Правова природа договору міни
ВСТУП
Договір міни відомий людству з давніх часів і був передбачений ще римським правом. Як і будь-який договір, він являє собою певний юридичний факт, з наявністю якого закон пов’язує відповідні юридичні наслідки. Договір міни - це вольова дія, здійснення якої передбачає наявність у суб’єкта певного рівня свідомості і волі. Передбачається, що суб’єкти повинні бути правосуб’єктними.
У зв’язку з ринковими перетвореннями, що відбулись останнім часом в економіці України, значно зросли можливості учасників майнового обороту щодо свободи укладення різного роду цивільно-правових договорів. Це сприяло істотному оновленню системи договорів, в т.ч. виникненню нових договірних конструкцій, а також набуття нового значення, змісту та функцій класичними договорами, до яких відноситься й договір міни.
Доведено, що поняття «міна» і «бартер», які використовуються в ЦК України, є нетотожними поняттями: міна застосовується до відносин щодо обміну товару на інший товар, а бартер – товару на роботи (послуги). Разом з тим, законодавець надає можливість поширювати на бартер усі законодавчі положення про договір міни, в тому числі й положення про договір купівлі-продажу, інші договори, якими сторони можуть скористатися в процесі укладення та виконання договору міни на підставі ст. 716 ЦК України.
Договір міни, до якого застосовуються положення про інші договори, не можна відносити до змішаних договорів у прямому їх розумінні, оскільки не зважаючи на законодавчо передбачену можливість застосування до договору міни положень про інші договори, він належить до одного виду договору – міни.
Вищезгаданий договір часто зустрічається у нашому повсякденному житті. Кожного дня, кожен з нас можливо і не помічаючи цього укладає його. Саме вивчення основних особливостей договору міни,основних умов укладання договору зумовило вибір курсової роботи.
Метою написання курсової роботи слугує спроба дослідити сутність договору міни у цивільно-правових відносинах.Для досягнення мети необхідно виконати наступні завдання:
1)дослідити основні елементи договору міни
2)дослідити істотні
умови та особливості
3)розглянути договір міни у зовнішньоекономічних відносинах
Об’єктом дослідження — договір міни у Цивільному праві України.
При на написанні даної роботи використані такі методами дослідження, як історичний, порівняльно-правовий аналіз, об’єктивності, логічно формальний, систематизації та аналізу інформації, тощо.
Джерельну базу дослідження складають: Цивільний кодекс України, Закон України ’’Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності’’, Закон України ’’Про оподаткування прибутку підприємств’’ тощо.
Структура курсової роботи відповідає меті та завданням дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновку та переліку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1
ДОГОВІР МІНИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
1.1 Правове регулювання договору міни в законодавстві України
За статтею 716 Цивільного кодексу,до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж,положення про договір поставки,договір контрактації або інші договори,елементи яких містяться в договорі міни,якщо це не суперечить суті зобов’язання[2].
Застосування до договору міни загальних положень про купівлю-продаж, поставку, контрактацію чи інші договори, які передбачають оплатне передання майна у власність, обумовлене тим, що договір міни за родовими ознаками належить до цієї ж групи договорів. Не застосовуються до договору міни ті положення, які суперечать міновому зобов'язанню. Наприклад, отримувач товарів не несе обов'язку сплатити їх ціну. В той же час, положення про виконання грошових зобов'язань можуть застосовуватись і до бартерних відносин, наприклад, в частині виконання зобов'язань з доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (ч. 3 ст. 715 Цивільного кодексу України).
В договорі міни кожен з учасників договору вважається продавцем майна,яке він передає,і покупцем майна,яке він набуває.Тому до договору міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу,якщо інше не випливає з відносин сторін.Поширення на відносини переважної більшості норм Цивільного кодексу,що регулюють купівлю-продаж,свідчить про схожу правову природу цих договорів.Правила Цивільного кодексу,що стосуються предмета і форми договору,умов його дійсності,моменту виникнення права власності на майно,відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних обов’язків та інше,застосовуються до договору міни.Тому спори,пов’язані з договором міни,вирішуються на підставі саттей Цивільного кодексу,що стосуються договору купівлі-продажу[12,ст.312].
За статтею 629 Цивільного кодексу договір є обов’язковим для виконання сторонами.
З моменту укладання договору всі його умови-істотні,звичайні та випадкові-стають однаково обов’язковими для виконання сторонами.У цьому полягає сенс цивільно-правового договору,як правової форми погодження волі сторін,спрямованої на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Загальні вимоги щодо виконання зобов’язань,зокрема тих що виникають з договорів,встановленні главою 48 Цивільного кодексу,невиконання або неналежне виконання сторонами договору своїх обов’язків тягне наслідки,передбачені главою 51 Цивільного кодексу.
Відмова від договору(від виконання договору) можлива лише у випадках,передбачених самим договором або законом.
1.2 Поняття та види договору міни
За статтею 626 Цивільного кодексу України:
Договором є домовленість двох або більше сторін,спрямована на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обов’язків[2].
Договір є одностороннім,якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утримання від них,а друга сторона наділяється лише правом вимого,без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім,якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.
До договорів,що укладаються більш як двома сторонами(багатосторонні договори),застосовуються загальні положення про договір,якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Договір є відплатним,якщо інше не встановлено договором,законом або не випливає із суті договору.
Цивільно-правовий договір є основною правовою формою,що опосередковує рух цивільного обороту,переміщення матеріальних цінностей,виконання робіт,надання послуг тощо.Саме договору належить чільне місце у системі підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.
Категорія ’’договір’’ використовується і в інших галузях законодавства(наприклад,у трудовому-трудовий договір),але там ця категорія має власне правове регулювання,і цивільно-правові норми можуть застосовуватися щодо неї лише за умови,якщо це прямо не передбачено законодавством[9,ст.166].
Частина перша статті,що коментується визначає цивільно-правовий договір як домовленість (угоду) двох або більше сторін,спрямовану на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обв’язків.Отже,договір є правовою формою (засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін,спрямованих на досягнення певного правового результату.
За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином.Категорії ’’правочин’’ і ’’договір’’ співвідносяться між собою як загальне і окреме:будь-який договір є правочином,але не всякий правочин є договором.Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини,тоді як до правочинів належать також і дії однієї особи,спрямовані на виникнення,зміну або припинення цивільних прав та обов’язків — односторонні правочини[13].
Отже,на договори поширюються загальні положення щодо дво- та багатосторонніх правочинів,передбачені главою 16 Цивільного кодексу України.
Водночас,договір є й основною підставою виникнення зобов’язальних правовідносин і найбільш поширеним видом зобов’язальних правовідносин як таких і,отже,на нього поширюються загальні положення щодо зобов’язань,встановлені розділом книги 5 Цивільного кодексу[16].
Якщо у договорі одна сторона наділена лише правом вимоги до другої сторони,а інша-лише обов’язком відносно першої,то такий договір є одностороннім,тобто таким,що зобoв’язує лише одну сторону.До односторонніх договорів належать переважно так звані реальні договори,тобто такі,що вважаються укладеними лише з моменту іншої певної дії(наприклад,договори довічного утримання,позики)
Отже,в односторонньому договорі одна сторона є лише кредитором,а інша — лише боржником.
Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми,тобто такими,у яких кожна сторона має як права,так і обов’язки відносно другої сторони.Так,наприклад,у договорі купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю певну річ і має право вимагати від покупця сплати покупної ціни,а покупець,навпаки,зобов’язаний сплатити продавцю визначену договором грошову суму і кредитором і боржником:кредитором—відносно того,що вона має право вимагати від другої сторони,і боржником—відносно того,що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони[19].
Права і обов’язки сторін у двосторонніх договорах завжди взаємопов’язані між собою,є зустрічними:те,що для однієї сторони є обов’язком,складає зміст права вимоги другої сторони.Отже,поки одна сторона не виконає свій обов’язок,інша сторона не може реалізувати своє право.
Багатосторонніми називаються договори,що укладаються більш ніж двома сторонами.До багатосторонніх належать,наприклад договір простого товариства.
Особливістю багатосторонніх договорів є те,що у них,як правило,відсутня зустрічність прав і обов’язків сторін.Обов’язки кожної сторони у більшості випадків спрямовані не на задоволення прав інших сторін,а на досягнення певної спільної мети.
Загальні положення про договір,встановленні розділом 2 книги 5 Цивільного кодексу,застосовуються за умови,якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Багатосторонні договори не слід змішувати з односторонніми чи двосторонніми договорами з множинністю осіб.Так,наприклад,у договорі майнового найму на стороні наймодавця,на стороні наймача або на обох сторонах може бути не по одній особі,а по дві і більше.Але від цього договір майнового найму не стає багатостороннім договором,оскільки сукупність осіб на кожній із сторін виступає як єдине ціле,як одна сторона.
Відплатним є договір,у якому обов’язок однієї сторони здійснити дії відповідає зустрічний обов’язок другої сторони щодо надання матеріального чи іншого блага.Відплатність у договорі може виражатися у переданні грошей,речей,наданні зустрічних послуг,виконанні роботи тощо.У безвідплатному договорі обов’язок надання зустрічного виконання другою стороною відсутній.
Частиною 5 ст.626 Цивільного кодексу України,встановлюється важливе загальне правило,згідно з яким будь-який договір є відплатним,якщо інше не встановлено договором,законом або не випливає із суті самого договору.Так наприклад,відповідно до статті 949 Цивільного кодексу,установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі,а,наприклад,договір дарування завжди є безвідплатним у силу самої суті цього договору.
За статтею 715 Цивільного кодексу України:
За договором міни(бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар[2].
Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару,який він передає в обмін ,і покупцем товару,який він одержує в замін.
Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості,що обмінюється на товар меншої вартості.
Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами,якщо інше не встановлено договором або законом.
Договором може бути встановлений обмін майна на роботи(послуги).
Законом можуть бути
За договором міни кожна із сторін зобов’язується передати у власність іншої сторони один товар в обмін на інший.
Із цього випливає,що даний договір є консенсуальним,оплатним і двостороннім.
Історично договір міни з’явився раніше договору купівлі-продажу,хоча законодавче визнання він,навпаки,одержав набагато пізніше.Міна переважала в умовах натурального господарства,але з появою грошей і розвитком товарно-грошового обміну була витиснута купівлею-продажем.Економічно купівлю-продаж також можна розглядати як міну—обмін речей за гроші[11,ст.408].
В силу договору міни його
учасники взаємно зобов’
Об’єкт договору міни можуть складати як рухомі речі,у тому числі цінні папери і валютні цінності,так і нерухоме майно,наприклад земельні ділянки,квартири.Разом із тим об’єктом міни може бути лише те майно,яке перебуває у відчужувателя на праві власності,або буде придбано ним на цьому праві в третьої особи,оскільки інакше відчужуватель не зможе передати це майно у власність своєму контрагенту.Не може бути тому визнаний договором міни договір обміну житлових приміщень їх наймачами,а не власниками.
Оскільки об’єктом купівлі-
Поширення на відносини міни
загальних правил про купівлю-
Насамперед,необхідно враховувати еквівалентний характер звичайного товарообміну.Тому,якщо в договорі міни відсутні вказівки на ціну чи хоча б порівняльну вартість обмінюваних товарів,вони передбачаються рівноцінними.У цьому випадку витрати по виконанню договору,у тому числі по переданню і прийняттю обмінюваних товарів,покладаються на ту сторону,що у конкретній ситуації несе відповідні обв’язки покупця по його прийняттю.Договором міни може бути передбачено інший розподіл таких обов’язків,наприклад їх покладання на одного із учасників[20].
Обмін товарами за даним договором зовсім не обов’язково повинен бути одномоментним і здійснюватися ’’з рук до рук’’ .За умовами конкретного договору одна із сторін може бути зобов’язана передати товар раніше,ніж інща надасть обмінюваний товар.У такому випадку до виконання обов’язку по переданню товару стороною,для якої договором установлено більш пізній термін передання товару,застосовуються правила про зустрічне виконання зобов’зань.Для неї це означає насамперед можливість призупинити передання товару або зовсім відмовитися від виконання договору,якщо контрагент попередньо не передав їй товар [15,ст.295].
Перехід права власності на обмінювані товари за загальним правилом відбувається після того,як обов’язки по переданню товарів виконані обома сторонами,тобто передбачається одночасним для кожної зі сторін договору.Таке положення покликане запобігти ситуації,у якій сторона,яка перша отримала товар,здобуває на нього право власності,не виконавши зустрічного обов’язку по переданню контрагенту іншого товару.
Різновидом договору міни є бартерний договір.Правове регулювання бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності має деяці особливості,передбачені Законом України ’’Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності’’ від 23.12.1998 року.Його видано з метою державного регулювання бартеру,протидії бартеризації економіки[4].
Визначення понять ’’бартер (товарний обмін)’’ і ’’товарообмінна (бартерна) операція ’’ міститься як у названому законі,так і в Законі України ’’Про оподаткування прибутку підприємств’’.
У Законі України ’’Про оподаткування прибутку підприємств’’ бартер(товарний обмін) визначено як господарську операцію,що передбачає проведення розрахунків за товари (роботи,послуги) в будь-якій формі,відмінній від грошової,включаючи будь-які види заліку і погашення взаємної заборгованості,у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт,послуг)[5].
Відповідно до ч.1 Закону України від 23.12.1998 року,товарообмінна (бартерна) операція в галузі зоовнішньоекономічної діяльності — це один із видів експотно-імпортних операцій,оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати,яким часткова оплата експортних(імпортних) поставок передбачена в натуральній формі між суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб’єктом господарської діяльності,що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами,роботами,послугами у будь-якому поєднанні,не опосередкований рухом коштів у готівковій вбо безготівковій формі.
У Законі України від 23.12.1998 року встановлено часові межі дії виконання бартерних операцій:граничний строк між експортом товарів за бартерним договором і зустрічним імпортом — 90 календарних днів.Початок перебігу строку — дата митного оформлення товарів,фактично експортованих за бартерним договором,у разі експорту за бартерним договором робіт або послуг — дата підписання акта або іншого документа,що засвідчує виконання робіт,надання послуг.У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинно перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення експортної вантажної митної декларації.
У законі передбачено санкцію за порушення граничних строків ввезення товарів,що імпортуються за бартерним договором, — пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотки вартості неодержаних товарів.
Таким чином,підсумовуючи вищесказане,можна зробити висновок,що договір міни є регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами,а також спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна.
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ МІНИ
2.1 Істотні умови договору міни
Зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вини дійшли згоди і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов’язкові на основі чинного законодавства. Таким чином, зміст цивільно-правового – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін.
Істотні умови договору мають пріоритетне положення з точки зору визначення предмету дослідження, оскільки відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами[2].
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору , а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.
Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов’язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов’язкової сили для сторін[10,ст.24].
Кожна із сторін договірних відносин може наполягати на узгодженні й таких умов, які в законі прямо не названі істотними і за своїм характером не є необхідними для даного виду договору. Було б нерозумно ігнорувати ці умови, бо за ними іноді криються інтереси суб’єктів цивільних правовідносин. Тому в п. 1 ст. 638 ЦК України до істотних віднесено й усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, істотні умови договору це:
- умови, які безпосередньо зазначені в законі;
- умови, які необхідно погодити саме для даного виду договору;
- умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.
Істотними умовами договору міни є умови про предмет та кількість товару, правове регулювання яких здійснюється за правилами договору купівлі-продажу (якщо це не суперечить суті зобов'язання). Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи[19]. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством
Форма договору визначається відповідно до загальних умов, що їх висувають до форми будь-якого цивільно-правового договору.
Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом. Однак сторони за домовленістю між собою можуть це правило змінити.
Зміст договору становлять права та обов'язки сторін, які полягають у тому, що кожна із сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар взамін на інший. Зокрема, розподіл прав та обов'язків між учасниками договору міни, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору визначається згідно з нормами про договір купівлю-продаж (якщо це не суперечить суті зобов'язання)[21,ст.20].
Зазначення в договорі ціни в грошових одиницях є необов'язковим, оскільки ціною є інший товар, що передається взамін. Договором може бути встановлено доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару може переходити до покупця за договором міни до моменту виникнення на нього права власності на відповідний товар.
Отже, договір міни є взаємною угодою, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов’язки сторін, сутність яких становить зміст договору.
2.2 Укладення договору міни
Згідно із ст. ст. 715 та 716 гл. 54 Цивільного кодексу України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. За договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Тобто сутністю договору міни майна є купівля-продаж майна[2].
На підставі договору міни виникають принаймні два зобов'язання: 1) зобов'язання однієї сторони передати товар іншій стороні у власність у правовій формі купівлі-продажу, роздрібної купівлі-продажу, поставки, постачання ресурсами через приєднану мережу; 2) зобов'язання іншої сторони здійснити такі ж дії на користь першої сторони в одній із правових форм, визначених вище.
Допускається, щоб договором міни зобов'язання однієї сторони передати товар у правовій формі зобов'язання купівлі-продажу або в правовій формі різновидів цього зобов'язання обумовлювалось зустрічним зобов'язанням виконати роботи або надати послуги. Стаття 715 ЦК не виключає укладення договорів, якими передбачається виконання роботи чи надання послуги в обмін на виконання іншої роботи або в обмін на надання іншої послуги. Термін «міна» може застосовуватись тільки стосовно договору. Стосовно зобов'язання вживання цього терміна є недоречним. Зобов'язання міни існувати не може, оскільки на підставі договору міни виникає два зобов'язання, одне із яких полягає в переданні товарів у власність, а інше може бути таким же за юридичним змістом, а може бути зобов'язанням щодо надання послуг (виконання робіт)[23,ст.17-19].
Стаття 715 ЦК передбачає, що на підставі договору міни в певній частині може виникати грошове зобов'язання. Грошове зобов'язання може встановлюватись договором міни, якщо на підставі такого договору здійснюється обмін товару різної вартості. У таких випадках договором може передбачатись зобов'язання однієї сторони здійснити доплату на користь іншої сторонни[2].
Як виняток із загальних правил ст. 334 ЦК щодо моменту набуття права власності за договором ч. 4 ст. 715 ЦК установлює, що право власності на обмінювані товари виникає одночасно в момент виконання зобов'язання щодо передання товарів стороною, яка передає товар останньою (зазначаючи мовою податкового законодавства, — момент виникнення права власності визначається за другою подією, за моментом здійснення балансуючої операції). Передбачається можливість установлення законом або договором іншого моменту виникнення права власності на товар, що передається на підставі договору міни. Але ж це відсилання до закону не може тлумачитись як відсилання до загальних правил, установлених ст. 334 ЦК. Частина 4 ст. 715 ЦК установлює спеціальне правило, яке застосовується переважно перед нормами ст. 334 ЦК, а відсилання у ч. 4 ст. 715 ЦК є відсиланням до можливого закону, який буде кваліфікуватись як спеціальний стосовно ч. 4 ст. 715 ЦК[2].
Враховуючи взаємність договору міни (обов´язки однієї сторони відповідають правам іншої), а також подвійний правовий статус кожної його сторони (сторона договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін), наведемо приблизний перелік лише обов´язків контрагентів договору міни:
