Правові аспекти охоронаи праці жінок та молоді в Україні

ВСТУП 

       Справді, ми коли-небудь замислюємося над тим, чому жінки у всьому свиті наполегливо  та самовіддано виборюють своє право  бути рівними з чоловіками в своїх  правах, хіба вони гірші за чоловіків?

       Звичайно  ні. Але якщо звернутися до історії  то, жінці за смішних умов завжди доводилось утверджуватися: у суспільстві, на роботі, в сім’ї тощо. І незважаючи на всі життєві труднощі та негаразди, жінка завжди залишається прекрасною.

       Жінки – це така категорія населення, яка  потребує особливого захисту і підтримки  з боку держави. Перш за все – це є охорона праці жінок, заробітна плата, адже це є той мінімум, яким повинна бути забезпечена кожна особа жіночої статі. Тому одним із головних обов’язків держави є забезпечення належних умов праці для таких верств населення, як жінки. Адже на сьогоднішній день, дуже важко жінкам поєднувати працю з материнством, роботою по дому. Хоча і законодавчо закріплені основні аспекти охорони праці жінок (особливий порядок надання відпусток, гарантії при прийнятті на роботу, обмеження праці жінок у нічний час, перелік робіт на яких забороняється праця жінок та інші), але в дійсності, вони не реалізовуються. Жінки, не маючи коштів забезпечити себе, своїх дітей.

       Ще  однією категорією, яка потребує захисту  є молодь. Молодь повинна бути в  полі зору суспільства: діти споглядають із захватом, а старше покоління – з надією і почуттям гордості. Адже саме молодим творити майбутнє і жити в ньому.

       Молодість – найкраща пора в житті людини, втілення свіжості, пориву, світла, сили, великих надій. Молодість – це мідний міст не великій дорозі, яка називається спадковістю поколінь. Тому держава повинна сприяти тому, щоб кожна молода особа мала доступ до працевлаштування в нашій державі, а також житловому кредитуванню, що в наш час є найболючішим.

       Головною  метою дослідження матеріалу по темі і написання дипломної роботи є співставлення умов, щодо охорони праці, які надає держава жінкам і неповнолітнім із тими умовами в яких працюють наші жінки, неповнолітні. Чи реалізуються норми законів взагалі.

     Актуальність теми полягає в тому що, охорона праці жінок і неповнолітніх є важливим рушієм розвитку не тільки економіки держави, а й гарантією демократичної держави. Тому тема є актуальною у всі часи і епохи, для кожного народу і її потрібно досліджувати, розвивати, щоб охорона праці в нашій державі була на вищому рівні, а працювати, народжувати було вигідно і кожна жінка, неповнолітня особа не була дискримінована в нашому суспільстві.

       Об’єктом  дослідження даної теми, на мою думку, є ті суспільні відносини, що виникають при додержанні правил охорони праці, відносини держави із жінками – працівниками, молоддю при наданні їм спеціальних пільг, умов праці та інше.

     Предметом дослідження є проблема охорони праці жінок та молоді в Україні . Неправомірні дії охорони праці жінок та молоді  та шляхи боротьби з ними.

    Ціль  даної роботи  - дослідження проблем правового регулювання охорони праці жінок та молоді в Україні, тому досліджувана тема, на мою думку є надзвичайно болючою не тільки для нашої держави, а й для інших держав. Я вважаю, що потрібно в першу чергу піклуватись про жінку, як продовжувача роду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ЖІНОК І МОЛОДІ У ТРУДОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ .

1. Історичні особливості охорони праці жінок і молоді.

     Людство ніколи не жило в світі, який був би байдужим до статі, і боротьба за соціальну рівність полягала в тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися статтю. Був період, коли здавалося, що цього можна досягнути на законодавчому рівні, закріпивши за жінками і чоловіками рівні права на освіту, участь у політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше. Але незважаючи на це, нерівність все ж таки проявляється до цих пір.

     Протягом  багатовікової історії українського народу жінки відчували себе нерівноправними порівняно із чоловіками. Вони були практично обмежені у використанні більшості прав та свобод зокрема, громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних, хоча й робилися спроби впровадити ідею рівності в законодавчу базу України Руська Правда, Литовські статути та інші правові акти нашої держави.

     А про поняття зайнятість і охорону  праці жінок не могло бути і  мови.

     Якщо  проаналізувати правове становище  жінок за часів Київської Русі, то можна простежити, що в цей  історичний період жінка в українській сім’ї користувалася деякою автономією і самостійністю. Правове становище жінок обумовлювалося великою роллю їх праці у сім’ї.

     За  часів козаччини постійна відсутність  голови сім’ї та дорослих синів  сприяла посиленню ролі жінок  вдома. Відповідно і зростали і права жінки у сім’ї та сільській громаді. Однак в цей період становище жінок все ж таки було залежним від чоловіка: батька або мужа. Жінки селянки були відсторонені від права володіння землею, що становило їх в повну залежність від чоловіків.

     По  суті, вони були звичайною робочою  силою, що застосовувалася на чужій  землі. В рідному домі – на землі  батька, в заміжжі – на землі  чоловіка. В радянській державі на конституційному рівні отримали рівні з чоловіками права та свободи. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1973 року, стала першим в історії вітчизняного конституціоналізму документом, який юридично закріпив принцип рівності жінок і чоловіків. Так, у статті 121 розділу Х «Основні права і обов’язки громадян» її проголошувалося: «Жінці в УРСР надаються рівні права з чоловіками в усіх галузях господарського, державного, культурного, громадського, політичного життя. Можливість здійснення цих прав забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державною охороною інтересів матері й дитини, наданням жінці при вагітності відпусток з збереженням, утриманням, широкою сіткою родильних будинків, дитячих ясел і садків»¹ 

2. Поняття охорони праці  жінок та молоді.

     Рівні права і можливості в одержанні  освіти, загальної і спеціальної  підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією  зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на виробництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей навіть за умови, що це повноцінна сім'я, в якій є чоловік. Тому об'єктивно жінка не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві.

     Поширена  теорія гармонійного поєднання виробничої праці з материнством є оманливою, оскільки нею приховується експлуатація жінки.

     Громадська  думка не схильна вважати, що жінка  взагалі не повинна працювати  в суспільному виробництві. Навпаки, серед виробничих спеціальностей є  багато професій, які традиційно вважаються жіночими. Склались галузі народного господарства, де жінки займають чільні місця. Це торгівля і громадське харчування, охорона здоров'я і соціальний захист населення, народна освіта.

     Враховуючи  фізіологічні особливості жіночого організму, законодавство про працю  передбачає низку обмежень у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги. Для держави обидві соціальні функції жінки — робота в суспільному виробництві і материнство — є важливими. Яку з цих функцій виконувати, має вирішити сама жінка. Якщо жінка вирішила присвятити себе сім'ї, вихованню дітей, то це заняття повинно визнаватись суспільне корисним і давати право за певних умов на матеріальне забезпечення при досягненні певного віку.

     При виборі трудової діяльності робота жінки  повинна бути достойною, добре оплачуваною, а не будь-якою, що дає якусь оплату та пільговий стаж.

     Пільги  та переваги, передбачені законодавством про працю, підірвали конкурентоздатність  жіночої робочої сили на ринку  праці. Утримувати працівників, які  мають багато пільг, власнику або уповноваженому ним органу невигідно, а примусити підприємців брати жінок на роботу в сучасних умовах практично неможливо. Робота ж жінок поза домашнім вогнищем викликана економічною необхідністю якщо не самій утримувати себе і свою сім'ю, то принаймні бажанням допомогти чоловікові здобувати необхідні, хоч мінімальні засоби до існування, оскільки не завжди сім'я має змогу прожити за винагороду, яку отримує чоловік.

     Вимушене  суміщення сімейних обов'язків з  роботою на виробництві не проходить  безслідно. Найвідчутнішим негативним наслідком фактичного подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до зниження продуктивності її праці на виробництві.

     Держава намагається не допускати застосування праці жінок на важких роботах  і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.

     Не  дозволяється використання праці жінок  на підземних роботах і гірничодобувній  промисловості та на будівництві  підземних споруд, за винятком жінок, які займають керівні пости і  не виконують фізичної роботи; жінок, які зайняті санітарним та побутовим обслуговуванням; жінок, які проходять курс навчання та допущені до стажування у підземних частинах стажування; жінок, які повинні спускатися час від часу у підземні частини підприємств для виконання нефізичних робіт.

     Кабінет Міністрів України постановою від 27 березня 1996 року № 381

затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 р. Припинено, починаючи з 1996 pоку, прийняття на навчання жінок за професіями, передбаченими Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Такий Перелік затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 року № 256. ²

     Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення важких речей. Граничні норми підіймання і переміщення  важких речей жінками затверджені  наказом Міністерства охорони здоров'я  України від 10 грудня 1993 року № 241. ³ Гранично допустима вага вантажу, що може підійматися при чергуванні з іншою роботою, при цьому підкреслено — до двох разів на годину, — становить 10 кг. Гранично допустима вага вантажу при підійманні і переміщенні постійно протягом робочої зміні не повинна перевищувати 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується постійно протягом робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, верстата тощо.

     В колишньому СРСР гранична норма перенесення  вантажів для жінок, що досягли 18 років, становила 20 кг, а з 1966 року — 10 кг.

     Відповідно  до ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми  виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих чинників, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

     При підшуканні легшої роботи вагітна жінка  вивільняється від роботи з несприятливими виробничими чинниками із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства.

     Жінки при народженні дитини і до набуття  нею віку трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи, переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

     Необхідно наголосити, що у випадку більш  високого заробітку по роботі, на яку  переводиться жінка, їй виплачується фактичний  заробіток.

     Вагітні жінки і жінки, що мають дітей  віком до трьох років, не можуть залучатися до роботи у нічний час, до надурочної роботи і направлятись у відрядження. Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.

     Не  допускається нічна робота й інших  жінок, за винятком тих галузей народного  господарства, де це викликається особливою  необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей й  видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

     Ці  обмеження на роботу у нічний час  не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени  однієї сім'ї.

     Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.

     У зв'язку з вагітністю і пологами жінкам надаються соціальні відпустки, їх тривалість становить 70 календарних днів до родів і 56 — після родів. У разі ненормальних родів або народження двох або більше дітей відпустка після родів надається тривалістю 70 календарних днів.

     Дні відпустки по вагітності і пологах  обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

     При наданні жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник  або уповноважений ним орган  зобов'язаний за їх згодою приєднати  до неї щорічну відпустку незалежно від тривалості роботи на даному підприємстві.

     Після відпустки по вагітності і пологах  жінка, за своїм бажанням, може взяти  відпустку по догляду за дитиною  до досягнення нею віку трьох років. Ця відпустка надається без збереження заробітної плати. Але до досягнення дитиною віку двох років жінці виплачується допомога за рахунок коштів державного соціального страхування.

     У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка  без збереження заробітної плати  тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку. За рахунок власних коштів підприємства і організації можуть надавати жінкам частково оплачувані відпустки та відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості.

     Частково  оплачувана відпустка і додаткова  відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами  також батьком дитини, бабкою, дідом  або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною.

     На  бажання жінки та осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною, в період перебування їх у відпустці по догляду за дитиною вони можуть працювати  на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною.

     Відпустки, що надаються по догляду за дитиною, оформляються наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним  органу. Цей наказ чи розпорядження  є підставою для призначення допомоги за рахунок коштів державного соціального страхування.

     Час відпустки по догляду за дитиною  зараховується як у загальний, так і в безперервний стаж і в стаж роботи по спеціальності. Але цей час не зараховується до стажу, який дає право на щорічну оплачувану відпустку.

     Звільнення  вагітних жінок і жінок, які мають  дітей віком до трьох років, при  наявності медичного висновку —  до шести років, одиноких матерів  при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається. Виняток становлять лише випадки повної ліквідації підприємства. Але і в цьому разі звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням.

     Таке  працевлаштування здійснюється також  у випадку звільнення жінок після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

     Гарантії, встановлені для матерів, поширюються  на родичів, які виховують дітей без матері, навіть у випадку, коли мати тривалий час перебуває у лікувальному закладі.

     У сучасний період молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє трудове життя у  важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності — низька заробітна плата, немає власного житла та деякі інші негаразди. При цьому виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії, спеціальності, роботи.

     Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому проблемам молоді держава приділяє значну увагу, в тому числі й засобами регулювання її правового статусу.

     Умови праці неповнолітніх на виробництві, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років, повинні відрізнятися від  умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.

     Для прийняття на роботу молоді місцеві  органи державної виконавчої влади  визначають у межах, встановлених Законом  України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість місцевого населення», квоту (броню) робочих місць. Ці місця використовуються для направлення на виробництво осіб, які закінчили загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років. Районні, міські Ради народних депутатів затверджують плани влаштування на роботу молоді, яка закінчує загальноосвітні школи, і забезпечують їх виконання всіма підприємствами. ⁴

     Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання особам, направленим в рахунок  броні, забороняється. Така відмова  може бути оскаржена ними в судовому порядку. На кожному підприємстві повинен вестись облік працівників, які не досягай вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

     Оскільки  організм неповнолітнього тільки формується, є потреба регулярно слідкувати за станом його здоров'я. Усі особи  молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щорічно підлягають обов'язковому медичному оглядові. При встановленні факту, що робота негативно впливає на здоров'я неповнолітнього, він негайно звільняється з цієї роботи і переводиться на більш легку роботу. Одночасно відносно неповнолітнього вживаються лікувально-профілактичні та інші заходи. При переведенні неповнолітніх на підставі медичного висновку на більш легку, але оплачувану роботу, за неповнолітнім протягом двох тижнів зберігається попередній заробіток (ч. 1 ст. 114 КЗпП).

     Праця молоді віком до вісімнадцяти років  на важких роботах і на роботах  з шкідливими і небезпечними умовами  праці, а також на підземних роботах  заборонена. Не допускається також залучення неповнолітніх до підіймання і переміщення важких речей.

     Перелік важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на які не можуть допускатись  особи молодше вісімнадцяти років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 року № 46. ⁵

     При проходженні виробничої практики і  виробничого навчання особи, які  не досягай вісімнадцятирічного  віку та навчаються у професійних  навчально-виховних закладах, можуть перебувати на виробництві по професіях і  на роботах, вказаних у Переліку, не більше як чотири години на день за умови суворого дотримання у цих виробництвах і на роботах чинних правил і норм з охорони праці.

     Забороняється з мотивів виховання приймати осіб, що не досягли вісімнадцяти років, на роботи, пов'язані з виробництвом, зберіганням і торгівлею спиртними напоями.

     Забороняється залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення  важких речей, маса яких перевищує граничні норми. Перенесення і пересування  важких речей неповнолітніми як чоловічої, так і жіночої статі в межах граничних норм допускається лише у тих випадках, коли це пов'язано з виконанням ними постійної роботи і займає не більш як 1/3 їх робочого часу.

     Вище, в розділі «Робочий час і час  відпочинку» було показано, що для  неповнолітніх законодавством про працю, залежно від віку, встановлена скорочена тривалість робочого часу. Таке зниження тривалості робіт не тягне за собою зменшення розміру оплати праці. Заробітна плата неповнолітнім виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

     Якщо  неповнолітні допущені до відрядних  робіт, їх праця оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників. Але при цьому слід враховувати, що для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, які не досягли вісімнадцяти років.

     Для молодих робітників, які поступають на підприємства, в організації після  закінчення загальноосвітніх шкіл, професійних  навчально-виховних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, можуть застосовуватися знижені норми виробітку. Вони затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

     Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і до роботи у вихідні дні.

     Звільнення  працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або  уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку  звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому у визначених випадках звільнення може бути проведено у виняткових випадках і з працевлаштуванням.

     Батьки, усиновителі і піклувальник неповнолітнього, а також державні органи, громадські організації та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, якщо продовження його дії загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

     Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних і надурочних робіт і до роботи у вихідні дні. Така заборона є  важливою гарантією дотримання скороченої тривалості робочого часу, встановленої для цієї категорії працюючих, і  надає можливість неповнолітнім використовувати вільний час для відпочинку, фізичного розвитку, підвищення загального освітнього і культурного рівня.

     Особам  віком до вісімнадцяти років щорічна  основна відпустка надається  тривалістю 31 календарний день. Ця відпустка  повинна надаватись у натурі і заміна її грошовою компенсацією не допускається. Відпустка надається на бажання працівника в зручний для нього час. 

     1.3 Відповідальність, яка настає при невиконанні норм права, щодо охорони праці жінок та неповнолітніх. 

   Ми  неодноразово стаємо свідками порушення законодавства не тільки про охорону праці жінок, а всіх суб’єктів трудових правовідносин.

   За  порушення трудового законодавства  та правил з охорони праці встановлена  відповідальність як роботодавця, так  і посадових осіб, уповноважених ним для здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері трудових відносин.

   У випадках коли порушення вимог щодо охорони праці створюють загрозу  для життя або здоров’я працюючих, приписом державних інспекторів  по нагляду за охороною праці може бут зупинена експлуатація підприємств, об’єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва на строк, необхідний для усунення виявлених порушень.

   Посадові  особи підприємств, установ, організацій, які винні у порушенні чи невиконанні законодавчих актів про охорону праці, притягуються до дисциплінарної відповідальності, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.

       Адміністративна відповідальність наступає у випадках і в межах, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, зокрема, стаття 41 Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці. ⁶

       Порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплати  її не в повному обсязі, а також інше порушення вимог законодавства про працю – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від п’ятнадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

       Порушення вимог законодавчих та інших нормативних  актів про охорону праці –  тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п’яти  неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян.

       Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм – тягне за собою  накладення штрафу на громадян від  одного до двадцяти п’яти неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян.