Правове регулювання припинення юридичних осіб

Курсова робота на тему:

«Правове регулювання  припинення юридичних осіб»

Зміст

Вступ

Актуальність  теми курсової роботи. Економічна система сучасної України перебуває в стані розвитку, що породжує необхідність постійно вдосконалювати правові норми, які регулюють господарську діяльність юридичних осіб. В умовах економічних перетворень, що тривають в Україні, господарсько-правовий інститут ліквідації юридичних осіб набуває все більшого значення. Це зумовлено рядом причин: ринкові відносини у вітчизняній економіці на сучасному етапі характеризуються активним перерозподілом капіталу і власності, а юридичними формами такого перерозподілу виступають реорганізація і ліквідація юридичних осіб; реорганізація і ліквідація є основними способами здійснення політики роздержавлення і приватизації; за роки перетворень розроблено широку законодавчу базу, яка регулює створення, діяльність і припинення юридичних осіб різних форм, однак прогалини у законодавстві про реорганізацію або ліквідацію часто спричиняють тяжкі негативні наслідки для майнового обігу; проблема захисту майнових інтересів кредиторів (у першу чергу громадян) набула вже не юридичного і навіть не економічного, а політичного характеру.

Підстави та порядок  ліквідації юридичних осіб знаходять  своє закріплення у ряді нормативно-правових актів, що належать до законодавства  про приватизацію, банкрутство, перетворення державних підприємств, антимонопольно-конкурентного  законодавства. Тут слід враховувати дві обставини: по-перше, його багаторівневість (кодекси, закони, укази, постанови уряду, нормативно-правові акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади), а по-друге, наявність актів як загальної, так і галузевої дії. Це не полегшує ані теоретичного осмислення, ані практичного застосування зазначених норм права.

Питання законодавчого  регулювання припинення юридичних  осіб з початку розбудови ринкової економіки в Україні тією чи іншою  мірою були предметом дослідження як учених-господарників, так і цивілістів. Зокрема, вирішенню проблем, що виникали при припиненні юридичних осіб, приділяли увагу: Р.Г. Афанасьєв, О.М. Вінник, Г.Д. Джумагельдієва, В.В. Джунь, Г.Л. Знаменський, О.Р. Кібенко, О.В. Кузнєцов, І.М. Кучеренко, В.А. Малига, В.К. Мамутов, В.І. Марков, Б.М. Поляков, І.О. Пушко, Н.О. Саніахметова, В.В. Радзивілюк, І.В. Спасибо-Фатєєва, С.О. Тєньков, М.І. Тітов, О.В. Тітова, Я.М. Шевченко, В.С. Щербина, О.С. Янкова та інші. Проте в теорії права та у практиці діяльності юридичних осіб залишаються проблеми, які необхідно вирішувати. 

Мета курсової роботи. Мета роботи є аналіз  припинення юридичних осіб на основі комплексного аналізу законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.

Метою роботи зумовлено  виконання таких завдань:

• визначити поняття та сутність припинення діяльності суб’єктів господарювання;
• проаналізувати способи  та значення припинення діяльності суб’єктів господарювання;
• з’ясувати підстави та наслідки добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання;
• дослідити стадії добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання;
• вивчити процедуру ліквідації юридичних осіб при визнанні банкрутом;

Об’єктом  курсової роботи є суспільні відносини, що виникають у процесі припинення юридичних осіб.

Предметом роботи є правові питання ліквідації юридичних осіб.

Розділ  І.  Правове регулювання припинення діяльності суб’єктів господарювання

1.1.Поняття та сутність припинення діяльності суб’єктів господарювання

Припинення  суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.

Згідно ст. 30 ГКУ припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється  шляхом    його   реорганізації   (злиття,   приєднання,    поділу,  перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених  ним органів, за рішенням інших осіб  -  засновників  суб'єкта  господарювання  чи їх правонаступників,  а  у  випадках,  передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду [4].

Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в  законодавстві України. Проте в  доктринальному розумінні припиненням  вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право  провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

З прийняттям нових ГК та ЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання. Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, під припиненням  суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й  фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації [2, 4].

Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з  якими закон пов'язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством, так і установчими  документами суб'єкта господарювання.

Способи припинення — це визначений законодавством порядок  припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства. Як випливає з процитованої статті Господарського кодексу, можливими є як добровільний, так і примусовий спосіб (порядок) припинення діяльності суб'єкта господарювання.

У першому випадку  рішення щодо припинення діяльності підприємства приймає власник майна, на основі якого створена відповідна підприємницька структура, або уповноважений власником орган. Підставами для добровільного припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути як об'єктивні причини, наприклад досягнення мети, фінансово-економічний стан, так і суб'єктивні, скажімо, небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність.

У другому випадку припинення діяльності (у примусовому порядку) здійснюється за рішенням господарського суду. Підставами для примусового  припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути порушення законодавства  як при створенні, так і під час його господарської діяльності, а також визнання підприємства банкрутом. Підстави та порядок визнання підприємства банкрутом визначаються Законом України від 30 червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [5, с. 77].

Суттєва різниця між ліквідацією  та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце  остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у  другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

Тобто можна сказати, що головна  відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва.

Таким чином, сутність припинення діяльності суб`єктів господарювання полягає у зміні форми його діяльності (якщо має місце реорганізація), або повне припинення діяльності суб`єкта господарювання (тобто, остаточний розрахунок з кредиторами та виконання зобов`язань перед контрагентами, закриття банківських рахунків, закриття реєстрових записів в управліннях пенсійного фонду, податкової та інше).

1.2. Способи та значення припинення діяльності суб’єктів господарювання

Як було зазначено  вище, припинення діяльності суб'єктів  господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, — за рішенням суду (ст. 59 ГКУ) [4].

Таким чином, під  реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Стаття 59 ГК України та ст. 104 ЦК України визначають чотири шляхи припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Під ліквідацією  розуміють такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому  на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника.

Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства: ліквідацію і реорганізацію.

1.2.1. Ліквідація юридичних осіб

Дослідження ліквідації юридичних осіб слід почати із з’ясування поняття та сутності даного поняття. Сутність ліквідації проявляється в її особливих ознаках.

Ліквідація  є однією із форм припинення діяльності юридичних осіб. Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок ліквідації [13, с. 33]

Мамутов В.К. визначає ліквідацію к припинення діяльності суб’єкта господарювання, його особистих та майнових прав і обов’язків. Визначаючи поняття ліквідації Дзера О.В. вказує, що ліквідація юридичної особи також є формою припинення її діяльності, але при ліквідації юридичної особи немає правонаступництва [27, с. 423].

Коментар до ЦК України містить положення про те, що ліквідація юридичної особи передбачає її припинення, при цьому юридична особа перестає існувати без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Ліквідація повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи. Правила ліквідації окремих видів юридичних осіб встановлюються законодавством, що регулює їх діяльність [11, с. 321].

Для з’ясування сутності ліквідації важливим є той  факт, що діяльність юридичної особи  може бути припинена як в добровільному порядку (за ініціативою даного суб’єкту), так і в примусовому порядку (на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України).

Відповідно  до ст. 104 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення ЇЇ платоспроможності або банкрутства встановлюється законом [2].

Новий ЦК України не використовує термін «реорганізація». Виняток становить лише положення ст. 129 ЦК України, де зазначено про примусову реорганізацію юридичної особи. Замість терміна «реорганізація» у новому кодексі говориться про те, що її діяльність припиняється внаслідок передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам. Виділяються наступні різновиди такого способу припинення юридичних осіб — злиття, приєднання, поділ, перетворення [13, с. 34-35].

Істотним моментом для з’ясування сутності ліквідації юридичних осіб є її порівняння з  іншими формами припинення.

Таким чином, істотною ознакою, за якою ліквідація відрізняється  від інших форм припинення юридичних  осіб є відсутність будь-якого  правонаступництва. Спільним моментом є те, що юридична особа перестає існувати в тому вигляді, в якому  існувала раніше.

В підсумку слід зазначити, що ліквідація юридичних  осіб є інститутом покликаним забезпечити  нормальне припинення діяльності юридичних  осіб. Будь-яка діяльність характеризується початком та кінцем. Ліквідація юридичної  особи означає припинення будь-якої її діяльності у будь-якому вигляді. Істотною рисою, що відрізняє ліквідацію від інших форм припинення юридичних осіб є повна відсутність правонаступництва. При застосуванні процедури ліквідації всі права та обов’язки юридичної особи припиняють своє існування.

1.2.2.  Реорганізація юридичних осіб

Юридична особа  може припиняти свою діяльність у  результаті передання всього свого  майна, прав та обов'язків іншим юридичним  особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок  ліквідації.

Юридична особа  визнається такою, що припинила свою діяльність, з дня внесення до єдиного  державного реєстру запису про її припинення. Таким чином, чинне законодавство  передбачає дві форми припинення юридичних осіб – реорганізація (припинення із правонаступництвом) та ліквідація (припинення без правонаступництва [20, с. 55].

Таким чином, різниця  між цими двома формами полягає  перш за все в наявності або  відсутності правонаступництва  після припинення існування юридичної  особи. ЦК виділяє різні форми  реорганізації: злиття, приєднання та поділ. Раніше в теорії цивільного права виділялися також такі форми реорганізації як виділ та перетворення. На даний час цивільне законодавство відмовилось від застосування даних форм реорганізації в якості самостійних одиниць. В теорії права переважає думка щодо достатності трьох названих форм для визначення сутності усіх можливих випадків реорганізації юридичної особи.

Як зазначалося, припинення юридичної особи може здійснюватися у формі злиття, приєднання та поділу. Злиття, приєднання та поділ юридичної особи здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами. Це рішення у випадках, передбачених законом, може приймати суд або відповідні органи державної влади. Закон також може передбачати необхідність одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання [15, с. 90].

Законом передбачений порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділу. Кредиторам юридичної особи, що припиняється, надано право вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язань, або відшкодування збитків. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог, комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт або розподільний баланс. Передавальний акт складається у разі злиття або приєднання, розподільний баланс — у разі поділу юридичної особи. Ці документи мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх кредиторів та її боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Виділення —  є перехід за розподільним балансом частини майна, прав та обов'язків  юридичної особи до однієї або  кількох новостворюваних юридичних осіб. Таким чином, виділення не можна розглядати як спосіб припинення юридичної особи, оскільки та юридична особа, з якої виділяється частина майна, права та обов'язки, не перестає існувати як юридична особа. Водночас за рахунок цього майна створюється нова юридична особа або кілька юридичних осіб.

Не розглядається  як припинення юридичної особи і  її перетворення, тобто зміна організаційно-правової форми. При перетворенні юридична особа  як така існує і продовжує свою діяльність, але змінюється її організаційно-правова форма. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю перетворюється на акціонерне товариство, кооператив — на товариство з обмеженою відповідальністю.

Злиття, приєднання та поділ юридичних особі розглядається як припинення первісної юридичної особи з правонаступництвом, тобто права та обов'язки юридичної особи переходять до новостворених суб'єктів цивільно-правових відносин [5, с. 78].

Таким чином, в  законодавстві передбачено дві  основні форми припинення юридичних осіб – ліквідація та реорганізація. Різниця між даними формами полягає в наявності або відсутності правонаступництва після припинення юридичної особи.

Розділ  ІІ. Правове регулювання добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання

2.1. Підстави та наслідки добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання

Юридичними  підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом  чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

Таким чином, припинення юридичної особи в добровільному  порядку здійснюється за:

• рішенням власника або уповноваженого ним органу, рішенням інших осіб;
• засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення за власною заявою;
• досягнення юридичною особою цілей та мети, закріплених в установчих документах та заради якої її було створено;
• закінчення певного строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи (ч. 15 ст. 58, ч. 1 ст. 59 ГК України, ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців") [4].

Стосовно суб'єктів  господарювання різних організаційно-правових форм "уповноваженими особами" на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України. До речі, для названих видів суб'єктів господарювання ці ж органи компетентні приймати рішення про їх припинення і в ролі засновників. Для суб'єктів колективної форми власності це будуть загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах. Для приватного підприємства - фізична особа як власник майна і вона ж засновник.

2.2. Стадії  добровільного припинення діяльності  суб’єктів господарювання

Приймати рішення  про ліквідацію підприємства можуть лише особи або органи, які мають  відповідні повноваження. Так, згідно діючого законодавства ліквідація підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника (засновника), а в деяких випадках – за рішенням власника й за участю трудового колективу або органу, вповноваженого створювати такі підприємства (наприклад, відповідного державного органу управління) або за рішенням суду.

У випадку якщо власників декілька, рішення про  ліквідацію підприємства приймається  на засіданні засновників і оформлюється протоколом. Рішення про ліквідацію приватного підприємства з призначенням ліквідаційної комісії оформлюється наказом керівника.

Рішення про  ліквідацію акціонерного товариства приймає  вищий орган АТ – збори учасників. Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, які мають, згідно зі статутом товариства, більше ніж 60 % голосів. Рішення загальних зборів акціонерів про припинення діяльності АТ приймає більшість у три чверті голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Рішення про  ліквідацію ТОВ приймає його вищий орган – збори учасників (ст. 59 Закону України “Про господарські товариства”) простою більшістю голосів. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді. Збори учасників при вирішенні питання про ліквідацію вважаються повноважними, якщо на них були присутні учасники (представники учасників), які володіють спільно більше ніж 60 % голосів.

Збори власників  або вповноважений ними орган  визначають склад ліквідаційної  комісії, яка з дня призначення  здійснюватиме ліквідаційні процедури та керуватиме справами підприємства до його закриття (статті 20, 41 і 59 Закону України “Про господарські товариства”).

Склад і кількість  членів ліквідаційної комісії законодавство  не визначає, тому рішення з цього  питання власники підприємств приймають на власний розсуд. До складу комісії можуть входити як самі засновники, так і представники керівництва підприємства, його працівники, незалежні спеціалісти. Але з огляду на те, що ліквідаційна комісія виконує певні облікові операції, а також розраховується з бюджетом, як правило, до складу комісії включається головний бухгалтер підприємства або інший спеціаліст з податків та обліку. Зазвичай до ліквідаційної комісії входять не менше ніж три особи.

Стаття 20 Закону України “Про господарські товариства” зазначає, що повідомлення про ліквідацію підприємства (господарського товариства) ліквідаційна комісія має опублікувати в триденний строк з моменту її призначення в одному з офіційних (республіканському й місцевому) друкованих органів із зазначенням терміну подачі кредиторами заяв зі своїми претензіями.

Згідно з  п. 12 Порядку надання фінансової звітності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419, інвентаризація майна  у випадку ліквідації підприємства є обов’язковою. Сам порядок проведення інвентаризації визначений в Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69, яка також вказує на обов’язкову інвентаризацію у випадку ліквідації підприємства.

Згідно з  п. 3 ст. 2 Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР, суб’єкт підприємницької діяльності, який припинив діяльність, що підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідному державному податковому органу. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного органу, який його видав, а суб’єкту підприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту.

При анулюванні реєстрації посадова особо органу державної  податкової служби вилучає реєстраційне свідоцтво, довідку про опломбування, здійснює відповідний запис у Книзі реєстраторів розрахункових операцій і видає СПД довідку про зняття з реєстрації РРО.

Вихід зі складу засновників інших підприємств  здійснюється в порядку, передбаченому  статутними документами таких підприємств, а також законодавством, що регулює діяльність підприємства. При закритті філіалів, що стоять на податковому обліку, необхідно виконати аналогічні процедури, як і при ліквідації підприємства. Непогашені податкові зобов’язання філіалу сплачує юридична особа, якій належить даний філіал.

Стаття 21 Закону України “Про господарські товариства”  зазначає, що грошові кошти, які належать товариству, включаючи виручку від  розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці  осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства в порядку й на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. Майно, передане товариству учасниками в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Ліквідаційна  комісія  або  інший  орган,  який  проводить  ліквідацію  суб'єкта  господарювання,  вміщує в друкованих органах  відповідно  до  закону  повідомлення  про  його  ліквідацію та про  порядок  і  строки  заяви кредиторами претензій, а явних (відомих)  кредиторів  повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені  цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Одночасно  ліквідаційна  комісія вживає необхідних заходів  щодо стягнення     дебіторської     заборгованості     суб'єкта  господарювання,  який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів,  з письмовим повідомленням кожного з них  про  ліквідацію  суб'єкта  господарювання.

Ліквідаційна   комісія   оцінює   наявне   майно  суб'єкта  господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами,  складає  ліквідаційний  баланс  та подає його власнику або органу,  який призначив  ліквідаційну  комісію.  Достовірність  та  повнота  ліквідаційного  балансу  повинні  бути  перевірені у встановленому  законодавством порядку (ст. 60 ГКУ).