Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Позичковий процент та його роль у розвитку економіки

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Позичковий процент

та його роль у розвитку економіки”

Львів

2010

ЗМІСТ

Вступ 3

Економічна суть позичкового процента, його функції та роль 4
Норма позичкового процента, державне регулювання та фактори його диференціації 9
Динаміка процентних ставок комерційних банків в Україні 16

Висновки 25

Список використаної літератури 26

Додатки 27

Вступ

Відсоткові ставки як один із фундаментальних економічних індикаторів постійно є об'єктом економічного аналізу як основоположників сучасних економічних шкіл, так і українських економістів.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит.

Виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією.

Метою дослідження теми даної курсової роботи є вивчення природи і сутності позичкового процента та виявлення реальних факторів, що впливають на динаміку рівня відсоткових ставок за кредитними операціями комерційних банків України.

Завданнями роботи є:

вивчення теоретичних матеріалів, в яких розкритий зміст даної теми;
дослідження факторів впливу на диференціацію відсоткових ставок;
аналіз динаміки рівня відсоткових ставок комерційних банків;

Методологічною основою, яка послужила для написання курсової роботи є праці таких вчених та дослідників, як Гальчинський А. С., Савлука М.І., Щетинін А.І., Івасів. Б.С., Ковальчук К. та інші.

1. Економічна суть і види позичкового процента, його функції та роль

Позичковий процент або процент за кредит (лат. pro centum – на сто) – це плата яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Суть процента як економічної категорії полягає в тому, що він становить частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит грошовий капітал, тобто процент – це ірраціональна ціна позичкового капіталу.

Економічна природа позичкового процента зумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних із ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого – він має забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати [5, с. 273]. Найпоширенішою є позиція економістів класичного напрямку теорії грошей, за якою позичковий процент розглядається як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: враховуючи те, що підприємець виступає покупцем капіталу – товару, то й процент, виплачуваний ним позичальнику, представляє ціну цього капіталу.

Економісти неокласичної школи дають інше тлумачення позичкового процента. Його суть розглядається як плата за жертву чи за збереження й відмову власника грошей негайно використати їх на придбання певних цінностей. Як писав австрійський економіст Е. Бем-Баверк, позичковий процент є результатом більш високої оцінки поточних потреб, аніж майбутніх. У цьому випадку величина процента визначається на базі суто психологічних чинників, як різниця в ціні між теперішніми та майбутніми благами. При цьому останні у зв’язку з невизначеністю перспектив економічного розвитку оцінюють нижче від теперішніх [2, с.179].

У цьому ж методологічному ключі розглядав природу відсотка і Дж. М. Кейнс. Він визначав його суть як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. М. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Звідси процент є оплачувана власникові капіталу компенсація за тимчасове розлучення з тимчасовою формою багатства. Величина позичкового процента за Кейнсом залежить від двох чинників: 1) вона прямо пропорційна “перевагам ліквідності”; 2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу [6, с. 232].

В економічній теорії є й інші підходи до визначення природи позичкового процента. Кожен з них, як і при аналізі суті капіталу, відображає різні аспекти функціонування цього економічного феномена. Зокрема сутність, походження і роль позичкового процента розглядали такі вчені-економісти як У. Петті, А. Тюрго, А. Сміт, У. Джевонс, Ж. Сей, Т. Мальтус, І. Фішер, Н. Сеніор, Менгер та інші [8, 358-362].

Водночас, звертаючи увагу на визначення процента, слід враховувати і такі принципові положення, які поглиблюють розуміння змісту цього поняття. Взагалі позичковий процент являє частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у позику грошовий капітал. Його джерелом є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Зазначений прибуток розподіляється між самим підприємцем і його кредитором. Перший стримує підприємницький дохід, другий – позичковий процент. Пропорція розподілу прибутку на ці дві частини залежить від рівня конкуренції на позичковому ринку – попиту і пропозиції на позичковий капітал [2, с. 180].

Сутність позичкового процента повніше розкривається у виконуваних ним функціях. Основними функціями позичкового процента є розподільча функція та функція збереження.

Щодо розподільчої функції, то прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу, розподіляється на дві частини — позичковий процент і підприємницький дохід. Пропорція такого розподілу обумовлюється дією перелічених вище факторів і закріплюється кредитною угодою. Причому сплата і розмір позичкового процента мають імперативний характер, тобто його сплати в обумовленому розмірі не можна уникнути. Значить, позичальникові належить лише та частина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору.

Банки як установи, що торгують грошима, здійснюють певні витрати на проведення своїх операцій, які покривають за рахунок власних доходів. Тому вони не можуть платити за кредити, надані їм підприємствами, організаціями, установами, населенням у вигляді залишків коштів на поточних рахунках або строкових депозитах чи вкладах, а також іншими банками, більше або стільки ж, як стягують самі. Процентна ставка за кредитні ресурси, що її сплачують банки, як правило, нижча від ставок за кредити, що їх надають банки, на розмір маржі.

Маржа (від фр. marge край) — різниця між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ресурси, тощо, і може бути постійним або змінним протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Інколи її розмір може обмежуватись центральним банком країни.

Розподільна функція процента змушує позичальника раціонально використати надані йому кредитором у тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх повернути, а й отримати додатковий дохід. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини.

Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, що була надана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в періоди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процентний ризик — небезпеку втрат: у кредиторів — унаслідок зниження номінальних і реальних процентних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників — при їх підвищенні. Процентний ризик банків виникає і в разі перевищення процентних ставок, що сплачуються ними за залучені кредитні ресурси, над ставками за наданими позичками. Тому під час інфляції процентна ставка за користування позичками зростає. У такий спосіб кредитор перекладає ризик знецінення позичкового капіталу на позичальника, а через нього — на все суспільство, адже сплачені підвищені проценти позичальник спробує відшкодувати шляхом підвищення цін на свої товари.

Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик, банки в період інфляції застосовують такі способи: вводять плаваючі процентні ставки за кредит, які змінюються з урахуванням темпів інфляції, тобто переглядаються або через невеликі періоди — щомісячно чи щоквартально, або ж зі зміною центральним банком базової процентної ставки (ставки рефінансування), або ж зі зміною темпів інфляції; намагаються надавати не середньо- або довгострокові кредити, а переважно короткострокові; надають кредити не під проценти, а з умовою участі в прибутку від прокредитованого заходу тощо.

Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насамперед процент сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку. Адже повернути позичку і сплатити проценти легше тому, хто отримає більший прибуток від прокредитованого проекту. Неефективні проекти просто відсікаються. Водночас процент збільшує доходи банків, сприяючи зміцненню їх стійкості.

Процент сприяє й більш ефективному використанню суб’єктами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен комерційний банк заінтересований у клієнтах, які забезпечують його грошовими ресурсами.

Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкладати свої заощадження в банки. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. Вища процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати більше середньо- та довгострокових кредитів на розвиток економіки чи на підвищення життєвого рівня населення.

Водночас високі процентні ставки, які вже тривалий час застосовуються в Україні (навіть за значного зниження у 2001—2002 рр. базової процентної ставки Національним банком України), не дають можливості багатьом суб’єктам господарювання користуватись банківськими кредитами. Це стримує розвиток економіки, подолання платіжної кризи. Підприємства, які все ж таки користуються цими кредитами, високі проценти відносять на собівартість продукції, яку вони випускають, а це часто робить її неконкурентоспроможною не тільки на світовому, а й на національному ринку [3, с. 418-420].

2. Норма позичкового процента, державне регулювання та фактори його диференціації

Процент завжди має свій певний розмір, але в практиці кредитних відносин зазвичай користуються його відносним вираженням, що визначається через норму відсотка. Вона являє собою відношення суми грошей, виплачених у вигляді процента, до суми грошей, відданих у позику. Це відношення розраховується за певний період, але найчастіше за рік [11, с. 271-272]. Річну норму процента можна визначити за формулою:

Норма процента = річний дохід на позичений капітал × 100%

сума кредиту

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора. Вона також не може бути вищою за норму прибутк оскільки тоді отримання кредиту втрачає сенс для позичальника.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон’юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає да мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов’язань.

У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.

Крім норми прибутку на рівень позичкового процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання. А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. В інший спосіб інфляція породжує процентний ризик ¾ небезпеку втрат: у кредиторів ¾ внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників ¾ при їх підвищенні [5, с.274-276].

Розглянуті вище чинники визначають загальні параметри зміни норми банківського процента за позиками, що видаються. У той же час кожна кредитна установа і насамперед банк залежно від умов конкретної кредитної угоди встановлюють свою норму процента.

Для визначення відносного розміру норми банківського процента за різними видами позик у практиці західних банків використовують поняття базової ставки. Це, так би мовити, висхідна ставка, на основі якої будується система процентних ставок за іншими видами кредитів. Базисна ставка розраховується за кредитами, наданими першокласним позичальникам, тобто таким фірмам, чия платоспроможність є високою, і проблем з поверненням кредиту в них не виникає.

Процентні ставки бувають двох типів:

постійні (фіксовані) ¾ не змінюються протягом всього періоду кредитування;
перемінні (плаваючі) ¾ можуть змінюватися в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі періодично переглядаються.

Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити на макроекономічні та мікроекономічні.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Загалом підвищений попит на кредити викликає підвищення процентної ставки. Проте в умовах конкурентної боротьби між кредитними установами за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть безмежно підвищувати розмір процентної ставки при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки дають можливість розраховувати на залучення більшої кількості клієнтів та завоювання конкурентних можливостей. У результаті міжбанківської конкуренції процентні ставки нівеліруються;
стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою повинна бути плата за кредит, оскільки у банка підвищується ризик втрат. “Дешеві” гроші (у порівнянні з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки;
рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. При визначенні розміру процентної ставки вони за основу беруть облікову ставку центрального банку з прибавкою “маржі”.

Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються такі:

мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;
розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов’язані з кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких, як правило, нижча. Проте з цього правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку за великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв’язку з погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів.
термін користування кредитом;

Чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит. По-перше, при триваліших термінах вищий ризик втрати від неповернення кредиту та від знецінення позичених коштів внаслідок інфляції, притаманної ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, мають відносно вищу віддачу.

рівень ризику;

При наданні позик комерційні банки мають справу з двома основними видами ризику ¾ кредитним і процентним. Кредитний ризик пов’язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв’язку із збанкрутінням позичальника, а процентний ¾ із втратами від несплати відсотків за користування позикою. Рівень цих ризиків залежить від видів наданих позик та від порядку стягнення відсотків. Позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору видатки від ризикованого розміщення коштів [5, с.274-277].

До числа чинників, які впливають на рівень позичкового відсотка, належить і стан конкурентної боротьби між банками на ринку позичкових капіталів, а також характер позичальника. Найбільші постійні позичальники банку, а також його засновники, звичайно, одержують позику за найнижчими на даний момент ставками.

Процент становить частину того додаткового продукту, що виробляється за допомогою позичкового капіталу. Норма відсотка, розглянута за великий відрізок часу, виявляє тенденцію до зменшення. Це обумовлено двома основними причинами:

— тенденцією зменшення середньої норми прибутку, частиною якої є позичковий відсоток;

— збільшенням позичкового капіталу, викликаного зростанням доходів населення і розвитком тієї частини інфраструктури ринку, що призначена для акумуляції частини доходів населення [11, с. 275].

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки [5, с. 277].

Відсоткові ставки у сучасних грошових системах є об'єктом державного регулювання, також інструментом державного регулювання, а також інструментом впливу на економічну кон'юнктуру. Регулювальні можливості центрального банку є обмеженими реальною відсотковою ставкою, яку формують в економіці. Існування розходжень між грошовою відсотковою ставкою та реальною відсотковою ставкою порушує рівновагу ринкових механізмів і стимулює зміну динаміки та напряму економічних процесів.

Найбільш вагоме місце у структурі відсоткових ставок грошового ринку має облікова ставка центральних банків. Центральні банки визначають розмір облікової ставки згідно з грошово-кредитною політикою. Функція кредитора останньої надії, яку виконують центральні банки, дає змогу використовувати регулювання облікової ставки для впливу на всю систему відсоткових ставок грошового ринку.

Облікова відсоткова ставка через механізм грошового ринку забезпечує регулювання короткострокової пропозиції грошей. Облікова відсоткова ставка виконує роль офіційної ставки-орієнтира, на базі якої використовуються всі інші відсоткові ставки грошового ринку [9, с. 188-189] .

На рисунку 1 зображено систему взаємодії відсоткових ставок грошового ринку, яка формується на підставі облікової ставки.

Рис. 1. Система відсоткових ставок грошового ринку

Облікова ставка визначає відсоткові ставки міжбанківського грошового ринку. На міжбанківському ринку переважно банки з високою репутацією отримують незабезпечені короткострокові позики для балансування поточної ліквідності і розширення своїх кредитних можливостей під більш високі відсотки. На основі міжбанківської відсоткової ставки комерційні банки встановлюють власну базову відсоткову ставку (prime rate) [1, с. 40].

В Україні відповідні регулятивні механізми ще не набули належного рівня розвитку і ефективності. Тому хоча величина облікової ставки Національного Банку України формально і береться комерційними банками до уваги при встановлені ставок за власними кредитними операціями вона значно більшою мірою має інформаційний, аніж регулятивний характер (див. Додаток 1) [4].

Динаміка процентних ставок за кредитами комерційних банків в Україні

В умовах ринкової економіки комерційні банки України самостійно на власний страх і ризик провадять політику ціноутворення і формують ціни на послуги у вигляді процентних ставок і тарифів, здійснюючи такий процес систематично. Останнім часом на тлі всесвітньої фінансової кризи в Банківській сфері України спостерігається обмеженість ресурсної бази, зниження низки показників,, таких як рентабельність активів, капіталу, зростання валових витрат більшими темпами, ніж зростання валових доходів, уповільнення зростання прибутковості процентних операцій.

На цьому тлі особливого значення набуває ціна банківського кредиту. Найбільш актуальною проблемою функціонування банківських установ є формування такої цінової політики, яка б повною мірою забезпечувала банку отримання необхідного рівня прибутку, а також приваблювала достатню кількість клієнтів [7, с. 51].

Для більш повного з'ясування механізму дії процента на ринку важливо встановити зв'язок зміни процентної ставки з інфляцією. Залежність динаміки номінальних процентних ставок від темпів інфляції відома під назвою "ефект Фішера", згідно з яким процентні ставки реагують на зміну товарних цін (інфляцію) за співвідношенням один до одного, тобто, збільшення рівня інфляції на 1 % призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1 %. Динаміка залежності цих показників в Україні для міжбанківського ринку за декілька останніх років наведена в Додатку 2.

Розглянувши дані показники ми бачимо що рівень процентної ставки в економіці України не відповдає рівню інфляції, згідно теорії Фішера це призводить до розбалансування рівноваги на ринку. При розрахунках 2005 рік приймався як базовий. Тенденція зміни процентної ставки за 2005-2007 роки має спадний характер. При такій ситуації ми бачимо значно швидші темпи зростання інфляції відносно спадаючої номінальної ставки, що порушує рівновагу на ринку призводячи до збільшення маси грошей в обігу. В період 2008-2009 років спостерігаємо процес зростання темпу процентної ставки, який, за Фішером, відповідає існуючому рівню інфляції з меншою похибкою. Міжбанківський ринок кредитних ресурсів – це система, що забезпечує купівлю-продаж вільних кредитних ресурсів між комерційними банками з одного боку та комерційними банками і НБУ з іншого. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси.

Аналізуючи кількість кредитів на міжбанківському ринку, ми бачимо, що вони відповідають індексу інфляції. До 2008 року, їхня кількість стрімко збільшувалася, а під кінець періоду досягла помітки в 1 729 483 млн. грн., що являє собою розбалансування ринку грошей і є наслідком кризових очікувань III та IV-го кварталів 2008-го року. У 2009 році спостерігається зниження обсягів кредитних ресурів до 719 012 млн. грн., яке можна розцінювати як позитивний ефект, оскільки таке стрімке зниження говорить про відновлення контролю держави над цією сферою міжбанківського ринку.

В майбутньому для запобігання ситуацій дисбалансу грошово-кредитного ринку та його міжбанківського сектору ставки центрального банку мають бути приведені у відповідність до поточних рівнів інфляції і потреб економічного зростання. Щоб стабілізувати розвиток національної економіки у контексті міжбанківського ринку кредитів потрібно підтримати теперішній рівень обсягу позик комерційним банкам, що посприяєї їхньому зміцненю та пришвидшить обіг грошей в економіці, адже в цьому секторі відносини базуються на короткострокових позиках. Таким чином можна очікувати підвищення рівня соціально-економічних показників, за умови ефективної політики уряду і Національного банку щодо інших економічних та фінансовиї процесів [13].