Правонарушение. 3
План
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. Правопорушення...…………………………………
Поняття правопорушення, його ознаки та види ..……………………..5
Склад правопорушення, характеристика його елементів……………...13
РОЗДІЛ 2. Юридична відповідальність....…………………………
2.2. Поняття юридичної відповідальності ………..………………………16
2.2. Види юридичної відповідальності……………………………….…
2.3. Підстави юридичної відповідальності……………………………….
ВИСНОВОК…………………………………………………………
ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………
Вступ
Діяльність людини складається з вчинків. Вчинок - головний елемент людських взаємин, у якому виявляються різні якості особистості, як хороші, так і погані, ставлення до проблем дійсності, до оточуючих людей. Усякий вчинок спричиняє неминучі результати: зміни у відносинах людей, у їхній свідомості, він також тягне наслідки і для самого діючої особи. Вчинок завжди зв'язаний з певною відповідальністю людини за свої дії.
У сфері правових відносин вчинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особистості складають вчинки правомірні, тобто відповідні нормам права, вимогам законів. Антиподом правомірного поводження є поводження неправомірне, тобто суперечить нормам права. Неправомірне поводження виражається в правопорушеннях, як це випливає з самого терміна, актах, що порушують право, противних йому.
Далеко не кожна людина має повне уявлення про правомірність своїх дій. Один керується здоровим глуздом, другий діє інтуїтивно, третій просто пригнічує свої бажання. Дотримуючись такої політики, і перший, і другий, і третій в рівній мірі може переступити закон, навіть не підозрюючи про це, згодом понісши за своє правопорушення юридичну відповідальність.
Так що ж таке правопорушення? Іноді буває важко визначити межу між звичайним вчинком і правопорушенням. Широко відомі такі поняття, як "аморальний вчинок", "аморальну поведінку". Коренем виділених слів є слово "мораль". Мораль - це сукупність норм і правил, прийнятих у суспільстві, що регулюють вчинки людини. Але ці норми ніде не записані. За їх порушення настає моральна відповідальність у вигляді осуду з боку тих, хто згоден з моральними нормами. І якби люди навчилися дотримуватися моральні норми, закони б не знадобилися.
У цій роботі я розкрию поняття правопорушення, його види, значення в сучасній юриспруденції, а також причини, що зумовлюють існування правопорушень.
РОЗДІЛ 1. Правопорушення.
1.1 Поняття правопорушення, його ознаки та види
Правопору́шення — суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність.
Соціальна сутність правопорушення
– нанесення шкоди тим
Сутність – це головна, внутрішньо належна правопорушенню характеристика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості і ознаки.
Вихідними і визначальними для розуміння суттєвого в правопорушенні являються представлення про те, що воно характеризується суспільною шкідливістю і протиправністю.
Суспільна шкідливість, небезпечність – основна об’єктивна ознака, визначальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа, відмежовуюча правомірне від протиправного. Суспільна шкідливість проявляється в тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганнями на пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт правопорушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим, що суттєве, цінне для нього. Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існування. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення суспільно шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності.
Отже, з сказаного випливає, що діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства і окремій
особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій сфері суспільного життя, не можуть і об’єктивно не повинні визнаватися правопорушеннями. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, коли здійснюється посягання на життя чи здоров’я людини, на державну безпеку тощо. У зв’язку з цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.
З точки зору теорії юридичних
фактів протиправна поведінка
Шкідливість юридичних фактів-подій і правопорушень – вимірюється кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв’язків між людьми; 2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний факт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.
Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб’єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певними причинами і тому повторюватись у часі.
Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність.
Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини – внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об’єктивну і суб’єктивну сторону (як почуття вини). Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь (ст.62 Конституції України).
Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення – можливість
покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Суб’єкти, що вчинили об’єктивні правопорушення (без вини зобов’язуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав). Застосування державного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і свободи громадян. Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією права і закону.
Суспільне шкідлива або суспільно небезпечна (зазіхання на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість (вина) і суспільна небезпека (злочин) — об'єктивна основна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;
Для правопорушення характерна наявність причинного зв’язку між діянням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.
Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються).
Дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;
Винне діяння — дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину.
Розрізняються дві форми вини:
умисел (умисна форма вини) і необережність (необережна форма вини).
Умисел може бути прямим або непрямим.
Необережність виражається у формі легковажності чи недбалості. .При недбалості особа не передбачала можливості настання протиправних (суспільно шкідливих) результатів своїх дій (бездіяльності), хоча за необхідної пильності і передбачливості повинна була і могла передбачати ці результати. Тільки при наявності в тому чи іншому діянні всіх чотирьох елементів юридичного складу правопорушення дане діяння може бути кваліфіковано як певне правопорушення.
Отже, з врахуванням розглянутих ознак, правопорушення можна визначити як антисоціальний (суспільно шкідливий, небезпечний), протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність.
Види правопорушень
Правопорушення за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості) можуть бути :
- проступком
- злочиниом
Проступок — відрізняється від злочину меншим ступенем суспільної небезпечності
Злочин — відрізняється від проступку підвищеним ступенем суспільної небезпечності
Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.
Проступки в свою чергу можуть бути:
- конституційні,
- дисциплінарні,
- адміністративні,
- матеріальні,
- цивільно-правові.
- сімейні проступки
- процесуальні проступки
Конституційними називають проступки, небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.
Процесуальні проступки - це порушення встановленої законом процедури здійснення правосуддя, проходження юридичної справи в правозастосовчому органі. Прикладом такого проступку може бути неявка свідка за викликом слідчого, прокурора, суду, за що може послідувати накладення штрафу, або неявка підсудного до суду, що є підставою зміни запобіжного заходу на більш сувору (наприклад, замість підписки про невиїзд - арешт).
Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.
Адміністративними називаються проступки, які уявляють собою суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.
Матеріальні проступки - правопорушення, що мають місце також у сфері трудових правовідносин, але пов'язані із заподіянням шкоди організації, в якій правопорушник знаходиться на службі (псування інструментів, недостача матеріальних цінностей, їх неправильне зберігання й ін.)
Цивільно-правовий проступок (делікт) - це протиправне діяння суб'єкта права, яке порушує правопорядок, встановлений цивільним законодавством. Цивільні делікти являють собою порушення прав та законних інтересів різних суб'єктів права в сфері майнових і особистих немайнових відносин, урегульованих цивільним правом.
Сімейні проступки - правопорушення в галузі шлюбно-сімейних відносин (невиконання подружніх обов'язків, відмова від утримання чи виховання дітей та ін.)
Базуючись на наявності економічних, соціальних, політичних відносин суспільства, розрізняють три види правопорушень:
- в сфері соціально-економічних відносин (власність, праця, розподіл і ін.);
- в сфері побуту і дозвілля (сім’я, суспільний порядок);
- в суспільно-політичній сфері (діяльність державного апарату). Можлива класифікація правопорушень і за іншими критеріями (наприклад, в наукових цілях).
Так, можна розрізняти правопорушення, які посягають на духовні чи матеріальні блага, суспільні чи особисті інтереси, правопорушення в сфері нормотворчої діяльності.
Правопорушення по колу осіб: особисті і групові (колективні).
Груповими називаються правопорушення, скоєні об’єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.
Поряд із національним правом держав існує і міжнародне право. Порушення міжнародно-правової норми є міжнародним правопорушенням, яке породжує міжнародно-правову відповідальність.
Міжнародні правопорушення – дії чи бездіяння суб’єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права чи особистим зобов’язанням і завдають шкоду іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права чи всій міжнародній спільноті.
Розрізняють міжнародні злочини і міжнародні делікти (проступки). До злочинів відносять работоргівлю, піратство, міжнародний тероризм), а до міжнародних деліктів – порушення торгових зобов’язань).
У кожному із видів правопорушень можливі:
— рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;
— повторність — вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.
Злочин - це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі такі ознаки:
- кримінальна протиправність;
- суспільна небезпечність;
- винність;
- караність.
кримінальна протиправність — указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.
суспільна небезпека — оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом.
Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:
- цінністю того блага, на яке посягає злочин;
- шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину;
- способами діяння;
- мотивами діяння, формою та ступенем вини.
винність — указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини — це не злочин.
Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.
Виділяються наступні групи злочинів:
- злочини проти особи;злочини у сфері економіки;
- злочини проти громадської безпеки і громадського порядку;
- злочини проти державної влади;
- злочини проти військової служби;
- злочини проти миру і безпеки людства.
Основні види злочинів:
1. Злочини проти життя і здоров'я. Сюди відносяться різні види вбивств, тобто умисні заподіяння смерті іншій людині, як прості, так і кваліфіковані, тобто ускладнені обтяжуючими обставинами, як то: вбивства з особливою жорстокістю, з корисливих або хуліганських спонукань та ін. або ускладнені пом'якшуючими обставинами, як, наприклад, вбивство в стані афекту, при перевищенні необхідної оборони. У цій же главі зосереджені склади злочинів проти здоров'я. В основному мова йде про спричинення шкоди здоров'ю різної тяжкості або тяжких, середніх, легких пошкодженнях, які бувають як умисними, так і необережними. Караються в кримінальному порядку також побої, катування, залишення в небезпеці особи, яка перебуває в безпорадному стані, та ін.
2. Злочини проти волі, честі та гідності особи. Найбільш часто зустрічаються серед них наклеп, тобто поширення відомостей, завідомо неправдивих, принижують честь і гідність особи, підривають його авторитет і образа, тобто умисне приниження честі і гідності іншої особи, виражене в непристойній формі.
3. Статеві злочини. Ці злочини скоюються аж ніяк не рідко, і вони посягають на статеву свободу людини, а іноді сполучені з втратою ним здоров'я, а то й життя. Згвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства чи загрози його застосування до потерпілих, карається досить великим терміном позбавлення волі, який зростає в разі вчинення згвалтування з особливою жорстокістю, або з завідомо неповнолітньої, або спричинило смерть, або інші тяжкі наслідки для потерпілої.
4. Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина. У кримінальному порядку карається порушення рівноправності громадян, таємниці листування, недоторканність приватного життя, житла, порушення виборчих прав, правил охорони праці , авторських і патентних прав, перешкоджання проведенню зборів, мітингів, демонстрацій та ін.
5. Злочини проти неповнолітніх. Залучення у вчинення злочину, продаж, купівля, підміна дитини, розголошення таємниці усиновлення, злісне ухилення від сплати аліментів.
6. Злочини проти власності. Злочини поділяються залежно від способу і розміру розкрадання: крадіжка, шахрайство, привласнення або розтрата, грабіж, розбій, вимагання. Карається також і заподіяння майнової шкоди шляхом обману, або знищення, або пошкодження майна.
7. Злочини у сфері економічної діяльності. Ці злочини відрізняються великим різноманіттям і новизною: перешкоджання законної підприємницької діяльності, незаконні підприємництво, банківська діяльність, отримання кредиту шляхом обману, обмеження конкуренції, свідомо помилкова реклама, зловживання при випуску цінних паперів, контрабанда, злісне банкрутство , ухилення від сплати податків, обман споживачів і ін.
8. Злочини проти громадської безпеки. Це: тероризм, захоплення заручника, бандитизм, викрадення судна, повітряного або водного, організація злочинного співтовариства, масові заворушення, хуліганство, вандалізм, незаконне виготовлення, розкрадання або вимагання зброї і ін.
9. Злочини проти здоров'я населення і суспільної моральності. Це: придбання, збут, зберігання, розкрадання, вимагання або схиляння до вживання наркотичних засобів, організація та утримання місць розпусти, знищення або пошкодження пам'яток історії та культури, жорстоке поводження з тваринами і ін.
10. Екологічні злочини. Це: забруднення вод, атмосфери, моря, псування землі, незаконне полювання , порубка дерев і чагарників, знищення або пошкодження та ін.
11. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Це: порушення правил дорожнього руху і експлуатації транспортних засобів, що спричинили загибель людей або заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних, недоброякісний ремонт, випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів та ін.
12. Злочини проти конституційного ладу і безпеки держави. Це: державна зрада, шпигунство, терористичний акт, насильницьке захоплення та утримання влади, заклики до насильницької зміни конституційного ладу, диверсія, збудження національної, расової або релігійної ворожнечі і ін.
13. Злочини проти державної влади і державної служби. Це: зловживання посадовими повноваженнями, перевищення або привласнення посадових повноважень, отримання, дача, провокація хабара, службове підроблення, недбалість .
14. Злочини проти правосуддя. Це: перешкоджання здійсненню правосуддя і виробництву попереднього розслідування, неповага до суду, наклеп щодо судді, прокурора, слідчого та ін, завідомо неправдивий донос, показання чи висновок експерта, відмова свідка чи потерпілого від дачі показань, втеча з місць позбавлення волі або з-під варти, приховування злочинів і ін.
15. Військові злочини. До них відносяться невиконання наказу, опір начальникові, порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, самовільне залишення частини або місця служби, дезертирство, ухилення від військової служби шляхом симуляції хвороби, порушення правил несення бойового чергування, втрата, знищення або пошкодження військового майна та ін.
16. Злочини проти миру і безпеки людства У їх число потрапляють планування, підготовка або розв'язування агресивної війни, публічні заклики до агресивної війни, виробництво або розповсюдження зброї масового знищення, геноцид, екоцид, найманство, напад на осіб чи установи, які користуються міжнародним захистом.
Причини правопорушень
Причини правопорушень — це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, здатних детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.
Розуміння самого поняття «причина» є досить багатогранним. М. Бунге стверджує, що кожен філософ і вчений користується своїм власним визначенням причини, навіть якщо йому не вдалося чітко його сформулювати. У філософському словнику під причинами розуміють події чи явища, що породжують наслідки.
Філософія права визначає причинність як об'єктивний, загальний, генетичний зв'язок між явищами. Процес формування причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок.
У числі основних умов правопорушень можна назвати:
- Низький матеріальний рівень життя населення;
- Погану забезпеченість житлом;
- Шкідливі звички (алкоголізм, наркоманія);
- Низький рівень культури і правової культури зокрема;
- Недосконалість законодавства;
- Недостатньо ефективну роботу правоохоронних органів та ін.
1.2 Склад правопорушення, характеристика його елементів
Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.
Склад правопорушення включає чотири елементи:
- об'єкт;
- об'єктивну сторону;
- суб'єкт;
- суб'єктивну сторону.
Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає дане правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішнє вираження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та ситуацію скоєння правопорушення. Тобто об'єктивна сторона описує як здійснене правопорушення.
Суб'єкт правопорушення - це деліктоздатна фізична чи юридична особа.
Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.
Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).
Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.