Правовідносини у сфері соціального забезпечення

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Правові засади соціальної роботи»

на тему: «Правовідносини у сфері соціального забезпечення»

Студентки   __2__ курсу ГП-312 групи

напряму підготовки 6.130102 «Соціальна робота»

спеціальності 6.130102 «Соціальна робота»

                Єгоркіної К.С.

Керівник: Ст. викладач, Чавкіна С.В.

Національна шкала ________________   

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

                                              Члени комісії          ________________  ___________________________

                                                                                                                 (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                               ________________  ___________________________

                                                                                                                 (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                   ________________  ___________________________

                                                                                                                 (підпис)                         (прізвище та ініціали

м. Запоріжжя – 2014 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність проблеми полягає в тому, що правовідносини в сфері соціального забезпечення є одним з видів суспільних відносин і особливою формою реалізації права на соціальний захист. Вони являють велику групу правовідносин в нашій державі. Учасники правовідносин соціального забезпечення, як будь-яких інших правовідносин, наділяються суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Держава при цьому виступає гарантом реалізації цих прав та їх здійсненні. Уповноважені державою органи здійснюють охорону і захист прав, застосовуючи законодавство про соціальне забезпечення та норми інших галузей права (кримінального, адміністративного, фінансового, цивільного).

         Загалом правовідносини соціального  забезпечення мають цілий ряд  спільних рис і ознак, що відображають  їх природу, характер, склад та зміст і завдяки яким вони виступають самостійним різновидом правових відносин. Разом з тим правовідносини, що є результатом впливу норм права соціального забезпечення, досить різноманітні за своїми суб'єктами, об'єктами та підставами виникнення, у зв'язку з чим їх прийнято поділяти на окремі, відносно самостійні види. Вони утворюють певну структуру взаємопов'язаних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами різного функціонального призначення: соціально-забезпечувальними  (матеріальними),  соціально-страховими  та процедурними [20, 17].

         Основою всієї системи правовідносин  соціального забезпечення вважаються соціально-забезпечувальні правовідносини. Це правовідносини щодо матеріального забезпечення громадян, які зазнали впливу соціального ризику. Вони є визначальними для галузевих правовідносин. Саме завдяки їм відбувається реалізація права особи на отримання будь-якого з видів соціального забезпечення. Це типові правовідносини матеріального характеру, всі інші правовідносини цієї системи відіграють допоміжну роль.

Ступінь наукової розробленості: на ранніх стадіях свого зародження об'єднання людей (роди, племена, общини) мусили думати про непрацездатних, насамперед, про дітей і жінок. Пізніше ця турбота поширилася на людей похилого віку та інвалідів. З виникненням державності з'явилось і право, яке поступово почало втручатися у природний процес взаємодопомоги людей у разі настання складних життєвих ситуацій. До уваги бралися не разові, а типові ситуації, що постійно повторювались. Найоптимальнішій варіант такої поведінки оформлявся у звичай, а пізніше - у правові норми. За допомогою норм права закріплюються позитивні елементи у суспільних відносинах з матеріального забезпечення нужденних, моделюються нові відносини з приводу державного соціального забезпечення, корегуються існуючі.

Різні аспекти правовідносин соціального забезпечення досліджували такі вчені: Н. Г. Александров, В. С. Андрєєв, Н. Б. Болотіна, М. Л. Захаров, Р. І. Іванова, Н. М. Стаховська, Б.І. Сташків, В. А. Тарасова, Е. Г. Тучкова, Я. М. Фогель, І.С. Ярошенко та інші вчені.

Проблемна ситуація: правовідносини у сфері соціального забезпечення у нашому суспільстві вимагають надання адекватної допомоги та підтримки кожній людині, нужденної в них.

Об'єктом дослідження є правовідносини у сфері соціального забезпечення.

Предметом дослідження є види правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Мета курсової роботи – проаналізувати основні аспекти правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Завдання:

Розглянути поняття правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Визначити основні ознаки правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Визначити суб’єкти та об’єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення. 

Розглянути соціально - забезпечувальні (матеріальні) правовідносини.

Розглянути соціально - страхові правовідносини.

Розглянути процедурні правовідносини.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Поняття правовідносин у сфері соціального забезпечення

 Правовідносини  розглядаються у двох розуміннях: широкому і вузькому. У широкому розумінні під правовідносинами розуміється особлива форма соціальної взаємодії, за якої учасники наділяються взаємними правами та обов'язками. Здійснення правовідношення забезпечується самими його учасниками, а не державою. Реалізація суб'єктивних прав і обов'язків у цьому правовідношенні не може суперечити волі держави і відбувається в особливому порядку. У цьому випадку правовідносини виникають не в розумінні впливу норм права на суспільні відносини, а у зв'язку із природно-історичною необхідністю. У такому правовідношенні реалізуються природні права людини, до яких належить право на соціальне забезпечення.

У навчальній літературі з теорії права наводяться два визначення правових відносин, що розглядаються у вузькому розумінні: 1) це врегульоване нормами права суспільне відношення, учасники якого наділені гарантованими державою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками; 2) це суспільне відношення, що виникає на підставі норм права, учасники якого, наділені суб'єктивними правами.

При висвітленні суті правовідношення зазначається, що воно: 1) є формою здійснення права, а не формою права; 2) є засобом регулювання суспільних відносин, а не регулятором їх (ним є норма права); 3) включає правомочну та зобов'язану поведінку і не залишає її за своїми межами; 4) не змінює характеру суспільних відносин за правового регулювання їх [3, 79-81].

Розглянути поняття правовідносин у сфері соціального забезпечення можна перейти до визначення основних ознак правовідносин у сфері соціального забезпечення.

2. Основні ознаки правовідносин у сфері соціального забезпечення

Правовідносинам у сфері соціального забезпечення, як і в інших галузях права, притаманні такі ознаки:

1. Правовідносини  є особливим різновидом суспільних  відносин у сфері соціального  забезпечення.

На ранніх стадіях свого зародження об'єднання людей (роди, племена, общини) мусили думати про непрацездатних, насамперед, про дітей і жінок. Пізніше ця турбота поширилася на стариків та інвалідів. З виникненням державності з'явилось і право, яке поступово почало втручатися у природний процес взаємодопомоги людей у разі настання складних життєвих ситуацій. До уваги бралися не разові, а типові ситуації, що постійно повторювались. Найоптимальніший варіант такої поведінки оформлявся у звичай, а пізніше — у правові норми. За допомогою норм права закріплюються позитивні елементи у суспільних відносинах з матеріального забезпечення нужденних, моделюються нові відносини з приводу державного соціального забезпечення, корегуються існуючі. Суспільні відносини, що врегульовані нормами права, дістали назву правовідносин.

Правовідносини самі по собі не породжують якихось нових суспільних відносин, а виступають лише як вид чи форма самого реального відношення, а окремо від нього, поза цим відношенням така форма взагалі існувати не може. Розподільчі відносини у сфері соціального забезпечення після врегулювання їх нормами права не втрачають своїх властивостей, а стають особливим різновидом цих відносин, їх формою, тобто правовідносинами у сфері соціального забезпечення.

2. Правові  відносини у сфері соціального  забезпечення складаються на  підставі норм права. Норми права  соціального забезпечення передбачають  умови виникнення, зміни та припинення  правовідносин у цій галузі  права. Лише через правовідношення  реалізуються норми права соціального  забезпечення. Немає норми права  — немає і відповідного правовідношення. У нормах права, крім юридичних фактів, закріплено коло осіб, які можуть бути учасниками правовідносин, об'єкти таких правовідносин, права й обов'язки, а отже і бажана поведінка суб'єктів цих відносин, відповідальність за невиконання вимог норм права.

Існує причинний зв'язок між нормою права та правовідношенням. З цього приводу в літературі висловлені дві точки зору, а саме: 1) правове відношення є результатом регулятивного впливу правової норми на суспільне відношення і схематично це виглядає так: норма права — фактичне відношення — правовідношення; 2) правовідношення є не результатом, а засобом регулювання суспільних відносин і схема цього зв'язку інша: норма права — правовідношення — суспільне відношення. Спільним для цих точок зору є те, що норми права виступають передумовою виникнення та руху правовідношення. Тільки у правовідношенні досягається мета правової норми — упорядкування системи надання і отримання конкретного виду соціального забезпечення.

3. Правовідносини є вольовим суспільним відношенням.

Право регулює такі вчинки людей, які контролюються свідомістю і волею індивіда. Правовідносини у сфері соціального забезпечення виникає через волевиявлення його учасників: фізична особа звертається до органу соціального забезпечення з проханням призначити пенсію, допомогу чи надати соціальну послугу, а компетентний орган, керуючись нормою права, вирішує питання по суті. У правовідношенні реалізується як державна воля (закріплена у нормі права), так і індивідуальна воля його суб'єктів (конкретна поведінка, яка спрямована на досягнення певної мети за допомогою норм права).

Таким чином, правовідносини містить інтелектуальний і вольовий елемент. Під першим розуміють усвідомленість поведінки, що регулюється нормами права, а під другим — здатність особи розуміти значення своїх дій або керувати ними, тобто свідомо розпоряджатися своїми правами: виконувати обов'язки в конкретному правовідношенні.

4. Правовідносини  у сфері соціального забезпечення  характеризуються індивідуальним  зв'язком між його суб'єктами.

Цей зв'язок проявляється в такому: 1) учасники правовідношення персоніфіковані, тобто названі поіменно. Чітко визначені орган соціального забезпечення, який має певні повноваження у сфері соціального захисту населення (названі його реквізити), та фізична особа, яка має право на конкретний вид соціального забезпечення (прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання, інші дані про неї); 2) суб'єкти права мають персональні права й обов'язки. У правовідношенні точно визначені конкретні, тільки їм належні, права й обов'язки його суб'єктів. Більшість правовідносин у сфері соціального забезпечення мають двосторонній характер: право фізичної особи кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення і навпаки; 3) на­явність індивідуального об'єкта, з приводу якого виникло пра­вовідношення. Ним виступає пенсія, допомога, соціальна послуга, компенсація, пільга.

5. Правовідносини  у сфері соціального забезпечення  охороняються державою.

Реалізація цих правовідносин гарантується можливістю державного примусу. Покладені на суб'єктів правовідносин обов'язки, як правило, виконуються ними добровільно і відповідно до вимог норм права соціального забезпечення. У випадку порушення диспозиції норми права настає відповідальність, що передбачена санкцією правової норми. Лише правовідносини знаходяться під контролем та захистом держави. Інші відносини не забезпечуються заходами державного примусу. Закон гарантує кожному учаснику правовідносин, у разі порушення його прав чи законних інтересів у сфері соціального забезпечення, звернутися до компетентного органу за захистом [8, 88-91].

О.В. Лавріненко наводить такі особливості соціально-забезпечувальних відносин:

1. Як  правило, правовідносини мають недоговірний  характер. Правовий статус суб’єктів, тобто обсяг прав і обов’язків  майже завжди визначається законом. Особа (або сім’я) при дотриманні  встановлених законом вимог має  суб’єктивне право на отримання  пенсії, допомоги чи пільги, а  державний орган зобов’язаний  її надати. При цьому межі цього  зобов’язання  визначаються межам и вимоги, котра регламентована в законі. В односторонньому порядку, або за згодою сторін межі зобов’язання змінені бути не можуть. В силу державного характеру соціального забезпечення в нормах права встановлюється така процедура надання пенсій, допомог та інших видів соціального забезпечення, котра забороняє нецільове використання коштів позабюджетних чи бюджетних коштів. Ця особливість в тій чи іншій мірі пронизує всі норми права соціального забезпечення.

2. Персоніфікація  соціально-забезпечувальних відносин.  Обсяг права на соціальне забезпечення конкретної особи обумовлюється сумарним періодом її трудової діяльності, розміром її заробітку, сімейним станом, кількістю утриманців.

3. Реалізації  матеріальних правовідносин передують (або виникають одночасно) процедурні  правовідносини. Процедурні правовідносини  виникають у зв’язку із встановленням  юридичних фактів (тривалість трудового  стажу, встановлення групи інвалідності, встановлення факту перебування  на утриманні та ін.), а також у зв’язку із прийняттям рішення про надання або відмову у наданні певного виду соціального забезпечення. Процедурні правовідносини також є відносними. Крім того, це триваючі правовідносини, які припиняються разом із винесенням рішення про наявність чи відсутність обставин, що мають юридичне значення [6, 453].

Н.Б. Болотіна вважає, що особливостями правовідносин у сфері соціального забезпечення є те, що:

1. Залежно  від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб’єктів (сторін) правовідносин вони  можуть бути абсолютними і  відносними.

2. Їх  ядром є основне соціально-захисне  правовідношення, яке виникає між  фізичною особою та уповноваженим  державою суб'єктом.

3. Окрім  основного соціально-захисного правовідношення  у сфері соціального захисту  виникають й інші правовідносини  — процедурні, процесуальні, організаційно-розпорядчі й охоронні [4, 453].

Отже, правовідносини у сфері соціального захисту - це врегульовані нормами права соціального забезпечення соціально-забезпечувальні відносини громадян (сім'ї) з органами соціального забезпечення, соціального захисту з питань призначення і виплати пенсій, допомог, соціальних компенсацій і наданню соціальних послуг у натуральному вигляді. Це юридичні зв'язки суб'єктів права соціального забезпечення, в яких один суб'єкт - громадянин (сім'я) - реалізує свої права на певний вид соціального забезпечення, а другий суб'єкт - орган соціального забезпечення - зобов'язаний забезпечити цю реалізацію.

Після розгляду основних ознак правовідносин у сфері соціального забезпечення можна перейти до визначення суб’єктів та об’єктів правовідносин у сфері соціального забезпечення. 

3. Суб’єкти та об’єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення

Суб’єктами правовідносин з соціального забезпечення є фізична особа та державний орган, які є носіями суб’єктивних прав та обов’язків.

Серед фізичних осіб як суб’єктів правовідносин з соціального забезпечення в першу чергу слід назвати громадян України. Крім них, суб’єктами даних правовідносин можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні. Всіх фізичних осіб об’єднує те, що вони підлягають соціальному забезпеченню зі спеціально створених фондів у зв’язку з настанням соціального випадку (старість, безробіття) або виконанням певних професійних обов’язків (робота у шкідливих умовах).

Існують також правовідносини, в яких суб’єктом виступає сім’я, а не фізична особа. Це пенсійні правовідносини у випадку втрати годувальника; правовідносини з приводу надання допомоги малозабезпеченим сім’ям. Але представлення одним із членів сім’ї інтересів інших не позбавляє права останніх бути самостійними учасниками цих правовідносин.

Другим суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення є один з державних органів, що зобов’язаний призначити й надати конкретний вид забезпечення. До таких органів належать: органи Пенсійного фонду; комісія з установлення пенсій за особливі заслуги перед Україною; органи Міністерства праці та соціальної політики України; органи пенсійного забезпечення Міноборони, СБУ, МВС України та ін.

Щоб бути учасником правовідносин з соціального забезпечення, громадянин повинен мати правосуб’єктність, зміст якої складають два структурні елементи — правоздатність та дієздатність. У різних галузях права ці структурні елементи правосуб’єктності мають різне поєднання. В одних галузях (наприклад, адміністративне, кримінальне, трудове право) правоздатність і дієздатність виступають у нерозривній єдності. Для інших галузей (наприклад, цивільне право) можливе роз’єднання цих елемен­тів. Правосуб’єктність громадян у соціальному забезпеченні слід віднести саме до другої групи. Зокрема, інвалід дитинства до 16 років, будучи суб’єктом правовідносин з надання соціальної пенсії, має тільки правоздатність. Від його імені в цих відносинах виступають батьки, опікун або піклувальник. Якщо громадянин визнаний недієздатним унаслідок душевної хвороби чи недоумства, то від його імені у правовідносинах з соціального забезпечення бере участь його представник.

Існують правовідносини, в яких неможливо розділити правоздатність і дієздатність громадянина (наприклад, у правовідносинах з безкоштовного протезування).

Отже, щоб бути суб’єктом права, необхідно мати правоздатність, тобто можливість мати права і обов’язки. Умовами володіння правоздатністю є автономне існування індивіда та наявність у нього власного імені і власної індивідуальності [18, 39].

Деякі вчені поділяють правоздатність на загальну (здатність особи бути суб’єктом права взагалі), галузеву (бути суб’єктом правовідносин конкретної галузі права) і спеціальну (бути суб’єктом лише певних правовідносин, що складаються в середині окремої галузі права) [5, 61—86]. Наприклад, суб’єктом пенсійних правовідносин за певних умов може бути будь-який громадянин. Але щоб стати пенсіонером, особа повинна мати пенсійну правоздатність. Під пенсійною правоздатністю розуміється здатність громадянина здобути суб’єктивне право на пенсію і володіти ним, вступати в конкретні пенсійні правовідносини. Момент виникнення пенсійної правоздатності залежить від виду конкретних правовідносин: у пенсійних правовідносинах за віком — в 60, 55 років; у пенсійних правовідносинах з інвалідності — із початку суспільно корисної діяльності.

Інші науковці [18, 40] вважають, що правоздатність вказує лише на те, хто може бути суб’єктом права, тобто чия поведінка регулюється правовими нормами і цим обмежується. Сенсу виділяти спеціальну правоздатність немає. Пенсійна правоздатність, як правило, супроводжується дієздатністю — здатністю реалізовувати права і виконувати обов’язки.

Правоздатністю, окрім громадян, наділені також державні органи і юридичні особи. Перші здійснюють управлінську функцію у сфері соціального забезпечення і для цього наділені владними повноваженнями, тобто компетенцією. Організації є правоздатними за наявності у них статусу юридичної особи.

Окрім правоздатності, суб’єкти правовідносин наділені дієздатністю. Це визначена законом можливість суб’єкта особисто вчиняти юридичні дії. У сфері соціального забезпечення — це здатність особи самостійно чи за допомогою визначених законом осіб здійснювати права й обов’язки. Сприяння у здійсненні дієздатності — характерна риса соціально-забезпечувальної дієздатності. У праві соціального забезпечення дієздатність буває повна та часткова. Повна дієздатність настає з 16 років. Визнання людини повністю недієздатною у праві соціального забезпечення неможливе, оскільки недієздатні є однією з категорій осіб, яким держава зобов’язана надавати соціальне забезпечення.

Іншим суб’єктом пенсійних правовідносин є відповідний державний орган. Як правило, таким органом є районне (міське) управління соціального захисту. Функції, права та обов’язки управління соціального захисту визначені відповідним Положенням. Управління завжди виступає як орган державної виконавчої влади, що діє в рамках функцій, покладених на нього державою.

Під об’єктом матеріальних правовідносин з соціального забезпечення розуміють конкретне благо матеріального чи нематеріального характеру, щодо якого вони виникають, тобто конкретний вид соціального забезпечення: об’єктом пенсійних правовідносин є пенсія; об’єктом правовідносин із приводу надання допомог є відповідна допомога. У процедурних правовідносинах об’єктом виступають дії — рішення державних органів про призначення конкретного виду соціального забезпечення, без яких неможлива реалізація матеріальних правовідносин. У процесуальних правовідносинах з розгляду спорів — рішення по суті спору. Об’єкти правовідносин не слід плутати із змістом правовідносин. Під юридичним змістом правовідносин розуміють сукупність суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, якими наділені суб’єкти правовідносин [10, 86].

Характерна риса всіх правовідносин зі соціального забезпечення — наявність правомочності правоздатної особи на одержання окремого виду соціального забезпечення і відповідно цій правомочності наявність юридичного обов’язку органу державної влади надавати особі матеріальне благо. Змістом матеріальних правовідносин з соціального забезпечення є суб’єктивне право громадянина на конкретний вид соціального забезпечення в установленому законом розмірі і у визначені законом строки і обов’язок державного органу прийняти рішення про його надання або про відмову в його наданні. Змістом процедурних правовідносин є суб’єктивне право громадянина на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення, і від­повідний обов’язок державного органу здійснити перевірку і винести акт-рішення про задоволення суб’єктивного права громадянина або про відмову в цьому. Змістом процесуальних правовідносин виступає суб’єктивне право на поновлення порушеного права і відповідний обов’язок державного органу розглянути сутність спору і прийняти рішення. Це не означає, що у сфері соціального забезпечення правовідносини є простими, тобто складаються з однієї правомочності і кореспондуючого їй обов’язку, або однобічними, коли правомочності належать одному суб’єкту правовідносин, а обов’язки — іншому. Більшість правовідносин у праві соціального забезпечення складні і двосторонні, з комплексом прав і обов’язків у обох суб’єктів.

Після теоретичного аналізу правовідносин у сфері соціального забезпечення можна перейти до розгляду видів правовідносин у сфері соціального забезпечення.

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1 Соціально - забезпечувальні (матеріальні) правовідносини

Соціально-забезпечувальні правовідносини є визначальними у системі правових відносин соціального забезпечення. Вони становлять комплекс суспільних відносин, що врегульовані нормами права, та стосуються матеріального забезпечення громадян чи надання їм соціальних послуг і пільг у разі настання соціальних ризиків за рахунок коштів соціальних фондів та бюджетів різних рівнів.

         За своїми  сутнісними характеристиками соціально-забезпечувальні  правовідносини належать до розподільчих  відносин, оскільки в юридичній формі виражають і закріплюють економічні відносини перерозподілу витрат відповідних грошових коштів (Державного й місцевих бюджетів та спеціально створених фондів).

         Характерною  рисою соціально-забезпечувальних  правовідносин є їх так звана персоніфікація (індивідуалізація). Вона виражається у тому, що обсяг права на соціальне забезпечення конкретної особи (наприклад, розмір пенсії) зумовлюється саме її періодом трудової діяльності та сплатою страхових внесків, розміром середнього заробітку, відсотком втрати працездатності, сімейним станом, кількістю утриманців тощо.

         Чимало  вчених, які досліджували соціально-забезпечувальні правовідносини (Р. І. Іванова,В. А. Тарасова, Є. Є. Мачульська), виділяють таку їх ознаку, як соціальну аліментарність. Вони вважають, що соціальний характер правовідносин проявляється у тому, що кошти на їх реалізацію у з значені фонди акумулюються шляхом здійснення відповідни грошових внесків усіма фізичними та юридичними особами) 
тобто фактично усім суспільством. Аліментарність полягає у 
тому, що матеріальне забезпечення громадян здійснюється переважно на безеквівалентній основі, без попереднього та подальшого відшкодування сплачених коштів або наданих пільг чи послуг. Це, на думку вчених, істотно відрізняє соціально-забезпечувальні правовідносини від подібних правовідносин, характерних для інших галузей права. Більшість цивільних  правовідносин (наприклад, купівлі-продажу, обміну, поставки, 
тощо) реалізуються шляхом безпосереднього відшкодування 
вартості набутого майна чи отриманої послуги, а трудові                                      правовідносини будуються за принципом виконання тієї чи іншої 
роботи за певну грошову винагороду тощо.