Правова поведінка
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Правова поведінка
ПЛАН
Вступ
1. Правова поведінка, її ознаки, види, склад.
2. Поняття, ознаки, види та склад правомірної поведінки. С 8
3. Поняття, ознаки та види правопорушень.
Висновок.
Список використаних
джерел.
Вступ
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Основоположними принципами
такої держави об'єктивно
Україна, обравши для себе шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної держави, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, продовжує формувати державні інституції, місцеве самоврядування, систему національного права. Конституція України визначає нашу країну як суверенну й незалежну, демократичну соціальну, правову державу.
Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами і у повсякденному житті кожного громадянина. Усе зазначене, а також активні процеси розбудови суверенної української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагають глибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства, а й основних принципів, ідей, закономірностей і напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.
Дане курсове дослідження стосується розкриття такого правового поняття як правова поведінка, яка включає в себе поняття правомірної поведінки та розгляду юридичного поняття правопорушення.
Всі ці питання будуть розкриті з допомогою теоретичного матеріалу на прикладах періодичних та наукових видань.
1. ПРАВОВА поведінка, її ознаки, види, склад
Правова поведінка (англ. legal conduct ) — соціальне значима поведінка особи (дія чи бездіяльність) свідомовольового характеру, що урегульована нормами права і спричиняє юридичні наслідки.
Будь-яка юридичне значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна — охоронних. [ 3, с 50 ]
Ознаки правової поведінки:
1) є соціальне значимою, характеризується соціальною корисністю (правомірна поведінка) або соціальною шкідливістю (правопорушення), що впливає на розвиток суспільних відносин;
2) має свідомо вольовий характер, залежить від психічних властивостей особи, здібностей усвідомлено контролювати негативні емоційні вияви і стримувати їх зусиллями волі, керувати своїми вчинками, тобто правова поведінка є вольовою стороною правосвідомості, за допомогою якої здійснюється процес перенесення правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативних договорах та інших джерелах (формах) права, у реальну правову поведінку;
3) має зовні виражений характер у вигляді дії чи бездіяльності, що піддаються правовому регулюванню. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), яка складається з різних висловлювань, суджень і оцінок, що виражають внутрішній стан суб'єкта;
4) характеризується «юридичністю»
5) має спричиняти юридичні
наслідки, оскільки пов'язана з:
а) реалізацією суб'єктом
Оцінка поведінки суб'єкта права може бути юридичною і соціальною. Якщо з юридичної точки зору поведінка є правомірною і неправомірною, то із соціальної — соціальне корисною і соціальне шкідливою. З огляду на юридичну і соціальну оцінки.
Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними стосовно права, що не потребують будь-якого правового виправдання.
Багатозначність поняття «поведінка» в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка має певне соціальне значення, а тому певним чином упорядковується (врегульовується) тими чи іншими соціальними нормами. [ 11, с 232 ]
З цих позицій найбільш широким є поняття нормативної поведінки, під якою розуміють таку поведінку людей, що регулюється будь-якими соціальними нормами - звичаями, релігійними або корпоративними нормами, нормами права та нормативна поведінка людей, що регулюється нормами права, називається правовою поведінкою. Оскільки норми права є одним з видів соціальних норм, то правова поведінка є одним з проявів нормативної поведінки, одним з її видів.
З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою, якщо вона регламентується нормами права. Умови й ознаки правової поведінки можуть бути прямо описані в текстах правових документів або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки
Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, а й з особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів, що здійснюється в межах правової поведінки. Тому правова поведінка часто тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії. [ 5, с 74]
Певні прояви правової поведінки
можуть бути юридичними фактами, тобто
тими конкретними життєвими
Слід зазначити, що в нормах права здебільшого моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи - правові вчинки. Правовий вчинок - це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.
Суб'єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа (орган держави, громадське об'єднання тощо), котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права та обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку - це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи. [ 11, с 235 ]
Суб'єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.
Об'єкт правового вчинку - це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.
Об'єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.
Відтак, правова поведінка - це сукупність соціальне значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що так чи інакше регламентуються нормами права і зумовлюють правові наслідки. [ 7, с 49 ]
Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.
2. Поняття, ознаки, види та склад правомірної поведінки.
Правомірна поведінка є видом правової поведінки, яка, на відміну від протиправної поведінки, є соціальне корисною, відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки.
Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є її відповідність приписам правових норм, тобто її правомірність. [ 11, с 236 ]
Термін «правомірність» має широкий зміст і означає:
- відповідність поведінки приписам норм права;
- одиницю виміру, з допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;
- здатність права регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.
Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов'язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їхнім соціальним змістом, засобом втілення у життя суб'єктивних прав і обов'язків. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.
Як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і обов'язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.
Правомірна поведінка
в механізмі правового
• у нормах права правомірна поведінка виявляється як модель бажаної поведінки суб'єктів - адресатів норми;
• у юридичних фактах - як конкретні життєві обставини, що тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин;
• у юридичному змісті правовідносин - як суб'єктивні права і обов'язки сторін правовідносин;
• у фактичному змісті правовідносин - як дії сторін правовідносин, спрямованих на реалізацію їх взаємних прав і обов'язків;
• у правопорядку - як його зміст.
Усе це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле. [ 3, с 52 ]
На різних підставах правомірна поведінка поділяється на такі види:
1) як юридичний факт - на поведінку а) правоутворюючу, б) правозмінюючу та в) правоприпиняючу;
2) при реалізації норм права - на діяння, що спрямовані на
а) дотримання, б) виконання, в) використання або г) застосування норм права;
3) з точки зору фактичного змісту правовідносин — на діяння, що спрямовані на здійснення а) суб'єктивних прав чи б) юридичних обов'язків;
4) за зовнішньою формою вираження - на а) дії, б) бездіяльність;
5) за причинами вияву - на а) поведінку, зумовлену внутрішніми причинами і потребами та на б) поведінку, зумовлену зовнішніми обставинами;
6) за способом формування в текстах правових документів - на а) прямо й однозначно сформульовану, б) опосередковано передбачену;
7) за характеристиками суб'єктів - на а) індивідуальну,
б) колективну, в) посадову, г) професійну та іншу. Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єктивної сторони на активну правову, звичайну, конформну та маргінальну. [ 11, с 237 ]
Активна правова поведінка (правова активність) полягає в добровільності здійснення правових норм і адекватній реакції на порушення правових приписів з боку інших суб'єктів. Активна правова поведінка заснована на переконаності суб'єкта в необхідності і справедливості правового регулювання, на високій правовій свідомості та правовій культурі.
Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб'єктові властивістю, переросла у звичку і може навіть не усвідомлюватись ним у всіх її аспектах.
Основа конформної (пристосовницької) поведінки - пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища за принципом «поводься так, як поводять себе інші». Таким чином, конформна правомірна поведінка базується не на внутрішній переконаності суб'єкта в необхідності неухильного виконання приписів права, а є формою його пристосування до оточуючого соціального середовища. Тому, потрапляючи в середовище осіб, схильних до правопорушень, такий суб'єкт швидко змінює свою правомірну поведінку на протиправну. [ 3, с 53 ]
Маргінальна правомірна поведінка базується не на позитивних правових настроях суб'єкта, а на його страху перед юридичною відповідальністю за скоєне правопорушення. Такий суб'єкт готовий до протиправних дій у разі переконаності в їх безкарності.
Правомірна поведінка ( законослухняна ) — суспільне корисна правова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.
Більшість індивідуальних і колективних суб'єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. [ 12, с 618 ]
Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.
Ознаки правомірної поведінки:
1) є суспільне корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведінкою— забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства; задоволення інтересів суб'єктів права. Правомірною можна вважати і припустиму поведінку, тобто таку, котра спрямована на реалізацію окремих корпоративних інтересів і не торкається інтересів інших людей (наприклад, відправлення культових обрядів релігійними об'єднаннями та ін.);
2) не суперечить нормам і принципам прана, будь яка суспільне корисна поведінка є правомірною, тобто не лише відповідає нормативним приписам законів, але і не суперечить загальнолюдським цінностям, оскільки право присутнє в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах, нарешті, у природних правах людини, правосвідомості, правовідносинах. Тому правильно говорити про правомірну поведінку як про таку, котра не суперечить нормам і принципам права, не порушує заборон, встановлених у суспільстві, а не пише заборон, що містяться у законах і підзаконних актах; . [ 6, с 36 ]
3) має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;
4) зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права — дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);
5) спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється її юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід врахувати, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;
6) охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм.
Правомірна поведінка завжди включає два моменти:
• інформаційний — поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;
• поведінковий — уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов'язків. [ 7, с 48 ]
Правомірна поведінка складається з елементів — правомірних вчинків (правових вчинків, що мають суспільне корисний характер). Перш ніж відбуваються вчинки, виникають їх мотиви — спонукальна причина до дії (бездіяльності), доказ на користь саме такої дії.
Мотиви правомірної поведінки особи можуть бути різними: 1) переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм; 2) відповідальність перед суспільством і державою за вчинки; 3) свідомість громадського обов'язку; 4) егоїстичний особистий інтерес; 5) додержання звичних для неї дій; 6) прагнення робити як усі; 7) острах відповідальності та ін.
Провідне місце в
мотивах поведінки людей
Мотиви визначають правову установку — правомірну і неправомірну. У них виявляється соціальна зрілість і юридична грамотність, рівень правосвідомості особи.
Щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідні: (1) розвинена економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян; (2) подальше системне правове забезпечення її розвитку; (3) подолання величезного розриву між бідними і багатими; (4) зведення до мінімуму безробіття; (5) виконання соціальних програм; (6) авторитет влади, який можливий за умови, якщо влада не маніпулює законом; (7) стабільний демократичний політичний режим; (8) створення цілісної правової бази організації та діяльності судової системи, органів юстиції і правоохоронних органів; (9) додержання законності всіма посадовими особами і громадянами;
(10) високий рівень правової культури; (11) державна ідентичність громадян, тобто їх усвідомлений зв'язок з українською державою, що розвивається.
Склад правомірної поведінки ( з англ. ) — система ознак поведінки, яка відповідає приписам права.
Правомірна поведінка є соціальне значущою, оскільки завдяки їй відбувається упорядкування суспільних відносин, забезпечується правопорядок, задовольняються інтереси індивідуальних і колективних суб'єктів права.
Види правомірної поведінки за мотивами (суб'єктивною стороною):
• активна (принципова);
• звичайна (звична);
• пасивна (конформістська — її різновид);
• маргінальна.
Активна (принципова) правомірна поведінка— це цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компетенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів. До суспільне активної поведінки слід віднести інакомислення — випереджувальну, алармістську ( з англ. — тривожити, турбувати) поведінку громадян, які ініціювали боротьбу за реальні права і свободи особи, що формально закріплені в конституції держави, а в дійсності не виконуються. [ 5, с 75 ]
Активність та принциповість громадянина, який виражає щирість, ініціативу, неформальну (не стандартну) самостійність у думках і діяннях, не повинні виходити за рамки правомірної, соціальне відповідальної поведінки.
Звичайна (звична) правомірна
поведінка — вид
Пасивна правомірна поведінка — вид поведінки, що виявляється в бездіяльності, у навмисному невикористанні суб'єктом приналежних йому прав і обов'язків (наприклад, неучасть у виборах). Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки ( з лат.— подібний), тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші»), тобто до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам. Конформісти — це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені індивідуальності, легко піддані «синдрому юрби» чи наказу (прикладу поведінки) начальника. [ 12, с 620 ]
Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зниження нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер). Види правомірної поведінки за ступенем виявлення свідомості і волі: — добровільна (явка з повинною до суду); — змушена (доставка до суду під конвоєм). Види правомірної поведінки за об'єктивною стороною:
— активна — дія (своєчасне подання декларації про доходи);
— пасивна — бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання). Види правомірної поведінки за суб'єктами:
— індивідуальних суб'єктів: громадянина, посадової особи та ін.;
— колективних суб'єктів.
3. Поняття, ознаки та види правопорушень.
Правопорушення — суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктноздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність.
Ознаки правопорушення:
1) суспільне шкідлива (напр., прогул) або суспільно небезпечна (зазіхання на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість, (вина) і суспільна небезпека (злочин) — об'єктивна основна отака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку; [ 10, с 148 ]
2) протиправна, неправомірна поведінка — суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, с свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;
3) свідомовольова поведінка - визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. Відсутність вільного волевиявлення с юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням ви знається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);
4) дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;
5) винне діяння — дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідкам, виражене у формі наміру і необережності; [ 12, с 623 ]
6) кримінальне діяння — дія, що вимагає застосування до правопорушника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.
Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Так, заподіяння шкоди при відсутності вини не розглядається як правопорушення.
Порівняємо винне діяння і невинне заподіяння шкоди (невинне діяння):
Винне діяння (дія або бездіяльність) — правопорушення — є активним (чи пасивним), усвідомленим, вольовим, винним (у формі наміру і необережності) заподіянням шкоди, що спричиняє юридичну відповідальність.
Невинне заподіяння шкоди характеризується відсутністю вини у формах наміру і необережності і не передбачає настання юридичної відповідальності:
1) «казусне» (випадкове) здійснення суспільне шкідливого діяння відбувається у разі, коли особа не могла усвідомлювати суспільної шкідливості своєї поведінки, не передбачала настання можливих шкідливих наслідків, не повинна була (не могла) їх передбачати. Наприклад, виходячи з тролейбуса, людина спіткнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, що йшла попереду, яка у результаті падіння одержала тяжкі тілесні ушкодження; [ 7, с 50 ]
