Правопорушення, що посягають на громадський порядок

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………ст.2

1. Загальні відомості,  щодо правопорушень, що посягають на громадський порядок……………………………………………………………………………ст.3

2. Поняття адміністративного правопорушення……………………………….ст.7

3. Види складів адміністративних  правопорушень…………………………..ст.12

3.1 Суб'єкт адміністративного правопорушення…………………………ст.13

3.2 Об’єкт адміністративного правопорушення………………………….ст.19

3.3 Об’єктивна сторона  адміністративного правопорушення…………..ст.22 
3.4 Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення…………ст.24

4. Висновок………………………………………………………………………ст.26

Список використаної літератури……………………………………………….ст.27

Вступ

Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або  громадський порядок, власність, права  і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. 
   Об’єкт: адміністративне правопорушення

   Суб’ект: адміністративно – правова система

   Мета: визначити недоліки та спрогнозувати перспективи розвитку правової системи України, особливо, що стосується адміністративних правопорушень

   Актуальність теми: я вважю, що дослідження адмістративно – правової системи, а саме питанн адміністративного правопорушення є актуальним на сьогоднішній день тому, що адміністративним деліктом визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка скоєна особою, наділеною владними повноваженнями (державним службовцем), унаслідок якої було заподіяно матеріальну або моральну шкоду особі (фізичній, юридичній) або суспільству. Особливістю профілактики та попередження вчинення адміністративних деліктів у громадянському суспільстві є публічність органів державної влади, яка виражається, перш за все, у доступності для населення інформації щодо діяльності органів державної влади, а також можливості для громадян і громадських організацій впливати на їх діяльність.

   Завдання: аналіз наукової літератури; аналіз КК України.

1. Загальні відомості, щодо правопорушень, що посягають на громадський порядок.

Правопорушення, що посягають на громадський  порядок і громадську безпеку, розміщені  в главі 14 КУпАП. До їх числа відносяться:

дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП);

поширювання неправдивих чуток (ст.173-1 КУпАП);

вчинення насильства в сім’ї  або невиконання захисного припису (ст.173-2 КУпАП);

стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї  в населених пунктах і в  не відведених для цього місцях або  з порушенням установленого порядку (ст.174 КУпАП);

порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 175 КУпАП);

виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення (ст.176 КУпАП);

придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення (ст. 177 КУпАП);

виготовлення, придбання, зберігання або реалізація фальсифікованих  алкогольних напоїв або тютюнових  виробів (ст.177-2 КУпАП);

розпивання спиртних напоїв у громадських  місцях і поява в громадських  місцях у п’яному вигляді (ст.178 КУпАП);

розпивання спиртних напоїв на виробництві (ст.179 КУпАП);

доведення неповнолітнього до стану  сп’яніння (ст.180 КУпАП);

азартні ігри, ворожіння в громадських  місцях (ст.181 КУпАП);

заняття проституцією (ст.181-1 КУпАП);

порушення вимог законодавчих та інших  нормативно-правових актів щодо захисту  населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених  пунктах і громадських місцях (ст. 182 КУпАП);

завідомо неправдивий виклик спеціальних  служб (ст. 183 КУпАП);

невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання  дітей (ст.184 КУпАП);

Родовим об’єктом цих правопорушень виступає в основному громадський порядок, а інколи - громадська безпека.

Поняття громадського порядку можна розглядати як систему суспільних відносин, урегульованих різними соціальними нормами (у т.ч. нормами права, моралі, звичаями), пов’язаних передусім з дотриманням громадського спокою, громадської моралі та людської гідності, нормальним функціонуванням підприємств та установ різних форм власності, громадських формувань, поводженням громадян в громадських місцях і т.ін. Частково це стосується і поняття громадської безпеки, котра крім цього включає відносини, пов’язані з належним забезпеченням безпеки для життя і здоров’я населення, збереженням тваринного та рослинного світу, майнових об’єктів, з попередженням та усуненням шкідливих наслідків різних соціальних, природних і техногенних катаклізмів та інших небезпечних явищ, що негативно впливають на загальний стан соціальної урегульованості в суспільстві. Відносини громадської безпеки в якості родового об’єкта виступають в основному при вчиненні таких проступків, як порушення встановлених правил пожежної безпеки; виготовлення та придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення; розпивання спиртних напоїв на виробництві; виготовлення та реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів, а також частково – заняття проституцією; порушення тиші в населених пунктах та ін.

Безпосередніми ж об’єктами  окремих адміністративних правопорушень  названої групи виступають конкретні  суспільні відносини або їх сукупність, що стосуються названих вище складових  громадського порядку та громадської  безпеки.

З об’єктивної сторони дана група адміністративних правопорушень характеризується вольовими, активними діями, якими всупереч діючим нормам права і моралі порушуються відповідні правила поведінки, що охороняються адміністративними санкціями. Як правило, ці дії носять разовий, епізодичний характер. Шляхом бездіяльності адміністративні проступки, що посягають на громадський порядок, як правило, не вчиняються.

Нерідко на кваліфікацію протиправних проявів проти громадського порядку  суттєвий вплив справляють такі ознаки, як: час, місце, обставини та характер таких проявів. Серед них насамперед важливо вміло визначити поняття “громадського місця”. У діючому законодавстві немає чітко визначеного поняття такого місця.

Під громадськими місцями здебільшого розуміють місця постійного, періодичного або разового (тимчасового) спілкування людей з метою задоволення їх різноманітних життєвих потреб. До місць постійного спілкування людей відносяться вулиці, майдани, парки, сквери, стадіони, вокзали, двори, громадські туалети тощо, тобто такі місця, вільний доступ людей до яких відкритий у будь-яку пору року чи доби. До місць періодичного спілкування людей відносяться підприємства торгівлі та харчування (незалежно від форм власності), видовищні та комунальні підприємства, усі види громадського транспорту, інші подібні місця, де населення обслуговується в межах певного часу і де спілкування людей носить періодичний характер. До тимчасових громадських місць відносяться такі місця, де спілкування людей носить разовий чи епізодичний характер. Ці місця перестають бути громадськими при відсутності там людей, їх окремих груп або колективів. До них можна віднести місця проведення спортивних заходів (поза спортивними спорудами і населеними пунктами), масового виїзду людей на відпочинок за межами населених пунктів, масових гулянь “на природі” тощо. Для громадських місць властиві такі ознаки, як доступність для населення, можливість користуватися належними громадянам правами з гарантіями безпеки їх життя, здоров’я, майна, честі і гідності.

Деякими особливостями характеризується об’єктивна сторона такого адміністративного  проступку цієї групи, як порушення  або невиконання встановлених правил пожежної безпеки. Воно може скоюватись як шляхом протиправних дій, так і  шляхом бездіяльності, тобто шляхом невиконання тих чи інших обов’язкових правил чи приписів. Причому такі дії  чи бездіяльність можуть бути як одноразовими, так і триваючими. Це важливо врахувати  при визначенні строків давності накладення адміністративного стягнення (ст. 38 КпАП). Певною мірою це стосується і такого правопорушення, як вчинення насильства в сім’ї або невиконання  захисного припису.

Більшість адміністративних правопорушень  цієї групи з урахуванням особливостей об’єктивної сторони мають формальні склади.

Для окремих складів даної групи  правопорушень характерною особливістю  є наявність так званої “третьої особи” (наприклад, доведення неповнолітнього  до стану сп’яніння, вчинення насильства в сім’ї, невиконання батьками обов’язків по вихованню дітей та ін.).

Суб’єктами адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок, є фізичні осудні особи, які на момент вчинення правопорушення досягли 16-річного віку. Такими особами можуть бути як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства (за винятком осіб, що згідно з чинним законодавством користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, питання про відповідальність яких вирішується дипломатичним шляхом).

До осіб віком від 16 до 18 років, які  вчинили порушення громадського порядку, в основному застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24¹  КпАП України. За дрібне хуліганство  та стрільбу з вогнепальної зброї  в населених пунктах вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах, але і в  цих випадках з урахуванням характеру  вчиненого правопорушення та особи  правопорушника до них можуть бути застосовані заходу впливу, передбачені  ст. 24¹ КпАП.

Лише в окремих випадках серед  суб’єктів адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок, виділяють посадових (службових) осіб: вони несуть в цих випадках відповідальність на загальних підставах (наприклад, ст.ст. 179, 182 КУпАП ).

Дещо іншими властивостями наділені суб’єкти правопорушення, передбаченого  ст. 175 КпАП (порушення правил пожежної безпеки). Передусім суб’єктами цього  правопорушення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі  підприємства, організації, установи (незалежно  від форми власності). Крім того, серед суб’єктів цього правопорушення також виділяють посадові особи, які, як правило, несуть підвищену адміністративну  відповідальність.

Військовослужбовці та призвані на збори військовозобов’язані, а також  особи рядового та начальницького складів  органів внутрішніх справ, інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, за вчинення адміністративних правопорушень цієї групи несуть дисциплінарну відповідальність.

Суб’єктивна сторона адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку, характеризується, як правило, умисною виною, хоч в окремих випадках не виключена і необережна форма вини (особливо це стосується порушень правил пожежної безпеки, невиконання батьками обов’язків по вихованню дітей та ін.).

Поняття адміністративного  правопорушення.

Діяльність людини  складається  з вчинків.  Вчинок - головний елемент  людських взаємин, у якому виявляються  різні якості особистості,  як похвальні, так і негативні, відношення до проблем  дійсності, до оточуючих. Усякий вчинок спричиняє   неминучі результати: зміни у відносинах людей, у їхній  свідомості,  він також тягне  за собою наслідки і для самого  діючої особи. Учинок завжди зв'язаний з визначеною відповідальністю людини за свої дії.

У сфері  адміністративно-правових відносин учинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки  особистості  складають  вчинки правомірні - тобто  такими, що відповідають нормам права, вимогам законів. Антиподом  правомірного поводження є поводження  неправомірне, тобто  суперечне нормам права. Неправомірне поводження виражається  в правопорушеннях, як це випливає із самого терміна, актах, що порушують  право,  противних йому.

Відповідно до ст.9 Кодексу  України про адміністративні  правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія  чи  бездіяльність, яка  посягає  на  громадський  порядок, власність, права і свободи громадян,  на  встановлений  порядок  управління  і за яку законом передбачено  адміністративну відповідальність.  

Чи іншими  словами, під  адміністративним правопорушенням, як підставою адміністративної відповідальності  розуміється  винне, протиправне  і  суспільно-небезпечне діяння, що посягає на встановлені правом і  забезпечені адміністративно-правовими  санкціями правила  поведінки  громадян і посадових осіб у сфері  державного управління.

      Діяння, класифіковані  як  адміністративні   правопорушення  містяться в  наступних   кодексах:  КпАП, КЗпП, повітряний  кодекс, кодекс торгового мореплавання  й ін.  Поточні закони також  установлюють які вчинки є   правопорушеннями  (наприклад:  Закон   України" Про корупцію" 1995р., Закон України "Про виняткову  морську економічну зону"). Слід  зазначити, що у вищевказаному  поняття "адміністративне правопорушення" і "адміністративний проступок"  ототожнюються законодавцем,  тобто   адміністративний проступок   не  є особливим різновидом  адміністративних правопорушень,  а визнається синонімічним терміном, також як і делікт.

У сфері адміністративних відносин вчинок може мати подвійне значення. Кожне окреме правопорушення, як явище  реальної дійсності, конкретне: воно здійснюється конкретними особами, у визначеному  місці, у визначений час, суперечить адміністративно-правовим нормам, характеризується точно визначеними ознаками. Разом з тим, незважаючи на розходження окремих правопорушень і їхніх видів, усі адміністративні правопорушення, як антисоціальні явища, мають загальні риси:

1. Усяке правопорушення - це вчинок, тобто  дія чи  бездіяльність. Дія - акт активного  поводження (наприклад, порушення  правил полювання, користування без дозволу радіопередавачем, дрібне хуліганство, ст. 173 КпАП, незаконне використання земель державного лісового фонду, ст. 63). Бездіяльність визнається вчинком, якщо по службовому  обов’язкам чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (ухилення від реєстрації або нереєстрації вогнепальної зброї, ст. 192 КпАП, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, ст. 131). Значимість цієї риси полягає в тому, що в ній сховане загальноприйняте положення "за думки не судять". Так, не можна вважати правопорушенням не виявлені через вчинки внутрішній напрям думок, почуття, не тільки позитивні, але і негативні. Розумові процеси не регулюються правом.

     2. Однією з  рис правопорушення, найбільш очевидної,  що випливає із самого терміна,  є протиправність, тобто порушення права, його норм (не може визнаватися адміністративним протиправним  дія чи бездіяльність, якщо таке  не передбачено нормою). Протиправність адміністративного проступку виражається в порушенні загальнообов'язкових правил, що держава встановлює з метою дотримання режиму законності, захисту прав і свобод громадян, суспільних і державних інтересів. Вчинок, що не порушує яких-небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм громадських організацій, але не правопорушенням. Конституція України закріплює принцип, зміст якого в тому, що ніхто не може нести відповідальність за вчинки, що не визнавалися правопорушенням у момент його здійснення.

Законом визначені окремі ситуації, коли формальний вчинок підпадає під ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечного і не шкідливого для суспільства і тому вважається правомірним. В адміністративному  праві (ст. 17 КпАП) передбачені обставини, при яких особа, що вчинила протиправні  дії, не підлягають відповідальності: особа, яка діяла в стані  крайньої  необхідності (тобто  для усунення небезпеки, яка загрожує  державному або громадському порядку, власності, правам і свободам  громадян,  установленому  порядку  управління,  якщо  ця небезпека  за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.),  необхідної оборони (тобто  при  захисті  державного  або громадського   порядку,   власності,   прав   і  свобод  громадян, установленого   порядку  управління  від  протиправного  посягання шляхом  заподіяння  посягаючому  шкоди,  якщо  при  цьому  не було допущено перевищення  меж необхідної оборони) або  яка  була  в  стані   неосудності (тобто не могла усвідомлювати  свої дії або керувати ними внаслідок хронічної  душевної  хвороби,  тимчасового  розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану).

     3. Важливою  ознакою адміністративного правопорушення  є винність (невинної протиправності не існує). Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків (тобто психічне відношення правопорушника до зробленого вчинку і виражається, насамперед , у тім, що він усвідомлює характер свого вчинку або не усвідомлює, хоча міг і повинний був усвідомлювати. Усвідомлення діяння може виходити з різних обставин і, насамперед  зі знань про наявність норми, що забороняє подібні дії.

Зі сказаного випливає висновок: якщо протиправність завжди винна, то, отже, відсутність вини свідчить про відсутність протиправності і правопорушення і виключає юридичну відповідальність. Це положення цілком відповідає принципам законності, справедливості, охорони прав особистості і тому не може і не повинне мати виключення.

Цілком можливі ситуації, коли правопорушник не знав про наявність  відповідної заборони в чинному  законодавстві. Однак ця обставина  не звільняє від відповідальності за зроблене правопорушення. У праві  існує презумпція знання закону. Ще з часів Стародавнього Рима діє  принцип, відповідно до якого не можна  відговорюватися незнанням закону. У сучасних умовах держава і його органи публікують усі нормативно-правові  акти, що торкаються права й інтереси громадян і інших осіб. Отже, кожний повинний подбати про знання норм, що регулюють відносини, у які  він  вступив чи має намір вступити. Законодавець вважав за необхідне вказати  на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі  умислу)[19] і необережність (вина у формі необережності)[20]. Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

4. Має свідомо-вольовий характер, тобто момент здійснення адміністративного правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їхньої волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність вільної волі є юридичною умовою, при якій вчинок правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки

5. Обов’язковою ознакою  адміністративного правопорушення  є адміністративна карність. Карність  означає, що за здійснення конкретного  вчинку адміністративним законодавством  передбачається відповідне покарання.  Дана ознака дозволяє відмежувати  правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими  нормами) вчинків, здійснення  яких не спричинює застосування  адміністративних стягнень.

Доволі суперечним є твердження, що адміністративне правопорушення є суспільно небезпечним, тобто  таким здійснення якого заподіює збиток. З точки зору кримінального  законодавства злочинні вчинки можуть бути лише громадсько небезпечними (закріплено ст. 7 Кримінального Кодексу).

На відміну від цього  визначення злочину, визначення статтею 9 КпАП адміністративного правопорушення не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін „громадсько небезпечний  вчинок” стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною  властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків, деліктів), а матеріальною, загальною їх ознакою  є те, що вони „посягають на ...”, тобто  завдають збитків державному і громадському порядку, власності, правам, і свободам громадян, установленому порядку  управління.  

 У юридичній літературі  висловлюється думка про  те,  що  суспільно  небезпечні  лише деякі адміністративні вчинки, що граничать зі злочинами.  Є точка зору, що зводиться  до того, що всі проступки суспільно  небезпечні, але в меншому ступені  чим злочин. Зустрічаються твердження, що  категорично  заперечують   суспільну небезпеку адміністративних  правопорушень, але визнають їхню  шкідливість. Однак адміністративні  правопорушення зазіхають на  визначені відносини, завдають  шкоди правопорядку, а  до винного в їхньому здійсненні застосовуються заходи державного впливу. Напрошується висновок про те,  що адміністративному проступку притаманна суспільна небезпека,  але ступінь її менше, ніж у злочинів, і в зв'язку з цим на порушників накладаються  адміністративні стягнення. Якщо  встановлена малозначність адміністративного правопорушення, орган (посадова особа),  уповноважений  вирішувати  справу, вправі звільнити порушника від адміністративної відповідальності,  обмежившись усним зауваженням.

Підтвердження даної думки  містить стаття 1 Кримінального Кодексу, де йдеться про те, які суспільно  небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає обґрунтований висновок, що поняття суспільно небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільно  небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплює дану точку  зору те, що злочини і адміністративні  правопорушення як соціальні явища  дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто  умовні. Тому нерідко перші з них  перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюджені  випадки, коли одне й те саме діяння на одному проміжку часу може розцінюватися  як злочин, а на іншому – як адміністративний проступок, що тягне за собою покарання.

Таким чином можна виділити два види адміністративних правопорушень:

     1. Велика частина  проступків не граничать з  кримінальними  злочинами і  ні при яких умовах у злочини  не переростуть.

     2. Граничать  з кримінальними злочинами (наприклад,  ст.51, ст.173 КпАП). Яскраво виражених  і чітко позначених критеріїв,  розмежовуючих кримінальний злочин  і дві групи адміністративних  проступків  у нас немає. Таке  розмежування варто проводити  по визначених ознаках, зазначеним  у законодавстві. Наприклад, дрібне  розкрадання державного або колективного  майна (ст.51 КпАП) і кримінальне  розкрадання (ст.  84 КК України)  розрізняємо по вартості викраденого  чи по способі викрадення.  З погляду  законодавця таке  розмежування  повинне  здійснюватися   правозастосовуючих осіб (з урахуванням  характеру й особистісних особливостей  правопорушника).  І  нарешті,  адміністративним  вважається   чи  дія бездіяльність (діяння) з досягненням визначеного результату.

Види складів адміністративних правопорушень.

Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без  класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Можна виділити наступні види адміністративних правопорушень:

1. Основні і кваліфікаційні склади.  Поділяються в залежності від  ступеня суспільної небезпеки.  Визнаючи те або інше діяння  адміністративним правопорушенням  і встановлюючи за його вчинення  санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки  однотипних проступків може бути  різний. Так, порушення водіями  транспортних засобів правил  переїзду залізничних переїздів  характеризується більшою громадською  небезпекою, якщо при цьому виникла  аварійна обстановка (ст. 123).

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює  кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської  небезпеки. На більш високий ступінь  небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в  кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими – що доповнюють основні.

2. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень  поділяються на особисті і  службові (посадові) залежно від  того, хто є суб’єктом проступку  – просто громадянин чи посадова  особа. Для посадового проступку  характерно, що протиправне діяння  повинно бути скоєне через  дію по службі. Посадові особи,  зазначені в ст. 14 КпАП, підлягають  адміністративній відповідальності  за адміністративне правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених  правил, забезпечення виконання  яких входить до їхніх службових  обов’язків.

3. Однозначні й альтернативні  склади. У альтернативних складах  називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить  часто передбачає кілька варіантів  дій, учинення яких визнається  проступком. При цьому проступком  вважається вчинення як однієї  з описаних дій, так і кількох  (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність  за порушення правил відкриття  поліграфічних і штемпельних  підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної  техніки, шрифтів та матриць  особами, відповідальними за дотриманням  цих правил.

Таким чином, якщо однозначний склад  називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному  перелічується кілька варіантів  ознак.

4. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають  зміст і суть діяння, що визнається  адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та ін..

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку  містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення  правил адміністративного нагляду (ст. 187).

5. По особливостях конструкції  складу адміністративного  правопорушення  розрізняються матеріальні і  формальні склади. Матеріальними  називаються склади в який  міститься така ознака,  як  настання шкідливих матеріальних  наслідків  - діяння,  чи описується  дія саме по собі обов'язково  манливий шкідливий  наслідок.

     Формальними  складами  називаються  ті в  який немає обов'язкової ознаки  настання шкідливих матеріальних  наслідків ( порушення паспортного  режиму). Ознаки складу правопорушення  охоплюють його правління як  в об'єктивної,  так і в суб'єктивної  сферах і підрозділяються

на 4 елементи:

     1. Об'єкт;

     2. Об'єктивна  сторона;

     3. Суб'єкт;

     4. Суб'єктивна  сторона.

Суб'єкт адміністративного  делікту — не абстрактне поняття, що знаходиться поза часом і простором, а особа, котра фізично існує і заподіює своїми протиправними діями шкоду об'єкту посягання. Проте сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу правопорушення не входить. Склад адміністративного делікту містить лише ознаки, якими ця особа характеризується. У теорії адміністративного права такими є: вік, осудність та спеціальні ознаки.

При розгляді даного елемента складу адміністративного правопорушення слід мати на увазі, що головною передумовою  настання адміністративної відповідальності особи, яка скоїла шкідливе діяння, є досягнення нею певного віку. Тому при адміністративно-правовій кваліфікації спочатку належить встановлювати, чи досягла особа передбаченого  законом віку, з якого настає адміністративна  відповідальність, а вже потім  констатувати її осудність. Останнім кроком при встановленні ознак суб'єкта адміністративного делікту є  виявлення наявності ознак спеціального суб'єкта посягання.

Чинне адміністративне законодавство  не надає узагальненого визначення поняття суб'єкта адміністративного  правопорушення. Аналіз окремих статей КпАП України вказує, що особа може бути суб'єктом адміністративного делікту лише по досягненні нею певного віку, з якого вона, на думку законодавця, на момент скоєння проступку повинна володіти таким рівнем свідомості, фізичного та психічного розвитку, що дозволяє їй правильно оцінити суспільну значимість і сенс вчиненого правопорушення. Згідно зі ст. 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення протиправного діяння виповнилося 16 років. Слід зазначити, що, не зважаючи на закріплення вказаного віку як своєрідної «відправної точки» притягнення до адміністративної відповідальності, іноді з вимог закону логічно випливає, що суб'єктом адміністративного делікту може бути лише повнолітня особа, тобто та, якій виповнилося 18 років[1]. Тільки досягнення особою повнолітнього віку обумовлює її здатність вчинювати деякі адміністративні делікти, як-то: втрата військового квитка — ст. 211 КпАП, неповернення капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег — ст. 207, порушення керівниками банків банківського законодавства — ст. 1665 КпАП та інші.