Правові норми, поняття, особливості та види

ПЛАН

Вступ

1. Місце норми права в системі соціальних норм.

2. Взаємодія норм права з іншими соціальними нормами.

1. Співвідношення норм права і норм моралі

2. Співвідношення норм права і норм-звичаїв
3. Співвідношення норм права з корпоративними нормами

3. Загальна характеристика правової норми.

1. Поняття та ознаки правової норми

2. Види норм права
3. Спеціалізовані (нетипові) норми права.

4. Структура правої норми.
5. Виклад правових норм.

1. Способи викладу правових норм

2. Форми викладу норм у статтях нормативно-правових актів

Висновок.

Список літератури.

ВСТУП

Теорія держави і  права є однією з базових навчальних дисциплін, яка формує юридичний  світогляд майбутніх правників  та привчає їх до логічного, систематичного і абстрактного мислення.

Проте у значної частини  студентів цей процес пов’язаний з певними труднощами, адже абстрагуванню піддаються ще мало відомі для них поняття, соціальні явища та взаємозв’язки.

Тому крім лекцій, семінарів, заліків та іспитів нам дається  можливість розібрати і усвідомити особливості обраної нами теми курсової роботи з дисципліни „Теорія держави та права”.

У кожному  випадку, в кожній ситуації суб'єкту доводиться так чи інакше мати справу з певною «одиничною» юридичною нормою, яка становить первинну клітину всієї системи об'єктивного юридичного права. І лише знаючи закономірності побудови і «життя» цієї частинки права, можна домогтися її правильного застосування і здійснення, забезпечити юридичну правомірність поведінки.

Тому метою  даної роботи є визначення правових норм, їх понять, особливостей та видів.

Щодо актуальності підготовки зазначеної роботи, то вона обумовлена появою нових підходів у правових дослідженнях, що стосуються норм права.

В цілях найдетальнішого  і докладного освітлення основних аспектів представленої теми, об'єктивного аналізу вхідних в неї проблем робота розділена на п”ять розділів.

У роботі немає рясного  цитування різних літературних джерел, яке, на мою думку, лише створює плутанину  у логіці викладу матеріалу. Однак, все, що в ньому викладається є  результатом опрацювання вищеназваної теми.

Я прагнула того, щоб моя  курсова робота увібрала в себе найважливіші досягнення з питання „Правові норми, поняття, особливості та види”.

1. МІСЦЕ НОРМИ ПРАВА У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

Всі види норм (норма —  це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:

• соціальні;
• технічні.

Технічні  норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним.

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю  соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Ознаки  соціальних норм:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру — соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки;
2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що немають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду, вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини;
3. Правила поведінки наказового характеру — загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки;
4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Слід зазначити, що соціальні норми виникають  у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.

Класифікувати соціальні норми можна за різними  критеріями.

Види  соціальних норм за сферами дії:

• економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;
• політичні: регулюють відносини між класами, націями, 
  народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу ти у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;
• релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;
• екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.

Види  соціальних норм за регулятивними особливостями:

• норми моралі;
• норми-звичаї;
• норми права;
• корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами.

Соціальні норми  утворюють єдину систему. Норми  права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими)¹.

Місце норм права  в системі соціальних норм визначається низкою їх ознак, що суттєво відрізняють правові норми від інших елементів цієї системи.²

2.  Взаємодія норм права з іншими соціальними нормами.

2.1. Співвідношення норм права і норм моралі

У процесі  регулювання суспільних відносин уся  сукупність соціальних норм є взаємодіючою. Ця взаємодія може виявлятися по-різному. В одних випадках у вимогах різних соціальних норм можуть міститися однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми взаємодоповнюються, сприяючи більш повному і швидкому досягненню бажаних результатів. В інших випадках різні соціальні норми можуть містити взаємовиключаючі вимоги, чим утворюється свого роду конкуренція різних моделей поведінки. Така ситуація, природно, взаємоутруднює реалізацію вимог, що випливають зі змісту норм, які суперечать одна одній³.

Як вже  було зазначено вище, що під нормою права ми розуміємо загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, яке 
встановлене чи санкціоноване державою (народом в ході референдуму) і охороняється нею.

Мораль — це погляди, уявлення і правила, що виникають  безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді категорій справедливості і несправедливості, добра і зла, честі, гідності, совісті, обов'язку та ін.

Взаємодія права  і моралі у суспільстві — це складний, багатогранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє більш глибокому її вкоріненню у суспільстві, у той же час право під впливом морального фактора постійно збагачується: підвищується авторитет, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин. Отже, вплив права на мораль супроводжує процес зворотного впливу моралі на право.

Право і мораль — засоби соціального нормативного регулювання, що взаємно доповнюють один одного. Їх взаємодія носить конструктивний характер. У реальній дійсності право і мораль функціонують у єдності, переплітаючись між собою, доповнюючи одне одного.

Найбільш  характерною рисою взаємодії  права і моралі є їх зближення, взаємопроникнення, посилення їхнього впливу на суспільство. У процесі спільного регулювання суспільних відносин виникає морально-правовий вплив. Право і мораль, як складові частини цього явища, не втрачаючи своїх індивідуальних якостей, у сукупності створюють соціальну цінність, що реально існує та активно впливає на практику.

Характерною рисою права повинна бути його моральна обумовленість, тому що збереження моральних відносин є не тільки правом законодавця, а й його обов'язком.  

Зростання морального фактору виявляється: по-перше, у змісті права;      по-друге, зростає значення моралі при застосуванні правових норм, канали посилення її впливу — підвищення культурного рівня працівників відповідних органів, підвищення їх професійності та ін.

Право і мораль мають як спільні риси, так і  відмінні. Їх єдність полягає в тому, що ці обидва засоби соціального регулювання:

• є соціальними нормами;
• є надбудовою над економічним базисом суспільства;
• існують у реальній поведінці людини;
• мають нормативний зміст і покликані бути регулятором поведінки
• людини, суспільних відносин;
• протидіють свавіллю та беззаконню;
• засновані на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи та справедливості;
• певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Право і мораль мають свої відмінні риси та властивості.

1. Якщо право виникає разом з державою, то мораль народжується задовго до виникнення державно-організованого суспільства.

2. Право складається з норм, встановлених і санкціонованих в певному порядку компетентними державними органами (народом в ході референдуму) і зафіксованих в юридичних актах. Мораль містить не тільки норми, а й певні, зазначені вище уявлення, почуття, тобто мораль за своєю структурою є більш складною.

3. У нормах  права виражається і закріплюється  воля народу, а у моралі воля виступає у формі суспільної думки. Окремі принципи і норми моралі можуть бути систематизовані, але в цілому моральні погляди (переконання), уявлення виражаються у суспільній думці, передаються нею. Ось що писав про велику суспільну користь створення морального кодексу Ж. -Ж. Руссо: «Я хотів би, щоб в кожній державі існував моральний кодекс, це щось на зразок сповідування громадянської віри... Цей кодекс... був би найбільш корисною книгою з будь-коли написаних і, може, єдиною, необхідною людям.⁴

4. Зміст норм права характеризується визначеністю, конкретністю.  
У них передбачені права і обов'язки сторін, риси взаємовідносин. 
Моральні вимоги відрізняються більш широким змістом. Наприклад, мораль засуджує всі види обману (сюди входить і використання 
шпаргалок), у праві ж осудження конкретизується стосовно окремих 
видів обману (наприклад, шахрайство).

5. Відмінність норм права та моралі виявляється також і в характері гарантій здійснення цих норм. Вимоги норм права та норм моралі виконуються більшістю наших громадян добровільно в силу 
розуміння обов'язку. Норми моралі реалізуються в силу звички, внутрішнього спонукання. Внутрішньою гарантією моралі є совість людини, а зовнішньою - сила суспільної думки. Право ж спирається на власний моральний авторитет, а як специфічна гарантія втілення його норм виступає авторитет і примусова влада держави. 

6. Право і мораль спираються на заходи примусу, але їх характер 
і спосіб здійснення різний. У сфері моралі примус виступає у формі 
суспільної думки, рішення колективу. Громадськість в разі здійснення людиною аморального вчинку визначає міру осуду, відповідного 
морального впливу. Моральні норми заздалегідь не регламентують 
конкретні форми і заходи примусу. Це може бути попередження. У випадку ж здійснення правопорушення відповідні державні органи повинні вжити заходів, передбачених законодавством.

7. Відмінність  між нормами права і моралі  виявляється і в оцінці мотивів поведінки людини. Право передбачає необхідність всебічної оцінки поведінки людини, яка здійснила правопорушення (особливо злочин), але з правової точки зору немає різниці, якими мотивами керувалась людина в конкретному випадку, якщо її поведінка за своїми результатами є правомірною, законною. З моральної точки зору важливо виявити мотиви, стимули людини у виборі певного варіанта поведінки, яка зовнішньо є правомірною і моральною.

Право і мораль знаходяться у тісній єдності  та взаємодії. За допомогою норм права держава утверджує прогресивні норми моралі, які у свою чергу сприяють зміцненню морального авторитету права. Дотримання норм права входить у зміст морального обов'язку громадян у суспільстві. З розвитком моральної і правової свідомості підвищується авторитет права, удосконалюються як норми моралі, так і норми права.

Для моралі та права характерна єдність, яка виявляється в їх взаємодії та взаємопроникненні. Взаємопроникнення виражається у тому, що право засновується на моралі і є однією із форм її існування, а взаємодія — в єдності дії обох видів соціальних норм. Це знаходить вираз в таких основних формах, як:

а) вплив моралі на формування права;

б) вплив права на формування моральних норм;

в) охорона правом моральних норм, втілених в право;

г) виконання моральних норм при застосуванні права.

Мораль - необхідне  надбання будь-якого суспільства. Її значення з кожним днем зростає. При цьому потрібно постійно посилювати взаємодію правових і моральних чинників у житті суспільства, забезпечувати їх взаємний вплив. Між правом і моральністю можуть бути і протиріччя, що відображають відсутність їх належного узгодження.

Протиріччя  виникають час від часу між  окремими правовими та моральними нормами, об'єктивно відображають діалектику розвитку правового та морального регулювання. Цих протиріч можна уникнути як шляхом вироблення  нових моральних принципів і норм у ході розвитку суспільства, так і шляхом внесення коректив у діюче законодавство.

Єдність соціальної сутності принципів права і моральних  переконань веде до створення єдиної для усього суспільства моральної  основи реалізації правових норм, оскільки всі його верстви глибоко зацікавлені у дотримання закону, вважають, що зміцнення законності і правопорядку – моральний обов’язок кожного члена суспільства, громадських організацій і держави в цілому.

Деякі правові  норми спрямовані безпосередньо  на охорону моральних інтересів суспільства. Такими є, наприклад, норми цивільного та сімейного права щодо захисту честі й гідності громадян і організацій, правильного виховання дітей у сім'ї, аж до позбавлення  
батьківських прав у випадку грубого порушення батьками своїх обов'язків чи аморальної поведінки та ін. 

Закономірність  розвитку права і моральності  полягає в тому, що 
на базі єдності правових вимог і моральних переконань усього cycпільства постійно відбувається зближення цих важливих видів соціальних норм.

Норми права ґрунтуються, перш за все, на поведінці усіх прошарків суспільства. Заходи ж державного примусу для охорони права застосовуються тільки щодо окремих осіб, а не соціальних груп. Тому норми права набувають характеру загальноприйнятих норм поведінки. Моральні спонукання у суспільстві також стають міцним чинником, який визначає характер вчинків і поведінки людини.

Зближення права  і моральності виражається у  переплетінні методів впливу правових і моральних норм на стосунки людей  у суспільстві. Зростання ролі переконання і виховання веде до того, що звужується сфера кримінального покарання.

Зближення права  і моральності на сучасному етапі  не означає послаблення примусово-обов'язкого аспекту дії правових норм. Правові норми обов'язкові для всіх, незалежно від моральних переконань кожної окремої людини. Якщо таких переконань недостатньо, щоб забезпечити дотримання закону, то державні органи зобов'язані вжити заходів щодо тих, хто не дотримується закону. Перш за все це стосується осіб, які неодноразового порушували закон (їхнє покарання повинно бути суворішим).

Особливо слід сказати  про моральні норми професійної діяльності юриста. Соціальні норми, які регулюють діяльність людини, де в чому залежать і від юриста.

Професія  юриста має, свої, специфічні особливості. Його покликання здійснювати інтереси держави, виховувати у людини повагу до іншої людини, перевиховувати громадян, які порушили закон. Чесність, і непідкупність, принциповість і  справедливість -  ось головні якості, юриста. Він повинен не тільки добре знати право, але, головне, правильно його застосовувати. Потрібно підвищувати фаховий рівень юристів, слідкувати зa тим, щоб в судах, прокуратурі, органах внутрішніх справ, служби безпеки,  і юстиції працювали бездоганні в моральному відношенні люди з високою професійною підготовкою, громадською мужністю та почуттям справедливості⁵.

2.2. Співвідношення норм  права і норм-звичаїв

Норми-звичаї — правила зовнішньої поведінки, які розглядаються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.

Норми-звичаї — правила  поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Це основна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві.  

Ознаки  норми-звичаю:

• етнічний характер;
• колективістський характер;
• моральна обумовленість;
• пов'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;
• підкреслена публічність та ін.

Дотримання  норм-звичаїв забезпечувалося засобами громадського суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).

У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані державою:

1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця норма повинна була:

• виражати тривалу правову практику;
• відбивати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;
• втілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.

Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

2. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабовласницьких і феодальних держав, які утворили найдавніший шар права — звичаєве право (романо-германський тип правових систем та ін.).

Для набуття юридичної сили норма-звичай:

• не повинна суперечити закону;
• повинна його доповнювати і як би «оживляти»;
• не може підмінювати закон.

Після набуття  нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування її державою (правовий звичай), його дотримання забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали норми-звичаї, які після надання їм письмової форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один із законів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного покарання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важкозмінюваним, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано згодом надто суворим покаранням.

Звичаєве  право — система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).

Звичаєве  право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспільстві суперечності викликали потребу у фіксації сформованих відносин у формі різних нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична правда та ін.)- Перші писані закони, що ґрунтувалися на нормах-звичаях, мали справляти враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості.

Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економічному ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у правосвідомості.

Можна назвати сучасні  держави, так звані «країни, що розвиваються»», де звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулюванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин (країни Океанії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як норми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив справили російське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звичаєвого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя.

 Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке ґрунтується на них, є провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх національної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на норми поведінки.

Звичай може вважатися правовим як у силу санкції  держави, так і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між юридичним (спеціально-соціальним) і загальносоціальним регулюванням — торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському суспільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко вдаються до ділового звичаю — правила, що у силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в арбітражному суді, нерідко стає правовим.

Звичай ділового обороту — сформоване і широко застосовуване в якійсь галузі підприємницької діяльності правило поведінки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи зафіксовано воно у будь-якому документі Не застосовується звичай ділового обороту, який суперечить положенням законодавства або договору, обов'язковим для учасників відповідних відносин. Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що склалися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ритуалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування засобів дисциплінарної відповідальності.

2.3. Співвідношення норм права з корпоративними нормами

До корпоративних  норм належать:

• норми, що містяться у документах некомерційних, недержавних корпорацій — громадських об'єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, що ґрунтуються на членстві);
• норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, 
  насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських товариств — повних, командитних, акціонерних товариств — відкритих, закритих тощо).

Корпоративні  норми — правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулювання відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях.

Якщо соціальна норма  — це правило (зразок) поведінки, яке  виражається у ставленні однієї людини до іншої, то корпоративна норма — правило поведінки, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються обсяг, характер, межа можливого і дозволеного в їх поведінці. В комерційних корпораціях — це норми внутрішньоорганізаційного (внутрішньофирмового) права.

Корпоративні  норми комерційних організацій⁶ розробляються органами управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками корпорації і кредиторами, робітниками корпорації і клієнтами, адресуються їх членам (фундаторам, акціонерам, робочим, службовцям тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми громадських некомерційних об'єднань, між ними є відмінності.

Позаяк норми  комерційних організацій породжують права і обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних органів, норми громадських організацій такого забезпечення не мають.

Спільне у корпоративних норм і  норм права полягає у тому, що вони:

• регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок чи конкретні суспільні відносини;
• мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;
• мають однаковий неперсоніфікований характер, тобто застосовуються відразу до багатьох, поіменно не вказаних осіб;
• викладаються у письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами (державними органами, з'їздами, конференціями, зборами громадських об'єднань та ін.).

Відмінності між корпоративними нормами  і нормами права