ЗМІСТ 

ДОДАТКИ 49

ВСТУП

     Процес  змін, який спостерігається сьогодні в Україні, проникнув в усі  сфери економічного життя. Ринкова  економіка створила широкі можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, для валютної самостійності  фірм. Внаслідок появи уповноважених банків, які одержали ліцензію Національного банку України на проведення валютних операцій, значно розширилася сфера функціонування валютного механізму. У цих умовах експортно-імпортні операції стають однією з основ товарного обігу в Україні і джерелом валютних надходжень організацій-резидентів. У зв'язку з великою увагою, що приділяється сьогодні зовнішньоторговельним операціям з боку суб'єктів економічної діяльності, виникає потреба в аналізі особливостей процесу міжнародної торгівлі і факторів, що впливають на її кінцевий результат для кожної зі сторін.

     Одним із принципів підприємницької діяльності є самостійне здійснення суб’єктами господарювання зовнішньоекономічної діяльності та використання останніми  належної їм валютної виручки на свій розсуд (ст. 44 ГК). Основними нормативними документами, якими керуються при здійсненні операцій у сфері ЗЕД, насамперед є Закон про ЗЕД, Декрет №15-93 і, звісно, ГК. Суб’єктами ЗЕД в Україні можуть бути як юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, так і громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють госпдіяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. А ст. 5 Закону про ЗЕД наголошує: "Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак". Таке правило підтверджують статті 55 та 378 ГК.

     Теоретичну-інформаційну та нормативну основу дослідження складають Конституція України, положення, програми та інші законодавчі акти з організації експортно-імпортних операцій, а також вітчизняні та закордонні видання, статистичні дані, щодо зовнішньоекономічної діяльності. При написанні роботи використовувалися праці таких вітчизняних науковців – Власюк О.С., Михно І., Сіренко В., Новицький В.Є, Паламарчук В., P.M. Камаева, Бандурки А.М та зарубіжних економістів – Гіль Чарльз В.Л., Котлера Ф.,А., Сміта Б., Гольда Б. та ін.

     Метою роботи є аналіз порядку організації експортно-імпортних операцій.

     Завдання  роботи:

     - визначити поняття експортно-імпортних  операцій, їх класифікацію;

     - розглянути порядок державного  регулювання здійснення експортно-імпортних  операцій;

     - вивчити особливості документального  оформлення експорту-імпорту;

     - проаналізувати динаміку зовнішньої  торгівлі в Україні.

     Об’єкт  дослідження – відносини, які виникають у процесі експортно-імпортних операцій.

     Предмет дослідження –  експортно-імпортні операції.

     Методи  дослідження: В процесі написання курсової роботи залежно від конкретних цілей і задач застосовувались відповідні методи аналізу і дослідження економічних процесів: монографічний, методи аналізу, синтезу, індукції, спостереження, розрахунково-аналітичний, економіко-статистичний.

     Інформаційною базою роботи є матеріали наукових та науково-практичних конференцій і семінарів, присвячених проблемам організації експортно-імпортних операцій у зовнішньоекономічній діяльності підприємств, публікації в періодичній пресі, фактологічні матеріали статистичних збірників та публікацій довідкового характеру, а також нормативно-правові акти державних органів влади та міжнародне уніфіковане законодавство.

1. ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНІ ОПЕРАЦІЇ В СИСТЕМІ ЗЕД ДЕРЖАВИ

     1.1. Експортно-імпортні операції підприємств, їх сутність та види

     Міжнародна  купівля-продаж товарів – це транскордонне передання одним контрагентом, експортером, товарів іншому контрагенту, імпортеру, за умови сплати останнім відповідної погодженої кількості грошей у певній валюті.

     Одна  й та сама операція водночас є експортом для того, хто вступав у неї як власник товарів, та імпортом для того, хто розплачувався за них грошима. Таким чином, у суб’єктному аспекті цей критерій поділяє торговельних контрагентів на експортерів та імпортерів, причому такими є як господарські структури, які безпосередньо беруть участь в операціях купівлі-продажу, так і країни, до яких належать відповідні комерційні організації. Зауважимо при цьому, що контрагентами можуть бути і держави в цілому.

     При міжнародних операціях з купівлі-продажу товарів експорт та імпорт здійснюються, як правило, у чистому вигляді, оскільки у міжнародному контракті сторона є або продавцем-експортером, або покупцем-імпортером товару, що є предметом відповідного контракту. Мають місце і змішані трансакції, пов’язані з подвійною роллю суб’єктів торгівлі та з більш, ніж одним географічним вектором руху товарів.

     Виділяють такі види операцій купівлі-продажу  товарів:

• експорт;
• імпорт;
• реекспорт;
• реімпорт.

     Одним з основних видів зовнішньоекономічної діяльності є експорт товарів (робіт та послуг). Всі країни намагаються стимулювати власного виробника до експорту продукції, заохочувати наданням субсидій, пільг, кредитів під незначні відсотки.

     Умови та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва за її участі. Адже експортний потенціал не тільки значною мірою визначає можливості держави в цілому та окремих суб’єктів господарювання закуповувати товари по імпорту, а й прямо чи опосередковано впливає на всі інші форми національної участі в міжнародній економічній діяльності.

     Спочатку  визначимо, які саме форми господарської  активності слід вважати експортом.

     Експорт товарів – це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в іншій країні.

     Це  – вузьке тлумачення експорту, оскільки йдеться тільки про експорт товарів (окремий предмет розгляду – експорт послуг та капіталів) у формі закордонної реалізації товарів за гроші. У більш широкому розумінні експортом можна назвати продаж товарів за кордон за будь-якої форми оплати, включаючи товарну, як це і зазначено, наприклад, в українському законі "Про зовнішньоекономічну діяльність".

     Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (ст. 1) дає таке визначення: "експорт (експорт товарів) – продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів" [1].

     Експорт робіт, послуг класифікується як експорт  капіталу, тобто як вивіз капіталу за межі України в любій формі  з метою одержання прибутку від  виробничої і інших форм господарської діяльності. Існують такі основні види експортних операцій:

     а) поставка експортного товару за готівку;

     б) експорт товару на умовах комерційного кредиту;

     в) експорт товару в рахунок державного кредиту (України), наданого країні іноземного покупця;

     г) експорт товару при компенсаційній угоді;

     д) експорт товару при бартерній  угоді;

     е) експорт товару в рахунок надання  допомоги.

     Обсяги  експорту визначають обсяги імпорту, і  це є очевидним. Причому чим менш диверсифікована міжнародна економічна діяльність країни, тим жорсткіший зв’язок між цими основними напрямами зовнішньої торгівлі. За відсутності інших форм співробітництва у довгостроковій перспективі обсяги імпорту мають дорівнювати величині експорту. Точніше, можливі коливання двох показників, які за результатами окремого року можуть впливати на збільшення або зменшення зовнішньої заборгованості країни, або, навпаки, її кредитних активів. Але зростання значення інших сфер міжнародних послуг, передусім валютно-фінансових форм міжнародної економічної діяльності, веде до більшої "незалежності" імпорту товарів від їх експорту і до перенесення такої "залежності" на інші види господарської діяльності, результатом яких є приплив грошей, валютно-фінансових активів усередину країни.

     Відносний (стосовно величини імпорту) дефіцит експортного потенціалу, інакше кажучи – негативне сальдо товарної торгівлі, може "гаситися" торгівлею послугами (як це має місце в Україні, яка має чималий зиск від транзиту своєю територією енергоносіїв зі сходу на захід), припливом капіталів (як, наприклад, у багатьох країнах Центральної та Східної Європи в 90-х роках) та іншими засобами.

     Потужна експортна база визначає й умови  валютно-фінансового співробітництва, стабільність монетарного сектору  країни. Наприклад, твердість німецької марки, довіра до неї у світі в останні десятиліття ХХ ст. значною мірою завдячували експортному потенціалу ФРН. Німеччина тривалий час посідала чільне місце в списку провідних світових експортерів. І навпаки, слабкі експортні можливості, неспроможність країни "покрити" вивозом свої потреби в іноземних товарах спричиняють фінансові негаразди, девальвацію національної валюти, що повною мірою відчула на собі Україна в першій половині 90-х років.

     Але й сам експорт є об’єктом впливу з боку інших форм міжнародного співробітництва. На експорт впливає факторний розподіл, міжнародний фінансовий клімат, він є результуючою функцією цілого комплексу чинників, якими є рух капіталів, робочої сили, регулююча діяльність міжнародних економічних організацій, відповідні двосторонні та багатосторонні домовленості між країнами.

     Давня теза про те, що все у світі  є відносним, знаходить своє відображення в позитивних змінах у характері  міжнародної спеціалізації України в історичній перспективі, яка вимірюється десятиліттями. Справді, можна констатувати поліпшення якості робочої сили, збільшення сукупних обсягів основних фондів, яке відбувалося протягом останньої половини століття та привело до позитивних змін у структурі експорту. Якщо раніше Україна вивозила за кордон переважно аграрну та сировинну продукцію, то зараз – товари переробної промисловості, щоправда низького рівня обробки. Але і це відкрило можливості збільшення експорту, а відтак і зростання обсягів імпорту. Отже, можна зробити висновок про визначальну роль експорту у формуванні загальних показників міжнародного торговельного обігу (хоча і не можна спрощено вбачати у цьому наявність абсолютної прямої функціональної залежності). Географічна диверсифікація вітчизняного експорту відкрила для вітчизняних виробників важливі додаткові ніші на світовому ринку. Так, наприклад, на Східну і Південно-Східну Азію – регіони, які широко "відкрилися" для України тільки в 90-х роках, припадає до третини українського експорту металу.

     Важливо відзначити, що процес оптимізації  структури експорту при збереженні енергетичної та сировинної спрямованості імпорту триває. Передбачається, що цей процес триватиме і надалі.

     Техніка здійснення експортної операції включає  такі етапи:

     1. Пошук і вибір ринків збуту,  включаючи вивчення кон'юнктури  ринку, визначення існуючого і перспективного попиту, встановлення рівня цін, по яких товар може бути проданий, вивчення кредитної і маркетингової стратегії конкурентів, форм розрахунків.

     2. Вибір найбільш доцільних методів  торгівлі (прямий або непрямий  метод), вивчення тарифних і нетарифних бар'єрів, вимог до сертифікату продукції, стандартизації, упаковки і маркіровки.

     3. Проведення рекламної компанії  з метою просування товару  на ринок.

     4. Підготовка і ініціація листів (оферт) потенційним покупцям.

     5. Підготовка контракту, проведення переговорів, обговорення умов контракту, базисних умов постачання, цін, умов транспортування і так далі.

     6. Підписання контракту. 

     7. Контроль за виконання

     Стаття 1 Закону про ЗЕД визначає, що імпорт (імпорт товарів) – купівля (у т.ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

     Імпорт  забезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни, до якої ввозяться товари, низку додаткових порівняно з автаркічною ситуацією переваг та можливостей. Це, зокрема:

• доступ до дешевших та більш якісних товарів – готових виробів, сировинних та інших матеріалів, вузлів та комплектуючих деталей;
• наповнення ринку дефіцитними товарами або товарами, які взагалі не виробляються на національній території;
• зростання конкуренції та стимулювання завдяки цьому оптимізації, підвищення виробництва на національній території;
• налагодження сталих виробничих зв’язків щодо кооперування виробництва з інонаціональними партнерами;
• розвиток технології завдяки поширенню ввезення наукомістких товарів.

     Етапами здійснення імпортної операції є:

     1. Вивчення кон'юнктури ринку.

     2. Вибір постачальників по засобах  розсилки запитів. 

     3. Вибір найбільш доцільного методу  закупівлі товару 

     4. Підписання контракту 

     5. Виконання контракту і контроль за його виконання.

     Різновидами експортно-імпортних операцій є  реекспорт та реімпорт.

     Реекспорт і реімпорт можна розглядати як окремі випадки експорту та імпорту і як послідовну комбінацію обох трансакцій (такий підхід частково використовується і в законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Однак частіше вони підлягають окремому спеціальному розгляду (наприклад, у зв’язку з можливими спеціальними вказівками в міжнародних договорах і угодах про недопущення реекспорту).

     Реекспорт – це продаж та вивезення до іншої країни товарів, які раніше були завезені ззовні, без їхнього перероблення.

     Підстави  для реекспорту можуть бути різними. Найбільш типовим є замовлення кінцевого імпортера, який не може або не бажає з причин політичного, економічного характеру виходити на ринок первісного експортера. Подібні операції можуть мати місце під час здійснення великих проектів, коли іноземні фірми, що працюють у певній країні, здійснюють закупівлі в третіх країнах.

     Політичними причинами, через які кінцевий імпортер не працює на ринку первісного експорту, можуть бути санкції, блокада, які застосовуються проти якоїсь країни та які можна подолати за допомогою фірми з нейтральної країни. Причини економічного характеру – це, наприклад, відсутність у первісного експортера чи кінцевого імпортера напрацьованих каналів торговельних зв’язків, які компенсуються за допомогою фірми з третьої країни.

     Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (стаття 1) трактує поняття реекспорт так: "Термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України".

     Реекспортні угоди укладаються при реалізації товарів на товарних біржах та на аукціонах. Можливі також спекулятивні дії реекспортера, який прагне отримати прибуток за рахунок різниці в ціні на певний товар на різних міжнародних, національних ринках, причому в такому та в інших перелічених випадках товар може не завозитися до країни, фірма якої здійснює реекспорт.

     Нарешті, причиною реекспорту може бути бажання  певної фірми здійснити зарубіжний збут продукції, яку було ввезено до країни, але з тієї або іншої причини не було реалізовано на внутрішньому ринку.

     Усі зазначені форми та фактори реекспорту тією або іншою мірою стосуються України – як країни і первісного експортера, і реекспортера, і кінцевого імпортера. Але потенційно головним у цьому зв’язку є те, що наша держава має статус транзитної країни, а також володіє торговельними морським, річковим флотами, потужностями для авіаперевезень.

     Країна-експортер може протидіяти реекспорту з метою забезпечення кращого контролю над міжнародними ринками та кращої кон’юнктури. У зв’язку з цим можуть установлюватися обмеження прав покупців перепродавати відповідну продукцію. Такі умови регламентуються спеціальними положеннями міждержавних та міжфірмових комерційних контрактів. Наприклад, за допомогою таких інструментів Росія протидіє перепродажам з боку України нафти, деяких інших видів ресурсів. Україна підписала та ратифікувала Угоду "Про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав", яка передбачає спеціальну систему дозволів на реекспорт від первісного експортера (Додаток 1).

     Реекспорт може ставати спробою протидіяти міжнародним санкціям. Так, у зв’язку  з Балканськими війнами, які відбувалися  наприкінці ХХ ст., проти Югославії (у складі Сербії та Чорногорії) було введено міжнародне ембарго. І хоча Україна його в цілому дотримувалася, інколи лунали закиди з приводу того, що ряд вітчизняних фірм допомагав югославським фірмам здійснювати експортно-імпортні операції. Скасування санкцій проти цієї країни зняло й цю проблему.

     Технічно  реекспорт здійснюється за допомогою  двох контрактів: згідно з першим реекспортер купує товар, а згідно з другим – продає його.

     Реімпорт  є ввезенням до країни товарів, які  раніше були вивезені з неї за кордон та які не піддавалися там переробленню. Інакше кажучи, реімпорт – це завершення операцій експорту, які не відбулися як такі.

     На  відміну від реекспорту, який може і не передбачати ввезення товару до країни-реекспортера, реімпорт має чітку ознаку: товар двічі перетинає кордон, під час вивезення, а також під час ввезення назад до країни.

     Навіть  із самого визначення реімпорту зрозуміло, що його природа обумовлена різноманітною практикою комерційної діяльності. Реімпорт виникає внаслідок забракування первісним імпортером товарів, розірвання угоди з тієї або іншої причини. Предметами реімпорту можуть ставати товари, які були завезені на консигнаційні склади, але не знайшли кінцевого покупця. Те саме може траплятися з виробами, зокрема високотехнологічними, які виставлялися на аукціонах, але не були реалізовані. Розширення участі України у подібних торговельних акціях, як і взагалі в процесах міжнародної торгівлі, об’єктивно зумовлює й почастішання операцій подібної природи.

     До  реімпорту не належать товари, які  були поставлені з країни на умовах тимчасового вивезення, наприклад  на виставку.

      1.2. Система регулювання експортно-імпортних операцій в Україні

     Основою регулювання діяльності підприємств  України на зовнішніх ринках є  Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність", який дає визначення основним термінам, застосовуваним у практиці зовнішньоекономічної діяльності; закріплює основні принципи і правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності; визначає коло суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, їх права та обов’язки; дає перелік можливих видів зовнішньоекономічної діяльності; законодавчо закріплює регулювання зовнішньоекономічної діяльності; регулює економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями; захищає права та інтереси держави і суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; зумовлює відповідальність України як держави і суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності при порушенні ними Законів України чи обов’язків, пов’язаних з виконанням контракту, а також визначає застосовувані до них санкції [4, с.34].

     Правове регулювання експортно-імпортних  операцій суб'єктів господарювання здійснюється державою шляхом використання певних заходів, які залежно від характеру та різновиду застосованих прийомів, відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", можуть бути поділенні на:

• тарифні – засновані на використанні митного тарифу;
• нетарифні – регулювання адміністративного характеру, які не пов'язані з використанням митного тарифу (квоти, ліцензії, субсидії, антидемпінгові заходи, торгові договори тощо).

     Застосування  тарифних заходів ґрунтується на нормативних положеннях вже згаданих нормативно-правових актів, що регулюють порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а також Закону України від 15 лютого 1992 року "Про єдиний митний тариф" та Гармонізованої системи опису та кодування товарів, введеної Брюссельською конвенцією в 1983 році, яка являє собою номенклатуру, котра включає товарні позиції і субпозиції та цифрові коди, що до них належать, згруповані за певними ознаками за групами та розділами.

     Щодо  заходів нетарифного регулювання  в наш час існує не менше п'ятдесяти форм та методів нетарифних обмежень.

     Регулювання експортно-імпортних операцій спеціальними нормативно-правовими актами пов'язані  із впливом цих операцій на економіку  держави і повинно бути спрямоване на забезпечення активного зовнішньоекономічного балансу України. Для обмеження або заохочення експорту або імпорту окремих груп товарів, захисту вітчизняних товаровиробників в Україні запроваджено режим ліцензування, передбачений ст.16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а також механізми захисту національного товаровиробника від субсидованого та демпінгового імпорту. Так, Верховною Радою України 22 грудня 1998 року були прийняті закони "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" ,"Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну".

     Ліцензування  і квотування експорту та імпорту  запроваджуються Україною самостійно в особі її державних органів  у випадках, передбачених ч. 5 та ч. 6 ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", у тому числі в разі значного порушення рівноваги за певними товарами на внутрішньому ринку України, особливо за сільськогосподарською продукцією, продуктами рибальства, продукцією харчової промисловості та промисловими товарами народного споживання першої потреби.

     По  кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.

     Ліцензії  видаються центральним органом  виконавчої влади з питань економічної  політики на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності [4, с.251].

     Важливим  елементом експортно-імпортних операцій є самостійне встановлення суб'єктом  зовнішньоекономічної діяльності ціни на товар. Однак у закріплених законодавством випадках регулювання ціноутворення при експортно-імпортних операціях в Україні здійснюється шляхом встановлення нормативно-правовими актами індикативних, фіксованих або граничних рівнів цін за зовнішньоторговельними угодами.

     В умовах сучасної економіки ринок  сам по собі не може забезпечити  повної економічної стабільності, активну роль в її стабілізації зобов’язана відігравати держава. Це має відбуватись шляхом формування відповідної державної економічної політики з ефективним використанням економічних, правових та адміністративних важелів. Оскільки базовими елементами механізму координації системи господарства є ринок і держава, важливого значення набуває проблема їхнього раціонального співвідношення, яке не є сталим і залежить від багатьох умов: рівня економічного розвитку, специфіки виробництва, менталітету нації.

     Основні проблеми зовнішньоекономічної діяльності в регулюванні експортно-імпортних  операцій проявляються у:

• нестабільній нормативно-правовій базі, тобто нестабільному законодавстві, яке постійно змінюється і не удосконалюється а навпаки робить "крок на зад";
• небажанні органів влади відійти від старого стилю управління, їх намаганні шляхом невиправданих адміністративних та правових методів управління економікою досягти зміни ситуації на краще у найближчому майбутньому без врахування негативних наслідків таких дій для суспільства у більш віддаленій перспективі;
• намаганні органів влади уникнути обов’язкового погодження з органами Антимонопольного комітету рішень, що підлягають такому погодженню, зокрема, з питань цінового регулювання у кризових явищах в економіці;
• повільних темпах запровадження ринкових методів регулювання економіки, про що свідчить зростання апарату управління та сталість правових методів управління;
• порушенні принципу самостійності і рівності учасників при здійсненні експортно-імпортних операцій.
• зростанні корупції, що проявляється у гальмуванні показників української економіки.