Правовий статус громадян в Україні
Національна академія Служби безпеки України
Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки
Курсова робота з правознавства
На тему : Правовий статус громадян в Україні
Виконала студентка 1 курсу групи п/з 131 напряму підготовки “Організація захисту інформації з обмеженим доступом”
Замкова А.Ю.
Перевірив старший викладач кафедри інформаційних систем і технологій к.ю.н
Тихомиров О.О..
м. Київ – 2013 рік
Зміст
Вступ
Розділ 1. Основи правового статусу громадянина України
1.1 Поняття правового статусу громадянина України
1.2 Конституційний статус громадянина України
1.3 Адміністративно-правовий
1.4 Громадяни як суб'єкти
Розділ 2. Права, свободи, обов'язки, законні інтереси громадянина України
2.1 Громадянські і політичні права і свободи громадянина України
2.2 Економічні,соціальні та культурні права і свободи громадянина України
2.3 Конституційні обов’язки громадянина України
Розділ 3. Гарантії правового статусу громадянина
Висновки
Список використаних літератури
Вступ
Правовий статус громадянина - це правове положення в суспільстві людини, що володіє громадянством даної держави.
У структурі правового статусу громадянина центральним елементом є суб'єктивні юридичні права, волі й обов'язки, які передбачені Конституцією, іншими нормативно-правовими актами даної держави. Передумовою цих прав, воль і обов'язків є громадянство, тобто стійкий правовий зв'язок особистості й держави, що виражається в їхніх взаємних правах і обов'язках.
Гарантії (організаційні, соціально-економічні, політичні й ін.) реалізації суб'єктивних юридичних прав, воль і обов'язків громадянина доповнюють його правовий статус, роблять його реальним, а не фіктивним. Наступним додатковим елементом правового статусу громадянина є юридична відповідальність, що наступає у випадку невиконання громадянином своїх суб'єктивних юридичних обов'язків.
Правовий статус громадянина у відомій мірі відрізняється від правового статусу іноземця (громадянина іншої держави), особи без громадянства. Останні, наприклад, в Україні не беруть участь у референдумах, не обираються в органи державної влади й т.д.
Види правового статусу громадянина :
- загальний статус, тобто однаковий для всіх громадян України (закріплений Конституцією України);
- спеціальний статус, тобто закріпляючої
особливості правового
- індивідуальний статус, що виражає
всю повноту суб'єктивних
Права, свободи й обов’язки людини і громадянина є основоположною частиною Конституції України. Вирішення проблем прав людини в ній характеризується принципово новими для України підходами. Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невідємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як гарантії її гідності. Ідея природного права, загального для всього людства, так само як і існування того, що називається правами людини, визнано достатньо давно, як і те, що людина не може бути вільною в суспільстві, яке само не є вільним.
Самовизначення народу, що є передумовою його вільності, самого по собі недостатньо для того, щоб права і свободи людини стали реальністю. Вкрай важливою підвалиною можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, яка забезпечує виконання прав і свобод людини в законодавчо встановлених, достатньо гнучких межах, що обумовлені як природою самого права, так суспільними обставинами. Мова йде про особисті права, свободи і обов’язки людини і громадянина, що є соціальними за своєю суттю. Комплекс прав і свобод людини в цілому відповідає положенням
Метою даної роботи є розкриття поняття правового статусу громадянина України, поглиблення, узагальнення і закріплення теоретичних знань про правове положення людини в Україні, та його конституційне закріплення. Для досягнення поставленої мети на мою думку, слід розкрити наступні питання, що розкривають зміст правового статусу громадян: систему основних прав, свобод та обов’язків громадян, та конституційні гарантії цих прав.
Об’єктом дослідження є правовий статус громадянина України.
При написанні курсової роботи автором використано нормативну базу, наукову літературу та міжнародні документи з даної проблеми.
Розділ 1. основи правового статусу громадянина в Україні
1.1 Поняття правового статусу громадянина України
У системі цінностей демократичного суспільства на першому місці стоїть людина. В сучасних умовах у зв’язку із здійсненням кардинальних демократичних перетворень, утвердження соціальної, правової держави проблема особи набуває особливо важливого значення.
Ускладнюються взаємозв’язки суспільства й особи, громадянина і держави, індивіда і колективу, більш взаємозалежними стають їхні інтереси й проблеми, підвищується їхня взаємна відповідальність. Усі ці явища та процеси потребують глибокого осмислення, узагальнення і відображення в законодавстві. При цьому особливо важливе місце посідає проблема конституційних прав та свобод людини і громадянина.
У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується не однаково. Можна виділити такі чотири підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.
Зокрема ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід’ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина, можливе лише у випадках пов’язаних із забезпеченням суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильства та ін. У дусі цієї моделі конституційні обов’язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то і взагалі не згадуються в конституції.
Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, суспільству (колективу, класу, певним об’єднанням). При цьому підході головними є соціально-економічні права громадян (людини) і права трудящих, у таких конституціях приводиться широкий перелік обов’язків. Прикладом такого підходу є Конституція УРСР 1978 року[1].
Третій підхід до правового статусу особи пов’язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається нормами середньовічного шаріату. Так вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов’язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.
Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії, Латинської Америки. В цих країнах людина розглядається як невід’ємна клітина племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.
Таким чином, природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні права невід’ємні від її буття, що випливають з розуму, або божественної волі, або з природи людини[2].
Конституція України, при висвітленні конституційно-правового статусу особи й громадянина спирається на ліберальну концепцію прав людини. Так у Конституції України із 48 статей ІІ Розділу, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав та свобод. І тільки 4 статті закріплюють обов’язки громадян.
Розробники Основного Закону нашої країни виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав та свобод. Людину не можна позбавити її природних прав - це принижує її природу. Невід’ємні права людини - відправний пункт в обґрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації[3].
Таким чином, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.
Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обов’язки, які постійно у суб’єктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.
Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх. До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обов’язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.
Зазначені елементи об’єднує те, що утворюючі їх норми регулюють зв’язки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Однак кожний елемент виконує власну роль в оформленні статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права та обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають допоміжний характер, - працюють на цю мету.
1.2 Конституційний статус громадянина України
Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначається законом.
Визнання Конституцією України єдиного громадянства в Україні є одним із нових суттєвих принципів громадянського суспільства, умовою існування міцної суверенної Української держави, яка будується на демократичних і правових засадах. Конституційне положення покликане забезпечити єдиний правовий статус для всіх громадян, які мешкають на території України та обрали українське громадянство. Усувається можливість юридичних утисків громадян, які прийняли громадянство інших держав, але мають помешкання на території України. З моменту прийняття Конституції України, яка набула чинності, встановлення принципу єдиного громадянства в Україні зумовлює однакове розуміння кожною людиною своєї причетності до долі незалежної держави - України. Важливо, що зникло підґрунтя політичних і юридичних колізій, які існують у тих державах, де конституціями і законами визначається інститут подвійного громадянства. Такий інститут породжує дуже велику кількість суперечностей, законодавчих неузгоджень внаслідок неоднакового обсягу прав і свобод, якими біпатрид (тобто особа з подвійним громадянством) можуть реально користуватися за місцем мешкання, і тими, за яким вони мають право отримувати захист відповідно до правопорядку, що діє на їхній етнічній батьківщині, громадянами якої вони також визнаються. Виходячи з таких принципів, у практиці міждержавних відносин склалась тенденція уникати застосування інституту подвійного громадянства, а користуватися ними тільки на основі двосторонніх угод.
Єдине громадянство проголошено в Конституції України як існуюче, що дає можливість застосовувати юридичні внутрішньодержавні механізми захисту прав і свобод громадянина за їх тісної взаємодії з міжнародно - правовими процедурами захисту прав і законних інтересів усіх громадян, виробленими та застосовуваними в міжнародному співтоваристві.
Єдине громадянство в Україні є умовою стабільності політичної і соціальної ситуації в країні, усуває моральну напругу, національну конфронтацію людей, які на засадах спільної патріотичної мети і солідарності будують незалежну державу Україну. Встановивши принцип єдиного громадянства, Конституція України вносити цим упорядкованість і урегульованість у суспільні процеси. Своєю чергою це дає, можливість координувати й узгоджувати інтереси різних соціальних груп і політичних сил, підводити правову основу під складну систему зв'язків і відносин людей у суспільстві. Отже, єдине громадянство в Україні - це міцний правовий зв'язок людини з державою, що зумовлено сукупністю їх взаємних прав, обов'язків і відповідальності. Такий зв'язок ґрунтується на визначеній державою наявності в людини, яка проживає в Україні, основних прав і свобод, гарантує повагу до гідності громадянина, що регулюється законом відповідно до міжнародно-правових актів. Громадянство спричиняє суттєві наслідки для людини: суб'єктивні права, їх обсяг, свободи, обов'язки, відповідальність[4].
Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений
громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Україна дотримується міжнародних принципів поваги до пав людини та її особистих свобод, закріплених у прийнятій 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальній Декларації прав людини, де в статті 15 встановлено, що кожна людина має право на громадянство і ніхто не може довільно позбавити громадянства або його змінити. Конституція України визначає порядок , за яким тільки закон дає підстави набуття чи припинення громадянства в Україні. Цим законом за сучасного періоду є Закон про громадянство України.
У ньому зафіксовано, що громадянство в Україні, незалежно від його набуття, є рівним і єдиним. Незалежно від того, чи мають громадяни свій статус громадянства від народження, чи вони набули його на інших підставах, усі громадяни України користуються рівними правами і є рівними перед законом.
У законі про громадянство в Україні не дозволяється розподіл на будь-які групи або прошарки, що породжувало б різні права і обов'язки. В Україні названий закон встановлює підстави набуття громадянства: за народженням, за походженням шляхом обрання громадянства протягом п'яти років при зміні державної належності території; як результат прийняття до громадянства шляхом поновлення в громадянстві та за іншим обставинами зазначеними в законі.
Конституційний статус громадянства дозволяє людині користуватися стосовно держави всіма правами і свободами. Це має суттєве значення, оскільки держава повинна піклуватися і захищати свого громадянина, в тому числі у соціальній сфері за будь-якої ситуації і де б він не перебував, гарантуючи йому в будь-який час повернення в Україну.
Водночас Конституція України в багатьох статтях, регулюючи статус громадянства, покладає на всіх громадян обов'язки щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності України, а також інші обов'язки, які регулюються законами України.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
1) права
і свободи людини і
2) громадянство,
правосуб'єктність громадян, статус
іноземців та осіб без
3) права
корінних народів і
4) порядок застосування мов;
5) засади
використання природних
6) основи
соціального захисту, форми і
види пенсійного забезпечення; засади
регулювання праці і
7) правовий режим власності;
8) правові
засади і гарантії
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади
утворення і діяльності
12) організація
і діяльність органів
13) територіальний устрій України;
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової
експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання
і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань;
основи організації та діяльності адвокатури;
15) засади місцевого самоврядування;
16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил
України і забезпечення громадського порядку;
18) правовий режим державного кордону;
19) правовий
режим воєнного і
20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;
21) організація
і порядок діяльності
22) засади
цивільно-правової
Серед можливостей реалізації громадянства в Україні Конституція України передбачає такі важливі права, як участь у політичному житті суспільства, в управлінні державними справами, право обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни України користуються рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування.
Однією з важливих гарантій використання громадянами України своїх прав і свобод є закріплення у статті Конституції України гаранті повної державної юрисдикції щодо статусу громадянина, який не може бути вигнаний за межи України, або виданий іншій державі. Таким чином усувається можливість створення політичних біженців або дисидентів, які, використовуючи конституційні права, можуть складати політичну опозицію державі, своєю громадянською діяльністю і викликати її негативну реакцію. Україна гарантує своїм громадянам піклування і захист практично у всіх сферах їхнього життя, а також коли така необхідність виникла, - ї за кордоном.
Закон про громадянство дає можливість добровільно припинити стан громадянства особливо внаслідок добровільного виходу з громадянства, або обрання громадянства іншої країни. Припинення українського громадянства дозволяється законом в одному випадку без волевиявлення громадянина: це рішення держави про відміну прийому до громадянства, що має право визначати тільки Президент України, коли стають достовірно-відомі факти подання особою неправильних відомостей і документів. У системі правової держави особливе значення має гарантованість прав кожного громадянина України, обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування - захищати їх та забезпечити умови їх реалізації. З цією метою вперше в історії України основний закон закріпив принцип "обмовки в законі". Це є застереження стосовно прав і свобод громадянина, коли обмеження допускаються тільки за умови воєнного або надзвичайного стану і мають бути виключно окремими із зазначенням строку дій таких обмежень.
Обмовки, встановлені у статті 64 Конституції України, передбачають ці випадки при загальному принципі заборони будь-яким органам державної влади і місцевого самоврядування, їх посадовим особам обмежувати конституційні права і свободи громадянина України.
Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56,57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції
Принципи обмовки в Конституції України належать до найбільш важливих і загальновизнаних у конституційному праві. Вони вимагають регулювання відносин держави і громадян тільки на рівні Основного Закону. Це означає також, що законодавчій орган - Верховна Рада України - питання, які стосуються прав громадян, не може делегувати або передавати для вирішення будь-яким органам виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Конституційне встановлення має усунути ще досі наявну в нашій країні практику обмеження прав і свобод громадянина, яка трапляється в законах, а більшою мірою - у правових актах, що видаються органами виконавчої влади різного рівня. Воно також унеможливлює колізії щодо регулювання громадських прав і свобод у різних законодавчих актах. У цьому підході міститься суттєва загальна конституційна гарантія прав і свобод громадянина, які визначаються державою як безпосередньо-діючі і становлять суть застосування законів, діяльності законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя, що закріплюються в нормах Конституції України[5].
Місце особи в суспільстві, а громадянина у державі визначається реальністю наданих їм прав та обов'язків. Характеристика співвідношення правового статусу особи та правового статусу громадянина визначає особливості становища людини у державно-організованому середовищі. Зазначимо, що категорії «правовий статус особи» та «правовий статус громадянина» мають самостійний характер, а їх взаємодія засновується, по-перше, на нерозривності суспільства і держави і, по-друге, на наявності спільних та особливих ознак наведених юридичних понять.
Спільні риси підкреслюють похідний характер цих категорій та їх залежність від рівня організованості систем, що їх гарантують. Як правовий статус особи, так і правовий статус громадянина:
- характеризують правове положення єдиного суб'єкта — людини;
- вони мають єдиний зміст;
- певним чином встановлюються та закріплюються;
- засновуються на гуманістичних принципах та загальнолюдських цінностях;
- відображають рівень розвитку суспільства та держави і визначають його;
- гарантуються системою засобів;
- мають спільну мету — упорядкування відносин між людьми та взаємодії індивіда і соціальної системи (нації, народу, суспільства, держави);
- мають визначену структуру, що характеризується певною взаємодією компонентів.
Отже,правовий статус особи та правовий статус громадянина можуть існувати окремо (наприклад, у випадку, коли особа є іноземцем чи не має громадянства),а також можуть збігатися. Це має місце у разі наявності громадянства у особи або коли держава гарантує реалізацію проголошених суспільством цінностей.
1.3
Адміністративно-правовий
Людину в системі суспільних зв'язків прийнято називати фізичною особою. Термін “фізична особа” зустрічається не лише в цивільному, а й адміністративному законодавстві. Наприклад, правила реєстрації, затверджені Кабінетом Міністрів України 16.01.2003 p., навіть у своїй назві передбачили цей термін: “Тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання”.
Термін “фізична особа” має узагальнююче значення. Під фізичною особою в Україні розуміють громадян України, іноземців та осіб без громадянства.
Зміст адміністративно-правового статусу фізичної особи, в тому числі громадянина України, становить комплекс її прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права, реалізація яких забезпечуються певними гарантіями.
Адміністративно-правовий статус громадян частиною їх загального правового статусу, визначеного Конституцією і законами України, зокрема Законом України “Про громадянство”, міжнародними договорами, а також іншими актами законодавства України [6].
Основою адміністративно-правового статусу громадян України є їхня адміністративна правоздатність. Це здатність мати права і виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється з його смертю.
Адміністративна правоздатність не може бути відчужена. Громадянин не може навіть добровільно відмовитися від своєї правоздатності, така відмова не має законної сили. І лише на основі вироку або постанови суду адміністративна правоздатність може бути обмежена при вчиненні злочину або адміністративного проступку.
Наприклад, в особливій частині другого розділу Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) встановлені норми, що передбачають відповідальність за окремі проступки у вигляді позбавлення прав на управління транспортним засобом або права полювання (ст. 130,85).
Сукупність конкретних прав, які особа може мати відповідно до закону, слід класифікувати на три групи: особисті, політичні та соціально-економічні.
Особисті права і свободи громадянина — це можливості задоволення їх особистих потреб. До особистих прав належать: право на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, свободу пересування, право вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї тощо.
Політичні права і свободи громадян виражаються в їх можливостях реалізувати свої волевиявлення щодо об'єднання в політичні партії, проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, про що завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, та інші права і свободи.
Соціально-економічні права громадян також стають можливими у зв'язку з використанням норм адміністративного права. Це забезпечення можливості заняття підприємницькою діяльністю, реалізації права на працю, відпочинок, соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту і здоров'я (ст. 42-49, 53 Конституції України).
До змісту адміністративно-правового статусу входять також обов'язки. Це обов'язки захисту незалежності й територіальної цілісності України, несення військової служби, шанування державних символів України, не шкодити природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки, подавати щорічно до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про особистий майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом, та сплачувати податки і збори. Кожен зобов'язаний неухильно додержувати Конституції та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей (ст. 64—68 Конституції України).
Реалізація суб'єктивних прав і обов'язків громадян здійснюється в межах їх адміністративної дієздатності. Зокрема, своїми неправомірними діями громадяни створюють для себе відповідні, часто небажані обов'язки, наприклад, обов'язки нести адміністративну відповідальність за вчинене правопорушення. Так, відповідно до вимог частини першої ст. 8 КпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
1.4
Громадяни як суб'єкти
Громадянином визнається фізична особа, яка володіє певним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактичного порядку, що характеризують цю особу як учасника юридичного спілкування. “Громадянський статус” як термін досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення положення особи як суб'єкта кримінального, житлового, сімейного, трудового права.
Складовими елементами, що створюють “громадянський статус”, є громадянство, стать, вік, стан здоров'я, сімейне положення, освіта, місце проживання, спеціальність, кваліфікація, зайнятість та інші дані, що характеризують особу.
Громадянський статус визначає лише вихідні позиції громадянина в правовому спілкуванні. При цьому такі риси та юридичні характеристики включаються до статусу, які притаманні саме цьому громадянину до вступу його в сферу конкретних правовідносин.
