Правове регулювання, проблеми розвитку і функціонування шлюбного контракту в законодавстві України

     Міністерство  науки і освіти України

     ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ім. Г.С. СКОВОРОДИ

     Інститут  післядипломної освіти 
 
 

     Кафедра історико-правових дисциплін

     Дисципліна: цивільне право  
 
 
 

     КУРСОВА РОБОТА

     на  тему : « Правове регулювання, проблеми розвитку і функціонування шлюбного контракту в законодавстві України » 
 
 

     Виконала:

     студентка 2 курсу ІПО

     Гр. 234

     Мірошніченко  В.О.

     Перевірив: 
 
 
 
 

     Харків  – 2011 

     План

     Вступ

     1. Історія сімейного права та  шлюбних договорів

     2. Поняття шлюбу

     2.1 Поняття шлюбного договору

     2.2 Місце шлюбного договору в системі майнових договорів подружжя

     3. Правове регулювання шлюбного контракту

     4. Функціонування шлюбного контракту в законодавстві України

     4.1  Проблеми розвитку шлюбного контракту

     Висновок

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     У сучасному українському суспільстві  спостерігаються економічні зміни, міняються життєві цінності. Роль подружжя в побуті, а також права  та обов'язки визначає матеріальна  сторона сімейного життя. Суперечки  через майно часто стають причинами розлучень. З кожним роком зростає число судових позовів, з питань розділу спільно нажитого майна. Їх було б менше при існуванні традиції складати договори про розподіл майнових прав та обов'язків. Такі договори поширені в сім'ях з великим достатком, або їх укладають громадяни, реєструючи шлюб з іноземцями.

     Адже  укладення шлюбного контракту вирішило б багато проблем. У цьому випадку  розділ майна при розлученні пройшов  би інтелігентно без зайвих витрат сил, а також коштів на адвокатів. Шлюбний договір можна укладати до шлюбу і після вступу до нього. Якщо контракт укладено до шлюбу, він набирає чинності лише у момент реєстрації наречених.

     Існує безліч причин, по яких громадяни не укладають майнові договори:

     1. Величезна частина населення країни належить до категорії малозабезпечених. У них немає майна, розділ якого може якось ускладнити розірвання шлюбу.

     2. Головне - в Україні не прийнято  укладати шлюбні договори. Для  українців укладення шлюбу засноване  на почуттях, коли люблячі люди щадять один одного. У цей період не хочеться навіть вимовляти слово розлучення. А спроби запропонувати підписання договору розцінюються, як бажання отримати вигоду і свідчать про відсутність почуттів, несерйозності намірів і т.д.

     3. Багато хто просто не хочуть проходити процедуру укладення шлюбного договору, який підлягає обов'язковому посвідченню у нотаріуса.

     4. У шлюб вступають і заможні  люди, яким є що ділити, і договір  був би найкращим виходом у  непростій ситуації із розлученням  і розділом. Але і ці люди не вживають заходів із-за власної безграмотності в питаннях шлюбного контракту. Вони взагалі несерйозно ставляться до такої ідеї, вважаючи, що майно потрібно ділити по справедливості, і коли прийде час. Вони не замислюються, що у кожної людини свої поняття справедливості, а під час розлучення навряд чи хтось із подружжя поступиться особистими інтересами заради цього поняття.

     Тому  з упевненістю можна зазначити, що вищезазначені причини являються  основним інструментом такого диспозитивного, багатоваріантного регулювання подружніх майнових відносин як шлюбний договір, що створює актуальність теми роботи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Історія сімейного права та шлюбних договорів

     Перші декрети про шлюб та сім'ю в  Україні.

     Декрет  Раднаркому України "Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану" від 20 лютого 1919 р. скасував церковний шлюб, який до революції був панівною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, зареєстровані в органах ЗАГСу.

     Церковні  ж шлюби були проголошені Декретом "особистою справою тих, хто  вступає в шлюб" і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.

     Введення  громадянського шлюбу і скасування церковної форми шлюбу проводились  у цілковитій відповідності з принципом відокремлення церкви від держави, встановленим в Україні 22 січня 1919 р.

     Декретом  від 20 лютого 1919р. були визначені основні  умови вступу в шлюб. Перш за все, це - принцип свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень для вступу в шлюб (зокрема, згідно з дореволюційним законодавством особам православного віросповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедури державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.

     Надавши вирішального значення обов'язковій  державній реєстрації шлюбу, Декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не зазначав про  фактичний шлюб. Водночас він прирівнював  церковні шлюби, укладені до видання  Декрету, до зареєстрованих цивільних шлюбів. Хоча українське сімейне законодавство розвивалося за зразком законодавства РРФСР, однак між названими декретами України та Росії були суттєві відмінності. Декрет УРСР нічого не зазначав про правове становище позашлюбних дітей, а Декрет РРФСР проголосив урівняння позашлюбних дітей із шлюбними в усіх правах.

     Зокрема у Декреті РРФСР зазначалось, що батько і мати записувалися як такі при реєстрації народження дитини згідно з їх заявою, а якщо батько позашлюбної  дитини ухилявся від подання такої заяви, то матері дитини або опікуну дозволялося встановити батьківство в судовому порядку. Це правило скасувало принципову різницю в становищі дітей, народжених поза шлюбом, та шлюбних дітей. Значення цього положення Декрету було настільки суттєвим, що судова і адміністративна практика УРСР стали одразу ж орієнтуватися на нього.

     20 лютого 1919 р. був прийнятий Декрет  УРСР "Про розлучення", який  проголосив свободу розлучення  і анулював церковну процедуру  розлучення. Згідно з цим Декретом  шлюб розривався на прохання одного або обох із подружжя.

     Заяви про шлюб повинні були подавати в  місцеві органи ЗАГСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в  народні суди.

     Означений Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення: а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведене подружжя і їхні діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися щодо цього; б) всі інші питання, пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі нотаріального або домашнього договору, а у разі спору між ними - народним судом.

     Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку  і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного  права України.[33, c.52-57]

     Всупереч загальноприйнятій думці, право першості у винаході шлюбного контракту не належить ні сучасній Європі, ні Америці. Цей документ не так молодий, як ми думаємо. Тисячі років тому в Древній Греції й Римі чоловік і жінка, перш ніж створити родину, оформляли угоду, де описували свої майнові відносини, відразу обговорюючи також і питання спадкування в майбутньому спільно нажитого майна. Це не вважалося ганебна або соромним, і така «страховка» була дуже поширена аж до приходу християнства. У наступні часи «священний союз» укладався й регулювався винятково церквою. Відновлення інституту шлюбного контракту знову почалося лише наприкінці XVIII - початку XIX століття у Франції, Англії, Німеччині, Австрії. Контракт здобуває юридичну чинність із того моменту, коли на зміну церковному приходить так званий світський шлюб. Зараз шлюбний контракт найпоширеніший у країнах Західної Європи, Америці й Канаді. Такою популярністю він зобов'язаний потужним феміністичним рухам і боротьбі «слабкої половини» за свої права, рівноправність чоловіка й жінки в шлюбі. Найчастіше шлюбний контракт оформляють заможні люди - політики, бізнесмени, співаки, зірки кіно. За кордоном, крім майнових питань, угода між чоловіками обов'язково регламентує та інші права й обов'язки чоловіка й жінки, тому нерідко трапляються скандали й курйози, які негайно попадають на сторінки газет і журналів. Кожний із чоловіка й жінки може передбачити в контракті покарання у випадку зради, написати, скільки разів у тиждень він і його «половинка» будуть мити посуд, ходити в магазин тощо. Наприклад, чоловік кіноактриси може ввести в контракт пункт про відмову чоловіка і жінки з моменту одруження зніматися у відвертих сценах. Невиконання умов контракту виливається в голосні скандали й судові процеси.

     У дореволюційній Росії й Україні поняття «шлюбний контракт» не існувало, шлюби укладалися винятково «на небесах», природно, за допомогою церкви. У радянський період по цілком зрозумілих причинах ніяких ділових угод чоловік і жінка не оформляли, і дотепер відносини чоловіка й дружини регулюються чинним законодавством: Цивільним кодексом України й Кодексом України про шлюб і родину. Законне право на висновок додаткового документа - шлюбного контракту - ми одержали тільки в 1992 році. У законодавство України це поняття увійшло 1992 року, коли Кодекс законів про шлюб і сім’ю доповнили статтею 27-1, що дає право особам, які укладають шлюб, «за власним бажанням укласти угоду про вирішення питань життя сім’ї і передбачити майнові права й обов’язки членів подружжя». Через рік, 16 червня 1993 року, вийшла постанова Кабінету міністрів України «Про порядок укладання шлюбного контракту», яка регулює основні питання, пов’язані зі складанням цього документа. Тепер кожна закохана пара може укласти угоду про рішення питань життя родини.[38, c.12]

     Отже, інститут шлюбного договору є порівняно новим для українського законодавства. В чинному Сімейного кодексу України шлюбному договору присвячено Розділ 10, що містить 12 статей. Однак навіть така, здавалося б, докладна регламентація не знімає всіх проблем, пов'язаних з укладанням шлюбного договору. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Поняття шлюбу

     Відповідно  до ст. 21 СК[35]України шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів  цивільного стану.

     Таке  визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами.

     В юридичній літературі зустрічаються  визначення, які вміщують основні  ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на нашу думку, шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.

     Ознаками  шлюбу є:

     1) добровільність, тобто наявність  добровільної згоди обох з  подружжя (ст. 24 СК);

     2) досягнення шлюбного віку жінкою  та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК);

     3) реєстрація шлюбу у встановленому  законом порядку органом, визначеним  Сімейним кодексом;

     4) спрямованість на утворення особистого  сімейного союзу .чоловіка і  жінки.[35]

     Інша  справа - шлюбний договір, яким особи, що вступають в шлюб, чи подружжя в період шлюбу врегульовують відповідні майнові відносини на час шлюбу. У даному разі шлюбному договору притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.

     Новий Сімейний кодекс, як і Кодекс про  шлюб та сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб. Однак у ст. 21 СК [35] зазначається, що релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

     Стосовно  шлюбу, не зареєстрованого в органах  РАЦСу, то новий СК[35]визнає можливість поширення на майно, набуте особами, що не перебувають у зареєстрованому  шлюбі, за час спільного проживання, режиму права спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК).

     Умови вступу в шлюб - це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Правозгідним відповідно до ст. 37 СК[35] є шлюб, який укладено з дотриманням вимог закону. До випадків неправозгідності шлюбу відносяться: визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, а також недійсність шлюбу з підстав, передбачених пунктами 1-3 ст. 39 СК, та подальше анулювання актового запису про шлюб органом РАЦСу.

     Порядок укладення шлюбу

     Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.

     1. Звернення до державного органу  РАЦСу жінки та чоловіка, що  бажають укласти шлюб.

     Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини.

     Сімейний  кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження.

     Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.

     2 Ознайомлення осіб, які бажають  зареєструвати шлюб, з їхніми  правами та обов'язками.

     На  органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

     До  цього етапу реєстрації шлюбу  також можна віднести етап взаємного  ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. 30 СК. Сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження, крім осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

     3. Прийняття державними органами  РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

     При поданні заяви особи, які бажають  зареєструвати шлюб, зобов'язані  подати паспорти чи інші паспортні  документи, а також документи  про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.

     У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягай шлюбного віку, вони зобов'язані подати свідоцтво  про народження, а також довідку  з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів громадянського стану)[35]. 
 
 
 
 
 
 
 

     2.1 Поняття шлюбного договору

     Правовий  режим спільності та роздільності майна  подружжя, визначений шлюбно-сімейним законодавством, може піддаватися трансформації  відповідно до умов шлюбного контракту, яким визначаються засади встановлення на майбутній період договірного правового режиму майна, яке буде набуватися подружжям. У зв'язку з цим не можна погодитись з О. Калітенко, яка вважає, що договірний правовий режим також визначається договорами про поділ спільного майна подружжя, про встановлення часток, про передачу роздільного майна у власність та ін. Ця думка є некоректною, адже такими договорами не встановлюється порядок набуття подружжям майна у спільну власність, а забезпечується реалізація правомочностей щодо вже набутого ним майна. В українському законодавстві інститут шлюбного контракту має досить коротку історію. Норми про шлюбний контракт вперше були введені до КпШС Законом України від 23 червня 1992 р. № 2488-12. 
Відповідно до нововведеної ст. 27-1 КпШС України "особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя. 
Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України. 
Порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України". 
Наведена норма стала визначальною для встановлення правових засад шлюбного контракту, меж його дії та правових наслідків. 
Найважливішим правовим наслідком укладення шлюбного контракту може бути встановлення особливого правового режиму майна після вступу чоловіка і жінки в шлюб. Іншими словами, шлюбний контракт може призвести до такого врегулювання майнових відносин, яке буде істотно відрізнятися від законодавчої регламентації таких відносин. Однак текст вищенаведених положень ст. 27-1 КпШС України є такою мірою лаконічним і загальним, що здатний викликати як у науковців, так і в представників правозастосовчих органів чимало запитань, відповіді на які можуть бути не завжди однозначними. 
Звичайно, насамперед викликає інтерес правова природа шлюбного контракту. З цього приводу в юридичній літературі зазначалося, що сімейне право є самостійною галуззю права, і шлюбний контракт є інститутом шлюбно-правових відносин цієї галузі з ознаками договору про спільну діяльність, а тому на відміну від цивільно-правових відносин суб'єкти (жінки) можуть вступити до шлюбу, не досягнувши громадянської дієздатності, сторонами його можуть бути лише фізичні особи, невиконання цієї угоди може стати підставою для розірвання шлюбу. Наведені аргументи, на наш погляд, не є безспірними і такими, що засвідчують абсолютну ізольованість шлюбного контракту від цивільного  права. 
Не торкаючись детального аналізу проблеми галузевої приналежності сімейного права, яка поки що залишається остаточно не вирішеною в юридичній науці, вважаємо, що принагідне треба відзначити тенденції руху сімейного права до визнання його підгалуззю цивільного права, що було підтверджено, зокрема, фактом введення інституту шлюбного контракту, розташуванням норм шлюбно-сімейного законодавства в проекті нового ЦК України. Такий підхід притаманний багатьом західним країнам з розвинутою економікою, що мають так звану пандектну систему права, складниками якої є: загальні положення, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадкове право. Таку структурну побудову, але з деякими особливостями розташування окремих інститутів, мають Германське цивільне положення 1896 р., Цивільний кодекс Греції, Цивільний кодекс Португалії, Цивільний кодекс Японії, цивільні кодекси інших країн. Особливе місце посідає Цивільний кодекс Нідерландів, серед дев'яти книг якого першою є книга про фізичних осіб та сім'ю. Однак, якщо навіть розглядати сімейне право як самостійну галузь права, то і в цьому випадку важко назвати науковця, який би беззастережно визнав сукупність правових норм шлюбно-сімейного законодавства, що регулює відносини власності між подружжям (у тому числі спільної сумісної власності) самостійним інститутом сімейного права. Безперечно, такі норми є складовою частиною комплексного інституту права власності, місце якого у цивільному праві. Не посилюють вищенаведену позицію про суто сімейно-правову природу шлюбного  контракту  і  такі  аргументи  як: 
можливість жінки вступити в шлюб до досягнення повної дієздатності, обмеженість кола суб'єктів шлюбного контракту, можливість розірвання шлюбу у зв'язку з невиконанням умов контракту. Подібні аргументи фактично межують з помилковим тлумаченням чинного законодавства. По-перше, можливе неспівпадіння шлюбного віку з віком повної дієздатності аж ніяк не є фактом на користь сімейно-правової природи шлюбного контракту, адже останній укладається між особами, які ще не є подружжям, а є звичайними суб'єктами цивільних правовідносин з наміром вступити в шлюб. При цьому КпШС (на відміну від нового СК) не передбачав підстав для укладення шлюбного контракту особами, які не досягли повноліття. Стаття 16 КпШС України дозволяла зменшувати шлюбний вік, а не вік осіб, що мають намір укласти шлюб. Тому особи, які вступають в шлюб до досягнення повноліття, не набувають автоматично легітимного права на укладення шлюбного контракту. 
По-друге, цивільному праву відомо чимало випадків, коли сторонами угод можуть бути лише певні особи. Наприклад, має особливості суб'єктний склад угод у роздрібній торгівлі, приватизації державного та комунального майна, оренди державного та комунального майна. Однак ця обставина не є підставою для виведення цих угод із сфери регулювання цивільного права. 
По-третє, певним перебільшенням є твердження щодо можливості розірвання шлюбу на підставі невиконання одним із подружжя умов шлюбного контракту. Відповідно до ч. 2 ст. 40 КпШС України шлюб розривається, якщо "судом буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. Ніяких посилань на шлюбний контракт у цій статті немає. 
Була також піддана критиці позиція О. Явор про шлюбний договір як сімейний договір про спільну діяльність. Заперечуючи таку думку, І. Красько звернув увагу на те, що договору про сумісну діяльність не притаманні зустрічне надання сторонами конкретних благ у зв'язку з ідентичністю та однорідністю їх інтересів на відміну від шлюбного контракту, в якому кожна сторона має свій власний автономний інтерес. Наведені заперечення щодо шлюбного контракту як сімейної угоди про сумісну діяльність не можна віднести до категорії вагомих,  хоча  певною  мірою  вони  виправдані. 
Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу на дослідженні шлюбного контракту як угоди, яка не обмежується сферою дії сімейних обов'язків. Тобто мається на увазі співвідношення правової природи шлюбного контракту і звичайних цивільно-правових угод. Так, на думку М. Антокольської щодо шлюбного контракту, неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою. Таку точку зору підтримали інші автори. З цього приводу І. Жилінкова зазначила, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотні особливості, котрі дозволяють розглядати його як самостійний вид договору. Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення і примусового виконання та інші моменти свідчать про те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбного контракту ознак цивільно-правової угоди. Однак не можна водночас недооцінювати та применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контракту та визначенні правового режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Брагінський зауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейних правовідносин закріплює принцип субсидіарності, і це законодавство регулює дані відносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейним законодавством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидом цивільних договорів. За таких міркувань не можна не побачити певної непослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством роль субсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визнавати шлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбний контракт як угода існує лише завдяки сімейному праву, а тому є підстави розглядати шлюбний контракт як сімейно-правовий договір, що йому притаманні усі ознаки цивілістичної угоди. Такою ж мірою його можна визнати цивільно-правовою угодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак - є комплексним договором. 
Однак дискусії серед вчених не обмежуються встановленням галузевої приналежності інституту шлюбного контракту. Прихильники визнання його цивільно-правовою угодою продовжують дослідження щодо її юридичної специфіки. 
Так, І. Жилінкова певною мірою справедливо зауважує, що в зарубіжній літературі виділяються наступні особливості шлюбного контракту, які відрізняють  його  від  комерційних  договорів: 
1) предмет шлюбного договору, як правило, становить для держави значно більший інтерес, ніж предмет комерційного договору; 2) на зміст договору істотно впливає часто досить різний рівень матеріального становища сторін; 3) шлюбний контракт укладається до вступу в шлюб сторін, а виконується через певний, можливо досить тривалий, час. При цьому І. Жилінкова вважає перелічені особливості такими, що найбільш істотно дозволяють відмежувати шлюбний контракт від інших цивільно-правових угод. Однак, на наш погляд, проаналізовані нею істотні особливості шлюбного договору, сформульовані в зарубіжній літературі, не містять необхідних юридичних ознак, що могли б дати підстави для розташування шлюбного контракту у певній системі цивільно-правових договорів, оскільки вони мають переважно соціально-економічне  спрямування. 
В юридичній літературі шлюбний контракт характеризується як такий, що розрахований на застосування в майбутній (шлюбний) період, як умовна угода з відкладальною умовою, як єдина шлюбна угода, яка набирає чинності у зв'язку з настанням іншого юридичного факту, тобто реєстрації шлюбу. З цивілістичної точки зору перешкод для визнання шлюбного контракту не існує. Дійсно, шлюбний контракт, що нині згідно з чинним законодавством укладається лише між особами, які мають вступити в шлюб, набирає чинності лише після реєстрації шлюбу. Отже, якщо шлюб не відбувся, то взагалі і умови шлюбного контракту не будуть виконуватися, тобто залишаться існувати лише формально. Тому в принципі немає перешкод не підтримати вищезгадані позиції про шлюбний контракт як угоду з відкладальною умовою за певних засторог, які випливають з особливостей настання чи ненастання реєстрації шлюбу як умови виникнення прав і обов'язків щодо спільного і роздільного майна осіб, які стануть подружжям.

     В юридичній літературі висловлювалася також принципова незгода з можливістю визнання шлюбного контракту угодою з відкладальною умовою. На думку І. Красько, шлюбний контракт не може розглядатися умовною угодою, яка хоча і є юридичним фактом, але не є "повноцінною" угодою. 
І. Жилінкова підтримала таку позицію, хоча і не погодилася з деякою аргументацією автора. На її погляд, по-перше, угода з відкладальною умовою передбачає, що умова, з настанням якої пов'язується виникнення відповідних прав і обов'язків, встановлюється самими сторонами договору (ч. 1 ст. 61 ЦК УРСР). По-друге, при укладенні умовних угод закон надає юридичне значення недобросовісним діям сторін, спрямованим на сприяння чи навпаки - на перешкоджання настанню передбачених договором умов (ч. 2, ч. 4 ст. 61 ЦК УРСР). Тому, продовжує автор, оскільки відмова від реєстрації шлюбу не може розглядатися як дія, що перешкоджає вступу в силу шлюбного контракту, і тим більше відмова від вступу в шлюб за наявності шлюбного договору не може слугувати підставою для визнання шлюбу укладеним (очевидно, автор має на увазі, що так могло бути при застосуванні ст. 61 ЦК УРСР), неможливим є застосування цивільно-правової конструкції умовних угод до інституту шлюбного контракту в цілому. Звичайно, такі аргументи є досить вагомими і здатні в багатьох дослідників викликати сумнів щодо визнання шлюбного контракту умовною угодою, але якщо не враховувати одну, на наш погляд, не досить істотну обставину. Вся справа в тім, що відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 15 КпШС України, ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній і взаємній згоді жінки та чоловіка, і у разі порушення одним із них будь-яких попередніх домовленостей про майбутній вступ у шлюб чинне сімейне законодавство не дає юридичних підстав розглядати таку особу, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, недобросовісною. Така особа залежно від причин відмови може бути піддана лише громадському осуду. Власне, і сам шлюбний контракт не передбачає ніяких правових наслідків для його сторін у разі нереєстрації шлюбу. Більш важливою є проблема щодо місця шлюбного контракту в системі договорів та доцільності його розташування як самостійного цивільно-правового договору в новому Цивільному кодексі України. Виходячи з вищенаведеної загальної характеристики шлюбного контракту, його приналежність до сімейного права є природною, юридичне логічною і доцільною. Саме таким чином передбачалося вирішити це питання в проекті ЦК України, в главі 84 книги шостої якого було розташовано 9 статей, присвячених шлюбному договору. Так воно виявилося вирішеним у новому СК України, в якому шлюбному договору присвячена окрема глава 10, що складається з 12 статей. Усе це засвідчує правову доцільність врегулювання шлюбного договору (контракту) нормами сімейного законодавства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2 Місце шлюбного договору в системі майнових договорів подружжя

     Шлюбний контракт — це не що інше, як угода, договір про вирішення питань сімейного життя, закон для обох сторін. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуються різноманітних сторін життя сім’ї, тому дії там можуть передбачатися найрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одного з батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо. Єдиної форми для документа немає, він може складатися як з одного пункту, так і з кількох сторінок, із докладним, вичерпним і розгорнутим описанням умов. [32, c.130]

     Правовий  режим спільності та роздільності майна  подружжя, визначений шлюбно-сімейним законодавством, може піддаватися трансформації  відповідно до умов шлюбного контракту, яким визначаються засади встановлення на майбутній період договірного правового режиму майна, яке буде набуватися подружжям. У зв'язку з цим не можна погодитись з думкою, що договірний правовий режим також визначається договорами про поділ спільного майна подружжя, про встановлення часток, про передачу роздільного майна у власність та ін. Ця думка є некоректною, адже такими договорами не встановлюється порядок набуття подружжям майна у спільну власність, а забезпечується реалізація правомочностей щодо вже набутого ним майна. В українському законодавстві інститут шлюбного контракту має досить коротку історію. Норми про шлюбний контракт вперше були введені до КпШС Законом України від 23 червня 1992 р. № 2488-12.

     Відповідно  до нововведеної ст. 27-1 Сімейного кодексу  України[35] "особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя”.

     Шлюбний договір може бути укладений як у  відношенні наявного, так і відносно майбутнього майна чоловіка й  жінки. Варіантів тут може бути безліч. Наприклад, у договорі може бути обговорено, що все майно, нажите в період шлюбу, є власністю дружини або, що майно, нажите в період шлюбу, належить дружинам на праві загальної часткової власності, причому дружині належить 60 %, а чоловікові - 40 %. Можна обмовити, що чоловікові належить нерухоме майно, а дружині - спонукуване. Кожна сімейна пара повинна знайти варіанти, найбільш прийнятні для неї. Практика показує, що при розірванні шлюбу й розділі спільно нажитого майна предметом судового розгляду стає розділ нерухомості, автомобілів, катерів, банківських вкладів, цінних паперів і т.п. Отже, саме ці питання необхідно в першу чергу врегулювати в шлюбному договорі. Крім того, можна передбачити, кому у випадку розірвання шлюбу будуть належати дорогі весільні подарунки, подарунки, отримані чоловіками під час шлюбу від загальних друзів і призначені для користування обох чоловіка й жінки, ювелірні прикраси, придбані чоловіками під час шлюбу, а також включити в шлюбний договір будь-які інші положення, що стосуються майнових відносин чоловіка й жінки.

     Особисті  права й обов'язки предметом шлюбного договору бути не можуть. Шлюбний договір  не може обмежувати правоздатність або  дієздатність чоловіка й жінки, їхнє право на звернення до суду за захистом своїх прав; регулювати особисті немайнові відносини між чоловіками, права й обов'язки чоловіка й жінки у відношенні дітей; передбачати положення, що обмежують право непрацездатного й нужденного чоловіка на одержання змісту; містити інші умови, які ставлять одного із чоловіка й жінки у вкрай несприятливе положення або суперечать основним початкам сімейного законодавства.

     Шлюбний договір може бути визнаний судом  недійсним повністю або частково на вимогу одного із чоловіка й жінки, якщо умови договору ставлять цього чоловіка у вкрай несприятливе положення.

     Слід  зазначити, що законодавець не забороняє  передбачати поряд з майновими  також і особисті немайнові права  й обов'язки чоловіка й жінки (наприклад, дружина зобов'язується готовити чоловікові щоранку гарячий сніданок). Але як проконтролювати виконання або невиконання таких умов і, тим більше, застосувати які-небудь санкції за їхнє невиконання? Тому більш доцільно й розумно обмежитися рішенням тільки майнових відносин.[8, c.122-123].

     Шлюбний документ — це серйозна гарантія від сімейних сварок, чвар і багатомісячних судових процесів. Він може регулювати безліч питань, основним із яких буде майновий розподіл. Не завжди при розлученні, навіть відповідно до закону, можна поділити все порівну

     Принцип складання західних контрактів і наших приблизно однаковий: чесний поділ власності. Можна визначити, що з придбаного в шлюбі буде спільним, а що приватним, поділити конкретні речі, подаровані на весілля, установити часткове володіння майном. Загалом, у цій сфері обумовити можна все — наскільки вистачить фантазії. Ось лише основні приклади того, що можна ввести до шлюбного контракту:

     — пункт про те, що майно, яке належить кожному із членів подружжя на правах приватної власності, належатиме йому в майбутньому, незалежно від тривалості спільного користування і спільних вкладень у період шлюбу;

     — умови утримання та ремонту спільного  і роздільного майна;

     — умови, які не пов’язують права на отримання аліментів зі злиднями чи непрацездатністю стягувача аліментів. Можна обумовити форму аліментів: грошова, натуральна тощо. Умови про те, що за борги будь-якої зі сторін, що виникли до чи під час шлюбу, подружжя відповідатиме разом або окремо (ці умови не повинні суперечити законодавству);