Правове регулювання робочого часу

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

     ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 

     Правове регулювання робочого часу 
 
 
 

                                                                                        індивідуальна робота

                                                                                    студентки ІІІ курсу

     юридичного  факультету

                                                                          групи 3429-1

                                                                               Приходько Яни 
 
 
 
 
 

     2011

     Зміст

Вступ

1. Поняття робочого  часу та його види за трудовим  законодавством

         1.1 Поняття робочого часу

     1.2 Нормальний робочий час

     1.3 Скорочений робочий час

     1.4  Неповний робочий час

     1.5 Надурочний робочий час

2. Поняття та види режимів робочого часу.

          2.1 Поняття режиму робочого часу, його складові та види.

     2.2 Характеристика ненормованого режиму робочого часу

     2.3 Режим роботи змінами

     2.4 Характеристика режиму роботи  з роздробленим робочим днем

          2.5 Правове регулювання гнучкого графіку роботи

     2.6 Режим з вахтовим методом організації  робіт

Висновки

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Конституція України зазначає, що кожна особа  має право на працю, що включає  можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

     Також Основний закон встановлює право кожної особи, яка працює, на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Всі ці правила конкретизовані і розширені в межах чинного законодавства України, зокрема, в Кодексі законів про працю України, в підзаконних нормативних актах тощо.

     Обов'язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу, тобто часу, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю і правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати у визначеному йому місці і виконувати роботу, яка йому доручається

     Конституція України чітко зазначає, що максимальна  тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку визначається виключно законодавством. Це позбавляє права  окремих державних органів та приватних структур самостійно визначати ці строки, не дає можливості створення поля для зловживань.  
 
 
 
 
 
 

1. Поняття робочого  часу та його  види за трудовим  законодавством

1.1 Поняття робочого часу

     Робочий час — це встановлений законом, колективним  договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.

     Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий  тиждень — це встановлена законом  чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується 2 види робочого тижня: 5-денний або 6-денний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби за графіком чи розпорядком роботи.

     Тривалість  робочого часу може бути предметом  централізованого, локального, колективно-договірного  та індивідуально-договірного регулювання. КЗпП визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору, встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні (при укладенні трудового договору). 

     1.2 Нормальний робочий час

     Робочий час поділяється на види. Зокрема, відповідно до чинного трудового  законодавства України розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації. 

     1.3 Скорочений робочий час

     Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.

     Скорочений  робочий час характеризується певними ознаками, закріпленими у КЗпП, а саме:

     - перелік працівників, які можуть  працювати на умовах скороченого  робочого часу, вичерпно передбачений  у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов'язаний) вийти за рамки законодавства та надати можливість окремим працівникам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і за рахунок прибутку;

     - скорочена тривалість робочого  часу є нормальною та максимально допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу;

     - суб'єкти, умови та порядок застосування  скороченого робочого часу є  обов'язковими для роботодавця  і не залежать від волі працівників;

     - виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо).

     Норма скороченого робочого часу є не однаковою  та диференціюється законодавцем залежно  від суб'єктів та умов праці (ст. 51 КЗпП).

     Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх працівників. Для осіб віком від 16 до 18 років  норма робочого часу складає не більше 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років — 24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання, не може перевищувати половину відповідних максимальних норм скороченого робочого часу (наприклад, для осіб віком до 16 років — 12 годин на тиждень).

     Скорочений  робочий час передбачений також  для працівників, зайнятих на роботах  з особливо шкідливими умовами праці. Норма робочого часу для цієї категорії працівників не може перевищувати 36 годин на тиждень та диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії. Перелік таких робіт і тривалість їх виконання визначений «Переліком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.

     Перелік є обов'язковим для застосування на всіх підприємствах, де використовуються визначені види виробництв, цехів, робіт, професій та посад, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств, організацій і установ.

     Скорочена тривалість робочого часу передбачена  законодавством також для медичних працівників. Норма робочого дня є не однаковою для різних категорій медпрацівників.

     Скорочена тривалість робочого часу законодавчо  закріплена для педагогічних працівників  дошкільних, загальноосвітніх та спеціальних  середніх та вищих навчальних закладів. Норма робочого часу обчислюється навчальними годинами та диференціюється залежно від займаної посади, виконуваної роботи та виду навчального закладу.

     Право на скорочену тривалість робочого часу мають також інваліди 1-ї та 2-ї  груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб.

     Трудовим  законодавством передбачені випадки  можливого скорочення тривалості нормального  робочого часу всіх працівників та підприємств. Так, відповідно до ст. 53 КЗпП напередодні святкових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Потрібно наголосити, що вказана підстава не застосовується щодо працівників, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав.

     Скорочена тривалість роботи напередодні вихідних днів передбачена законом для  працівників, які працюють на умовах 6-денного робочого тижня: тривалість роботи в такі дні не може перевищувати 5 год.

     Тривалість робочого дня скорочується також на одну годину при роботі в нічний час. Відповідно до законодавства нічним вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку. Скорочення не допускається, якщо це зумовлено умовами виробництва. Скорочення тривалості робочого часу не застосовується, якщо істотною умовою трудового договору є робота працівника в нічний час.

     Трудовим  законодавством встановлені обмеження  залучення окремих працівників  до роботи у нічний час. Зокрема, забороняється  використовувати працю жінок. Виняток становлять галузі народного господарства, де це викликано особливою необхідністю та дозволяється як тимчасовий захід. Обмеження щодо застосування праці жінок у нічний час не поширюється на фермерські господарства та на сімейні підприємства.

     У нічний час забороняється використовувати працю вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших 18 років.

     Відповідно  до ч. З ст. 12 Закону України «Про охорону праці» залучення інвалідів  до робіт у нічний час можливе  лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

     Встановлення  скороченого робочого часу не впливає  на розмір заробітної плати. Незважаючи на те, що нічна зміна коротша  на одну годину, робота, яка виконується  в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором.

     Умови, підстави та порядок встановлення скороченого  робочого часу можуть бути обумовлені в рамках соціального партнерства  та закріплені у колективному договорі. На рівні підприємства та за рахунок його коштів скорочений робочий час може встановлюватися для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. 

     1.4  Неповний робочий час

     Наступним видом робочого часу є неповний робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору може бути як безпосередньо при прийнятті на роботу, так і згодом, в період роботи; на певний термін і без зазначення такого терміну.

     Неповний  робочий час може бути у вигляді: а) неповного робочого дня (тобто  зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин); б) неповного робочого тижня (при якому  зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).

     При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — в залежності від виробітку.

     Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, уповноважених розглядати трудові спори.

     При встановленні режимів праці з  неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня - менше 20 — 24 годин відповідно при 5- та 6-денному тижні.

     Як  правило, на умовах неповного робочого часу працюють сумісники, тобто особи, що уклали два або більше трудових договорів (з двома або декількома роботодавцями).

     Робота на умовах неповного робочого часу не звужує обсягу трудових прав працівників. Вони мають право на відпочинок, право на допомогу в разі тимчасової непрацездатності тощо. Лише оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно відпрацьованому часу при почасовій формі оплати праці або ж залежно від виробітку — якщо встановлено відрядну форму оплати праці. 

     1.5 Надурочний робочий  час

     Надурочним  робочим часом вважається час, протягом якого працівник виконує роботу, обумовлену трудовим договором понад встановлену норму робочого часу, а саме:

     1) роботи понад встановлену тривалість  робочого дня (наприклад, при 8-годинному робочому дні — час понад 8 годин при денному обліку робочого часу). Не є надурочною робота понад встановлену для неї тривалість неповного робочого часу, якщо вона не перевищує загальновстановленої тривалості робочого часу на підприємстві, а також робота, яка виконується працівником поза основним робочим часом на умовах сумісництва;

     2) роботи понад встановлену графіком тривалість зміни;

     3) роботи понад нормальну кількість  робочих годин за обліковий період, якщо на підприємстві застосовується підсумований облік робочого часу. При цьому тривалість роботи в 1 робочий день може становити менше або більше передбаченої за графіком норми робочого часу, однак ці відхилення в сумі не перевищують норми робочого часу, встановленої для вибраного облікового періоду (крім ненормованого робочого часу).

     Підставою для залучення працівників до надурочних робіт є видання наказу (розпорядження) відповідного роботодавця. Хоча робота, виконана за усним розпорядженням роботодавця (якщо наказу на підприємстві не було видано), також вважатиметься надурочною.

     Надурочні роботи, як правило, не допускаються. їх проведення можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Стаття 62 КЗпП подає вичерпний перелік випадків залучення працівників до надурочних робіт. Такими є:

     1) проведення робіт, необхідних  для оборони країни, а також  відвернення громадського або  стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

     2) проведення суспільно необхідних  робіт щодо водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

     3) необхідність закінчити почату  роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх зумовлює зупинення робіт для значної кількості трудящих;

     4) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

     5) продовження роботи при нез'явленні  працівника, який заступає, коли  робота не допускає перерви;  в цих випадках роботодавець  зобов'язаний негайно вжити заходів  до заміни змінника іншим працівником.

     Закон встановлює максимальні норми залучення  працівників до надурочних робіт: 4 години протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік на кожного працівника. Галузевими колективними угодами, колективними договорами, положеннями про робочий час на підприємствах вказана норма може бути зменшена (але не збільшена).

     У КЗпП існує пряма заборона залучення до надурочних робіт вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3 років; неповнолітніх осіб; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва в дні занять. Жінок, які мають дітей віком від З до 14 років або дитину-інваліда, можна залучати до надурочних робіт лише за їх згодою.

     Оплата  праці за роботу в надурочний робочий  час здійснюється в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП). Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається. 
 
 

2. Поняття та види  режимів робочого часу

2.1 Поняття режиму робочого часу, його складові та види.

     Розподіл  норми робочого часу протягом конкретного  календарного періоду називається  режимом робочого часу. Елементами режиму робочого часу виступають такі складові:

     1) час початку і закінчення роботи;

     2) час і тривалість перерв;

     3) тривалість і правила чергування змін.

На законодавчому  рівні встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змінності чи визначається сторонами при укладенні трудового договору.

Залежно від сфери застосування режими робочого часу поділяються на загальні та спеціальні.

     При загальних режимах робочого часу розподіл норми тривалості робочого часу відбувається за тижневий або  інший обліковий період. До загальних  режимів робочого часу належать: 5-денний робочий тиждень, 6-денний робочий  тиждень відповідно з двома чи одним вихідними днями.

     Спеціальними  режимами робочого часу є: ненормований робочий день; перервний робочий  час; гнучкий графік роботи; вахтовий метод організації роботи. 

     2.2 Характеристика ненормованого режиму робочого часу.

     Ненормований  робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреб ця категорія працівників виконує роботу понад нормальний робочий час. Обсяг виконуваної роботи визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаження).

     Ненормований  робочий день на підприємствах, в  установах, організаціях незалежно  від форми власності може застосовуватись  для керівників, спеціалістів і робітників, а саме: осіб, праця яких не піддається обліку в часі; осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство); осіб, які розподіляють робочий час на свій розсуд.

     Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем.

     Залучення працівників з ненормованим робочим  днем до роботи понад норму робочого часу допускається лише у виняткових випадках (у разі виробничої потреби). На осіб, які працюють в режимі ненормованого робочого часу, поширюються правила, що визначають час початку та закінчення роботи, перерв протягом робочого дня, порядок обліку робочого часу. Вони також на загальних підставах звільняються від роботи в дні щоденного відпочинку та святкові дні. Роботодавець не має права систематично залучати їх до роботи в позаробочий час чи завчасно передбачати для цієї категорії працівників продовжену тривалість щоденного робочого дня чи норми обов'язкового переробітку в тиждень.

     Як  компенсація за виконаний обсяг  робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових  завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється в колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором. Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку. 

     2.3 Режим роботи змінами.

     В Україні існує достатньо велика група підприємств, які в силу безперервності технологічного процесу не можуть переривати свою роботу навіть в нічний час. Тобто є об’єктивна необхідність виконувати визначені роботи і після закінчення робочого часу в більшості працівників, тобто в нічний та вечірній час. Отже, має місце режим змінної роботи, при якому певні групи працівників почергово змінюють одна одну для виконання визначених робіт. При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

     Найбільш  поширена робота в дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться  в три і більше змін. Кожне підприємство, при визначенні кількості змін керується виробничою необхідністю, законодавчо встановленими нормами тривалості робочого часу для окремих категорій працівників. Особи, які працюють за змінним графіком роботи, не можуть постійно працювати в межах однієї і тієї ж зміни. Відповідно до вимог чинного законодавства перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст. 58 КЗпП України). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП України має бути не меншою подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов’язковими для сторін трудового договору.

     До  початку роботи кожен працівник  зобов’язаний відмітити свій прихід на роботу, а після закінчення робочого дня (зміни) - припинення роботи в порядку, встановленому на підприємстві. На безперервно діючих виробництвах працівникам забороняється припинення роботи до явки змінника. 

     2.4 Характеристика режиму роботи з роздробленим робочим днем

     Режим роботи з роздробленим робочим днем вводиться в таких галузях господарства, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня і не може бути розподілений рівномірно (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають). На таких роботах робочий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня і не перевищуватиме 40 годин на тиждень.

     Слід  зазначити, що такий режим робочого часу є не зовсім зручний для працівників, оскільки достатньо сильно „розтягує” робочий час працівника.

     Поділ робочого дня на частини регулюється  ст. 60 КЗпП України. Разом з тим, вказана  стаття не передбачає погодження з  профспілковим органом запровадження  режиму поділу робочого дня на частини. Однак ст. 7 Закону „Про колективні договори і угоди” передбачає визначення режиму роботи в колективному договорі.

     Поділ робочого дня на частини означає  можливість встановлення перерви в  роботі більше двох годин. Дві години - це така тривалість перерви, яка дозволяє кваліфікувати її як перерву для харчування та відпочинку, зрозуміло, за умови відповідності її ст. 66 КЗпП України. Встановлення перерви тривалістю понад дві години можливе лише на підставі ст. 60 КЗпП України, яка передбачає регулювання порядку поділу робочого дня на частини законодавством.

     За  роботу в умовах роздробленого робочого дня встановлюється доплата до заробітної плати. 

2.5 Правове регулювання гнучкого графіку роботи

     Гнучкий графік роботи — це правова форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця).