Поточний стан економічного співробітництва України з Росією та перспективи розвитку

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….…2

Розділ 1 Економічні відносини україни з Росією…………………………....3

1. Сучасний стан українсько-російських відносин ………………………...3
2. Напрями економічного співробітництва України з Росією……………..5
3. Інтереси України у сфері співробітництва з Росією…………………….10

Розділ 2 Поточний стан економічного співробітництва України з Росією та перспективи розвитку………………………………………………………….14

2.1 Аналіз сучасних економічних зв’язків між двома країнами…………...14

2.2 Проблеми більш повного задоволення інтересів України у відносинах з Росією…………………………………………………………...........................20

2.3 Головні напрямки  та перспективи розвитку економічних  зв’язків України з Росією ……………………………………………………………………….......22

Висновки…………………………………………………………………………28

Список використаних джерел……………………………………………….....30

Додатки…………………………………………………………………….…….32

ВСТУП

Одна з особливостей зовнішньоекономічних відносин України визначається об'єктивною необхідністю мати окрім інших, тісні економічні зв'язки з Росією, яка на даний час є основним постачальником енергоносіїв на український ринок,споживачем значної кількості українських товарів та країною-інвестором, інвестиції якої займають вагому частку серед іноземного капіталу, що надходять в Україну. Дослідження теоретичних проблем і практики формування сучасних українсько-російських економічних відносин з урахуванням глобальних інтеграційних процесів у міжнародних відносинах і розробка на цій базі пропозицій щодо удосконалення механізму економічного співробітництва між країнами обумовило актуальність обраної теми дослідження.

Метою моєї роботи було вивчити  сучасний стан українсько-російських відносин, визначити їх проблеми та перспективи розвитку.

Завдання – дослідити  напрямки взаємодії між Україною та Росією.

Об’єктом роботи є відносини між обома країнами.

Предметом витупають  зовнішні економічні зв’язки між Україною та Росією.

Тема економічних відносин України з Російською Федерацією широко дискутується як на національному так і на міжнародному рівнях, в зв’язку з тим, що сталий розвиток тісних економічних зв’язків України з Російською Федерацією є необхідною передумовою відродження економіки України в процесі розширення участі її у світових економічних процесах. Певною мірою від стану розвитку цих двосторонніх відносин залежить також  і майбутнє України на міжнародній арені, формування перспективної економічної політики України з Росією та механізмів її здійснення, пошук оптимальних шляхів співробітництва. Останніми роками зроблено чимало в плані дослідження різних аспектів розвитку українсько-російських відносин.

Розділ 1 Економічні відносини україни з Росією

1. Сучасний стан українсько-російських відносин.

Україна і Росія, досить часто назви цих країн зустрічаються  разом. Протягом своєї історії ці дві країни були невідривно пов’язані одна з одною. На сьогоднішній день дуже важко сказати чи змогла б Україна існувати без Росії, і чи змогла б Росія існувати без України. Багато спільного об’єднує Україну і Росію, а значить штовхає на співпрацю. Зараз дві держави пов’язані договором «Про стратегічне партнерство», який став базою для подальшого розвитку російсько-українських відносин.

Відносини України та Росії заслуговують великої уваги  не тільки урядів  і політиків, політично  активних громадян цих держав, але  і політиків Європи і за її межами. Не дивно, адже ці відносини не тільки хвилюють народи двох держав, але і в деякій мірі розставляють геополітичні акценти.[9]

Роки існування незалежної України показують, що її зв'язки з Росією зберігають своє виняткове значення. В стратегічному плані Україна обрала шлях переходу від відносин залежності та підпорядкування до взаємодії рівноправних суб'єктів — незалежних держав. Величезні матеріальні ресурси Росії так само необхідні для становлення суверенної економіки України, як і передові технології розвинутих країн. Не слід забувати, що і найрозвинутіші країни світу користуються російським газом, лісом, нафтою та іншими природними багатствами. Не можна не зважати й на те, що найближчим часом Росія може перетворитися на могутню, економічно міцну країну, і нам куди вигідніше мати поряд спільника, аніж супротивника.

Співпраця в економічній  сфері з Росією - одне з пріоритетних завдань України. Обидві держави залишаються значною мірою взаємозалежними з ресурсної та технологічної точок зору, мають розгалужену мережу багатосторонніх економічних зв'язків, прагнуть до цивілізованої інтеграції у світовий економічний простір. Особливості глобального і національного розвитку потребують від України і Росії формування своїх відносин у стратегічній перспективі саме на економічному фундаменті, максимально використовуючи насамперед взаємний потенціал, міжрегіональне співробітництво та взаємозв'язки з міжнародними економічними організаціями.

В останні роки економічні відносини України з Росією почали набувати ознак стабільності. Вони стають менш заполітизованими, більше підпорядковуються спільним інтересам. Активізується на взаємовигідних засадах співробітництво в аерокосмічній галузі, нафтопереробній промисловості та енергетиці, суднобудуванні. Значної динаміки набуває співпраця в металургійному комплексі, хімічній промисловості, транспортному машинобудуванні. Відчутно пожвавився розвиток регіональних зв'язків.[16]

Урегулювання деяких боргових проблем, як і прорив у ряді сфер спільної діяльності, реальніше висвітлили потенціал співробітництва між обома державами. Україна має насамперед відповісти на російський інтелектуальний виклик у розробці та впровадженні економічно ефективної законодавчої бази, формуванні сприятливого економічного середовища тощо.[17]

Отже, сучасний стан характеризується  взаємним пожвавленням дій відносно обох країн, спостерігається явище  нормалізації відносин (саме так називають  сьогоднішні стосунки в двох країнах). Економічна залежність і криза штовхає  на співпрацю і вже сьогодні можна стверджувати, що Росія для України є вигідним  економічним партнером. Доказом цьому є сьогоднішній етап ведення політики, Україна розвиває тісні економічні стосунки з Росією, і навпаки  Росія з Україною. Значно почастішали зустрічі президентів і голів урядів двох держав. Головними питаннями, що обговорюються є економічні, тож це свідчить про розвиток у економічній сфері. Сьогодні можна відзначити такі важливі кроки зроблені державами у напрямі розвитку економік: «Великий договір» у травні 1997р., який засвідчив, що Україна і Росія стратегічні партнери; 2002 рік проголошений роком України в Росії. Всі ці проведені заходи стали основою на якій будується новий етап українсько-російських відносин.[10]

1.2 Напрями економічного співробітництва України з Росією

 Прагматичний і  стабільний розвиток українсько-російських  економічних відносин є важливим  чинником, що гарантує стабільний  і передбачуваний економічний  розвиток, енергетичну безпеку і,  значною мірою, політичну стабільність  на всьому євразійському просторі.

Реалізовуючи  свою політику на пострадянському просторі, Росія надає перевагу стратегії формування і розвитку міждержавних союзів, які забезпечували б Росії лідерські позиції.

Протягом останніх чотирьох років Україна фактично дистанціювалась від участі у регіональних інтеграційних проектах за участю Росії, що дозволяло зберегти власний економічний суверенітет і продовжувати курс на економічну інтеграцію з ЄС. Однак намагання України будувати відносини з Росією, у тому числі економічні, на двосторонній основі негативно сприймається у Росії.

Важливою характеристикою  сучасного стану відносин між Україною та Росією є значний вплив політичного чинника на розвиток українсько-російського економічного співробітництва.

Зовнішньоекономічний  контекст, в якому відбувається розвиток українсько-російських економічних відносин, наразі значною мірою формується під впливом світової фінансово-економічної кризи. Беручи до уваги значну економічну взаємозалежність, а також експортно орієнтований характер економік України і Росії, сучасна фінансово-економічна криза може мати відчутний негативний вплив на двосторонню торгівлю. Основними чинниками цього є:

-        зменшення попиту на продукцію, що становить основні статті взаємного експорту й імпорту в результаті гальмування темпів економічного зростання в обох країнах;

-        значне подорожчання імпорту як наслідок високої інфляції та швидкої девальвації національної валюти, що особливо відчутно в Україні;

-        ризик введення з боку уряду Росії додаткових обмежень доступу української продукції на російський ринок з метою підтримки національної економіки у кризових умовах.

Серед усіх країн-торговельних партнерів України на Росію приходиться 25,7 % усього експорту товарів і 27,8 % усього імпорту. [1]

Аналізуючи структуру товарної торгівлі між Україною і Росією можна зробити висновок, що український експорт є більш диверсифікованим, а відносна частка продукції з високим ступенем обробки у ньому більша, ніж в імпорті з Росії.

Практично за всіма  товарними групами, що становлять основну частину українського експорту в Росію (у тому числі продукції машино- і приладобудування), Україна має позитивне сальдо. Виключенням тут є лише наземні транспортні засоби (крім залізничних), де негативне сальдо становить 362 млн дол., прилади й апарати –56 млн дол. відповідно, а також деяка хімічна продукція.

Сировинний характер імпорту з Росії визначається переважанням у його структурі енергетичних матеріалів (46,8 %). Водночас велике значення для Української промисловості має імпорт кольорових металів, на які приходиться біля 3 % усього імпорту з Росії.

Як вже зазначалося, під впливом світової фінансової кризи та спричиненого нею падіння  виробництва в обох країнах, обсяги двосторонньої торгівлі трохи впали. Серед номенклатури товарів найбільшого удару може зазнати продукція чорної металургії, хімічної галузі та деякі сільськогосподарські товари. Водночас впровадження Росією масштабних інфраструктурних проектів для підтримки національної економіки дає певні шанси українській машинобудівній галузі (особливо важкому машинобудуванню) зберегти високі обсяги замовлень на свою продукцію з боку російських партнерів.

Протягом 2011 р. зберігалася тенденція зростання обсягів торгівлі товарами між Україною і Росією.

Слід зазначити, що стабільно  високе позитивне сальдо у торгівлі послугами з Росією дозволяє Україні значною мірою компенсувати традиційно від’ємне сальдо товарної торгівлі.

У структурі торгівлі послугами провідні позиції займають транспортні послуги (74,4 % – всього експорту до Росії та 51,2 % імпорту), а також ділові, професійні і технічні послуги (9,8 % і 20,8 % відповідно). Це підтверджує значення ефективного використання транзитного потенціалу України, яка забезпечує транспортування як енергоносіїв, так й інших товарів між Сходом і Заходом континенту.

Підсумовуючи аналіз стану торгівельних українсько-російських відносин, слід зазначити, що для Росії Україна є 5-м за значенням торгівельним партнером. Частка України в загальному торговому обороті Росії за 2007 р. склала 5,6 %. За цим показником Україну випереджають лише Німеччина (9,5 %), Нідерланди (8,5 %), Китай (7,2 %) та Італія (6,4 %)[3].

Експортні мита застосовуються Росією у торгівлі з усіма країнами, що не є членами Митного союзу  ЄврАзЕС. Беручи до уваги, що вступ України  до Митного союзу є неактуальним, оскільки він протирічить її стратегії на побудову зони вільної торгівлі з ЄС, можна стверджувати, що в осяжній перспективі вирішення зазначеної проблеми є малоймовірним.

Ракетно-космічна й авіабудівна  галузі є тими сферами, де Україна і Росія виступають як достатньо ефективні партнери. За підрахунками, двосторонні зв’язки наближаються тут до 40 %, а у деяких вузьких галузях — до 60 %. Серед конкретних проектів, реалізація яких неможлива без двосторонньої співпраці можна виділити проект створення літака Ан-70, реалізація якого останнім часом гальмується російською стороною.

Із позитивних моментів можна назвати досягнення між  урядами України та Російської Федерації  домовленості про поновлення виробництва  літака Ан-124-100 “Руслан”.

У протоколі, підписаному за підсумками 3-го засідання Комітету з питань економічного співробітництва Україно-російської міждержавної комісії передбачено широку кооперацію у сфері авіабудування.

Об’єднання інтелектуальних  і виробничих ресурсів двох країн  на паритетних і взаємовигідних умовах дозволить зміцнити позиції на світових ринках, а також сприятиме освоєнню нових ринків в умовах загострення конкуренції.

Широкі можливості для  взаємовигідної економічної кооперації в космічній сфері між Україною і Росією існують у рамках проекту створення єдиного навігаційного простору України і Росії на базі системи ГЛОНАСС.

Енергетична сфера є найважливішою складовою українсько-російського економічного співробітництва. Імпортовані з Росії енергоносії забезпечують більше 60 % українських потреб у нафті. Росія виступає необхідним посередником, що забезпечує транспортування в Україну центральноазійського газу (туркменського і узбекського), а також продає власний газ для українських потреб. Окрім того, на енергетичні матеріали припадає 46,7 % всього українського імпорту з Росії у вартісному еквіваленті.

Негативним чинником виступає відсутність прозорості у  схемах організації постачань газу в Україну Росією, а також часті конфлікти між «Нафтогаз» та «Газпром». Результатом цього є надмірна політизація газових стосунків.

Деполітизація енергетичного  співробітництва і переведення  його у прогнозоване стабільне русло, шляхом укладання довгострокових контрактів із чітко визначеною і виключно ринково  обґрунтованою формулою формування ціни на пальне, цілком відповідало б українським інтересам. Реалізації цієї мети заважає прагнення Росії використовувати енергетичні важелі для досягнення політичних цілей.

Нарешті, слід зазначити, що стабільний і передбачуваний розвиток українсько-російського енергетичного співробітництва є запорукою енергетичної безпеки і стабільного економічного розвитку на широкому євразійському просторі, що включає країни ЄС, Україну, Росію, а також низку Центральноазійських країн-експортерів енергоносіїв. Це пояснюється тим, що значна доля (біля 90 %) всього потоку природного газу експортується Росією в ЄС саме українською газотранспортною системою. До того ж, у найближчій перспективі Росія зберігатиме монополію на транспортування центральноазійського газу європейським споживачам (у тому числі Україні).

Економічний аспект українсько-російського  співробітництва у сфері ядерної енергетики має кілька складових:

-   співробітництво щодо продовження ресурсу нині діючих в Україні атомних електростанцій і будівництво нових АЕС;

-   співпраця у сфері виробництва ядерного палива, у тому числі спільне освоєння родовищ урану і цирконію, а також участь України в діяльності Міжнародного центру із збагачення урану.

Військово-промисловий  комплекс є важливою сферою економічної  кооперації України і Росії. Потужні коопераційні зв’язки із російськими підприємствами мають більшість українських заводів і конструкторсько-виробничих об’єднань, що працюють у сфері ВПК. Серед них можна назвати ДП “Завод ім. Малишева”, КП “ХКБМ ім. Морозова”, ВАТ “Топаз”, ДП “ДК КБ “Луч”, ДГО Концерн “Техвоєнсервіс”, КП “Науково виробничий комплекс “Іскра” тощо.

Завдяки більшій самодостатності, Росія намагається обмежувати і  дозувати кооперацію з Україною у  сфері виробництва озброєнь. Це узгоджується із обраною стратегією розвитку власного виробництва зброї та підвищення самодостатності вітчизняного ВПК. Для України це означає поступове згортання коопераційних зв’язків, гальмування або навіть саботування Росією окремих проектів. За оцінками деяких експертів, втрати України від згортання оборонної кооперації з Росією можуть скласти біля 200 млн дол. щорічно. Це актуалізує питання розширення співробітництва України у цій сфері з НАТО.

1.3 Інтереси України у сфері співробітництва з Росією

Ступінь реалізації національних економічних інтересів України неможливий без розгляду екзогенної сфери, специфіка якої полягає у поєднанні позитивних впливів зовнішнього середовища на країну і попередження можливих загроз її безпеці з боку зовнішніх факторів. Так, з одного боку, інтеграція національної економіки у систему світового господарства розширює її можливості у використанні переваг міжнародного поділу праці, залучення в країну іноземних інвестицій, включення держави до науково-технічного співробітництва тощо. Водночас екзогенний фактор може зіграти негативну роль у тих випадках, коли зовнішні зв’язки стримують розвиток внутрішнього ринку, обмежують потенційні можливості зростання імпортозамінного виробництва, призводять до відпливу з країни національного капіталу, погіршують екологічний стан та ін. Таким чином, реалізація національних економічних інтересів України, з точки зору її економічної самодостатності, повинна розглядатися у контексті того, наскільки екзогенний фактор сприяє формуванню цілісного народногосподарського комплексу держави. І лише після того, коли встановлені та набули стійкості основні макроекономічні параметри, у сферу міжнародної економічної діяльності можуть підключатися конкретні ланки національного виробництва, або розширюватися зони присутності іноземного капіталу на національному терені.

Тривале гальмування  повномасштабного і різностороннього співробітництва між Україною та Росією переважно через політичні  причини і різновекторні стратегії  їх зовнішньоекономічної діяльності вкрай  негативно відбилося як на трансформації господарських комплексів обох країн, так і на їх економічному стані. Крім того, двадцятирічне дистанціювання України від Росії не було еквівалентно компенсоване її інтеграційними устремліннями в Європейський Союз чи, принаймні, в загальноєвропейський економічний простір. З одного боку, це трапилося із-за браку політичної волі і відсутності чіткого європейського вибору в української влади, а з другого - через недостатню конкурентоспроможність вітчизняних товарів на європейських та світових ринках, що є наслідком низького технологічного рівня економіки України. До того ж, слід враховувати, що розвинуті країни не мають наміру створювати для себе нових конкурентів. [4]

Національні економічні інтереси України з Росією полягають  у забезпеченні умов для розвитку довгострокових економічних відносин з цією державою. Складовими елементами цих інтересів, на мою думку, є наступні:

- задоволення виробничого  та споживчого попиту українських  суб’єктів у стратегічних ресурсах (нафта, газ, деревина, уранове  паливо, поліметали), основним постачальником яких є Росія;

- розв’язання комплексної  проблеми поставки із Росії  в Україну паливної сировини (нафта,  газ) та її транспортування  на Захід територією України  через використання існуючих  трубопроводних артерій на клірингових умовах розрахунків, що дозволить досягти паритетності інтересів України з Росією;

- суттєве збільшення  частки традиційно орієнтованих  на російський ринок галузей  економіки України через виробничо-технологічну  рекооперацію між підприємствами  України і Росії (в першу чергу, у сферах паливно-енергетичного комплексу, машинобудування, електроніки, судно і авіабудування, енергетичного, транспортного і сільськогосподарського машинобудування, хімічної, легкої і харчової промисловості, сільського господарства та ін.), а також активізацію процесу укладання міждержавних угод;

- розширення сегменту  вітчизняних товарів та послуг  на російському ринку, насамперед, за рахунок продукції обробних  галузей промисловості з високим  ступенем доданої вартості та  наукоємної продукції;

- розширення масштабів  залучення та використання у  вітчизняному промисловому виробництві  інноваційних продуктів російської  науки і венчурного підприємництва (військові технології та біотехнології,  ядерна фізика, фізика твердого  тіла, хімія, фармацевтика, альтернативні джерела енергії, медицина та ін.);

- динамізація та структурна  оптимізація інвестиційних потоків  російського капіталу в Україну  з метою прискореного розвитку  пріоритетних галузей та територій  України зі встановленням ефективного  державного контролю за використанням іноземних інвестицій;

- розширення зони інвестування  українського капіталу як в  галузі ресурсодобувної промисловості,  що пов’язані з українською  переробною промисловістю, так  і технічно передові галузі  виробництва, продукція яких поступає на українські ринки;

- залучення на вигідних  умовах в Україну російських  інженерно-технічних та наукових  кадрів, в першу чергу громадян  українського походження;

- забезпечення ефективного  управління процесом трудової  міграції з України до Росії через розробку дієвого механізму державного регулювання обміну трудовими ресурсами між двома країнами, що дозволить нашій державі: по-перше, максимально використати позитивні наслідки такої еміграції (послаблення тиску на вітчизняний ринок праці, зниження соціальної напруги, особливо у східних та західних регіонах України, створення додаткового джерела валютних надходжень до бюджету тощо); по-друге, створити ефективний механізм соціального захисту українських працівників-мігрантів, які працюють на російському ринку, що дозволить уникнути зловживань та ошукувань з боку  агентств та фірм, які займаються питаннями працевлаштування українських громадян в Росії, зайнятості українських громадян на роботах зі шкідливими умовами праці, дискримінації з боку місцевого населення тощо; по-третє, зменшити можливості еміграції висококваліфікованих кадрів, які становлять найконкурентнішу частину трудового та інтелектуального потенціалу трудових кадрів України; по-четверте, зменшити імовірність виникнення політичних та економічних претензій з боку російської сторони через розширення української нелегальної міграції до цієї країни; по-п’яте, поліпшить міжнародний імідж України в очах російської громадськості та дозволить дещо пом’якшити упереджене відношення росіян до українського етносу загалом;

- розвиток співробітництва  в рамках ЄЕП, на рівні мікроструктур,  транскордонного та регіонального,  яке є важливою передумовою  та виступає в якості мікромоделі  субрегіонального інтеграційного  процесу та фактору стабілізації  внутрішньополітичної ситуації в Україні; що є особливо важливим для Криму, Донбасу, Східної України, де переважає населення з проросійською орієнтацією[4].

Розділ 2 Поточний стан економічного співробітництва України з Росією та перспективи розвитку

2.1 Аналіз сучасних  економічних зв’язків між двома  країнами

Аналіз  розвитку   українсько-російських  відносин   протягом  останніх  п’яти   років   свідчить  про те,  що  економічна  співпраця  між   Україною і  Росією успішно  розвивалася,  незважаючи  на   певні  проблеми  в  політичній  складовій  цих  відносин.  Про   це, зокрема,  свідчить  зростання  обсягу торгівельного  товарообороту  між двома країнами  майже вдвічі. Це  свідчить також  про те,  що  політичні  відносини і  економічна   співпраця   певною    мірою розвиваються    паралельно  за  своєю внутрішньою логікою і економічна  співпраця з Росією  може  бути  більш успішною  не  тоді,  коли  Київ  йде на  поступки  під тиском  Москви,  а тоді,   коли  керівництво України,  спираючись на  підтримку міжнародної спільноти,  послідовно  відстоює  національні  інтереси   держави.

За деякими підрахунками, на даний час російський капітал  встановив контроль над 70% провідних  українських підприємств, посилив  позиції в українській банківській сфері тощо. При цьому російська економічна експансія на теренах СНД, і зокрема в Україні,  має виразний політичний зміст, оскільки вона здійснюється планомірно при потужному сприянні з боку Кремля і є передумовою і складовою частиною подальшої політичної експансії Росії. Основні ідеї російського економічного експансіонізму були визначені наприкінці 2003 р. А.Чубайсом у вигляді концепції “ліберальної імперії”. Сьогодні Росія, по суті, намагається відтворити себе як нову імперську державу у складі Російської Федерації, Білорусі, України і Казахстану – членів створюваного нині ЄЕП - відносно замкненого простору, в якому Москва прагне встановлювати ті або інші правила поведінки – спочатку економічні, а згодом і політичні. Проголошений Україною і підтверджений народним волевиявленням на останніх президентських  і  парламентських виборах курс на європейську інтеграцію вступає в конфлікт з пріоритетним завданням Росії – побудови могутньої євразійської держави. В Концепції національної безпеки Росії “посилення відцентрових процесів в СНД” віднесено до найбільших зовнішніх загроз поряд з розширенням НАТО та розповсюдженням ядерної зброї.[20]

Протягом останніх  5 років  Росія  залишається основним торгівельним  партнером України  серед країн СНД і далекого зарубіжжя. За підсумками 2008 року, частка Росії у загальному зовнішньоторговельному обороті України перевищує 23 %. Така тенденція пов’язана з географічною диверсифікацією українського експорту та зменшенням залежності української економіки. [5]

Обсяги товарообороту за 2008 рік досягли майже 40 млрд. дол. і зросли по відношенню до аналогічного показника за 2007 рік на 18,7 %,  а по відношенню до 1998 р. – вчетверо.  При цьому український експорт до Росії виріс на 21,8 % і становив 19, 58 млрд. дол., а імпорт зріс на 15,8 % і становив 20,3 млрд. дол. Від’ємне сальдо зменшилося з 1,455 млрд. дол. США у 2007 році до 716,2 млн. дол. [6]

Рис. 2.1

*Побудовано за даними держкомстату України

У 2011р. зовнішньоторгівельний оборот з Росією становив $ 54,9 млрд., що складає близько 33% загального товарообігу України.[12]

У сфері торгівлі послугами Росія  також виступає основним торгівельним партнером України. За підсумками 2010 р. експорт послуг до  Росії склав 5157055,7 тис.дол.США. Слід зазначити, що стабільно високе позитивне сальдо у торгівлі послугами з Росією дозволяє Україні значною мірою компенсувати традиційно від’ємне сальдо товарної торгівлі.[додаток 3]

Об'єми імпорту з  Росії до України за  період 1996-2007 рр. поступово знижувалися.  Якщо у 1996 р. на ринок України припадало  більше 50% збуту російських товарів і сировини, то у 2007 р. – лише  27,8%. Україна також поступово втрачає позиції на російському ринку, про що свідчать показники експорту, а точніше їх перепад з 38,7% у 1996 р. до 17,8% (2002 р.) і подальшим поступовим збільшенням до 25,7% у 2007 рр. У першому півріччі 2008 р. показник експорту до Росії перевищував 24%. В цілому український експорт на ринки Росії за вказаний  період збільшився в 2,5 рази, а російський до України - в 2,1 рази.[5]

Структура  експорту. У структурі експорту з України в Росію найбільш значними були наступні товарні групи: машини і устаткування (37,7%); метали (28,7%); продовольчі товари (11,5%); хімічна продукція (8,7%).

Oсновну частку українського імпорту з Росії складали переважно нафта і газ (45,0%), значна частина (19,5%)   припадає на імпорт продукції машинобудівних галузей промисловості - електричних машин і устаткування, ядерних реакторів,  транспортних засобів. [додаток 7, 8]

Співробітництво у сфері енергетики. Протягом усіх років незалежності енергетична безпека України  залишається вразливою і негарантованою, оскільки наша держава  енергетично залежна від Росії: на 90% по нафті та на 60% по газу.  Незважаючи на те, що значний обсяг газу за походженням є центральноазійським, проте маршрут його доставки пролягає через територію Росії, що ставить нашу державу у залежність від енергетичної політики Кремля.  В цих умовах залежність енергетичного сектору і економіки України в цілому від імпортних поставок енергоносіїв є  критичною, тому   енергетична безпека, а відтак і економічна є  надто  вразливою. Негативним чинником виступає відсутність прозорості у схемах організації постачань газу в Україну Росією із залученням посередника у вигляді RosUkrEnergo. Результатом цього є перманентні конфлікти і надмірна політизація газових стосунків.