Повітряний транспорт світу: регіональний та еколого-економіний аспекти розвитку

Тема: Повітряний транспорт  світу: регіональний та еколого-економіний аспекти розвитку

Предмет: Повітряний транспорт

Вид роботи:     курсова

Кількість сторінок:       30        

Мова: українська

ЗМІСТ 

ВСТУП

    Актуальність  теми курсової роботи. Транспорт - одна з найважливіших складових частин матеріальної бази економіки будь-якої країни. Розвитку транспорту як складової частини інфраструктури постійно приділяють велику увагу уряди практично всіх країн.

    Початок XXI століття вніс суттєві корективи в розвиток світового господарства та суспільного устрою з точки зору інтеграції економічних і соціальних процесів та необхідності забезпечення стійкого розвитку окремих країн, особливо молодих держав, що вступили на шлях незалежного розвитку.

    Економічна  інтеграція держав є об’єктивним процесом зближення та взаємодії національних господарств, формування регіональних економічних групувань там, де для цього склалися необхідні умови. Вибір ізоляції призвів би до зниження темпів зростання, до загрози хронічного застою через дефіцит технологічних, фінансових та інформаційних ресурсів, відсутність зовнішніх імпульсів розвитку. В умовах ізоляції від світових інтеграційних процесів у країні, як свідчить історичний досвід, консервуються застарілі технології, форми управління, втрачається ефект від переваг міжнародного поділу праці.

    Найважливішу  роль в інтеграційному процесі регіонального рівня відіграє транспорт, який дозволяє вільно маневрувати трудовими та природними ресурсами, здійснювати обмін ресурсами в межах інтеграційного об’єднання, тим самим забезпечуючи спільний розвиток ринкових структур такого регіонального об’єднання.

    Особлива  роль відведена авіаційному транспорту, який є досить специфічним видом  транспорту і має свої особливості  розвитку.

    Авіаційий транспорт є наймолодшим видом транспорту, що виконує важливі функції у зв’язках нашої країни з іншими державами світу, насамперед у перевезеннях пасажирів.

    Створення і розвиток повітряного транспорту в найбільшій мірі відповідає функціонуванню господарського і суспільного життя  в окремих країнах, регіонах і  світі загалом. Він взяв на себе найважливіші завдання інтернаціоналізації і глобалізації всіх сторін людської діяльності у другій половині XX ст. Головна перевага повітряного транспорту – швидкість сполучення, охоплення його діяльністю практично всієї території земної кулі. Це зближує функції повітряного транспорту і телекомунікацій, де головне – доставка інформації або її творця – людини. Разом з тим авіаперевезення забезпечують переміщення тільки найцінніших або термінових вантажів – продукції найбільш кваліфікованої діяльності науки і промисловості.

    Аналіз  останніх досліджень і публікацій, в  яких започатковано  розв`язання даної  проблеми. Питання, пов’язані з вивченням ролі транспорту в світових  глобалізаційних процесах, досліджуються багатьма зарубіжними вченими. Серед них: Дж. Андерсон, К. Кутлер, Т. Бірстекер, К. Брундер, В. Робінсон та інші. Серед вітчизняних спеціалістів значний внесок у дослідження впливу інтеграційних процесів на транспортний комплекс України зробили Гуріна Г.С., Новак В.О., Власик В.Є., Федоренко С.В.,  Загорулько В.М., Сич Є.М., Коба В.Г. та інші. В своїх наукових працях вони розглядають особливості розвитку транспортної системи України та перспективи подальшого її розвитку в умовах глобалізації.

     Метою курсової роботи є розгляд та аналіз регіонального та еколого-економічного аспектів розвитку повітряного транспорту світу.

     Об’єктом дослідження є повітряний транспорт світу, предметом дослідження є ринок авіаційних послуг.

     Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

• розглянути теоретичний аспект розвитку повітряного транспорту світу;
• дослідити сучасний стан розвитку повітряного транспорту світу;
• визначити особливості регіонального розміщення повітряного транспорту світу;
• охарактеризувати вплив повітряного транспорту світу на екологію;
• запропонувати перспективи та напрямки розвитку.

     Інформаційну  базу дослідження склали теоретична та практична інформація, дані, опубліковані у наукових роботах вітчизняних та зарубіжних вчених, науково-практичних конференціях, періодичних виданнях, методичних посібниках.

     Теоретичною та методологічною основою даного курсового дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної і зарубіжної науки в галузі повітряного транспорту.

     У роботі також використаний ряд загальнонаукових і спеціальних методів дослідження  процесів і явищ у їхньому взаємозв’язку й розвитку. Серед загальнонаукових методів пізнання необхідно виділити: теоретичний, історичний, статистичний, аналізу й синтезу, порівняння й узагальнення.

     Структура роботи складається зі вступу, у якому обґрунтовується актуальність теми курсового дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження, п’яти розділів, списку використаних джерел, узагальнюючих висновків та додатків.

     Практична значимість дослідження. Отримані в ході дослідження результати можуть бути використані в якості організаційно-методичних і науково-практичних рекомендацій для повітряних фірм, організацій.

     Наукові висновки й рекомендації, що наведені в курсовому дослідженні, мають  практичну значимість. Робота містить  конкретні пропозиції й рекомендації з розвитку повітряного транспорту як в світі, так і в Україні.

      1. Теоретичний аспект

     Транспорт - одна з найважливіших складових  частин матеріальної бази економіки  будь-якої країни. З давніх часів  транспорт був двигуном прогресу. Людина використовувала будь-які підручні засоби для перевезення людей і вантажів. З винаходом колеса, а трохи пізніше й різних типів двигунів, людина стала відповідно розвивати й засоби пересування: візки, карети, пароплави, паровози, літаки й т.д. Це дозволяло здійснювати поїздки на великі відстані й з різними цілями.

     У наш час транспорт є одним  з найважливіших компонентів  економіки держави. Транспорт забезпечує нормальне функціонування економіки, підвищення ефективності суспільного  виробництва, створює умови для раціонального розміщення виробничих потужностей по території країни з урахуванням найбільш доцільного наближення підприємств різних галузей економіки до джерел сировини й районам споживання продукції, спеціалізації й кооперації виробництва, дозволяє розвивати такі галузі, як торгівля, сільське господарство та інші [11].

     Велика  роль транспорту в рішенні соціальних проблем, забезпеченні ділових, культурних і туристських поїздок населення, розвитку культурного обміну усередині  країни й за кордоном.

     Транспорт забезпечує розвиток міжнародних економічних  відносин, сприяючи здійсненню взаємовигідного  обміну між різними країнами.

     Історично на формування транспортних систем різних держав впливало їхнє географічне розташування, природний потенціал, а нерідко й кліматичні, і ландшафтні характеристики. Це привело до формування тих транспортно-технічних баз, які найбільш раціонально використовуються в умовах конкретного регіону й держави.

     Основна частка в загальній структурі  транспортних послуг належить авіаційному транспорту.

     Обсяги  авіаційних перевезень безпосередньо  залежать від такого загальноекономічного показника, як ВВП. Крім того, на обсяги перевезень впливають такі чинники, як: населення країн, розмір території, пропорції міського та сільського населення, наявність альтернативних (наземних) видів транспорту, купівельна спроможність населення тощо.

     Слід  зазначити, що поняття авіаційний транспорт  включає всі види підприємств, організацій  та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.

     До  складу авіаційного транспорту входять  підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів  і вантажів, аерофотозйомки, сільскогосподарські  роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

     Типові схеми повітряних подорожей та основні види повітряного туризму наведені в Додатках А-Б.

     Авіаперевізникам, на сьогодні, серйозну конкуренцію  створюють інші види транспорту, такі як автомобільний та залізничний. Адже лише незначна частина населення  визначила для себе пріоритетним  той чи інший вид транспорту. Тому такий фактор, як вартість проїзду відіграє, вирішальну роль для  більшості населення. В силу економічної ситуації, що існує в країні, більшість людей не може купити квиток на літак через низьку купівельну спроможність. І тому, авіаційний транспорт стає прерогативою людей з чималим достатком, для яких вартість квитка відіграє незначну роль.

     Ринок повітряного транспорту між будь-якими  двома пунктами складається з  фактичних та потенційних перевезень пасажирів чи товарів, що дійсно транспортуються чи можуть транспортуватися між такими пунктами при комерційних повітряних перевезеннях [6].

     Основними суб’єктами авіаційного ринку є авіакомпанії, аеропорти, агенції з продажу авіаційних перевезень, туристичні фірми. Саме ці підприємства взаємодіючи з споживачами та між собою забезпечують задоволення попиту на авіаційні перевезення у різних сегментах ринку.

     До  складу авіаційного транспорту входять  підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту [12].

    Повітряні послуги мають задовольняти наступній схемі (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Основні критерії якості комплексної авіапослуги 

     Повітряне судно – будь-який апарат, що піддержується в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, виключаючи взаємодію з повітрям, відбитим від земної поверхні.

     Літак – важче за повітря повітряне судно, що приводиться в рух силовою установкою, підйомна сила якого в польоті створюється в основному за рахунок аеродинамічних реакцій на поверхнях, що залишаються нерухомими в даних умовах польоту.

     Мотодельтаплан  – важче за повітря повітряне  судно, що переміщується у повітрі  за допомогою силової установки, підйомна сила якого в польоті створюється за рахунок аеродинамічних реакцій на крило з гнучкою аеродинамічною поверхнею на жорсткому каркасі, а керування в польоті здійснюється за рахунок переміщення центру мас (балансирне керування).

     Гвинтокриле повітряне судно – важче за повітря повітряне судно, що переміщується у повітрі за допомогою силової установки, підйомна сила якого в польоті створюється, в основному, за рахунок аеродинамічних реакцій на одній або декількох поверхнях (несучих гвинтах), що обертаються навколо осі, яка перебуває приблизно у вертикальному положенні.

     Пілотований вільний аеростат – це легше за повітря повітряне судно, підйомна сила якого створюється за рахунок  газу, що легший за повітря (газовий  аеростат), або нагрітого повітря (тепловий аеростат).

     Надлегкі  повітряні судна – надлегкі літаки, надлегкі мотодельтаплани. 
До надлегких повітряних суден у цьому Положенні не належать повітряні судна, зліт яких здійснюється за допомогою ніг пілота. Надлегкий літак – це літак, що має:

• поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
• не більше двох місць включно з місцями екіпажу [22].

     Максимальна злітна маса, встановлена при сертифікації,  не перевищує: 450 кг – для сухопутного літака; 495 кг – для гідролітака або амфібії, яка має колісне шасі, а також для сухопутного літака спецпризначення із встановленим обладнанням для виконання авіаційно-хімічних робіт, патрулювання, лісоохорони, аерофотозйомки тощо.

     Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 65 км/год.

     Надлегкий літак призначений для виконання  польотів тільки вдень за правилами  візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу. 

     Надлегкий мотодельтаплан – це мотодельтаплан, що має:

• поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
• не більше двох місць включно з місцями екіпажу.

     Максимальна злітна маса, встановлена при сертифікації, не перевищує: 450 кг – для сухопутного  мотодельтаплана; 495 кг – для гідромотодельтаплана або амфібії, яка має колісне  шасі, а також для сухопутного мотодельтаплана спецпризначення із встановленим обладнанням для виконання авіаційно-хімічних робіт, патрулювання, лісоохорони, аерофотозйомки тощо. Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 65 км/год. Надлегкий мотодельтаплан призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу.

     Дуже  легкі повітряні судна – дуже легкі літаки, дуже легкі мотодельтаплани, дуже легкі гвинтокрилі повітряні судна. Дуже легкий літак – літак, що має [22]:

• поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
• не більше двох місць включно з місцями екіпажу.

     Максимальна злітна маса, встановлена при сертифікації, не перевищує 750кг.. Максимальна швидкість  звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 85км/год. Дуже легкий літак призначений для  виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначений для виконання фігур вищого та складного пілотажу.

     Дуже  легкий мотодельтаплан – мотодельтаплан, що має:

• поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
• не більше двох місць включно з місцями екіпажу;
• максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, що не перевищує 750 кг.

     Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 85 км/год.

     Дуже  легкий мотодельтаплан призначений  для виконання польотів тільки вдень  за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначений  для виконання фігур вищого та складного пілотажу.

     Дуже  легке гвинтокриле повітряне  судно – гвинтокриле повітряне  судно, що має:

• поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
• не більше двох місць включно з місцями екіпажу;
• максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, не більше ніж 600 кг.

     Дуже  легке гвинтокриле повітряне  судно призначене для виконання  польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння і не призначене для виконання фігур вищого та складного пілотажу.

     Планер  – важче за повітря повітряне  судно, підйомна сила якого в польоті  створюється, в основному, за рахунок  аеродинамічних реакцій на поверхнях, що залишаються нерухомими в даних умовах польоту, яке не має силової установки та має:

• не більше двох місць включно з місцями екіпажу;
• максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації, не більше  
  750 кг.

     Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 80 км/год. Планер призначений для виконання польотів тільки вдень за правилами візуальних польотів та поза умов зледеніння.

     Мотопланер  – це планер, що має:

• поршневий двигун (двигуни) внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або запалюванням від стиснення, або поршневий двигун (двигуни) зовнішнього згоряння;
• не більше двох місць включно з місцями екіпажу;
• максимальну злітну масу, встановлену при сертифікації,  не більше 850 кг.

     Максимальна швидкість звалювання в посадковій конфігурації (Vso) не повинна перевищувати 80 км/год.

     Повітряний  кодекс України регулює діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення  інтересів України і її громадян і забезпечення безпеки авіації.

     Держава здійснює регулювання діяльності цивільної  авіації через Міністерство транспорту України, відповідаючі органи авіаційного транспорту України за такими напрямками:

     - забезпечення розвитку цивільної  авіації;

     - нагляд за безпекою польотів  повітряних судів;

     - сертифікація, реєстрація й ліцензування;

     - регулювання використання повітряного простору й обслуговування повітряного руху;

     - забезпечення пошуку й рятування  повітряних судів, які терплять  або зазнали нещастя;

     - захист авіації України від  актів незаконного втручання  в її діяльність;

     - науковий супровід діяльності  авіації й забезпечення її безпеки, що здійснюється як галузевими, так і міжгалузевими науково-дослідними організаціями й авіаційними підприємствами;

     - сприяння зовнішньоекономічної  й міжнародно-правової діяльності  цивільної авіації.

     За  рішенням Міністерства транспорту України можливе об’єднання зусиль і проведення робіт у відзначених напрямках з органами інших держав з метою вирішення питань більш якісно й з меншими витратами.

     Авіаційні правила визначають і регулюють  порядок діяльності авіації України  з метою забезпечення безпеки польотів і екологічної безпеки [16, с. 44-45].

     До  авіаційних правил відносяться:

     1) норми літної придатності цивільних  повітряних судів;

     2) норми будівництва й придатності  до експлуатації аеродромів і  аеропортів, систем регулювання  використання повітряного простору України й обслуговування повітряного руху на території України;

     3) правила сертифікації цивільних  повітряних судів, аеродромів, виробництва  авіаційної техніки, діяльності  експлуатантів, авіаційного персоналу,  використання повітряних трас  і місцевих повітряних ліній;

     4) правила реєстрації повітряних  судів, аеродромів, повітряних трас  і місцевих повітряних ліній;

     5) стандарти й нормативи в області  охорони навколишнього природного  середовища.

     До  авіаційних правил також відносяться  нормативні акти, які регулюють:

     1) порядок будівництва, змісту й  ремонту аеродромів і аеропортів;

     2) порядок підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації авіаційного  персоналу;

     3) порядок створення, сертифікації  й реєстрації авіапідприємств,  авіакомпаній, приватних фірм і інших організацій з метою використання повітряного простору України;

     4) порядок організації, виконання  й забезпечення польотів;

     5) порядок організації, виконання,  забезпечення й ліцензування  авіаційних робіт;

     6) порядок використання повітряного простору України, забезпечення аеронавігаційною інформацією;

     7) порядок проведення пошукових  і аварійно-рятувальних робіт;

     8) порядок здійснення охорони навколишнього  природного середовища;

     9) порядок здійснення нагляду й  контролю за безпекою польотів;

     10) порядок проведення службового розслідування авіаційних подій;

     11) порядок реалізації заходів щодо  захисту авіації від актів  незаконного втручання в її  діяльність;

     12) порядок здійснення забезпечення  безпеки авіації і її профілактик;

     13) порядок організації й виконання іспитових і позатрасових польотів;

     14) взаємини цивільної й державної  авіації.

     Для забезпечення безпеки польотів повинна  проводиться сертифікація планерів, дельтапланів, надлегких літальних  апаратів, інших повітряних судів  спортивного призначення, повітряних судів аматорської конструкції, аеростатичних апаратів і допоміжних пристроїв, які впливають на безпеку польотів. Вона здійснюється органом або установою, якою це право делеговане державним органом з питань сертифікації й реєстрації, при участі розроблювача відзначених повітряних судів і відповідних федерацій і асоціацій.

     Контроль  на безпеку ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти й бортового припасу, а також особистий контроль на безпеку пасажирів і членів екіпажа  повітряного судна як на внутрішніх, так і на міжнародних лініях здійснюють служби авіаційної безпеки, органи внутрішніх справ і прикордонного контролю.

     У випадку відмови пасажира або  члена екіпажа повітряного судна  від проходження контролю на безпеку, а також відмови осіб пред’явити ручну поклажу, багаж, вантаж, пошту або бортові припаси для контролю на безпеку, вони до польоту або перевезення на повітряному судні не допускаються [5, с. 33-34].

     На  повітряному судні, що перебуває  в польоті, контроль на безпеку, якщо буде потреба, може бути проведений за рішенням командира повітряного судна незалежно від згоди пасажира.

     Для відзначеної мети повітряне судно  вважається таким, яке перебуває  в польоті, із часу закриття всіх його зовнішніх дверей після завантаження й до часу відкриття кожної із цих дверей для розвантаження.

     Правила проведення контролю на безпеку, перелік  осіб, які мають право проводити  контроль на безпеку, перелік осіб, звільнених від проходження контролю на безпеку, передбачаються Українською  державною програмою цивільної авіації.

     2. Сучасний стан розвитку повітряного транспорту світу

     Повітряний  транспорт до останнього часу розвивався переважно як спеціалізований засіб  пасажирських перевезень. Частка повітряного  транспорту у світовому вантажообігу всіх видів транспорту дуже мала і складає менше відсотка. Однак його роль у доставці термінових вантажів поза конкуренцією, а в умовах глибокого міжнародного розподілу праці це має велике значення. Він все більше освоює великі переміщення вантажів; наприклад, важкий транспортний літак «Мрія» виконує завдання різного характеру: наукові, природоохоронні, протипожежні, рятувальні, монтажні, поліцейські і т.п. Вони будуть розширюватися із створенням нових типів і поколінь літаків і вертольотів, інших видів по­вітряних засобів. Усе це розширює перспективи зростання повітряного транспорту. У наш час йде процес формування персональних літальних засобів, що нараховують сотні тисяч одиниць [3].

     Повітряний  транспорт для своєї стійкої  і безпечної роботи потребує дуже складної інфраструктури. У наш час у світі нараховується більше 5 тис. аеропортів. Через кожний найбільший аеропорт світу (наприклад, в США – в Чікаго, Атланті, Далласі, Лос-Анджелесі, в Великобританії – в Лондоні) щорічно проходить від 50 до 70 млн пасажирів – населення цілої великої країни. Це зумовлює жорсткі вимоги не тільки до безпеки польотів, але й до прийому пасажирів, організації їх обслуговування. Сучасні аеропорти світового значення – це найскладніші інженерно-технічні споруди, насичені найсучаснішими видами обладнання. Насамперед це стосується могутніх систем радіолокації і телекомунікацій, що дозволяють безперервно контролювати і регулювати зліт і посадку літаків, підтримувати зв’язок з авіалайнерами в зоні обслуговування аеропортів.

     Авіаційний  транспорт – один з наймолодших видів сполучення. Його перевагами є швидкість, цілорічність функціонування, можливість доставки вантажів у важкодоступні райони. Авіатранспортом здійснюють переважну більшість трансконтинентальних пасажиро-перевезень та перевезень товарів з невеликим строком зберігання на значні відстані. Недоліки: велика собівартість, залежність від природних умов.