Правове регулювання зайнятості населення

П Л А Н

1. Вступ. 

2. Поняття  нормативно-правового регулювання  зайнятості населення .

Функціїнормативно-правового  регулювання .

3.Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні.

4. Аналіз закону України “Про зайнятість населення”.

5. Порядок отримання допомоги по безробіттю.

6.Висновки.

7.Список використаної літератури.

ВСТУП

Дана тема є актуальною , оскільки в даний час ситуація на ринку праці характеризується значним перевищенням попиту над пропозицією і високим рівнем безробіття. Достатня та ефективна нормативно-правова база є засобом вирішення цієї проблеми .

  Відповідно  до статті 139 КЗпП України працівники  зобов'язані працювати чесно і  сумлінно, своєчасно і точно виконувати  розпорядження власника або уповноваженого  ним органу, додержувати трудової  і технологічної дисципліни, вимог  нормативних актів про охорону  праці, дбайливо ставитися до  майна власника, з яким укладено  трудовий договір [2].

 Прагнення  законодавця наблизити право  до норм моралі характерно  для цивілізованих держав. З цієї точки зору пряме покладення, згідно зі ст. 139 КЗпП, на працівників юридичних обов'язків, що мають моральний зміст (працювати чесно і сумлінно), уявляється цілком виправданим.

 Юридичні  обов'язки, що мають моральний  зміст, включені також до Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій (далі для стислості — Типові правила) — "поводитись достойно, додержувати правил соціалістичного співжиття". У той же час слід враховувати, що послідовно триматись думки, яка визнає юридичне значення морального змісту обов'язків працівників, не можна Це означає, що заохочувати працівників за чесну та сумлінну працю, за те, що вони поводять себе достойно, можна і треба. Але ж вживати заходів дисциплінарного стягнення за нечесну та несумлінну працю не можна, якщо тільки немічність і несумлінність не проявилися у порушенні більш конкретнихтрудових обов'язків.

Поняття нормативно-правового регулювання  зайнятості населення . Функції нормативно-правового регулювання .

Основні принципи державної політики зайнятості населення  проявляються у забезпеченні рівних можливостей усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва, координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості, співробітництві професійних спілок; асоціацій та спілок підприємців, власників підприємств або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державної виконавчої влади в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів, спрямованих на забезпечення зайнятості населення; міжнародному співробітництві у розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Служба зайнятості в Україні утворена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 “Про створення державної служби зайнятості України”. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості. Цим Положенням державна служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, утворених для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

   Державна  служба зайнятості складається  з Центру зайнятості Міністерства  праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міжрайонних, міських і районних у місті центрів зайнятості. До складу служби зайнятості входять також центри професійної орієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення.

Місцеві центри зайнятості та інші органи державної  служби зайнятості підпорядковуються Міністерству праці України та відповідним органам місцевої державної адміністрації.

Громадяни мають  право на безплатне сприяння державної  служби зайнятості. За сприянням у  працевлаштуванні можуть звертатися усі  незайняті громадяни, які бажають  змінити місце роботи, працевлаштуватися  за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

   Порядок  реєстрації, перереєстрації та ведення  обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплата допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки визначені Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

   Правові  норми про зайнятість населення  поширюються на громадян України,  іноземних громадян і осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством. Якщо міжнародним договором або угодою, укладеною Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про зайнятість, то застосовуються правила міжнародних договорів і угод.

   Зайнятість  населення є проблемою не тільки  національною, а й міжнародною.

 Зайнятість населення – це сукупність соціально економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями , формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили. [1]

Правове регулювання  зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних  засобів владний вплив на суспільні  відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування , закріплення , охорони та розвитку . У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема належать :

- закріплююча  або встановлююча ( регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);

- стимулююча (сприяння розвитку таких відносин );

- обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки ).

 Правове  регулювання зайнятості населення  можна поділити за певними  видами :

1. За територіальним статусом правотворчого  суб’єкта регулювання :

- централізоване (регулювання , яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);

- децентралізоване ( регулювання , що здійснюється центрами зайнятості на місцях.

2. За обсягом суспільних відносин , на які поширюється правове регулювання :

- загальне  або нормативне ;

- індивідуальне  (наприклад , виплата допомоги по безробіттю конкретній особі ).

 Механізм  правового регулювання зайнятості  населення – це система всіх державно-правових (юридичних ) засобів , за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення . Він складається з таких елементів :

1. – норми  права ( наприклад , ст.ст. 36,37,38 КЗпП України[2]);

2. – нормативно-правові  акти (наприклад , Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття [3]) ;

3. - юридичні  факти (наприклад, настання вимушеного  тимчасового скорочення нормальної  або встановленої законодавством  України тривалості робочого часу без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного , структурного характеру ) .

 В умовах  сучасного реформування системи  соціального забезпечення лише досконалий правовий механізм може забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення .

 Сьогодні  проводиться реформування системи  соціального страхування в Україні . Реформування має на меті , з однієї сторони , встановлення єдиної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування , з другої сторони , розмежування окремих видів страхування залежно від страхових випадків і введення п’яти видів страхування :

- пенсійного ;

- у зв’язку  з тимчасовою втратою працездатності  та витратами , зумовленими народженням та похованням;

- медичного  страхування ;

- страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності ;

- страхування  на випадок безробіття .

3.Класифікація  нормативних актів , що регулюють зайнятість населення .

 В Україні  нормативно-правове регулювання  зайнятості населення здійснюється  цілим рядом нормативних актів , що мають різну юридичну силу .

 За юридичною  силою їх можна поділити на :

1. Закони  України , які в свою чергу поділяються на такі види :

- Конституція  України ( основний закон );

- конституційні  закони ( з питань , безпосередньо врегульованих Конституцією України );

- звичайні  або біжучі закони ( з інших питань суспільного і державного життя ) ;

- надзвичайні  закони ( приймаються у певних , передбачених Конституцією, ситуаціях ).

2. Підзаконні нормативно-правові акти (накази , розпорядження , інструкції виконавчої влади).

 Очолює  ієрархічну структуру нормативних  актів , що регулюють зайнятість населення , без сумніву , Конституція України . Зокрема, ст.43[4] передбачає право кожної особи на працю , що включає можливість заробляти собі на життя працею , яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю , гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності , реалізовує програми професійно-технічного навчання , підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб . Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист , що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності , втрати годувальника , безробіття з незалежних від них обставин . Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян , підприємств, установ і організацій , а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення .

 Наступною  ланкою всистемі нормативно-правових  актів, що регулюють зайнятість  населення, є закони України. 

Закон України «О занятости населення»:

"Стаття 7. Підходяща робота  

     1. Для  громадян,  які  втратили  роботу  і   заробітну  плату  
(трудовий дохід),  підходящою  вважається  робота,  що  відповідає  
їхній освіті,  професії (спеціальності), кваліфікації, доступності  
послуг  транспортного   обслуговування,   встановленій   рішеннями  
місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад.  
Заробітна плата повинна відповідати рівню,  який громадянин мав за  
попереднім   місцем   роботи,   з   урахуванням  середнього  рівня  
заробітної плати,  що  склався  у  відповідній  сфері  економічної  
діяльності в регіоні за минулий місяць.  

     При пропонуванні  підходящої  роботи  враховуються  попередня  
діяльність   громадянина,   тривалість   роботи    за    професією  
(спеціальністю),  кваліфікація,  вік,  досвід,  а також стан ринку  
праці.  

     2. Для  громадян,  які  вперше  шукають  роботу  і  не  мають  
професії   (спеціальності),   підходящою  вважається  робота,  яка  
потребує  попередньої  професійної  підготовки,   у   тому   числі  
безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для громадян, які  
бажають відновити  трудову  діяльність  після  перерви  тривалістю  
понад  шість  місяців,  -  робота  за професією,  яку вони мали за  
останнім  місцем  роботи,  або  робота,  що  потребує  попередньої  
перепідготовки  за новою професією (спеціальністю) за направленням  
державної служби зайнятості.  

     3. Для громадян, які працювали не за основною  професією понад  
12 місяців,  підходящою вважається робота,  яку вони виконували за  
останнім місцем роботи,  а робота за основною професією може  бути  
підходящою   за   умови  попереднього  підвищення  кваліфікації  з  
урахуванням потреби ринку праці у відповідних працівниках.  

     4. У  разі  неможливості  надання  громадянинові   роботи   за  
професією протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка  
потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я і  
професійного  досвіду,  доступних  для  нього  видів  навчання  та  
потреби ринку праці у відповідних працівниках.  

     5. У  разі  зміни  громадянином  професії   за   направленням  
державної  служби  зайнятості  підходящою  вважається  робота і за  
новою, і за попередньою професією за останнім місцем роботи.  

     6. Підбір  підходящої  роботи  для   інвалідів   здійснюється  
відповідно  до  їхніх  професійних  навичок,  знань,  рекомендацій  
медико-соціальної експертної комісії  та  з  урахуванням  побажань  
інваліда.  

     7. Для  громадян,  які  не  мають  професії,  або таких,  які  
займали  місця,  що  не  потребують  спеціальної   підготовки   та  
перебувають  на  обліку як безробітні більш як 9 місяців,  а також  
для громадян,  які  бажають  відновити  трудову  діяльність  після  
тривалої    (більше    12    місяців)   перерви   (крім   громадян  
передпенсійного віку),  підходящою роботою також вважається участь  
в оплачуваних громадських роботах.  

     8. Для  громадян,  які до настання безробіття  понад 6 місяців  
були зайняті в  особистому  селянському  господарстві,  підходящою  
вважається  робота  за наявною у них професією (спеціальністю),  у  
тому  числі  якщо  умовою   їх   працевлаштування   є   підвищення  
кваліфікації  за  цією  професією.  У  разі  неможливості  надання  
громадянинові роботи  за  наявною  у  нього  професією  підходящою  
вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки  
з урахуванням потреб ринку праці.  У  разі  відсутності  у  такого  
громадянина  професії (спеціальності) підходящою роботою для нього  
вважається   робота,   яка   потребує   попередньої    професійної  
перепідготовки з урахуванням потреб ринку праці та, за можливості,  
наявних професійних знань, умінь та навичок.  

     9. Підходящою  не може вважатися робота, якщо:  

     вона пов'язана  із зміною  місця  проживання  громадянина  без  
його згоди;  

     місце роботи   розташоване   за   межами  доступності  послуг  
транспортного  обслуговування,  встановленої   рішенням   місцевої  
державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради;  

     умови праці   не відповідають правилам і  нормам,  встановленим  
законодавством про працю та про охорону праці;  

     на запропонованому  місці  роботи  заробітна   плата  нижча  за  
встановлений  законом  розмір  мінімальної заробітної плати або не  
забезпечуються гарантії щодо своєчасності її виплати;  

     умови праці  на запропонованому місці роботи  не  відповідають  
стану здоров'я громадянина, що підтверджено медичною довідкою.  

Стаття 8. Право громадян на працевлаштування  

     1. Громадяни   мають  право  на працевлаштування  і вибір місця  
роботи шляхом звернення до  підприємства,  установи,  організації,  
особистого  селянського  господарства,  фермерського господарства,  
іншого роботодавця або при безплатному сприянні  державної  служби  
зайнятості.  

     Порядок і   умови  укладення  трудового   договору визначаються  
законодавством України про працю.  

     2. Роботодавці  мають право на використання  праці іноземців та  
осіб  без  громадянства  на  умовах  трудового  договору  лише  за  
наявності  виданого  роботодавцю  державною   службою   зайнятості  
дозволу на  використання праці іноземців та осіб без громадянства,  
якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на  
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  

     3. Порядок   видачі,  продовження  терміну   дії  та анулювання  
дозволів на використання праці іноземців та осіб без  громадянства  
визначається Кабінетом Міністрів України.  

     4. У  разі  використання роботодавцем праці  іноземців або осіб  
без громадянства на  умовах  трудового  договору  без  дозволу  на  
використання  праці  іноземців  та  осіб без громадянства державна  
служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у  
двадцятикратному розмірі     мінімальної     заробітної     плати,  
встановленої  законом.  Порядок  накладення  штрафу   визначається  
центральним  органом  виконавчої влади у сфері праці та соціальної  
політики.  

     У разі несплати (або відмови від сплати)  протягом  місяця  у  
добровільному    порядку   зазначеного   штрафу   його   стягнення  
провадиться в установленому законом порядку.  Кошти від  стягнутих  
штрафів  спрямовуються  до  Фонду загальнообов'язкового державного  
соціального страхування України на випадок безробіття.  

     5. Іноземці  та особи без громадянства  мають право займатися в  
Україні   інвестиційною,  зовнішньоекономічною  та  іншими  видами  
підприємницької діяльності відповідно до законодавства.  

     6. Іноземці  та особи без громадянства  не можуть  призначатися  
на  окремі  посади або займатися певною трудовою діяльністю,  якщо  
відповідно до законодавства України призначення на ці  посади  або  
зайняття  такою  діяльністю пов'язано з належністю до громадянства  
України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України,  
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України";  

     У разі необхідності  для  проходження  професійної   підготовки  
або перепідготовки, підвищення кваліфікації особа:  

     направляється  до  закладів  охорони  здоров'я  для проходження  
попереднього медичного  та  наркологічного  огляду  відповідно  до  
законодавства;  

     забезпечується  місцем   проживання   на   період  проходження  
професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації  
та  їй  компенсуються  витрати  на  проїзд  до  місця  проходження  
навчання  та  у  зворотному  напрямку  в  порядку,   встановленому  
центральним  органом  виконавчої влади у сфері праці та соціальної  
політики за погодженням з правлінням  Фонду  загальнообов'язкового  
державного соціального страхування України на випадок безробіття".  

Положення Закону України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” .

 Основним  актом , що регулює відносини в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття “[5].

 Відповідно  до даного закону , страхування на випадок безробіття здійснюється за такими принципами :

- надання  державних гарантій реалізації  застрахованими своїх прав ;

- обов’язковості  страхування на випадок безробіття  всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) , а також добровільності такого страхування особами , які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок , творчі працівники , які не є членами творчих спілок ), а також громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності;

- цільового  використання коштів страхування  на випадок безробіття ;

- солідарності  та субсидування ;

- обов’язковості  фінансування Фондом загальнообов’язкового  державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат , пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг ;

- паритетності  в управлінні страхуванням на  випадок безробіття держави , представників застрахованих осіб та роботодавців ;

- диференціації  розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття ;

- надання  на рівні не нижче за прожитковий мінімум , встановлений законом , допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки , перепідготовки та підвищення кваліфікації ;

- законодавчого  визначення умов і порядку  здійснення страхування на випадок  безробіття .

Джерела правових норм про працю  та зайнятість населення в Україні.

Згідно Конституції  України засади регулювання праці  і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:

• Кодекс законів про працю України.

• Закон України “Про зайнятість населення”.

• Закон України “Про охорону праці”.

• Закон України “Про колективні договори і угоди”.

• Закон України “Про оплату праці”.

• Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.

Законодавство  про  зайнятість  поширюється  на  постійно проживаю чих в  Україні  іноземних  громадян  і  осіб  без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством  України.

При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про  працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством:: “Якщо міжнародним договором або  міжнародною  угодою,  в  яких бере  участь  Україна,  встановлено  інші правила,  ніж ті,  що їх  містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного  договору  або міжнародної угоди.”

Виконання державної  політики зайнятості згідно Конституції  України покладено на вищий орган  виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. . З метою сприяння зайнятості населення, задоволення  потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів  України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні  та довгострокові державні і територіальні програми зайнятості населення.

 Згідно  статті 43 Конституції України кожен  має право на працю,  що  включає   можливість заробляти собі на  життя працею, яку він вільно обирає або  на  яку вільно погоджується. При цьому держава створює  умови  для  повного  здійснення  громадянами права на працю, гарантує рівні можливості  у  виборі  професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою  працею  військова  або  альтернативна (невійськова) служба, а також  робота  чи  служба,  яка  виконується  особою  за вироком чи іншим рішенням  суду  або  відповідно  до  законів  про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові  умови  праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на  небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист  від незаконного  звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Більш конкретизоване вираження зазначених прав та обов`язків громадян а також державне регулювання трудових відносин знаходимо у Кодексі законів про працю України. Глава ІІІ-А, що має назву “Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників” має посилання на безпосереднє регулювання зайнятості відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”.

Аналіз закону України “Про зайнятість населення”.

  Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість - це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. До зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

 а) працюючі  по найму на умовах повного  або неповного робочого дня  (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

 б) громадяни,  які самостійно забезпечують  себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

 в)обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

 г) які  проходять службу в Збройних  Силах України, Національній гвардії  України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;

 е) які  проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

 зайняті вихованням дітей,  доглядом за хворими, інвалідами  та громадянами похилого віку;

 ж) працюючі  громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

 На відміну  від зайнятого населення Закон  визначає протилежну групу –  безробітних, як працездатних  громадян працездатного віку, які  через відсутність роботи не  мають заробітку або інших  передбачених законодавством доходів  і зареєстровані у державній  службі зайнятості як такі, що  шукають роботу, готові та здатні  приступити до підходящої роботи. Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ “Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки”.

 Після того, як громадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальної допомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості у пошуку підходящої роботи. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

 У разі  неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Для усунення розбіжностей трактування та з метою попередження суперечностей між державними службами зайнятості законодавець чітко визначає поняття “підходящої роботи”. Цьому питанню присвячена стаття 7: для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата при цьому повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

 При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

  Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, - робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання - інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

  Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

 У разі неможливості надання  громадянинові роботи за професією  (спеціальністю) протягом шести  місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров’я громадянина і колишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).