Правовий режим курортних та лікувально-оздоровчих територій

Вступ

1. Поняття та види  курортних і лікувально-оздоровчих територій
2. Правові підстави та порядок визнання лікувально оздоровчої місцевості курортом
3. Правова охорона курортних і лікувально-оздоровчих територій
4. Юридична відповідальність за порушення законодавства щодо курортних та лікувально-оздоровчих територій. 
   

Висновок

Вступ

Займаючи 0,01 % території України (близько 8,6 тис. га), землі оздоровчого  призначення відіграють надзвичайно  важливу роль як природний ресурс, що має природні лікувальні властивості. Природні лікувальні властивості таких  земель – це наявність у їх межах  природних лікувальних ресурсів, які є надзвичайно ефективними  засобами для профілактики та лікування, як правило, поширених захворювань  людей. Україна надзвичайна держава, в якій зосереджені виняткові  умови щодо лікування, оздоровлення, відпочинку та реабілітації, а саме: морська вода екзотичного узбережжя  Криму, Одеси та Херсону, мінеральні води (більш 550 джерел) Прикарпаття та Закарпаття, грязі лиманів та озер Криму, Одеси, Херсону, Вінниці і  Донбасу. Сприятливий клімат на всій території України дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один із методів лікування і профілактики багатьох хвороб. Саме завдяки унікальним властивостям природних лікувальних ресурсів землі, в межах яких вони знаходяться, виділені в окрему категорію земель територій, яка має спеціальний правовий режим охорони і використання.

Але нерегульованість механізму  реалізації чинного законодавства  у сфері охорони та використання земель оздоровчого призначення, відсутність  чіткого законодавчого закріплення правового режиму господарської діяльності веде до їх поступової деградації від впливу антропогенної діяльності на лікувально-оздоровчі якості даних природних геосистем.

У теперішній час спостерігається  низка проблем щодо відсутності  чіткого розмежування повноважень  між державними органами у сфері  управління курортами; неефективного функціонування підприємств санаторно-курортного комплексу, що породжують їхню низьку конкурентоспроможність. Серйозною проблемою курортно-рекреаційних комплексів є втрата свого медичного і соціального призначення, нехтування природними лікувальними ресурсами, проблема порушеної екології, а також відсутність цільових орієнтирів розвитку.

Правове регулювання використання та охорони курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон (територій) є не тільки необхідною основою для збереження унікальних природних факторів, а  й однією з форм реалізації таких  конституційних прав громадян, як право  на життя, на охорону здоров'я та право на безпечне для життя і  здоров'я навколишнє природне середовище. У зв'язку з цим не виникає сумнівів в актуальності та значенні обраної  мною теми.

Тема правового режиму курортних та лікувально оздоровчих земель була об’єктом уваги таких  вітчизняних науковців, як Ткаченко О., Бобкова А., Ю., Орлов A., Кулініч П., Петлюк Ю., Залозний М. та інших і дотепер залишаться досить дискусійною та потребує подальшого більш детального вивчення.

Висновок

На жаль, сучасний стан державного регулювання розвитку санаторно-курортної  галузі України характеризується недосконалою нормативно-правовою базою, відсутністю  органу державної влади з питань розвитку курортів, слабкою системою фінансування санаторно-курортної  галузі, що, у свою чергу, призводить до неефективного використання санаторно-курортного потенціалу.

Недосконалий рівень правового  регулювання призвів до того, що на курортних та рекреаційних територіях Криму, що відносяться до статусу  охоронних, розміщувались промислові підприємства, розвивалось сільське господарства. У прибережних районах  Криму продовжується процес урбанізації. Міста курорти Криму в основному мають погану систему очисних споруд, тому скиди забруднюючих речовин з них здійснюється в акваторію Чорного та Азовського морів, часто вище допустимих норм. Тим самим в місцях масового купання людей в водоймах загального користування нерідко створюється загроза спалаху епідеміологічних захворювань серед відпочиваючих. Через це органи санітарно-епідеміологічного нагляду, керуючись ст. 47 ВК України вимушені майже кожного року обмежувати загальне водокористування на території курортів шляхом закриття пляжів для купання. Сьогодні кожного року в АРК  утворюється від 0,8 до 1,2 млн. т. твердих побутових відходів. Станом на 01.01.2011 в Криму накопичено більш ніж 25 млн. т. побутових відходів. З наявних полігонів для твердих побутових відходів з 28, 13 не відповідають необхідним нормам. Південний берег Криму за сумарним індексам забруднення відноситься до помірно забруднених регіонів.  Все це свідчить про неефективність правового захисту оздоровчих територій.

Зважаючи на неврегульованість  багатьох питань стосовно діяльності в санаторно-курортній галузі України, необхідно розробити заходи з  метою вдосконалення правового  регулювання діяльності шляхом внесення змін до чинних та розробки нових нормативно-правових актів, а також установлення відповідальності органів державної. Наявність унікальних природних лікувальних ресурсів, відомостей що до їх сучасного стану, розвинутої інфраструктури, санаторно-лікувальних закладів становлять той базовий потенціал, на основі якого має формуватися державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток курортної галузі України.

Сьогодні навколишнє середовище, як найважливіший природний фактор виробництва і нормального життя людини, потребує всебічного захисту і охорони від загрозливого  тотального забруднення і деградації. Людина отримує від природи всі матеріальні, культурні та духовні блага для задоволення потреб власної життєдіяльності. Але, не дивлячись на все це, ми нещадно руйнуємо її, що  негативно впливає на фізичний заставу і добробут людини. Ми повинні зберегти цілющі властивості природних лікувальних ресурсів для майбутніх поколінь.

1. Поняття курортних і лікувально оздоровчих територій.

Поняття «курорт» є міжнародним, проте його значення не завжди однакове. Так, наприклад, у Швейцарській конфедерації курортом називається будь-яке місце відпочинку, тоді як в Німеччині воно має відповідати вказаним законом вимогам. Термін курорт походить від німецького kurort, kur - лікування, ort - місце. Загальноприйняті визначення припускають, що курорти повинні мати як мінімум три показники: природні лікувальні чинники, відповідні споруди, екологічно чистий ландшафт[1, c. 26].

Що стосується нашої країни Декрет Ради Народних Комісарів від 4 квітня 1919 р. «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення» був  одним із перших нормативно-правових актів, що регулював відносини у  сфері використання земель із вмістом  лікувальних ресурсів і функціонування курортів. До лікувальних місцевостей  чи курортів належали: місця з джерелами  лікувальних мінеральних вод  чи з лікувальними грязями; солено-озерні, лиманні і морські купання; кліматичні та гірські станції; місця для  кумисолікування, які використовувалися  винятково для лікувальних цілей, та підлягали особливій охороні. Встановлено, що в межах курорту, на відміну від лікувальної місцевості, знаходилися споруди, будівлі, які  забезпечували обслуговування людей.

У 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон України «Про охорону навколишнього  природного середовища» . У Розділі XII «Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні» цього  Закону було закріплено, що природні території  та об’єкти, що підлягають особливій  охороні, включають території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об’єктів, що визначаються законодавством України. Отже, уперше в законодавстві України було закріплено поняття курортної та лікувально-оздоровчої зони. Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнавалися території, які мали виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування  і оздоровлення людей. А вже у  ст. 33 цього Закону законодавець вживає інший термін – «курортні та лікувально-оздоровчі  райони»[2, c.343].

На сьогодні існує законодавча  суперечність стосовно визначення понять «курорту», «курортної території», «лікувальних і оздоровчих місцевостей» як об'єктів  правового регулювання та правової охорони, що є наслідком недостатньої розробки цієї проблеми в науковому  сенсі. Спостерігається термінологічна суперечність як на законодавчому рівні, так і в еколого-правовій літературі. При визначенні їх правового статусу за основу беруться не самі місцевості, а природні території, що володіють природними та лікувальними властивостями, або частина цих територій, що отримала назву зон: курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних. Ткаченко Є. М. лікувально-оздоровчі зони включає до складу курорту за умови, що на них створюється інфраструктура, яка надає можливість використовувати природні ресурси для оздоровлення відпочиваючих[3, c.140]. Бобкова А. Г. виділяє три терміни:

− курорти (місцевості, що мають  природні лікувальні ресурси та чинники, мінеральні джерела, запаси грязі, кліматичні та інші умови, придатні для лікування  й профілактики захворювань);

− курортні зони (природні території, що мають природні курортні ресурси  та відносяться до земель оздоровчого  призначення, або ж землі, придатні для організації профілактики та лікування. Вони є частиною територій  курортів. На них розміщуються природні лікувальні ресурси, споруди для  їх використання, санаторно-курортні установи, дома відпочинку і культури, а також  підприємства громадського харчування, торгівлі та побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, які прибули на курорт для лікування  і відпочинку);

− лікувально-оздоровчі  зони (території, що мають виражені лікувальні, оздоровчі ресурси і  чинники, які використовуються з  метою оздоровлення людей)[4, c.225].

Підсумовуючи терміни  і характеристики курортів, курортних  місцевостей, лікувально-оздоровчих об'єктів  і рекреаційних територій надані різними авторами, існує необхідність спробувати визначити їх правове положення, загальні риси і відмінності.

Згідно зі ст. 1 Закону України  «Про курорти» лікувально-оздоровча  місцевість є природною територією, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів  та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. А курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого  призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами  інфраструктури, використовується з  метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для  рекреації і підлягає особливій  охороні. Отже, з наведеної норми  випливає, що до складу земель оздоровчого  призначення входять лікувально-оздоровчі місцевості та курорти [5].

   Таким чином, спільною  ознакою лікувально-оздоровчої місцевостей  та курортів є наявність на  них природних лікувальних ресурсів, які офіційно визнані придатними  для лікування, медичної реабілітації  та профілактики захворювань.  Відмінність між цими складовими  частинами земель оздоровчого  призначення полягає у ступені  їх освоєності для використання за цільовим призначенням. Так, на землях курортів побудовані необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, що використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації, тоді як на лікувально-оздоровчих місцевостях такі об’єкти відсутні. По суті, лікувально-оздоровчі місцевості є резервом для створення нових курортів шляхом їх відповідного освоєння, в тому числі будівництва об’єктів курортної інфраструктури[6,c.354-355].

    Більшість учбових  та наукових джерел, законодавчих  актів України визначають однаковий  критерій градації цих термінів  – природні території, що володіють  лікувальними чинниками, які використовують  в лікувально-профілактичних цілях.  Частково принцип поділу термінів  закладено у постанові Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  «Про визнання територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами (місцевостями) Автономної Республіки Крим»[7] а також в статтях 1 та 7 Закону «Про курорти»[5]. Згідно з вказаними нормативними актами, такі території відрізняються одна від іншої тим що, на курортах є необхідні для експлуатації будівлі і споруди, що використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, а на лікувально-оздоровчих територіях вони відсутні.

Як відзначає Орлов  А. М., такі характерні ознаки лікувально-оздоровчих місцевостей, що визначені законодавцем, не розкривають їх відмінностей від  курортів на функціональному рівні. Він вважає, що слід звернутися до пізнання природних наук, і, відповідно, до визначених ними термінів курорту: «випливає, що курорт має виступати не просто як освоєна  природна територія на землях оздоровчого  призначення, а як лікувально-оздоровча  місцевість, що володіє інфраструктурою  для використання її природних ресурсів з лікувальною метою і розвиненою рекреаційною мережею, виступаючи, тим  самим, частиною рекреаційного ландшафту»[8,c.146-147].

На думку Бобкової А. Г., курортами є освоєні природні території, розташовані на землях оздоровчого призначення, які мають природні лікувальні ресурси та необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди з об'єктами інфраструктури, що використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і рекреації та підлягають особливій охороні.

Згідно з думкою цього  вченого, курорт, як комплексний термін, містить:

− курортну зону, в якій розташовані  природні лікувальні ресурси і споруди  для їх використання, санаторно-курортні установи і установи відпочинку і  культури, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування  і відпочинку;

− зону, в якій знаходяться  житлові будинки і суспільні  споруди для населення, що постійно проживає на території;

− зону, в якій розміщені  централізовані господарські і технічні служби;

− зону внутрішніх природних ландшафтів і зелених насаджень[4,c.227]

Отже, поняття «курортна  зона», «лікувально-оздоровча місцевість»  та «курорт» є різними. Поняття курортної  зони має розумітися як функціональна  частина курорту, що є цілісною комплексною  освоєною природною територією та співвідноситися  з останнім як частина та ціле. Лікувально-оздоровча  місцевість –це природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Така місцевість має бути основою для створення курорту. Вона може співвідноситися з останнім як «основа та надбудова». В свою чергу поняттям курорт охоплюється вся освоєна природна територія, що містить природні лікувальні ресурси, лікувально-оздоровчі заклади, інші споруди та об’єкти інфраструктури, що призначені для лікування людей та профілактики захворювань. Термін «курорт» є найбільш усталеним для застосування його на позначення вищезазначеного поняття.

Крім цього, необхідно  розрізняти поняття «землі курорту» та «курорт». Якщо землі курортів – це земельні ділянки, які належали до категорії земель несільськогосподарського призначення, то курортом вважалася така категорія, що мала ознаки, які виходили за межі земельно-правової характеристики. Території (землі) курорту є складовими земель оздоровчого призначення. Курорт є природно–антропогенним комплексом, що включає в себе землі оздоровчого призначення як природний ресурс, що виконує роль просторового базису та джерела мінеральних факторів, об’єкти і елементи інфраструктури, що призначені для використання цих мінеральних факторів[2, c.345-346].

2.    Види  курортних і лікувально оздоровчих територій. 

Курортні і лікувально-оздоровчі  зони розділяються на види:

1. Залежно від цінності  природних курортних і лікувальних  ресурсів:

− загальнодержавного значення (території, що мають особливо цінні  й унікальні природні курортні, лікувально-оздоровчі  ресурси та фактори);

− місцевого значення (території, на яких поширені природні, курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси і фактори ).

2. Відповідно до зазначених  ресурсів курорти бувають:

- бальнеологічні; грязьові; кліматичні; змішані 

Але як найповніша класифікація курортів була дана Рутинським М:

1. Курорти залежно від  використовуваних лікувальних факторів:

1.1. Кліматичні – тип  курортів, де як основний лікувально-оздоровчий  чинник використовується клімат. Основними курортами, що мають  міжнародне і загальнодержавне  значення визнаються Алупка, Алушта, Лівадія, Форос, Ялта та інші.

1.2. Бальнеологічні – тип  курортів, де як основні лікувальні  чинники використовують клімат  і природні мінеральні води. Цей  тип курортів також поширений  в Криму.

1.3. Грязьові – тип курортів, де як основний (або один з  основних – разом з кліматом, природними мінеральними водами) природно лікувальний чинник  використовуються лікувальні грязі.  Найбільш відомими курортами  цього типу є Саки та Євпаторія.

1.4. Змішані:

1.4.1. Грязьовокліматичні.

1.4.2. Бальнеогрязьові.

1.4.3. Бальнеокліматичні.

1.4.4. Бальнеогрязьові кліматичні.

2. Залежно від типу  розселення курорти бувають:

2.1. Сільські.

2.2. Селищні.

2.3. Міські.

3. Залежно від географічного  розміщення:

3.1. Гірські курорти.

3.2. Рівнинні курорти.

3.3. Приморські курорти.

4. Залежно від вікового  цензу відпочиваючих:

4.1. Дитячі курорти.

4.2. Дорослі курорти.

4.3. Змішані курорти.

5. Залежно від функціонального  призначення:

5.1. Курорти переважно  із лікуванням.

5.2. Курорти із лікуванням, відпочинком і туризмом.

5.3. Курорти переважно  із відпочинком і туризмом.

6. Залежно від медичного  профілю:

6.1. Протитуберкульозні.

6.2. Спеціалізовані.

6.3. Загальнотерапевтичні.

7. Залежно від часу  експлуатації:

7.1. Переважно цілорічні  курорти.

7.2. Сезонні курорти.

7.3. Змішані курорти.

8. Залежно від значення:

8.1. Курорти місцевого  значення.

8.2. Курорти загальнодержавного  значення.

8.3. Курорти міжнародного  значення.

9. Залежно від відомчої  приналежності:

9.1. Курорти, підлеглі Українській  Раді профспілок.

9.2. Курорти, підлеглі Міністерству  охорони здоров'я.

9.3. Курорти, підлеглі іншим  відомствам.

10. Залежно від потужності:

10.1 . Курорти із кількістю  місць до 1000.

10.2 . Курорти із кількістю  місць від 1001 до 3000.

10.3 . Курорти із кількістю  місць від 3001 до 5000.

10.4 . Курорти із кількістю  місць від 5001 до 10000.

10.5 . Курорти із кількістю  місць від 10001 до 20000.

10.6 . Курорти із кількістю більше 20000 місць[9, c.238-239]

У той же час, потрібно вказати, що за характером природних лікувальних  ресурсів курорти в нашій країні за Законом «Про курорти» [5] поділяють  на курорти державного та місцевого значення, а за своєю спеціалізацією — на курорти загального призначення і спеціалізовані, для лікування конкретних хвороб. До курортів державного значення належать природні території, особливо цінні й унікальні природні лікувальні ресурси, що використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До курортів місцевого значення, закон відносить природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Крім того, за характером оздоровчої дії курорти поділяються на рекреаційно-профілактичні, реабілітаційні та лікувальні. Перші з них орієнтовані переважно на підвищення рівня здоров'я і профілактику захворювань у майже здорових людей. Другі – на реабілітацію людей після перенесених важких захворювань: інфаркту міокарду, інсульту, травми та інших. Треті – на лікування хворих, що знаходяться в достатньо активній фазі захворювання. Це стосується шлунково-кишкових та бронхо-легеневих захворювань.

Подібне розмежування курортів є умовним. Один і той же курорт може виконувати і оздоровчо-профілактичні, і реабілітаційні, і лікувальні функції. Це залежить, з одного боку, від набору природних оздоровчих чинників, а з іншого – від рівня медицини та технології лікування захворювань. Так, відповідно до природних чинників Південний берег Криму можна назвати морським кліматичним курортом. Євпаторія має у своєму розпорядженні природні чинники як кліматичного, так і грязьового курорту.

Південний берег Криму  може бути оздоровчо-профілактичним курортом для майже здорових людей і реабілітаційним, та навіть лікувальним для хворих із захворюваннями органів дихання, серцево-судинною і центральною нервовою систем. Євпаторія також може виконувати всі ці функції. Але, завдяки набору природних чинників, вона є курортом для лікування і реабілітації хворих з поразкою опорно-рухового апарату та периферичної нервової системи. У той же час, вона значно поступається Південному берегу Криму за кліматичними характеристиками і, відповідно, в можливості виконувати оздоровчо-профілактичні функції та лікувально-реабілітаційні функції відносно хворих з бронхолегеневими захворюваннями.

Таким чином, у кожного  типу курортів є своя специфіка і  свій профіль.[6, c.358]

3. Правові підстави та порядок визнання лікувально оздоровчої місцевості курортом.

Основною правовою передумовою  для віднесення тих чи інших територій  до земель оздоровчого призначення  відповідно до українського законодавства  є виявлення на них відповідних  природних лікувальних ресурсів в установленому законом порядку. Як встановлено у ст. 16 Закону України  «Про курорти» виявлення природних  лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких  робіт. Виявлені в результаті їх проведення природні лікувальні ресурси підлягають медико-біологічній оцінці їх якості та цінності Міністерством охорони  здоров’я України, на підставі чого визначаються методи використання таких природних  лікувальних ресурсів у профілактичних та лікувальних цілях. Потім за результатами геолого-розвідувальних робіт визначаються експлуатаційні запаси родовищ лікувальних  підземних мінеральних вод, лікувальних  грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних  ресурсів, затверджуються та вносяться  до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються  для використання за призначенням відповідно до законодавства України. Території, на яких виявлені запаси природних  лікувальних ресурсів, включаються  до складу земель оздоровчого призначення  і передаються для використання в оздоровчих цілях.

Підставою для відведення земель для створення та розвитку курортів є оголошення курортною  природної території, на якій наявні природні лікувальні ресурси та необхідна  інфраструктура для їх експлуатації і організації лікування людей (ст. 7 Закону України «Про курорти»). В свою чергу оголошення природних територій курортними проводиться на підставі клопотань відповідних органів влади або заінтересованих підприємств, установ, організацій та громадян. У таких клопотаннях мають міститися: обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними; характеристика природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал (ст. 8 Закону України «Про курорти»).

Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються: 1) щодо природних територій державного значення – спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; 2) щодо природних територій місцевого значення – відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.

У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок. На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення  проектів оголошення природних територій  курортними (ст. 9 Закону «Про курорти»)[5].

Проекти оголошення природних  територій курортними підлягають державній  екологічній та санітарно-гігієнічній  експертизам, які проводяться відповідно до законів України «Про державну екологічну експертизу» і «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної  експертиз щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються: щодо курортів державного значення – спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади з питань діяльності курортів до Кабінету Міністрів України; щодо курортів місцевого значення –  місцевими органами виконавчої влади  з питань діяльності курортів відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.[10]

Рішення про оголошення природних  територій курортними територіями  державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Так, наприклад, Верховна Рада України прийняла 06.09.2011 Закон України «Про оголошення природних  територій міста Миргорода Полтавської області курортом державного значення»[11], яким встановила також точні межі цього курорту. А рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (статті 10–11 Закону України «Про курорти»).