Міністерство  освіти та науки України 

Бердичівський коледж промисловості економіки та права 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота 

З дисципліни «Теорія держави і права України» 

На тему «Правопорушення. Юридична відповідальність» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконала студентка

Групи Ю – 220

Печура  К.О.

Перевірив викладач

Вислоцький  В.П. 
 
 
 

      Бердичів 2010

План

ВСТУП…………………………………………………………………3 

РОЗДІЛ 1. Правопорушення...………………………………………..5 

1. Поняття правопорушення, його ознаки та види ..……………………..5

2. Склад правопорушення, характеристика його елементів……………...13

РОЗДІЛ 2. Юридична відповідальність....………………………….16 

2.2. Поняття юридичної відповідальності ………..………………………16 

2.2. Види юридичної відповідальності……………………………….…..18 

2.3. Підстави юридичної відповідальності……………………………….20 

ВИСНОВОК…………………………………………………………26 

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………….28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

   Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення  обумовлюється двома зустрічними  інтересами — громадянського суспільства  і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

   Громадянське  суспільство об’єктивно відчуває потребу  в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть  безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.

   Держава об'єктивно зацікавлена: в правовому  забезпеченні власної діяльності —  виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством держава не сприймає хаосу і сваволі. Правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом. Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави.

   Існування саме юридичної відповідальності забезпечує більш-менш нормальний стан суспільного життя та не допускає анархії.  Введення на теренах України більш жорстких санкцій, на мою думку не допомогло б подолати кризу яка склалася в нашому суспільстві.

   Актуальність  даної теми полягає в тому, що право і його дія в суспільстві - досить складна система взаємодіючих різноманітних юридичних явищ, або  елементів механізму правового  регулювання. Це норми права, закони і інші нормативно-правові акти, реалізація і застосування права, юридична відповідальність тощо.

   Кожен із цих елементів механізму правового  регулювання відіграє свою особливу роль. Але всі юридичні явища взаємодіють  між собою і спрямовані до одної  загальної мети - забезпеченню дотримання єдиного режиму принципів і норм права всіма громадянами, організаціями, органами держави і посадовими особами. Саме на сторожі цього і стоїть законність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Правопорушення. 

1. Поняття правопорушення, його ознаки та види

   Правопорушення — це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

   Правопорушенню  властиві такі ознаки:  

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;  

2) є суспільно шкідливим(наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної.

   Юридичний аспект шкідливості виражається  в порушенні суб'єктивних юридичних  прав і обов'язків або перешкоді  їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;  

3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;  

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);  

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. 

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

   Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Для наукових і  практичних цілей створені різні  класифікації правопорушень. Види правопорушень  розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

  Види  правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості) :

- проступок

- злочини  

Проступок — відрізняється від злочину меншим ступенем суспільної небезпечності  

Злочин — відрізняється від проступку підвищеним ступенем суспільної небезпечності  

   Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.  

  Проступки можуть бути:

- конституційні,

- дисциплінарні,

- адміністративні,

- матеріальні,

- цивільно-правові.  

   Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.  

   Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.  

   Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.  

   Як  правило, вони регулюються нормами  адміністративної, фінансової та інших  галузей права і не пов'язані  з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).  

   Новим видом правопорушення є податкові проступки — суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.  

   Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.  

   Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові  проступки регулюються нормами  цивільного, сімейного, фінансового, аграрного  права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлюючий (компенсаційний) характер.  

   Залежно від характеру  цивільно-правового порушення розрізняють :  

— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;  

— позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.  

   Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне  заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.  

   Від проступку  слід відрізняти злочин.  

   Кримінальний  злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

   Якщо  суспільне небезпечний проступок  не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

   Якщо  проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

   Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.  

  Правопорушення  за сферами громадського життя:

- у сфері соціально-економічних відносин  

- у суспільно-політичній сфері  

- у сфері побуту і дозвілля  

  Правопорушення  за колом осіб:

- особисті  

- групові(колективні)  
 

   Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.  

   Звернемо  увагу на міжнародні правопорушення. Міжнародні правопорушення — це дії  або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.  

   Міжнародні  правопорушення:  

- міжнародні делікти (проступки) - наприклад, порушення торгових зобов'язань.

- міжнародні злочини - наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін. 

   У кожному із видів  правопорушень можливі:  

— рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;  

— повторність — вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.  

   Крім  того, частина осіб, які вчинили  правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення. Їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.  

   Причини правопорушень:  

1) фактори суб'єктивного характеру — низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);  

2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;  

3) недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту).  

   Однією  з характеристик суспільства  є правопорушність Якщо правопорушення — це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність — соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.  

   Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального  розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу виробництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).  

   Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в  її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності  в необхідних рамках є юридична відповідальність.  
 

2. Склад правопорушення, характеристика його елементів

   Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.  

  Склад правопорушення:

- суб'єкт  

- суб'єктивна сторона  

- об'єкт  

- об'єктивна сторона  

   Суб'єкти правопорушення — фізичні і юридичні особи

Фізичні особи  як суб'єкти правопорушення повинні  володіти деліктоздатністю, тобто здатністю  нести юридичну відповідальність. Вік  настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.  

   Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального  правопорушення виступають лише фізичні  особи, цивільного — фізичні і  юридичні особи, адміністративного  — переважно фізичні особи, а  в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).  

   Юридична  особа не може бути суб'єктом кримінального  злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.  

   Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну  дію конкретних фізичних осіб, яка  призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.  

   Суб'єктивна  сторона правопорушення — сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою серед них є вина — безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків.

   Вина  виражається у  формі умислу чи необережності:

- умисел 

- необережність

   Умисел :

- прямий — усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків.  

- непрямий — усвідомлення про­типравності своєї поведінки, але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків.

   Протиправна самовпевненість — усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам.  

   Протиправна недбалість — усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити  

   Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.  

   Об'єкт  правопорушення — порушене матеріальне  чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права.  

   Об'єктивна  сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення:

- протиправне діяння  

- шкідливий результат, що спричинився  

- причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом.

Наприклад, тілесне  ушкодження може бути тяжким, середньої  тяжкості, легким — відповідно до КК кожне з них утворює самостійний  склад злочину.

РОЗДІЛ 2. Юридична відповідальність. 

2.1. Поняття юридичної відповідальності 
 

   Юридична  відповідальність — це вид соціальної відповідальності.

    Вона  характеризується такими ознаками:

а) зовнішнім  характером;

б) застосуванням  лише за здійснені правопорушення;

в) зв'язком з  державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів;

г) визначеністю у нормах права.  

   Основною  рисою юридичної відповідальності є її тісний зв'язок з правом і  державним примусом. Тому її можна  розглядати як правовідносини, в яких держава має право застосувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопорушення і зобов'язані зазнавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права.  

   Юридична  відповідальність не зводиться до державного примусу, як і останній — до першої.

   Державний примус — це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осіб на поведінку людей. Він має різні форми, які можуть бути і не пов'язані з юридичною відповідальністю за правопорушення. Наприклад, примусовий медичний огляд, проведення карантинних заходів чи реквізицій. 

   Соціальне призначення юридичної відповідальності — охорона суспільних відносин —  реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна — на функції спеціальної і загальної превенцій. 

  Держава здійснює своє право  щодо застосування заходів  юридичної відповідальності у три етапи:

а) заборона суспільне небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм;

б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників;

в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат. 

   Здійснюючи  правомірну поведінку, суб'єкт вступає  у сферу дії права і виявляє  свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг:

- інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них;

- у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. 

   Відтак, правомірна поведінка як юридичний  факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів  правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків. 

   Здійснення  ж правопорушень тягне за собою  юридичну відповідальність у вигляді  застосування заходів державного примусу  каральної спрямованості, понесення  ними втрат особистого, організаційного  чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.