Правова психологія та ідеологія

План

Вступ

Розділ  1. Правосвідомість

1.1 Правосвідомість, як конкретно-наукова теорія юридичної психології

1.2 Функціональна структура та компоненти правової свідомості

Розділ 2. Правова психологія

2.1 Структура  і зміст правової психології особистості

2.2 Особливості  правової психології окремих  категорій населення

2.2.1 Правова  психологія підлітків

2.2.2 Правова  психологія правопорушників

Розділ 3. Правова ідеологія

3.1 Структура  правової ідеології

3.2 Психологічні  аспекти правової ідеології

Висновки

Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                             Вступ

      Кожній  спільноті людей, незалежно від  чисельності — від мікрогрупи до всього населення держави, — притаманна своя психологія, яку називають психологією  суспільства, групи, колективу. Інтерес  правознавців — теоретиків й практиків  — пов’язується з правосвідомістю, правовою психологією населення, груп. Обидва ці поняття у співвідношенні з психологічними реаліями, що стоять за ними, близькі, але не синонімічні. Друге психологічно ширше, так як припускає участь у взаємовідношеннях з правовою сферою всієї психіки людини, всіх її явищ, не тільки усвідомленого, але і мало усвідомленого, неусвідомленого, несвідомого. Так, в дослідженнях А.Г.Білобородова експериментально показано, що в образі права існує практично неусвідомлюваний, малорефлексуючий рівень відображення правових об’єктів, процесів і явищ, які передують кожному акту сприйняття людиною правової інформації, взаємодії з будь-якими явищами у сфері правового регулювання.

Мета  роботи вбачається у вивченні та обґрунтуванні правової психології та ідеології, її значення в житті держави, суспільства та прав громадян.

Актуальністю  теми дослідження є існування правової системи пов’язане з явищами суспільної свідомості, яка концентровано відбита в правовій ідеології.

Об’єктом  цієї роботи є взаємозв’язок ідеології та правової психології, що являє собою психічне відображення всієї системи права та його елементів в буденній свідомості населення і державних структурах, ступінь реального життя правових ідеалів і цінностей, дійсної авторитетності права, відбитого в соціально-психологічних феноменах: суспільних поглядах, думці, настрої, правових традиціях і звичаях, реально функціонуючих правових нормах правовідносин і поведінки та інше.

Предметом дослідження курсової роботи слід вважати такі аспекти; як правові принципи, ідеї, теорії, концепції, що відображають осмислення правової дійсності.

Методи  дослідження: В курсовій роботі були використані наступні методи :

     а) загальнофілософський діалектичний метод, за допомогою якого правова психологія розглядається як явище, яке визначається природою людини та умовами її життєдіяльності, пов’язане з іншими формами свідомості та обумовлює поведінку людини, постійно розвивається та якісно оновлюється;

     б) загальнонаукові методи: явище і  суть, аналіз і синтез, форма і  зміст, конструктивно-критичний підхід.

Джерельна база роботи охоплює значне коло джерел: наукові публікації державних діячів, інформацію відомих вчених. Учені сучасної України (А.П. Заяць, В.В. Копейчиков, П.М. Рабінович та ін.) пов'язують розбудову в Україні громадянського суспільства із суттєвим підвищенням правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму, професійної деформації. Цю проблему досліджували такі українські вчені, як В.Д. Бабкін, М.І. Коцюба, В.А. Котюк, П.Ф. Мартиненко, А.Р. Мащок, Є.В. Назаренко, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, С.А. Тихонова та ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ1.Правосвідомість

1.1Правосвідомість як конкретно-наукова теорія юридичної психології

      Проблема  правосвідомості, вивчення її реального  рівня, стану, змісту відноситься  до числа ключових, основоположних наукових напрямів юридичної психології.

      Правосвідомість — сфера суспільної, групової та індивідуальної свідомості, що відображає правову дійсність у формі юридичних знань, оцінюючих відношень до права й практики його застосування, правових установок і ціннісних орієнтацій, котрі регулюють людську поведінку в юридично значущих ситуаціях. Специфікою цієї сфери суспільної свідомості є правове опосередкування й усвідомлення соціальних явищ, співвідношення їх з правовими вимогами, з уявленнями про необхідність і межі правового регулювання, з правовими вимогами, з уявленнями про необхідність і межі правового регулювання, з правовими оцінками й відносинами.

      Правосвідомість як одна із форм суспільної свідомості має такі ознаки (В.В.Васильєв):

• вона  не лише відображає соціальну реальність, але й активно на неї впливає;
• в якості механізму правосвідомості виступає мовно-розумова діяльність людей: саме друга сигнальна система відображає систему правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини;
• вона не може існувати без конкретного носія — людської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості виикає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх правових норм в суспільстві відбувається об’єднання людей в групи);
• вона не лише відбиває правовий досвід особистості, але і мотивує її поведінку, виконує функціє регулятора поведінки людей.

    В будь-якому акті правової  поведінки обов’язково проявляється правосвідомість діючої особи. Вона може характеризуватися знанням чи незнанням конкретної норми права, різним ступенем авторитету державної  влади, закону, діяльності правоохоронних органів в очах індивіда, солідарністю з діючими правовими заборонами санкціями за їх порушення або з негативним ставленням до того чи іншого. [8.с 120-121]

     Роль  правосвідомості в процесі виконання  правових норм полягає в тому, що вона забезпечує доцільне їх застосування, допомагає правильно у кожному  окремому випадку, вирішувати питання  про порушення має рацію і  соціальній відповідальності особи, про  небезпеку тієї або іншої особи  для суспільства.

1.2 Функціональна структура  та компоненти  правової свідомості

      Розглядаючи функціональну структуру і компоненти правосвідомості, необхідно згадати  вихідне положення психологічної  науки про єдність свідомості й діяльності. Принцип діяльнісного підходу полягає в тому, що свідомість формується в процесі і в результаті діяльності й проявляється, реалізується в ній. Стосовно проблеми, що розглядається, це означає, що структура правосвідомості може бути розкрита за результатами функціонування, кінцевими її продуктами. Відповідно до трьох функцій правосвідомості — визначаються основні функціональні компоненти правосвідомості.

     Пізнаючи  дійсність, люди не залишаються байдужими  до отриманих знань. Вони співвідносять  їх з минулим досвідом, потребами, інтересами, цілями діяльності. Пізнані  властивості об’єктів відповідним чином переживаються. Виникає нове, цього разу вже інтелектуально-емоційне утворення — психічне відношення до об’єктів пізнання й практичної діяльності (визначення суб’єктивної значущості об’єкта як доброго чи поганого і т.ін.).

     Відношення  висловлюється в оцінці. Вона заклечається у визнанні значущості чого-небудь з точки зору індивіда, групи чи суспільства. Оцінка стоїть між пізнанням та практикою. Це завжди порівняння, в результаті якого суб’єкт вибирає як раз те, що відповідає потребам і інтересам, цінностям його свідомості. Подібна оцінка є “знання значення” предмета, вчинку, явища, діяльності, яка містить в собі уявлення про об’єктивні властивості предметів і явищ, котрі оцінюються. Тому оцінювальна діяльність неможлива без пізнавальної.

     Проблематика  правосвідомості і суспільної думки  є центральною для юридичної  психології. Так, порівняння результатів  вивчення правосвідомості різних груп показало, що найбільш істотні і  значущі відмінності між злочинцями і не злочинцями лежать у сфері  відношень до права, правових установок  і орієнтації. Встановлено, що суспільна  правосвідомість характеризується складним переплетенням двох взаємовиключних тенденцій — позитивного і негативного ставлення до права і правозастосовної діяльності. З одного боку, визнання необхідності правового регулювання, високого значення закону в забезпеченні порядку, охорони прав, інтересів і безпеки громадян. Не випадково громадяни України виділяють ідею законності в якості основної, здатної згуртувати все суспільство. Але, з іншого боку, поряд з визнанням можливості правового регулювання відмічається девальвація закону в очах суспільної думки, приниження ролі і значення права, невіра в правову систему і юридичні гарантії, все зростаючий правовий нігілізм в суспільстві.[8.c 122-123] 
 
 

                                   Розділ 2. Правова психологія

2.1 Структура і зміст  правової психології  особистості

      Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

     Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення  до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське  обладнання. Вони емоційно реагували  на зовнішні стосовно них правові  явища, у даному разі — на законодавство. В наші дні формування інституту  приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приватного права, емоційно не сприймається певними  верствами суспільства, які виховані на психології колективізму і продовжують  керуватися її пріоритетами.

     Правова психологія, будучи складовою правосвідомості, містить у собі різноманіття установок, що включають ставлення індивіда, окремих груп, всього суспільства  до сфери правової дійсності, що утворюють, залежно від досвіду суб'єкта, своєрідний і неповторний в інший  годину й в інших умовах «відбиток» у його свідомості. Якщо інтенція останнього (спрямованість свідомості) обумовлена областю права, - включається правова  психологія й таке свідомість стає правовою.

     Систему правової психології складають: правові  почуття, ціннісні відносини, бажання  й переживання, настрої, пов'язані  з внутрішнім світом особистості, певної соціальної групи або груп; або  всього суспільства в цілому. [6.c 381-383]

     Правова психологія як реальність має відображальну природу, але це не означає, що вона відноситься тільки до пізнавальної сфери. Вона є тією частиною суспільної свідомості, яку прийнято називати повсякденною, буденною психологією, що відбиває реальне суспільне буття людей, досвід їх життя й діяльності в суспільстві, групі. В правовій психології, як і в буденній взагалі, своєрідно переплітаються елементи усвідомлюваного, наукового й життєвого, об’єктивного й суб’єктивного, загального, особливого й одиничного, привнесеного цілеспрямованою діяльністю держави й суспільства і особистими, самостійно виведеними з досвіду життя й діяльності уявленнями й відносинами. Цей сплав — істинна сукупність всіх суспільних відносин й умов життя.

      Правова психологія, як уже зазначалося, містить  всі явища психіки: усвідомлюване, мало усвідомлюване, неусвідомлюване  й несвідоме. Вирішальне значення наука  відводить правосвідомості. Вона виконує головну роль в регуляції поведінки членів групи, що відбивається в санкціонуванні, заохоченні чи осуді, забороні правомірної або правопорушної поведінки членів групи. Правосвідомість визначає також реакції групи на юридично значущі події поза нею, що виражаються в активній або пасивній підтримці чи осуді їх.

      На  відміну від правосвідомості, правова психологія менш раціональна, вона масштабніша за структурою, багатша й глибша пізнавальних і емоційних явищ, які вміщені в правосвідомість. Вона може бути описана у вигляді правових аспектів: і масо видних особистісно-групових взаємовідношень. Правова психологія групи — особливе соціально-психологічне утворення, в якому її власні структурні елементи функціонують і виявляються не розрізнено, а в цілісності й взаємообумовленості. Оскільки правова психологія групи — лише одна із властивостей психології групи, то рівень розвитку останньої здійснює помітний вплив на неї.

      Для успіхів у формуванні і удосконаленні правосвідомості групи необхідно розуміти й враховувати структуру правової психології як особливого соціально-психологічного утворення. Психологічні дослідження дозволяють відокремити в ній такі основні елементи:

• правова освіченість групи та її членів;
• правова обізнаність групи;
• правова суспільна думка в групі;
• правовий клімат в групі;
• правовий досвід групи. [8.с 124]

        Правова психологія особистості, перебуваючи на території певної держави, у процесі соціалізації включається в ту самобутність, яка характеризує населення країни як будь-якої нації. Досвід даної самобутності акумулюється в процесі історичного розвитку того чи іншого народу. Подивися на право оформляються через призму й особливості народного життя. Таким чином, особистість пов'язана з суспільством своєї держави й з окремими соціальними групами (групою). Однак існують ознаки, які характеризують саме особистість. Смороду утворюють тріаду правової психології особистості. Це здатність до творчості, наявність почуття власної гідності й внутрішня самодисципліна як її ідентифікатори.

        Коли  особа досить розвинена, вона здатна виділитися з соціальної групи або суспільства в цілому й, завдяки творчій здібності, міцної волі й внутрішньої самодисципліни, повести за собою маси, змінюючи їх суспільне свідомість і навіть самобутній характер національного життя. Така особистість може, не створювати нові, а вловлювати особливим творчим чуттям змісту соціуму й виражати їх у формі оригінальних творів, наукових праць, здатних не перетворювати реальність революційним шляхом, а покращувати існуюче завдяки точному аналізу певної соціальної сфери та бачення того, що в ній необхідно покращувати.

     Творча  здатність як одна з характеристик  особистості в правовому відношенні відіграє значну роль, визначаючи багато в чому процес законотворчості. Президент, підписуючи закони, як гарант Конституції, зобов'язаний мати творчу здатність на досить високому рівні, щоб правильно оцінювати необхідність врегулювання певних суспільних відносин, бачити в осіб, які брали й створювали закони — творчий рівень, почуття власної гідності й вольові характеристики, він винний також вловлювати дух законодавства й всі можливі способи його тлумачення.

     Творча  здатність нерозривно пов'язана  з іншими характеристиками особистості. Це виявляється в тому, що творчість  припускає внутрішню самодисципліну як основу, з якою пов'язані евристичні процеси й концентрація уваги. Це буде менш виражена, якщо в особини  відсутнє почуття власної гідності. Тріада складових особистості як одна зі сторін сутності правової психології найбільш точно виражена в Й. А. Ільїна: «Поважати собі, значити визнавати  свою гідність.”, Для чого «необхідно випробовувати самого собі як благу  чинність», здатну «стверджувати й  творити.» Далі він пише таке: «Суб'єкт  права має підставу поважати собі», виступаючи як «живе осереддя волі до добра». Причому «ця жива духовна  чинність (отут Й. А. Ільїн має на увазі особистість) має потребу  в праві й творити право.» [7. с 152].

     Правова психологія особистості, суспільства  й соціальних груп, у тім стані, у якому вона перебуває в сучасних умовах, вимагає до себе серйозного відношення. Факти соціальної дійсності  свідчать про те, що правосвідомість  громадян вимагає значного коректування, а правова психологія – свого  оздоровлення. Насамперед необхідно, щоб  держава надавала фінансову підтримку  в проведенні наукових експериментів  у дослідженні правової психології, а також у здійсненні мір, спрямованих  на підвищення рівня правосвідомості  суспільства. 
 
 
 
 
 

2.2 Особливості правової  психології окремих  категорій населення

2.2.1 Правова психологія  підлітків

     Ми  живемо в епоху, коли в суспільстві  та в свідомості українців відбуваються радикальні перетворення. Багато моральних  цінностей, що зробили значний вплив  на формування правової свідомості декількох  поколінь людей, сьогодні піддаються переосмисленню та переоцінці. Зокрема, спостерігається  зміна уявлень про етичну цінність і психологічний зміст правової поведінки. Складна соціально-політична  і економічна ситуація 90-х років XX століття породила могутні соціальні  і соціально-психологічні чинники  дестабілізації правової свідомості. У найбільшій небезпеці опинилися  діти підліткового та юнацького віку. У масовій свідомості відбувається зміна уявлень про межі припустимого в соціальній поведінці, про правила  і норми поведінки в суспільстві.

     Негативна динаміка масової правової свідомості, збільшення правової неписьменності та нігілізму у молоді відбуваються на тлі методологічного і методичного  відставання психології і педагогіки в галузі проблем правового виховання. На сучасному етапі розвитку суспільства  його найважливішою метою та умовою подальшого існування є побудова правової держави. Одне з основних завдань, розв’язання якого забезпечує поступальна  хода до досягнення цієї стратегічної мети, є підвищення рівня правової свідомості суспільства в цілому та кожного її суб’єкта. Очевидно, що реальне підвищення рівня правової свідомості суспільства можливо  тільки шляхом створення системи  правового виховання молоді.

     Проблема  полягає у відсутності цілісної системи правового виховання  в освіті, що є однією з причин низького рівня правової свідомості суспільства Про це свідчить кількісне  зростання злочинності взагалі  та протиправної поведінки молоді зокрема. Відмітимо, що гострота ситуації в галузі правової освіти пов’язана з соціальними, економічними, політичними кризовими  процесами, коли колишні системні зв’язки  зруйновані, а необхідні соціальні  механізми, що відповідають вимогам  суспільного розвитку, не сформовані.

     Необхідно відзначити, що проблема асоціальної  поведінки неповнолітніх і молоді, що суперечить прийнятим у суспільстві  правовим і етичним нормам, актуальна  не тільки для нашої країни, але  й для всіх промислово розвинених країн. Проте в Україні ситуація може бути визнана критичною, зважаючи на катастрофічне збільшення рівня  підліткової злочинності на тлі  скорочення чисельності населення  даної вікової категорії. При  цьому представляється важливим існування факту статистичних даних, що розкриває приріст злочинності  серед неповнолітніх за останнє  десятиліття в два рази при  кількісному зменшенні підлітково-юнацького  населення на 15-20 %. За даними статистики кожен десятий злочин в країні скоюється саме суб’єктом підліткового віку.[3. с 34]

     Актуальність  дослідження підтверджується фактом корінної кількісної та якісної зміни  структури й характеру підліткової  злочинності. Зсув структури підліткової  злочинності убік тяжчих і соціально  не безпечніших правопорушень, зростання  наркоманії серед молоді, формування кримінальної молодіжної субкультури  не тільки утруднюють реалізацію методично  і психологічно вірних заходів щодо профілактики й боротьби з правопорушеннями, але спочатку сприяють розповсюдженню правового нігілізму. При цьому  дорослі (педагоги, психологи, правоохоронні  органи), що працюють з малолітніми  правопорушниками, психологічно не готові враховувати стрімку її динаміку, з чого витікають серйозні упущення в профілактичній виховній роботі.

     Проблема  формування правової свідомості молоді полягає в тому, що залучення до злочинного світу, його протиправних норм за сучасних умов відбувається на дуже ранньому віковому етапі, що призводить до вельми стійкої закономірності: чим раніше людина стає на злочинний  шлях, тим швидше досягає рівня  небезпечного рецидивіста. Молодий  рецидивіст найбільш небезпечний для  суспільства, оскільки, діючи в групі, організовує злочинні співтовариства в молодіжному середовищі, до якого  він близький за віком і, відповідно, для якого є психологічно значущим авторитетом, що, у свою чергу, спричиняє за собою збільшення протиправних вчинків і злочинності серед неповнолітніх. [16. с 2]

     Правова психологія підлітка залежить від структурно-функціональних особливостей сім’ї, в якій він виховується. Механізмом, що зв’язує те або інше неблагополуччя сім’ї та дефект конкретного  елемента правової психології, є порушення  виховної функції сім’ї, формування негативних стилів виховання, які неминуче призводять до різних варіантів психологічної  травматизації дитини, що сприяє її девіантній поведінці.

     Відношення  до права формується у дитини, перш за все, в сім’ї на основі відношення до дорослих. Особливості дитячо-батьківських відносин формують відношення дитини до дорослого як носія нормативно-правових розпоряджень.

     Правослухняність, що виявляється в готовності індивіда поводитися відповідно до норм права, формується якісно, якщо у підлітка немає образи на свою сім’ю та підозрілості по відношенню до дорослих, які його виховують.

     Вирішальним чинником, що деформує психологію підлітків, формуючи криміногенну спрямованість  особи, є ворожість як форма відношення до світу.

     Ворожість як специфічна спрямованість особи  неповнолітніх правопорушників  формується в системі сімейних відносин, що характеризуються емоційним відкиданням  правильної реальності та ригідністю. Збільшення відхилень у поведінці  підлітків пов’язане з переходом  від переважання вербальної агресії  до фізичної на тлі підвищення ворожості. Причина низької ефективності педагогічних дій полягає у випадковому, безсистемному  характері виховного процесу, низької  психологічної інформованості педагогів, що визначає проблему їх готовності до формування правової свідомості у їх вихованців. [10. с 78]

     Вплив на психологію підлітка неформальних груп однолітків, схильних до асоціальної  поведінки, призводить до прогресуючої тенденції дискримінації просоціальних груп з його боку. Засудження таких підлітків суспільством за здійснене правопорушення сприймається підлітком як несправедливе, що підсилює антагонізм підлітка та суспільства, сприяє збільшенню його ідентифікації з асоціальною групою. Ідентифікуючи себе з асоціальною групою, підліток починає сприймати себе як асоціального суб’єкта.

       Найбільш істотними для правової  психології є:

     1. Здатність рефлексії, тобто готовність  особистості до істинного пізнання  інших психічних явищ, до самопізнання.

     2. Наявне уявлення та уявлення  дійсності. При цьому в свідомості  відбиваються не все, не все  випадково, а тільки основне,  сутнісні характеристики предметів,  подій та явищ.

     3. Здібність до комунікації, тобто  передачі іншим особам того, що  усвідомлює дана людина за  допомогою мови та інших знакових  систем.

     Найважливішим аспектом правової психології індивіда, що забезпечує можливість ефективного  соціального буття, є правова  свідомість. Проблема правової свідомості та феномен правової психології розглядається  з позиції різних наукових дисциплін: філософії, соціології, психології, культурології, педагогіки, криміналістики.

     Разом із тим, формування цілісного інтегрального  уявлення про суть правової психології ще далеко від свого завершення. Важливо, що значним внеском у  вирішення даної проблеми могло  б бути, по-перше, визначення специфічних  особливостей правової психології на різних вікових етапах, а, по-друге, дослідження особливостей взаємозв’язку  між елементами структури свідомості та особливостей психології індивіда.

     Нарешті, ще одна важлива обставина полягає, у виділенні характеру усвідомлення правових норм в суспільстві як одній  з можливих основ соціального  групоутворення. Таким чином, найважливіше соціально-педагогічне завдання полягає  в тому, щоб навчити дітей вибирати референтні групи, групи членства та колективи, де правозастосовна поведінка є груповою нормою.

     Необхідно відзначити при цьому, важливий момент взаємозв’язку між правовою психологією  і процесом правової соціалізації, що відображає, з одного боку, вплив  життєвого досвіду й практики людини на формування її установок  і ціннісних орієнтацій у сфері  права та, з іншого боку, пряма  дія психології на мотивацію поведінки  людини.

2.2.2 Правова психологія правопорушників

     У будь-якому протиправному діянні відображаються психологічні особливості  людини, його відношення до суспільства  й права. В окремому правопорушнику не можна абсолютизувати які-небудь злочинні його особливості. У той  же час у кожного правопорушника можна виявити те спільне, що характерне для всіх правопорушників певної категорії.