Правопис прислівників разом, окремо та через дефіс у текстах ділових документів

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ  ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТІВ………………………………………………………………………...5

1.1. Особливості використання  займенників у професійних текстах………...5

1.2. Особливості вживання займенників у ділових паперах………………….6

Висновок до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРИСЛІВНИКІВ У МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТІВ………………………………………………………….……………11

2.1. Способи творення  прислівників…………………………………………..11

2.2. Правопис прислівників разом, окремо та через дефіс у текстах ділових документів…………………………………………………………………….……….17

2.3. Явище адвербіалізації…………………………………………..…………18

Висновок до розділу 2

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….22

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………...24

ВСТУП

Мова нації — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. «По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність» (К. Паустовський). На повістці дня сьогодні — розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності  людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери.

У сучасному житті  по-новому розглядаються питання  функціонування мови. Старий поділ  на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної  й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

У зв'язку з упровадженням  української мови на підприємствах  та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Що означає знати  мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання — один з  основних компонентів професійної  підготовки. Оскільки мова виражає  думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Актуальність тематики роботи зумовлена тим, що знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Курсова робота спрямована на вивчення особливостей вживання займенників та прислівників у професійному мовленні, та складається з вступу, двох розділів та висновків.

Мета курсової роботи – вивчення специфіки вживання займенників та прислівників у професійному мовленні.

Об’єктом роботи є  професійне мовлення.

Завдання роботи –  розглянути вживання займенників та прислівників у професійному мовленні в економічній сфері.

Предмет – займенник  та прислівник у мовленні.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ  ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТІВ

1.1. Особливості використання займенників у професійних текстах

Займенник — це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає  їх.

Займенники поділяються  на такі розряди за значенням:

• особові (я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони);

• зворотний (себе).

• питальні (хто? що? який? чий? котрий? скільки?);

• відносні (питальні без  питання) (хто, що, який та ін.);

• неозначені (дехто, дещо, що-небудь, якийсь, будь-який та ін.);

• заперечні (ніхто, нічий, ніскільки та ін.);

• присвійні (мій, твій, наш, ваш, їхній, свій);

• вказівні (цей, той, такий, стільки);

• означальні (всякий, весь, кожний, інший, сам, самий).

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але  не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом, числом, відмінком іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті.

За значенням займенники поділяються на дев'ять розрядів:

1) особові – указують  на особи: я, ми (1-ша особа), ти, ви (2-га особа), він, вона, воно, вони (третя особа);

2) зворотний себе –  указує на ту особу, яка виконує  дію;

3) присвійні – указують на належність предмета 1-й особі: мій, наш; 2-й особі: твій, ваш; 3-й особі множини: їхній; особі, яка виконує дію – свій; на належність предмета 3-й особі однини указують особові займенники в родовому відмінку його, її;

4) вказівні – указують на предмет: цей, той (оцей, отой); на ознаку: такий (отакий); на кількість: стільки;

5) означальні – весь (ввесь, увесь), всякий (усякий), кожний, інший, сам, самий;

6) питальні – являють  собою запитання до іменника: хто?, що?; до прикметника: який?, чий?; до числівника: скільки?, котрий?;

7) відносні – ті, що  й питальні, але вживаються для  приєднання підрядних речень  до головних: Благословен же той, хто від грози не никне, і пісня, що летить до радісних небес (В. Сосюра);

8) неозначені – утворюються  від питальних за допомогою часток аби-, де-, сь- (пишуться разом) та хтозна-, казна-, бозна-, будь-, небудь-, невідь- (пишуться через дефіс): абиякий, дехто, щось, хтозна-скільки, казна-яка, бозна-що, будь-хто, котрий-небудь, невідь-скільки та ін.;

9) заперечні – утворюються від питальних за допомогою частки ні- (пишуться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий.

1.2. Особливості вживання займенників у ділових паперах

Займенники у мові вживаються для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті .

І. Вживання особових займенників  у документах.

1. Займенник я вживається тільки  в особових паперах і в деяких видах документів (автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці).

2. У розпорядчих документах займенник  /я/  обминається. Ці документи  розпочинаються дієсловами у  першій особі однини (Пропоную... Наказую...)

3. Займенник /я/ в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилі замінюється авторським /ми/, а також, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (..ми дійшли таких висновків).

4. Займенники третьої особи (він,  вона воно, вони) в орудному відмінку мають /н/  і вживаються без прийменника: задоволений ними, керувати нею.

5. Після прийменників, що вимагають  давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без /н/: завдяки їм, назустріч їй, всупереч йому).

6. Займенники він, воно у місцевому  відмінку мають варіант - на ньому (а не на нім).

7. Слід уникати двозначності, що  може виникнути при співвіднесеності  займенників він, вона, вони з будь-яким із слів: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження - Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою виробів (товарів) Вашої фірми. Вони справили на нас приємне враження. Економіст Іваненко В.П. внесла пропозицію. Головуючий з нею не погодився — Головуючий відхилив пропозицію економіста Іваненко В.П.

8. Вживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження: Він збирається вступити до університету. Він давно вже вирішив стати економістом.

9. Займенник   /ми/  у переважній більшості документів, які пишуться від імені установи, підприємства, організації, пропускається. Наприклад, ділові листи часто починаються словами у першій особі множини (Просимо... Надсилаємо... Повідомляємо...). Паралельно вживається форма третьої особи однини (Дирекція просить... Завод надсилає... Управління повідомляє...).

10. Займенник Ви вживається в  усному й писемному мовленні  для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться  з великої літери (заявах, запрошеннях,  службових листах).

11. Для показу суворого об'єктивного  викладу, категоричної вимоги, займенник  Вам опускається: Надсилаємо Вам для ознайомлення — Надсилаємо для ознайомлення. Просимо Вас негайно оплатити рахунок — Просимо негайно оплатити рахунок.

12. Для пом'якшення категоричності вимоги, використання займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися — пропоную Вам з'явитися, прошу уточнити - прошу Вас уточнити.

13. Дійова особа в реченні,  виражена особовим займенником,  повинна стояти у називному  відмінку, а не в орудному: мною запроваджено - я запровадив, нами запропоновано - ми запропонували, ними переказано — вони переказали, вами доведено — ви довели.

14. Не слід використовувати займенники  особи в присутності тих, про   кого йде  мова.

II. Присвійні займенники в документах.

1. Присвійні прикметники в родовому  і давальному відмінках мають  форми: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Форми мойого, твойого, мойому, твойому властиві розмовному стилю.

2. Присвійні займенники  в місцевому відмінку мають  тільки нормативні форми: на моїм - на моєму; на твоїм - на твоєму, па їхнім – на  їхньому, на вашім -на вашому.

3. Для уникнення зайвого  паралелізму, у діловому мовленні  вживається присвійний займенник  їхній, а не їх (від — вони): їх обладнання - їхнє обладнання, надійшли їх пропозиції - надійшли їхні пропозиції, реалізовано їх продукцію - реалізовано їхню продукцію.

4. Не слід зловживати займенником свій, бо він, як правило дублює вже наявне в тексті слово: Петренко І.П. не справився зі своїми обов’язками диспетчера. Він своїми руками відремонтував свою машину - Він власноруч відремонтував особисту машину.

5. Уникати двозначності  при використанні присвійного  займенника свій: Директор попросив присутніх прокоментувати свої пропозицій - Директор запропонував присутнім прокоментувати їхні пропозиції.

III. Вживання означальних,  вказівних, питальних, неозначених  займенників у ділових паперах.

1. У давальному і  місцевому відмінках однини слід  використовувати нормативні форми  займенників: у чиїм -у чийому, був відсутній якийсь час -був відсутній деякий час, сі продукти — ці продукти, цеї домовленості — цієї домовленості, казна-який звіт - невідомо який звіт, котрогось із присутніх — декого з присутніх, тая нарада — та нарада, абичим завершили — невідомо чим завершили, тії розробки - тієї розробки. Перші приклади є розмовними, діалектними.

2. Правильно використовувати  близькі, але не тотожні за  значенням займенники кожний, всякий, будь-який: Думаю, зможу відповісти на будь-яке (кожне, всяке) запитання. Але: Кожний відповідає за відведену ділянку роботи. Нас влаштовує будь-який квиток.

3. На означення особи  перевага надається вживанню  займенника який (-а, -і), а на означення  предметів, дій, явищ - що: інженера-конструктора, який проживає..., економіста, який працює..., Зарубу Олега Гнатовича, який мешкає..., учасники зборів, які проголосували..., контракт, що був підписаний...

4. Слід дотримуватися  варіювання у використанні питальних  займенників: Звичайно ухвали складаються із вступної частини, в якій зазначається стан питання, що розглядається, і розпорядчої, яка містить перелік заходів із зазначенням термінів виконання...

5. Двозначність виникає,  якщо вказівний займенник це  відноситься до двох явищ: Директор звільнив Бойка з обійманої посади і призначив на його місце Остапенка. Це (?) рішення не схвалюють у колективі.

Висновок до розділу 1

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але  не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб  уникнути повторення тих самих слів.

Правильно вжиті займенники допомагають  пов'язати речення в тексті.

За значенням займенники поділяються  на дев'ять розрядів.

Займенники у мові вживаються для  того, щоб уникнути повторення тих  самих слів. При цьому їхню форму  треба узгоджувати з родом  і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті .

Отже, з-поміж усіх частин мови займенник  вирізняється способом репрезентації (вказівність). У мовленні він дублює іменники, прикметники, числівники. Співвідносячись  з названими класами слів, займенник має властиві тільки йому семантичні ознаки та синтаксичні функції.

Використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може посилювати або пом'якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРИСЛІВНИКІВ У МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТІВ

2.1. Способи творення прислівників

Різноманітність структури, лексичного значення і синтаксичних функцій прислівників свідчить, що прислівники, як самостійна частина  мови, сформувалися на основі різних частин мови — прикметників, іменників, числівників, займенників, прислівників і дієслів.

Прислівники утворювалися протягом багатьох епох. Кількість  слів цієї категорії весь час збільшувалася  і збільшується внаслідок утворення  нових слів.

Незначна частина прислівників утворилася давно від таких слів і форм, які в сучасній мові вже  не існують і які збереглись у  своїх закам'янілих архаїчних формах тільки в цих прислівниках, наприклад, набакир: Висока сива шапка з решетилівських смушків, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу... (П. Мирний).

Більшість прислівників утворилася недавно, і тому легко  можна визначити, від якої частини  мови вони походять, наприклад: по-комсомольськи (від прикметника комсомольський), довіку (від форми родового відмінка іменника з прийменником), по-нашому (від форми давального відмінка присвійного займенника і префікса по-), по-перше (від форми знахідного відмінка порядкового числівника з прийменником по) і т. ін.

Слова різних частин мови, перетворюючись у прислівники, змінюють своє лексичне значення, втрачають колишні граматичні ознаки і набувають нових ознак, властивих прислівникам.

Прислівники характеризуються властивими їм типами словотворення, які  часто пов'язуються з перетворенням  флексії в суфікс.

Для утворення прислівників вживаються особливі, властиві тільки їм, суфікси -о-, -е, -ськи, закам'яніла форма -ому префікси по-, в-, з-, на-.

Творення прислівників в українській мові відбувалось  і відбувається різними способами, а саме:

а) переосмисленням іменних форм на основі нової функції слова;

б) сполученням різних частин мови з префіксами;

в) додаванням підсилювальної частки най до форм означального прислівника на -о;

г) переосмисленням дієприслівників.

1. Прислівники прикметникового  походження в сучасній українській мові становлять найбільш продуктивний тип. Найбільшу групу в складі прислівників, утворених від прикметників, становлять прислівники на -о, що утворюються від називного відмінка якісних прикметників середнього роду нечленної форми: актуально, бадьоро, весело, грамотно, давно, красиво, ніжно, чисте, фанатично, задумливо, темно, тихо, тепло, вірно.

Прислівники цього типу мають невідмінювані ступені  порівняння.

2. Значна кількість  прислівників утворюється також  від нечленної форми прикметників  у сполученні з прийменником:

а) від форм родового відмінка однини давніх коротких (нечленних) прикметників з прийменником: звисока, здавна, здалека і здалеку, згарячу, спроста;

б) від форм давального відмінка нечленних прикметників чоловічого-середнього роду: помалу, потиху, потроху;

в) від форм давального відмінка відповідних членних прикметників і займенників: по-батьківському, по-козацькому, по-діловому, по-книжному, по-домашньому, по-старому, по-новому, по-доброму, по-хорошому; по-нашому, по-вашому, по-їхньому;

г) від форм знахідного відмінка однини з прийменником: востаннє, вручну, заново, наново, нарізно, напевне, нашвидку, наспіх;

д) від форм місцевого  відмінка з прийменником на: напоготові.

Прислівники іменникового походження

Творення прислівників від іменників буває двох видів:

а) прийменникове творення (частіше) і

б) безприйменникове творення (рідше).

Чимало прислівників української мови походять від форм непрямих відмінків іменників з прийменниками, тобто від тих форм іменників, які залежать від дієслів (адже прислівник відноситься найчастіше до дієслова).

1. Від форм родового відмінка  однини з прийменнпками-префіксами до-, з- (с-), за-, а також з двома прийменниками і з займенником що. Наприклад:

а) з прийменником-префіксом з- (с-): збоку, зверху, звіку, згори, ззаду, знизу, знадвору, зсередини, зозла, здаля, спочатку;

б) з прийменником-префіксом за-: завтра (з «за утра»), загодя, завчасу;

в) з прийменником-префіксом до-: довіку, довкола, додому, додолу, до останку, дотла, дощенту;

г) з двома прийменниками-префіксами: вдосвіта, знадвору, спідсподу (із з- під- з- поду),

д) з займенником що: щодня, щоранку, щотижня, щороку.

2. Від форм знахідного відмінка  однини з прийменниками-префіксами в-(у), за-, на-, над-, по-, а також з двома прийменниками:

а) з прийменником-префіксом в- (у-): вбік, вголос, вволю, вглиб, вгору, вдень, вниз, вплав, впору, впоперек, вподовж, всмак, вщент;

б) з прийменником-префіксом за-: завдовжки, завширшки, заздалегідь, залюбки, заміж, заочі, зараз;

в) з прийменником-префіксом на-: навгад, навздогад; назад, навідріз, навиліт, навскіс, нагору, назустріч, напам'ять, наперекір, наполовину, наприклад, насилу.

Головні способи творення займенникових  прислівників такі:

а) сполучення займенникових основ  з прийменниками-префіксами: доки, досі, доти, звідки, звідти, навіщо, надто, занадто і ін.;

б) сполучення первісних займенникових  основ з прийменниками-префіксами: відколи, відтоді, відтак, відтам, звідусюди, повсюди і ін.;

в) сполучення первісних займенникових  прислівників з частками: десь, колись, кудись, ніяк, якось-то, коли-небудь і ін.;

г) повторення однакових і різних прислівників: де-де, де-не-де, коли-не-коли, десь-інде, десь-інколи, так-сяк, туди-сюди і ін.;

д) вживання суфіксів, які надають  словам здрібніло-пестливого відтінку значення: осьдечки, тамечки, тутечки і ін.

Прислівники дієслівного  походження в українській мов: становлять невелику групу. Творяться вони різними способами. Від дієслівних основ прислівники творяться за допомогою різних афіксів, наприклад: гопки, мовчки, пошепки, напомацки, досхочу, сторч, всупереч.

За допомогою закінчення колишньої форми орудного відмінка двоїни -ма (-ома) утворені такі прислівники: дарма, жартома, крадькома, сидьма.

Від колишніх нечленних  активних дієприкметників теперішнього часу жіночого роду утворилися такі прислівники: сидячи, держачи, крадучись і ін.

Від колишніх прикметників жіночого роду утворені прислівники  типу загодя, нехотя; від префіксових форм колишніх дієприкметників утворені за допомогою суфікса -ки такі прислівники: навсидячки, навстоячки.

В українській мові здрібніло-пестливі форми прислівників творяться від  якісних прислівників за допомогою  суфіксів -еньк-, -ісіньк-, -есеньк-: гарненько, давненько, злегенька, легенько, легесенько, любенько, любесенько, любісінько, смачненько, помаленьку.

Під впливом цих форм в окремих діалектах вживаються форми прислівників: тепереньки, теперечки, тутечки, тутеньки, тамечки, осьдечки, ондечки, недалечко, змалечку. Ці прислівники втратили значення пестливості.

Здрібніло-пестливі форми прислівників вживаються лише в розмовній мові. У творах художньої літератури вони використовуються авторами з метою стилізації під розмовну мову.

Значна частина прислівників української мови твориться на зразок складних іменників і прикметників сполученням двох основ або коренів за допомогою сполучного звука о або без нього, наприклад: босоніж, сьогодні, силоміць.

У деяких складних прислівників чітко виступають своєрідні риси їх морфологічної будови, наприклад: запанібрата, насамперед, натщесерце, споконвіку і т. ін.

Складні прислівники  за своїми структурними ознаками поділяються  на такі групи:

1. Складні прислівники,  утворені сполученням двох відіменних  основ, наприклад: запанібрата, силоміць, голіруч, босоніж, праворуч, споконвіку, нашвидкуруч, натщесерце, водночас, втридорога, обабіч, повсякчас, обіруч, сьогодні, стократ, тимчасом, чимраз.

2. Складні прислівники,  утворені сполученням іменної  основи з часткою, наприклад: якраз, щоранку, щодня, щовечора, щогодини, щодуху, щоправда.

3. Складні прислівники, утворені сполученням самих прислівників із службовими словами, наприклад: набагато, набіло, наглухо, надалі, надовго, назавжди, начорно, забагато, задовго, замало, занадто, повсюди, подекуди, позавчора, позаторік, привселюдно, відтепер, дотепер, понині, потроху, анітрохи, аніяк, дедалі, щодалі, щоденно, щонайбільше, якнайбільше.

Незначну групу становлять прислівники, утворені сполученням  самих прислівників з дієслівною основою, наприклад: мимохіть, мимохідь.

Своєрідним способом творення прислівників є повторення цілого слова або його основи, наприклад: давним-давно, далеко-далеко, ледве-ледве, тихо-тихо, з давніх-давен, з діда-прадіда, мало-помалу, сухо-насухо, повік-віки, сила-силенна.

Часто прислівники творяться сполученням двох синонімічних слів, наприклад: без кінця-краю, гидко-бридко, зроду-віку, сяк-так, тишком-нишком, часто-густо.

Ряд прислівників утворено сполученням двох антонімічних слів, наприклад: більш-менш, видимо-невидимо.

Особливу групу в  сучасній українській мові складають  ідіоматичні прислівникові вирази, утворені сполученням різних відмінкових форм того самого іменника. Серед них можна визначити такі підгрупи:

а) словосполучення, утворені з форм називного і родового відмінків  з прийменником від (од), наприклад: раз від разу, час від часу;

б) словосполучення, утворені з форм називного і знахідного відмінків з прийменниками в, у, на, о, наприклад: слово в слово, руна в руку, день у день, рік у рік, віч-на-віч, пліч-з-пліч;

в) словосполучення, утворені з форм називного і орудного відмінків з прийменником за, наприклад: день за днем, крок за кроком;

г) словосполучення, утворені з форм родового відмінка з прийменником з і знахідного відмінка з прийменником на або в, наприклад: з боку на бік, з дня на день, з року в рік.

У сучасній українській літературній мові досить часто в ролі прислівників виступають різні фразеологічні сполучення і звороти, наприклад: на вічні часи, на власні очі, на всі заставки, на всю губу, по саме нікуди, по саму зав'язку, так собі, вкрай погано, в дорогою душею, ні туди ні сюди і ін.

Поряд з прислівниками, утвореними від інших частин мови, в сучасній українській мові є  також прислівники, утворені від  прислівників. Прислівники цього  типу утворюються за допомогою префіксів  і суфіксів.

За допомогою префіксів  утворені такі прислівники: ніколи. ніде, нікуди, назавжди, звідти, позавчора, післязавтра, задарма і ін.

За допомогою словоскладання від прислівників, співвідносних  з прикметниками, утворюються такі прислівники: багато-багато, високо-високо, гарно-гарно, глибоко-глибоко, давно-давно, далеко-далеко.

Префіксовані прислівники  виражають нову ознаку. Прислівннки, утворені за допомогою складання, виражають  ту саму ознаку що й основне слово, але в більшій мірі.

Наголошення прислівників

1. Прислівники прикметникового  походження, як правило, мають наголос на корені: важкий — важко, легкий — легко, сумний — сумно, високий — високо, глибокий — глибоко, широкий — широко, гарячий — гаряче (і гаряче).

2. У прислівниках із  суфіксом -ома наголошується кінцевий голосний цього суфікса, наприклад: крадькома, тайкома.

3. У прислівниках із  суфіксом -ма наголос може припадати або на нього, або на основу: дарма, лігма і лігма, ліжма і ліжма, але прислівники ницьма, сидьма мають наголос тільки на корені.

2.2. Правопис прислівників разом, окремо та через дефіс у текстах ділових документів

Разом пишуться: прислівники, прийменника + іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);

складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч. Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найуживаніші з них такі: без: без кінця, без черги, без упину, без жалю; на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку; до: до побачення, до речі, до краю, до діла; з: з радості, з жалю, з горя, з розгону; в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;