що впливають на розмір прибутку, є обсяг реалізації продукції  та її собівартість. Відповідно на зміну  обсягу реалізації продукції впливає  зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції та її рентабельність.

           Варто зауважити те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції впливають також на собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати, витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний  вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації відіграє розмір прибутку, котрий включений  у ціну виробу.

Отже, можна  зробити висновок, що підприємство має змогу впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяг виробництва  продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність.

Розглянемо  особливості впливу собівартості продукції (робіт, послуг) на формування прибутку. Собівартість продукції є комплексним  показником, який характеризує ступінь  використання усіх виробничих ресурсів (матеріальних, грошових, трудових). Є  особливості у формування собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від  сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати наступне визначення собівартості.

Собівартість  продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати  підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють  виробничу собівартість; витрати  на виробництво на реалізацію складають  повну собівартість продукції.

Можливість  підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Проте слід звернути увагу на наступні моменти.

По-перше, склад (перелік) витрати, що їх можна  відносити на собівартість, регламентований  державою. Протягом 1996 року Постановами  Кабінету Міністрів країни були затверджені  Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості , сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні  заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються  у собівартість, розмір деяких із них  регулюється державою встановленням  нормативних відрахувань. Такими елементами витрати є:

–  відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, фонд ліквідації Чорнобильської катастрофи);

–  амортизація  основних засобів і нематеріальних активів;

–  витрати  на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

–  інші витрати (відрахування  в Державний  інноваційний фонд, на фінансування автомобільних  доріг, деякі позабюджетні фонди  фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт). 

Можливість  впливу підприємства на зазначені елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива  лише з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені  нормативи відрахувань: витрати  на оплату праці, структура і джерела  її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура  і джерела формування.

У Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” і прийнятих до нього  доповненнях не зустрічається категорія  “собівартість”, оскільки розрахунок оподаткованого прибутку базується  на обчисленні валового доходу і подальшому коригуванні.

Скорочення  витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти  за рахунок використання численних  факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Слід  зауважити, що у теперішній час підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності щодо питань формування собівартості. Однак у даному аспекті  господарської діяльності вони зобов’язані  дотримуватись чинного законодавства  і нормативних документів, що регламентують  ці питання.

Головними завданнями, що стоять перед підприємством  з метою управління формуванням і використанням прибутку, є:

–  системний  контроль за виконанням планів одержання  прибутку;

–  виявлення  факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу;

–   вивчення напрямів і тенденцій розподілу  прибутку; виявлення резервів.

Прибуток  як найважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозрахункову. Але  і не виключена можливість наділення  прибутку й іншими функціями. Абсолютна  величина прибутку важлива у тому випадку, коли йдеться про фінансові  ресурси, які можуть бути використані  підприємством, суспільством. Але для  характеристики ефективності господарювання абсолютної величини прибутку недостатньо.

Отже, щоб  оцінити результати та ефективність господарювання, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних  показників. У результаті буде одержано показник ефективності, або рентабельність.

Рисунок 1 - Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності та введення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку

2. Аналітична частина

2.1 Загальна характеристика бухгалтерської  звітності, яка використовується  для оцінки фінансового стану  підприємства. Методи проведення  аналізу фінансового стану підприємства. 

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову  звітність.

Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87 було затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”.

Цим Положенням (стандартом) визначається мета, склад i принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання i розкриття її елементів.

Норми цього Положення (стандарту) треба застосовувати до фінансової звітності підприємства, організацій та інших юридичних осіб (далi — підприємства) усіх форм власності (крім банків i бюджетних установ) i консолідованої фінансової звітності.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішення повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Порядок надання фінансової звітності користувачам визначається чинним законодавством.

Фінансова звітність забезпечує iнформацiйнi потреби користувачів щодо:

• придбання, продажу та володіння цінними паперами;

- участі  в капіталі підприємства;

• оцінки якості управління;
• оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;
• забезпеченості зобов’язань підприємства;
• визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
• регулювання діяльності підприємства;
• інших рішень.

Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, якi не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.

Форми фінансової звітності підприємства (крім банків) i порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з державним комітетом статистики України.

Фінансова звітність складається з: балансу звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіт про власний капітал i приміток до звітів.

Баланс  — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання i власний капітал.

Звіт  про фінансові результати — звіт про доходи, витрати i фінансові результати діяльності підприємства.

Звіт  про власний капітал — звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт  про рух грошових коштів — звіт, який відображає надходження i видаток  грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

Для суб’єктів малого підприємства i представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу i звіту про фінансові результати.

Готуючи фінансову звітність, необхідно дотримуватися наступних якісних характеристик:

1) зрозумілість  — доступність для розуміння користувачів, якi мають достатні знання в сфері ділового та економічного життя, бухгалтерського обліку. Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про: підприємство; дату звітності i звітний період; валюту звітності та одиниці її виміру; облікову політику підприємства та її зміни; консолідацію фінансових звітів; припинення (лiквiдацiю) окремих видів діяльності; обмеження відносно володіння активами; участь у спільних підприємствах; виявлені помилки минулих років i пов’язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів; а також містити іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

2) доречність  — вплив на економічні рішення користувачів, оцінку минулих, теперішніх i майбутніх подій, прогнозування результатів діяльності, виправлення помилок у господарській діяльності. Фінансова звітність повинна містити тільки доречну інформацію, що дозволяє належним чином впливати на прийняття рішень, оцінку минулих i майбутніх подій; 

З) надійність — в представленій у звітності інформації не повинно бути суттєвих помилок і викривлень.

Нормативним документом, яким визначається зміст  і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його статей є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №2 „Баланс”, затверджений наказом  Міністерства фінансів України  від 31.03.1999 р. №87.

Завданням аналізу балансу с отримання  даних про результати діяльності підприємства за звітний період, а також інформацію про його майновий та фінансовий стан в динаміці.

Баланс  в системі бухгалтерської звітності займає центральне місце. Зміст статей активу i пасиву балансу дає можливість використовувати його як внутрішніми, так i зовнішніми користувачами (акціонерами, засновниками, постачальниками, кредиторами, банками). Для останніх необхідні дані про фінансові результати діяльності підприємства, його стійкість, об’єм кредиторської заборгованості, борги по позиках банків тощо.

Показники бухгалтерського балансу підприємства досліджуються шляхом  горизонтального та вертикального аналізу.

Горизонтальний аналіз — порівняння величин абсолютних i відносних показників за декілька періодів; визначення обсягу та напрямків змін, а також тенденцій їх змін. 

Вертикальний  аналіз — визначення питомих часток окремих статей фінансових звітів, їх порівняння. Вивчаючи сукупність показників у різні періоди, можна дослідити структурні зрушення, що дають змогу оцінити внутрішні негативні та позитивні зміни майна підприємства i джерел його утворення.

Другим звітом, який є складовою фінансової звітності, є Звіт поро фінансові результати. Вимоги до його змісту i форми встановлені П(С)БО №3 “Звіт про фінансові результати”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р.

Метою складання  Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про витрати, прибутки i збитки підприємства за завітний період. Звітним періодом для складання фінансової звітності, а отже, i Звіту про фінансові результати, є календарний рік з 1 січня по 31 грудня включно.

Для складання бухгалтерської звітності звітною датою вважається останній календарний день звітного періоду. Проте, на відміну від Балансу, який складається на кінець останнього дня звітного періоду, Звіт про фінансові результати складається наростаючим підсумком з початку року.

Згідно  з Законом України “Про бухгалтерський облік i фінансову звітність в Україні” Звіт про рух грошових коштів є складовим елементом річної фінансової звітності підприємства.

Зміст i форма Звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №4 “Звіт про рух грошових коштів”.

Мета  складання Звіту про рух грошових коштів полягає у наданні докладної інформації про суттєві зміни у грошових коштах та їх еквівалентах. Для цього грошові потоки класифікуються у певні групи. Звіт складається для оцінки спроможності підприємства накопичувати грошові кошти та їх еквіваленти у процесах здійснення грошових потоків, а також для забезпечення можливості прийняття правильних рішень керівником підприємства i власниками.

Звіт  про рух грошових коштів мостить в собі інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період. Рух коштів відображається у Звіті в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Саме виходячи з цього переліку видів діяльності та грошових потоків i складена форма Звіту про рух грошових коштів. Розподіл діяльності підприємства на три види є елементом облікової політики.

В світовій практиці Звіт про рух грошових коштів складається за такими методами:

а) прямий, за допомогою якого розкриваються  основні валові грошові надходження i витрати;

б) непрямий, за допомогою якого чистий прибуток або збиток коригуються з урахуванням операцій не грошового характеру, відстрочення, нарахування минулих років, майбутніх надходжень чи платежів, статей доходів i витрат, пов’язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

П(С)БО 4 передбачає застосування непрямого  методу складання Звіту про рух  грошових коштів, який полягає у  трансформації чистого прибутку (збитку) в чисту суму отриманих (витрачених) грошових коштів. В результаті використання цього методу користувачу надається інформація тільки про чисті надходження (вибуття) від операційної діяльності, а iндивiдуальнi надходження i виплати залишаються поза увагою Звіту.

Останнім звітом, який входить до складу фінансової звітності є Звіт про власний капітал. Вимоги до його змісту та форми встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №5 “Звіт про власний капітал”.

Метою складання звіту про власний капіталу є розкриття інформації про зміни у складі власного калаталу підприємства протягом звітного періоду.

2.2. Загальна  оцінка динаміки та структури  статей бухгалтерського балансу (загальну оцінку динаміки та структури робимо використовуючи данні таблиці 2.1).

Таблиця 2.1. – Структура майна підприємства та джерел його фінансування.

Аналізуючи  таблицю 2.1 можна зробити висновок про те, що загальна сума балансу  за звітний період збільшилася на 28656 грн. Це відбулося головним чином за рахунок збільшення активів.

Проаналізуємо таблицю постатейно. Під час звітного періоду збільшився обсяг незавершеного будівництва (з 103042 тис. грн. до 109977 тис. грн.), а його питома вага у загальній сумі балансу зменшилась на 0,99 %, також зменшилася питома вага основних засобів на 1,43 %. Довгострокові фінансові інвестиції збільшились на 4105 тис. грн., питома вага – збільшилась на 0,13%.

За звітний  період збільшився обсяг виробничих запасів на 815 тис. грн., а їх питома вага в балансі зросла на 0,24 %.

Незначною мірою зменшилися обсяги на статю - тварини на вирощуванні та відгодівлі, з 6 тис.грн. до 5 тис. грн. Однак значною мірою збільшилися обсяги незавершеного виробництва, а саме з 2714 тис. грн. до 6505 тис. грн., також зрос обсяг готової продукції на 1562 тис.грн. і товари на 52 тис. грн. Дебіторська заборгованість зросла з 91908 тис. грн. до 105292 тис. грн., що не є добре для підприємства.

Проаналізуємо пасивну частину  таблиці постатейно.

За звітний  період зменшився загальний обсяг  власного капіталу - з 209590 тис. грн. до 200123 тис. грн., що також є негативним фактором для фінансового стану підприємства, а його питома вага у загальній валюті балансу зменшилася аж на 9,37 % . Це значною мірою відбулося за рахунок зменшення нерозподіленого прибутку, розмір якого становить 9467 тис. грн., а питома вага – 3,24%.

Збільшились залучені кошти на 35969 тис. грн.

Незначною мірою вплинуло на загальну суму балансу  зменшення довгострокових зобов’язань  з 16613 тис. грн. до 15075 тис. грн., однак суттєво зросли поточні зобов’язання – з 63730 тис. грн. до 103391 тис. грн.

2.3 Загальна  характеристика фінансового стану  підприємства

Загальна  оцінка фінансового стану підприємства може бути надана через показники  фінансової сталевості пасивів підприємства за допомогою коефіцієнтів фінансової незалежності (автономії), фінансової сталевості, та співвідношення власних  коштів та залучених (коефіцієнт фінансування).

1) Коефіцієнт  фінансової незалежності вказує  в якій мірі діяльність підприємства  фінансується за рахунок власних  коштів.

        (2.3.1)

де ВК – власний капітал підприємства,

Б – загальні джерела фінансування – баланс.

2) Коефіцієнт  фінансової сталевості вказує  питому вагу фінансових джерел, які підприємство має змогу  використовувати тривалий час.

                                                 (2.3.2)

де ДК – довгострокові зобов’язання.

3) Коефіцієнт  фінансування показує співвідношення  поміж джерелами власних коштів  підприємства і залученими.

                                                  (2.3.3)

де З  – зобов’язання підприємства (залучені кошти).

Таблиця 2.2 – Показники фінансової сталевості.

Із розрахованих показників фінансової сталевості підприємства зробимо висновки про загальну характеристику фінансового стану.

Коефіцієнт  фінансової незалежності зменшився на кінець періоду у порівнянні із початком та його значення 0,62 більше нормативного, яке дорівнює 0,5. Це означає, що  половина коштів, якими фінансується підприємство на кінець періоду є власними.

Коефіцієнт  фінансової стійкості зменшився  з 0,77 до 0,67, але також перевищує  нормативне значення (більше 0,7), що свідчить про значну питому вагу фінансових джерел, які підприємство має змогу використовувати тривалий час.

Коефіцієнт  фінансування теж зменшився. Його значення зменшилось протягом звітного періоду  з 2,54 до 1,69.  Він також перевищує нормативне значення, що вказує на перевагу власного капіталу підприємства над залученим.

2.4 Структура  джерел фінансових ресурсів підприємства 

Джерелами фінансових ресурсів підприємства є власні кошти та залучені. Відображаються джерела фінансування у пасиві баланса. З метою проведення аналізу заповнюється таблиця 2.3., використовуючи дані якої проводиться аналіз джерел.

Таблиця 2.3 – Состав та структура джерел фінансування діяльності підприємства