Позбавлення волі

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ПОКАРАНЬ

РОЗДІЛ 2. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

2.1 Загальна  характеристика виконання покарань  у виді довічного позбавлення волі

2.2 Порядок і  умови виконання покарань у  виді довічного позбавлення волі

РОЗДІЛ 3. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК

3.1 Загальна  характеристика виконання покарання  у виді позбавлення волі на певний строк

3.2 Порядок і  умови виконання покарання у виді позбавлення волі

РОЗДІЛ 4. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ПОКАРАНЬ

Покарання є необхідним засобом охорони суспільства  від злочинних посягань. Виконання  цієї ролі здійснюється як за допомогою  погрози покаранням, яка передбачена  в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

Таким чином, покарання  є важливим інструментом у руках  держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин.

Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин. В новому КК вперше здійснена значна гуманізація репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачено альтернативне з іншим покаранням (позбавленням волі на певний строк) і тільки за особливо тяжкі злочини проти життя. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості практично виключено покарання у виді позбавлення волі. У багатьох інших санкціях значно знижені його межі. У системі покарань і санкціях за багато злочинів передбачені нові, гуманні види покарань: громадські роботи, арешт, обмеження волі, значно розширені можливості застосування штрафу та інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Першою важливою ознакою  покарання є визнання покарання  заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання.

Друга ознака покарання  закріплена в ст. 2 КК, де зазначено, що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності. Це юридичний наслідок злочину.

Третя ознака покарання також закріплена в ч. 2 ст. 2 КК і полягає в тому, що покарання може бути застосовано лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру. До виключної компетенції суду належить і звільнення від покарання, крім звільнення внаслідок амністії або помилування.

Четверта ознака покарання  закріплена в ч. 1 ст. 50 КК, де сказано, що покарання полягає в передбаченому  законом обмеженні прав і свобод засудженого.

П'ята ознака покарання  проявляється в його особистому характері. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного. Воно не може бути покладене на інших осіб, навіть близьких родичів.

Шоста ознака покарання  полягає в тому, що будь-яке покарання  тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування.

У чинному законі питання  про мету покарання вирішене в  ч. 2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання  має на меті не тільки кару, а й  виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами.

Система покарань — це встановлений кримінальним законом  і обов'язковий для суду вичерпний  перелік покарань, розташованих у  певному порядку за ступенем їх суворості.

Поняття системи покарань містить у собі таки ознаки:

а) система покарань встановлюється тільки законом;

б) перелік покарань, що утворюють систему, обов'язковий  для суду і він не має права  відступити від цієї системи;

в) перелік покарань, що наведений у ст. 51 КК, є вичерпним. Тобто з погляду закону на даний момент система покарань є закінченою, завершеною. Тому за злочин, вчинений на території України, неможливо, наприклад, застосувати таке покарання, як тюремне ув'язнення, заслання чи звільнення від посади, тому що КК таких покарань не передбачає;

г) система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку  за ступенем їх суворості. У ст. 51 КК вони розташовані починаючи від  менш суворих до більш суворого.

Система покарань, встановлена  в ст. 51 КК, передбачає 12 видів покарань і містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

За порядком призначення (ст.52 КК) всі покарання підрозділяються на три групи:

а) основні покарання;

б) додаткові покарання;

в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові. Основні  покарання — це покарання, що призначаються  лише як самостійні покарання. Вони ні за яких умов не можуть призначатися на додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання.

До основних покарань закон відносить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження  для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання  — це такі покарання, що призначаються  лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові —  це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.

До основного покарання  може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і  порядку, передбачених законом.

За суб'єктом, до якого  застосовуються покарання, вони класифікуються на загальні і спеціальні. Загальні покарання можуть бути застосовані до будь-якої особи (наприклад, позбавлення волі). Спеціальні покарання призначаються лише певному колу засуджених І не можуть застосовуватися до будь-якої особи. До спеціальних покарань належать також службові обмеження для військовослужбовців і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

За можливістю визначення строку покарання всі покарання  поділяють на строкові і безстрокові  покарання. Безстроковими покараннями  є: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і довічне позбавлення волі,

РОЗДІЛ 2. ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

2.1 Загальна  характеристика виконання покарань  у виді довічного позбавлення  волі

Покарання у виді позбавлення  волі на певний строк, як свідчить історія  розвитку кримінально-виконавчого  права, було і продовжує залишатися найбільш розповсюдженим видом кримінального  покарання.

Загальна тенденція  щодо широкого призначення покарання  у виді позбавлення волі є невиправданою і, як результат, приводить до переповнення місць позбавлення волі, значних людських і фінансових витрат на утримання засуджених, істотно ускладнює процес їх виправлення і ресоціалізації та можливість їхньої подальшої адаптації в суспільстві після звільнення.

За роки незалежності в Україні було засуджено за вчинення злочинів майже 2 млн. 500 тис. осіб, серед  них понад 1,1 млн - до покарання у  виді позбавлення волі. У 90-ті роки в  Україні питома вага засуджених до позбавлення волі в загальній структурі судимості залишається досить стабільною і складає близько 35%. На сьогодні за цим показником Україна, незважаючи на проголошений курс щодо гуманізації кримінальної політики, дотримання прав і свобод громадян, посідає одне з перших місць у світі.

Дивує відрив, з яким Україна "лідирує " у цій сфері: у  більшості європейських країн питома вага позбавлення волі в структурі  судимості не перевищує, як правило, 10-12%. За даними статистики, відсоток засуджених до позбавлення волі істотно варіюється в різних регіонах України. Судова практика останніх років показує, що найбільш часто позбавлення волі застосовується в м. Києві, східному і південному регіонах України. Так, найвищі показники застосування цього виду покарання досягли суди м. Києва - 48,7% видатків, Автономної Республіки Крим і Дніпропетровської області - 45,4%, Херсонської області - 42,4%, Донецької області - 41,5%, Одеської області - 40,1%. У той же час у західному регіоні ці показники на порядок нижче. У Тернопільській області частка позбавлення волі складає 24,6%, показник, нижчий за 30%, мають суди Вінницької, Закарпатської, Рівненської, Хмельницької і Черкаської областей.

Дослідники відзначають, що серйозною перешкодою на шляху  гуманізації кримінальної політики є зростання злочинності. Дійсно, кримінальна статистика останніх п'ятнадцяти років свідчить про те, що загальна кількість вчинених злочинів зросла майже вдвічі. Дослідниками відзначається тенденція збільшення частки тяжких, корисливих, у тому числі економічних злочинів, а також злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями.

Позбавлення волі, як бачимо, прямо чи опосередковано пов'язане  з негативним впливом не тільки на особистість засуджених, але і  на навколишнє мікросоціальне середовище і суспільство в цілому. Звичайно, суспільство ще довго не зможе відмовитися від позбавлення волі як покарання за вчинений злочин.

Існує низка причин використання цього покарання: воно є справедливо  заслуженим наслідком вчинення тяжких злочинів; воно потрібне для попередження нових злочинів з боку рецидивістів, які стійко не бажають стати на шлях виправлення, а також для ізоляції на певний час цих осіб від суспільства; позбавлення волі необхідне для мети загального попередження злочинів; позбавлення волі потрібне для задоволення очікувань суспільства відносно покарання осіб, що вчинили тяжкі злочини.

Таким чином, позбавлення  волі зберігається як засіб соціального  контролю за певними категоріями  злочинців. Але суспільство повинне  визнати його збитковість: економічну, соціальну, морально-психологічну.

Особи, засуджені до позбавлення  волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного  строку з дня набрання вироком  законної сили або з дня надходження  із суду розпорядження про виконання  вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається підзаконними нормативно-правовими актами ДКВС України.

Так, засуджені за кримінальні злочини направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання до іншого під вартою.

Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням  правил тримання: чоловіки окремо від  жінок; неповнолітні — від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності по одній справі, - окремо між собою; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій; хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі - окремо між собою і від здорових, у разі потреби за висновком лікаря — в супроводі медичного працівника.

Крім того, при переміщенні  засуджених під вартою їм створюються  необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови, вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави відповідно до підзаконних актів ДКВС України і МВС України та згідно Кримінально-виконавчим кодексом України.

Особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини невеликої  або середньої тяжкості чи тяжкі  злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено до виправної колонії максимального  рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.

Процедура залишення  засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться  наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію  максимального рівня безпеки  ДКВС України за наявності їхньої письмової згоди.

Засуджені, залишені в  слідчому ізоляторі чи направлені у  виправну колонію максимального  рівня безпеки для роботи з  господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених КВК України для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.

У порядку, встановленому  Кримінально-процесуальним кодексом України, засуджений при необхідності провадження слідчих дій у  справі про злочин, вчинений цією або іншою особою, за який вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений в слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній  проводиться адміністрацією колоній  у порядку, встановленому нормативно-правовими  актами ДКВС України. Важливо зазначити, що адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.

Крім того, на кожного  засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також  інформаційна картка, до якої заносяться такі відомості: стосовно його особи; про  вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

Кримінально-виконавчим законодавством визначено, що у колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх  і дорослих. Що стосується тих, хто  вперше засуджуються до позбавлення  волі, то вони тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Поряд з тим, ізольовано від інших засуджених, а також  роздільно тримаються:

— засуджені до довічного  позбавлення волі;

— засуджені, яким покарання  у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;

— засуджені, яким покарання  у виді смертної кари або довічного  позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку  помилування або амністії.

Установлені кримінально-виконавчим законодавством вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах і цих колоніях визначається нормативно-правовими актами ДКВС України.

Засуджений до позбавлення  волі відбуває весь строк покарання  в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його постійного місця проживання до засудження.

Переведення засудженого  для по дальшого відбування покарання  з однієї виправної чи виховної колонії  до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають перебуванню  засудженого в цій виправній  чи виховній колонії. Порядок переведення  засуджених визначається нормативно-правовими актами ДКВС України.

В установах виконання  покарань створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації. У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю.

Варто наголосити, що вказані  дільниці ізолюються одна від одної. У дільниці карантину, діагностики  і розподілу тримаються всі новоприбулі  до колонії засуджені. У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому КВК України.

У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, що під час  перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу виявили  високий ступінь соціально педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, а також засуджені, які не проявили готовності до самокерованої соціально правомірної поведінки і переведені з інших дільниць у порядку, встановленому Кримінально-виконавчим кодексом.

У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці та яким до звільнення залишається не більше шести місяців. У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом.

Організація роботи дільниць виправних і виховних колоній  регламентується КВК України  і нормативно-правовими актами

ДКВС України. Засуджені, поміщені в дільницю карантину, діагностики і розподілу, протягом чотирнадцяти діб піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню.

За результатами медичного  обстеження, первинної психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення та на підставі кримінологічної, кримінально-правової характеристики на кожного засудженого  складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи, яка затверджується начальником колонії.

Засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації, розподіляються по відділеннях соціально-психологічної  служби і розміщуються в жилих  приміщеннях з локальним сумісним проживанням членів відділення.

У дільниці посиленого контролю установ виконання покарань мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і установ середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки.

У дільниці посиленого контролю установ виконання покарань максимального  рівня безпеки засуджені тримаються в приміщеннях камерного типу. На кожного засудженого розробляється  спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегую-чого характеру.

Після реалізації цієї програми за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії засуджений переводиться до дільниці ресоціалізації. У дільниці соціальної адаптації на кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма підготовки його до звільнення.

Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, працевлаштовуються на окремих виробничих об'єктах колонії  або за межами колонії на інших об'єктах з дотриманням вимог безпеки і постійного контролю. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, проживають в межах колонії у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених.

У дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації. У дільниці соціальної реабілітації засуджені:

- тримаються під наглядом, а на території житлової зони - під охороною;

- у вільний від роботи  час від підйому до відбою  користуються правом вільного  пересування в межах території  дільниці;

- з дозволу адміністрації  колонії можуть пересуватися  без нагляду поза територією  дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;

- можуть носити цивільний  одяг, мати при собі гроші та  цінні речі, користуватися грішми  без обмеження;

- мають право відправляти  листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць;

- після відбуття шести  місяців покарання в дільниці  в разі відсутності порушень  режиму відбування покарання,  наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство на території дільниці.

Залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії, погодженою із спостережною комісією.

Зміна умов тримання засудженого  шляхом переведення його до виправної  колонії іншого рівня безпеки  здійснюється ДКВС України за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) ДКВС України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області і спостережною комісією. Засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені:

- з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання;

- із звичайних жилих  приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання;

- у колоніях мінімального  і середнього рівня безпеки  - до дільниці соціальної реабілітації  після фактичного відбуття:

1) не менше однієї  четвертої строку покарання, призначеного  судом за злочин середньої  тяжкості;

2) не менше третини  строку покарання, призначеного  судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа  раніше відбувала покарання у  виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше половини  строку покарання, призначеного  судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного  особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Не підлягають переведенню  до дільниці соціальної реабілітації:

- особи, які злісно  порушували вимоги режиму в  місцях попереднього ув'язнення  та в колоніях;

- інваліди першої і  другої груп та особи, які  досягли пенсійного віку;

- вагітні жінки та  жінки, які мають при собі  дітей віком до трьох років;

- особи, які не пройшли  повний курс лікування венеричного  захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;

- особи, які засуджені  за злочини у сфері обігу  наркотичних засобів, психотропних  речовин, їх аналогів або прекурсорів;

- особи, яких засуджено  за вчинення умисного злочину  в період відбування покарання  у виді арешту або обмеження волі.

Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з установи середнього рівня безпеки  чи звичайного жилого приміщення установи максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу установи максимального рівня безпеки.

2.2 Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення волі

Порядок і умови виконання  покарання у виді позбавлення  волі на певний строк врегульовано нормами Кримінально-виконавчого кодексу України, відповідно до яких:

- засудженому визначається  вид установи відбування покарання;

- проводиться процедура  направлення його до місця  відбування покарання;

- засуджені в разі  необхідності можуть переміщатись  з одного місця відбування покарання до іншого;

- засудженого за його  згодою можуть залишити в слідчому  ізоляторі;

- прийняття засуджених  проводиться адміністрацією установи;

- в установах виконання  покарань встановлюється роздільне  тримання засуджених;

- засуджений до позбавлення волі, як правило, відбуває весь строк покарання в одній установі;

- залежно від поведінки  засудженого і ставлення до  праці та навчання порядок  і умови відбування покарання  можуть змінюватися тощо.

Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення  волі, мають право в порядку, встановленому нормами Кримінально-виконавчого кодексу України і нормативно-правовими актами Державної кримінально-виконавчої служби України:

- одержувати інформацію  і роз'яснення про умови відбування  і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;

- користуватися послугами,  які надаються в місцях позбавлення  волі, в тому числі додатковими,  оплачуваними;