Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Правове регулювання діяльності трастових компаній

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відхід від принципів жорсткого планування розвитку народного господарства і переведення його на ринкові механізми регулювання економічних процесів, заохочення приватного підприємництва ставлять перед державою, законодавчими органами і всіма юристами серйозні завдання щодо детального правового регулювання майнових відносин у цілому і відносин власності зокрема. Для законотворчої і правозастосовчої практики як ніколи стало актуальним питання пошуку нових, більш ефективних форм управління. Внаслідок чого в законодавстві та теорії права стали з'являтися нові властиві ринковому господарству правові категорії й інститути. Серед них особливе місце займають інститути довірчої власності та управління майном, сфера застосування яких в усьому світі має пряме відношення до діяльності трастових компаній та довірчих товариств на ринку довірчих послуг.

Досвід зарубіжних країн сьогодні показує, що в міру стабілізації та розвитку економіки України, підвищення добробуту її громадян, інтерес до діяльності та послуг, що надають своїм клієнтам довірчі товариства та трастові компанії, без сумніву буде зростатиме. Проте, законодавство України, яке визначає правове становище довірчих товариств і регулює їх довірчу діяльність, знаходиться в Україні ще на початковій стадії розвитку і має суттєві недоліки, а відтак виникає необхідність вивчення та порівняння досвіду правового регулювання діяльності трастових компаній в зарубіжних країнах та довірчих товариств в Україні, проведення наукового аналізу теоретичної та нормативної баз, на основі яких здійснюється у світі діяльність цих суб’єктів цивільного права.

Актуальність досліджуваної теми визначається також і взятим Україною курсом на інтеграцію у світовий економічний та правовий простір, вступом нашої країни до Ради Європи, і взятими в зв'язку з цим зобов'язаннями привести чинне законодавство, у тому числі й цивільне, у відповідність зі світовими стандартами.

Сьогодні процес глобалізації світової економіки обумовлює гармонізацію, конвергенцію й уніфікацію правових систем окремих країн світу, особливо в сфері приватного права, а тому чим більш ретельно ми будемо підходити до вивчення, порівняння й аналізу законодавств окремих країн, тим менш імовірним буде повторення помилок, яких нам вдалося б уникнути при більш серйозному вивченні тих питань, які стоять сьогодні на порядку денному перед законодавцем.

Проблема вдосконалювання правового регулювання діяльності довірчих товариств в Україні останнім часом стала однією з основних на шляху розвитку в нашій країні довірчої діяльності. Залишається актуальним і питання щодо правових форм, які опосередковують здійснення довірчих операцій. Рішення цих та інших питань дозволило б Україні не тільки вдосконалити існуючі сьогодні правові механізми управління власністю, але й створити в країні сприятливий для іноземного та вітчизняного інвестора інвестиційний клімат.

Мета і завдання дослідження. Метою цього дослідження є комплексний аналіз особливостей правового регулювання діяльності трастових компаній в окремих країнах світу та довірчих товариств в Україні, а також напрацювання окремих теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення українського законодавства в цій сфері.

Відповідно до поставленої мети вирішувалися такі завдання:

- визначити поняття і правову природу інституту довірчої власності (трасту) та ті особливості, якими він характеризується;

- провести аналіз і дати характеристику основних принципів, на базі яких у світі здійснюється довірча діяльність і виникають взаємини між трастовими компаніями та їх клієнтами;

- порівняти чинне в різних країнах світу законодавство щодо регулювання довірчої діяльності та діяльності трастових компаній;

- провести аналіз законодавства України щодо довірчих товариств і розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази в цій сфері;

- з’ясувати основні причини недостатньої ефективності й привабливості діяльності довірчих товариств на українському ринку.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі створення та діяльності трастових компаній і довірчих товариств на ринку довірчих послуг.

Предмет дослідження – сукупність правових норм, що визначають правове становище трастових компаній в зарубіжних країнах та довірчих товариств в Україні, їх місце в системі юридичних осіб і регулюють надання довірчих послуг зазначеними суб’єктами.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ТРАСТУ (ДОВІРЧОЇ ВЛАСНОСТІ)

1.1. Історія становлення та розвитку інституту трасту і трастової справи.

Історія виникнення довірчих товариств починається з глибини століть, а саме становлення цього інституту пов’язано перш за все з розвитком відносин власності. Перші довірчі товариства з’являються в середньовічній Англії. У XII—ХШ ст. в Англії заможні громадяни часто віддавали монастирям і церквам у вигляді пожертви своє майно, гроші, нерухомість, землі. Оскільки монахи, як правило, не мали права володіти якимось майном, то воно передавалось в управління Радам громадян, які були формальними власниками. У дійсності цим майном розпоряджались монахи. Головним багатством була земля і процес передачі землі монастирям привів до того, що з розвитком феодалізму церква перетворилась у великого землевласника. Наприклад, в Англії до кінця XIII ст. значна частина земель навколо Лондона перейшла в управління монастирів.

Інститут довірчих (трастових) товариств набув в Англії значного розвитку. Останнє знайшло своє вираження як у появі нових суб’єктів довірчих операцій в особі не тільки монахів, а й корпорацій торговців та ремісників, так і в удосконаленні законодавства, що регулювало ці відносини. Воно досягло в Англії значного рівня і стало базою для становлення відповідного законодавства в багатьох європейських країнах.

Функціонування довірчого товариства передбачає досить складну сукупність відносин, що складаються між головними діючими особами, які укладають трастову угоду. До них належать:

Довіритель (принципал) — фізична, або юридична особа, яка є власником капіталу і передає його в управління довіреній особі (управляючому, або менеджеру) для його використання на певних умовах.

Довірена особа — фізична або юридична особа, яка на певних, зазначених в угоді, умовах бере в управління майно довірителя.

Бенефіціар — третя особа, на користь якої здійснюється управління майном, якщо довіритель приймає таке рішення.

Формою організації відносин між довірителем і довіреною особою є трастова угода, основний зміст якої стосується як обов’язків і відповідальності довіреної особи, так і прав та привілеїв довірителя. Довірчі товариства, що виникли в середні віки, поступово стали відігравати помітну роль в організації суспільного виробництва. Вирішальним фактором цього розвитку стало подальше вдосконалення відносин власності, розвиток підприємництва та ускладнення форм його організації.

Еволюція відносин власності знайшла свій прояв, насамперед, у подальшій персоніфікації прав власника, що генетично призвело до зміцнення інституту спадкоємства, а це, у свою чергу, стало базою розвитку довірчих товариств. Збереження, а з часом і примноження майна, що передавалось у спадщину, ставало визначальною функцією трастів. З іншого боку, розвиток підприємницької діяльності теж приводив до помітного поширення трастових послуг. Водночас ускладнення підприємницької діяльності вимагало й подальшого вдосконалення трастових операцій, оскільки в управління часто приймалось не просто майно, а цілі виробничі комплекси зі своєю спеціалізацією та особливостями свого становища на ринку.

Загальному поширенню і ускладненню трастових послуг сприяв і подальший розвиток ринкової економіки, важливою ознакою якої стала поява пенсійних фондів, страхових компаній та інших подібних їм установ. Вони посилили необхідність трастових операцій, оскільки трасти вже раніше були пов’язані не тільки з управлінням майном, а й з управлінням фінансами.

У сучасних умовах довірчі товариства за своїм загальним функціональним призначенням націлені на ефективне використання майна, його фінансових форм, зменшення ризиків підприємницької діяльності та вдосконалення інвестиційного процесу.

Загальна спрямованість діяльності довірчих товариств дає можливість класифікувати трасти залежно від ступеня свободи довіреної особи відносно об’єкта, який передано в управління, тому всі трасти ділять на активні й пасивні.

Активний траст — це довірче товариство, котре може змінювати форму майна, переданого йому в управління без додаткової (попередньої) згоди довірителя.

Пасивний траст або виключає таку можливість узагалі, або передбачає отримання відповідної згоди довірителя.

Трастові операції досить різноманітні, але в цілому їх можна об’єднати в такі групи:

- персональні трастові послуги, що надаються окремим громадянам;

- трастові послуги, що надаються у сфері безпосередньої підприємницької діяльності;

- послуги, що надаються пенсійним та іншим фондам для максимізації їх доходів.

Залежно від загального спрямування управління, яке здійснює довірче товариство, у світовій практиці виділяють два типи трастів — загальні і підприємницькі.

Загальні трастові компанії спеціалізуються на об’єднанні коштів дрібних власників. Ці операції досить складні щодо організації і значні за витратами, оскільки управління невеликими капіталами вимагає додаткових витрат. Через це трастові послуги інколи можуть бути й збитковими для довірчого товариства (наприклад, для банку), якщо останній надав трастові послуги, дбаючи про найбільш широкий спектр своїх послуг для клієнтів. Зменшення витрат на індивідуальні трастові операції стало можливим на початку XX ст., коли набув поширення метод об’єднання майна і коштів індивідуальних довірителів в один загальний траст.

Підприємницькі трасти відрізняються від загальних тим, що в управління передається виробничий комплекс. Мета такого трас- ту — управління підприємством для його збереження та підвищення рівня ефективності його функціонування. Він викликаний до життя потребою збереження бізнесу в умовах, що тимчасово не дозволяють власнику організувати таке управління самостійно (наприклад, унаслідок неповноліття спадкоємця). Важливою причиною появу й дії таких трастів є бажання пасивних власників забезпечити ефективне управління своїм капіталом.

Умови, що спричинили появу підприємницьких трастів, не обмежуються тільки переліченими моментами. Досить часто це наслідок особливостей тієї чи іншої ситуації, яка складається в конкретній країні. Так, наприклад, у 40-і роки XX ст. у США для корпорацій була введена заборона на операції з комерційною власністю. Це викликало створення довірчих товариств, які й брали на себе ці операції. Такою причиною можуть бути спеціальні умови, в які може потрапити підприємство на тому чи іншому етапі свого розвитку, наприклад умови, що пов’язані з необхідністю управління на етапі реконструкції підприємства, зміни структури його виробництва через загрозу банкрутства і т. ін.

Трастові операції, як правило, здійснюються спеціалізованими трастовими компаніями, котрі спеціалізуються на управлінні окремими видами майна або здійснюють свою діяльність в окремих галузях економіки. Окрім власне трастових компаній, трастові послуги надають і банки. Ці операції, як правило, відрізняються від послуг спеціалізованих трастових компаній. Різниця насамперед у тому, що банк надає ті трастові послуги, які за своїм характером найбільш близькі до основного спектра послуг, що надаються цією установою. Конкретно це може бути зберігання цінних паперів, ведення бухгалтерських записів клієнта, отримання від імені клієнта платежів, купівля чи продаж цінних паперів, консультування і т. ін.

В Україні до початку 1993 р. не було спеціального нормативного акта, який би визначав статус і функції довірчих товариств. Виникнення різних товариств, що використовували у своїй назві визначення »довірче товариство» і займались широким спектром послуг для фізичних та юридичних осіб, відбувалося згідно з Законами України »Про підприємництво» та »Про підприємство».

Регламентація і певне упорядкування діяльності довірчих товариств почалася з 1993 р., коли Кабінетом Міністрів України було прийнято Декрет »Про довірчі товариства». Відповідно до нього предметом діяльності довірчого товариства є представницька діяльність з грошовими коштами, цінними паперами та іншими документами. Довірче товариство, згідно з цим документом, має бути організоване тільки у формі товариства з додатковою відповідальністю, а додаткова відповідальність визначалася внеском, який дорівнював п’ятикратному внеску учасника довірчого товариства. Ці операції могли здійснюватись як для фізичних, так і для юридичних осіб.

Особливості діяльності довірчих товариств в Україні насамперед у початковий період їх становлення та функціонування обумовлені загальною специфікою ринку в Україні. З одного боку — це недосконалість правової бази, яка б регламентувала трастові операції, а з другого — відсутність у переважної маси населення майна (як рухомого, так і нерухомого) і цінних паперів, які б могли стати основою розвитку широкого спектра довірчих операцій. За часів Радянського Союзу десятиліття насаджувався певний стереотип поведінки індивіда, який обмежував накопичення майна, не говорячи вже про цінні папери, яких просто не було, і землю, яка не могла бути об’єктом купівлі-продажу.

В цих умовах були поширені операції щодо залучення в управління грошових коштів населення. їх популярність посилювалась бажанням населення хоч якось захистити свої доходи від знецінення в умовах гіперінфляції. Така »спеціалізація» довірчих товариств у поєднанні з недосконалістю правової бази і новизною цих операцій для населення створила сприятливі умови для широкомасштабних зловживань довірою наших громадян. Хвиля банкрутств довірчих товариств, яка пройшла по Україні, підтвердила цей факт і надовго сформувала негативний імідж трастовим компаніям та їх операціям.

З огляду на це уряд України вжив деяких заходів, що були спрямовані на посилення контролю за діяльністю довірчих товариств і захист інвесторів від зловживань з боку нечесних людей і шахраїв. Але цього було явно замало. Вирішальний напрям відновлення довіри населення до інституту довірчих товариств і забезпечення йому відповідного місця в системі небанківських фінансово-кредитних установ лежить у площині прийняття досконалих нормативних актів, що були б здатні створити нормальну правову базу для їх функціонування.

Перспектива розвитку трастових компаній у нашій країні, безсумнівно, є. Вона пов’язана не тільки з тими фундаментальними та об’єктивними процесами, що властиві ринковій економіці і знаходять своє вираження в розвитку відносин власності, підприємництва і зростання доходів населення, але й у специфіці умов, що складаються в Україні в перехідний до ринку період. До таких умов можна зарахувати поступовий розвиток ринку цінних паперів, зокрема, досить широке використання населенням приватизаційних цінних паперів. Становлення цього сектору фінансового ринку в умовах новизни даного явища для громадян нашої держави відкрило певний простір для діяльності довірчих товариств. Закінчення сертифікатної приватизації не згорнуло цю перспективу, бо в Україні продовжується процес приватизації. А дрібні і середні підприємства, що переходять у власність індивідуальних та колективних власників, потребують кваліфікованого управління, яке далеко не завжди можуть забезпечити нові господарі, котрі, як правило, не мають достатнього досвіду організації господарської діяльності в умовах ринку.

На 01.01.1999 р. в Україні зареєстровано 704 довірчих товариства. Для країни з 48 млн. населенням цього дуже замало, тому в перспективі кількість трастових компаній зросте, а якість їх роботи, безсумнівно, поліпшиться.

1.2. Поняття та правова природа інституту трасту.

Процес реформування економіки України логічно пов'язаний зі значними змінами в системі правового регулювання, стимулює пошук у законотворчій і законозастосовчій діяльності, веде до виникнення нових, раніше невідомих нашому праву інститутів і конструкцій, у тому числі й цивільно-правових.

Серед нововведень у підприємницькій діяльності значне поширення здобув інститут трасту, щоправда, із властивою нам українською специфікою. Справа в тому, що, якщо в країнах з англосаксонською правовою системою смисловим поняттям «траст» фактично підміняють правову категорію «довірча власність», то у нас, чомусь, переймаючи зарубіжний досвід, вирішили законодавче звузити область застосування трасту — довірчим управлінням майна, що особливо чітко виявилося у відповідних формулюваннях Декрету «Про довірчі товариства» (1993 p.).

Зрозуміти суть класичного трасту у відриві від системи англійського права практично неможливо, оскільки трасти є породженням однієї з галузей англійського права — права справедливості[1], і, змінивши змістовну сторону цієї категорії, ми, по суті, поставили хрест не тільки на використанні всіх переваг, властивих довірчій власності, а й позбавили себе ефективного механізму залучення іноземних інвестицій в нашу економіку.

Але поки суперечка, що точиться в правознавчих колах з приводу застосування в нашій правовій системі тієї чи іншої концепції трасту, остаточно в законодавчому плані ще не вирішена, є час, щоб знову уважно зважити всі плюси і мінуси двох основних концепцій трасту — як довірчої власності, так і довірчого управління — з точки зору інтересів громадянина України. А крапку ж у цій дискусії повинна буде поставити Верховна Рада України шляхом прийняття нового Цивільного кодексу України.

В українській законодавчій базі немає терміна «траст», хоч він широко використовується вітчизняними фірмами. Слово «траст» («Trust») виникло у середньовічному англійському праві для визначення сутності інституту довірчої власності. Відносини довірчої власності можливі у випадку, коли власник майна, засновуючи траст, передає своє майно іншій особі у довірчу власність для використання його з визначеною метою та в інтересах відповідної особи — бенефіціарія. Довірчий власник щодо третіх осіб виступає як власник, який несе відповідальність перед засновником трасту і бенефіціарієм за належне використання майна та його зберігання.

Таким чином, процес формування та функціонування трасту передбачає наявність трьох осіб, а саме: засновника трасту, довірчого власника та бенефіціарія.

У сучасній практиці траст — це передусім проведення операцій з цінними паперами і грошовими коштами. Такі операції трастові структури (комерційні банки, трастові й інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства) здійснюють за згодою і довірою своїх клієнтів. Це зумовлює наявність різноманітних видів трастів.

При створенні трасту важливе значення має обґрунтування компетенції всіх його учасників, яка визначається у контракті про заснування трасту. Як свідчить світова практика, основний обсяг трастових операцій припадає на операції управління портфелями цінних паперів довірителя, а також на здійснення інвестицій у цінні папери. Слід врахувати світовий досвід обґрунтування у договорах випадків відчуження довірчими товариствами майна довірителя, а саме: коли це можливо, яка процедура та умови такого відчуження. Невизначеність цих питань може призвести до конфлікту між довірителем і довірчим товариством. Крім того, у багатьох країнах трастові компанії управляють пакетами цінних паперів. Цей процес охоплює також підтримку ліквідності на певному рівні, продаж у необхідних випадках частини акцій із пакета, що ним управляють, і купівлю більш інвестиційно привабливих акцій. Такі питання теж треба відбити у договорі.

В Україні аналогами трастових компаній є довірчі товариства, порядок створення і функціонування яких визначив Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. «Про довірчі товариства». Довірчі товариства від імені, за дорученням та за рахунок власників приватизаційних паперів здійснюють представницьку діяльність з приватизаційними паперами, їх розміщенням; за умовами договору мають право на участь в управлінні акціонерним товариством від імені його акціонерів або державних органів приватизації, які володіють акціями товариств, створених шляхом перетворення державних підприємств на акціонерні товариства.

Крім того, довірче товариство може здійснювати операції щодо розміщення, обслуговування та зберігання майнових приватизаційних сертифікатів, а також виконувати доручення покупців державного майна. У випадку, коли довірче товариство здійснює управління портфелями цінних паперів, його засновниками можуть бути торговці цінними паперами, які мають дозвіл на цей вид діяльності.

В установчому договорі довірчого товариства треба передбачати домовленість про відповідальність перед комерційним банком та довірителями майна, про право довірених осіб на підпис чеків, здійснення інших операцій або отримання документів, що знаходяться на відповідальному збереженні у комерційному банку.

Учасники довірчого товариства відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум — належним їм майном у п’ятикратному розмірі до внеску кожного учасника. Вартість майна, яке довірена особа бере на обслуговування у довірителів майна, не повинна сумарно перевищувати частки довіреної особи у статутному фонді довірчого товариства та її особистої додаткової відповідальності.

Довірче товариство припиняє свою діяльність у двох випадках: за рішенням засновників — довірених осіб і за рішенням суду у випадках порушення законодавства.

Холдингові компанії. Акціонерним капіталом, як правило, володіють численні власники — фізичні та юридичні особи. Процес володіння й участі в акціонерному капіталі інших товариств для юридичних осіб перетворюється на важливу сферу власної діяльності. Така діяльність характерна для холдингових компаній. Активи таких компаній представлені акціями інших товариств, володіння якими дозволяє впливати на управління останніми.

Спочатку акціонерні товариства виникли, в основному, з метою концентрації капіталу. На сучасному етапі характерним є зворотний процес — створення системи холдингових компаній. Найбільш широко цей процес проходить у Німеччині, де багаторівнева система материнсько-дочірніх компаній має навіть певні податкові пільги.

Процес створення холдингових компаній відіграє велику роль в економіці Франції, США, Великобританії. Сучасні акціонерні товариства своє функціонування нерозривно зв’язують з розвитком материнських і дочірніх компаній, фінансових і промислових груп.

Формально основною діяльністю холдингів є управління пакетом акцій інших товариств і компаній, накопичення дивідендів та доходів від біржових операцій. Фактично холдинги, володіючи контрольним пакетом акцій якоїсь компанії, одержують можливість призначати своїх представників у правління, раду акціонерів та інші органи підконтрольної компанії. Відома світова практика встановлення холдингами контролю над іншими компаніями через систему поділу акцій «з правом голосу» і «без права голосу», або на прості «з правом голосу» і привілейовані «без права голосу».

На біржі холдинг-компанії реалізують в основному акції, які не мають права голосу, а акції з правом голосу продаються заінтересованим у цій компанії особам або резервуються. Така диференціація акцій дозволяє холдингам контролювати капітал, який набагато перевищує власний.

Саме процес концентрації капіталу шляхом продажу акцій «без права голосу» одних компаній і придбання акцій «з правом голосу» тих компаній, які планується взяти під контроль, є основним стратегічним напрямком діяльності холдингових компаній. Тому на Заході холдинги є фінансовими і стратегічними центрами будь-якої великої корпорації.

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ТРАСТОВИХ КОМПАНІЙ

2.1. Особливості діяльності трастових компаній на ринку довірчих послуг України.

Правове регулювання діяльності трастових компаній