Посередницькі операції банку та перспективи їх розвитку в Україні
ВСТУП
Існує два
основних способа доведення
Реалізація через посередника звільняє виробника від необхідності йому самому знаходити покупців і здійснювати продаж.
При
збуті товару беспосередньо
Тому
для розуміння ролі
РОЗДІЛ І ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ
1.1 Сутність посередницьких операцій, їх класифікація
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності застосовують два методи виходу на зовнішній ринок: прямий та непрямий.
Прямий метод передбачає безпосередній вихід на зовнішній ринок виробника продукції. Прямі зв'язки мають ряд переваг: тісні контакти з контрагентом, кращі знання кон'юнктури ринку, швидше пристосування своїх виробничих потужностей до потреб споживача.
Непрямий метод полягає у здійсненні зовнішньоекономічних операцій через посередників.
Посередницькі операцій — операції на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника.
Посередницькі операції забезпечують
просування створеної виробником продукції
до споживача. Вони здійснюються за дорученням
виробника, постачальника, споживача
та інших суб'єктів
За допомогою посередників у зовнішньоекономічну сферу втягується приблизно половина всіх видів зовнішньоекономічних операцій. Головна перевага цього методу полягає у тому, що виробнику продукції не потрібно вкладати значних коштів в організацію власної збутової мережі, він звільняється від турбот, зв'язаних з реалізацією зовнішньоекономічних операцій, таких як доставка в країну імпортера, сортування, упакування, підбір за асортиментом, пристосування до вимог місцевого ринку. Важливим фактором є й те, що посередники мають більш точну і обширену інформацію про ринок збуту. Здійснення зовнішньоекономічних операції через посередників має свої недоліки: виробник втрачає безпосередній контакт з ринком збуту та цілком залежить від сумлінності й добропорядності посередника.
До посередницьких операцій належать пошук партнерів для налагодження ділових контактів, підготовка договірної та контрактної документації, укладення договорів (контрактів), здійснення маркетингових досліджень, транспортно-експедиційні операції, кредитно-фінансове обслуговування (отримання капіталів у кредиторів та їх використання для надання авансових позик, купівля цінних паперів тощо), страхування, рекламні послуги, інші види обслуговування. Суб'єктами посередницьких операцій є посередники. Ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які налагоджують зв'язки між виробниками і споживачами з метою прискорення й полегшення руху, обігу продукції, валюти, інформації. Посередниками є агенти, брокери, дилери, дистриб'ютори, комісіонери, консигнатори, маклери, представники тощо.
Агент (лат. agens - діючий) - фізична або юридична особа, громадянин або організація, які є довіреною особою, посередником, уповноваженим здійснювати певні дії від імені іншої особи за дорученням і в інтересах цієї особи.
Брокер - посередник при укладанні угод між зацікавленими сторонами (клієнтами) про купівлю-продаж на біржах товарів, цінних паперів, валют. Брокером може бути окрема особа, фірма або організація, які не мають у своєму розпорядженні товарів (цінних паперів, валюти). Брокер діє за дорученням клієнта - продавця чи покупця. Діяльність брокера винагороджується лише за продані товари і його доход (брокеридж) формується або за рахунок наперед обумовленого відсотка від вартості проданого товару - цінних паперів, валюти тощо, або ж у вигляді виплати фіксованої винагороди за кожну продану одиницю чи партію товару. Брокери можуть об'єднуватися у брокерські контори, компанії, які монополізують вузькоспеціалізовані ринки. Такі об'єднання брокерів можуть мати мережу філій і бути пов'язаними з банками. Існують компанії біржових, страхових, валютних та інших брокерів. Брокерським об'єднанням банки можуть надавати кредити, за рахунок яких брокери надають позики своїм клієнтам, головним чином під заставу цінних паперів.
Дилер - це фізична або юридична особа, яка закуповує оптом продукцію компанії, а продає її в роздріб або малим гуртом (оптом). На біржі дилер — приватна особа або фірма, член фондової біржі, який веде біржові операції від свого імені та за свій рахунок.
Дистриб'ютор (англ. — distridution — розподіл) — фірма, підприємець, які здійснюють оптові закупівлі і збут певного виду товарів на регіональних ринках. Дистриб'ютори мають переважне право й можливості купувати і продавати устаткування, технічні новинки, програмне комп'ютерне забезпечення. Фірма може мати власного дистриб'ютора за кордоном, який є її єдиним представником - генеральним дистриб'ютором. Водночас він надає посередницькі маркетингові послуги продавцям і покупцям з монтажу й наладки устаткування тощо.
Комісіонер - особа, яка від свого імені продає або купує товари й цінні папери на користь і за рахунок третьої особи.
Консигнатор - агент, комісіонер, який передає товар консигнанта за кордоном з власного складу від свого імені за винагороду, яку отримує від власника (консигнанта) товару.
Маклер - посередник при укладанні торговельних і біржових угод, який діє за дорученням і за кошт клієнта на валютних, товарних і фондових біржах. Біржовими посередниками є також біржові торговці, брокери, джоббери, дилери та інші комерсанти.
Представник — особа, яка представляє в певній галузі, регіоні інтереси підприємств, фірм, банків, компаній, які знаходяться в іншій країні, та здійснює угоди та інші юридичні дії від імені та в інтересах іншої особи згідно із домовленістю, офіційними повноваженнями або відповідно до вимог законів, адміністративних актів. На практиці один і той же посередник може виступати одночасно в різній ролі. За різними видами угод він може бути агентом і дистриб'ютором, брокером і агентом, виконувати імпортні й експортні операції і т.д. Це важливо враховувати при організації торгово-посередницької ланки зовнішньоекономічної діяльності.
З розвитком ринкових відносин і розширенням товарного виробництва виникає особливий вид посередника — маркетингові посередники. Такі посередники — фірми, що допомагають підприємствам у просуванні, збуті й розповсюдженні їх товарів серед споживачів. До маркетингових посередників належать торгові посередники, фірми-спеціалісти з організації товарного просування, агентства з надання маркетингових послуг і кредитно-фінансові установи. Доставляючи товари й послуги від виробників до споживачів, посередники забезпечують їх доступність у зручному місці та в потрібний час, спрощуючи процес обміну. Посередники також виконують специфічні допоміжні функції: надання торговельних послуг; забезпечення інформацією про ринок; підтримка в просуванні товарів і стимулювання збуту; відбір, стандартизація і фасування товарів; зберігання товарів на складах; транспортування товарів до місць продажу; розподіл ризику; фінансування виробників; спрощення купівлі. Послуги посередника можуть реально зменшити ціну, яку споживачі сплачують за товари, незважаючи на те, що посередники отримують прибуток (гонорар) за кожний проданий виріб. Посередники роблять зайвими численні контакти між виробниками і споживачами, які за відсутності посередника були б необхідними. Скорочуючи кількість угод між виробниками і кінцевими споживачами, посередники зменшують загальні витрати розподілу. Існує два основні типи посередників: оптовики і роздрібні торговці. Перші продають товари роздрібним торговцям, іншим оптовикам, інституціональним споживачам - урядовим відомствам, установам і організаціям, а також комерційним підприємствам. Другі - реалізують товари населенню.
В залежності від характеру взаємин між виробником і посередником, а також від функцій, які виконують посередники, виділяють наступні види посередницьких операцій:
• операції з перепродажу;
• комісійні операції;
• агентські операції;
• брокерські операції.
Операції з перепродажу здійснюються торговельними посередниками від свого імені і за свій рахунок. Торговельний посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з кінцевим покупцем і стає власником товару після його оплати. Розрізняють два види операцій з перепродажу. У першому випадку посередник виступає по відношенню до експортера як покупець: він стає власником товару і може реалізувати його будь-кому і за будь-якою ціною. Відносини між експортером і посередником такого виду припиняються після виконання сторонами зобов'язань по договору купівлі-продажу.
Другий вид операцій
- коли експортер і торговельний
посередник підписали договір про
продаж товарів на певній території
у конкретний термін. Цей договір
встановлює тільки загальні умови, що
регулюють взаємовідносини
Комісійні операції — операції, що виконуються однією стороною - комісіонером, за дорученням іншої сторони, яку називають комітентом, за рахунок комітента. Взаємини між комітентом і комісіонером регулюються договором комісії, відповідно до якого комісіонер не купує товари комітента, а лише укладає угоди з купівлі-продажу товарів за рахунок комітента. Комісіонер укладає договір купівлі-продажу з покупцем від свого імені і сам одержує від нього платіж за поставлені товари. При цьому комісіонер не відповідає за кредитоспроможність третіх осіб. Такі угоди між комісіонером та комітентом називаються угодами чистої комісії.
Агентські операції здійснюються на основі доручення однієї сторони, що іменується принципалом, незалежній від неї іншій стороні, що іменується агентом, здійснювати купівлю-продаж товару на обговореній території за рахунок і від імені принципала. Агентські операції носять тривалий характер: мінімальний термін агентської угоди - два роки. В ролі агентів можуть діяти як фізичні, так і юридичні особи. Незалежність агента проявляється у тому, що він не перебуває у трудових відносинах із принципалом і діє самостійно на основі агентської угоди. Агент лише сприяє здійсненню угоди купівлі-продажу, але сам у ній (як сторона контракту) не бере участь і не купує за свій рахунок товари. Він діє лише як представник принципала в рамках відповідальності, покладеної на нього агентською угодою. Такі посередники в Німеччині, Австрії, Бельгії називаються торговими представниками; у Великобританії, США, Швейцарії, Скандинавських країнах - агентами, у Франції - представниками. В практиці США і Англії термін "агент" використовується як у вузькому значенні — посередник, який уповноважений для укладення угод і здійснення інших дій від імені і за рахунок особи яку він представляє, так і в широкому — посередник, що охоплює всі види представництва і посередництва.
Комерційний агент може бути суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності (фізична або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво в зовнішньоекономічній сфері. Агентські відносини виникають у разі надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій. За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню від імені цього суб'єкта за його рахунок. Агентський договір повинен визначити сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агенту, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень комерційного агента. Комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений суб'єктом, якого він представляє.
Брокерські операції - операції, які полягають у встановленні через посередника-брокера (англ. - broker, франц. - courtier, нім. — Makler) контакту між продавцем і покупцем (а також між страхувальником і страховиком, судновласником і фрахтівником). Брокер виступає винятково з метою зведення сторін, що беруть на себе зобов'язання за контрактом, що укладений за посередництвом брокера. На відміну від агента, брокер не знаходиться в договірних відносинах з жодною зі сторін і діє на основі окремих доручень. Крім головної функції — знайти покупця для продавця чи навпаки — брокер також може здійснювати контроль за виконанням договору (контракту). Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони за винятком тих випадків, коли на це є згода клієнта. Іноді як посередники виступають два брокери - один за дорученням продавця, інший - за дорученням покупця. Брокери спеціалізуються на продажу, купівлі одного виду товару, біржового чи акційного. Посередників такого виду в різних країнах називають по-різному: у Франції - куртьє, в Німеччині і Швейцарії - маклерами, в Англії - брокерами.
1.2 Типи фінансових посередників
У світовій практиці не існує єдиного підходу до класифікації фінансових посередників. Це пояснюється відсутністю єдиної моделі організації в країні фінансового посередництва.
У сучасних умовах найбільшого
поширення набули такі моделі структурної
організації фінансового
ринково орієнтована модель;
банківська орієнтована модель;
змішана модель.
Кожна із моделей характеризується визначеним колом професійних учасників фінансового сектора, спеціалізацією фінансових установ на проведенні фінансових операцій, особливостями законодавчого регулювання діяльності фінансових посередників тощо. Обрана країною модель організації фінансового посередництва впливає на ступінь розвитку банківської системи, небанківських фінансових установ, фінансового ринку, визначає обсяги операцій з фінансовими активами, обумовлює особливості фінансування економічного розвитку країни.
Ринково орієнтована модель організації фінансового посередництва склалася в США. Канаді, Австралії, Мексиці, Туреччині, Малайзії. Сінгапурі та в деяких інших країнах. Вона характеризується наявністю певної рівноваги в розвитку банківських і небанківських фінансових установ, спеціалізацією банків на проведенні традиційних банківських операцій та розвиненим небанківським фінансовим сектором, що займається реалізацією інвестиційних, страхових та інших фінансових послуг.
Організація фінансового посередництва за банківсько орієнтованою моделлю є характерною для Німеччини, Австрії, Франції, Бельгії, Італії. Іспанії, Португалії, Фінляндії, Норвегії та інших країн. За такої моделі провідна роль в реалізації фінансового посередництва належить банкам. Банки мають право займатися не лише традиційними банківськими операціями, а й іпотечними, інвестиційними, деякими страховими операціями тощо.
Процеси інтернаціоналізації та глобалізації фінансового ринку сприяють зближенню та взаємопроникненню моделей організації фінансового посередництва, що призводить до розширення кола функцій фінансових посередників та збільшення переліку фінансових операцій, що можуть проводитись ними. Такі процеси обумовили появу змішаної моделі організації фінансового посередництва. Ознаки змішаної моделі знаходять свій прояв у таких країнах, як: Ірландія, Голландія, Японія, Швейцарія, Данія, Швеція, Нова Зеландія та ін.
Відповідно до ринково орієнтованої моделі фінансові посередники поділяються на такі три типи:
депозитні інститути;
ощадні установи контрактного типу;
інвестиційні посередники.
(Табл 2.1)
До депозитних інститутів у країнах, де функціонує ринково орієнтована модель фінансового посередництва, належать комерційні банки, позико-ощадні асоціації, трастові компанії, взаємоощадні банки, кредитні спілки. Основною функцією депозитних інститутів є залучення коштів населення і підприємств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб'єктам господарювання. Основні відмінності в діяльності зазначених депозитних інститутів полягають в особливостях формування та залучення ними фінансових ресурсів, переліку фінансових операцій, принципах здійснення фінансової діяльності. її масштабах тощо. Комерційні банки, що включені в групу депозитних інститутів, займаються виключно традиційними для банків операціями: депозитними, кредитними, розрахунковими. Позико-ощадні асоціації та трасткомпанії залучають кошти заощаджувачів на депозити та за рахунок цих коштів здійснюють кредитування, переважно під заставу нерухомості. Кредитні спілки та взаємоощадні банки є організованими на кооперативних засадах. Вкладники взаємоощадного банку та учасники кредитних спілок є співвласниками таких фінансових установ. Формування ресурсів цих установ здійснюється за рахунок внесків їх вкладників. Кредитні спілки та взаємоощадні банки здійснюють кредитування своїх співвласників та проведення інших фінансових операцій на їх користь.
Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження населення на контрактній основі. До ощадних установ контрактного типу належать страхові компанії, що надають послуги зі страхування життя та забезпечують інші види страхового захисту, й недержавні пенсійні фонди, які займаються додатковим пенсійним забезпеченням громадян.
На розвинутих ринках страхові компанії і пенсійні фонди входять до числа провідних фінансових посередників. За рахунок акумуляції періодичних внесків своїх клієнтів ці установи нагромаджують капітал, який з метою зберігання та примноження спрямовується на придбання фінансових активів. Після закінчення терміну нагромадження коштів застраховані особи та учасники недержавних пенсійних фондів одержують одноразові або періодичні виплати, що передбачені контрактами.
Інвестиційні посередники спеціалізуються на проведенні інвестиційних операцій з фінансовими активами, нерухомістю тощо. Головне призначення цих установ полягає в допомозі учасникам фінансового ринку - власникам заощаджень у здійсненні інвестицій. Такі фінансові установи є організаційними посередниками між власниками та позичальниками капіталу й оптимізують процес його переливу шляхом забезпечення вкладень у фінансові активи. У той же час інвестиційні посередники можуть виступати ініціаторами акумуляції капіталу, наявного на ринку, випускаючи для цього власні цінні папери.
Інвестиційними посередниками за ринково орієнтованою моделлю фінансового посередництва є інвестиційні та іпотечні банки, інвестиційні фонди, інвестиційні та фінансові компанії. Інвестиційні та іпотечні банки спеціалізуються на проведенні виключно інвестиційних та іпотечних операцій і не є банками в традиційному розумінні. Залучення фінансових ресурсів такі установи здійснюють шляхом випуску і розміщення своїх облігацій або інших боргових зобов'язань. Сформовані в такий спосіб кредитні ресурси спрямовуються на надання довгострокових інвестиційних кредитів або іпотечних кредитів під заставу нерухомості. Інвестиційні фонди забезпечують спільне вкладення коштів індивідуальних інвесторів, акумулювання яких здійснюється шляхом випуску і розміщення на ринку цінних паперів таких фондів. Інвестиційні та фінансові компанії забезпечують реалізацію інвестиційних намірів окремих індивідуальних інвесторів, здійснюють за рахунок акумульованих коштів надання позик (переважно споживчих) тощо.
У структурі банківсько орієнтованої моделі організації фінансового посередництва виділяють такі типи професійних учасників ринку:
банківські установи;
небанківські фінансові установи.
Фінансове посередництво за такою моделлю може бути поділене на банківське посередництво, якому належить ключова роль на ринку, і небанківське фінансове посередництво.
В основу вищерозглянутої класифікації покладений критерій участі посередників у формуванні пропозиції грошей на ринку. Банки через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей на ринку, небанківські фінансово-кредитні установи такої здатності не мають.
Банки розглядаються як основні агенти фінансового посередництва, які забезпечують універсальне фінансування економіки, як за рахунок надання кредитів, так і за рахунок проведення інвестиційних та посередницьких операцій з фінансовими активами. Функції банків за банківсько орієнтованою моделлю є доволі широкими. Ці установи здійснюють як суто банківські традиційні операції, так і провадять інші види діяльності, зокрема, іпотечні, інвестиційні, довірчі операції, реалізують окремі страхові операції тощо.
Небанківським установам за такою моделлю належить другорядна роль у фінансовому посередництві. Такі установи спеціалізуються на проведенні окремих фінансових операцій, що не є пріоритетними для банків, займають свої невеликі ніші на ринку фінансових послуг та. як правило, не можуть здійснювати банківських операцій.
(Таблиця 2.2)
Змішана модель фінансового посередництва, що набуває поширення в окремих країнах світу, характеризується активною діяльністю банківських і небанківських установ, їх взаємопроникненням на ринки один одного та поєднанням в діяльності фінансових посередників як банківських, так і небанківських операцій. Наприклад, в Японії установи пошти є найбільшими за обсягами депозитними інститутами, що забезпечують нагромадження коштів фізичних та юридичних осіб для проведення кредитних операцій.
Українське законодавство поділяє фінансових посередників на два типи: банківські установи та небанківські фінансові установи. До банківських установ належать банки, небанківськими фінансовими установами є: кредитні спілки, ломбарди, довірчі товариства, страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, торговці цінними паперами, компанії з управління активами та інші. В Україні, як і в країнах, де реалізована банківсько орієнтована модель, банкам належить ключова роль в забезпеченні фінансового посередництва Однак законодавством передбачається можливість проведення небанківськими фінансовими установами окремих банківських операцій за умови одержання ліцензії Національного банку України. Як і в більшості країн, що стали на шлях ринкових перетворень, небанківське фінансове посередництво в Україні знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Активи небанківських фінансових установ є невеликими і займають незначну частку у валовому внутрішньому продукті країни, роль цих установ у фінансуванні економіки та перерозподілі капіталу залишається другорядною. Проте останніми роками спостерігаються швидкі темпи розвитку діяльності окремих видів небанківських фінансових установ і нарощування ними обсягів активних операцій. Показники діяльності небанківських фінансових установ в Україні наведені у наступній темі.
Відмінності в розглянутих системах класифікації фінансових посередників пов'язані з неоднаковим трактуванням функцій банків на ринку. Згідно банківсько орієнтованої моделі фінансового посередництва функції банків є широкими, що обумовлює можливість проведення такими установами як універсальних, так і спеціалізованих операцій. В країнах, де впроваджена така модель, основна роль в організації фінансового посередництва належить банкам. За ринково орієнтованої моделі банками вважаються лише ті фінансові установи, що здійснюють традиційні банківські операції, а такі спеціалізовані банки, як інвестиційні та іпотечні не належать до банківських установ, а є інвестиційними посередниками. Ринково орієнтована модель характеризується наявністю рівноваги щодо розвитку в країні банківського і не банківського фінансового посередництва.
2.1. Економічний аналіз фінансово-посередницької діяльності та основні вади існуючих методик його здійснення
Успішність функціонування, результати діяльності, спроможність догенераціїдодатніх грошових потоків віднадання послуг у довгостроковому періодібудь-якого фінансового посередника єнаслідком безперервного ланцюжка рішень, що приймаються керівними особами в межах того чи іншого варіанта або сценарія розвитку.
Кожне рішення приймається після підданняйого тестуванню на ефективність – порівняннямайбутніх вигід від його запровадження та фактичних витрат, що необхідно здійснити. Подібний аналіз проекту рішенняускладнюється широким спектром факторів:
- стан ринкової кон’юктури
- кваліфікаціяуправління,
- часова і просторова аллокаціяфакторів виробництва послуг та ін.
Численні форми, методи і способи надання послуг визначають важливість повноцінного інформаційного забезпечення процесу управління діяльністю фінансових посередників. З іншого боку, важливою дляінвесторів, клієнтів, кредиторів та іншихконтрагентів, які зацікавлені у прибутковості істабільності фінансових установ, є можливістьотримати достатню і достовірну інформаціюстосовно фінансових можливостей посередників.З огляду на це проблематика економічногоаналізу фінансово-посередницької діяльностіпредставляється актуальною.
Українські
вчені недостатньо активнопрацю
Отже, мета статті полягає у тому, щобзапропонувати основні методологічні основиконструювання методики аналізу фінансово-посередницької діяльності.
Для досягнення
мети передбачаєтьсявирішення
- систематизувати загальні засади діяльностіфінансових посередників;
- розробитисистему показників оцінки та побудувати на їхоснові інтегральний показник.
Аналіздіяльностіфінансовихпосе
Отже, на нашу думку, метою оцінкидіяльності фінансового посередника єкомплексний аналіз ефективності управліннявласними і залученими фінансовими ресурсамипри певному рівні фінансової стабільності. Він здійснюється на базі останньої звітної дати зурахуванням динаміки змін, які склалися зарезультатами посередницької діяльності за дваостанні календарні роки та останній звітнийперіод, з визначенням факторів, що вплинулина ці зміни і прогнозуванням майбутньогофінансового стану посередника на наступніодин-три роки щодо його спроможності обслуговувати та погашати залучені фінансовіресурси.
Результати
проведеної оцінки фінансовогостану посередника
використовуються длявизначення доцільності
вкладеннякоштівіндивідуальним
Методичною основою оцінки фінансовогостану посередника є методологіябагатофакторного дискримінантного аналізу,використання якої забезпечує розрахунокінтегрального показника фінансового станупосередника за два останні календарні роки таостанній звітний період.
Економічна
інтерпретація
