Правова та правомірна поведінка

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Факультет: заочний

Кафедра: Теорії та історії

держави і права

КУРСОВА РОБОТА

На тему: Правова та правомірна поведінка

                                                           Робота виконана студенткою

                                   групи ПБЗ-14  

                                                                    Ткаченко Марією Андріївною

                                             Науковий керівник:

                                                     старший викладач

                                    Боярчук С.М.

ІРПІНЬ - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………3

РОЗДІЛ  І. Правова поведінка  та правопорушення

1. Поняття, ознаки і види правової поведінки………………………..6
2. Поняття, ознаки і склад правопорушення………………………….13

РОЗДІЛ ІІ.  Правомірна поведінка

2.1 Склад і види правомірної поведінки………………………………..22

2.2 Причини нестабільності правомірної поведінки…………………...32

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...41

Список використаних джерел………………………………………….43

ВСТУП

Поведінка людей з юридичної точки зору може бути правомірною, неправомірною і юридично байдужою. Останнє ніяких правових наслідків не породжує і ніяким юридичним оцінкам не підлягає. До правової поведінки відносяться тільки два види: правомірне і протиправне, і суть їх полягає в проходженні вимогам правової норми або ж її порушенні.

В правовій літературі неодноразово згадується «правило поведінки» як синонім норми права, говориться про вплив права на поведінку, і про поведінку як об'єкті право стосунків, про біхевіористський підхід до розуміння права, коли в основі лежить вивчення зв'язків «право - поведінка». Словом, поведінка виявляється важливим предметом інтересів теоретико-правового знання [1;13].

Загалом, так воно і повинно бути. Бо якщо саме право - це соціально-регулятивна  система, то регулює вона, перш за все і головним чином поведінку людини, то, як вона діє, як повинна діяти.

От чому теорія права традиційно звертається  перш за все до характеристики поведінки, виробляючи критерії, які дозволили  б оцінити конкретну поведінку. Адже саме поведінка виступає підсумком, результатом реалізації права, і  лише ці оцінки можуть відповісти на питання - чи відповідає поведінка правовим вимогам або, навпаки, відхиляється від цих вимог, чи правомірне воно, чи протиправне.

Правомірна  поведінка і правопорушення — це антиподи. Перше відбувається в рамках розпоряджень правових норм, реалізується в правовідносинах, тоді як друге завжди є поведінкою, що порушує вимоги юридичних норм.

Правопорушення - одне з тих соціальних явищ, які  представляють винятковий інтерес  для теоретичного і практичного правового знання, та і не тільки. Дійсно, чому закон, здавалося б, прийнятий для загальної користі, освячений авторитетом державної влади, що утілив не один раз обговорені, найрозумніші правила поведінки, проте порушується? Чому виникає поведінка (дія або бездіяльність), що порушує правові принципи, правила, розпорядження? І що треба робити, щоб протистояти правопорушенню, щоб усунути ці небезпечні відхилення з суспільного життя? Пошук йде вже не одне сторіччя.

В цьому  пошуку теорія права не самотня. Вона співробітничає з соціологією, іншими гуманітарними науками - філософією, соціальною психологією, спеціальними юридичними науками: кримінологією, наукою кримінального права.

Проте визначення правопорушення, його видів і інших  основних юридичних характеристик - ця справа теорії права.

Будь-яка  держава для того, щоб на світовій арені визначатись, як правова, демократична, з високим економічним становищем і рівнем розвитку, повинна спочатку забезпечити такий правовий порядок, щоб дотримувались всі норми законів у всіх сферах.

В умовах побудови правової держави всі державні, посадові і приватні особи повинні  неухильно дотримуватись приписів і норм законів, оскільки неодноразово порушуючи норми вони цим самим  віддаляють явище стабільності, демократичності  в державі.

Мета цієї курсової роботи полягає в дослідженні та характеристиці правомірної поведінки і її видів, визначенні поняття та складу правопорушень, дослідженні та аналізі причин виникнення правопорушень, та запропонування можливих варіантів усунення причин правопорушень.

Предмет роботи – неправомірна поведінка.

 Об’єктом роботи є правопорушення, яке виникає в наслідок неправомірної поведінки.

При написанні  даної роботи будуть вирішенні такі завдання:

• Поняття і соціальна природа правової поведінки;
• Мотиви правової поведінки;
• Поняття і ознаки правопорушення;
• Проблеми причин злочинності і інших правопорушень.

В курсовій роботі були використані підручники з «Теорії держави і право», «Правознавства», а також підручники, які стосуються права та держави загалом.

Розділ  I. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА ТА ПРАВОПОРУШЕННЯ.

1.1 ПОНЯТТЯ,  ОЗНАКИ  І ВИДИ  ПРАВОВОЇ  ПОВЕДІНКИ

Багатозначність поняття "поведінка" в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим, правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками. Основними рисами правової поведінки є: а), соціальна значущість; б) вираженість зовні у формі діяння (дії чи бездіяльності); в) свідомо-вольовий характер; г) регламентованість правовими нормами; д) властивість зумовлювати юридичні наслідки [12;123].

Правовій  поведінці властиві такі ознаки:

1) має  соціальне значення як соціальне  корисна (правомірна поведінка)  або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних  відносин у ході соціального  розвитку;

2) має  зовні виражений характер у  вигляді дії або бездіяльності.  Дія безпосередньо впливає на  відносини між суб'єктами. Бездіяльність,  як правило, є вербальною (словесною), складається із різних висловлень, суджень і оцінок, які виражають  внутрішній стан суб'єкта;

3) має  свідомо вольовий характер, тобто  припускає усвідомлення обставин  і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку  і керувати своїми вчинками;

4) регулюється  правовими нормами, що містяться  в текстах правових актів, які  або прямо описують умови і  ознаки правових вчинків, або  передбачають будь-які заходи  моделювання правової поведінки.  Це відрізняє правову поведінку  від інших типів соціальної  поведінки;

5) має  властивість спричиняти юридичні  наслідки, оскільки пов'язана з:  а) реалізацією суб'єктом своїх  інтересів (досягнення особистих  цілей, задоволення потреб, зазнання  певних втрат); б) реакцією держави  на результати правової поведінки  (стимулювання, охорона соціальне  корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).

Види  правової поведінки:

правомірна 

неправомірна (протиправна) — правопорушення

зловживання правом

- соціальне  корисна, відповідає нормам права 

- соціальне  шкідлива, суперечить нормам права 

- відповідає  нормам права, але є соціально-шкідливою 

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними до права, такими, що не потребують якого-небудь правового  виправдання.

Правова поведінка складається з елементів  — правових вчинків.

Елементи  правового вчинку (суб'єкт, суб'єктивна  сторона, об'єкт, об'єктивна сторона) називають складом правової поведінки.

За формою зовнішнього вияву правова поведінка  може бути:

- фізичною (діяльність); — усною (вербальною);

- письмовою  (документальною).

В правовій поведінці реалізується свобода людського спілкування, задоволення різноманітних інтересів  особи. Дії громадян, посадовців, державних, суспільних і приватних організацій  — всіх суб'єктів права будуть правомірними тоді, коли вони відповідають встановленим в нормах права дозволам або скріпленням (суб'єктивним правам і обов'язкам).

Правова поведінка є суспільно необхідним і суспільно корисним явищем, вважається об'єктивною передумовою нормального функціонування цивільного суспільства, сприяє нею благополуччю і розвитку. Поведінка, злагоджена з правовими розпорядженнями, забезпечує не тільки свободу, але і відповідну їй організованість суспільних відносин, їх підлеглість що наказав правом порядку[12;123].

З соціально-політичної точки зору правомірна поведінка завжди є бажаною і допускається, а тому державою, що гарантується і охороняється. Переважний об'єм правової поведінки доводиться на частку правомірних вчинків. Добросовісна праця, освіта, участь в рішенні державних справ і багато інших форми суспільної активності реалізуються в актах правомірної поведінки. З правомірною поведінкою зв'язуються всі багатоманітні юридичні наслідки, окрім несприятливих (покладання відповідальності, вживання інших примусових заходів).

Ініціатива, сумлінність, додаткові  витрати часу, енергії і інші додають  правомірній поведінці вищу якість, що дозволяє говорити про правову  активність особи.

Можна виділити наступні  види (зразки) правомірної поведінки:

• соціально активна поведінка 

• позитивне (звичне);

• конформістське (пасивне) як наслідок пристосування особи до зовнішніх обставин і оточуючим;

• маргінальне, побудоване на мотивах страху і особистих розрахунків. [19;60]

Мотиви, які лежать в основі правомірних вчинків, вельми неоднорідні.

Ними можуть бути і розуміння  громадського обов'язку, і підкорення особистого інтересу суспільному, і  патріотичні і інтернаціональні спонуки, і турбота про близькі  і ін. Але в той же час правомірні вчинки можуть скоюватися під загрозою відповідальності, із страху перед  покаранням, з егоїстичних прагнень, міркувань кар'єристів і т.п.

Розрізняють особисті, суспільні, державні, національні і інші інтереси.

У фізичних осіб інтерес завжди формує ті або інші особові установки - схильності, штампи, ціннісні орієнтири, цілі, способи  їх досягнення і інші свідомі і емоційні сторони поведінки, знати і враховувати які особливо важливо при правозастосуванні.

Ü Ці установки можуть формувати різні стереотипи поведінки особи. Наприклад, прагматичні, коли вся поведінка суб'єкта права оцінюється, «пропускається» крізь призму вигідності або згубності «для себе». Однією з психологічних форм такої поведінки є егоїзм і його крайні прояви у вигляді егоцентризму. Разом з тим егоїзм може формувати мотиви заповзятливості, діловитості (а не тільки кар'єризму), що загалом не завжди заслуговує негативної оцінки.

Ü У свою чергу інші установки можуть формувати мотиви, що визначають поведінку, корисну для «ближнього», для суспільства, так звані альтруїстські мотиви. Альтруїзм, так само як і егоїзм, має різні рівні і форми прояву і також визначається кінець кінцем усвідомленими або «пережитими» інтересами. Одна із стародавніх альтруїстських форм - це установка на самопожертвування для допомоги тому, хто в цьому має потребу, в ім'я суспільних ідеалів і цілей.

Ü Вельми поширеною в історії є і така альтруїстська форма, яку позначають як теодицію. Теодиція - це зазнає страждань в теперішньому часі ради благополуччя, навіть «блаженства» в майбутньому.

В підручнику під редакцією В.В.Лазарева відзначають, що правомірна поведінка  залежить від ряду зовнішніх і  внутрішніх детермінантів[18;98]:

1) об'їм і якість правомірної  поведінки збільшуються у міру  усунення невідповідностей між  виробництвом і привласненням  матеріальних благ;

2) об'їм і якість правомірної  поведінки зростають з підвищенням  загальної, політичної і правової  культури громадян і посадовців;

3) об'їм і якість правомірної  поведінки зростають у міру  того, як правові вимоги починають співпадати з етичними переконаннями і моральними цінностями передових суспільних класів, груп і верств населення;

4) якісні характеристики правомірної  поведінки поліпшуються у міру  зближення політики держави з  інтересами широких верств населення,  у міру стабілізації цієї політики;

5) позитивні характеристики зростають  у міру вдосконалення законодавства,  усунення пропусків в праві  і надмірної заурегульованості, розвитку  норм і звуження сфери дії заборон;

Соціальна значущість є однією з основних ознак  правової поведінки. Вона має дві форми — соціальну корисність і соціальну шкідливість Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єктами, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скеровувати свої вчинки.

З формально-юридичної  точки зору соціальна поведінка  є правовою у випадку, коли вона регламентується  нормами права. Умови і ознаки правових вчинків можуть бути прямо  описані в текстах правових документів, або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки.

Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом — реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.

Правова поведінка є одним із видів  юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, з якими норми  права пов'язують виникнення, зміну  чи припинення правових відносин. У  цьому випадку правова поведінка  розглядається як підвалини зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки.

Слід  зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи — правові вчинки. Правовий вчинок — це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб’єктом правового вчинку може бути фізична  чи юридична особа, орган держави, громадське об'єднання тощо, котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку — це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи. Суб’єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.

Об’єкт  правового вчинку — це явища навколишнього  середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні  цінності. Об’єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.

Відтак, правова поведінка — це сукупність соціальне значущих, виражених зовні  у вигляді дій чи бездіяльності  вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки. Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.

1.2 ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І  СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ

Правопорушення - це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню  властиві такі ознаки:

1) має  протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права,  чиниться всупереч праву, є  свавіллям суб'єкта; являє собою  порушення заборон, зазначених  у законах і підзаконних актах,  невиконання обов'язків, що випливають  із нормативно-правового акта, акта  застосування норм права або  договору, укладеного на основі  закону;

2) є суспільна  шкідливим[1] (наприклад, прогул,) або  суспільна небезпечним (посягання  на життя людини). Суспільна шкідливість  (проступок) і суспільна небезпечність  (злочин) — основна об'єктивна  ознака, що відрізняє правомірну  поведінку від неправомірної.  Юридичний аспект шкідливості  виражається в порушенні суб'єктивних  юридичних прав і обов'язків  або перешкоді їх виконанню,  матеріальний — у заподіянні  учаснику правовідносин матеріальних  або моральних збитків;

3) виражається  в поведінці -- протиправній дії  (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або  бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному  стані). Думки, наміри, переконання,  які зовні не виявилися, не  визнаються чинним законодавством  об'єктом переслідування. Практика  переслідування за інакомислення  є виявом репресивної суті  тоталітарного режиму в державі;

4) має  свідомо вольовий характер, тобто  в момент вчинення правопорушення  залежить від волі і свідомості  учасників, перебуває під контролем  їх волі і свідомості, здійснюється  ними усвідомлено і добровільно.  Відсутність свободної волі є  юридичною умовою, за якою діяння  не визнається правопорушенням,  навіть якщо воно і мало  шкідливі наслідки. Правопорушенням  визнається лише неправомірне  діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише  винне діяння, тобто дія, яка  виражає негативне внутрішнє  ставлення правопорушника до  інтересів людей, завдає своєю  дією (чи бездіяльністю) збитки  суспільству і державі, містить  вину. Вина — це психічне ставлення  особи до свого діяння і  його наслідків[2]. Усі сумніви  щодо доведеності вини особи  тлумачаться на її користь  (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування  до правопорушника заходів державного  примусу, заходів юридичної відповідальності  у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального  характеру. Застосування державного  примусу до правопорушника має  на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх  для притягнення до юридичної  відповідальності.

Склад правопорушення:

суб'єкт 

суб'єктивна  сторона 

об'єкт 

об'єктивна  сторона 

Суб'єкти правопорушення — фізичні і юридичні особи

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні  володіти деліктоздатністю, тобто здатністю  нести юридичну відповідальність. Вік  настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено  в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального  правопорушення виступають лише фізичні  особи, цивільного — фізичні і  юридичні особи, адміністративного  — переважно фізичні особи, а  в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична  особа не може бути суб'єктом кримінального  злочину. Ним може бути посадова особа  підприємства, організації, установи або  особа, яка виконує функції керівника  організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа  іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального  і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну  дію конкретних фізичних осіб, яка  призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в  таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування  збитків, заподіяних організації внаслідок  притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК України закріплене положення  про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має  право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суб'єктивна  сторона правопорушення — сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого  нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою  серед них є вина — безпосередній  вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків

Вина  виражається у формі умислу чи необережності:

умисел:

необережність:

прямий  — усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків

непрямий  — усвідомлення протиправності своєї  поведінки, але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків

протиправна самовпевненість -

усвідомлення  протиправності свого діяння і легковажний  розрахунок на можливість запобігання  негативним наслідкам

протиправна недбалість — усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання  настання негативних наслідків, які  в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити 

Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.

Об'єкт  правопорушення — порушене матеріальне  чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються  нормами права

Об'єктивна  сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення:

протиправне діяння

шкідливий результат, що спричинився 

причинно-наслідковий  зв'язок між діянням і шкідливим  результатом 

Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, середньої тяжкості, легким — відповідно до КК кожне з них утворює самостійний  склад злочину.

Для наукових і практичних цілей створені різні  класифікації правопорушень. Види правопорушень  розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також  за процедурами їх розгляду.

Види  правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості)

Проступок

Злочини

— відрізняються  від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності 

- відрізняються  від проступків підвищеним ступенем  суспільної небезпечності 

Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для  притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки  можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають  у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації  і діяльності органів влади і  управління, конституційним правам і  свободам громадян, але не мають  ознак складу злочину.