Правовий статус рухомого складу транспорту
Міністерство освіти і науки України
Національний транспортний університет
Кафедра транспортного права
Курсова робота
З дисципліни транспортне право
На тему:»Правовий статус рухомого складу транспорту»
Виконала:
Студентка групи ТП-V-1
Поліщук О.І.
Київ 2011
Зміст
Вступ
Розділ 1.Законодавчі засади управління транспортом.
Розділ 2.Види рухомого складу транспорту.
2.1.Автомобільний транспорт.
2.2.Авіаційний транспорт.
2.3.Залізничний транспорт.
2.4.Морський та річковий транспорт.
2.5.Трубопровідний транспорт.
Розділ 3. Перспективи розвитку транспорту в Україні .
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
В економічному житті нашої країни відносини, пов'язані з транспортом, мають важливе значення. Транспорт є сполучною ланкою економіки країни, що становлять єдиний комплекс, який охоплює всі види суспільного виробництва, розподілу та обміну. В даний час розвиток і вдосконалення транспортного законодавства здійснюється дещо своєрідно. Цивільний кодекс України в гл.30 визначає і регулює лише найбільш важливі, принципові положення, що стосуються перевезень вантажів, пасажирів, а також інших транспортних зобов'язань. Ці положення повинні обов'язково враховуватися чинним транспортним законодавством, незалежно від того, включені вони в транспортні статути і кодекси чи ні.
Разом з тим хотілося б звернути увагу на одну обставину, яка має суттєве значення при вивченні транспортного права та транспортного законодавства.
Транспортне законодавство є найбільш стабільним законодавством, і основні його положення, що регулюють відносини, пов'язані з укладенням договору перевезення, з подачею транспортних засобів, відповідальністю за їх невикористання, втрату, ушкодження вантажів, пред'явленням претензій і т.д., продовжують залишатися незмінними вже багато років . Це дозволило використовувати в цій роботі матеріал минулих років з різних аспектів транспортного законодавства, які продовжують бути актуальними і донині і допомагають краще зрозуміти і оцінити чинне транспортне законодавство, зробити правильні висновки щодо деяких проблем, існуючих у транспортних зобов'язаннях в даний час. Таким чином, можна ознайомитись не тільки з положеннями транспортного законодавства, а й з теоретичним обгрунтуванням тих чи інших положень,
Коло відносин, які регулюються в цій роботі, дуже широкий. Це відносини, пов'язані з поняттям транспортного права, системою та структурою транспортного законодавства всіх видів транспорту, з відповідальністю транспортних організацій ,за неналежне виконання транспортних зобов'язань, транспортними договорами та інші правовідносини у сфері транспорту.
Розділ 1. Законодавчі засади управління транспортом.
Управління транспортом має своїм завданням вчасно і якісно забезпечити подальший розвиток і вдосконалення транспорту країни, життєдіяльність усіх галузей економіки і на цій основі сприяти більш повному задоволенню матеріальних і культурних потреб суспільства.
Відповідно до Закону України "Про транспорт" від 10.11.94г. єдину транспортну систему України становлять:
-Транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);
-Промисловий залізничний транспорт;
-Відомчий транспорт;
-Трубопровідний транспорт;
-Шляхи сполучення загального користування.
Цим же Законом визначається склад і землі кожного з видів транспорту.
Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі транспорту, у сфері використання повітряного простору України та навігаційно-гідрографічною забезпечення мореплавання є Міністерство транспорту України (Мінтранс України).Мінтранс України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Правовий статус Мінтрансу України та його основні завдання визначаються Положенням про Міністерство транспорту України, затвердженого Указом Президента України від 11 травня 2000 року N 678/2000 із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України від 26 листопада 2001 р. № 1144/2001, від 27 березня 2002 р. № 304/2002.У межах своїх повноважень Мінтранс України організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією. Мінтранс України в межах своїх повноважень, на підставі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.Очолює Мінтранс міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади в установленому законодавством порядку Президент України.Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Мінтрансу України здійснюється Державним секретарем, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України. Державний секретар є подотчним і підконтрольним Міністру.Через Міністра транспорту України Кабміном спрямовується і координується діяльність Державної служби автомобільних доріг України.Для узгодженого вирішення питань, які відносяться до компетенції Мінтрансу України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), Державного секретаря, його першого заступника та заступника (за посадою), керівників органів державного управління, які створені в складі Мінтрансу України, інших керівних працівників Міністерства, а також підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Мінтрансу України.
Мінтранс України є юридичною особою. У складі Мінтрансу України Кабінетом Міністрів України можуть бути створені органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).
Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс) є органом державного управління в галузі автомобільного транспорту і діє у складі Мінтрансу та йому підпорядковується.
Правовий статус цього органу визначається Положенням про Державний департамент автомобільного транспорту, затвердженого постановою КМУ від 30.03. 2000р. № 586, з наступними змінами та доповненнями.
Укравтотранс видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Очолює його директор, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів за поданням Міністра транспорту. Для розробки основних напрямків розвитку автомобільного транспорту, вирішення найважливіших питань діяльності створюється колегія Укравтотрансу. Персональний склад колегії затверджується Міністром транспорту.
Державний департамент авіаційного транспорту (Укравіатранс) є органом державного управління, який діє у складі Мінтрансу та йому підпорядковується. Укравіатранс діє на підставі Положення про Державний департамент авіаційного транспорту, затвердженого постановою КМУ від 29.03. 2000 р. N 573, з наступними змінами та доповненнями.Укравіатранс очолює директор, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра транспорту.
Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот) є органом державного управління в галузі морського і річкового транспорту, який діє у складі Мінтрансу та підпорядковується йому. Створений на базі Державної адміністрації морського і річкового транспорту у складі Міністерства транспорту як орган державного управління.Діє на онсованіі Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту, затвердженого постановою КМУот 30.03. 2000 р.. N 584, з наступними змінами та доповненнями.
Укрморрічфлот очолює директор, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра транспорту.Положення про структурні підрозділи Укрморрічфлоту затверджує Директор Укрморрічфлоту. Укрморрічфлот є юридичною особою.
Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця) - є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінтрансу.Діє на підставі Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою КМУот 29.02. 1996 р. № 262, з наступними змінами та доповненнями.До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна і Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи та організації залізничного транспорту за переліком, встановленим Мінтрансом.Укрзалізниця здійснює централізоване управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу.Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, що входять до сфери управління Укрзалізниці, організує і контролює їх виконання.
Укрзалізниця є юридичною особою. Укрзалізницю очолює генеральний директор, який має заступників, які призначаються Кабміном за поданням Міністра транспорту.
Розділ 2.Види рухомого складу транспорту.
2.1.Автомобільний транспорт
Рухомим складом автомобільного транспорту називають автомобілі, автомобільні поїзда, причепи та напівпричепи.
Рухомий склад служить для виконання транспортних і нетранспортних робіт: перевезення вантажів, пасажирів та спеціального обладнання для виробництва різних операцій. Рухомий склад автомобільного транспорту дуже різноманітний. Його можна класифікувати за призначенням і прохідності
Рухомий склад загального призначення служить для виконання різних транспортних перевезень, спеціалізований - тільки для певних транспортних перевезень, а спеціальний - для виробництва різноманітних нетранспортних робіт.
Пасажирський рухомий склад призначений для перевезення людей. До нього відносяться легкові автомобілі та автобуси.
Легкові автомобілі служать для індивідуальної перевезення пасажирів (від 2 до 8 осіб).
Легкові автомобілі загального призначення мають закриті і відкриті кузова.
Автобуси служать для масової перевезення пасажирів. Автобусами загального призначення є міські, приміські та міжміські автобуси. До спеціалізованих відносяться санітарні, туристичні та шкільні автобуси.
Автобуси мають кузова вагонного і капотного типів і зазвичай виконуються на базі агрегатів вантажних автомобілів. Широке поширення отримали мікроавтобуси, які випускаються на базі легкових автомобілів.
Спеціальні автобуси виконуються на базі шасі автобусів загального призначення, можуть мати спеціальні кузова та обладнуються спеціальними пристроями, приладами, апаратурою тощо До цим автобусам ставляться рухливі технічні станції, кінолабораторії, санітарно-ветеринарні автобуси та ін
Вантажний рухомий склад служить для перевезення вантажів різних видів. До нього відносяться вантажні автомобілі, автомобілі-тягачі, автопоїзда, причепи та напівпричепи.
Вантажні автомобілі можуть бути загального призначення, спеціалізованими і спеціальними. Вантажні автомобілі загального призначення призначені для перевезення всіх видів вантажів, крім рідких (без тари). Вони мають вантажні кузова у вигляді бортових платформ.
Спеціалізовані вантажні автомобілі служать для перевезення вантажів тільки певних видів. Вони мають пристосовані для таких перевезень кузова та обладнуються спеціальними пристроями і пристосуваннями для навантаження і розвантаження. До спеціалізованих відносяться автомобілі-самоскиди, цистерни, фургони, рефрижератори, самопогрузчікі.
Спеціальні вантажні автомобілі призначені для виконання різноманітних нетранспортних робіт і операцій. Вони обладнані спеціальними пристосуваннями, механізмами, пристроями, виготовляються на базі шасі вантажних автомобілів і можуть мати спеціальні кузова. До спеціальних вантажних автомобілів відносяться комунальні (сміттєзбиральні, снігоприбиральні, поливальні та ін), пожежні, ремонтні майстерні, автокрани, автовишки, автокомпрессори, автобетонозмішувачі.
Автопоїзди дозволяють збільшити продуктивність рухомого складу та знизити собівартість перевезень. Так, в однакових умовах експлуатації собівартість перевезень автопоїздом на 25 ... 30% нижче, а продуктивність в середньому в 1,5 рази вище, ніж у одиночного автомобіля.
Автопоїзди складаються з автомобілів-тягачів, причепів і напівпричепів. Автопоїзди поділяються на причіпні, сідельні і розпуски.
Причіпний автопоїзд складається з вантажного автомобіля і одного або декількох причепів. Сідельний автопоїзд складається з сідельного автомобіля-тягача і напівпричепа, передня частина якого закріплена на тягачі.
Автопоїзди-розпуски складаються з вантажного автомобіля і причепа-розпуску, обладнаного опорними балками (кониками) для кріплення довгомірних вантажів (ліси, труб, сортового металу та ін.)
Причіпний рухомий склад включає в себе причепи та напівпричепи, які, як і автомобілі, можуть бути загального призначення, спеціалізованими і спеціальними. Крім того, причепи можуть бути легковими та вантажними.
Різниця між вантажними причепами та напівпричепами полягає в тому, що причепи з'єднуються з автомобілем-тягачем тягово-зчіпним пристроєм типу гак - петля або шворінь - петля, а напівпричепи - опорним сідельно-зчіпним пристроєм.
Конструкції причепів і напівпричепів дуже різноманітні. Вони можуть бути одноосними, двовісними і багатовісних в залежності від того, для перевезення яких вантажів призначені. Крім того, причепи та напівпричепи також можуть бути як з активним приводом, так і без нього. При активному приводі причепи та напівпричепи мають провідні колеса, до яких підводяться потужність і момент від двигуна автомобіля-тягача, а без активного приводу - не мають ведучих коліс.
Прохідність рухомого складу (здатність рухатися по поганих дорогах і поза дорогами) різна в залежності від його типу і призначення.
В основу підрозділу рухомого складу по прохідності покладена колісна формула, яка виражає цифровим індексом загальна кількість коліс автомобіля і кількість ведучих коліс.
Автомобілі обмеженою прохідності призначені для руху по дорогах з твердим покриттям і сухим грунтових дорогах. Ці автомобілі мають два мости, один з яких ведучий (передній або задній). Колісна формула автомобілів обмеженою прохідності позначається індексом 4x2, де перша цифра (4) означає загальне число коліс, а друга цифра (2) показує число провідних коліс. Якщо провідні колеса автомобіля подвійні (парні), то колісна формула позначається також індексом 4x2. Автомобілі підвищеної прохідності призначені головним чином для сільської місцевості. Їх можна експлуатувати як на грунтових дорогах, так і на дорогах з твердим покриттям. Ці автомобілі здатні рухатися навіть поза доріг і долати при цьому заболочені, глинисті і засніжені ділянки, а також водні перешкоди і круті підйоми. Автомобілі підвищеної прохідності мають кілька провідних мостів. Їх колісні формули - 4x4, якщо у автомобіля два мости і обидва провідні, і 6 х 4, якщо автомобіль має три мости, з яких середній і задній є головними. Автомобілі високої прохідності здатні долати рови, ями та інші подібні перешкоди. Це автомобілі з усіма провідними мостами, число яких три і більше. Колісні формули автомобілів високої прохідності - 6x6 і 8x8.
Маркування та технічна характеристика
Всі автомобілі в залежності від типу і призначення поділяються на класи, відповідно до яких і маркуються.
Кожна модель автомобіля має своє позначення залежно від того, є вона базової або модифікацією. Базовою називається модель автомобіля, на основі якої випускаються її модифікації. Це основна модель автомобіля, що випускається у великій кількості. Базової моделі автомобіля присвоюється чотиризначний цифровий індекс, в якому перші дві цифри означають клас, а дві наступні - модель автомобіля. При цьому перед цифровим індексом ставиться буквене позначення заводу-виготовлювача.
Модифікацією називається модель автомобіля, що відрізняється від базової деякими показниками (конструктивними та експлуатаційними), що задовольняють певним вимогам і умовам експлуатації. Наприклад, модифікації можуть відрізнятися від базової моделі застосовуваним двигуном, кузовом, обробкою салону і ін .
2.2.Авіаційний транспорт.
Організаційно авіаційний транспорт України об’єднаний в «Авіалінії України», до яких належать 27 авіазагонів, 105 аеропортів, а також підприємства для ремонту авіаційної техніки. Для повітряних перевезень України характерна велика, порівняно з іншими видами транспорту, сезонна нерівномірність: їхній обсяг зростає, починаючи з квітня й до серпня включно. Середня відстань авіаперевезень перевищує 1 тис. км.
Авіаційний транспорт відіграє важливу роль у здійсненні міжнародного сполучення України, особливо на заході, сході та півдні, а також у межах національної транспортної мережі, зокрема у напрямку захід - схід (Львів - Харків, Львів - Дніпропетровськ). Специфіка цього виду транспорту (швидкість, комфортність тощо) зумовлює його пріоритетний подальший розвиток.
Основні аеропорти - Бориспіль і Жуляни у м. Києві, Одеса, Сімферополь, Харків, Львів, Дніпропетровськ. В Україні також налічується близько 100 аеродромів, з яких 32 - цивільної авіації. На Київ припадає майже 1/6 всіх авіаційних пасажирських перевезень країни.
Аналіз сучасного стану авіаційних пасажирських перевезень дозволяє прогнозувати, що у 2012 році кількість авіапасажирів в Україні становитиме 5.1 - 5.3 млн. чол. У межах внутрішнього сполучення експлуатуватимуться переважно авіалінії Київ - Сімферополь, Київ - Одеса, Київ - Львів, Київ - Ужгород. Спостерігатиметься тенденція до загального скорочення регулярних внутрішніх рейсів водночас із значним збільшенням обсягів чартерних, рейсів між обласними центрами для ділових поїздок з використанням малої авіації (літаки на 8 - 12 пасажирів), а також до регулярної експлуатації невеликих аеропортів.
Розвитку міжнародних авіаційних зв`язків України сприятиме Угода про повітряне сполучення, підписана українським Урядом з 20 країнами світу.
Головний український авіаційний перевізник - компанія “Міжнародні авіалінії України”. Понад 10 інших авіакомпаній України також здійснюють регулярні та чартерні пасажирські рейси по країні та за кордон. З метою визначення найзручніших авіашляхів для іноземних туристів в Україні авіакомпаніями постійно проводяться маркетингові дослідження.
Транспортна мережа України та, зокрема, дванадцяти її областей, що досліджуються, досить розвинута і є сприятливою для організації туристичного обслуговування в межах системи туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”.
ЗАКОН УКРАЇНИ про транспорт > Розділ II. ТРАНСПОРТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ
Стаття 32. Авіаційний транспорт і його склад
До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.
Стаття 33. Землі авіаційного транспорту
До земель авіаційного транспорту належать землі, надані в користування під:
аеропорти, аеродроми, відокремлені споруди (об'єкти управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисні та інші споруди), службово-технічні території з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;
вертольотні станції, включаючи вертольотодроми, службово-технічні території з усіма будівлями та спорудами;
ремонтні заводи цивільної авіації, аеродроми, вертольотодроми, гідроаеродроми та інші майданчики для експлуатації повітряних суден; службові об'єкти, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.
Авіаційний транспорт має глобальний вплив на озоновий шар атмосфери з усіма наслідками. При його використанні постають проблеми авіаційного шуму, викидів у атмосферне повітря, а також негараздів у районах розташування аеропортів, пов’язаних з акустичним дискомфортом і джерелами іонізуючого і неіонізуючого випромінювання.
2.3.Залізничний транспорт.
Технічний стан рухомого складу залізниць України.
Залізниці України станом на початок 2011 р. мали близько 200 тис. одиниць інвентарного парку рухомого складу, у тому числі: 1796 електровозів, 2718 магістральних і маневрових тепловозів, 1443 секції електропоїздів (2943 вагони), 186,5 дизель-потягів (926 вагонів), 8429 пасажирських, 174939 вантажних і близько 7000 рефрижераторних вагонів. Питома вага вартості рухомого складу - майже 60% вартості всіх основних виробничих фондів (ОВФ) Укрзалізниці.
За період 1992-2011 рр. рухомий склад (як і інші об'єкти матеріально-технічної бази) залізниць України практично не оновлювався.
Залізничний транспорт — вид транспорту, що здійснює перевезення вантажів по рейковій колії у вагонах (поїздах) за допомогою локомотивної тяги.
Залізнична колія — комплекс споруд і пристроїв, які утворюють дорогу з направляючою рейковою колією для пересування рухомого складу залізничного транспорту.
Залізнична колія має складну будову. Основні елементи залізничної колії: верхня будова, земляне полотно, інженерні споруди (мости, тунелі, віадуки, дренажні спорудження, підпірні стінки). У різних країнах прийнята різна ширина колії, що пояснюється в основному історичними причинами: на Україні та Росії — 1520 мм; у Західній Європі, Канаді, США і Японії на нових лініях — 1435 мм; в окремих штатах Південної Америки, країнах Африки, Індії — 1067 мм. Вузька колія може бути шириною 1000; 914; 891; 750 і 600 мм. Колія шириною 600 і 750 мм характерна для промислового залізничного транспорту України та країн СНД.
Основні техніко-експлуатаційні особливості та переваги залізничного транспорту:
висока пропускна і провізна спроможність (двоколійна залізниця з автоматичним блокуванням пропускає 120 - 150 пар поїздів на добу; одноколійна — 60 пар поїздів на добу);
надійність роботи завдяки незалежності від кліматичних умов, що забезпечує безперебійне перевезення вантажів у будь-який час року (95 % шляхів сполучення працює без збою при перепадах температури; виключенням може бути обрив електричних дротів або їх намерзання кригою при стихійних лихах (але і ця проблема вже майже вирішена));
можливість спорудження шляхів сполучення на будь-якій сухопутній території і на водяній території при наявності поромів;
безпосередній зв'язок із промисловими і сільськогосподарськими підприємствами будь-яких галузей економіки. Окремі галузі (металургійна, вуглевидобувна, нафтопереробна й ін.) мають, як правило, свої під'їзні колії для виходу на магістральну мережу;
масовість перевезень з досить низькою собівартістю (малі експлуатаційні витрати) і досить високою швидкістю доставки;
більш короткий шлях проходження в порівнянні з природними шляхами водяного транспорту.
Відносні недоліки залізничного транспорту:
обмежена маневреність через «прив'язку» до колії;
висока початкова вартість основних фондів: вартість будівництва 1 км одноколійної лінії — приблизно 10 млн грн. (у цінах 1998 р.), двоколійної — на 40 % більше (у важких умовах може бути в 2—3 рази вище); рухомий склад дорожче автомобілів (але дешевше в 3—4 рази, чим літаки та морські кораблі);
висока металоємність, трудомісткість, низька продуктивність праці. Так, у середньому на 1 км експлуатаційної довжини залізниць України приходиться майже 14 чоловік (у США — 1,5 чоловік при тих же обсягах транспортної роботи).
Технологія роботи (технологія (від грецького techne — мистецтво, майстерність, уміння і logos — навчання, слово) — сукупність виробничих процесів у визначеній галузі виробництва, а також науковий опис способів виробництва) залізничного транспорту найбільш складна, що пов'язано з прив'язкою його до залізничної колії. Основою технології роботи залізничного транспорту є теорія розкладів (графік руху); план формування поїздів за напрямками руху; погоджений план формування поїздів на магістральному напрямку з графіком роботи під'їзних колій підприємств, що мають зв'язок з магістральною мережею залізниць.
Принципи роботи залізниць:
на зайнятий перегон не може зайти інший поїзд (для підвищення пропускної здатності перегони дробляться на ділянки);
рух здійснюється тільки поїздами (пасажирськими, вантажними, поштовими, змішаними), і тими, що переформовуються за маршрутами руху;
вантажі поїзда прямують між сортувальними станціями, на яких переформовуються поїзда;
управління транспортним процесом здійснюється через диспетчерський центр;
відправлення вантажів — дрібними партіями вагонів, поїздами або маршрутними поїздами.
Відправлення маршрутними поїздами характерні для перевезення вугілля та інших масових насипних (накидних вантажів від місць видобутку до споживачів, наприклад на електростанції, або під час перевезення контейнерів частіше за спеціально розробленим розкладом (із прискореною доставкою).
Проблеми і тенденції розвитку залізничного транспорту: підвищення продуктивності, насамперед шляхом створення резерву пропускної та провізної спроможності, а також підвищення швидкості руху (рекорд швидкості на вітчизняних залізницях — близько 150 км/год). Високошвидкісний поїзд ТGV (Франція) встановив світовий рекорд швидкості — 515 км/год, швидкість його в експлуатації на залізницях Франції і Європи — 300 км/год.
Швидкість може бути підвищена завдяки заміни типу тяги, наприклад на газотурбінну, паротурбінну, атомну. Високі швидкості досягаються також завдяки зміни дизайну на більш обтічний ;
збільшення темпів електрифікації залізниць (сьогодні електрифікованих залізниць більше 70%; собівартість електровозів на 15 % нижче собівартості тепловозів, а продуктивність вище; вони екологічно менш шкідливі; умови управління ними кращі);
зниження витрати палива при підвищенні швидкості, що досягається зменшенням загальної ваги поїзда (наприклад, у Німеччині при виготовленні вагонів застосовують склопластик, що полегшує вагу поїзда на 20%);
вирівнювання колій, особливо при збільшенні швидкості, тому що при радіусах заокруглення 300 м швидкість для безпечного руху не повинна перевищувати 70 км/год, а при радіусі 1000 км — 132 км/год;
створення спеціалізованих вагонів для різноманітної номенклатури вантажів (зараз рівень спеціалізації близько 30%);
механізація місць для формування поїздів (гірки);
укладання рейок важкого типу і безстикових колій, необхідна для підвищення швидкостей (колія складає до 55 % капітальних вкладень у залізничний транспорт);
підвищення рівня автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт ;
подовження платформ;
впровадження контейнерної та пакетної технологій, особливо для мультимодального сполучення, а також двоповерхових вагонів, що дають збільшення посадочних місць на 45 % при економії з використанням автоматики та інформатики (Франція)
Вирішуються питання інформаційного забезпечення. На допомогу диспетчерам розвиваються інформаційно-обчислювальні центри залізничного транспорту, системи оперативного спостереження за поїздами та їхнім формуванням на шляху прямування, дорожня інформаційна система контролю та керування оперативною роботою мережі залізниць.
2.4.Морський та річковий транспорт.
Морський і річковий транспорт України є комплексною галуззю управління. Його діяльність регулюється системою норм, що зачіпають як адміністративно-правові, так і інші відносини (цивільно-правові, земельні, трудові, фінансові тощо). Основним нормативним актом, що регулює управління морським і річковим транспортом, є Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р.
Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18 морських портів.
Правовий статус морського порту полягає в тому, що морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, які належать порту.На території порту можуть діяти підприємства й організації всіх форм власності, метою та видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів і вантажів. Морський порт не має права перешкоджати діяльності цих підприємств і організацій, а також втручатися в їх господарську діяльність (за деякими винятками). Перелік морських портів України, відкритих для заходу іноземних суден, визначає Кабінет Міністрів України.
Нині судна під Державним Прапором України перебувають: у
загальнодержавній власності; у комунальній власності; у колективній і
приватній власності юридичних та фізичних осіб.
Річковий транспорт — один з найстарших у країні; він має особливе значення для місцевості, де низка щільність залізних і автомобільних доріг або ж вони взагалі відсутні
Річкові шляхи підрозділяються в залежності від глибини і пропускної здатності на 7 класів і 4 основні групи: надмагістралі (1-й клас), магістралі (2-й клас), шляхи місцевого значення (4-й, 5-й класи), малі річки (6-й, 7-й класи). На річковому транспорті існують різні технічні споруди, що забезпечують ефективність та безпеку роботи. Це, насамперед шлюзи для переходу кораблів із одного рівня води на інший, бакени - знаки для позначення небезпеки на шляху або огородження фарватеру, створи — знаки у вигляді баштових споруд або стовпів, які встановлюють на лінії фарватеру для позначення напрямку, місць поворотів і т.д., семафори — мачти на березі, які посилають сигнали, що дозволяють або забороняють прохід кораблів.
Основні техніко-експлуатаційні особливості і переваги річкового транспорту:
висока провізна спроможність глибоководних шляхів (наприклад, на Волзі при глибині фарватеру 120— 140 см. провізна спроможність у 2 рази вище, ніж на двоколійній залізниці);
порівняно низька собівартість (сумарно на 30 % дешевше собівартості залізничного транспорту, наприклад перевезення нафти в 3 рази дешевше, лісу — у 5 разів дешевше);
питома витрата палива в 4 рази менша, ніж на автомобільному транспорті, і в 15—20 разів менша, ніж на повітряному транспорті;
висока продуктивність;
менші капіталовкладення, чим у залізничний транспорт (у 10 разів);
менша металоємність на 1 т вантажопідйомності.
Відносні недоліки річкового транспорту:
сезонність роботи ( приблизно 180 днів). У США, Німеччині питома вага річкового транспорту вище, тому що в цих країнах навігація триває 10— 11 місяців на рік;
невисока швидкість кораблів і доставки вантажів;
роз'єднаність річкових басейнів, які розташовані, в основному, у меридіанному напрямку;
використання річок у природному стані (нерівномірність глибин, звивистість шляху та ін.).
Технологія роботи річкового транспорту:
несамохідними баржами (методом штовхання при розташуванні буксира позаду знижується опір води, що знижує вартість перевезення на 20—25%);
секційними поїздами-ваговозами (6—8 барж) загальною вантажопідйомністю до 23 тис. т;
груповим методом роботи на постійних вантажних лініях із стійким вантажопотоком за графіком руху, з урахуванням потужності причалів і роботи суміжних видів транспорту. Графік особливо необхідний на річках зі шлюзовою організацією руху;
на одному кораблі можна відправити вантажі за однією або декількома адресами.
Проблеми і тенденції розвитку річкового транспорту: необхідне удосконалювання єдиної системи внутрішніх шляхів України, що можливо при будівництві каналів і шлюзів.
Морський транспорт — вид транспорту, що здійснює перевезення вантажів і пасажирів морськими кораблями на міжнародних і внутрішніх (каботажних; від «каботаж»: малий — це плавання в акваторії одного моря; великий — плавання в межах акваторії декількох морів.)) лініях.
Морський транспорт використовується, в основному, як міжконтинентальний для міжнародних перевезень масових накидних (насипних) і наливних вантажів і контейнерів. У пасажирських перевезеннях він має обмежене значення і використовується, насамперед, як круїзний.
