Правовий статус сторін в цивільному процесі
ВСТУП
Актуальність теми. Нинішній політичний та соціально-економічний розвиток України полягає у розширенні та удосконаленні законодавчої бази, якою закріплено правове положення громадян, організацій i їх об’єднань та визначено гарантії реалізації i захисту ними своїх прав і свобод зазначених у Конституції й інших законах і підзаконних актах України. Конституційні засади є основою, і в галузевому законодавстві вони визначають регулювання специфічних аспектів їх дії в залежності від типу правовідносин.
На рівні Конституції сформульовано основні положення на основі котрих здійснюється судочинство в Україні, провідними з них є рівність усіх учасників судової справи перед законом і судом, законність, гласність судового провадження, змагальність сторін, та обов’язковість виконування рішень суду. З даного випливає, те що провідним зобов’язанням, яке покладається на державу є охорона прав, інтересів та свобод людини i громадянина.
В ст. 55 Конституції України зазначено, те що в разі порушення прав, інтересів і свобод, людини та громадянина, можна звернутися до суду за їх захистом.1 Тому, суд виступає гарантом прав і охоронюваних законом інтересів фізичних осіб, юридичних осіб, а також держави. Для реалізації його основних завдань необхідне закріплення таких правових механізмів, які б належним чином забезпечили реалізацію наданого особі права. Виходячи із зазначених Конституцією положень – захист цивільних прав виражається в широку, багатопланову та комплексну проблему, яку потрібно розглядати з різних правових поглядів, наприклад: загальна характеристика прав, що підлягають захисту, процесуальна форма захисту, способи захисту, гарантії здійснення захисту, місце і роль у механізмі правового регулювання, форма реалізації, шляхи подальшого розвитку.
Захист порушених прав здійснюється в установленому порядку судами. Спори, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, земельних, житлових та інших правовідносин розглядають суди загальної юрисдикції. Основною вимогою у даному випадку є те, що однією з сторін у спорі обов’язково має виступати фізична особа.
Під час розгляду судом цивільних справ, сторони та інші учасники цивільного процесу здійснюють великий обсяг процесуальних дій, а також вступають у відносини один з одним. Виходячи з того, що зміст процесуальних дій суду, сторін та інших суб’єктів цивільного судочинства, а також порядок їх здійснення регламентовані нормами цивільного процесуального права, то ці відносини набувають форми правових. Це і є основною обставиною внаслідок, якої приділяється значна увага, як розробці теорії правовідносин в науці цивільного процесуального права, так і те значення, яке дана теорія відіграє у вивченні учбового курсу цивільного процесу загалом, а також окремих його інститутів. Особливою у цьому контексті є питання визначення прав та обов’язків сторін, якими вони наділенні під час всього провадження по справі. Вище викладене зумовлює актуальність теми курсової роботи.
Об’єктом курсової роботи є процесуальні права та обов’язки сторін у цивільному процесі.
Предметом курсової роботи є є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні дослідження з питань участі третіх осіб в цивільному процесі України.
Метою курсової роботи є систематизація, закріплення та поглиблення теоретичних і практичних навиків аналізу та узагальнення, здобутих під час вивчення профільної дисципліни, а також вміння застосувати їх при вирішенні теоретичних чи прикладних проблем.
Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:
- здійснення аналізу участі сторін у цивільному судочинстві;
- узагальнення та поглиблення теоретичних засад щодо прав та обов’язків сторін у цивільного судочинства.
Дослідження даної теми курсової роботи здійснено на основі системного підходу з використанням таких методів: спеціально-юридичний, порівняльно-правовий та метод структурного аналізу, який дозволяє всебічно проаналізувати права та обов’язки сторін цивільного процесу через аналіз нормативно-правових актів, літературних джерел та думок науковців.
Під час написання роботи були використані основні нормативні акти, дія яких є чинною сьогодення, та інша спеціалізована література відомих фахівців у галузі цивільного процесуального права Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І, Васильєв С.В., Кушнір Ю. та інші.
Практичне значення. Результати курсової роботи можуть бути використанні у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів спецкурсів,конференцій.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури.
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ СТОРІН У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Для того, щоб розпочався судовий розгляд цивільної справи та за його результатом суд постановив рішення, необхідно, щоб особа, яка має зацікавленість у справі скористалася своїм конституційним правом та звернулася до суду з позовом за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, яке з її переконань було порушені, невизнані, або оспорюванні.
Цією заінтересованою особою може виступити, як фізична особа так і юридична особа, яка має власний інтерес у вирішенні справі та прагне примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої дії чи захистити своє юридичне становище. Особи, які заінтересовані у розгляді справи, яка була передана на розгляд суду, називаються сторонами.
Отже, сторонами у цивільному процесі визнаються юридично заінтересовані особи матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в порядку цивільного судочинства.2 Вони виступають стержневими дійовими особами навколо яких будується цивільний процес та без яких не може існувати позовне цивільне судочинство. Визначення сторони цивільного процесу тісно пов'язане з матеріальними правовідносинами, які стали підставою звернення до суду. Сторонами в цивільному судочинстві виступають такі суб'єкти, як кредитор і боржник, покупець і продавець, подружжя (у випадках розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, поділ спільно нажитого майна та ін.) — внаслідок порушення чи оспорювання їх суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу.3
Метою звернення до суду сторони цивільного процесу є захист своїх прав, які були порушені іншою особою внаслідок невизначеності чи спірності матеріальних правовідносин. Спір між сторонами може виникнути, і при відсутності будь-яких правовідносин між ними, це полягає в тому, що правосуб'єктність сторін може виникати у осіб, які за власним переконанням вважають, що між ними існують матерiально-правові відносини. Окрім цього, особа від суду має право вимоги усунення умов, які у майбутньому можуть створити реальну загрозу порушення її прав. Таким чином, інтерес сторін у переданій на розгляд судові справі завжди виступає, як протилежний за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий характер — полягає у спірності цивільними, сімейними, трудовими, земельними та житловими правовідносин між сторонами. Процесуально-правовий характер є результатом розв'язання спірного матеріально-правового спору та одержання відповідно до нього конкретного за змістом рішення суду.
В позовному цивільному провадженні, як сторони виступають позивач та відповідач.4
Позивачем може бути будь-яка заінтересована особа, яка у встановленій цивільно-процесуальним законом формі звертається з відповідною позовною заявою до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів й особисто порушує цивільну справу в суді, оскільки вважає, що її відносини матеріально-правового характеру порушено конкретною особою, або на захист прав якої до суду звертаються органи та особи у випадках, прямо передбачених цивільно-процесуальним законом. 5
Позивач в процесі виступає активною стороною, тому що саме він є ініціатором відкриття провадження з метою захисту своїх прав та інтересів. З цього виходить, що передувало відкриттю провадження у справі певне порушення прав, законних інтересів чи свобод. Однак існує і таке коли суд відмовляє у позові, тому що позивач помилково вважає, що його права були порушені або були порушені ті права, які йому не належать. Тому, звернення позивача до суду з позовом до конкретної особи (відповідача) лише суб’єктивне припущення, що саме ця особа порушила його права. Дана обставина підтверджується або спростовується під час розгляду справи судом.
З вище вказано випливає те, що позивачем вважається та сторона цивільного процесу, яка за допомогою позовної заяви з якої вбачаються правовідносини цивільного характеру звертається в суд та переконана, що її права були порушені чи оспорюються. Так, як в наказному та окремому провадженнях не вбачається спір, ініціатором розгляду справи виступає заявник.
Як вище було вказано, саме позивач є ініціатором розгляду цивільної справи в суді, однак не лише він наділений цим правом. Розгляд по справі може також початися і з ініціативи законного представника, представника за довіреністю або осіб, яким законом передбачено захищати інтереси інших шляхом подання позову до суду. Виходячи з цього, твердження про те, що позивач – це особа, яка звертається до суду є не зовсім коректним та суперечить законодавству.
Ще з римського права відомо, позивач – це учасник цивільного судочинства, який атакує. Він першим з'являється у проваджені, внаслідок чого має певні плюси відносно відповідача (сторони, яка захищається). Це, багато в чому, надає йому тактичні та процесуальні переваги. Позивач має можливість вибору:
1) яким способом подати позовну заяву для відкриття провадження у справі (самостійно чи через інших осіб);
2) яку особу залишити у якості відповідача до справи;
3) часу для пред'явлення позову;
4) підсудності ( в окремих випадках);
5) підстав та предмету позову;
6) меж судового розгляду.
Протилежною позивачу стороною в цивільному судочинстві виступає відповідач. Відповідач – це особа, яка через суд залучається до участі у справі внаслідок пред'явлення до неї позовних вимог в інтересах позивача. Відповідача притягують до процесу у зв'язку з тим що позивач, або суб'єкт, який діє в інтересах позивача, вважає, що він порушив, оспорив чи не визнав права, свободи чи інтереси позивача. При цьому згода відповідача на притягнення його до судового процесу не потрібна.6
У цивільному провадженні відповідач розглядається, як пасивна сторона. Сам до суду відповідач не звертається, а його в процес залучає позивач тим, що вказує на нього у позовній заяві, як на порушника свого права та пред'являє йому позову.
Підґрунтям цивільного позову, як зазначають у свої творах науковці, вважається власне переконання позивача про те, що саме ця особа є порушником належаного йому права, а тому під поняття відповідача підпадає саме та сторона, на яку вказує позивач.
У цивільному процесі позивачем і відповідачем можуть бути:
- фізичні особи , які мають належну дієздатність;
- юридичні особи;
- держава (в особі відповідних уповноважених органів та посадових осіб).
Тими ж правами і обов’язками, що і сторони, наділяються також особи, справи яких розглядаються y порядку наказного і окремого провадження, крім тих які притаманні лише позовному провадженню.
Суттєвими ознаками сторін, завдяки, яким їх виділяють їх з-поміж інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та інших осіб, які беруть участь у справі, є такі:
1) сторони - це обов'язкові учасники цивільного процесу;
2) сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є підставою для відкриття цивільного провадження, предметом розгляду та вирішення судом;
3) сторони є носіями протилежних інтересів;
4) вони ведуть цивільний процес у справі від свого імені;
5) юридична заінтересованість сторін носить особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю;
6) від їх імені можуть діяти представники (крім справ про усиновлення);
7) з приводу їх цивільної справи приймається судом остаточне рішення у цивільній справі;
8) сторони несуть тягар судових витрат по справі;
9) на сторони поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення у справі;
10) правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво.7
Поняття сторін застосовується у справах де існує спір, тобто справах позовного провадження. Учасниками ж справ окремого та наказного провадження є заявники. Ці особи користуються правами сторін за окремими винятками, що встановлені законом.
Традиційно,
сторонами вважаються особи, які є учасниками
спірних матеріальних правовідносин.
Однак така думка піддається критиці,
оскільки можливі випадки, коли матеріально-правові
відносини між сторонами відсутні, зокрема,
коли позивач не має права вимоги або відповідач
у даній справі не має відповідного обов'язок
перед позивачем (неналежність сторони).
Суд зобов'язаний розглядати і цей спір,
оскільки чинне цивільне процесуальне
законодавство не вимагає з'ясування наявності
матеріальних правовідносин між сторонами
при пред'явленні позову. Лише під час
ухвалення рішення суд вирішує, зокрема,
які правовідносини сторін випливають
із встановлених обставин. 8
РОЗДІЛ ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА СТОРІН
ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Керівним положення цивільного процесу, яке закріплює однакові можливості щодо здійснення та захисту своїх прав сторонами в цивільному провадженні та виключає будь-які переваги однієї сторони по відношенню до іншою, одними особами, які беруть участь у цивільному процесі, перед іншими, є принцип процесуальної рівності сторін, тобто таке нормативно-правове забезпечення, яке передбачає сторонам однакове процесуальне положення перед судом при розгляді справи.
Науковці вважають виправданою закладену рівноправність сторін у цивільному судочинстві, оскільки, принцип змагальності і полягає у тому що кожна з осіб, маючи однаковий обсяг прав, як юридично, так і фактично, може у повній мірі відстояти свої права, які передбачені для неї на законодавчому рівні.
Нормативно-правова база передбачає, що сторони користуються однаковими процесуальними правами. Всі процесуальні права сторін, які передбачені ЦПК України витікають з встановленого Конституцією України права на судовий захист своїх інтересів. Вся ж система цивільного судочинства є, по суті, лише конкретизацією цього конституційного положення, з урахуванням особливостей цивільного процесу, та гарантією його виконання.
Цивільне процесуальне законодавство передбачає для сторін широке коло процесуальних повноважень для забезпечення захисту своїх прав та законних інтересів.
Процесуальні права сторони цивільного судочинства – це права, якими наділений суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин та які визначають його правові та фактичні повноваження у справі.
Процесуальні права сторони виступають так званим процесуальним гарантом для активної поведінки особи під час розгляду справи в суді. Впливають на реалізацію процесуальних прав сторони різноманітна кількість факторів, починаючи від стадії процесу, часу та форми реалізації права та закінчуючи суб’єктом права.9 Від того, як сторона зможе ефективно реалізувати свої окремі процесуальні права напряму залежить хід процесу, що в подальшому впливає на результат розгляду справи в цілому.
Цивільне процесуальне право, суб'єктивне право сторони цивільного процесу – це міра можливої поведінки сторони в цивільному судочинстві, яка встановлюється і забезпечується нормами цивільного процесуального права та дає можливість вимагати певних дій від суду.10
Суб'єктивні цивільні процесуальні права є правовою основою процесуальної діяльності сторін.
В цивільному процесі, як науці, права в залежності від поширеності щодо сторін поділяються на:
- загальні – тобто ті, що в однаковій мірі поширюються, як на позивача, так і на відповідача;
- спеціальні – тобто ті права, носіями яких можуть бути лише позивач, або лише відповідач.
На законодавчому рівні загальні процесуальні права осіб, які беруть участь у цивільному провадженні закріпленні ст. 27 ЦПК України. До них належить право:
- ознайомитись з матеріалами справи, знімати з них копії та робити витяги, а також одержувати копії рішень;
- брати участь у судових засіданнях (як самостійно так і через представників);
- надавати докази та брати участь у їх дослідженні;
- ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі а також свідкам, експертам, спеціалістам та перекладачам;
- заявляти клопотання та відводи;
- знайомитись із журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи не повноти;
- давати усні та письмові пояснення, надавати свої міркування, заперечувати проти клопотань та доводів осіб, які беруть участь у справі;
- користуватися правовою допомогою;
- прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи не повноти;
- оскаржувати рішення і ухвали суду.11
За змістом суб'єктивних процесуальних прав сторін можна виділити три групи:
1) права, реалізація яких
впливає на динаміку
2) права на участь в судовому розгляді;
3) права, що забезпечують сторонам судовий захист в широкому значенні.
Після визначення усього обсягу загальних прав, якими наділені сторони цивільного судочинства, охарактеризуємо детальніше кожне з них, щоб визначити в чому безпосередньо воно полягає.
Отже, право знайомитися з матеріалами справи – це право, яке полягає у можливості сторони, цивільного процесу у будь-який час та на будь-якому етапі розгляду справи отримувати повну та достовірну інформацію про матеріали, які судом були долучені до справи.
Матеріалами справи визнаються речові докази, письмові докази, показання свідків а також висновки експертів. До письмових доказів належать усі документи, які подані до суду будь-якими учасниками цивільного процесу та долучені до справи у якості доказів, якщо вони містять відомості про обставини, які мають значення для справи, а також ті документи, які були складені в процесі розгляду справи (наприклад протоколи, ухвали, журнал судового засідання). Зазвичай в матеріалах цивільних справ знаходяться письмові докази та висновки експертів. Однак існують цивільні справи де доказами можуть виступати і речові докази, які через свій значний розмір зберігаються окремо від письмових, та це не позбавляє заінтересованих осіб знайомитися і з ними.
Ніхто не може обмежити особу у часі протягом якого вона буде знайомиться з матеріалами справи та ніхто не може нав’язати особі час, коли саме їй знайомитися з матеріалами справи, єдиним обмеженням щодо часу є режим роботи суду. Виходячи з цього яскраво виражено, що прямо суперечить законодавству встановлення граничного часу або визначення певного дня (години) для реалізації цього права.
Лише в приміщенні суду сторони мають право отримувати для ознайомлення матеріали справи.
Не заборонено законом і неодноразове ознайомлення сторін з матеріалами справи, однак якщо суд дійде висновку, що особа зловживає своїм правом, наприклад для затягування судового розгляду, то суд вправі відмовити у такому клопотанні. Відмова у клопотанні дозволяється лише у тому випадку, якщо особа, яка заявляє таке клопотання, раніше вже знайомилася із матеріалами справи, про що у справі є відповідні докази.
Наступним законодавчим правом сторін є право робити витяги з матеріалів справи. В законодавчих актах відсутній порядок за яким має реалізовуватись дане право. Законом не передбачено, що саме являє собою витяг та чим він відрізняється від копії, однак під поняття витяг слід розуміти документ, який відтворює частину іншого документу, який перебуває у матеріалах справи.
Оскільки законодавством закріплено, що сторони мають право робити витяги з матеріалів, а не одержувати їх від суду то, за даною підставою відмова у їх наданні буде правомірною. Сторони виготовляють (роблять) витяг самі і лише в цьому випадку за їх проханням, суд може засвідчити його вірність. Суд засвідчує відповідність даного витягу оригіналу на загальних засадах, які передбачають засвідчення документів судом.
Право знімати копії з документів, долучених до справи. При наявності багатьох матеріалів справи ознайомлення із ними вимагає довготривалого проміжку часу, то зацікавленій у справі особі доцільнішим буде зняти копій з необхідних їй документів. Варто відзначити, ЦПК виділяє лише зняття копій з документів, однак не одержання копій матеріалів справи. Виходячи з цього можна зауважити, що законодавством не передбачено права на одержання копій звукозапису або іншого речового доказу, який був долучений до справи.
Також потрібно виділити те, що знімати копії, можна лише з тих документів, які були долучені у встановленому законом порядку до справи. Поняття документу, долученого до справи, можна тлумачити у вузькому та в широкому значенні. У вузькому, – це письмовий доказ, який є у матеріалах справи, який було подано суду сторонам та іншими особа, які беруть участь у справі і які ухвалою суду долучені до справи як докази. Прихильник такого тлумачення, Я.Зейкан вважає, що знімати копії з документів, направлених суду поштою, або зданих до канцелярії, але не долучених до справи рішенням суду, підстав не має.
У широкому значенні, - це будь-які документи, що є у справі, в тому числі протоколи судових засідань, ухвали, письмові заперечення, клопотання та пояснення.12
Тому слід використовувати, поняття документу у широкому значення, так, як це забезпечить отримання особою усіх документів, що містяться у справі, а отже надасть можливість використовувати всю наявну в матеріалах справи інформацію для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Загалом існує твердження про те, що копії повинні зніматися в приміщеннях суду за допомогою копіювального апарату. Але також допускається зняття копії з документу не в приміщенні суду працівником судового апарату або архіваріусом.
Передбачається плата за виготовлення копій документів, долучених до справи, а тому можна дійти висновку, що копіювання відбувається за рахунок особи, яка звертається до суду з таким проханням.13
Наступним загальним правом, яким володіють усі особи, які беруть участь у справі є право одержувати копії рішень та ухвал суду. Під час провадження у справі зостановлюються різноманітні рішення та ухвали і особа, яка бере участь у справі має право знати про них. Щодо даного права, то його виконання забезпечується обов’язком суду надавати зацікавленій у справі особі копії рішень та ухвал за її заявою, або якщо вона не брала участі у судовому розгляді, то надсилати їй поштою або в інший спосіб дані документи.
За загальним правило особа має право одержати копію судового рішення чи ухвали негайно після їх проголошення. Однак існує виняток, який пов’язаний з проголошенням судом тільки вступної і резулятивної частини, в даному випадки особам негайно видається рішення до змісту якого входить лише вступна і регулятивна частина, а повне рішення надсилаються особам, які брали участь у провадженні але не були присутніми у судовому засіданні рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Також у разі необхідності особі за її заявою, може повторно видаватися копія рішення суду, однак у цьому випадку вона має сплатити судовий збір відповідно до Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до законодавства, копії судових рішень можуть бути виданими, лише тим особам, наділені правом право на їх отримання. Якщо копія рішення суду, за об’ємом більше одного аркуша, то при видачі обов’язково зазначається кількість аркушів, які в свою чергу мають бути прошнуровані і скріплені печаткою суду та підписом працівника апарату суду. При видачі копії судового рішення, у яке апеляційний або касаційний суд вніс зміни, в обов’язковому порядку має бути додана копія ухвали відповідного суду, який змінив дане рішення.
Своїм підписом особа повідомляє суд про отримання даної копії рішення. Якщо копія надсилається поштою про це зазначається в матеріалах справи та фіксується у відповідному журналі.
Черговим правом, яке притаманне будь-якій особі, яка бере участь у справі є право брати участь у судових засіданнях. Воно полягає в тому, що особа, яка бере участь у справі, повинна мати всі відомості щодо часу і місця розгляду справи. Дана особа завдяки своїм показанням допомагає суду повно та всебічно розглянути справу, що в подальшому виключає винесення судом незаконного або необґрунтованого рішення.
Однак, якщо особу належним чином не було повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, то це є грубим порушенням норм процесуального законодавства. А якщо дана особа виступала стороною у процесі, то внаслідок даного порушення вона не змогла реалізувати свої права, які їй належало реалізувати безпосередньо у суді. За даних обставин грубо порушено не тільки права сторони, але й принцип змагальності що в майбутньому тягне за собою скасування даного рішення суду.
Право подавати докази. Це право безпосередньо випливає з принципу змагальності, який покладає обов’язок доказування на сторін. Подання доказів – це одночасно і право, і обов’язок сторони. Однак інші особи, які беруть участь у справі, обов’язку подавати докази не мають, а мають лише таке право.
Право подавати докази забезпечується обов’язком суду ці докази приймати. Суд може не прийняти подані йому докази лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема у разі їх неналежності або порушення строку їх подання.14
Право брати участь у дослідженні доказів. Воно реалізується шляхом надання можливості всім особам, які беруть участь у справі, знайомитись з доказами оглядати їх та наводити суду свої міркування та доводи та умовиводи щодо них, а також задавати питання іншим особам з приводу цих доказів. Це право може бути реалізовано, лише в судовому засіданні, зокрема під час розгляду справи по суті.
До прав сторін цивільного провадження відноситься право ставити питання іншим особам, які є учасниками процесу розгляду справи, включаючи свідків, експертів та спеціалістів. Це допомагає повно та всебічно дослідити будь-який наданий суду доказ. Ніхто не може обмежити сторону у кількості запитань. Єдине обмеження полягає у тому, що сторони не уповноважені законом ставити питання перекладачу, секретарю судового засідання та безпосередньо суду.
Провідним правом сторін, яке вирізняє їх з-поміж інших учасників цивільного судочинства є право заявляти клопотання та відводи. Клопотання – це усне або письмове звернення сторони провадження до суду з проханням виконати певну процесуальну дію або утриматись від її виконання. За результатами звернення судом виноситься ухвала про задоволення клопотання або про його відмову.
Незалежно від того, задовольнив суд клопотання чи ні, особа має право заявляти аналогічні клопотання у будь-який час повторно. Однак, варто зауважити, що якщо особа буде зловживати даним правом і подавати клопотання спираючись на ті ж обставини за яких суд відмовив, то суд може залишити повторне клопотання без розгляду вказавши на зловживання особою своїми процесуальними правами.15
З клопотаннями можуть звертатися й інші учасники цивільного процесу. Враховуючи, що законом не передбачено об’єднання клопотань, то суд зобов’язаний розглядати кожне з них в окремому порядку.
Право подати заяву про відвід – це право сторін у встановленому законом порядку усунути від процесу суддю, секретаря судового засідання, прокурора, експерта або перекладача у разі, якщо є виникають сумніви у їх безсторонності та об’єктивності. Заява про відвід має бути підтверджена доказами та вмотивована і може бути подана, лише до початку розгляду справи по суті. Після цього подання заяви про відвід допускається лише у разі, якщо раніше неможливо було встановити необ’єктивність даних учасників.
Подання заяви про відвід не одноразовим, а тому дане право може реалізовуватись стороною на свій розсуд скільки вона вважає за потрібне, однак не потрібно ним зловживати.
Право давати усні та письмові пояснення судові. Пояснення осіб виступають важливим елементом цивільного провадження, за допомогою якого сторони та зацікавлені особи висвітлюють та доводять перед судом свою позицію по справі. Пояснення, за своєю формою можуть бути, як письмовими так і усними. Усні пояснення особа наводить під час розгляду справи по суті. Письмові пояснення можуть бути подані суду до початку розгляду справи по суті та долучені до матеріалів справи.
