Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Поводження з токсичними відходами

План

ВСТУП……………………………………………………………………………3

Розділ І. Основні напрямки державної політики у сфері поводження з відходами………………………………………………………………………….5

Поняття та види відходів…………………………………………….5
Законодавчі заходи запобігання утворених відходів та екологічно безпечного поводження з ними……………………………………14

Розділ ІІ. Функції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо поводження з токсичними відходами………………………………………………………………………...20

Розділ ІІІ. Основні види правопорушень у сфері поводження з токсичними відходами та застосування юридичної відповідальності за їх скоєння…………………………………………………………………………..

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….32

Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі економічного розвитку України правове регулювання поводження з токсичними відходами є одним з найважливіших завдань суспільства та держави. На офіційному рівні визнається, що наслідками недоліків у цій сфері стали негативний вплив утворюваних і накопичених відходів на здоров'я людей і навколишнє природне середовище, недостатність дієвих економічних стимулів для збору та переробки значної маси відходів, недосконалість сформованої у державі інфраструктури і практики збору та видалення токсичних відходів, низький рівень інформаційного забезпечення у цій сфері, неефективний рівень заходів, спрямованих на роз'яснення законодавства про відходи серед населення, слабкість контролю над потоками відходів і недосконалість форм статистичної звітності тощо. У даний час однією з основних загроз є застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів. Розвиток технологій переробки та утилізації відходів розглядається одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України.

Сучасна система поводження з токсичними відходами має базуватися на співробітництві органів державної влади та місцевого самоврядування, громадян та суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що ґрунтовні комплексні наукові дослідження з питання правового регулювання поводження з токсичними відходами відсутні. Створення зазначеної системи потребує поглибленої науково-дослідної роботи, дослідження зарубіжного досвіду і розробки практичних рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання поводження з токсичними відходами в Україні.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є розгляд питань щодо поводження з токсичними відходами, виявлення особливостей та складових правового регулювання поводження з токсичними відходами в Україні.

З урахуванням поставленої мети основними завданнями курсової роботи є:

- визначення токсичних відходів у складі відходів та поводження з ними;

- дослідження правової природи регулювання поводження з токсичними відходами;

- з’ясування загального стану правового регулювання поводження з токсичними відходами в Україні;

- дослідження засад управління владними органами у зазначеній сфері;

- визначення основних вимог щодо поводження з токсичними відходами;

Об’єкт курсової роботи. Об’єктом є суспільні відносини, які виникають у процесі поводження з токсичними відходами та стан і перспективи їх правового регулювання.

Предмет курсової роботи. Предметом є нормативно-правові акти, практика їх застосування, науково-теоретичні джерела, інформація у сфері поводження з токсичними відходами.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальні методи наукового пізнання, а також методи, що застосовуються в юридичній науці (формально-логічний, системного аналізу і тлумачення правових норм). Дослідження змісту нормативно-правових актів, що регулюють поводження з токсичними відходами у загальній системі правових норм, здійснювалось за допомогою формально-логічного методу. Метод тлумачення правових норм надав змогу проаналізувати нормативну базу у даній сфері. Застосування окреслених методів допомогло в досягненні поставлених завдань курсової роботи та детального огляду правового регулювання поводження з токсичними відходами.

Курсова включає в себе вступ, три розділи, висновок і список використаних джерел.

Розділ 1. Основні напрямки державної політики у сфері поводження з відходами

Поняття та види відходів

Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, які утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (ст. 1 Закону України «Про відходи»). Іншими словами, відходи - це всі види залишків виробництва та споживання, залишки, що виникають внаслідок техногенних чи природних катастроф.

Україна належить до кола країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та накопичення промислових відходів. Домінують при цьому відходи гірничодобувної промисловості. Щороку на підприємствах України утворюється близько 100 млн. тонн токсичних відходів, які містять шкідливі для здоров'я людини важкі метали (хром, свинець, нікель, кадмій, ртуть). Переважно це відходи підприємств чорної і кольорової металургії, хімічної промисловості, машинобудування; окрему групу токсичних відходів становлять заборонені до застосування хімічні засоби захисту рослин.

Серйозною стала проблема й побутових відходів. У населених пунктах країни щороку накопичується близько 39 млн. кубометрів твердих побутових відходів, а це близько 10 млн. т, які захоронюються на 3 тис. сміттєзвалищ і полігонів загальною площею близько 3 тис. гектарів. Потужності значної кількості таких полігонів майже вичерпали свій ресурс і стали фактором антропогенного навантаження на довкілля. У цілому під териконами, шламосховищами, відвалами і різними звалищами перебуває понад 160 тис. гектарів землі. Ці відходи є істотним фактором засмічення, зараження і забруднення навколишнього природного середовища. [22, 125 c.]

Для запобігання негативному впливу на навколишнє природне середовище чинне законодавство встановлює спеціальний правовий режим поводження з відходами та поділяє всі відходи відповідно до системи класифікації відходів на види, групи та класи.

Закон України «Про відходи» з їх числа виділяє небезпечні відходи - такі відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристики яких створюють чи можуть створити в майбутньому значну небезпеку для довкілля та здоров'я людини та які потребують спеціальних методів та засобів поводження з ними. За характером вмісту в них шкідливих речовин небезпечні відходи поділяють на токсичні, вибухові, вогненебезпечні, радіоактивні тощо; за сферою утворення виділяють промислові і побутові відходи (перші, у свою чергу, поділяються на відходи виробництва та споживання); залежно від фізичного агрегатного стану, в якому вони перебувають, виділяють газоподібні відходи, рідинні, тверді, сумішеві тощо.

За ступенем шкідливого впливу на довкілля та людину небезпечні відходи поділяють на класи (I-IV): надзвичайно небезпечні; високо небезпечні; помірно і мало небезпечні. Клас небезпеки визначається токсичністю промислових відходів. Токсичними є відходи, які у разі попадання всередину організму через органи дихання, травлення або крізь шкіру здатні спричинити смерть людини або чинити на неї сильний негативний вплив.[26, 183 c.]

Систематизований перелік відходів та кодів міститься у Державному класифікаторі України «Класифікатор відходів» ДК 005-96, затвердженому наказом Держстандарту України від 29 лютого 1996 р. (із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 30 березня 2000 р.). До відходів виробництва належать: залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, які утворені в процесі виробництва продукції і втратили свої споживчі властивості; супутні гірничі породи та залишкові продукти (шлам, пил, відсіви тощо); новоутворені речовини та їх суміші, що не є метою цього виробництва (шлак, зола, кубові залишки, інші тверді утворення, а також рідини та аерозолі).

До відходів споживання належить непридатна до використання продукція, вироби, медичні препарати, які втратили свої споживчі властивості і в яких містяться певні хімічні та біологічні компоненти, що потребують небезпечного видалення. Окремо серед таких відходів виділяють побутові. Побутові відходи можуть бути твердими та рідинними. Твердими є відходи, що утворюються в процесі життєдіяльності людини й накопичуються у житлових будинках, закладах соціальної сфери (харчові відходи, предмети домашнього вжитку, сміття, опале листя, макулатура, скло тощо) і не мають подальшого використання за місцем їх утворення. Рідинні побутові відходи - господарчо-побутові (від миття, прання) та каналізаційні стоки (за винятком промислових) за відсутності централізованого водовідведення. [23, 89 c.]

Особливу небезпеку для людини становлять радіоактивні відходи - матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені нормами радіаційної безпеки, за умови, що використання таких об'єктів не передбачається. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» (ст. 1) виділяє довгоіснуючі та короткоіснуючі радіоактивні відходи. Довгоіснуючі - радіоактивні відходи, рівень звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки досягається через 300 років і більше; короткоіснуючі - відходи, рівень звільнення яких досягається раніше, ніж через 300 років.

Окрему категорію відходів утворюють відходи як вторинна сировина, до яких відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови. Прикладом таких відходів є металобрухт. [25, 252 c.]

1.2 Законодавчі заходи запобігання утворених відходів та екологічно безпечного поводження з ними

Поводження з відходами Закон України «Про відходи» визначає як дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Заходи і вимоги щодо запобігання або зменшення утворення відходів та екологічно безпечного поводження з ними передбачені Розділом VІ Закону « Про відходи ». Зокрема, ст.. 31 Закону передбачає, що з метою запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та стимулювання впровадження маловідходних технологій КМУ, міністерства та інші центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах своєї компетенції здійснюють: розроблення та впровадження науково обґрунтованих нормативів утворення відходів на одиницю продукції (сировини та енергії), виконання робіт і надання послуг, що регламентують їх кількісний та якісний склад, відповідно до передових технологічних досягнень; періодичний перегляд встановлених нормативів утворення відходів, спрямованих на зменшення їх обсягів, з урахуванням передового радянського та зарубіжного досвіду та економічних можливостей; встановлення на основі затверджених нормативів лімітів на утворення відходів; розроблення та впровадження системи поводження з пакувальними матеріалами і тарою; системи збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил; системи збирання, заготівлі та утилізації зношених шин, резинотехнічних виробів та відходів резинотехнічного виробництва; системи заготівлі та утилізації непридатних до використання транспортних засобів; системи збирання та утилізації електронного та електричного обладнання; розроблення загальних вимог щодо поводження з побутовими відходами ; розроблення системи інформаційного, науково-методичного забезпечення виробників відходів відомостями про технологічні та інші можливості зменшення обсягів утворення та утилізації відходів; запровадження відповідно до Закону санкцій за перевищення лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Відповідно до Закону «Про відходи», у сфері поводження з відходами встановлюються такі нормативи: граничні показники утворення відходів у технологічних процесах; питомі показники утворення відходів, використання та втрат сировини у технологічних процесах; інші нормативи, передбачені законодавством.

Граничним показником утворення відходів у технологічних процесах є нормативно допустимий обсяг утворення відходів, а саме – максимальний обсяг відходів, що може утворитися в результаті технологічного процесу за умови дотримання встановленого технологічного регламенту. Питомий показник утворення відходів – обсяг відходів конкретного виду, який утворюється при виробництві одиниці продукції, переробленні одиниці сировини, наданні одиниці послуги тощо. Для твердих побутових відходів, що утворюються на території даного району, питомим показником утворення є обсяг відходів, який утворюється на одну людину, що проживає в даному працює на підприємстві, в установі, організації даного району. Питомі показники використання та втрат сировини у технологічних процесах можна визначити як обсяг витрат сировинних ресурсів на одиницю готової продукції та їх природних втрат у процесі виробництва, транспортування і зберігання.

Нормативи утворення відходів визначаються технологічними регламентами на підставі питомих показників утворення відходів, тобто обсягу відходів конкретного виду, який утворюється при виробництві одиниці продукції, переробленні одиниці сировини, наданні одиниці послуг тощо. Відповідальність за неправильність визначення нормативів утворення відходів несе власник відходів.

Правила застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання в Україні затверджені наказом Міністерства державних ресурсів України № 15 від 16 червня 1992 року. Засобами багаторазового використання, відповідно до Правил, є: спеціалізовані контейнери, тара-обладнання, тара багаторазового використання, допоміжні пакувальні засоби і пакувальні тканини, універсальні контейнери. Після звільнення від продукції і товарів усі види засобів упаковки багаторазового використання у стані, придатному для повторного використання, комплектними, очищеними від залишків продукції, підлягають обов’язковому поверненню у 30-денний строк, якщо інший не строк не передбачений спеціальними нормами Правил. За прострочу повернення чи здачі засобів упаковки багаторазового використання до 15 днів покупець (одержувач) сплачує штраф у розмірі 150% ціни придбання цих засобів, а більше 15 днів – 300%. У випадках втрати засобів упаковки багаторазового використання, крім штрафу, оплачується також їх вартість. За використання постачальником продукції засобів упаковки багаторазового використання, що належить одержувачу продукції, без його згоди не за призначенням – постачальник оплачує одержувачу штраф у розмірі трикратної вартості цих засобів.

Порядок збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари ( упаковки ) затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 224 від 2 жовтня 2001 року. Порядок передбачає, що приймання та утилізація використаної тари ( упаковки ) має здійснюватися підприємствами, які використовують тару для пакування і транспортування продукції, у процесі діяльності яких утворюється тара, а також імпортерами, продукція яких міститься в тарі, самостійно або шляхом укладення договорів з Державною компанією

«Укрекокомресурси» чи іншими спеціалізованими підприємствами щодо надання послуг зі збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки).

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 289 від 24 грудня 2004 року затверджений Технічний регламент з підтвердження відповідності пакування (пакувальних матеріалів) та відходів пакування. Технічний регламент стосується всього пакування, що розміщено на ринку в Україні, та всіх відходів пакування незалежно від того, чи використовувались та створювались вони на промисловому, комерційному, офісному рівнях, у крамницях, побутових службах чи в домашньому господарстві або на будь-якому іншому рівні незалежно від матеріалу, що використовується. Технічний регламент встановлює положення, що мають на меті, по-перше, запобігати створенню відходів пакування, по-друге, забезпечувати вторинне використання пакування, що сприятиме суттєвому зменшенню остаточного видалення таких відходів.

Регламент передбачає, що послідовно мають бути досягнуті такі вимоги: від 50 до 65 % маси відходів пакування відновлюватимуться чи спалюватимуться на заводах, де спалюються відходи з відновленням енергії; принаймні 60 % маси відходів пакування відновлюватимуться чи спалюватимуться на заводах, де спалюються відходи з відновленням енергії; від 25 до 45 % загальної маси пакувальних матеріалів, що міститься у відходах пакування, повторно перероблятимуться 15 % від маси кожного пакувального матеріалу; мінімальні рівні вторинної переробки матеріалів, що містяться у відходах пакування, складатимуть : 60 % маси скла; 60 % маси паперу та картону; 50 % маси металів; 22,5 % маси пластмаси враховуючи тільки матеріали, які знов переробляються у пластмаси; 15 % маси деревини.

Основні положення щодо порядку здійснення діяльності, пов’язаної із збиранням і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини встановлює ст.. 35 Закону «Про відходи». Така діяльність здійснюється на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону. Підставою для видачі ліцензії на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини є наявність у спеціалізованих підприємствах виробничих і складських приміщень, пресового, вантажопідйомного та аналітичного обладнання, кваліфікованого персоналу. Загальні вимоги до матеріально-технічної бази для збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, забезпечення протилежної та екологічної безпеки встановлюються Мінприроди України. Операції поводження з окремими видами відходів як вторинної сировини в частині приймання й закупівлі їх у населення спеціалізовані підприємства здійснюють через свої приймальні пункти (стаціонарні або пересувні).

Перелік окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню, затверджений постановою КМУ № 183 від 28 лютого 2001 року. До таких відходів віднесено відходи полімерні, гумові, у тому числі зношені шини. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини затвердженні наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства та Міністерства екології та природних ресурсів України № 52/105 від 19 березня 2001 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 915 від 26 липня 2001 року «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини» закріплено, що підприємства усіх форм власності, які використовують в Україні тару і пакувальні матеріали або імпортують їх разом з продукцією, зобов’язані: самостійно з дотриманням вимог законодавства забезпечити приймання та утилізацію використаних тари і пакувальних матеріалів відповідно до матеріальних норм утилізації або укласти з державною компанією «Укрекокомресурси» договори про організацію їх збирання, заготівлі та утилізації з оплатою їх послуг; забезпечити виконання норм утилізації, незалежно від того самостійно чи на підставі укладених договорів вони здійснюють збирання і заготівлю використаних тари і пакувальних матеріалів; подавати щороку до 10 грудня територіальним органам Мінприроди України інформацію про обсяги використаних ними тари та пакувальних матеріалів. Постановою встановлені мінімальні норми утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів для підприємств, установ, організацій усіх форм власності у відсотках загальної маси тари і пакувальних матеріалів, які вони використовують в Україні або імпортують разом з продукцією. Вони є такими: на 2009 рік – 25, на 2010 – 30, на 2011 і наступні роки – 35. Кошти, що надходять як оплата за послуги з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних тари та пакувальних матеріалів, відповідно до цієї постанови, зараховуються на спеціальний рахунок, відкритий Компанією в Державному казначействі, і використовуються в порядку та за напрямами визначеними КМУ. Контроль за цільовим призначенням зазначених коштів здійснюється органами контрольно-ревізійної служби та наглядовою радою, персональний склад якої затверджується КМУ.

Законом від 21 січня 2010 року Закон « Про відходи » було доповнено, зокрема положеннями щодо поводження з побутовими відходами. Поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм, стандартів і правил. Власник або наймач, користувачі, у тому числі орендарі житлових будинків, земельних ділянок, укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Збирання та перевезення побутових відходів у межах певної території здійснюються юридичною особою, яка уповноважена на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

Під час проектування житлових будинків, громадських, виробничих, складських та інших споруд передбачаються будівництво та облаштування контейнерних майданчиків для роздільного збирання і зберігання побутових відходів, урн для побутових відходів. З метою своєчасного збирання побутових відходів, створення безпечних умов для їх зберігання, вивезення з житлових масивів і внутрішньо дворових територій, доріг загального користування та інших об’єктів благоустрою населених пунктів і проведення заходів обладнуються контейнерні майданчики, урни для побутових відходів.

Роздільне збирання побутових відходів має здійснюватися її власниками згідно з методикою роздільного збирання побутових відходів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Великогабаритні та ремонтні відходи у складі побутових відходів мають збиратися окремо від інших видів побутових відходів. Небезпечні відходи у складі побутових відходів збираються окремо від інших видів побутових відходів, а також мають відокремлюватися на етапі збирання чи сортування та передаватися спеціалізованим підприємствам, що одержали ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

Захоронення побутових відходів дозволяється тільки на спеціально обладнаних для цього полігонах/звалищах. Під час обрання органами місцевого самоврядування або місцевими державними адміністраціями схеми санітарного очищення перевага надається пропозиціям, що передбачають більший ступінь перероблення чи утилізації побутових відходів. Термічне оброблення (спалювання) побутових відходів дозволяється лише на спеціально призначених для цього підприємствах чи об’єктах. Спалювання побутових відходів дозволяється лише на енергетичні цілі з метою одержання теплової та/або електричної енергії. Забороняється проектування, будівництво та експлуатація полігонів побутових відходів без оснащення системи захисту ґрунтових вод, вилучення біогазу та фільтрату.

Перевезення побутових відходів здійснюється спеціально обладнаними транспортними засобами. Орган місцевого самоврядування на конкурсній основі визначає виконавця послуг з перевезення побутових відходів з певної території населеного пункту. Механізм надання суб’єктами господарювання послуг з вивезення побутових відходів у містах, селищах і селах визначається Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими постановою КМУ № 1070 від 10 грудня 2008 року.

Вимоги щодо запобігання та видалення відходів передбачено у ст. 33 Закону «Про відходи». Зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України.

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів
складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування
та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх
кількісний та якісний склад, походження, а також технічні
характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і
відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць
чи об'єктів.

Зберігання та   видалення відходів здійснюються в місцях,
визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог
земельного   та   природоохоронного законодавства, за наявності
спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів,
загальні   технічні   вимоги,   заходи   безпеки, відомості щодо
утворення,   призначення,   методів оброблення   відповідно   до
встановлених лімітів та умови їх зберігання. Визначені для зберігання та видалення відходів місця чи об'єкти повинні використовуватися лише для заявлених на одержання дозволу відходів. Забороняється змішування   чи захоронення   відходів,   для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія. Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів,
у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст
та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного
фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон
санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може
створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та
здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у
виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з
дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством
України.

Відповідно до ст. 32 Закону, метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на    навколишнє    природне   середовище   та   здоров'я   людини забороняється: вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги   утворення   та розміщення відходів. Ліміти на обсяги
утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються;
використовувати     результати     наукових    досліджень, впроваджувати в практику винаходи, застосовувати нову техніку, імпортне   устаткування, технології та системи, якщо вони не передбачають запобігання чи мінімізацію обсягів утворення відходів на всіх стадіях технологічного процесу, їх утилізацію та безпечне видалення; визначати   місця   розміщення   підприємств,   установок, полігонів, комплексів, сховищ та інших об'єктів поводження з відходами, проектувати та будувати регіональні і міжрегіональні комплекси   оброблення,   знешкодження, утилізації та видалення відходів,    якщо    вони    не    відповідають   екологічним   та санітарно-гігієнічним вимогам; приймати рішення про розміщення і розвиток міст та інших населених пунктів без визначення технічних та інших заходів щодо створення умов для утилізації чи видалення побутових відходів; вводити в дію нові і реконструйовані підприємства та інші об'єкти, не забезпечені   устаткуванням   і   технологіями   для
безпечного поводження з відходами, та в разі відсутності даних,
необхідних для оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище
та здоров'я людини, згідно з установленим порядком; передавати чи продавати небезпечні відходи громадянам, підприємствам,   установам   та   організаціям,   якщо   вони   не забезпечують утилізації чи видалення цих відходів екологічно безпечним способом; залучати дітей і підлітків до організованого збирання відходів (як вторинної сировини), небезпечних для здоров'я;порушувати строки переробки відходів, ввезених в Україну відповідно до встановлених квотами умов; порушувати встановлені квоти на ввезення в Україну відходів   як вторинної сировини;ввезення в Україну, за винятком транзитного перевезення, будь-яких відходів з метою їх зберігання чи видалення.

Відповідно до ст..37 Закону «Про відходи», державний контроль у сфері поводження з відходами здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, з питань житлово-комунального господарства, з питань охорони здоров'я та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади. Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами
здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів.
Громадський контроль у сфері поводження з відходами
здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього
природного середовища відповідно до законодавства.
Нагляд за додержанням законів у сфері поводження з відходами
здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому
органи прокуратури в межах повноважень, передбачених законом.

Розділ 2. Функції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо поводження з токсичними відходами

Компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами присвячено розділ ІV Закону «Про відходи». У цьому розділі визначено компетенцію КМУ, АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, спеціально уповноважених органів виконавчої влади у цій сфері.

Серед інших органів виконавчої влади, які можна віднести до спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами, слід перелічити Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство надзвичайних ситуацій України, Міністерство інфраструктури України, Міністерство юстиції України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство освіти і науки молоді та спорту України, Державна служба технічного регулювання України, Державна митна служба України, Державне водне агентство України, Державне лісове агентство та інші. Відповідно до ст..22 Закону «Про відходи», спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами є Міністерство екології та природних ресурсів України та його органи на місцях, Державна санітарно-епідеміологічна служба України та інші органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції. Мін природи України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань поводження з відходами.

Визначенню основ функцій державного обліку, моніторингу та інформування у сфері поводження з відходами присвячено Розділ V Закону «Про відходи». Державному обліку та паспортизації підлягають в обов'язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону. Державний облік відходів – єдина державна система збирання, узагальнення, всебічного аналізу та зберігання відомостей про відходи під час їх утворення та здійснення операцій поводження з ними. Паспортизація відходів – це процес послідовного збирання, узагальнення та зберігання відомостей про кожний окремий вид відходів, їх походження, технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, санітарні, економічні та інші показники, методи їх вимірювання і контролю, а також про технології їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення. Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів затверджено постановою КМУ № 2034 від 1 листопада 1999 року.