Правове регулювання банківського нагляду в Україні
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
Реєстраційний №___
Дата______________
Кафедра адміністративного
та фінансового права
Курсова робота на тему:
“ Правове регулювання банківського нагляду в Україні ”
Виконав:
студент ІІІ курсу I групи
IІ потоку
факультету цивільної та господарської юстиції
Вінський О.Ю.
Науковий керівник:
к.ю.н., ас. Сидор М.І.
Робота захищена «____»________________2011 року з оцінкою «____»
Одеса – 2011
Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ І. ІСТОРИЧНО-ПРАВОВІ ТА ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ
БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ ……………………………………………………6
1.1. Поняття та сутність банківського нагляду…………………………………6
1.2. Становлення та розвиток банківського нагляду в Україні………………11
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВА ФОРМА БАНКІВСЬКОГО
НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ………………………………………………………….
2.1. Реалізація контрольної функції у банківській діяльності……………….14
2.2. Особливості суб'єктного складу контрольного банківського правовідношення………………………………………
2.3. Об'єкт контрольного банківського правовідношення…………………..22
РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ …………………………………..25
З.1 Банківський нагляд у системі фінансового контролю…………………..25
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...38
ВСТУП
На сьогодні в правовій та економічній літературі відсутні єдині підходи до визначення поняття «банківськийнагляд». Це в свою чергу призводить до спорів у наукових колах з приводу змісту і сутності цього терміну. Зокрема зміст банківського нагляду розкривається через поняття контролю, не розмежовуються поняття «банківський нагляд» і «банківське регулювання», проблемним залишається питання визначення місця інституту банківського нагляду в системі права України. Ряд вчених відносять даний інститут до галузі фінансового права. Також існує думка, що банківський нагляд належить до предмету банківського права. Невирішеними залишаються певні організаційні питання, пов'язані з системою банківського нагляду. Зокрема потребує подальшого удосконалення організація здійснення банківського нагляду Національним банком України. На сьогодні ризик-орієнтований нагляд не розглядається державою як пріоритетний напрям банківського нагляду в Україні. Остаточно не вирішеною залишається проблема впровадження Базельських принципів ефективного банківського нагляду в Україні.
Актуальність теми. В умовах глобалізації світової економіки фінансові ринки багатьох країн стають усе більш залежними один від одного. Свідченням тому служить приклад світової фінансової кризи, що почалася у 2007 році, і виникла спочатку на ринку іпотечного кредитування та в подальшому поширилася на весь фінансовий ринок США та за їх межі. У зв'язку з цим, забезпечення стабільності розвитку економіки, у тому числі її найважливішої ланки - банківської системи, є ключовим завданням будь-якої суверенної держави. Саме тому проблема стабільності банківської системи, як національної, так і міжнародної, являє собою предмет суспільного інтересу. У багатьох країнах світу триває пошук нових організаційних форм реалізації наглядових конструкцій, які виражаються, наприклад, у створенні мегарегуляторів 4 або координаційних структур для всіх учасників ринку фінансових послуг. Про це свідчить і той факт, що зараз в активній фазі перебуває робота з переходу на Базель II (документ Базельського комітету з банківського нагляду «Міжнародна конвергенція виміру капіталу та стандартів капіталу: нові підходи»), який формує якісно нові підходи до банківського нагляду та підвищує відповідальність банків за адекватність оцінок взятих на себе ризиків.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі
реалізації Національним банком України функцій по нагляду за діяльністю
кредитних організацій, в тому числі з приводу створення, державної
реєстрації та ліцензування банків.
Предметом дослідження є нормативні правові акти, що регулюють
відносини банківського нагляду та наукові праці у названій сфері. Зокрема
аналізувались положення таких нормативних актів: Конституція України,
закони України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську
діяльність», Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій,
письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, Інструкція
«Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» та ін. Також
досліджувались відповідні наукові праці, в тому числі монографія B.C.
Стельмаха та інших авторів «Контроль: інспектування, аудит, банківський
нагляд», навчальний посібник за редакцією СО . Дмитрова та ін.
«Фінансовий моніторинг в банку» тощо.
Мета і завдання роботи. Метою написання даної роботи є дослідження діючої організації та порядку функціонування банківського нагляду в Україні, оцінка його ефективності з урахуванням передової міжнародної практики, а також визначення напрямів удосконалення українського банківського нагляду і його значення в системі фінансів країни. Виходячи із зазначеної мети, у роботі були поставлені та вирішувалися наступні завдання:
- з'ясувати сутнісні характеристики та ефективність здійснення
банківського нагляду;
- дослідити становлення та розвиток банківського нагляду в
Україні;
- охарактеризувати сучасну систему правового регулювання
банківського нагляду в Україні та світі;
- проаналізувати систему банківського нагляду в Україні;
- визначити і обґрунтувати відповідність банківського нагляду в
Україні світовим принципам ефективного банківського нагляду;
- розробити та запропонувати заходи спрямовані на вдосконалення
банківського нагляду в Україні.
РОЗДІЛ І
ІСТОРИЧНО-ПРАВОВІ ТА ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ
БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ
1.1. Поняття та сутність банківського нагляду
Метою регулювання банківської діяльності є створення умов для
ефективної та стабільної роботи всіх конкуруючих одна з одною банківських
установ і разом з ними господарюючих суб'єктів. Управління комерційними
банками з боку державних органів здійснюється у формах регулювання та
нагляду. Окремі автори включають до їх складу і стимулювання діяльності
банківських установ [12]. Банківське регулювання як одна з форм
державного управління являє собою систему заходів, за допомогою яких
держава через центральний банк (або інший уповноважений орган)
забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, попереджає
дестабілізаційні процеси в банківському секторі.
Ключовим засобом додержання законності в сфері будь-якої діяльності
є контроль. Банківська діяльність не є винятком у цьому сенсі.
Контроль - органічна частина, функція управління. Звідси випливає,
що складовою частиною діяльності органів державної влади є організація та
застосування контролю. Його сутність полягає в обліку та перевірці
суб'єктом контролю того як підконтрольний об'єкт виконує свої обов'язки і
реалізує свою компетенцію. Іншими словами контроль являє собою
діяльність щодо перевірки фактичного стану справ на підконтрольному
об'єкті, виявлення недоліків, помилок, зловживань, їх усунення, а також
притягнення до відповідальності винних осіб.
Контрольну діяльність умовно можна поділити на такі етапи (стадії):
1) визначення змісту контролю та конкретних строків контрольних
заходів;
2) залучення до контролю фахівців з певних галузей знань,
представників громадськості;
3) аналіз підсумків контролю та прийняття відповідних рішень за його
висновками;
4) вибір шляхів, форми та методи реалізації прийнятих рішень.
Таким чином, контроль передбачає не тільки виявлення порушень
закону, але і їх усунення. Саме ця якість перш за все характеризує контроль
як спосіб забезпечення законності.
Держава є одним з головних суб'єктів здійснення контрольної функції в суспільстві. Це випливає з того, що, по-перше, держава наділена реальними
повноваженнями для впливу на суспільство, а по-друге, здійснюючи свій
вплив, вона повинна знати, якими є його результати. Розвиток суспільства
супроводжується і подальшим розвитком держави, її ролі та завдань, а також
подальшим розвитком контролю. Держава має сьогодні стати захисником
інтересів кожної особи в суспільстві. На перший план виходять вимоги
побудови демократичної держави, в якій організація влади спрямовує свою
діяльність на забезпечення інтересів, прав і свобод людини. У своїх діях
держава повинна виходити з пріоритету загальнолюдських цінностей, у
центрі уваги держави має бути особа, її свободи та права. На це
спрямовується діяльність держави у цілому. Метою ж державного контролю
є забезпечення злагодженої, чіткої роботи органів державної влади усіх
рівнів і ланок, добросовісного і якісного виконання посадовими особами та
державними службовцями своїх обов'язків, раціонального використання
ними наданих їм прав для забезпечення добробуту суспільства, його
подальшого зростання за допомогою притаманних йому заходів, способів і
прийомів.
Державний контроль являє собою систему перевірки функціонування
об'єкта управління для оцінки обґрунтованості та ефективності прийнятих
управлінських рішень, виявлення ступеня їх реалізації, наявності відхилень,
про які слід своєчасно інформувати вищестоящі органи, здатні покращити
стан справ. В цьому - спільність державного контролю з іншими формами
контролю.
До основних задач державного контролю нерідко відносять оцінку
законності та ефективності витрачання державних коштів та використання 15
державної власності на якнайбільш ранній стадії з тим, щоб мати можливість
застосувати відповідні заходи, а в окремих випадках - притягнути винуватих
до відповідальності; аналіз стану справ у підконтрольній сфері,
інформування вищих органів державної влади про результати перевірок та
заходи по результатам цих перевірок; профілактика різних видів порушень
виконавчої дисципліни.
Виходячи з розуміння суті контролю у сфері управління як
спостереження за відповідністю діяльності керованого об'єкта тим приписам,
які він отримав від керуючого суб'єкта, та виконанням прийнятих рішень, він
є конкретним самостійним видом роботи.Функція контролю в державному
управлінні полягаєв аналізі тазіставленні фактичного стану в тійчи іншій
галузі з вимогами, якіпоставленіперед ними,аналізівідхилень у виконанні
поставлених завдань та причин цих відхилень, а також оцінці діяльності й
доцільності саме такого шляху. Така специфічність призначення контролю,
як зазначають у своїх працях дослідники цієї проблеми, і дає змогу виділити
його серед інших функцій управління, створити спеціальні органи, які не
виконують або майже не виконують інших, крім контролю, державних
функцій, визначити компетенцію цих органів.
Суть державного контролю як іманентної функції держави полягає у
спостереженні та аналізі відповідності діяльності всіх суб'єктів суспільних
відносин установленим державою параметрам, а також у певному
коригуванні відхилень від цих параметрів.
Як контрольна, так і наглядова діяльність мають спільну мету —
підтримання режиму законності в державному управлінні, виконання ролі
гаранту забезпечення законності і дисципліни. Водночас вони мають певні
принципові відмінності, які визначають їх внутрішні особливості.
За наслідками здійснення нагляду лише ставиться питання про
усунення виявлених уповноваженим державним органом порушень
законодавства, а конкретні дії з наведення порядку здійснюються
компетентними особами - винною, або вищою за посадою, яка має право
втручання в оперативну діяльність підконтрольного об'єкта. 18
Нагляд є необхідним пасивним методом управління, який дає оцінку
стану справ, без можливості втручання; активний метод управління (активне
втручання шляхом безпосереднього впливу на стан справ) реалізується за
допомогою контролю, який є більш об'ємним видом державної діяльності
[11].
Законодавець також допускає в деяких випадках неточності.
Термінологічна плутанина приводить до того, що іноді близькі за завданнями
та формами діяльності контролюючі органи мають різну назву такої
діяльності, наприклад: санітарно-епідеміологічний нагляд (розділ 5 Закону
України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення» [34] так і називається) і поряд - ветеринарний контроль (ст. 33
Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» [32]). У
Законі України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з
місць позбавлення волі» [29] законодавець, всупереч назві цього акта,
визначає адміністративний нагляд як систему тимчасових примусових
заходів спостереження і контролю (а не нагляду) за поведінкою окремих осіб,
звільнених з місць позбавлення волі. У Законі України «Про метрологію та
метрологічну діяльність» [35], який містить розділ «Державний
метрологічний контроль і нагляд», взагалі складно розібратися, про що
йдеться - про «контроль» чи «нагляд». Це свідчить про те, що і сам
законодавець не чітко усвідомлює різницю між цими двома видами
діяльності державних органів.
У науці фінансового права склалась думка про те, що
відносини у сфері банківського нагляду належать до фінансових і входять до
предмету фінансового права.
Банківський нагляд - це нагляд за дотриманням банками та іншими
особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову
діяльність законодавства України і встановлених нормативів.
Звідси виходить, що діяльність НБУ щодо банківського нагляду не
входить до предмету регулювання фінансового права.
Таким чином, банківський нагляд не співпадає навіть частково з
фінансовим контролем.
Здійснення банківського нагляду регламентується Законами України
«Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» [31],
Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні [29],
Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок
[27] тощо.
Ознаки банківського нагляду:
1. Банківський нагляд є системним. Це означає, що банківський
нагляд містить в собі декілька елементів, які знаходяться між собою в
певному зв'язку. Складовими банківського нагляду є власне контроль, що 27
полягає в дослідженні або спостереженні за станом дотримання законності в
діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ, а також активні дії
НБУ щодо застосування за результатами контролю відповідних заходів
впливу.
Ознака системності банківського нагляду також показує, що наглядова
діяльність здійснюється не хаотично, час від часу, а є впорядкованою та
спланованою. Так, наприклад, згідно зі ст. 71 Закону України «Про банки і
банківську діяльність» перевірки банків здійснюються відповідно до плану,
затвердженого Національним банком України.
2. Банківський нагляд спрямований на забезпечення дотримання
банками та іншими фінансово-кредитними установами в процесі їх
діяльності законодавства України і встановлених нормативів. При цьому ця
спрямованість не є самоціллю, вона передбачає досягнення певної мети, а
саме: забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів
вкладників.
Під банківський наглядом слід розуміти систематичну перевірку
додержання банками, іншими фінансово-кредитними установами
банківського законодавства, економічних нормативів, вимог та обмежень з
метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів
вкладників.
1.2. Становлення та розвиток банківського нагляду в Україні
Система банківського нагляду в Україні досить молода, але за короткий час існування вже зроблені перші кроки для створення ефективної системи
банківського нагляду та контролю. З 1995 р. розпочалася побудова
інфраструктури банківського нагляду, яка повинна була забезпечити
банківський нагляд організаційною структурою, методологією,
нормативними актами, відповідною інформацією.
Становлення банківського нагляду в Україні нерозривно
пов'язане із впровадженням в нашій державі позитивних досягнень
європейського досвіду в цій сфері. Основоположним документом в сфері
банківського нагляду в країнах Європи є Основні Принципи ефективного
банківського нагляду [19], які вперше було опубліковано Базельським
комітетом з питань банківського нагляду у вересні 1997 року. У рамках
перегляду документу у 2006 році внесено кілька незначних змін. Разом з
«Методологічними роз'ясненнями до Основних принципів ефективного
банківського нагляду» 1999 року [22] «Основні Принципи»
використовуються країнами у якості стандартів пруденційного
регулювання і нагляду для оцінки якості систем нагляду та пруденційного
регулювання, а також для планування діяльності у цій сфері з метою зо
досягнення базового рівня ефективної та надійної практики наглядової та
регулятивної політики.
Впровадження принципів ефективного банківського нагляду в Україні
має свою історію. З початку 90-х років у процесі становлення ринкової
економіки та банківської системи як її інтегральної складової виникла
потреба в організації служби банківського нагляду, якої на той час у системі
колишнього Державного банку СРСР практично не було (якщо порівнювати
за критеріями міжнародної практики) [15]. У 1992 році в центральному
банку України було організовано управління банківського нагляду, яке й
розпочало роботу над створенням нормативної бази для нагляду за
комерційними банками. Серед перших нормативних актів — Тимчасове
положення «Про порядок створення, реєстрації комерційних банків і
здійснення нагляду за їх діяльністю» [13], Положення «Про економічні
нормативи регулювання діяльності комерційних банків» [17], та інші. Ці
документи свідчили про усвідомлення ролі та значення ефективного
банківського нагляду, покликаного надійно захищати інтереси вкладників та
кредиторів, забезпечувати їхню довіру до вітчизняної банківської системи,
сприяти її вдосконаленню і зміцненню. Слід зауважити, що в перші роки
державної незалежності ця сфера діяльності була в Україні такою ж новою,
незвіданою, як власне, і банківська справа.
Для забезпечення успішного функціонування українських комерційних
банків, надійного захисту інтересів їх вкладників і кредиторів, прогнозування
змін, що відбуваються у банківській системі України, та своєчасного 31
реагування на них постановою Правління НБУ від 23.07.1996 р. № 184
створено Комісію з питань нагляду та регулювання діяльності банків і
затверджено відповідне положення [9], яким визначено її завдання, права та
регламент роботи.
09.11.1998 р. Правління НБУ затвердило нове Положення про Комісію
Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності
банків [7]. Відповідно до цього документу Комісія Національного банку
України з питань нагляду та регулювання діяльності банків (далі - Комісія) є
органом, спеціально створеним для проведення скоординованої, зваженої та
послідовної політики щодо здійснення нагляду за діяльністю банків в
Україні, який сприятиме успішному функціонуванню українських банків,
надійному захисту інтересів їх вкладників і кредиторів, прогнозуванню та
своєчасному реагуванню на зміни, які відбуваються у банківській системі
України. Комісію очолює голова на рівні Першого заступника Голови
Правління Національного банку України. Обов'язки голови Комісії, у разі
його відсутності, виконує заступник голови Комісії на рівні заступника
Голови Правління Національного банку України. Персональний склад
Комісії затверджується Правлінням Національного банку України. У
регіональних управліннях Національного банку України Комісія з питань
нагляду та регулювання діяльності банків створюється відповідно до наказу
начальника регіонального управління. До завдань Комісії віднесено
забезпечення стабільності та надійності банківської системи, а також захисту
кредиторів і вкладників банків; проведення політики пруденційного
банківського нагляду з метою забезпечення підтримки довіри суспільства до
банків; розроблення стратегії і тактики банківського нагляду, вибір дійових
інструментів для здійснення інтегрованого нагляду за банками та деякі інші.
Так було створено підґрунтя для ефективного нагляду за банками, які
формують основу банківської системи країни та акумулюють більшу частину
її коштів і активів.
Ще однією етапною подією стала реструктуризація служби нагляду
НБУ, в результаті якої суттєво підвищився її статус, поглибилася
інтегрованість діяльності підрозділів служби.
На сьогоднішній день інститут банківського нагляду в Україні
регулюється численними нормативними актами, основним серед яких є
Закон України «Про Національний банк України», який дає визначення
банківському нагляду як системі контролю та активних впорядкованих дій
Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання
банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України
здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених
нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та
захисту інтересів вкладників та кредиторів банку, а також у ст. 55 визначає
мету та сферу банківського нагляду. Закон України «Про банки і банківську
діяльність» у ст. 67 визначає мету, організацію, підстави та обсяг
банківського нагляду. Стаття 66 даного закону відносить нагляд за
діяльністю банків до форм адміністративного регулювання діяльності банків.
Серед підзаконних актів, що регулюють дані правовідносини, слід
назвати Положення про планування та порядок проведення інспекційних 34
перевірок, схвалені Постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 276 [80],
Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових
дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (Постанова Правління
НБУ від 17.07.2001 р. № 275) [26], Методичні вказівки з інспектування банків
«Система оцінки ризиків», схвалені Постановою Правління НБУ від
15.03.2004 р. № 104 [4] та ін.
Крім того, в Україні Національним банком з метою забезпечення
стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед
їх вкладниками встановлюються для комерційних банків обов'язкові
економічні нормативи. Дані нормативи відображені в Інструкції «Про
порядок регулювання діяльності банків в Україні».
РОЗДІЛ ІІ
ПРАВОВА ФОРМА БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ
2.1. Реалізація контрольної функції у банківській діяльності
Закон України «Про банки і банківську діяльність» під банківською
діяльністю розуміє залучення у вклади грошових коштів фізичних і
юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних
умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків
фізичних та юридичних осіб.
Таким чином законодавець дещо звужує сферу банківської діяльності.
Проте метою такого визначення є виділення основних операцій, здійснювати
які у сукупності мають право лише банки. Поряд з цими трьома видами
операцій банки (інші фінансові установи), а у визначених законами України
випадках - також і інші юридичні особи мають право здійснювати і інші
операції, пов'язані з операціями, які складають зміст банківської діяльності.
У зв'язку з цим маємо розглядати поняття «банківська діяльність» у
широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні під банківською
діяльністю розуміються всі види операцій, які можуть здійснювати
відповідно до законодавства банки, а у визначених законом випадках - інші
юридичні особи. У вузькому розумінні банківська діяльність включає в себе
лише ті операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних
установ [8].
Державне управління в сфері банківської діяльності, як і в будь-якій
іншій сфері, характеризується наявністю ряду функцій. Під функціями
державного управління розуміють основні напрями управлінської діяльності,
за допомогою яких виконуються державні завдання, та досягається мета, яку
визначив законодавець у правових нормах. Всі функції державного
управління можна умовно поділити на 3 групи: функції орієнтування
системи, функції забезпечення системи, функції оперативного управління
системи. До першої групи функцій відносять прогнозування, планування,
нормативне регулювання та методичне керівництво. До другої групи
належать кадрове, фінансове, матеріально-технічне, організаційне,
інформаційне забезпечення і т.п. Третю групу функцій державного
управління складають безпосереднє керівництво, контроль, оцінка та облік. В
рамках здійснення контрольної функції державного управління в сфері
банківської діяльності мають місце контрольні банківські правовідносини,
які в свою чергу є правовою формою банківського нагляду.
Особливий тип відношення складають суспільні відносини. До суспільних відносин
належать правові, економічні, політичні, духовні, професійні та інші
різновиди суспільних відносин [3].
Отже, одним з різновидів суспільних відносин є правовідношення. Це
суспільні відносини, які регулюються правом [1]. Правовідношення
характеризується наявністю у його учасників можливостей, що охороняються
державою (суб'єктивних прав), та юридичних обов'язків, що їм відповідають
[15]. Традиційно загальновизнаним є тлумачення правовідносин С.С.
Алексєєвим та іншими вченими: - це виникаючі на основі норм права
суспільні зв'язки, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні
обов'язки, забезпечені державою [1]. Цієї точки зору дотримується й
Р.Й. Халфіна, вказуючи, що, «незважаючи на розходження словесних
формулювань, сутність правовідношення вбачається в тому, що воно являє
собою суспільне відношення, врегульоване нормою права» [20].
В теорії держави і права виділяють два види правовідносин: охоронні
та регулятивні. Банківське право в цьому сенсі не є виключенням. Для того,
щоб зрозуміти, які з цих правовідносин мають місце в конкретній ситуації,
слід звернутись до порівняння показників банківської діяльності
