Правові відносини в системі суспільних відносин

Східноукраїнський Національний Університет Ім. Володимира Даля

Кафедра Правознавства 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова

Робота  з теми: „Правові відносини в системі суспільних відносин” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка групи ЮІ – 173

Боровська Мар’яна 
 
 

Луганськ 2008

План

      Вступ……………………………………………………………………

1. Розділ 1:„Поняття правовідносин як особливого виду суспільних відносин”……………………………………………………………………
2. Розділ 2: „Загальна характеристика складових елементів правовідносин”………………………………………………………………

2.1 Суб’єкти правовідносин як невід’ємні учасники суспільних відносин, його правоздатність та дієздатність…………………………

2.2 Об’єкти правовідносин: поняття та види.…………………………

2.3 Суб’єктивне право та юридичні обов’язки як складові частини змісту правовідносин……………………………………………………

3. Розділ 3: „Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин’’…………………………………………………………………

      3.1 Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин…………………………………………………………………

      3.2 Презумпції як фактор виникнення  правовідносин…………………

      Висновки…………………………………………………………………

      Список  використаних джерел та літератури…………………………… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ1

Поняття правовідносин як особливого виду суспільних відносин 

      У юридичній літературі склалося два основних підходу до розуміння правових відносин. Існує думка, що правові відносини – це суспільні відносини урегульовані нормами права[  ]. Інша думка зводиться до того що правовідносини є суспільними відносинами особливого роду [].

      Правовідносини  – наслідок дії права як соціального і державного інституту. Правовідносини – це суспільні відносини, урегульоване нормами права, учасники якого мають відповідні суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

      У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без права. Є лише відносини, що об’єктивно вимагають або не вимагають потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права – статистичний стан правового врегулювання, то правовідносини – динамічний. Категорія “правовідносини” є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким образом право впливає на поводження людей.

      Під виникненням правовідносин розуміють  умови, що породжують правові відносини.

      Виділяються два види передумов  виникнення правовідносин:

      - Матеріальні (загальні)

      - Юридичні (спеціальні)

      До  матеріального відносяться життєві  інтереси і потреби людей, під  впливом яких вони вступають у  відповідні правовідносини. У широкому розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально-економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об’єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об’єкта правовідносин (того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв’язки), не менш двох суб’єктів і відповідне поводження учасників правовідносин.

      Потреби можуть бути матеріальними, духовними  або фізіологічними. Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших факторів, що обслуговують об’єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин.

      Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли і діяли  реальні правові відносини, для  цього потрібні ще формально-юридичні.

      До  юридичних передумов відносяться:

      - норма права;

      - правосуб’єктність;

     - юридичний факт (як реальна життєва  обставина).

     Без названих передумов правовідносини неможливі.

     Правовідносини  – це суспільні відносини, що представляють собою двосторонній конкретний зв’язок між соціальними суб’єктами, що виникає на основі норм права. У  правовідносинах виникає зв’язок між особами за допомогою суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, причому цей зв’язок носить вольовий характер.

     Інакше  кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб’єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживає в іншому місті.

      Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також правові відносини відрізняються индивідуалізованістю суб’єктів, строгою визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов’язків. Це завжди конкретне відношення “когось” з “кимсь”. Сторони (фізичні і юридичні особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах, наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані і керовані.

     Відносини типу держава – держава, держава – громадянин, федерація – суб’єкт федерації, президент – парламент, депутат – виборець, а також відносини і форми взаємодії різних структур, інститутів і галузей влади, тощо виступають як правові, оскільки регулюються правом. У них своя специфіка і ці правовідносини можна розділити на окремі види по різних підставах:

• у залежності від предмета правового регулювання правовідносини поділяються на: конституційні, адміністративні, карні, цивільні і т.п.;
• у залежності від характеру на: матеріальні і процесуальні;
• у залежності від функціональної ролі на: регулятивні й охоронні;
• у залежності від природи юридичного обов’язку на: пасивні, зв’язані зі здійсненням заборон і активні, зв’язані зі здійсненням визначених позитивних дій;
• у залежності від складу учасників на: прості, виникаючі між двома суб’єктами і складні, виникаючі між декількома суб’єктами;
• у залежності від тривалості дії на: короткочасні і довгострокові;
• у залежності від визначеності сторін на: відносні, абсолютні і загальні.

      У відносних правовідносинах конкретно  визначені всі учасники. В абсолютних правовідносинах відомо лише правомочна сторона, а обов’язкові особи – різні суб’єкти, покликані утримуватися від порушень інтересів правомочного. 

      Найбільш  характерні ознаки правових відносин як  особливого виду суспільних відносин містяться в наступному:

1. Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередковано породжують правові відносини і реалізуються через них.  Між цими явищами існує причинно-наслідковий зв’язок.  Нема норми - нема і правових відносин. Вони представляють собою деяку єдність, цілісність.  У них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення.  Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин.  Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм.
2. Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та обов’язками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідносним, в рамках якого праву однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними.  Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов’язані особи.
3. Правовідносини - це завжди двосторонній зв’язок.  Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує.  Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.
4. Правові відносини мають вольовий характер.  По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля.  По-друге, у силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них.  Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу.
5. Правовідносини, як правило, охороняються державою.  Інші відносини такого захисту не мають.  Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися, винні несли покарання, тому вона тримає в полі свого зору, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян.  Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності.
6. Правові відносини являють особою різновидністю суспільних відносин.  Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності.  Їх основу складає закономірність розвитку суспільства.

      «....Правові  відносини так само як і форми  держави не можуть бути ні з самих  себе, ні з так званого суспільного  розвитку людського духу.... навпаки  вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах»

      В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають  в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального  забезпечення суб’єктивних прав і  виконує юридичні обов’язки.

      Крім  того держава може перешкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’язків або відносин.  Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності особі за участь в цих відносинах.

      Правові відносини, як форма існування права, займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин.  Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом.

      Цінність  і значення правових відносин, як форми  права заключається в їх реальності.  Саме з правовими  відносинами  пов’язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права -  в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання.  Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини  являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п.  По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілей і задач.  Таким чином ефективність права може бути виміряне тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх  реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахунку з тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.

      Отже, правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2

Загальна  характеристика складових  елементів правовідносин.

2.1 Суб’єкти правовідносин як невід’ємні учасники суспільних відносин, їхня правоздатність та дієздатність. 

      Елементи  правових відносин складають визначені  зв’язки, сукупність права і обов’язкову  суб’єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля  якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами  обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв’язок, припинити дані відносини.  в цьому разі держава встановлює  заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.

      Під елементами правових відносин розуміють  сукупність складників - його елементів  і способів їх взаємодії.  До елементів  правових відносин відносять:

• суб’єктів правових відносин;
• об’єктів правових відносин;
• змістовні правові відносини.

      Суб’єкти  правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

      Суб’єкти  правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.

         Для того, щоб бути суб’єктом права, організація або  індивіди повинні володіти правосуб’єктністю.   У державних і громадських  організаціях правосуб’єктність знаходить  свій  вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій.  Що ж до право-суб’єктивності індивідів, то юридичною передумовою набуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктності, дієздатність.

      Під дієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.  У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.

      В сучасному цивілізаційному суспільстві  немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю.  Вона витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості.  Обов’язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.

      Головне в дієздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.

      Вперше  поняття правоздатності було оформлено  і введено в практику буржуазними  кодексами ХІХ ст. (французький  громадянський кодекс 1804р.; германський  громадянський  пакт, 1894р.).  Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона:

• невід’ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності;
• не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин;
• невід’ємна - її не можливо віддати іншим;
• по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;
• суб’єктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.

      Всезагальність  правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку  наділяє всіх своїх громадян спільними  особливостями - юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов’язків.

      Правоздатність  організацій, юридичних осіб виникає  в час створення і реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

      Дієздатність - це закріплення в законодавстві і забезпечити державну можливість суб’єктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.

      Дієздатність  залежить від віку і психічного стану  особи.  Дієздатність настає в повному  обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.

      Дієздатністю не володіють малолітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право, по можливості їх реалізувати.  За них виступають їх законні представники - батьки, опікуни і т.п.

      Дієздатність  буває: повна, часткова і обмежена.  Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду.  У деяких випадках до складу правосуб’єктності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.

      Суб’єктами  права можуть бути:

1. Фізичні особи:

а) громадяни  даної держави;

б) іноземні громадяни;

в) біпатриди;

г) апатриди.

2. Організації та об’єднання:

а) громадські організації;

б) підприємства;

в) державні установи;

г) установи та їх посадові особи.

3. Соціальні спілки:

а) держава  в цілому;

б) народна  нація;

в) адміністративно-територіальні  одиниці;

г) трудові  колективи. 

    В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структура якого не має значення для виступаючим з ним в правовідносини.

    Юридичні  особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються  різними галузями права.  Однак  умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх виникнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.

    Юридичними  особами визнаються організації, які  мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

    Різні суб’єкти вступають у правові  відносин и насамперед з метою  задоволення певних своїх інтересів  і потреб. Для досягнення поставлених  цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2 Об’єкти правовідносин: поняття та види. 

     Під терміном "об'єкт" (від лат. "об'єкт" - "предмет" у філософії розуміється  те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. У юридичних науках цей  термін застосовується досить часто, але має свій, специфічний зміст. Зокрема, об'єкт правовідносин - це те, із приводу чого виникає, існує саме правове відношення. Так, власник суб'єктивного права може претендувати на надання йому іншою стороною якогось майна (грошей, речей і т.п.), володіти і розпоряджатися якимись цінностями тощо. Зобов'язана сторона правовідносини повинні надати йому відповідні чи речі не перешкоджати його діям за розпорядженням майном. Усе те, на що спрямовано дії сторін, що складає предмет їхніх інтересів, і є об'єктом відповідного правовідносини.  Класифікувати об'єкти можна в такий спосіб.

     1. Матеріальні блага - гроші, цінності, речі, інше майно і т.п. Такі об'єкти типові для цивільно-правових відносин. Так, об'єктом угоди купівлі-продажу є гроші і продаване майно; позики - чи гроші речі, обумовлені родовими ознаками; збереження - майно, передане на збереження і т.п. Матеріальні блага можуть бути об'єктом і в інших галузях права, наприклад бути об'єктом кримінально-правового захисту.

     2. Нематеріальні блага - життя, здоров'я, честь і достоїнство людини, його воля і безпека, недоторканість особи, почесні звання й ін. Нематеріальні блага є об'єктом охорони в кримінально-правових відносинах, вони типові для процесуальних, трудових і деяких інших правовідносин.

     3. Культурні цінності й інші нематеріальні результати людської праці - твору мистецтва і літератури, винаходи, наукові відкриття, різного роду послуги, тобто результати духовної творчості людей, соціального і побутового обслуговування. Вони є як об'єктом цивільно-правових, трудових і інших відносин, так і об'єктом кримінально-правового захисту. Документи - паспорти, дипломи, посвідчення, протоколи слідчих дій, адміністративні протоколи і т.п. Ці об'єкти найбільш типові для адміністративних і процесуальних відносин.

     Особливе  місце серед об'єктів правовідносин  займають дії, поводження людей. Вони можуть бути і "самостійним", не зв'язаним з іншими об'єктом. Такі об'єкти бувають, наприклад, у процесуальних і  цивільно-правових відносинах - явка особи  за викликом компетентних органів, дача показань свідком, перевезення пасажира, збереження й ін. Але поряд з цим дії людей, акти визначеного їхнього поводження є об'єктом усіх, без винятку, правовідносин, тому що суб'єктивне право і юридичний обов'язок завжди припускають здійснення відповідно можливого чи належного поводження сторін. Так, об'єктом прав і обов'язків сторін у договорі закупівлі-продажу є не тільки майно і гроші, але і дії продавця і покупця по їх передачі і прийому. Це, до речі, привело до того, що деякі уже вважають об'єктом усіх правовідносин тільки дії.

     Більшість вчених справедливо вважає, що людина не може бути об'єктом правовідносини (на відміну від минулого, коли чи раб кріпак був таким об'єктом  і міг бути проданий чи подарований). Навіть у тих випадках, коли в рамках сімейного права між батьками у випадку їх розлучення виникає спор, у кого з них повинний залишитися дитина, то об'єктом правовідносини буде не дитина, а відповідні дії і нематеріальні блага - можливість повсякденно спілкуватися з цією дитиною, у більшому ступені впливати на його  виховання і т.п.

     Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, на що воно направлене або на що діє, різні матеріальні  і вольові об’єкти. Під матеріальними  об’єктами розуміють в цілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене спірне.

     Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб’єктів. Отже діяльність суб’єктів служить об’єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі суспільні відносини.

     Коло  можливих правових відносин визначається законом. Об’єктами правових відносин можуть бути:

     1. Матеріальні блага: засоби виробництва.

     2.Немайнові особисті блага: життя; свобода. 
          3. Продукти творчості: твори літератури; наукові твори.

     4. Гроші та цінні папери: облігації;  гроші.

     5.Наслідок поведінки суб’єктів: ремонт побутової техніки; будівництво будинку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3 Суб’єктивне право та юридичні обов’язки як складові частини змісту правовідносин.