Пошук шляхів удосконалення підприємницької діяльності в Україні

14

ЗМІСТ

ВСТУП              3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ               5

1.1 Сутність форми, етапи розвитку підприємництва. Умови та фактори, що впливають на його розвиток.              5

1.2 Методика оцінки ефективності підприємницької діяльності              11

1.3 Світовий досвід становлення підприємницької діяльності              14

Висновки до розділу 1              17

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ              18

2.1 Загальна характеристика підприємницької діяльності в Україні              18

2.2 Аналіз здійснення підприємницької діяльності              22

2.3 Оцінка ефективності підприємницької діяльності в Україні              25

Висновки до розділу 2              32

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В

УКРАЇНІ              34

3.1 Пошук шляхів удосконалення підприємницької діяльності в Україні              34

3.2 Наслідки розроблених пропозицій               40

Висновки до розділу 3              42

ВИСНОВКИ              43

ДОДАТКИ              46

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ              54

ВСТУП

В умовах становлення й розвитку ринкової економіки провідною формою господарювання має бути підприємництво — особливий вид діяльності, певні тип і стиль господарської поведінки, що характеризуються повною свободою вибору типу діяльності, інноваційним характером здійснення та орієнтацію на отримання зиску. Як показує світовий досвід, саме підприємництво є потужним каталізатором, здатним істотно прискорити реформування вітчизняної еконо­міки на ринкових засадах, що надасть можливість забезпечити належне зрос­тання обсягів виробництва й добробуту населення.

Феномен підприємництва полягає в тому, що воно постійно збуджує суспі­льне виробництво, оскільки не дозволяє йому застоюватись на місці. Підприєм­ництво виступає тією рушійною силою, що виводить економіку на шлях ефек­тивності, раціоналізації, бережливості та оновлення. Отже, підприємництво є стимулом розвитку виробництва та основою розвитку економіки.

Нарощування темпів розвитку та зростання ефективності підприємництва як сучасної форми господарювання неодмінно потребує підготовки високок­валіфікованих менеджерів підприємницького типу, готових діяти в умовах під­вищеного ризику, динамічності й невизначеності зовнішнього оточення, що притаманні сучасним ринковим реаліям.

Предметом курсової роботи являється підприємництво. Об’єктом даної на­укової роботи є підприємницька діяльність в Україні.

Розгляд даної теми на сьогоднішній день є досить актуальним, оскільки розвиток мережі підприємницьких структур і передусім малих і середніх підп­риємств сприяє вирішенню гострих для економіки України проблем переходу для ринку.

Дана тема є досить вивченою, дослідженню розвитку підприємництва, ме­ханізму їх державного регулювання присвячено багато наукових статей таких вчених як О. Прутська, Ю. Сагайдак, В. Головач, В. Яцко, М. Колот, Г. Булкот та інших.

В цій курсовій роботі поставлена мета дослідити явище розвитку підприє­мницької діяльності в Україні. Ключовими моментами при цьому є вивчення  даного явища як на загальноекономічному рівні ефективності виробництва, так і на ринковому рівні та висвітлення можливих шляхів вдосконалення.

Виходячи з поставленої мети, у курсовій роботі були закладені такі зав­дання:

   визначити сутність, форми, етапи розвитку підприємництва;

   дослідити методи оцінки ефективності підприємницької діяльності;

   проаналізувати світовий досвід становлення підприємництва;

   проаналізувати здійснення підприємницької діяльності в Україні;

   оцінити ефективність сучасного підприємництва в Україні;

   визначити шляхи удосконалення підприємництва в Україні;

   розрахувати ефективність розроблених пропозицій.

Під час даної роботи застосовуються такі методи: історичний, статистич­ний, порівняльний, графічний та методи аналізу і синтезу.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Сутність, форми, етапи розвитку підприємництва. Умови та фактори, що впливають на його розвиток.

Феномен підприємництва виступає як невід'ємний атрибут ринкового гос­подарства. Поняття «підприємництво» надзвичайно широке. У ньому переплі­таються сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психо­логічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом різних умов.

Підприємництво можна розглядати одночасно як метод господарювання, спосіб господарської поведінки, особливий вид діяльності, тип економічного мис­лення, господарсько-організаційний вид творчості. Підприємництво як соціально-економічне явище охоплює широкий спектр суспільних відносин, оскільки тут переплітаються юридичні, психологічні, історичні моменти. Для підприємництва як методу господарювання головною умовою є самостійність, незалежність суб’єктів господарювання та їхня економічна зацікавленість та відповідальність за прийняття й реалізацію своїх рішень. Як особливий тип мислення підприємництво характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рі­шень, що об’єднує багатьох людей. Як особливий вид діяльності підприємництво передбачає пошук і реалізацію нових комбінацій, компонентів виробництва (оно­влення продукції, технології, модернізація організаційних підходів) для задово­лення реального і потенційного попиту [4, с.14].

Отже, підприємницька діяльність (підприємництво) – це ініціативна, само­стійна діяльність осіб або фірм, націлена на отримання прибутку, або особис­того доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відпо­відальність [2, c. 365].

Підприємництво дозволено в будь-якій галузі господарської діяльності, що не заборонена законом. Основу підприємницької діяльності складає певний вид власності: приватна, акціонерна, державна, кооперативна.

Об’єктом підприємництва є господарська діяльність, спрямована на одер­жання доходу, а суб’єктами підприємництва – підприємці і підприємства в ці­лому.

Виділяють дві моделі підприємництва – класичну та інноваційну.

Класична модель орієнтується на максимізацію віддачі наявних ресурсів. Підприємець як суб’єкт підприємництва оцінює ці ресурси, визначає можливо­сті досягнення поставленої мети, використання такого варіанту господарських рішень, який забезпечує максимальний результат за існуючих ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва виходить не із ресурсів, а із можливо­стей виробництва. Підприємець може не мати достатніх власних ресурсів, тому використовує будь-які можливості для їхнього посилення. Він формулює мету виробництва, вивчає ринок, шукає альтернативні можливості, оцінює власні ресурси й зіставляє їх зі знайденими можливостями, шукає у зовнішньому се­редовищі додаткові джерела ресурсів, діє у відповідності з найвигіднішим із усіх альтернативних варіантів [6, c. 25]

Сутність підприємництва глибше розкривається через його основні функ­ції:

Ресурсну – мобілізація капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів;

Організаційну – поєднання передових  методів організації праці та вироб­ництва із сучасною структурою управління та контролю господарської діяльно­сті підприємств та фірм.

Інноваційну – сприяння матеріалізації нових ідей, здійсненню техніко-еко­номічних розробок, проектів у процесі ринкових перетворень.

Сучасна економічна теорія визнає три основні організаційно-правові фо­рми підприємницької діяльності:

1) одноосібне володіння;

2) партнерство (товариство);

3) корпорація (акціонерне товариство).

Сутнісні характеристики, переваги та недоліки окремих організаційних утворень наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності

*Джерело: Покропивний С.Ф. Економіка підприємства.

Вперше теоретично осмислити підприємництва спробували у ХVІІ ст. Так, поняття «підприємець» у науковий обіг ввів англійський економіст Р. Кантіль­йон (1680 – 1734). За Кантільйоном, підприємець — це людина з невизначе­ними, нефіксованими доходами (селянин, ремісник, торговець, розбійник, жеб­рак і т.д.). Він купує чужі товари за відомою ціною, а продавати свої буде за ці­ною, йому поки невідомою. Звідси випливає, що ризик — головна риса підпри­ємця, а його основна економічна функція складається в приведенні пропозиції у відповідність з попитом на різних товарних ринках [1, c. 5].

Подальший розвиток підприємництва пов’язаний з ім’ям А. Сміта – фун­датора і видатного представника класичної школи політичної економії. Він роз­глядає підприємця як власника підприємства і формулює мету підприєм­ницької діяльності в отриманні підприємницького доходу.

Ж.-Б. Сей характеризував підприємця як особу, що намагається за свій ра­хунок, на власний ризик і на свою користь виробити певний продукт. Метою й результатом підприємницької діяльності він також вважає підприємницький дохід.

Також важливий внесок у розгляд підприємництва внесли А. Маршалл та Й. Шумпетер. А. Маршалл до трьох класичних факторів виробництва додав ще четвертий – організацію (або підприємницьку здібність). Шумпертер вважав, що підприємницька функція пов’язана із функцією економічного лідерства і новаторства, а тому він наголошував на тому, що підприємець – це творець ін­новацій, а тому саме діяльність підприємця є джерелом усіх змін в економіці [9, c. 324].

В Україні розвиток підприємництва та поява нового суспільного прошарку підприємців стали найбільш явним наслідком економічних перетворень в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Друга половина ХΙХ ст. це період кризи феодально-кріпосницької системи, що була зумовлена зростанням продуктивних сил та прогресом капіталістичних відносин.

Зародження ринкових відносин,  перші кроки обміну, виникнення торгівлі та ринків, грошової системи та інших елементів товарно-грошового господарства пов’язано з Київською Руссю. Але цей процес розтягнувся на століття аж до ре­форм 1861 року, коли розпочалося формування більш-менш розвинутих ринкових відносин [30, c. 145].

Для періоду ХІХ – початку ХХ ст. було характерним швидке зростання еко­номіки та суттєві зміни в її структурі. Економічна модернізація суспільства прине­сла значні соціальні зрушення в структурі населення України. Звільнивши з кріпо­сного права енергію народних мас, ринкова привела в рух усі сили суспільства. В процесі індустріального розвитку зміцнювалося і зростало коло підприємців, дже­релом поповнення якого були вихідці з різних прошарків суспільства. Але потрі­бно зауважити, що все ж таки значна кількість підприємців були іноземцями (за походженням або громадянством) [15, c. 70-71].

Потрібно зауважити, що важливу роль у розвитку нашої держави відіграє мале та середнє підприємництво, оскільки воно займає перше місце за рівнем на­повнення державного бюджету.

Отже, становлення малого підприємництва в незалежній Україні можна роз­ділити на три етапи:

Ι етап – 1991 – 1994 роки – початок формування державної політики підтри­мки малого підприємництва. Прийняття Закону «Про підприємництво» [12], ство­рення державного комітету щодо сприяння малим підприємствам та підприємниц­тву.

ІΙ етап – 1994 – 1997 роки – активна підтримка та захист підприємницької дія­льності стали важливими напрямами державної політики.

ІΙІ етап – з 1998 року дотепер – сформовано основні напрями реалізації дер­жавної політики щодо розвитку підприємництва ( введено спрощену систему опо­даткування, обліку та звітності підприємств, прийнято Закон «Про державну підт­римку малого підприємництва»[34], «Про засади державної регуляторної полі­тики»[35], «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприєм­ців»)[36] [26, c. 7].

Розвиток підприємництва відбувається у середовищі існування певної со­ціально-економічної системи. Саме тому підприємництво розвивається в пев­них умовах. Це такі умови, як економічні, соціальні, політичні, психологічні та юридичні.

Економічні умови викликані функціонуванням у суспільстві багатосубєкт­них  власників. На цьому ґрунтується свобода підприємницької діяльності, мо­жливість самостійно приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. Такими умовами в Україні є роздержавлення та приватизація влас­ності.

Політичні умови покликані створювати в країні сприятливий та стабільний політичний клімат.

Юридичні умови ґрунтуються на законодавчих та нормативних актах, що мають надати суб’єктам підприємницької діяльності гарантії збереження і захи­сту власності, а також можливості здійснення усіх видів підприємництва у ме­жах закону.

Соціальні умови передбачають підтримку з боку держави у питаннях, що стосуються формування соціально орієнтованої ринкової економіки.

Психологічні умови створюють позитивну суспільну думку щодо розвитку підприємництва [2, c. 368].

На підприємництво впливає ряд факторів, які є причиною його успіху: ви­сока кваліфікація, значні особисті контакти, достатні фінансові і матеріальні ресурси, наявність замовлень споживачів.

Згідно з Законом «Про підприємництво» підприємницька діяльність в Україні здійснюється за такими принципами:

* вільний вибір діяльності;

* залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

* самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законо­давства;

* вільний найм працівників;

* залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

* вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

* самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд [12].

Важливу роль у розвитку підприємництва відіграє держава. Вона повинна гармонічно співпрацювати з ринковими важелями саморегулювання. Під дер­жавною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання, що передбачає насамперед свідоме формування державими структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з другого – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресу­рсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безо­платно [10, 182].

Історичний досвід переконує, що політика є дієвою, коли вона ґрунтується на об’єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інте­ресів суспільства та передбачає багатоваріантність і свободу вибору [9, c. 349].

1.2. Методика оцінки ефективності підприємницької діяльності

В загальному понятті ефективність (в перекладі з латинської – дієвий, про­дуктивний, той, що дає результат) характеризує різноманітні розвинуті сис­теми, процеси, явища.

Ефективність виступає як індикатор розвитку. Вона ж – його найважливі­ший стимул. Прагнучи підвищити ефективність конкретного виду підприємни­цької діяльності та їх сукупності ми визначаємо певні міри, що допомагають процесу розвитку і відкидаємо ті з них, що ведуть до регрессу [42].

Визначення економічної ефективності багатонапрямленої і широкомасш­табної підприємницької діяльності має спиратися на власну методичну основу.

Аналітична оцінка економічної й соціальної ефективності підприємництва має базуватися на результатах комплексного аналізу діяльності підприєм­ницької структури за певний час.

Метод економічного аналізу – це системне, комплексне, взаємопов’язане вивчення господарської діяльності з метою її об’єктивної оцінки, забезпечення необхідною інформацією прийняття оптимальних рішень, контролювання і ре­гулювання економічних процесів [5, c. 20].

Аналіз фінансово-господарського стану підприємств здійснюється за та­кими напрямками:

- виробнича діяльність,

в тому числі за такими аспектами:

      виробництво і реалізація продукції;

      структура витрат на виробництво;

      рівень грошових розрахунків та бартерних операцій;

      експортна орієнтація виробництва;

      наявність і використання виробничих потужностей;

      споживання паливно-енергетичних ресурсів;

- фінансова діяльність,

в тому числі за такими аспектами:

      наявність, структура і динаміка активів та пасивів;

      платоспроможність підприємства;

      фінансовий стан;

      заборгованість (в тому числі бюджетна);

      ділова активність;

      результативність діяльності;

      стан та повнота сплати податків підприємствами, визначення обгрунтованості і дієвості податкових пільг (в тому числі за умов економічних експериментів, функціонування економічних зон тощо);

- відтворення засобів виробництва  та інвестиційна діяльність,

в тому числі за такими аспектами:

      наявність, стан і використання основних фондів;

      інвестиційна діяльність (в тому числі за умов економічних експериментів, функціонування економічних зон тощо);

      структура джерел інвестування;

      залучення кредитів та виконання зобов’язань по них;

      залучення коштів на фондовому ринку;

- інноваційна діяльність,

в тому числі за такими аспектами:

      інноваційні витрати;

      оновлення продукції;

- трудові і соціальні аспекти діяльності,

в тому числі за такими аспектами:

      наявність, структура і використання трудового потенціалу;

      оплата праці і структура доходів;

      заборгованість із виплати заробітної плати;

- реформування підприємств,

в тому числі за такими аспектами:

      процеси приватизації;

      виконання зобов’язань покупцями пакетів акцій;

      ефективність керівництва підприємствами;

      процеси реструктуризації підприємства;

      продаж акцій на фондовому ринку і зміни у структурі власників [8, c. 620].

Показники, що характеризують зазначені напрямки і аспекти аналізу, та по­рядок їх розрахунку наведено в додатку А.

1.3 Світовий досвід становлення підприємницької діяльності

Для того, щоб краще зрозуміти особливості розвитку підприємництва в Україні необхідно дослідити досвід провідних країн світу. Активне зростання частки малого підприємництва в структурі економіки західних країн почало проходити з середини 70-х років. Підприємництво – як джерело прогресивних економічних змін: підприємства сприяють розвиткові конкуренції, створюють нові робочі місця, інтенсивно впроваджують наукові розробки тощо. Крім того, приватний бізнес є запорукою демократизації економіки та суспільного життя, чинником підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Світовий дос­від підтверджує ефективність існування підприємництва в сучасній економіці. Будь – яка «здорова» економічна система не може обійтися без балансу вели­кого та малого бізнесу.

Досвід світових країн показує, що сектор підприємницької діяльності ор­ганічно вписується у структуру розвинутої ринкової економіки, слугує необхід­ною умовою її існування, життєстійкості і вдосконалення. Наприклад, у Вели­кобританії протягом 80-х і на початку 90-х років ХХ ст. фірми, які мають ме­нше 20% зайнятих, становили 96% загальної кількості дрібних компаній. На частку дрібного бізнесу припадало 21 % товарообігу і 36% робочої сили країни. Успішній роботі дрібних компаній сприяє розвиток франчайзингу, коли дріб­ний підприємець одержує фінансову і технічну допомогу великої компанії. Отже, необхідне співіснування великого і дрібного бізнесу набуває раціональ­ної форми, яка поєднує заінтересованість дрібних підприємств з вигодою для великих корпорацій.

Як свідчить досвід розвинутих країн світу, виконання підприємництвом своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов комплекс­ної  виваженої регіональної політики всебічної підтримки цього сектору еконо­міки [17, c. 138].

Розглянемо стан розвитку підприємництва в різних країнах за показни­ками, що представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Показники, що характеризують стан розвитку підприємництва в різних країнах за 2006 рік

*Джерело: [17, c. 139]

Аналізуючи дані таблиці, можна побачити, що в економічно розвинених країнах обсяг ВВП, який виробляється підприємствами, становить  від 50 до 67%. На жаль, сьогодні в Україні ще тільки створюється дієвий механізм підт­римки, розвитку і захисту підприємництва на зразок тієї системи, що наприк­лад, склалася у США, Франції, Німеччині та інших країнах.

Для України винятково важливий і досвід Італії щодо розвитку підприєм­ництва, організації його діяльності. Підприємницька діяльність – це не просто додаток до великого виробництва, а важлива самостійна форма функціонування й розвитку сучасних продуктивних сил, гнучка й доступна для всіх, хто на це здатний, форма вияву підприємництва та ініціативи. Саме тому в нашій країні необхідно розвивати систему підприємницької діяльності.

Аналіз світового досвіду дає підстави стверджувати, що практично в усіх розвинених країнах держава бере участь у формуванні  та регіональному розви­тку підприємницької діяльності у сфері послуг, підтримці найбільш доцільних і ефективних її напрямів, навіть у таких країнах, де склалися вікові традиції при­ватного підприємництва, підприємництво у сфері послуг потребує такої підт­римки підприємництва. Одні країни з розвинутою ринковою економікою мають розгалужену та чітко усталену систему державної підтримки приватного біз­несу (США, Японія, Німеччина, Франція), в інших же подібна система перебу­ває на стадії становлення або розвитку.

Так, у Німеччині для підтримки підприємництва активно застосовується стимулююча регіональна політика, яка направлена на забезпечення умов кон­куренції. Сьогодні у Німеччині  активно використовуються податкові пільги.

У Франції існує така проблема розвитку, як дефіцит фінансових ресурсів, і тому держава допомагає суб’єктам підприємницької діяльності. Держава несе подвійне навантаження. Вона не тільки бере участь у формуванні фондів підп­риємств, а й виступає для них як гарант і головний поручитель перед банками [17,c. 141].

У США підтримка підприємництва – самостійна частина регіональної економічної політики уряду. Найбільш повно програми підтримки здійсню­ються через федеральну агенцію – Адміністрацію малого бізнесу (АМБ) [19, c. 145].

У Великобританії діє ціла низка спеціалізованих програм підтримки під­приємництва. Країна надає фінансову, юридичну, консультативну допомогу молодіжним організаціям і молодим людям – підприємцям. Вони отримують на пільгових умовах позики, звільняються від податку на капітал, нерухомість, ділові операції [25, c. 113]

Україна ж у свою чергу має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн:

                       низький рівень технічної оснащеності;

                       низький управлінський рівень, брак досвіду, знань та культури ринкових ві­дносин;

                       прагнення до самостійності (більшість зарубіжних країн працює на умо­вах франчайзингу);

                       відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтри­мки підприємництва;

                       відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон’юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;

                       практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки [16, c.78].

Висновки до розділу 1

Отже, підприємництво відіграє важливу роль у національному господарс­тві країни, оскільки прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналі­зації та постійного оновлення. Воно сприяє розвиткові конкуренції, створює нові робочі місця тощо.

Виконуючи свої функції (ресурсну, організаційну, інноваційну) підприєм­ництво стає тією рушійною силою, що сприяє формуванню нових економічних відносин.

Саме тому підприємництво потребує підтримки з боку держави, Політика держави повинна ґрунтуватися на об’єктивно діючій системі економічних зако­нів з урахуванням різноманітних інтересів суспільства, а також передбачати свободу вибору.

Цю підтримку краще здійснювати, спираючись на світовий досвід. Для цього треба чітко розуміти, у якому стані знаходиться національне підприємни­цтво, розу­міти всі його проблеми та недоліки.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1. Загальна характеристика підприємницької діяльності в Україні

Законодавством України визначено, що підприємництво – це господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних резуль­татів та з метою одержання прибутку. Підприємництво є самостійною, ініціати­вною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю.

Відповідно до ролі в національній економіці та масштабів діяльності розрі­зняють малі, середні та великі підприємства. У законодавчому полі України особлива увага приділена малим підприємствам та фізичним особам - підприє­мцям через їх особливу роль у становленні сучасної моделі економіки.

До останнього часу відповідно до Господарського кодексу України (від 16.01.2003 № 436-IV із змінами та доповненнями)[11] нормою, що визначала ка­тегорію малого підприємства був наступний критерій: юридична особа, у якої середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу – суми, еквівалентної п’ятистам тися­чам євро за середньорічним курсом НБУ.