Право власності юридичних осіб

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

1. Загальні положення права власності юридичних осіб………………………5
2. Право власності господарських товариств…………………………….……..7
3. Право власності господарських об’єднань…………………….……………14
4. Власність кооперативів……………………………………………….………16
5. Власність громадських організацій……………………………….…………22
6. Власність релігійних організацій…………………………….……………....26

ВИСНОВКИ……………………….…………………………………..………….27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ….................................................29 

ВСТУП

Актуальність дослідження теми полягає у тому, що субєктами права власності можуть бути не тільки фізичні особи, держава, а й юридичні особи, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обовязки, бути позивачем і відповідачем у суді, господарському суді.

Мета написання роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та розкрити поняття права власності юридичних осіб. Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завдань:

• з’ясувати загальні положення про право власності юридичних осіб;
• охарактеризувати право власності господарських товариств та господарських об’єднань;
• охарактеризувати власність кооперативів та власність громадських та релігійних організацій.

Вибір мети і завдання визначили обєкт дослідження. Ним є норми цивільного права, які регулюють відносини повязані з правом власності юридичних осіб.

Предметом є цивільні відносини, які виникають у цій сфері, особливості їх здійснення і правового регулювання.

Поняття власності завжди було центральним в історії права. Становлення сучасного права тісно пов'язане з іменем видатного англійського мислителя, теоретика права Джона Локка, який велику увагу в своїх дослідженнях приділяв власності. В працях "Два трактати про правління", "Про власність", "Досвід про людський розум" і інших він пише, що від народження людина має три природних права: право на життя; право на свободу; право на власність. Ці права невід'ємні від людини і закон повинен обов'язково враховувати ці права. На думку Джона Локка власність людини отримується шляхом вільно виявленої праці, власність - це той початковий вимір людської свободи, з якої повинна брати початок уся система природного права. Власність утверджується шляхом договору і угоди. Власність у Локка - це є природний стан, який передує взаємодії людей. Люди, переходячи від природного до громадянського стану, не повинні відмовлятися від своїх природних невід'ємних прав і зафіксувати їх в законі.  
     В своїй праці "Філософія права" Гегель стверджує, що поняття власності - це перше поняття, яке виникає в історії права. Він пише: "Щоб не залишитися абстрактною, вільна воля повинна насамперед дати собі наявне буття.... Цей перший вид свободи є той, який ми визнаємо як власність."  
    Створюючи свою філософію власності, Гегель стверджує, що власність виникла першою по тій простій причині, що вона пов'язана із зовнішніми предметами, із зовнішнім неодухотвореним світом, що протистоїть волі (суб'єкту) і найближчим до нього. "Власність - це є втілення волі в річ", і тим самим особа дає собі "зовнішню сферу своєї свободи". До такого "втілення" річ знаходиться поза розумною діяльністю людини, поза правом. 
    Далі Гегель розмежовує володіння і власність. Володіння розглядається як зовнішній акт, необхідний для реалізації власності (втілення своєї волі в річ). Заволодіння передбачає, що річ нікому не належала. "Користування річчю при безпосередньому її захопленні є для себе одиничним вступом у володіння" . В користуванні виявляються якості речі, в тому числі вартість (у Гегеля - цінність). 
     Гегель підкреслює важливість договору у становленні права власності. Договір передбачає, що ті, хто вступає в нього, визнають один одного особами і власниками.  
     Гегель виділяє право власності, як перше, першочергове, оскільки власність є найбільш повним втілення особистості в речі. 
Нажаль, всі ці ідеї були забуті в юридичній науці радянських часів, коли повністю перемогли марксистські погляди на власність, в центрі яких було заперечення приватної власності. 
     Ще не так давно сама постановка питання про власність, її відносини, можливість її еволюційного розвитку вважалася помилковою. В правовій та економічній літературі панівною була точка зору, що якісні зміни у визначальній структурі економічної системи суспільства - відносинах власності - можливі лише на революційній основі, методом експропріації. Так було під час революції 1917 року в Росії, коли відносини власності було змінено силою, приватна власність була знищена. На її основі було утворено загальнодержавну власність. 
     Нині все більш очевидним стає недостатня коректність такого підходу. Власність розвивається за власними законами. 
    Сучасний етап розвитку відносин власності пов'язаний з утвердженням думки, що власність, як суспільне явище має еволюційний розвиток і вирішити всі проблеми, пов'язані з нею можна лише з врахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. 
     Все це свідчить про велику актуальність обраної мною теми, оскільки нова соціальна реальність в Україні вимагає досконалих законів і досконалішого регулювання відносин власності.

1.    Загальні  положення власності юридичних  осіб

          Перед тим, як перейти до розкриття власності юридичних осіб, слід

згадати, що власність в  Україні виступає у формі приватної  власності громадян,

колективної і державної  власності.

Власність громадян створюється  і примножується за рахунок їхніх  доходів

від участі в суспільному  виробництві, від ведення власного господарства і доходів  від коштів, що вкладені в кредитні установи, акції та інші цінні папери, надбання майна при успадкуванні та на інших засадах, передбачених в кодексі. Ця власність заснована на свободі особи в розпорядженні своїми здібностями до виробничої і творчої праці, виборі її форм і засобів звернення цих результатів на задоволення суспільних і особистих потреб.

Приватна власність виникає  не тільки тоді, коли майно належить одному

громадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового  або селянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство не має статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає колективної власності.

До колективної власності  належить власність орендних підприємств,

виробничих та інших кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств, господарських асоціацій та інших об’єднань, що мають статус юридичної особи.

Поряд з приватною і  колективною власністю зберігається і державна

власність, яка класифікується на загальнодержавну власність, власність автономних утворень, комунальну (муніципальну) власність.

Взагалі, повертаючись і  зупиняючись конкретніше на праві  власності

юридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичної особи розкриваються в статті 80 Цивільного кодексу України: юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді.

За визначенням Я.М.Шевченко юридична особа є “ певним структурним

утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися  і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у цьому обороті ” .

Згідно ст. 26 Цивільного кодексу України суб’єктами відносин власності

виступають недержавні юридичні особи(господарські товариства, кооперативи,

громадські та релігійні  організації, політичні партії, об’єднання).

Дещо інші правомочності  встановлені для державних юридичних  осіб,за якими майно закріплюється  на праві повного господарського відання.

Всі види власності недержавних  юридичних осіб віднесені  до колективної форми власності.

2. Право власності господарських товариств

Господарські товариства створюються і діють на підставі Господарського кодексу України  та ст. 79 Закону України “ Про  господарські товариства ” , який визначає поняття, види, порядок утворення  і діяльності товариств, а також  права і обов’язки їх засновників  та учасників.

До господарських товариств належать:

1. акціонерні товариства;
2. товариства з обмеженою відповідальністю;
3. товариства з додатковою відповідальністю;
4. повні товариства;
5. командитні товариства¹.

Господарськими товариствами згідно зі статтею 1 Закону України «Про

господарські товариства»  визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності  з метою одержання прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами згідно ст. 79 Господарського кодексу України і одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших законних підставах. Отже, суб’єктом права власності господарських товариств виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники

набувають лише зобов’язальне  право вимагати виплати частини  доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишається після ліквідації товариства ( ліквідаційну квоту ).

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від  інших суб’єктів права власності є можливість добровільного об’єднання майна та зусиль учасників для створення ними нового суб’єкта господарської діяльності.

Таким чином, для  господарських товариств характерні деякі спільні

ознаки:    

1) договір учасників як  підстава виникнення;

2) наявність у товариства  прав юридичної особи, тобто  створення нової, 

самостійної організації;

3) виникнення права власності  товариства в цілому ( при збереженні  прав

учасників зобов’язального  характеру ) на майно, передане учасниками  або

одержане в результаті власної господарської діяльності;

4) наявність комерційної  мети діяльності ( отримання прибутків  );

5) необхідність особистої  участі члена товариства в  діяльності даної

організації.

Об’єктом права власності господарського товариства відповідно

ст. 12 Закону України “  Про господарські товариства ” та  ст. 79 Господарського кодексу  є:

• грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність;
• виготовлена продукція;
• доходи, одержані від господарської діяльності;
• майно, набуте на підставах не заборонених законом.

     Вкладами учасників  і засновників товариства можуть  бути будинки,  споруди,  обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Ст. 85 Закону України “ Про господарські товариства ”   надає право учасникам цих товариств вносити в якості вкладу майнові права, а саме:

право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому  випадку лише право власності на майно товариству не передається. У товариства виникає право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у вигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасниками товариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічним майном.

Згідно зі ст. 86 Господарського кодексу  вкладом також можуть бути об’єкти інтелектуальної власності, які також підлягають оцінці учасниками товариства.

Акціонерне товариство

Акціонерне товариство має  певні особливості, а тому законодавець окремо

врегулював питання щодо об’єктів його права власності².

Об’єктом власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок 

продажу акцій, одержане в  результаті його господарської діяльності, а також    інше майно, набуте на підставах, незаборонених законом.

Акціонерне товариство згідно зі ст. 4 Закону України “ Про акціонерні  товариства” є товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, які випускаються акціонерними товариствами, розповсюджуються шляхом або відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі або тільки між засновниками.

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації,

державні органи, працівники даного товариства, а також громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства. Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладом.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це виготовлена

у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів, це також кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування.

В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з

установчим договором, інші акціонери – на умовах договору купівлі-продажу акцій. Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об’єднання майна засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності інших дій, не заборонених законом.

Товариство стає власником  майна на підставі цивільно-правових договорів

(купівлі-продажу, кредитних  та інше).  

Особливості порядку створення  відкритих акціонерних товариств  у   процесі корпоратизації та приватизації, полягають у тому, що засновником    таких товариств виступає лише одна особа - орган, уповноважений управляти державним (комунальним) майном – за корпоратизації чи орган приватизації (орган місцевого самоврядування – щодо відчуження комунального майна) – за приватизації. Ініціатором створення таких товариств є, як правило, держава чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів.

Єдиним установчим документом такого товариства є статут.

Майно, що перебуває у  власності господарського товариства, поділене на

фонди. В обов’язковому  порядку створюється статутний  і резервний (страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов’язковим

є фонд сплати дивідендів, який формується з чистого прибутку.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України або

установчими документами  товариства.

Статутний фонд являє собою  виражену у грошах сукупність вкладів

учасників у майно при  створенні товариства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

Для окремих видів господарських  товариств законодавець встановив визначені розміри і порядок створення статутного капіталу.

Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасники зобов’язані внести вклади в порядку, розмірах, способами і  в терміни, які передбачені статутними документами.

Статутний фонд поділяється  на частки учасників і відповідно розподіляються прибутки і збитки товариства.

Такі частки можуть у встановленому  законом і статутом порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, а також самому

товариству.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини  майна

товариства, пропорційна  його частці у статутному фонді, а  також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту

виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки в користування повертаються в натуральній формі без винагороди.

Частки учасників у  статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю переходять до спадкоємців (у зв’язку зі смертю) і до правонаступників юридичних осіб (у разі реорганізації). При відмові правонаступника (спадкоємця) вступити до товариства або відмові товариства прийняти до нього правонаступника (спадкоємця), йому видаються у грошовій чи натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

У період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності можлива зміна (збільшення або зменшення) його статутного фонду.

Збільшення статутного фонду  може бути здійснено лише після внесення

повністю всіма членами  своїх вкладів (оплати акцій). Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою за номінальною.

Збільшення статутного фонду  здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Але майно товариства виникає  не тільки внаслідок об’єднання майна

засновників і учасників, а ще й в результаті власної  господарської діяльності інших дій, не заборонених законом.

Акціонерне товариство не має права випускати акції  для покриття збитків,

пов’язаних з його господарською  діяльністю.

Зменшення статутного фонду  здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом випуску частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше як

через 6 місяців після  доведення до відома про це всіх акціонерів

передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує  власникові акцій збитки, пов’язані  із

змінами статутного фонду. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення змін до державного реєстру. дня внесення змін до державного реєстру.

Відповідно до ст.41 Закону України “ Про господарські товариства ” нині вищим органом  акціонерного товариства є загальні збори.

    Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді та

організовує виконання їх рішень.

Вищим органом товариства  з обмеженою відповідальністю є  збори

учасників. Також, створюються  виконавчий орган – колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників з їх числа в кількості не менше 3 осіб.

Ведення справ повного  товариства може здійснюватися або  всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства.

Згідно ст. 75 Закону України “ Про господарські товариства ” управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною

відповідальністю.

Якщо в товаристві є  тільки один учасник, управління справами він здійснює

самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товариств з управління справами товариства.

Згідно ст. 65 Закону України “ Про господарські товариства ” товариством  з   додатковою    відповідальністю    визнається  
товариство,  статутний  (складений)  капітал  якого  поділений  на  
частки   визначених  установчими  документами  розмірів.  Учасники  
такого  товариства відповідають за його боргами своїми внесками до  
статутного  (складеного)  капіталу,  а при недостатності цих сум -  
додатково  належним  їм  майном  в  однаковому  для всіх учасників  
кратному розмірі до внеска кожного учасника.

      Граничний розмір відповідальності учасників передбачається  в  
установчих документах..

     До товариства  з  додатковою  відповідальністю  застосовуються  
норми статей 4, 11, 52-64 цього Закону з урахуванням особливостей,  
передбачених даною статтею.

 Згідно ст. 66 Закону України “ Про господарські товариства ” повним  визнається  таке  товариство,  всі  учасники    якого  
займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть  солідарну  
відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

      Особа  може  бути учасником тільки одного повного товариства.  
(  Статтю  66  доповнено частиною другою згідно із Законом N 997-V  
( 997-16 ) від 27.04.2007 )

      Найменування повного   товариства   повинно   містити   імена  
(найменування)  всіх його учасників,  слова "повне товариство" або  
містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням  
слів  "і  компанія",  а також слів "повне товариство". ( Статтю 66  
доповнено  частиною  третьою  згідно із Законом N 997)

3. Право власності господарських об’єднань

Згідно ст. 118 Господарський  кодекс України надає підприємствам

право об’єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну

та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному

законодавству України.

Згідно ст. 120  Господарського кодексу України Підприємства можуть об’єднуватись в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об’єднання діють на підставі договору або статуту, що його затверджують

їх засновники або власники. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства, які при входженні до об’єднання зберігають права юридичної

особи.

Об’єднання є юридичною  особою, може мати самостійний і  зведений                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      баланси, розрахунковий та інші рахунки  в установах банків, печатку зі своїм

найменуванням.

Отже, господарське об’єднання являє собою складну організацію, яка

створена на основі поєднання  матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.

Будучи юридичною особою, господарське об’єднання є власником  майна, яке юридично відокремлене від  майна його членів. Власність господарських об’єднань виникає на основі власності їх членів. Об’єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність( ч.4 ст.118) .

Право власності господарського об’єднання закріплює належність майна,

добровільно переданого юридичній  особі його засновниками – іншими юридичними особами.

Отже, суб’єктами права власності  виступають господарські об’єднання як новостворені юридичні особи.

Об’єктом права власності  об’єднання є майно, добровільно  передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підприємствах, не заборонених законом. Оскільки підприємства, які входять до складу об’єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить до складу об’єктів права власності господарського об’єднання.

Щодо відповідальності, то об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а члени не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного.

Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки  з цього правила (ст. 121) .

За рахунок майна засновників, отриманих доходів об’єднання може не тільки набувати майно, а й  створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об’єднання  залежно від установчих документів об’єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є об’єднання.

Об’єднання здійснює право  володіння, користування, розпорядження, закріпленим за ним майном, яке складається із основних фондів, оборотних коштів, інших матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності і призначення майна.

  Згідно ст. 124 Господарського  кодексу України після припинення діяльності об’єднання, майно, яке залишається, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

4. Власність кооперативів

Згідно ст. 163 Цивільного Кодексу України та Закону України “Про споживчу кооперацію”  кооперативом визнається заснована на членстві громадян організація для спільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистої трудової участі та об’єднання майна його членів.

 Кооператив, згідно ст. 6 Закону України “Про споживчу кооперацію” як первинне об’єднання громадян, виступає суб’єктом виробничих відносин, які складаються між конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних матеріальних благ і послуг.

Врегульовані нормами  права ці відносини набувають  форми правових.

Кооператив виступає власником  певних матеріально-фінансових ресурсів

(засобів виробництва,  обміну або предметів споживання), які становлять економічну основу його діяльності.

Майно, відповідно до ст. 19 Закону України “Про споживчу кооперацію”  що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі. Отже, власність кооперативу як юридичної особи – це власність приватна.

Суб’єктом права власності  в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких оформлена власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових відносинах чи інших цивільно-правових відносинах виступають від свого імені як від юридичної особи.

Як єдиний власник належного  йому майна, кооператив самостійно відповідає за зобов’язаннями всім належним йому майном. Він не несе

відповідальності за зобов’язаннями своїх членів, а члени кооперативу  не несуть відповідальності за його боргами, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу.

Отже, право власності  кооперативів є одним із видів  права приватної

власності і розглядається  як право юридичних осіб (кооперативу, товариства та їх об’єднань, спілок та створених ними підприємств, товариства та їх об’єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій) володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном.

Суб’єктами права власності  в системі кооперації можуть бути кооперативи,

об’єднання, кооперативів (спілки), а також створенні ними підприємства,

організації, що є юридичними особами.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України “Про споживчу кооперацію”  від

10.04.1992р. власність споживчої  кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної  власності. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.

Члени кооперативу відповідно до ст. 9 Закону України “Про споживчу кооперацію”, передаючи у його власність частку майна у вигляді паю, стають суб’єктами майнових прав, зокрема суб’єктами права на майновий пай. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюється за правилами зобов’язального права, яке означає що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов’язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж видати на розмір паю частину майна в натурі. Після того, як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу він стає її власником або власником конкретної суми грошей.    Об’єктами права власності кооперативу є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.