Правовий нігілізм

Тема: « Правовий нігілізм»

Зміст

1. Поняття та види  правового нігілізму…………………………………………5

2. Причини появи правового нігілізму……………………………….….............8

3. Основні риси українського  правового нігілізму …………………………….10

4. Правовий нігілізм - ракова пухлина суспільства…………………………….14

5. Шляхи подолання  правового нігілізму……………………………………….17

Висновки………………………………………………………………………...…20

Список використаної літератури ………………………………………………...21

Вступ

Джон Кеннеді: "Кожного разу, коли людина відстоює ідеал, …або постає проти несправедливості, від неї розходяться малесенькі хвилі надії, які…перетинаючись з іншими, …утворюють потік, здатний знести наймогутніші стіни…"

Я вирішила взяти тему курсової роботи "правовий нігілізм", тому що це одна з найактуальніших проблем в правовому житті нашого народу. На сьогодні накопичено значний теоретичний та соціологічний матеріал з проблематики правового нігілізму. Існують досить чітко сформульовані поняття правосвідомості і правової культури, досліджені їх структурні елементи, види, функції. Однак мало хто приділяє належну увагу такому негативному явищу у сфері правосвідомості, як правовий нігілізм.

Між тим правовий нігілізм не є якимось сугубо специфічним, абстрактним поняттям, що цікавить лише вузьке коло фахівців. Це явище, яке  пронизує всі сфери соціальної життєдіяльності, безпосередньо впливає на стан законності і правопорядку в суспільстві. Сьогодні правовий нігілізм є однією з суттєвих перешкод на шляху розбудови громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави. Досягти реальних успіхів у реформуванні суспільства в умовах економічної кризи та політичної нестабільності можливо лише за умови підвищення рівня правової культури населення. Адже як ми можемо критикувати нашу владу, яка сама ігнорує закон, уникає його, ба більше, створюючи його, керується особистою вигодою, коли ми самі не виконуємо елементарних правових норм.

 Необхідно також підняти на якісно новий рівень діяльність виконавчих, контрольно-наглядових, судових органів держави, привести її у повну відповідність до нових соціальних цінностей і пріоритетів.

Тенденції суспільного  розвитку, соціальні процеси, що відбуваються сьогодні в Україні та інших пострадянських країнах, обумовлюють необхідність глибокого теоретичного дослідження проблеми правового нігілізму в цілях розкриття його сутності, висвітлення механізму зародження та розвитку нігілістичних тенденцій у правосвідомості, факторів, що сприяють їх поглибленню, розробки класифікації видів та рівнів правового нігілізму.

1. Поняття та  види правого нігілізму

Нігілізм (від лат. nihil — «ніщо») — світоглядна позиція, суть якої в запереченні цінностей. Найчастіше нігілізм проявляється у вигляді екзистенціального нігілізму, який стверджує, що життя не має жодної мети чи значення. Моральний нігілізм заперечує значення етичних норм.

Правовий нігілізм  (нігілізм - від лат. nihil - ніщо, нічого) - напрям політ.-прав. думки, який відкидає соціальну цінність права юридичних норм і загальноприйнятих правових цінностей, культивує негативне ставлення до нього., крайній прояв правового невігластва, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій. Як антипод правової культури правовий нігілізм породжує правопорушення навіть кримінального характеру. Належить до стійких і поширених, виявів деформації правосвідомості населення. Може мати  місце і в прямій, і в прихованій формі: від скептичного ставлення до права до повної зневіри у його реальних та потенціальних можливостях. 

Однією із цілей правової освіти є подолання правового  нігілізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою  — самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Виділяють наступні види правового  нігілізму:

- загальносоціальний (відчуження  суспільства від права), груповий (негативне сприйняття права тією  чи іншою соціальною групою) та  індивідуальний (нігілістичне ставлення  до права окремими особами);

- егоцентричний (право оцінюється негативно тому, що воно накладає обмеження на поведінку людини, перешкоджає досягненню особистих цілей), групоцентричний (сприйняття права залежить від того, наскільки воно повно і справедливо враховує інтереси групи, до якої належить суб’єкт) та просоціальний (право розглядається як таке, що не має ніякої цінності, оскільки воно не відповідає моральним нормам і загальносоціальним уявленням про справедливість);

- ідеологічний (теоретично обгрунтований,  базується на власному розумінні тим чи іншим автором закономірностей функціонування суспільства; зокрема, його прикладами є погляди Штирнера, Шестова, Ніцше, Прудона, теоретиків соціалізму, синдикалізму, анархізму та лівого радикалізму), професійний (різні прояви неповаги до права, до закону у сферах законотворчості, правозастосування та правоохоронної діяльності) та буденний (неповага до права базується на особистому досвіді осіб, що не мають юридичної освіти, та проявляється у їх повсякденному житті).

Існують наступні види правового нігілізму:

- абсолютний (повне невизнання  права як соціальної цінності) та відносний (сумнів, скептичне  ставлення до окремих правових  інститутів та сфер правового  регулювання);

- конструктивний (націлений на  створення більш досконалих регуляторів  суспільних відносин, ніж право) та деструктивний (руйнівний, такий, що не має ніякої позитивної програми, не пропонує ніякої прийнятної альтернативи);

- теоретичний (право втрачає  свою цінність для суб’єкта, але  він, в силу різних причин, продовжує  вести себе правомірно) та практичний (негативне ставлення до права знаходить свій прояв у поведінці людей);

- активний (проявляється у скоєні  правопорушень, у свавіллі чиновників) та пасивний (коли громадяни не  приймають участь у виборах,  референдумах, не звертаються за допомогою до державних органів);

- “гедонічний” (його носій отримує  задоволення від свого нігілізму,  він використовує кожну нагоду  для того, щоб порушити правові  приписи) та “аскетичний” (він  полягає у демонстративному невикористанні  своїх прав навіть тоді, коли вони є цілком доступними);

- первинний (виникає як безпосередня  реакція на певні юридичні  явища) та похідний (його коріння  - у негативному ставленні до  будь-яких соціальних цінностей  - до культури, моралі, релігії);

- стійкий (заснований на глибокому внутрішньому переконанні суб’єкта у відсутності цінності права) та нестійкий (негативне сприйняття права обумовлюється зовнішніми обставинами, має епізодичний характер);

- явний (відкритий, свідомий) та  потайний (що приховується під  показною повагою до закону або навіть не усвідомлюється самим індивідом);

- конформістський (нігілізм, що  формується під впливом існуючих  у найближчому оточенні стереотипів  і забобонів) та принциповий  (нігілізм опозиції);

- раціональний (формується у результаті  дії аналітико-синтетичного апарату мислення) та емоційний (грунтується на афективно-почуттєвих оцінках правової дійсності);

- нігілізм сили (виникає у суб’єкта, який досяг певного рівня у  соціальній ієрархії та який  має потреби більші, ніж це  може бути досягнуто за допомогою правових засобів) та нігілізм слабкості (нігілізм особи, що не знайшла гідного місця у житті, нігілізм відчаю та пригнічення).

2. Причини появи правового нігілізму

Причинами появи правового нігілізму, на думку більшості дослідників, є кризовий стан суспільства. Економічна та політична нестабільність, зміна ідеології та духовних цінностей, поява нових прошарків населення, зловживання владою вищими посадовими особами держави, гальмування і не завершення реформ, і ж наслідок - юридичне невігластво, відставання, правова невихованість населення, відсутність правових знань, досвіду правової діяльності та відповідних навичок, неможливість формування чіткої життєвої позиції. Крім того, антиправові погляди і стереотипи є елементом, властивістю соціальної свідомості і національної психології, особливістю культури, традицій, способу життя. Йдеться про ігнорування суспільством права, його оцінку не як базової, фундаментальної категорії, а як другорядного явища в системі людських цінностей. Порушення прав особи особливо таких, як право на життя, честь, гідність, житло, майно, безпеку, слабкий механізм їх правового захисту підриває віру в закон, в можливість держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинних посягань. Безсилля ж права не може породити позитивного ставлення до нього з боку населення, а спричиняє лише роздратування, незадоволення і протест.

В літературі звертається увага на те, що «невіра у право і закон нерідко досягає такого ступеня, що людина відмовляється від реалізації своїх законних інтересів, або вирішує не мати справи з правом». Значна частина громадян, що піддались злочинним посяганням на їх життя, честь, гідність, житло, майно не звертаються в правоохоронні органи, так ж не вірять в їх здатність захистити людину.

Визнання та закріплення в Конституції України основних прав та свобод, якщо воно не супроводжується адекватними заходами їх зміцнення та практичного втілення в життя, надає їм декларативного характеру, породжує подвійні стандарти. У зв'язку з цим часто має місце підміна норм Конституції України політичною або практичною доцільністю.

Значна частина населення сприймає право як таке, що відповідає інтересам владних структур і, головним чином, як примусову і навіть каральну форму впливу на поведінку людей. В свідомості людей стало поширеним сприйняття права як будь-якого рішення властей, хоча не рідко це рішення є актом свавілля, або проявом підміни законності міркуваннями політичної, ідеологічної чи прагматичної доцільності. В подібній ситуації вирішального значення набуває не право, а суб'єктивний розсуд, коли під видом інтересів народу дбають про особистий або груповий інтерес політиків та чиновників. Політика придушення особистості, заборони, що не мають під собою правового підґрунтя, розуміння і тлумачення права офіційною владою лише як засобу досягнення політичних цілей призвели до панування у суспільстві свідомості нігілістичного сприйняття права, формування негативного уявлення про нього.

Досить часто правове розчарування настає в результаті зустрічі громадян із правовою дійсністю. Так, якщо «юридичний шлях» приводить людину в державний орган і вона наштовхується там на бюрократичні процедури та безпідставні відмови, якщо засоби масової інформації спочатку розповідають про високі достоїнства нового закону, а потім про те, що він викривлюється і препарується, якщо громадянин звертається до суду за захистом свого дійсного або припустимого ним права і йому говорять, що судовому захисту таке право не підлягає, то саме ці «якщо», а їх перелік можна продовжувати досить довго, і є тим середовищем, яке щоденно і повсюдно відтворює юридико-нігілістичні упередження. Причин правового нігілізму надзвичайно багато і їх кількість з роками, як показує практика, на жаль, не зменшується, а, навпаки, невпинно зростає. Усвідомлення цього факту викликає тривогу за правове майбутнє, адже зведення до мінімуму правового нігілізму в українському суспільстві можливе лише за умов усунення зазначених вище джерел цього явища, а на це потрібна буде тривалість життя не одного покоління.

3. Основні риси українського правового нігілізму

Правовий нігілізм у  суспільстві є однією з головних причин нездатності майже за 20 років  розбудувати Україну як правову  державу. Про це вже давно кажуть відомі правозахисники, історики, професійні юристи, судді, але досі держава не зробила жодного кроку в розв’язанні цієї проблеми.

Правовий нігілізм українського суспільства  радянського періоду виник не на голому місці: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрания національної самобутності народу, матеріальна незабезпеченість, нездатність простої людини захистити себе сприяло тому, що в суспільстві зникла повага до закону, до права. — все це, говорячи словами О. Герцена, «вбило всяку повагу до законності» у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні  під час її входження в СРСР — результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання того часу.

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1) теоретичній  (ідеологічній), коли в унісон  з марксистсько-ленінською теорією  на державному рівні обґрунтовувалися  ідеї:

а) про відмирання держави і права при соціалізмі — і тим самим істотно принижувалася  роль права;

б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції  над правами людини;

в) про перевагу постанов комуністичної партії над  законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності — економіку і політику, та ін.;

2) практичній, коли відповідно до офіційної  ідеології:

а) була накопичена величезна кількість нормативних  актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;

б) встановлені  державою правові норми не додержувалися  державними органами, відомчими і  посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

в) правозастосовні  та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності  над правом і законом.

Явища правового  нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей  час причинами прояву правового  нігілізму в Україні можна  вважати:

— невпорядкованість  законодавства, його нестабільність і  суперечливість;

— низьку правову  культуру;

— слабість механізму приведення в дію прийнятих  законів та ін. (див. § «Правомірна  поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

1) якість законів та інших  нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади  і налагодженість механізму її  дії. Наявність розвинутої державної  структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

3) високий рівень правосвідомості,  який дозволив би закону працювати.  Збереження самобутності правової  культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридіїчної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

Носії правового нігілізму мають  низький рівень правосвідомості  і правової культури, з одного боку, і тверду впевненість у вседозволеності  і правильності своїх дій - з другого. Право вони вважають лише якоюсь примхою, незначною перешкодою для досягнення власних цілей.

Антиправові настрої  найбільш поширились після Жовтневої  революції, коли юридичні норми підмінялись  так званою пролетарською правосвідомістю "революційне настроєних мас".

Розвитку правового  нігілізму значною мірою сприяли  грубі порушення законності за часів культу особи та побудови комуністичного суспільства. Посилювався командно-адміністративний тиск, зростала невіра у реальність демократичних принципів.

Юристи - вчені та практики вимушені були діяти у відповідності  не з законом, а з настановами партійного керівництва, рішеннями партійних з'їздів. Правоохоронні органи, заплющували очі на правопорушення номенклатурних працівників.

За умов адміністративно-командної  системи порушення вимог закону і підміна його "міцною волею", власним розсудом мали поширений характер.

Після проголошення незалежності України явища правового нігілізму  не зникли, а навпаки - поширились. Але  змінились передумови, причини зневажливого ставлення до закону. Найпоширенішими  серед них, як свідчать результати соціологічних досліджень, є падіння рівня життя людей, інфляція, зростання цін на товари, нестабільність і невисока якість нового законодавства, зневіра громадян у можливості розбудови незалежної правової держави, криза влади, помилки керівництва тощо.

Правовий нігілізм, так би мовити, у "чистому вигляді" (тобто ігноруванні всіх без винятку норм права) зустрічається рідко. Більш поширеним є прихований, або латентний, правовий нігілізм, коли ігнорується якась конкретна правова норма або галузь права.

4. Правовий нігілізм - ракова пухлина суспільства

На жаль, радянське  минуле відгукнулося в сьогоднішньому українському суспільстві страшної соціальною хворобою - відсутністю  правосвідомості, коли громадяни не те що не орієнтуються в законодавстві, а навіть не знають своїх конституційних прав. Наприклад, спробуй пояснити сучасному українцеві, що норми Конституції - це норми прямої дії, і якщо є прогалина, допустимо, у трудовому законодавстві, то можна безпосередньо звертатися до статті 43 Основного Закону, що встановлює право на працю. Наші ж громадяни при виникненні будь-яких проблем на роботі і після попередньої консультації з колегами або, що ще гірше, з сусідкою і дізнавшись, що «а ось я в якийсь там газеті прочитала, що це марна справа», вважають за краще все - таки написати заяву на звільнення «за власним бажанням» ... начальника. Пояснюється це тим, що за часів СРСР держава відігравала переважну роль над індивідуумом, кожен знав своє місце і свої обов'язки, а ні про які особисті права і мова не йшла. Суддів розцінювали як «дамоклів меч» держави, прокурорів - як карателів за свободу мислення, не кажучи вже про адвокатів (істинних захисників прав людини), яких на той час і вдень з вогнем знайти було важко.

Ми сміємося над американцями, які сушать кішок в мікрохвильовці, а потім у суді виграють мільйони доларів моральної шкоди у компанії-виробника мікрохвильових печей за те, що в інструкції не було вказано, що цього робити не можна. А при цьому забуваємо, що кожен громадянин США напам'ять знає всі 27 поправок до Конституції, що складається з 7 статей. Забуваємо, що у кожного поважає себе американця є власна «свята трійця» - сімейний лікар, сімейний психотерапевт ... сімейний адвокат!

Забуваємо, смиренно залазячи у міліцейський «бобик», що у нас  є право на мовчання, на дзвінок родичам і допомогу адвоката. Про що йдеться у статті 43-1 Кримінально-процесуального кодексу України, яка встановлює, що «підозрюваний має право знати, у чому його підозрюють; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; надавати докази, заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка здійснює оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки ».

А в США про те, що «Ви маєте право зберігати  мовчання. Все, що Ви скажете, може і  буде використано проти Вас у  суді. Ваш адвокат може бути присутнім при допиті. Якщо Ви не можете оплатити послуги адвоката, він буде наданий Вам державою» попереджають самі хранителі порядку при затриманні. І мало того - ще й запитують, чи зрозумів людина все вищесказане! Невже щоб домогтися подібного, нам необхідний свій Ернесто Міранда, через якого, власне, в 1966 році рішенням Верховного суду США і було введено це правило?

Але найстрашніша біда в  тому, що правовий нігілізм не чужий  і самим представникам юриспруденції. Коли адвоката цінують тільки тоді, коли він знає, як і в якому розмірі дати хабар судді і, відповідно, виступає вже не захисником прав, а «фінансовим посередником» між особою, що звернулася за допомогою, і Фемідою. Коли адвокат і суддя йдуть на такого роду угоди, хіба це не правовий нігілізм? Коли студент, учень на юридичному факультеті, не знає, як себе повести, щоб повернути браковану річ в магазин, - це чи не правовий нігілізм? Коли адвокат береться за завідомо програшну справу заради власного прибутку - це чи не правовий нігілізм? Коли закони пишуть не юристи - це чи не він, рідненький? Звичайно ж, так.

«Як боротися з правовим нігілізмом?» - Запитаєте ви. А відповідь  дуже проста - почніть з самого себе. Дізнайтеся більше про свої трудові  права, активно захищайте свої права  споживача. Це не дозволить відразу змінити ситуацію, але зате змінить ставлення до проблеми. Звичайно, і самі юристи повинні докласти зусиль для подолання правового нігілізму. Необхідно різноманітити ЗМІ таким чином, щоб право стало «ближче до народу» - запровадити, наприклад, відповідні правові рубрики у всіх друкованих виданнях. Або засновувати спеціальні видання на зразок «Судово-юридичної газети», доступні для розуміння обивателям. Потрібно віддати належне і деяким телепередачам, що імітує судове засідання, які транслюються на сучасному українському телебаченні.

Ну, і, звичайно ж, це підвищення рівня юридичної освіти, зокрема, за допомогою скорочення юридичних  факультетів, де готують «напівюристів», а не професіоналів.

5. Шляхи подолання правового нігілізму

Для того, щоб відродити  правову культуру населення, необхідно  в першу чергу підвищити авторитет  органів влади у суспільстві: правоохоронних органів та судів, продемонструвати дієвість, якість та ефективність законів. Що ж ми маємо? Ті органи та структури, що повинні слідкувати за дотриманням законів, боротися з їх порушеннями, нерідко самі є суб`єктами багатьох злочинів. Про якість наших законів взагалі складно щось казати. Чим більше законів за кількістю – тим нижча їх якість.

Держава ж навпаки  – повинна працювати над тим, щоб наблизити себе та закони до розуміння різними соціальними групами суспільства. Задля того, щоб виконувався будь-який закон, він повинен бути простим та зрозумілим для людей, а не навпаки. А головне – він повинен виконуватися. Ми, мабуть, є єдиною країною у світі, де парламент у такій кількості приймає закони і одразу ж зміни до них. Досвідчені юристи не завжди в змозі відслідковувати те, що приймається Верховною Радою. А що казати про простого вчителя чи медичну сестру? Що вони можуть відслідковувати, коли проживають, наприклад, у селі, де немає ані газу, ані водогону і ніколи не буде!? Про яке підвищення правової культури іде мова? А економічна забезпеченість людей?

Українське населення  дуже бідне, і люди думають не про  те, як себе законослухняно поводити, а про те, як прогодувати дітей та як сплачувати постійно дорожчаючі комунальні послуги. У таких умовах люди свідомо йдуть на дрібні злочини заради того, щоб прогодувати родину. Про подолання якого правового нігілізму населення можна говорити, поки не будуть вирішені соціальні питання.

Що робить держава  Україна задля подолання цих  явищ? Нічого. Вона їх тільки примножує.

Механізм подолання  правового нігілізму має складатися з трьох комплексних блоків заходів:

1) комплекс спеціально-юридичних заходів, спрямованих на формування якісно нової, ефективної правової системи;

2) комплекс загальносоціальних  заходів, спрямованих на поліпшення  об’єктивних умов життя суспільства,  на формування нового соціального  середовища;

3) комплекс виховних заходів, спрямованих на виправлення деформацій правосвідомості і підвищення рівня правової культури населення.

Для успішного вирішення  проблеми подолання правового нігілізму  перш за все необхідно перетворити  принцип верховенства права з  декларативного у реально діючий принцип життєдіяльності суспільства та функціонування державної влади. Для цього право повинно стати системою ефективних гарантій прав і свобод людини, забезпечити можливість прояву соціально корисної ініціативи, сприяти всебічному розвитку особистості. Необхідно знизити силовий тиск на суб’єктів правовідносин, розширити рамки диспозитивного правового регулювання та самозахисту громадянами своїх прав. Разом з тим слід пам’ятати і про обов’язки людини і громадянина, оскільки акцентування уваги на правах при нехтуванні обов’язками може також призвести до деформації правосвідомості.

Серед інших спеціально-юридичних  заходів слід виділити подолання  процесуального нігілізму, вдосконалення  системи юридичної відповідальності, підвищення авторитету владних структур та легітимності закону.

На загальносоціальному  рівні необхідно забезпечити  досягнення громадської злагоди  відносно базових підвалин державно-правового  розвитку, формування консенсуальної демократії на основі діалогу та співробітництва, партнерства та взаєморозуміння, соціально орієнтованої ринкової економіки з міцним державним сектором, з механізмами розвитку приватної власності, з підтримкою “продуктивних” (а не спекулюючих) верств населення.

Правове виховання повинно бути зорієнтовано на підвищення рівня знання і розуміння права вцілому та окремих правових норм і інститутів, на формування юридичних навичок, на закріплення позитивного сприйняття права, на виховання почуття справедливості, відповідальності та законності, на підвищення соціально-правової активності населення. Це потребує розвитку правової пропаганди, вдосконалення юридичної освіти, вирішення проблеми мінімуму правових знань, що необхідні громадянам, створення умов для позитивної, цілеспрямованої, свідомої, добровільної, творчої та ініціативної діяльності суб’єктів правового спілкування.

Висновки

 Отже, правовий нігілізм - продукт соціального середовища, результат реально існуючих суспільних відносин. Обумовлений він багатьма причинами серед яких зокрема, низький рівень правової культури. В свою чергу формування правової культури на шляху подолання явищ правового нігілізму неможливе, якщо для цього немає об'єктивних підстав.

Як наголошувалося вище, що головним джерелом правового нігілізму на сучасному етапі є, безперечно, кризовий стан українського суспільства. Соціальна напруга, економічні негаразди, розпад колись єдиного життєвого простору, морально-психологічна нестійкість суспільства і багато іншого не тільки не сприяють подоланню правового нігілізму, а й постійно відтворюють й помножують його.