ЗМІСТ 
 

Вступ……………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Поняття та правові  засади діяльності товариства з обмеженою               відповідальністю……………………………………………………………………........5

    1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю …………………………………...5

    1.2. Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю ……….....8

    1.3. Порядок державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю.12

Розділ 2.  Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю……17

    2.1. Права і обов'язки учасників товариства ……………………………………...17

    2.2. Управління товариства з обмеженою відповідальністю ……………………20

    2.3. Вихід учасників з товариства з обмеженою відповідальністю …………….22

Розділ 3. Вдосконалення законодавства про товариство з обмеженою відповідальністю………………………………………………………………………..30

Висновок………………………………………………………………………………....32

Література.........................................................................................................................34

     Вступ

    Актуальність  теми дослідження. В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України відносини форм власності відіграють одну з основних ролей у стабілізації економічного становища в країні.

    Одна  із центральних проблем цього  періоду – проблема роздержавлення і приватизації (переходу від державної  до недержавної форми власності) більшості підприємств України, а також породжені нею колізії  вимагають ретельного розгляду таких  питань: структура власності та її особливості, світовий досвід диференціації  форм власності (націоналізація і денаціоналізація, антимонопольна політика, приватизація тощо); національні особливості економіки  України.

    Розвиток  господарських товариств є значною  мірою основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є  засобом концентрації капіталу за допомогою  об'єднання індивідуальних капіталів, постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.

    Історичний  розвиток господарських товариств  пов'язаний із сімейним підприємництвом, яке ґрунтується на провідній  ролі глави родини над усіма іншими її членами. Необхідність продовження  і розвитку спільної сімейної справи і після смерті глави родини спонукає залучати до неї не тільки родичів, але і численних сторонніх  рівноправних робітників. Це згодом привело  до того, що такі об'єднання стали  доповнюватися й іншими учасниками, які одержували певний відсоток за свої внески у справу. Велике значення для розвитку господарських товариств  має й те, що вони ґрунтують свою діяльність на активній участі в управлінні товариством великої групи підприємців.

    Ефективна робота підприємства можлива лише тоді, коли функції господаря закріплені не за однією особою, а хоча б за невеликою, але згуртованою групою людей, що відображає інтереси всього колективу.

    Нині  діяльність господарських товариств  регулюється Законом України "Про  господарські товариства" від 19 вересня 1991 p. (з наступними змінами і доповненнями), який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення та діяльності, а також права й обов'язки їх учасників і засновників.

    Згідно  з Господарським кодексом України  господарські товариства – це підприємства, або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами  шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У  деяких випадках господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

    Правове становище господарських товариств  регулюється Господарським кодексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), Законом України  від 19.09.1991 р. "Про господарські товариства".

    Отже, практична значимість вказаних проблем  зумовлюють актуальність дослідження  курсової роботи.

    Об'єктом  дослідження курсової роботи є законодавство України.

    Предметом дослідження курсової роботи є поняття і правове становище товариства з обмеженою відповідальністю.

    Мета курсової роботи полягає у дослідженні поняття і правового становища товариства з обмеженою відповідальністю у світлі сучасного українського законодавства.

    Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• дослідити поняття товариства з обмеженою відповідальністю;
• охарактеризувати правові засади діяльності товариства з обмеженою відповідальністю;
• охарактеризувати органи товариства з обмеженою відповідальністю.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ  ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

    1.1.  Товариство з обмеженою відповідальністю

    Відповідно  до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства". товариством з обмеженою  відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна  кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. [5;3]

    До  товариства з обмеженою відповідальністю застосовуються норми статей 4, 11, 52-64 цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею.

    Досліджуване  товариство належить до суб'єктів господарювання, створення яких базується на об'єднанні  капіталів.

    До  об'єднань капіталів належать господарські товариства, в яких домінуючими є  майнові елементи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю). Попри наявність значних відмінностей між цими товариствами, вони мають спільні ознаки, що є характерними саме для цієї великої групи господарських товариств:

• обмеження ризику учасників товариства за результати діяльності товариства розміром сплачених вкладів (акцій) та відсутність у них (AT, TOB) чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства (ТДВ), що викликає застосування спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів товариства;
• законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного фонду (капіталу), резервного фонду, порядку їх формування та необхідності підтримання не нижче певного розміру (подібні вимоги встановлюються з метою захисту інтересів кредиторів товариства);
• основний установчий документ – статут;
• участь учасників в управлінні справами та розподілі прибутку товариства залежить, як правило, від розміру їх часток у статутному фонді товариства;
• управління товариством здійснюється за допомогою його органів (вищий – загальні збори учасників; виконавчий орган, що може формуватися не лише з учасників товариства, а й з найманих працівників; контрольний орган чи органи), порядок формування та вимоги до яких встановлюються законодавством;
• обов'язковість майнової та необов'язковість персональної участі (за деякими винятками) в товаристві для його учасників;
• можливість виходу учасника з товариства в будь-який момент за його бажанням з дотриманням встановленої законом та статутом товариства процедури;
• можливість створення таких товариств однією особою та функціонування у складі однієї особи (ч. 2 ст. 114, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 151, ч. 4 ст. 153 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 79 Господарського кодексу України);
• можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника, який володіє контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутному фонді товариства).[4;50],[2;48]

    Відповідно  до ст. 79 Господарського кодексу України (далі – ГК) [2] господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в  підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У  випадках, передбачених ГК, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

    Засновниками  і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені  у статті 2 ГК [2], а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах  суб'єктів господарювання або інших  осіб встановлюються ГК, іншими законами.[2;3]

    Господарські  товариства є юридичними особами.

    Суб'єкти господарювання – юридичні особи, які  стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

    Господарські  товариства можуть здійснювати будь-яку  підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

    Основна мета господарських товариств –  одержання прибутку від реалізації результатів власної господарської  діяльності. Традиційно господарські товариства вважаються "колективними підприємцями" – організаціями  корпоративного типу, що відповідають таким ознакам: створюються і  діють у складі кількох (багатьох) осіб; мають статутний капітал (складкове  майно), поділений на частки відповідно до кількості засновників/учасників  або на акції рівної номінальної  вартості; управління справами товариства здійснюється зазвичай на колегіальних засадах (безпосередньо уповноваженими учасниками товариства або за допомогою  системи створених ними органів). Проте протягом останнього століття у світовій тенденції регулювання  корпоративних відносин намітилася чітка тенденція – легалізація  товариства однієї особи, тобто можливості створення товариства однією особою та/або діяльність товариства у складі одного учасника. [13;85]

    Частина 2 ст. 79 ГК [2] окреслює досить значне коло осіб, які можуть бути засновниками та учасниками господарського товариства: суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 ГК [2] (споживачі, органи влади та місцевого самоврядування, інші організації), а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Водночас до суб'єктів господарювання стаття 55 ГК [2] відносить не лише осіб, які традиційно наділяються засновницькими повноваженнями (господарські організації зі статусом юридичної особи; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці), а й філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені для здійснення господарської діяльності. Наділення подібних підрозділів засновницькими повноваженнями навряд чи можна визнати доцільним, оскільки вони не є самостійними суб'єктами права в зовнішніх відносинах, а повністю залежать від материнської організації.[2]

    Господарський кодекс визнає господарські товариства юридичними особами, хоча у світовій практиці це питання вирішується  неоднозначно. Якщо товариства, які є об'єднаннями капіталів (акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю), традиційно визнаються юридичними особами як такі, в яких найбільш повно віддзеркалюються ознаки юридичної особи (зокрема відокремленість майна товариства від майна його учасників і, відповідно, відповідальність товариства за власними зобов'язаннями – від відповідальності його учасників за їх зобов'язаннями). Водночас персональні за законодавством низки країн (Німеччини, країн англосаксонської правової традиції та ін.) не визнаються юридичними особами, що позначається не на рівні їх самостійності, а на характері відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства (кредитори можуть безпосередньо звернутися до учасників з вимогою покриття боргу товариства).

    Засновники  та учасники господарського товариства, у тому числі суб'єкти господарювання, які мають статус юридичної особи, зберігають цей статус, взявши участь у товаристві (його заснуванні).

    Господарські  товариства визнаються суб'єктами підприємницької  господарської діяльності і за загальним  правилом можуть здійснювати будь-які  види такої діяльності, якщо інше не передбачено законом.[14;98] 

    1.2Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю

    Установчим  документом господарських товариств, що належать до об'єднань капіталів (AT, ТОВ, ТДВ), визнається тільки статут, а договір між засновниками є лише правовим документом, що регулює відносини між цими особами.

    Згідно  ст. 4 Закону України "Про господарські товаристива" акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство – засновницького договору. Установчі  документи  товариства  у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.[8;1]

    Установчі документи повинні містити відомості  про вид товариства, предмет і  цілі його діяльності, склад засновників  та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

    Установчі документи повинні також містити  відомості, передбачені статтями 37, 51,65,67 і 76 Закону [5].

    Відповідно  до ст. 51 згаданого Закону установчі  документи товариства з обмеженою  відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні  містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі. Зміни вартості майна, внесеного  як вклад, та додаткові внески учасників  не впливають на розмір їх частки у  статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими  документами.

    Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови  у державній реєстрації товариства.

    До  установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству  України.

    Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про  вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників  та учасників, склад і компетенцію  органів товариства та порядок прийняття  ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність  або кваліфікована більшість  голосів, інші відомості, передбачені  статтею 57 ГК.

    Статут  може  містити  й інші  відомості,  що не суперечать законодавству [17, 146].

    До  установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в  установчих документах не вказано строк  діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

    Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним  комітетом України.

    Порушення встановлених цією статтею вимог  щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови  у його державній реєстрації.

    Таким чином, одна з істотних відмінностей господарських товариств за ознакою  домінування в них особистих (персональні  товариства – ПТ і КТ) чи майнових елементів (об'єднання капіталів  – AT, ТОВ, ТДВ) полягає в характері їх установчих документів.

    Установчі документи господарського товариства повинні відповідати певним вимогам, які можна поділити на загальні (стосуються всіх видів господарських товариств) і спеціальні (відбивають специфіку  певного виду господарського товариства).

    Загальні  вимоги передбачають включення до установчих документів відомостей про вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад засновників і учасників; склад і компетенцію органів  товариства та порядок прийняття  ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність  або кваліфікована більшість  голосів; інші відомості, передбачені  статтею 57 ГК [2], щодо установчих документів суб'єктів господарювання.

    Спеціальні  вимоги (щодо окремих видів господарських  товариств) встановлюються частинами 4 ст. 82 ГК. Подібним чином визначаються вимоги до установчих документів у Цивільному кодексі: загальні вимоги до змісту установчих документів юридичної особи – стаття 88 [4].

    Перелік відомостей установчих документів господарських  товариств, визначених статтею 82 та статтею 57 ГК [2] не є вичерпним, оскільки до них  можуть бути включені також відомості  щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Крім того, установчі документи товариств  із спеціалізацією на певних видах  діяльності (банківській, біржовій, страхуванні, спільному інвестуванні) повинні  містити відомості, визначені як обов'язкові відповідними законами "Про  банки і банківську діяльність" – ст. 23, "Про страхування" – ст. 30, "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" – ст. 9).[6],[7],[8]

    За  загальним правилом господарське товариство вважається створеним на невизначений строк, крім випадків зазначення в установчих документах строку його діяльності (це може бути календарний строк або  період, обумовлений різними обставинами: закінченням строку дії концесійного чи орендного договору; досягненням  визначеного установчими документами  товариства результату – наприклад, передача замовнику завершеної будівництвом і готової до експлуатації унікальної споруди, для створення якої і  започатковувалося товариство у  певному складі учасників, фахівців і з певною майновою базою).

    Порушення встановлених вимог (загальних і  спеціальних) щодо змісту установчих документів господарського товариства може спричинити небажані наслідки для засновників  у формі відмови в державній  реєстрації товариства (ч. 1 ст. 27 Закону від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" [8]). У разі якщо недоліки можна усунути, дотримавшись усіх встановлених вимог до установчих документів, засновники повинні це зробити, аби успішно завершити створення товариства та забезпечити набуття ним статусу суб'єкта господарювання – юридичної особи.

    Таким чином, установчі документи, поряд  з нормами законодавства, визначають правовий статус господарської організації  та встановлюють правову основу її господарської діяльності. Розробка і затвердження установчих документів є одним з етапів створення  організації. Однак на практиці не завжди враховується важливість цих документів. Формальний підхід до розробки і змісту установчих документів може бути причиною скасування судом державної реєстрації суб'єкта підприємництва в разі визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів або несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємництва про зміну  його назви, організаційної форми, форми  власності та місцезнаходження.

    Вид (види) необхідних для створення  суб'єкта господарювання установчих документів залежить від організаційно-правової форми господарської організації  і визначається законами або іншими нормативними актами, що закріплюють порядок її створення.

    1.3. Порядок державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю

    Згідно  ст. 89 ЦК [2] юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної  реєстрації включаються до єдиного  державного реєстру, відкритого для  загального ознайомлення.

    Порушення встановленого законом порядку  створення юридичної особи або  невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови  у державній реєстрації юридичної  особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність  тощо) не допускається.

    Державна  реєстрація юридичної особи проводиться  державним реєстратором у виконавчому  комітеті міської ради міста обласного  значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі  державній адміністрації за місцезнаходженням  юридичної особи.

    Для проведення державної реєстрації юридичної  особи у формі ТОВ згідно ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –  підприємців» державному реєстратору  подаються такі документи:

    заповнена реєстраційна картка на проведення державної  реєстрації юридичної особи, утвореної  шляхом заснування нової юридичної  особи № 1;

    примірник оригіналу або нотаріально посвідчена копія рішення засновників про  створення юридичної особи (мається  на увазі протокол установчих зборів засновників (учасників) ТОВ, зазначений протокол підписується засновником (засновниками) товариства, у випадку, якщо засновником (засновниками) товариства є юридична особа, протокол підписується її керівником і підпис скріплюється печаткою юридичної  особи, підписи засновника (засновників) завіряється нотаріально);

    два примірники установчих документів (мається  на увазі Статут товариства), обидва примірники Статуту товариства підписується засновником (засновниками) товариства, у випадку, якщо засновником (засновниками) товариства є юридична особа, протокол підписується її керівником і підпис скріплюється печаткою юридичної особи, підписи засновника (засновників) завіряється нотаріально);

    документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи (згідно вимог ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –  підприємців» за проведення державної  реєстрації справляється реєстраційний  збір в розмірі десяти неоподаткованих  мінімумів доходів громадян, тобто 170,00 грн.);

    документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного (складеного) капіталу юридичної особи  в розмірі, який встановлено законом.

    У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи додатково  подається чинна довідка з  Єдиного державного реєстру про  резервування найменування юридичної  особи.

    У разі державної реєстрації юридичної  особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково  подається документ про підтвердження  реєстрації іноземної особи в  країні її місцезнаходження, зокрема  витяг із торговельного, банківського або судового реєстру. [13;108]

    Документи можуть подаватися:

    -особисто  засновником (засновниками) із пред’явленням  його (їх) паспорта (паспортів);

    -особою, уповноваженою засновником (засновниками) юридичної особи із пред’явленням  паспорта уповноваженої особи  та документа, що засвідчує  її повноваження, тобто довіреності  (якщо засновників в ТОВ декілька, вони всі повинні видати уповноваженій  особі довіреності, якщо засновник  юридична особа – довіреність  від підприємства за підписом  керівника підприємства, завірена  печаткою підприємства, якщо засновником  є фізична особа – довіреність  на уповноважену особу повинна  бути нотаріально завірена);

    -надіслані  рекомендованим листом, але підпис  заявника на реєстраційній карточці  на проведення державної реєстрації  юридичної особи, утвореної шляхом  заснування нової юридичної особи  № 1 має бути нотаріально завірений. 

    Державному  реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної  особи, якщо вони не передбачені Законом  України «Про державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб – підприємців».

    Документи, які подані для проведення державної  реєстрації юридичної особи, приймаються  за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним  особі з відміткою про дату надходження документів.

    Дата  надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної  особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

    Державний реєстратор має право залишити без  розгляду документи, які подані для  проведення державної реєстрації юридичної  особи, якщо:

    -документи  подані за неналежним місцем  проведення державної реєстрації;

    документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»;

    -до  державного реєстратора надійшло  рішення суду щодо заборони  у проведенні реєстраційних дій; 

    -документи  подані не в повному обсязі;

    -документи  подано особою, яка не має на  це повноважень. 

    Про залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду засновнику або уповноваженій ним особі  не пізніше наступного робочого дня  з дати їх надходження державним  реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням  підстав залишення документів без  розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису. [11;66]

    Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації юридичної  особи, без розгляду не перешкоджає  засновнику або уповноваженій ним  особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку  після усунення причин, що були підставою  для залишення цих документів без розгляду.

    Підставами  для відмови у проведенні державної  реєстрації юридичної особи є: