Правосвідомість

Вступ

     Свідомість людини являє собою форму відображення (пізнання) навколишнього світу, яка знаходить свій вияв у різних оцінках, критичних зауваженнях і пропозиціях щодо функціонування певних явищ і процесів, які таким чином включаються у сферу життєдіяльності людини і суспільства. Однією з найважливіших складових частин свідомості є правова свідомість людини. Виникаючи до або після права або разом з ним, правосвідомість супроводжує право протягом усієї правової історії, всього існування державно-організованого суспільства. Категорія «правосвідомість» служить для відображення особливого виміру правової дійсності, ставлення людей і суспільства до права, правової поведінки людей, правової діяльності держави, її інституцій. Правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, але водночас впливає на функціонування та розвиток правової системи. Вона є активним елементом системи правового регулювання суспільних відносин — право не може здійснювати свій регулятивний вплив інакше як через людей, безпосередньо впливаючи на їхню свідомість. За посередництвом правових  ідей та теорій, почуттів  та емоцій норми права, інші правові явища  оцінюються з точки зору життєвих потреб та інтересів людей і суспільства, справедливості, формуються   установки на  правову поведінку, уявлення  щодо критеріїв ефективності правового регулювання, шляхів реформування та удосконалення законодавства, судово-правової системи, юридичної практики.

     У демократичній   державі стрижнем правосвідомості є визнання принципу  верховенства права, життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності    та  безпеки людини як найвищої соціальної цінності, беззастережна повага до прав людини і громадянина як невід'ємних від особи можливостей, що становлять юридичний фундамент життєдіяльності людини.

     Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх суперечливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової  системи; виконують нормативні функції;регулюють суспільні відносини;            обумовлюються      одними        соціально-економічними,       політичними,

 ідеологічними ,культурними та іншими факторами.       Все це обумовлює їх єдність.

     Правосвідомість як важливий прояв права може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається при відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при застосуванні аналогії закону та аналогії права.

РОЗДІЛ І: Правосвідомість як різновид суспільної свідомості

     Правосвідомість, як форма суспільної свідомості, завжди є суб'єктивним явищем, зміст якої становлять:правові ідеї, поняття; уявлення людей про минуле чи бажане право; суб'єктивне ставлення до чинного права як феномену суспільного життя; масові емоційні реакції на право, на вчинки людей,особливо представників влади, та інші духовні елементи.

     Правосвідомість - це сукупність суб'єктивних елементів правового регулювання :ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових установок, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямків розвитку правової системи з точки зору забезпечення гідного існування людини, справедливості у міжлюдських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави та суспільства.¹

     Для правової свідомості характерні такі риси:

     Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості. Їй як і іншим формам суспільної свідомості (філософській, релігійній, моральній, політичній, естетичній),властиво відображати навколишній світ, однак не увесь, а лише певний його аспект - правову дійсність. В умовах формування засад правової,демократичної державності правова складова суспільної свідомості дістає додаткові стимули для свого розвитку, становлення як однієї з найважливіших її частин.

     Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особистість, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи і їх посадові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспільство в цілому. В правовій свідомості відбивається ставлення суб'єкта до права, юридичної практики, поведінки (діяльності) інших суб'єктів правовідносин, їх оцінка. Правосвідомість знаходить свій вияв на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елемента правової системи. Об'єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його виявів. Разом з тим вона може містити в собі оцінку права минулого (аналіз правових пам'яток,наприклад Римського права, Руської правди) або формувати уявлення про право бажане, майбутнє. На певних етапах розвитку суспільства правосвідомість може розглядатися як одна з форм права.

     Правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвитку право розуміння. Право, яке складається об'єктивно, відповідно до існуючих, іноді досить суперечливих уявлень, підходів суспільства щодо регулювання тих чи інших суспільних відносин, не може бути досконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні суперечності. Аналіз, оцінка права і практики його застосування дозволяє виявити існуючі недоліки. З урахуванням негативних оцінок формуються пропозиції щодо удосконалення окремих правових норм або цілих сегментів права (інститутів і галузей).

     Іноді, передусім на етапах трансформаційних змін суспільства, переходу від однієї до іншої моделі державності (наприклад від феодальної до буржуазної держави), чинне право вступає в суперечність з об'єктивною необхідністю розробки нових підходів до регулювання суспільних відносин, в першу чергу економічних стосунків. Ця ситуація спонукає прогресивні суспільні сили до пошуку нового бачення змісту, соціального призначення права.              Правосвідомість можна розглядати як своєрідний механізм саморегуляції поведінки (діяльності) людей. Це пояснюється її здатністю орієнтувати суб'єктів права в різних правових ситуаціях, робити правомірний вибір, приймати юридично значущі рішення.

     За  своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем. Компоненти, що утворюють її (ідеї, теорії, концепції, почуття, емоції, настрій, установки тощо), структурно об'єднуються в два відносно автономні компоненти - правову психологію та правову ідеологію.

     Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в тому, що якщо остання має переважно емоційний, поверховий характер, складається стихійно, переважно на основі повсякденного побутового досвіду людей, то правова ідеологія в процесі пізнання права прагне дійти до виявлення його суті, змісту, виявити існуючі закономірності і зв'язки,а отже, представити ці знання у вигляді певної догми.

     Правосвідомість підпорядковується загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості. Вона виступає, як специфічне відображення правової, соціальної, політичної реальності суспільства, реальних відносин, що існують у даному суспільстві.² Істотний вплив на правосвідомість виявляють інші форми суспільної свідомості ,перш за все політична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичні традиції, спосіб та уклад життя, який склався та ін.³

     Функції правосвідомості - це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

     До основних функцій правосвідомості належать:

• Когнітивна - пізнання  правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії,концепції, ідеї,носії правосвідомості набувають правові знання;
• Правотворча - правосвідомість знаходить своє об'єктивування, вираження, закріплення у праві. Правові нормативні акти виступають, як форми зовнішнього виразу правосвідомості суспільства в цілому і законотворчих органів держави зокрема. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;
• Регулююча - право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб'єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки;
• Оціночна  - правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб'єктів суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закону,і навпаки.

     У структурі правової свідомості виділяють три блоки:правові знання, правові оцінки і правові установки. Суб'єктом правосвідомості набуває правові знання у процесі осмислення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правового регулювання ,роль тих чи інших правозастосовних і правоохоронних органів держави тощо. Разом з тим, наявність певного обсягу правових знань ще не визначає рівня правосвідомості,який визначається також розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ,їхніх вимог, цілей та призначення.

     Необхідність і обсяг правових знань зумовлені включеністю суб'єкта у систему правових відносин. Набуття, засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особи. Крізь призму власного правового досвіду суб'єкт сприймає нові правові явища,що обумовлює наявність певного оціночного ставлення, яке відображується  значимості, цінності як одержаних знань, так і правової дійсності, з точки зору особи. Роль правових оціночних уявлень полягає у тому, що особа не просто здійснює дії, передбачені певними юридичними нормами, а осмислює свою поведінку з точки зору її законності, відповідності вимогам закону.

     Правові установки - це певні психологічні комплекси, які характеризують правову свідомість особи, впливаючи як на правову поведінку, так і на формування уявлень, оцінки правових явищ. Тобто, правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оціночну функції правосвідомості. За характером діяльності носіїв правосвідомість поділяється на: 1)професійно-юридичну (практично-юридичну та науково-юридичну) ;2) професійно - неюридичну; 3) непрофесійну або буденну.

     Взаємозв'язок правової свідомості і права має складний характер.З одного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волі суспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настанови суспільства або певної його частини, тобто їхню правосвідомість. З другого боку, правова система, яка склалася у суспільстві, виступає одним з найважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І,врешті, функціонування права ,його застосування і дотримання залежать від рівня правової свідомості.

РОЗДІЛ ІІ: Структурна характеристика правосвідомості

2.1 Правова психологія  як структурний елемент правосвідомості

     Правова психологія (побутова правосвідомість) - рівень сприймання права, заснований на почуттях, емоціях, переживаннях. На таке сприймання впливають звичаї, традиції, переконання, упередження, притаманні окремим соціальним групам. Правова психологія становить собою психічне відображення всієї системи права та його елементів у буденній свідомості населення та окремих його груп, що формується в результаті повсякденної життєдіяльності. Це своєрідний "дух права"  у народі та державних структурах, ступінь реального існування правових ідеалів і цінностей, дійсної авторитетності права, що знаходять своє вираження у соціально-психологічних феноменах: громадських поглядах та настроях, громадській думці, правових традиціях та звичаях, реально функціонуючих групових нормах, що регулюють відносини та поведінку і т. ін.⁴

     Змістом правової психології виступають почуття, емоції, переживання, настрої, звички, стереотипи, що виникають у людей у зв'язку з існуючими нормами і практикою їх реалізації. Радість чи обурення з приводу прийняття нового або скасування старого закону, відчуття задоволення чи незадоволення практикою застосування юридичних норм, дій правоохоронних органів, нетерпиме чи байдуже ставлення до порушень встановлених правил - це ті правові почуття та емоції, що в своїй сукупності утворюють сферу правової психології.

     Сферою "застосування" правової психології є індивідуальні та стихійно-масові відносини людей.

     Структура правової психології групи складається з наступних елементів:

     Правова освіченість - сукупність знань, якими володіють члени групи стосовно правової системи суспільства, ролі права та законності у житті суспільства, власних правах і обов'язках, способах їх реалізації і т. ін. Правова освіченість є продуктом цілеспрямованої діяльності держави та її інститутів щодо підвищення правової освіченості громадян, вивчення правових питань у освітніх установах, роботи керівників та громадських організацій із правової освіти, власних ініціативних зусиль групи та її членів із підвищення рівня своєї правової освіченості.

     Правова поінформованість - знання групою та її членами законів та інших правових настанов, як уже діючих, так і нових, що розробляються суб'єктами правотворчості, а також уміння орієнтуватися в них при прийнятті рішень, котрі стосуються власного життя і діяльності. Цей компонент не може бути сформований раз і назавжди. Він може знаходитися на належному рівні розвитку якщо потрібна людям інформація постійно до них надходить, якщо це відбувається відповідно до вимог часу і потреб громадян, якщо надходження такої інформації та коментарі до неї надаються компетентними людьми та характеризуються вірогідністю.

     Правова громадська думка - це притаманна групі точка зору стосовно того чи іншого закону, нововведення, рішення державних органів, дій держапарату та правоохоронних органів, роботи судів і т. ін. Правова громадська думка виникає під час отримання правової інформації та практики взаємодії з правовою системою, державними і спеціальними юридичними органами та їх представниками. Психологічні механізми, що перетворюють громадську думку у дієву правову силу, приводяться у рух правовою інформацією, що надійшла. Спочатку відбувається пізнавальна діяльність (сприйняття, осмислення, усвідомлення інформації), в ході якої створюється образ правового феномену, що одразу переводиться у його оцінку, яка переростає в емоційне ставлення до неї (у діапазоні схвалення-несхвалення) та спонукання до групового реагування-правомірної поведінки, ігнорування, протестної чи протиправної діяльності. Така реакція привносить дещо нове у правову психологію та поведінку групи.

     Правовий клімат - комплексний феномен у вигляді цілісної характеристики психологічної атмосфери правового життя групи. Визначальну роль у ньому відіграють групові настрої - переживання та почуття, викликані реакцією на різноманітні правові події. Настрої правового протесту, правового нігілізму, правового задоволення чи незадоволення, правових сподівань, правової впевненості можуть виникати у зв'язку з низьким рівнем життя, реальною правовою захищеністю громадян, результатами діяльності правоохоронних органів із протидії злочинності, характером висвітлення правових питань у засобах масової інформації і т. ін.

     Правовий досвід - особливий психолого-правовий феномен, що виникає внаслідок правових подій (динамічних, разових, повторних), котрі відбуваються у групі. Досвід втілюється в досить стійких соціально-психологічних утвореннях, що надають правовій психології групи певних рис та характерного вигляду.

     Правовий досвід втілюється, перш за все, у правових переконаннях групи-сукупному продукті окремих думок, що виникають у відповідь на правові питання та відіграють роль групового правового світогляду.

     Правова психологія існує на двох рівнях: правова психологія групи та індивідуальна правова психологія.⁵

     Правова психологія групи включає в себе всі явища психіки (усвідомлені, малоусвідомлені, неусвідомлені та безсвідомі) при вирішальній ролі свідомості - вона є основною в регуляції поведінки членів групи, що виражається у санкціонуванні, заохоченні чи засудженні, забороні правомірної або, навпаки, неправомірної поведінки членів групи. Свідоме також визначає і реакції групи на юридично значимі події, що відбуваються поза межами групи, це виражається в активній чи пасивній підтримці чи засудженні таких подій.

     Правова психологія особистості має свою структуру, яка за формою та змістом тісно переплітається із загальною структурою особистості та її якісними характеристиками. Структуру правової психології особистості складають:

- спрямованість на правомірну  поведінку;

- правова компетентність;

- морально-правові компоненти  особистості;

- психофізіологічні властивості.

     Спрямованості на правомірну поведінку належить пріоритетна роль у правовій психології особистості. Вона визначає вибірковість активності і відносин особи, включаючи взаємовідносини з правовою системою, і включає в себе її правоорієнтаційні рушійні сили:

1) гармонійно розвинені  духовні і матеріальні потреби,  відсутність криміногенних деформацій (алкоголізму, наркоманії тощо);

2) високий рівень правової  культури - правові погляди, ідеї, переконання, ідеали справедливості, законності, рівності, єдності прав  та обов'язків і т. ін.;

3) правомірні цілі, плани,  наміри у житті та діяльності  за умови повної неприйнятності  протиправних.Правова психологія  особистості створює імунітет  до протиправних намірів та  їх конкретизації у будь-яких життєвих намірах та планах;

4) правові установки, що  знаходять вираження у пильній  та стійкій увазі та інтересі  до правових аспектів життя  суспільства, колективу, групи,  членом яких є особа, та суто законному їх вирішенню;

5) зацікавленість та потреба  у правомірній поведінці та  сприянні укріпленню законності  й правопорядку, в особистій посильній  участі у такій роботі, у підтримці  правоохоронних органів, у вжитті  заходів для дотримання правових  норм і правил у своєму оточенні, в сім'ї, на роботі, у наданні  допомоги людям, які зробили  помилку та вступили у конфлікт  із законом, але зрозуміли хибність  своїх поглядів і готові спокутувати  провину;

6) правові мотиви - рушійні  сили особистості, виражені в  особистісній цінності правомірної  поведінки, у відповіді для  себе на запитання "заради  чого?".

     Правові мотиви можуть бути декількох різновидів:

- громадський: "у суспільстві,  де немає порядку, жити неможливо.  Усі повинні підтримувати порядок.  Якщо я не буду поводитися  гідно, порядку ніколи не буде";

- державний: "держава створена  для того, щоб підтримувати порядок,  для чого і видає закони. Необхідно  ці закони поважати, інакше порядку  не буде":

- громадянський: "закон визначає мої свободи, права і обов'язки та забезпечує їх. Як громадянин я можу скористатися ними та отримати те. що передбачено та гарантовано правом";

- колективістський: "підтримання законності і порядку - спільна справа, в яку і я маю зробити посильний внесок";

- мотив особистої гідності: "не хочу бруднити совість  злочинними вчинками";

- мотив доцільності: "діючи  за законом, я досягну більше".

     Особистості зі стійкою правомірною поведінкою притаманні мотиви, що знаходяться на верхніх рівнях ієрархії.

     Правова компетентність забезпечує правильне розуміння юридично значимих ситуацій та прийняття правомірних рішень. Компонентами правової компетентності є:

     Правова освіченість - обсяг правових знань, необхідний для адекватної правової регуляції своїх вчинків, відносин, прийняття повсякденно-побутових та професійних рішень.

     Правові уміння і навички - їх обсяг також визначається місцем даної особи у правовій сфері. Щонайменше, кожен громадянин повинен: володіти навичками правової регуляції поведінки у різних життєвих ситуаціях (на вулиці, в дорозі, у громадських місцях, в сім'ї, під час відвідування державних установ і т. ін.); вміти вирішувати незначні правові проблеми (звернутися до державних органів за консультацією, оформити юридично значимі документи, вірно діяти у випадках, коли він стає винуватцем чи очевидцем правопорушення, виявляє факти чи речі, що можуть мати юридичне значення);

     Підготовленість, що сприяє зниженню особистої віктимності: знання, що підвищують особисту обережність, обачність; навички поведінки, що знижують ризик стати жертвою (при потраплянні у небезпечні місця, спілкуванні з підозрілими особами); розвинута спостережливість, зібраність, самовладання, спеціально засвоєні навички самозахисту тощо.⁶

     Морально-правові компоненти особистості - визначають методи та засоби досягнення цілей. До морально-правових компонентів особистості слід віднести: ставлення до життя, до використання його можливостей, що характеризується осмисленістю, цивілізованістю, порядністю, гідністю та правомірністю; повагу до закону та законності, ставлення до них як до норм життя, що затверджують та захищають найвищі моральні цінності, як до блага, без якого неможливо цивілізованим шляхом реалізувати себе, свої життєві плани, як до найбільш надійного способу розв'язання проблем, як до сили, що покликана та здатна захищати права і свободи від злочинних посягань;цивілізоване ставлення до власних прав і свобод, яке можна сформулювати наступним чином: "Мої права і свободи закінчуються там, де починаються права і свободи іншої людини";повагу до свого громадського обов'язку, почуття відповідальності за надані суспільством права і свободи, відповідальне виконання обов'язків у трудовому колективі, сім!, стосовно інших осіб; неприйняття корпоративної, групової відповідальності та дружби, коли йдеться про аморальні, протиправні вчинки; вибір правомірних методів і засобів задоволення власних потреб, досягнення цілей, реалізації намірів; стійкість до спокус та можливостей, які містяться у протиправних шляхах задоволення потреб, легкої наживи та збагачення; високоморальне, вимогливе ставлення до себе, до власної поведінки у суспільстві, що характеризуються розумінням органічної єдності своїх прав і обов'язків, обов'язком задовольняти власні потреби та інтереси, не завдаючи шкоди іншим людям і суспільству в цілому; розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, які не дозволяють здійснювати вчинки, що принижують особистість не тільки в очах інших, а й у своїх власних та можуть призвести до втрати самоповаги; повагу до правоохоронних органів, їх представників, до безумовного виконання їх вимог та надання допомоги в укріпленні законності і правопорядку.

     Психофізіологічні якості особистості за умови нормально розвиненої психіки не визначають ні цілі, ні мотиви, ні способи дій особи, але визначають динаміку перебігу психічних процесів. Це знаходить своє вираження у різній силі, рухливості, швидкості, узгодженості, емоційній забарвленості проявів індивідуально-психологічних особливостей.

2.2 Правова ідеологія:  поняття та зміст

     Ідеологія – це одне з найсуперечливіших понять у соціальних науках. У будь-якому випадку це є сукупність менш чи більш тісно пов’язаних між собою переконань, настанов і поглядів.

     За допомогою поняття "ідеологія" окреслюється три комплекси духовних явищ: 1) різноманітні специфічні види переконань (наприклад, політична, релігійна ідеологія); 2) сукупність ідей і переконань, які є до певного рівня спотвореними або помилковими (ідеологія протиставляється науці; ідеологічний погляд, на відміну від наукового, не потребує доказування, оскільки не може бути доказаним. Відповідно, ідеологія у цьому контексті набуває характеру суб’єктивності, а наукове знання повинно бути об’єктивним. Тобто ідеологія приймається людьми на віру); 3) будь-яка сукупність ідей і переконань, яка охоплює найрізноманітніші сфери – від наукового знання до релігії і буденних (повсякденних) уявлень про належну поведінку, незалежно від того, істинні ці переконання чи хибні. 

      Сказане повною мірою стосується і правової ідеології. Остання може бути окреслена як відображення у суспільній свідомості такого важливого і складного компонента соціального життя, яким є право, і є, перш за все, такою теоретична свідомість, яка розглядає право як першооснову життя суспільства, осмислює соціальну реальність крізь призму правових уявлень. Тобто правова ідеологія виступає синонімом юридичного світогляду.

     Отже, правова ідеологія – це вищий рівень правосвідомості, що становить собою систематизовану, виражену у правових категоріях (законності, справедливості, рівності, єдності прав та обов'язків і т. Ін.), правових і наукових документах та втілену у об'єктивному праві науково обґрунтовану та схвалювану державою концепцію про роль права й способи використання його можливостей в інтересах розбудови правової держави, гарантованого забезпечення прав громадян і розвитку суспільства як гуманного і правового.⁷

     Правова ідеологія відповідає рівню науково-теоретичного відображення і засвоєння дійсності. Вона характеризується цілеспрямованим, науковим або філософським осмисленням права як цілісного соціального інституту не в окремих його проявах (наприклад, у вигляді тих чи інших норм, судових рішень та ін.), а як самостійного елементу суспільства (культури, цивілізації). У сфері ідеології і через ідеологію знаходять відображення потреби й інтереси соціальних груп, націй, держав, світового співтовариства в цілому.

     Правова ідеологія прагне до виявлення сутності, соціального розуміння природи права, робить спробу уявити його у вигляді закінченої культурно-історичної філософії й догми.

     Правова ідеологія, будучи багаторівневою, може знаходити свій вираз у конкретній системі права⁸. Іншими словами, будь-яке право є виразом конкретних ідей, конкретного соціального світогляду і як таке ідеологічно впливає на суспільну свідомість загалом і на свідомість конкретних осіб зокрема (особливо чітко це видно в законодавстві перехідних і революційних періодів, наприклад, Кодекс Наполеона). Правова ідеологія виступає також як сукупність існуючих концепцій, вчень, теорій про сутність права, його роль у житті суспільства, співвідношення з державою. Зрештою, правова ідеологія – це правовий порядок або "право в дії", правова свідомість суспільства тощо.

     Сферою "застосування" правової ідеології є вираження інтересів та потреб достатньо оформлених, інституціоналізованих соціальних товариств: політичних партій, громадських рухів, держави, міждержавних об'єднань. Так, ті чи інші політичні організації, що беруть участь у сучасних владних відносинах, створюються, як відомо, на основі певної політико-правової ідеології - ліберальної, консервативної, християнської, марксистської та ін. В цьому випадку правова ідеологія виконує своє основне призначення: вона служить своєрідним соціальним орієнтиром - програмою діяльності організованих у партії рухів, у цілому політичної системи суспільства, дозволяє людям діяти усвідомлено й доцільно для досягнення відповідних соціальних і правових ідеалів.

     Типи правової ідеології:

• ліберально-прогресистський тип правової ідеології, який, утвердившись у США, забезпечує процес соціальних змін шляхом саморегулятивної адаптації соціокультурних елементів до економічної системи країни.
• консервативний - зумовлюється наявною демократією, винагородою та соціальною мобілізацією, проте відсутністю соціальних змін.
• тоталітарному типу правової ідеології властиве перебільшення ролі винагороди, соціальної мобілізації та безальтернативності мети розвитку й відсутність демократії.
• модернізаційний тип правової ідеології будується за ознаками наявності мобілізації, економічного прогресу та демократії, однак відсутності  адекватної винагороди, яка винесена за межі поточної історичної ситуації

     Важливим засобом правового забезпечення процесу соціальних змін, як свідчить світовий досвід, є правова ідеологія, процес формування котрої має бути підпорядкований завданням утвердження України як правової, соціальної, суверенної, демократичної країни, правової держави і громадянського суспільства. Саме тому правову ідеологію цілком слушно розглядають, з одного боку, як ідейну противагу, свідоме обмеження й заборону щодо неправомірних явищ і дій, а з другого – як сукупність концептуально обґрунтованих ідей, принципів і положень, стимулів і мотивів, що сприяють зміцненню й утвердженню правомірних засад функціонування держави та суспільства, позиціонування країни в європейському і світовому просторі.