Правова і правомірна поведінка

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра правознавства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія держави і  права»

на  тему:

«Правова  і правомірна поведінка»

Курсова робота захищена з оцінкою _____________________________

Протокол  захисту курсових робіт № ___ від __________ 20____ р.

Черкаси

2012

Спеціальність  „Правознавство”

Кафедра         Правознавство

Навчальна дисципліна Теорія держави і права

З А В Д А Н Н Я

на курсову роботу

студентки     Прокопенко А. В.

Тема  роботи  Правова і правомірна поведінка.

Вихідні дані до роботи  Курсова робота є логічним завершення дослідження актуальних робіт з питань нормативно правових актів.

Перелік питань, що підлягають розробці:

- правова поведінка: поняття, ознаки і види;

- правомірна поведінка: види та її склад;

- правопорушення: поняття та класифікація.

Перелік графічного (ілюстративного) матеріалу:  Відсутній.

Дата видачі завдання      “10” вересня  2012 р.

Термін здачі  студентом закінченої роботи    15  листопада 2012р.

Керівник                                         ________________________

(підпис) 

Завдання  прийняв до виконання  ______________________________

(підпис)

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..…4

РОЗДІЛ 1  ПРАВОВА ПОВЕДІНКА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ…..6

1.1 Поняття  правової поведінки…………………………………………...6

1.2 Ознаки і види правової поведінки……………………………………...9

РОЗДІЛ 2 ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ..............................................................................................................11

2.1 Поняття правомірної поведінки……………………...………………..11

2.2 Ознаки  і види правомірної поведінки……………………………..…13

РОЗДІЛ 3 ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ….18

3.1 Поняття правопорушень……………………………………………….18

3.2 Склад правопорушення його елементи та характеристика………….21

ВИСНОВОК…………………………………………………..…………….24

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...………..28

ВСТУП

Актуальність теми. Серед найважливіших проблем, що постали перед юридичною наукою і практикою в процесі побудови в Україні громадянського суспільства і правової держави, є проблема правової поведінки особи.

В юридичній науці не приділялося  належної уваги формам правової поведінки, зокрема, особливостям правомірної  бездіяльності. Протягом багатьох років  розвивалася теорія соціально-правової активності особи, що спрямована на побудову ідеальних моделей поведінки, без урахування особливостей української соціально-правової дійсності.

Пасивна правова поведінка у  вітчизняній правовій науці переважно  досліджувалася у формі протиправної бездіяльності. Правомірна бездіяльність як правовий феномен не виступала предметом спеціальних досліджень в межах загальної теорії права, і лише деякі її аспекти вивчалися на рівні галузевих юридичних наук. Це призвело до того, що бездіяльність за своїми ознаками й функціональними можливостями зазвичай прирівнюється до дії. Складається враження про відсутність відмінності між ними у сфері правового регулювання суспільних відносин.

Оскільки суспільні відносини  постійно ускладнюються, спостерігається  зростання пасивних правомірних  форм поведінки. Чередування дій  та бездіяльності пояснюється різноманітністю соціальних цілей, шляхів і засобів їх досягнення, зміною методів правового регулювання і наданням суб’єктам різних правових можливостей. Соціальна значимість правомірної бездіяльності безсумнівна, вона виходить за рамки особистих інтересів людини, яка бездіє, через те, що час від часу зачіпає права й законні інтереси інших осіб, суспільства й держави в цілому.

Мета і завдання. Метою даної роботи є розробка теоретичних основ правомірної бездіяльності як форми правової поведінки та розкриття її практичної значимості. Реалізація поставленої мети зумовила постановку та розв’язання таких завдань:

• проаналізувати й узагальнити існуючі в науковій літературі підходи та запропонувати власний погляд на проблему правомірної поведінки;
• сформулювати узагальнене авторське визначення правомірної бездіяльності;
• визначити і класифікувати види правомірної бездіяльності;
• проаналізувати правові підстави правомірної бездіяльності;
• визначити місце й роль правомірної бездіяльності в механізмі реалізації права та в забезпеченні законності й правопорядку;
• виявити ступінь і шляхи впливу громадської думки на вибір суб’єктом права пасивного варіанта правомірної поведінки.

Об’єктом дослідження є  відносини у сфері правовой та правомірної поведінки.

Предметом дослідження є правомірна та правова поведінка.

 Методи дослідження. Методологічну основу курсової роботи становить система роботи, що забезпечить об’єктивний аналіз досліджуваного предмета.

Структура та зміст роботи. обумовлена метою та предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової ____29______ сторінок.

РОЗДІЛ 1

ПРАВОВА ПОВЕДІНКА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ

                     1.1 Поняття правової поведінки

Поведінка людини є одним із видів  людської діяльності, вона не тільки спрямована на безпосереднє задоволення різних потреб, а й зорієнтована на досягнення певних інтересів (суспільних, державних, особистих, національних тощо), відповідної  позиції у сфері суспільних відносин, вона є зовнішньою системою дій, в  основі якої покладені внутрішні  прагнення людини. [1,c.15]

Поведінка має соціальний характер і визначається як сукупність певних дій, що викликають зміни у оточуючому світі чи у самому суб'єкті. У даному визначенні на першому місці перебуває саме суспільна цінність дій суб'єкта.[2,c.14]

Енциклопедична література під поведінкою людини розуміє систему взаємопов'язаних дій, здійснюваних суб'єктами, що вимагають його взаємодії із середовищем з метою реалізації певної функції. [3,c16]

Поведінка — це багатоаспектна категорія, яка включає в себе наступні ознаки: це аспект діяльності чи спілкування, які відображають внутрішній стан людини; це поведінка, що фіксується органами відчуття інших суб'єктів; вона є  соціально значущою; вона контролюється волею людини.[4,c.17]

Поведінка людини може регулюватись нормами права або бути поза сферою цього регулювання (відносини дружби, заняття музикою тощо).

Ряд авторів виділяють так звану  девіантну поведінку — поведінка, яка не відповідає прийнятим у  суспільстві стандартам на даному етапі  розвитку, але у майбутньому може їм відповідати.[5,c.23]

Заслуговує на увагу позиція  науковців, які виділяють нормативну поведінку, під якою розуміють таку поведінку, яка врегульована будь-яким видом соціальних норм — звичаями, релігійними або корпоративними нормами, нормами права та ін.[6,c.32]

Нас цікавить поведінка, яка регулюється  нормами права та отримала назву  «правова поведінка».

У юридичній літературі під правовою поведінкою розуміють соціально значиму, усвідомлену поведінку індивідуальних чи колективних суб'єктів, врегульовану нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки.[7,c.33]

Скакун зазначає, що правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія чи бездіяльність) свідомо-вольового характеру, врегульована нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки.[8,c.37]

Слід погодитись з даною позицією автора, оскільки правова поведінка — це соціально значимі, свідомі вчинки суб'єктів права, що передбачені нормами права та контрольовані їх волею, які тягнуть за собою юридичні наслідки. 

Багатозначність поняття "поведінка" в суспільних науках значною мірою  позначилася на його тлумаченні у  правознавстві. Між іншим, правова  наука і практика правового регулювання  відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками. Основними рисами правової поведінки є:

а), соціальна значущість;

б) вираженість зовні у формі  діяння (дії чи бездіяльності);

в) свідомо-вольовий характер; г)регламентованість правовими нормами;

д) властивість зумовлювати юридичні наслідки.[9,c.35]

Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана  не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом — реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.[12,c.170]

Правова поведінка є одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин,з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається як підвалини зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки.[13,c.102]

Слід зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова  поведінка в цілому, а її елементи — правові вчинки. Правовий вчинок — це діяння, що складається з  певних елементів, сукупність яких утворює  його склад. Складовими елементами правового  вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.[14,c.63]

Суб’єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа, орган  держави, громадське об'єднання тощо, котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати  свої права і обов'язки, нести  юридичну відповідальність. Суб'єкти правового  вчинку — це ті суб'єкти, за якими  визнається здатність усвідомлювати  і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи.[15,c.150]

Суб’єктивна сторона правового  вчинку відображує внутрішнє ставлення  суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона  є тією частиною правосвідомості  суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.[16,c.301]

Об’єкт правового вчинку — це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння.Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.

Об’єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.[17,c.300]

                               1.2 Ознаки і види правової поведінки

В даній юридичній літератури є  деклька ознак ,які притамані правовій поведінці.

Ознаки правової поведінки:

— соціальна значущість — це оцінка поведінки суб'єктів з точки  зору сукупності її соціальної характеристики. Вчинки людей перебувають у сфері  суспільних відносин. Вони певним чином  впливають на них та одночасно  породжують відповідну реакцію оточуючого середовища залежно від того, чи є вони соціально корисними, чи суспільно  шкідливими, або, навіть, небезпечними;[34, c.45]

— суб'єктивізм — тобто ставлення  особи до своїх дій та наслідків, які вони породжують. Суб'єкти мають  певний рівень свідомості та волі, вони здатні управляти своїми вчинками відповідно до тих цінностей, які склалися у  даному суспільстві та норм, що в  ньому існують;[20,c.201]

— регламентованість поведінки  нормами права — тобто за допомогою  норм права впроваджується у життя  суспільно корисна поведінка  та витісняється небажана. Регулятивна функція права передбачає вплив на поведінку суб'єктів права у процесі регулювання суспільних відносин. Правомірна поведінка повинна відповідати тим вимогам, які містяться у нормі права. Остання містить основні цілі, умови, форми поведінки суб'єктів, які є найбільш важливими для суспільства чи соціальної групи;[9,c.90]

— підконтрольність поведінки державі — держава контролює діяльність суб'єктів суспільного життя залежно від соціальної значимості вчинків. Держава через свої структури гарантує діяльність суб'єктів, створюючи відповідні умови, застосовуючи у необхідних випадках засоби примусу чи заохочення, тощо;[14,c.68]

— здатність правової поведінки  породжувати юридичні наслідки. Поведінка  суб'єктів надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми вияву, мотиви та наслідки. Норми права можуть дозволяти (уповноважуючі норми), забороняти (забороняючі норми) чи зобов'язувати (зобов'язуючі норми) суб'єктів до певної поведінки. Поведінка, яка не заборонена нормою права, є правовою. Деякі вчинки не заборонені нормою права, але не тягнуть юридичних наслідків, оскільки є юридично нейтральними (заняття спортом, музикою тощо).[20,c.423]

Правова поведінка як відмітив Скакун має соціальну та юридичну сторону, що дає можливість виділити її види.

Види правової поведінки:

1) правомірна поведінка;

2) правопорушення;

3) зловживання правом;

4) об'єктивно протиправне діяння.[21,c.45]

Окрім зазначених видів правової поведінки, О. Скакун за формою зовнішнього прояву виділяє: фізичну поведінку (діяльність); усну (вербальну) та письмову (документальну).[22,c.97]

Ряд авторів зазначають, що правова  поведінка характеризується внутрішньою  структурою, елементним складом, якої є правові вчинки. Під правовим вчинком вони розуміють діяння, складовими елементами якого є суб'єкт (фізична чи юридична особа, наділена правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю), суб'єктивна сторона (передбачає внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та включає цілі, мотиви, правові установки тощо), об'єкт (явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння — суспільні відносини, соціальні цінності) та об'єктивна сторона.

                                                 РОЗДІЛ 2

ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ

                       2.1  Поняття правомірної поведінки

2.2 Ознаки і види правомірної  поведінки

У науковій літературі правомірна поведінка  характеризується певними ознаками які головні в юридичній сфері.

 Ознаки правомірної поведінки:

• є суспільне корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведінкою — забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства; задоволення інтересів суб'єктів права. Необхідність правомірної поведінки міститься у зобов'язуючих та забороняючих нормах права, а бажаність для суспільства даної поведінки, залежить від волі уповноваженої особи, є її правом, а не обов'язком та знаходить своє закріплення у диспозитивних нормах;[23,c.504]
• не суперечить нормам і принципам права, будь яка суспільне корисна поведінка є правомірною, тобто не лише відповідає нормативним приписам законів, але і не суперечить загальнолюдським цінностям, оскільки право присутнє в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах, нарешті, у природних правах людини, правосвідомості, правовідносинах. Тому правильно говорити про правомірну поведінку як про таку, котра не суперечить нормам і принципам права, не порушує заборон, встановлених у суспільстві;[22,c.231]
• має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;[21,c.32]
• зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права — дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);[27,c.409]
• спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід врахувати, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;[32,c.876]
• охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм. [34,c.843]
• Правомірна поведінка включає в себи два важливих  аспекти:
• інформаційний — поінформованість громадянина про свої права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;
• поведінковий — уявлення про законні способи здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.[41,c.532]

Дану правомірну поведінку в науці, можна класифікувати.

За різними критеріями:

1. Залежно від суб'єктів права

• поведінка індивідуальних суб'єктів (громадянина, посадової особи);
• поведінка колективних суб'єктів (діяльність трудових колективів, державних органів).[41,c.461]

2. Залежно від об'єктивної сторони

• активна поведінка — дія (своєчасне подання декларації про доходи);
• пасивна поведінка — бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання).[90,c.410]

3. Залежно від ступеня суспільної значущості

• необхідна (належна) поведінка(захист батьківщини, виконання трудових обов'язків, додержання правил дорожнього руху та ін.);
• можлива (соціально допустима):
• бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, вступ до шлюбу);
• небажана (розлучення, страйк та ін.).[40,c.340]

4. Залежно від психологічних ознак

• добровільна поведінка(спирається на ціннісні і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб’єктів);
• вимушена поведінка(визначається змістом її мотивів, суб’єктивною стороною вчинку).[36,c.501]

5. Залежно від причин вияву

• поведінка, зумовлена внутрішніми причинами і потребами;
• поведінка, зумовлена зовнішніми обставинами.[21,c.67]

6. Залежно від способу формування в текстах правових документів

• прямо й однозначно сформульована поведінка;
• опосередковано передбачена поведінка.[32,c.901]

7. Залежно від форм реалізації норм права

• дотримання;
• виконання;
• використання;
• застосування норм права.[67,c.601]

8. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації

• індивідуальні юридичні акти;
• юридичні вчинки.[56,c.132]

9. Залежно від юридичного факту

• правоутворююча поведінка;
• правозмінююча поведінка;
• правоприпиняюча поведінка.[14,c.62]

10. Залежно від суб'єктивної сторони

• соціально активна поведінка, яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм;
• законослухняна поведінка — це свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів;
• конформістська поведінка — це поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю, вона не відрізняється від поведінки інших суб'єктів, основним принципом даної поведінки є «роби як всі»;
• маргінальна поведінка, яка перебуває на межі між правомірною та неправомірною, переступити яку не дозволяє страх перед юридичною відповідальністю;
• звична поведінка, яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат.[38,c.231]

РОЗДІЛ 3

ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОНЯТТЯ  ТА СКЛАД  ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ      ТА ХАРАКТЕРИСТИКА

3.1 Поняття правопорушення

Правопорушення - це свідомий, вольовий акт суспільно небезпечної протиправної поведінки. [15,C.456]                                      

Суспільна небезпека, шкідливість  правопорушень характеризує їх як негативні  соціальні явища. Негативної оцінки заслуговує й особа, що зробила правопорушення. Усяке правопорушення - це діяння, тобто дія чи бездіяльність. Дія - акт активного поводження (крадіжка, бійка, хабар, пияцтво в робочий час і т.п.). Воно може складатися в проголошенні визначених слів (наклеп, образа, заклик до насильницьких антигромадських діянь, пропаганда національної ворожнечі і т.п.). Бездіяльність визнається діянням, якщо по службовому обов‘язку чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (прогул, недбалість посадової особи, ) 
Правопорушення є винним діянням. [18,c.120]

Провина - це психічне відношення особи до власного поводження і його результатів, у якому виражене негативне чи легковажне відношення до права, до інтересів суспільства і держави, до прав і свобод інших осіб. Оскільки право регулює вольове поводження людей, про правопорушення можна говорити тільки тоді, коли від волі людини залежало - діяти правомірно чи неправомірно, і обраний другий варіант на шкоду першому. Відповідно не є правопорушеннями, хоча б і суперечні праву, діяння малолітніх, а також осіб, визнаних несамовитими (тих, хто під час здійснення діяння не могли усвідомлювати свої дії чи керувати ними внаслідок душевної хвороби чи іншого хворобливого стану). Без свідомості і волі немає діяння ні протиправного, ні правомірного. [10,c.307] 
Правопорушення можна класифікувати на певні ознаки:

а) Адміністративна правова поведінка;

б) правопорушення як вид закону.

  Адміністративно-правова норма — це обов'язкове правило поведінки, яке встановлене і охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.  [13,c.25]

Злочин, як вид правопорушення, слід відрізняти не лише від малозначних діянь, а й від інших правопорушень, а як прояв суспільно небезпечної поведінки особи - слід відрізняти від інших видів людської поведінки.

Під правопорушенням розуміється  антисоціальне протиправне і,як правило, винне діяння (дія або  бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне юридичну відповідальність. Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції  України виключно законами України  визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є  злочинами, адміністративними або  дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Із цих  конституційних положень однозначно випливає, що злочини, адміністративні, дисциплінарні  правопорушення і цивільно-правові  делікти є різними видами правопорушень. У теорії права виділяються й  інші види правопорушень - господарсько-правові, фінансові,конституційні, трудові, корупційні, податкові, екологічні, земельні, сімейні  правопорушення, порушення міжнародного права тощо.[21,c.12]

Правильне вирішення питання про  розмежування злочинів та інших правопорушень має важливе значення для дотримання як загальних, так і галузевих принципів кримінального права.

Критеріями відмежування злочинів від інших правопорушень є:

1) суспільна небезпека; 2) суб'єкт  правопорушення; 3) винність; 4) кримінальна  протиправність; 5) кримінальна караність. [18,c.56]

   Правопорушення - визначене, не тільки чисто зовнішнє, але і внутрішнє - психічне, а саме негативне відношення порушника до правового припису й охоронюваного ним інтересу і, отже, суб'єктивне винне поводження. Протиправність, об'єктивна в тім змісті, що означає порушення норм об'єктивного права. Категорія протиправності суб'єктивна, оскільки застосовна лише до свідомих, вольових вчинків людини. Вона має об'єктивно-суб'єктивний характер, як і деякі інші соціальні категорії. [11,c.155]

 
Шкода - неодмінна ознака кожного правопорушення, Характер шкоди може розрізнятися по об'єкту, розміру й іншим ознакам, але правопорушення завжди має соціальна шкода. Та чи інша характеристика шкоди залежить від видів порушених інтересів, суб'єктивних прав, об'єкта правопорушення. Шкода може мати матеріальний чи моральний характер, бути вимірним чи невимірним, відновлюваним чи ні, більш-менш значним, що відчувається окремими громадянами, колективами і суспільством у цілому.[15,c.164]