Правові акти органів виконавчої влади

План

Вступ

1. Поняття, юридичне значення, види i вимоги, що ставляться

правових актiв органiв виконанчої влади.

2. Дія правових актiв органiв виконаної влади. Порядок пiдготовки, видання, припинення, змiни, зупинення i вiдмiни актiв управлiння.

З. Акти управлiння, що приймаються органами внутрiшнiх справ.Особливості.

4. Поняття актів управління.

Висновки

Список  використаної лiтератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Існування суспiльства i держави, уся органiзацiя суспiльного життя немислимi без повсякденної державно-владної дiяльностi з управлiння економiкою, адмiнiстративно-правовою сферою, соцiально-культурним будiвництвом, мiжгалузевими зв’язками.

     Неодмiнним iнструментом, за допомогою якого держава здiйснюе управлiння, е правовi акти державного управлiння. З ними пов’язане здiйснення державних функцiй i розв’язання будъ-яко соцiальної проблеми. Саме в них мiститься переважна частина всiх наявних у державi правових прйписiв, якi поширюються практично на всi державнi органи, недержавнi структури, посадових осiб чи громадян.

     Здiйснюючись повсюдно, на рiзних рiвнях керiвництва, великою кiлькiстю державних органiв, правовi акти органiв виконавчої влади здебiльшого становлять значну i рiзноманiтну систему правових засобiв щодо реалiзацiї законiв, закрiплення i розвитку сучасних громадських вiдносин.

     Отже, встановлення і застосування  правових норм безпосередньо пов’язано з правовими актами органiв виконавчо влади. Бiльше того, правовi акти органiв виконавчої влади — це єдиний спосiб створення i застосуванвя правових норм у процесi управлiнської дiяльностi. Визначення поняття правових актiв управлiння — одна з найскладнiших проблем сучасного адмiнiстративного права. В юридичнiй лiтературi, у тому числi й навчальнiй, їх найчастiше визначають як форму державного управлiння, документ, волевиявлення, припис, дiю.

     Основний смисл складностей щодо визначення поняття державного управлiння полягає, головним чином, у з’ясуваннi характеру його соцiальної природи. Вiн зумовлений насамперед одночасною належнiстю актiв до право- них та управлiнських явищ. Зрозумiло, державне управлiння розглядати у вiдривi вiд права не можна, так само як i право неможливо розглядати без його регулюючих, управлiнських функцiй. Проте саме акти виявилися в епiцентрi взаємозалежностей права й управлiння, саме їх генетична двоєднiсть дозволила видiлити таку категорiю, як юридичний механiзм управлiння.

     У данiй курсовiй роботi ми розглянемо питання видання та реалiзацiї правових актiв органiв виконанчої влади. дослiдимо їх походження, юридичне значення, охарактеризуемо основнi властивостi. Наведемо класифiкацiю i охарактеризусмо окремi види правових актiв органiв виконанчої влади. Зупинимося на порядковi пiдготовки, видання, змiни, зупинення та скасування правових актiв органiв виконавчої влади. Окремо розглянемо акти управлiння, що приймаються органами внутрiшнiх оправ та їх особливостi. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Поняття, юридичне значення, види i вимоги, що ставляться до правових актiв органiв виконавчої влади. 

     Центральне мiсце в дiяльностi органiв державно влади посiдає видання правових актiв. Це основна юридична форма виконавчої i розпорядчої дiяльностi.

     Правовi акти управлiння являють собою певний вид управлiнських рiшень, що приймаються суб’єктом управлiння i обов’язковi до виконання усiма керованими об’єктами.

     Слово “акт” походить з латинської мови (actum) i означає дослiвно — документ.

     У повсякденнiй i рiзностороннiй роботi органiв виконавчої влади одне з центральних мiсць посiдає прийняття правових актiв, що є однiєю з форм виконавчо-розпорядчої дiяльностi.

     Правовi акти органiв виконавчої влади — це пiдзаконне офiцiйне рiшення, прийняте органом виконавчої влади або його посадовою особою в межах їх компетенцiї в односторонньо-владному порядковi з дотриманням належної процедури i встановленої форми, яке викликає юридичнi наслiдки.

     У деяких джерелах дають таке визначення юридичного акта управлiння:

     Юридичний акт управлiння — це вольова, владна дiя органу управлiння, що здiйснюється у встановленiй законом правовiй формi.

     Актам управлiння притаманнi ряд особливостей (ознак), якi дозволяють вiдмежовувати їх вiд iнших юридичних актiв: законiв, актiв правосуддя, протестiв i подань прокурорiв, цивiльних та iнших угод. [ 9.с. 124]

     Основними ознаками правових актiв органiв виконавчої влади є:

     1) акт управлiння має юридичну силу, носить державно-владний характер i обов’язковий для тих, кому адресований. Виконання акта управлiння гарантується, а при необхiдностi забезпечується примусовою силою держави. Юридичний характер акта управлiння — спiльна риса актiв органiв держави. Специфiка юридичного характеру акта управлiння полягає в тому, що в ньому мiститься державно-владне вирiшення питань управлiння;

     2) вони видаються в односторонньому порядку, виходять вiд компетентного органу держави або посадової особи — суб’єкта державного управлiння. Ця властивiсть акта управлiння зберiгається i при узгодженому виданнi його кiлькома органами управлiння. У цьому випадку вiн виражає колективну волю суб’єктiв управлiння;

     З) акт управлiння або встановлює обов’язковi правила поведiнки, або регулює конкретнi управлiнськi вiдносини, тобто тягне за собою виникнення, змiну або припинення правовiдносин, таким чином, акт управлiння регулює як абстрактнi, так i конкретнi суспiльнi вiдносини у сферi управлiння. У цьому розумiннi юридичний акт управлiння с актом-регулятором;

    4) вони носять творчий характер, оскiльки спрямованi на оптимальне вирiшення питань управлiння. Вiд суб’єкта управлiння, що видає акт управлiння, вимагається творчий, науковий всестороннiй пiдхiд, облiк i глибокий аналiз фактичних даних;

    5) юридичний акт управлiння приймасться суб’єктом управлiння тiльки з тих питань, якi належать до його компетенцiї, i в порядку, визначеному законодавством. Такий порядок, в основному, визначається адмiнiстративно-процесуальними нормами;

    6) вони видаються на основi i по виконанню закону, тобто вони є пiдзаконними. Закон має вищу юридичну силу в порiвняннi з юридичними актами управлiння;

    7) юридичнi акти управлiння є пiдставою для виникнення інших правовiдносин (цивiльних, трудових тощо).[З]

     Юридичне значення актiв управлiння полягає в наступному:

     - вони встановлюють, змiнюють або вiдмiнюють норми права (йдеться про нормативнi акти управлiння);

    - покладають конкретнi обов’язки на об’єкти управлiння або надiляють їх певними правами;

    - виступають в якостi юридичних фактiв, тобто пiдстав для виникнення, змiни або припинення правовiдносин у сферi державного управлiння;

    - вони можуть бути пiдставою для видання iнших юридичних актiв;

    - вони можуть служити доказом для суду, бути пiдставою для порушення судової справи;

    - вони можуть бути умовою чинностi iнших правових актiв. 

    Правовi акти органiв виконавчо влади вiдрiзняються вiд iнших правових актiв державних органiв, а також актiв об’єднань громадян.

    Вiд законiв вони вiдрiзняються тим, що закони мають вищу юридичну силу щодо юридичних актiв управлiння. Акти управлiння мають пiдзаконний характер, видаються на основi i з метою виконання законiв. У разi невiдповiдностi юридичного акта управлiння вимогам чинного законодавства, вiн визнається нечинним i пiдлягає скасуванню.

    Вiд судових актiв (вироку, рiшення, ухвали, постанови) юридичнi акти управлiння вiдрiзняються як юридичними властивостями, так i пiдставами й порядком прийнятгя. Судовий акт — це правова форма вираження правосуддя. У бiльшостi випадкiв вiн е актом застосування правово норми щодо осiб, якi порушили закон, права чи законнi iнтереси iнших суб’єктiв права. Судовий акт, як правило, це — iндивiдуальний акт, який приймасться у зв’язку з розглядом i вирiшенням судом справи про правопорушення або спору про право. На вiдмiну вiд судових актiв, бiльшiсть актiв управлiння видається у зв’язку з вчиненням суб’єктами управлiння правомiрних дiй з метою здiйснення державного управлiння окремими галузями та сферами суспiльного житгя. Крiм того, суддi абсолютно незалежнi у прийнягггi судових рiшень i керуються тiльки законом. Нiхто не вправi дати вказiвку суддi щодо змiсту того чи iншого судового рiшення. Акти управлiння приймаються не тiльки на основi закону, ай на пiдставi актiв управлiння органiв вищого рiвня, приписiв, вказiвок та розпоряджень (як письмових так i усних) компетентних державних органiв та

посадових осiб. Характерною вiдмiннiстю юридичних актiв управлiння вiд судових актiв є те, що судовi акти носять, переважно, iндивiдуальний характер, не мiстять правових норм i вичерпують себе одноразовим використанням чи застосуванням. Акти управлiння, як правило, мають нормативний характер, адресуються невизначеному колу осiб, мiстять правовi норми i передбачають багаторазове їх виконання чи застосування.[14. с. 91]

    Вiд актiв прокурорського нагляду (протест, подання, припис) юридичнi акти управлiння вiдрiзняються тим, що акти прокурорського нагляду є формою реагування прокурора на порушення законностi, не мiстять у собi правових норм, а також приписiв управлiнського, виконавчо-розпорядчого характеру, що притаманне актам управлiння. 

     Правовi акти органiв виконавчо влади є — це надзвичайно численна група правових актiв, якi вiдрiзняються мiж собою за юридичними властивостями,    формою вираження та багатьма iншими критерiями.

    Правовi акти органiв виконавчої влади класифiкують за певними критерiями: за юридичними властивостями, за часом дiї, за територiєю дiї, за характером компетенцiї органiв, що видають акти управлiння, за органами, що видають акти, за формою вираження.

    За юридичними властивостями акти управлiння подiляють на:

    • нормативнi;

    • iндивiдуальнi (адмiнiстративнi);

    • змiшаного характеру.

    Нормативнi акти управлiння — це основний вид актiв управлiння, що не тiльки мiстять, а й безпосередньо встановлюють загальнi правила поведiнки. Це

— акти-регулятори. Вони регламентують суспiльнi вiдносини у певних сферах, є безпосереднiм механiзмом реалiзацiї законiв. Нормативним актам властивий загальний характер (поширюються по всiй територiї держави, адресуються великим контингентам людей i т.п.), їм притаманна стабiльнiсть, їхня юридична сила зберiгається незалежно вiд виконання приписiв акта в часi.

    Iндивiдуальнi акти — наступний вид актiв у цiй класифiкацiї. Вони видаються для вирiшення можливостями норм адмiнiстративного права конкретних управлiнських справ та ситуацiй. Стосуються конкретних дiй, фактiв, випадкiв, органiзацiйних заходiв, адресуються конкретним особам i породжують iндивiдуальнi права й обов’язки (звiдси й найменування — iндивiдуальнi акти). Цi акти iнколи називають адмiнiстративниМи.

iндивiдуальнi акти грунтуються на нормативних актах, реалiзуючи останнi в умовах конкретних життевих випадкiв, юридичних фактiв. Отже, iндивiдуальнi акти вичерпують себе одноразовим застосуванням (звiдси i Тхня друга назна — “акти застосування норм права”).

    Особливий рiзновид юридичних актiв управлiння — змiшанi, або рiзнорiднi акти, що мiстять одночасно нормативнi, iндивiдуальнi та ненормативнi приписи. Наприклад, рiшення мiсцевої ради можуть включати поряд з нормативними приписами iндивiдуальнi та процедурнi правила, наглядово-контрольнi приписи тощо.

    За часом дiї юридичнi акти управлiння подiляються на акти:

    • а невизначеним строком дiї (безстроковi),

    • строковi;

    • тимчасовi.

    Якщо в актi управлiння не визначений строк його дiї, то вiн є чинним до тих пiр, поки не буде вiдмiнений iншим актом. Якщо в актi вказаний строк його дiї, то вiн втрачає силу пiсля вказаного строку. Тимчасовi акти дiють невизначений, але короткочасний строк. В їх назвi має бути зазначено, що вони с тимчасовi.

     За територiєю дiї акти управлiння подiляються на: загальнодержавнi та мiсцевi.

    За характером компетенцiї органiв, що видають акти, останнi подiляються на акти: загального, мiжгалузевого, галузевого управлiння.

    За органами, що видають акти, це — акти, що видаються Президентом України, Кабiнетом Мiнiстрiв України, центральними та мiсцевими органами виконавчої влади.

    Президент України на основi i на виконання Конституцiї та законiв України в межах своєї компетенцiї видає укази i розпорядження, якi є обов’язковими до виконання на територiї країни.

    Кабiнет Мiнiстрiв України уряд Автономної Республiки Крим видають постанови i розпорядження на основi i на виконання законiв, постанов вищого органу законодавчої влади та уряду. Постанови з важливих питань державного управлiння приймаються в колегiальному порядку. Вони є нормативними актами вищої юридичної сили. Для них обов’язкова письмова форма. З метою надання Їм широкого розголосу публiкуються в офiцiйних виданнях. Розпорядження — акт управлiння, що видається одноособово прем’єр-мiнiстром, першим вiце-прем’єром з метою вирiшення питань оперативного характеру, якi не вимагають колегiалъного обговорення. Норм права цi акти не встановлюють, набирають чинностi з моменту прийнятгя. Розпорядження КМ України не публiкуються.[5]

    У вiдповiдностi з Указом Президента України вiд 10 червня 1997 року “Про порядок офiцiйного оприлюднення нормативно-правових актiв та набрання ними чинностi”, нормативно-правовi акти Верховної Ради України i Президента України набирають чинностi через десять днiв з дня їх офiцiйного оприлюднення, а акти Кабiнету Мiнiстрiв України — з моменту їх прийняття.

    Мiнiстри, голови державних комiтетiв, керiвники вiдомств вiддають накази, iнструкцiї, правила, положения в межах своєї компетенцiї, на пiдставi i на виконання дiючих законiв, а також урядових постанов i роэпоряджень.

    Голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй видають розпорядження. Серед нормативних актiв мiсцевих органiв виконавчої влади особливе мiсце займають рiшення, що передбачають адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за їх порушення.

    Вiдповiдно до Положення про обласну, Київську, Севастопольську мiську державну адмiнiстрацiю та Положення про районну, районну у мiстах Києвi та Севастополi державну адмiнiстрацiю, вказанi органи державної виконавчої влади приймають вiдповiдно до законодавства рiшення, що передбачають за їх порушення адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, з питань боротьби iз стихiйним лихом i епiдемiями, також рiшення з питань боротьби з епiзоотiями, за порушення яких встановлено вiдповiдальнiсть Кодексом України про адмiнiстративнi правопорушення.

    Крiм цього, обласнi Кивська i Севастопольська мiськi державнi адмiнiстрацiї затверджують правила, за порушення яких передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть ст. 152 (порушення правил благоустрою територiй мiст та iнших населених пунктiв), ст. 159 (порушення правил торгiвлi на ринках), ст. 182 (порушення тишi в громадських мiсцях) Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення.

     У таких рiшеннях завжди чiтко визначений орган, на який покладається обов’язок здiйснення контролю за його виконанням. У бiльшостi випадкiв такi контролюючi функцiї покладаються на мiлiцiю, що виступає контролюючою iнстанцiєю чи самостiйно, або спiльно з iншими органами державного управлiння (наприклад, з органами охорони здоров’я з питань дотримання санiтарних правил, органами торгiвлi — з питань дотримання правил торгiвлi).

    Вони в обов’язковому порядку публiкуються у мiсцевiй пресi для загального ознайомлення населения, а тексти деяких з них вивiшуються, крiм цього, у найдоступнiших для населения мiсцях. 

    Виконавчi комiтети мiсцевих рад приймають рiшення, тобто правовий акт, що приймаеться в колегiальному порядку, а також роэпорядження.

    Керiвники вiддiлiв, управлiнь виконкомiв, керiвники пiдприємств, установ, органiзацiй видають накази, розпорядження, iнструкцiї.

    За формою вираження юридичнi акти управлiння подiляються на:

    • словеснi (письмовi i уснi);

    • конклюдентнi.

    До актiв управлiння ставляться певнi вимоги, якi можна подiлити на:

    • вимоги загального характеру;

    • спецiально-юридичнi;

    • органiзацiйно-технiчнi.

    Серед загальних вимог чiльне мiсце посiдає застосування системного пiдходу до вироблення (конструювання) приписiв юридичних актiв управлiння. При цьому сфера управлння має розглядатись як система (суб’єкт управлiння, його об’єкти, вiдповiднi зв’язки, їхня структура, режим вiдповiдальностi тощо). Системний пiдхiд до того ж передбачає врахування при опрацюваннi, прийняттi акта iснування та впливу рiзних чинникiв — полiтичних i економiчних, технiчних та органiзацiйних, матерiально-речових i фiнансових, кадрових та соцiально-побутових, етнiчних i моральних, багатьох iнших. Системний пiдхiд побудований на тому, що складну проблему подiляють на певну кiлькiсть дрiбнiших пiдпроблем, оптимальним шляхом їх вирiшують, i синтезують цi частковi рiшення у загальне вирiшення проблеми.

    До загальних вимог, що висуваються до актiв управлiння, вiдносять також їх об’єктивну необхiднiсть, актуальнiсть, стабiльнiсть.

    Юридичнi акти управлiння мають бути об’єктивно необхiдними на даний iсторичний момент. Очищення законодавства вiд застарiлих норм, законоданчих та нормативних актiв — це закономiрний процес, бо правовi регулятори мають створювати умови для безпосереднього розвитку продуктивних сил країни, становлення виробничих вiдносин нового типу, їх захисту.[1 1.с.142]

     З iншого боку, не можна без нагальної потреби створювати, змiнювати, виправляти, скасовувати акти управлiння. Нестача юридичних регуляторiв є такою ж небезпечною, як i їх надмiрнiсть.

     Акти управлiння мають також вiдповiдати вимозi iнформацiйної мiсткостi: маї забезпечуватись повнота, оперативнiсть, вiрогiднiсть i актуальнiсть iнформацiї, що включаїться до акту управлiння.

    Спецiальнi юридичнi вимоги щодо актiв управлiння витiкають iз приписiв Конституцi та законодавства України. Це, по-перше, пiдзаконнiсть актiв управлiння. Вона виявляє себе в тому, що юридична сила акта управлiння передається йому законом або нормативним актом органiв виконавчої влади вищого рiвня. Тому управлiнський акт має точно й повнiстю вiдповiдати метi, приписам, вимогам законодавчого акту, на виконання якого його видано. Лише пiдзаконнi акти є дiйсними актами, тобто такими, що здатнi виявляти свою юридичну дiю.

    Iнший аспект пiдзаконностi — це видання актiв управлiння у межах компетенцiї державного органу. Порушення меж правового регулювання, яке визначене органу законоданчим актом, робить акти цього органу незаконними, а отже — недiйсними.

    Гарантiєю дiєвостi актiв управлiння  є презумпцiя правильностi актiв — вони дiють доти, доки їх не скасовано (або зупинено) у порядку, передбаченому законодавством.

    Органiзацiйно-технiчнi вимоги полягають в дотриманнi правил оформлення актiв управлiння.

   Дотримання форми актiв — одна з перших умов їхньої правомiрностi та дiєвостi.Правовi форми актiв управлiння подаються у Конституцї, законоданчих актах, у єдинiй державнiй системi дiловодства.

    Правова форма акта управлiння — це спосiб зовнiшнього вираження приписiв органiв управлiння. Це також спосiб викладення правового матерiалу в письмових актах.

    Зовнiшнiй вияв (форма вираження) актiв управлiння може бути письмовий та усний. Письмова форма для актiв обов’язкова, коли саме така форма зазначена у Конституцiї, iнших законодавчих актах. Така ж форма обов’язкова для актiв управлiння з фiнансових, матерiально-технiчних та кадрових питань. 

    Таким чином, юридичний акт управлiння — це пiдзаконне офiцiйне рiшення, прийняте органом виконавчої влади або його посадовою особою в межах їх компетенції в односторонньо-владному порядковi з дотриманням належної процедури i встановленої форми, яке викликає юридичнi наслiдки.

    Основними ознаками юридичного акта управлiння є те, що вiн має юридичну силу, носить державно-владний характер, видається в односторонньому порядку i обов’язковий для тих, кому адресований.

    Юридичне значення правових актiв органiв виконавчої влади полягає в тому, що вони встановлюють, змiнюють або вiдмiнюють норми права, покладають конкретнi обов’язки на об’єкти управлiння або надiляють їх певними правами.

    Юридичнi акти управлiння класифiкують за певними критерiями: за, юридичними властивосгями, за часом дiї, за територiсю дiї, за характером компетенцiї органiв, що видають акти управлiння, за органами, що видають акти, за формою вираження.

     До актiв управлiння ставляться певнi вимоги, якi можна подiлити на: вимоги загального характеру; спецiально-юридичнi та органiзацiйно-технiчнi. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Дiя правових актiв органiв виконавчоi влади. Порядок підготовки, видання, припинення, змiни, зупинення i вiдмiни актiв управлiння.

    Мета правових актiв — вiдповiдним чином впливати на суспiльнi вiдносини у сферi державного управлiння, на поведiнку учасникiв даних вiдносин. Це передбачае їх дiю, тобто фактичне застосування до рiзних конкретних обставин управлiнської дiяльностi закладених у їх змiстовi засобiв керуючого впливу. Мається на увазi виконання одностороннiх юридичновладних приписiв нормативного та iндивiдуального характеру, без чого саме прийняття правових актiв не має смислу.

     Оскiльки акти управлiння виходять вiд повноважних органiв виконавчої влади (посадових осiб) i в них виражаються державнi iнтереси, постiльки на них поширюсться презумпцiя їх дiйсностi (правильностi). Вона означає, що прийнятий в належному порядковi i з дотриманням усiх вимог правовий акт управлiння дiє на протязi певного строку або ж до його офiцiйної змiни або вiдмiни. Такий акт обов’язковий до виконання усiма, кому вiн адресований. 

     Пiдготовка акта управлiння має пройти такi стадiї:

    • пiдготовка проекту акта;

    • узгодження проекту (вiзування);

    • прийняття акта;

    • реєстрацiя акта;

    • доведення акта до виконавцiв.

    Державну реєстрацiю нормативних актiв мiнiстерств та iнших органiв виконавчої влади здiйснюс Мiнiстерство юстицiї та управлiння юстицiї на мiсцях. Вони не тiльки реєструють юридичнi акти управлiння, але й контролюють стан додержання законодавства про державну ресстрацiю нормативних актiв, вносять пропозицiї про усунення виявлених порушень i

недолiкiв  та притягнення до вiдповiдальностi посадових осiб, винних у

допущеннi порушень.

    Державна реєстрацiя нормативних актiв проводиться протягом 10, а якщо має великий обсяг — 15 робочих днiв з дня, наступного пiсля надходження його до реєструючого органу. [2]

    У державнiй реєстрацi буде вiдмовлено, якщо нормативний акт:

    а) не вiдповiдає Конституцiї України;

    б) видано з порушенням чинного законодавства, зокрема акт: порушує чи обмежує встановленнi законом права, свободи та законнi iнтереси громадян, пiдприємств, установ та органiзацiй;

    в) виходить за межi компетенцiї органу, що його видав;

    г) не вiдповiдає вимогам законодавства про мови;

    д) не узгоджено з зацiкавленими органами, якщо таке узгодження вiдповiдно до чинного законодавства є обов’язковим;

    е) викладено з порушенням правил правопису;

    ж) не узгоджусться з дорученням, даним органу, що видав акт.

    Слiд вiдзначити, що акти управлiння з питань, що зачiпають iнтереси мiсцевого населення, мають прийматись пiсля обговорення їх проектiв населениям.

    Акти, виданi з порушенням вимог, якi до них ставляться, є дефектними. В залежностi вiд характеру й ступеня дефектностi акти управлiння подiляються на:

    - акти первiсно недiйснi;

    - акти недiйснi в силу оспорювання;

    - акти вiдносно недiйснi (заперечнi).