Правочини,їх значення і види

  МІНІСТЕРСТВО  КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

  КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА

  ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 
 
 
 
 
 
 

  Курсова робота 

  НА  ТЕМУ: «Правочини,їх значення і види» 
 
 
 
 
 

  Виконала

  студентка ІІІ курсу

  групи Юр-19

  Мищенко Н.В. 

     Навчальний керівник

     к. ю.н.Дзюбенко О.Л. 
 
 
 
 
 

     Київ-2011 

     Зміст

     стор.

Вступ……………………………………………………………………………………………………….3

Розділ І. Правочини – найпоширеніший вид юридичних фактів…………….....5

1.1.Юридичні  факти,як умова виникнення правочинів………………………….5

1.2.Поняття  правочину,його особливості………………………………………..6

1.3. Умови дійсності правочину…………………………………………………...8

1.4. Загальні вимоги щодо форми правочину………………………………….11

Розділ ІІ. Класифікація правочинів………………………………………………16

Розділ ІІІ. Недійсність правочинів……………………………………………….21

3.1. Воля – важливий елемент угоди. …………………………………………...21

     3.2. Недійсні правочини та їх класифікація за ступенем недійсності……….25

3.3. Наслідки визнання правочинів недійсними………………………………...28

Висновок…………………………………………………………………………...32

Список використаних джерел……………………………………………..……..35

      Вступ 

     Актуальність  даної теми полягає  розвитку різних форм спілкування між людьми висунув потребу в наданні їм можливості за погодженням сторін використовувати запропоновані законодавцем правові моделі, або ж самим їх створити. Такими моделями стали правочини (угоди, договори).

     Застосування  договорів (угод, правочинів) протягом уже декількох тисяч років  пояснюється тим, що мова йде про  гнучку правову форму, якою можуть наділятися різні за характером суспільні відносини. Основне призначення договору зводиться  до регулювання в рамках закону поведінки, а, разом з тим, і наслідків  порушення відповідних вимог.

     Мета  даної курсової роботи полягає в тому,щоб  якомога ширше розкрити значення та завдання правочинів,їх роль у суспільстві.

     Досягнення  даної мети обумовлює  розв’язання низки  завдань:

     1.визначити поняття правочину, його правові характеристики; дослідити види правочинів;

         2.розглянути поняття форми правочину, навести її класифікацію та визначити актуальні проблеми в сучасній цивілістиці щодо класифікації форми правочину;

          3. проаналізувати практику нотаріального посвідчення та державної реєстрації укладених правочинів;

     4.визначити правові наслідки недодержання вимог законодавства при вчиненні правочинів.

     Об'єктом  дослідження курсової роботи є правове регулювання та застосування правочинів.

  Предмет дослідження – є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні дослідження з питань центрального інституту цивільного права – інституту правочину.

  Методи  дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання, а також такі, що застосовуються в юридичній науці: методи аналізу і синтезу, формально-логічний, системний, порівняльно-правовий, статистичний тощо.

    Структура роботи. Дана курсова робота складається з вступу, трьох розділів (перший розділ має 4 підрозділи;третій розділ має 3 підрозділи), висновків та списку використаних джерел, який нараховує 16 позицій та займає 2 сторінки. Загальний обсяг роботи 35 сторінок.

      Розділ І.Правочини  – найпоширеніший вид юридичних  фактів 

     1.1Юридичні факти,як умова виникнення правочинів 

    Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних  правовідносин є юридичні факти – факти реальної дійсності, з якими законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.

    Юридичні  факти поділяються на юридичні факти  дії та події.

    Юридичні  факти-дії – такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини внаслідок вольових діянь фізичних та юридичних осіб. За легітимністю юридичні факти-дії поділяють на правомірні та неправомірні.

    Правомірні  юридичні акти-дії – це діяння, що відповідають вимогам законодавства. До них, зокрема, відносяться:

    а) юридичні акти – правомірні діяння суб'єктів, що мають метою виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин, наприклад, правочин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, рішення суду.

    б) юридичні вчинки – правомірні дії суб'єктів, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета виникнення того чи іншого правового результату, чи ні, наприклад, скарб, знахідка тощо.

    Неправомірні  юридичні акти-дії – це діяння, що порушують приписи законодавства, наприклад, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, порушення договірних зобов'язань, безпідставне збагачення, зловживання правом тощо.

    Юридичні  факти-події – такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини, незалежно від волі фізичних чи юридичних осіб.

    Окремо  виділяють також і юридичний  склад як сукупність (систему) юридичних  фактів, з яким законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних  правовідносин. [1; с.69;14;с.136;15;с.109] 
 
 

     1.2. Поняття правочину,  його особливості 

     А тепер безпосередньо щодо поняття  правочину. Воно є більш конкретизованим, ніж поняття юридичного факту. Дії  як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні. Правочини – це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 202 ЦКУ)[12;с.57]

    Правочином  визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямована на якийсь інший результат, то така дія не буде визнаватися правочином. Так, якщо громадянин порушує права  інших суб'єктів, то така його дія, хоча вона й створює зміну прав та обов'язків, не може вважатися правочином, оскільки фактично вона спрямована на зовсім інший  результат - порушити чиєсь право. Або  наприклад: особа гасить пожежу, рятує  потопаючого, віддає знахідку її власникові - це правомірні дії, але й вони не є правочинами, бо виникли не з  метою встановлення, зміни, припинення прав або обов'язків. Такі дії називаються  юридичними вчинками.

     Правочином  визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних правовідносин. Укладаючи  заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямовану на встановлення для спадкоємців  прав та обов'язків. Домовленість між  наймодавцем і наймачем про підвищення плати за користування переданим у найом майном встановлює зміну прав та обов'язків сторін у договорі найму. Розірвання договору найму, укладеного на невизначений строк з ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих цивільних прав та обов'язків між цими суб'єктами.[16;с.15]

     Правочином  визнається дія юридично незалежних, рівноправних осіб. Якщо працівник  міліції вилучає у громадянина  автомобіль з метою переслідування правопорушника, то така дія не буде вважатися угодою, тому що працівник  міліції реалізував свої владні повноваження. Не будуть угодами також адміністративні  акти органів державного управління, які хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов'язання про передачу будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як власні акти .суб'єктів адміністративного права. Ті особи, яким ці акти адресовані, повинні їх виконати незалежно від свого бажання.

     Правочин  може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так  і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосереднього  породження правочином цивільних прав і обов'язків може бути договір  купівлі-продажу. Сам момент укладання  названого договору породжує обов'язок продавця передати майно у власність  покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього  певну грошову суму. В деяких випадках укладання угоди є недостатнім  для. породження прав і обов'язків. Наприклад, для виникнення права на перехід  спадщини недостатньо одного заповіту, потрібно ще й відкриття спадщини, що виникає в день смерті спадкодавця. В даному випадку встановлення прав і обов'язків відбувається на підставі поєднання угоди (заповіту) і події - факту смерті.[9;с43]

     Роль  правочинів у нашому житті не можна  применшувати. Щодня ми користуємось комунальним транспортом, купуємо  різноманітні товари, відвідуємо видовищні  установи тощо. У цих і подібних випадках укладаються відповідні правочини. А от діяльність юридичних осіб взагалі неможлива без правочинів.

    Отже, правочин характеризується такими основними ознаками:

    1) це вольовий акт, тобто в  ньому наявна єдність волі (внутрішнє  бажання особи досягти поставленої  мети) та волевиявлення (зовнішній  вияв волі, який може бути юридично  оцінений);

    2) це правомірна дія, що вчинена відповідно до вимог закону;

    3) він направлений на виникнення, припинення чи зміну цивільних правовідносин, внаслідок вказівки на це в законі.[12;с.57] 
 

     1.2 Умови дійсності  правочину 

     Щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Вони перелічені у статті 203 Цивільного Кодексу. [12;с.57]

     По-перше, сам зміст правочину не може суперечити кодексу, інших актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Жоден правочин не повинен порушувати встановлених у законі приписів. Незаконною, наприклад, буде угода, спрямована на обмеження правоздатності або дієздатності громадян та юридичних осіб, якщо таке обмеження не передбачене законом.

     Другою  умовою дійсності  правочину є те, що особа, яка вчиняє його, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно статті 30 Цивільного Кодексу, цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Дієздатність буває мінімальна, неповною та частковою. За ст. 34 ЦКУ повну цивільну дієздатність має фізична особа, як досягла 18 років. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка ще не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Проте у разі припинення шлюбу до досягнення повноліття, або ж у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Але суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

     Дієздатність  юридичної особи настає з моменту  реєстрації. За статтею 92, юридична особа  набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

     По-третє, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

     По-четверте, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Закон (ст. 205 ЦК України) допускає різні форми зовнішнього  виразу волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом. Або ж навіть просто поведінкою особи. В цьому  випадку йдеться про конклюдентні дії – дії, у яких втілюється воля особи укласти правочин. Торгова  автоматика робить конклюдентні дії  єдино можливою формою волевиявлення  укласти правочин: фізична особа  опускає а автомат монету або  жетон (вчиняє дію) і одержує необхідну  річ. [12;с.58]

     Якщо  в законі не встановлена певна  форма тих чи інших угод, то в  багатосторонньому правочині сторони  обирають на свій розсуд, у якій формі  укласти потрібну їм угоду.

     У частині третій цієї ж статті вказано, що у випадках, встановлених договором  або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Наприклад, у разі продовження користування майном після закінчення строку договору майнового найму при відсутності  заперечень з боку наймодавця договір  вважається поновленим на невизначений строк.

     Ще  однією умовою чинності правочину є  те, що правочин має бути спрямований  на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

     І, нарешті, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

     Особа, яка здійснює правочин, своєю волею  обумовлює настання правового результату. Цією ознакою правочини відрізняються  від юридичних фактів - вчинків, які  також тягнуть встановлення, зміну  або припинення цивільних правовідносин, але цей правовий результат настає безпосередньо в силу закону.[14;с.146]

     Якщо  у правочині не вказане місце  його вчинення, то місцем вчинення одностороннього  правочину є місце вираження  волі сторони. А місцем вчинення багатостороннього  правочину є місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи, яка зробила  пропозицію укласти договір, якщо інше в ньому не встановлено.

     Умови дійсності правочину встановлюються законом для того, щоб він мав належну юридичну силу. Додержання цих умов сприяє законності правочину, охороні прав та законних інтересів учасників правочину та інших осіб, а також обмежує можливості збагачення злочинним шляхом.

     Недодержання  умов дійсності угоди не завжди тягне  недійсність угоди. Наприклад, недодержання простої письмової форми лише у випадках спеціально передбачених законом викликає недійсність угоди. Найчастіше це просто позбавляє сторони у разі спору посилатися на показання свідків як докази. При відсутності письмових доказів сторони позбавлені можливості повністю обґрунтувати свої вимоги і заперечення, і тому ризикують залишитися без задоволення своїх вимог у зв`язку з їх недоведеністю у суді.

     Але ж, коли недодержання умови дійсності угоди викликає недійсність угоди, то до сторін застосовуються майнові наслідки такої недійсності.

     Таким чином, законодавець, встановлюючи умови  дійсності угоди, сприяє їх додержанню, а також зміцненню правосвідомості  громадян та правопорядку взагалі.[13;с.289] 

1.3. Загальні вимоги  щодо форми правочину 

     Тепер конкретніше щодо форми правочину. Як вже було зазначено, вони можуть вчинятися в усній та письмовій  формах (переважно). Як правило, форма  правочину обирається за розсудом осіб, які його вчиняють, за виключенням  випадків, коли закон зобов`язує вчинити  правочин в певній формі.

     Усним є правочин, в якому воля сторін виявляється в процесі безпосередніх  переговорів між сторонами. До таких  переговорів відносять переговори при особистій зустрічі чи по телефону, що не пов`язані з укладанням будь-якого  письмового документу.

     Усно  можуть вчинятися також правочини, які повністю виконуються сторонами  в момент їх вчинення (ст. 206 Цивільного Кодексу). Такі правочини можуть вчинятися  фізичними особами в сфері  роздрібної купівлі-продажу через  магазини. Це правило поширюється  і на юридичні особи. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує  підставу сплати та суму одержаних  грошових коштів. Прикладом може бути чек чи квитанція, що видається в  магазині при купівлі товару.

     Характерною рисою усних правочинів є співпадання в часі двох стадій їх розвитку – укладання і вчинення. Якщо такого співпадання не має , то угода не підпадає під дію ст.206 ЦКУ.[12;с.58]

     Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

     А от щодо письмової форми, то навіть є певна група правочинів, які  можуть укладатися лише в письмовій формі, причому деякі з них потребують нотаріального посвідчення. Цивільний кодекс, інші закони дають перелік таких угод. До них відносяться договори купівлі-продажу, застави, дарування жилих будинків, приватних квартир чи їх частин, іншого майна за перелічених в законі умов, довічного утримання. Нотаріальному посвідченню підлягають заповіти, шлюбні контракти, довіреності на укладання угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій, за винятком випадків, передбачених законодавством. Крім того, за бажанням сторін нотаріально посвідчуватися можуть й інші угоди .Нотаріальному посвідченню підлягають ті правочини, які потребують відповідного контролю з боку держави і офіційного засвідчення їх дійсності, а також правочини, які, на думку їх укладачів, можуть мати для них важливе значення. Недодержання нотаріальної форми тих правочинів, які повинні її мати, тягне за собою їх недійсність (про це піде мова нижче).

     Хоча  закон і не дає вичерпного переліку правочинів, які вимагають обов'язкової  письмової форми, проте законодавець зазначає, що угоди між юридичними особами, а також між юридичною  і фізичною особами потребують письмової  форми (ст. 208 ЦК України). Письмової  форми потребують також угоди  між фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, за винятком усних  правочинів. Ці вимоги стосуються не тільки двосторонніх правочинів, а й односторонніх. Норми щодо письмової форми угод застосовуються в усіх випадках, якщо немає спеціального закону, який допускав би іншу форму.

     Правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню. У випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін. Проте на вимогу фізичної або  юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально  посвідчений (ст.209 ЦКУ).[2;с.103]

     Нотаріальне посвідчення угод означає, що її укладання  контролюється державним органом  – нотаріальною конторою чи приватним  нотаріусом , що діють на підставі Закону України “Про нотаріат”. Нотаріальне посвідчення угод введене з метою забезпечення і перевірки їх законності. Так, з`ясувавши, що угода не відповідає всім вимогам закону, порушує права осіб та їх законні інтереси, нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальних дій.

     Проте бувають такі випадки, коли одного лише нотаріального посвідчення буває  недостатньо для дійсності правочину. Так, згідно статті 657 ЦК України договір  купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового  будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій  формі і підлягає не тільки нотаріальному  посвідченню, але й державній  реєстрації.

     За  статтею 210 правочин підлягає державній  реєстрації лише у випадках встановлених законом (як от вищевказана стаття 657). Такий правочин є вчиненим з моменту  його державної реєстрації.

     Вчинений  у письмовій формі правочин підписується його учасниками. А правочин, який вчиняється юридичною особою, підписується особами, уповноваженими на те законом, іншими правовими актами або установчими  документами, та скріплюється печатками.

     Використання  при вчиненні правочинів факсимільного  відтворення підпису за допомогою  засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису  допускається лише у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

     У випадку, коли фізична особа у  зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, то за її дорученням текст правочину  у її присутності підписує інша особа (п.4 ст. 207). Підпис цієї особи на тексті нотаріально засвідчуваного правочину  засвідчується нотаріусом або посадовою  особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний його учасниками.

     Письмова  форма правочинів між юридичними особами забезпечує впорядкування  прав та обов’язків сторін у договорі, додержання договірної дисципліни. Обов’язкова  письмова форма правочинів між фізичними  особами на суму, що перевищує у  двадцять разів розмір не оподатковуваного доходу, передбачена з метою охорони  їх інтересів від зазіхань недобросовісних  осіб, хоч, на перший погляд, така форма  є формальною. Насправді це не так. Усна форма подібних правочинів дає  можливість непорядним, недобросовісним  особам наполягати на виконанні дій, передбачених правочином або, навпаки, відмовлятися від його виконання, користуючись показаннями свідків. письмова форма  правочинів перешкоджає цьому, бо, передусім, сам письмовий документ свідчить про вчинення правочину, а його відсутність  – про те, що правочин міг бути і не укладений.[12; с.58]

     Недотримання  простої письмової форми угоди  позбавляє сторони права, у разі виникнення спору, посилатися для підтвердження  угоди на показання свідків. Це означає, що доводити факт укладання угоди, а  також те, що вона була укладена на відповідних  умовах, сторони можуть тільки шляхом посилання на письмові докази (акти, документи, листи, телеграми, телетайпи  і т. ін. як особистого, так і ділового характеру). Недійсність угоди наступає лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

     Ще  однієї формою вчинення правочину є  мовчання. Згідно ч.3 статті 205 воля сторони  до вчинення правочину може виражатися її мовчанням у випадках, встановлених договором. Говорячи про мовчання як спосіб виявлення волі, треба мати на увазі, що юридичного значення закон  надає не просто мовчанню, а тому факту, що в певний проміжок часу по відношенню до певного суб`єкта права даною особою не було вчинено дій, прямо передбачених законом. Наприклад, в разі продовження користування майном після закінчення строку договору майнового найму, при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк. В даному випадку закон надає юридичного значення факту “відсутності заперечень” (мовчанню) з боку наймодавця.[4;с.36;3;с.78]

      Розділ ІІ.Класифікація правочинів

    Залежно від різноманітних ознак, правочини  можуть бути розподілені на декілька основних  класифікацій.

    1) Залежно від кількості осіб, вираження волі яких необхідно та достатньо для укладення правочину.

        Якщо розглядати правочини за кількістю сторін, що беруть участь в його укладанні, то можна їх розділити на односторонні та двосторонні чи багатосторонні (договори). Якщо для виявлення правочину достатньо волевиявлення однієї сторони, він є одностороннім. У статті 202 ЦКУ зазначено, що ця сторона може бути представлена як однієї, так і кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Для інших осіб він може створювати обов’язки лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Як типовий приклад можна розглядати заповіт, адже для його складання і оформлення необхідно волевиявлення лише заповідача.

     А от якщо для виникнення правочину  необхідні зустрічні волевиявлення, то це двостороння (або багатостороння) угода. Під угодою розуміється дія  громадян та юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних  прав або обов'язків. Двосторонній правочин може виникнути лише тоді, коли зустрічні  дії сторін будуть погоджені, що означає  усунення розбіжностей відносно його умов. Наприклад, для укладання договору купівлі-продажу потрібно погодити зустрічну волю покупця і продавця. У двосторонній угоді на боці кожної із сторін можуть виступати як по одній  особі, так і по кілька осіб, але  воля всіх учасників, які виступають на одній стороні угоди, повинна  виражати єдину волю.