Правовое регулирования право комунаьної собсвтенності

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика права комунальної власності………..5

1.1  Поняття  права комунальної власності…………………………………………5

1.2. Історія виникнення  комунальної власності  в Україні………………………..7

РОЗДІЛ 2. Суб’єкти та об’єкти права комунальної власності……………….9

2.1. Об’єкти права комунальної  власності та їх види…………………………….9

2.2. Територіальна громада як суб’єкт права комунальної власності…………..16

РОЗДІЛ 3. Правове регулювання права комунальної власності: особливості, проблеми та шляхи їх вирішення…………………………….....23

3.1. Правовое регулювання права комунальної власності…………………….....23

 

ВИСНОВОК...........................................................................................................

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Проблематика  правового регулювання права  комунальної власності в Україні  є однією з найбільш актуальних. Це обумовлено як загальною тенденцією до зростання економічної ролі комунальної власності майже в усіх країнах світу, так і неоднозначністю її тлумачення і визначення її місця в національній економіці країн, зокрема національній економіці України. Визначення передумов комунальної власності, відтворення історичної логіки її розвитку є найменш вивченими питаннями в правових дослідженнях.

Досі немає  чіткого визначення концепції права  комунальної власності України.

3 наближенням  до інформаційного суспільства  вага й значення права комунальної  власності закономірно буде зростати. Формування такого наукового напряму, як економіка знань об’єктивно  обумовлює поширення комунальної власності на інформаційну продукцію.

Теорія і  практика розвинутих країн свідчать про те, що об’єкти  державної  власності згруповуються у загальнодержавну, муніципальну (місцеву) та комунальну власність.

До муніципальної  власності належать місцеві підприємства, частково державні споруди на цій  території (що визначається окремою  угодою між центральною і місцевою владою), значна частка доходів від  їх функціонування, заклади загальної освіти, муніципальні наукові заклади, медичні установи місцевого значення, заклади культури та спорту тощо. Комунальна власність включає підприємства комунальної сфери: житло, будівлі комунального призначення тощо. У будь-якому разі, відносини й права власності між зазначеними типами державної власності мають правове вирішення на рівні загальнонаціонального законодавства.

У даній роботі на основі аналізу норм чинного законодавства  та наукових праць провідних вітчизняних  та зарубіжних науковців-цивілістів висвітлюються як вже зазначені, так і інші, пов’язані  з ними питання правового регулювання права комунальної власності в України та його реалізації.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі регулювання питань права комунальної власності.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти України, що регулюють питання права комунальної власності.

Мета даної роботи – дослідит стан правового регулювання права комунальної власності в Україні, виявити проблемні питання та шляхи їх вирішення.

Завданнями даної роботи є:

  • вивчити поняття та сутність права комунальної власності;
  • вивчити природу об’єктів та суб’єктів права комунальної власності;
  • проаналізувати історичний аспект та сучасний стан правового регулювання права комунальної власності в Україні.

Ст упінь  дослідження: актуальними при дослідженні проблем є роботи фахівців у сфері права комунальної власності, таких як: М.О. Баймуратов,             О.В. Батанов, Р.П. Безсмертний, В.Д. Бондаренко, Ю.О. Волошин, Н.П. Гаєва, О.В. Городецький, Р.А. Джабраілов, В.М. Кампо, С.В. Ківалов, М.І. Корнієнко,               В.В. Кравченко, В.С. Куйбіда, М.В. Лінник, О.Г. Мучник, М.П. Орзіх,                  В.Ф. Погорілко, В.П. Рубцов, С.Є. Саханенко, О.Ф. Фрицький, А.О. Чемерис, О.П. Якубовський та ін.

Методи дослідження, які використані у даній роботі: історичний підхід, описовий, порівняльний.

Курсова робота скадається з 3-х розділів, 6-ти підрозділів, на  арк.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика права комунальної  власності

 

    1. Поняття права комунальної власності

 

Право власності  являє собою урегульовані законодавством суспільні відносини з володіння, користування та розпорядження майном. Право комунальної власності  не є виключенням.

Поняття "комунальна власність" використовується в об’єктивному та суб'єктивному значеннях.

В об'єктивному  розумінні право комунальної  власності являє собою сукупність правових норм, які встановлюють та охороняють належність об'єктів матеріального  світу та об'єктів інтелектуальної  власності територіальним громадам міст, селищ, сіл. При цьому, слід мати на увазі, що Конституція та Законодавство України передбачають можливість об'єднання жителів декількох сіл в одну територіальну громаду. В цьому випадку суб'єктом права власності буде об'єднання декількох сіл. Повноваження власності в такій ситуації реалізує Рада, обрана жителями не одного села, а декількох сіл, об'єднаних в одну громаду.

В суб'єктивному  значенні право комунальної власності  являє собою можливості конкретних територіальних громад в межах одного законодавства здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші повноваження відносно належних їм об'єктів власності.

Термін "комунальна власність" можна вживати в  двох різних розуміннях: юридичному та економічному.

В юридичному –  він означає речове право, право особи на певну річ (сукупність речей), що включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження цією річчю (речами).

В економічному–вживається  як позначення сукупності відносин, пов'язаних певним майновим комплексом і певним суб'єктом господарської діяльності.

Згідно з  діючою Конституцією України комунальна власність є незалежною від інших  і рівноправною формою власності.

ЗУ "Про місцеве  самоврядування в Україні" від 21.05.97 (зі змінами та доповненнями) визначив комунальну власність як право територіальної громади самостійно володіти, ціленаправлено, економно, ефективно користуватися та розпоряджатися на власний розсуд і в своїх інтересах майном, яке належить їй, безпосередньо, а також через органи місцевого самоврядування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Історія  виникнення комунальної власності   в Україні

 

Якщо проводити  генезис минулого, то досліджувана форма публічної власності з’являється  на українських землях наприкінці ХІХ  ст. у період їх входження до складу двох імперій – Австро-Угорської та Російської.

Існування особливої  комунальної власності територіальних громад підтверджували й акти Української Центральної Ради та інших вищих органів державної влади періоду національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр.

З перемогою  радянської влади на більшій території України (1920-1921) комунальна власність, як і місцеве самоврядування, були скасовані, а сама власність передана у власність радянської держави.

У пострадянський період термін «комунальна власність» вперше з’явився в Законі України «Про власність», прийнятому Верховною Радою України 26 березня 1991 р. Відповідно до ст.31 цього закону, в Україні поряд із загальнодержавною власністю з’явилась і державна комунальна власність як власність окремих адміністративно – територіальних одиниць.

Фактично назва "державна комунальна власність" відображала нерозмежованість об’єктів державної і власне комунальної власності, яка існує, певною мірою й понині [5, с.25].

Суб’єктами  права державної комунальної  власності було визначено адміністративно- територіальні одиниці, в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Закон не визначив вичерпного переліку об’єктів права державної комунальної власності, а тільки зазначав, що таким може бути, крім переліченого у законі, й інше майно, необхідне для забезпечення економічного та соціального розвитку відповідної території.

На виконання  закону “Про власність” Кабінет Міністрів  України                     05 листопада 1991 р. ухвалив постанову “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно – територіальних одиниць (комунальною власністю)” [6].

Майно, яке перебувало на той час у загальнодержавній  власності, передавалось у  державну комунальну власність. Однак, воно передавалось областям, а вже області (в особі виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів), відповідно до п.3 даної постанови, розмежовували майно між власністю областей, міст Києва та Севастополя, міст обласного

підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів. Тобто, безпосередньо області визначали, яке майно відноситься до їхньої власності, а яке передавалось ними на нижчий рівень адміністративно-територіального поділу [7, с. 1].

Така політика держави у галузі формування комунальної  власності привела до того, що низові адміністративно-територіальні одиниці – села, селища і міста були поставлені у залежність від областей і фактично відповідала традиційній (номенклатурній) моделі місцевого самоврядування, що поступово складалась.

Конституція України 1996 р. уточнила форми власності в  державі: вона визнала  комунальну власність як самостійну і незалежну від держави форму публічної власності. Про це йдеться у ст. 41 Конституції. Відтак значною мірою втратив юридичну силу закон "Про власність". Регулювання відносин власності закріплене в Конституції України, яка визначила коло об’єктів і суб’єктів права власності (статті 13, 41, 142, 143), рівність усіх суб’єктів права власності (стаття 13), гарантії права власності й обов’язки власників (статті 13, 41) та встановила, що правовий режим власності має визначатися виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92) [7].

Отже, комунальна власність не входить до складу державної, є самостійним об’єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Суб’єкти та об’єкти права комунальної власності

 

2.1. Об’єкти права комунальної власності та їх види

 

Об’єктами права комунальної власності визначалося майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів,державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язкута інформації, враховуючи націоналізоване майно, передане відповідним міністерствам, установам, організаціям, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.

Встановлено, що в комунальній власності також  перебуває майно, передане увласність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності. Визначено: держава та її адміністративно-територіальніодиниці не відповідають за зобов'язаннями одне одного в процесі реалізації правадержавної власності.

Передача майна  здійснювалася міністерствами та відомствами України, органами, уповноваженими управляти державним майном. Встановлювалася процедурапередачі майна до комунальної власності по вертикалі місцевих рад та їхніх виконкомів. Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя івласністю районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах Києві та Севастополі здійснювали облвиконкоми, Київський та Севастопольський міськвиконкоми.

Розмежування  майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування  івласністю районів у містах, містах районного підпорядкування, сіл і селищ здійснювали відповідно міські та районні виконавчі комітети.

Передача майна  здійснювалась безоплатно. У процесі  формування комунальноївласності визначено  право обласної комунальної власності, право районної комунальної власності, право міської комунальної власності, право районної в місті комунальної власності, право сільської та селищної комунальної власності.

Перелік об’єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Рухоме і  нерухоме майно, інші об'єкти права  комунальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища,міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об'єктів визначаються територіальною громадою як об'єкти виключногоправа комунальної власності.

До об'єктів  виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бутивіднесені:

  • землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди,шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари,кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевогосамоврядування;
  • землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
  • річки, водойми та їх береги;
  • кладовища;
  • пам'ятки історії та архітектури;
  • природні ландшафти та заповідники;
  • інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.

Об’єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені вбудь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.

Територіальні громади можуть мати спільну власність — об’єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, об’єкти права комунальної власності,а також кошти місцевих бюджетів, які за рішенням двох або кількох територіальнихгромад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на договірнихзасадах для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування володіє, користується і розпоряджається належним їй на основі права комунальної власності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими об'єктами з метоюзабезпечення надання необхідних громадських послуг. Так, відповідно до закону, територіальна громада — власник комунального майна, може здійснювати з об’єктами комунальної власності будь-які господарські операції, передавати їх у постійнеабо тимчасове користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вно-сити як частку до статутного фонду підприємств та акціонерних товариств, прода-вати, купувати, використовувати як заставу, приватизувати, визначати в угодах тадоговорах умови використання та фінансування об'єктів комунальної власності, щоприватизуються або передаються в користування та оренду тощо.

З метою забезпечення умов для надання громадських послуг на належному рівні органи місцевого самоврядування можуть: продавати, купувати, резервувати земельні ділянки, здавати їх в оренду, використовувати в якості застави, передавати їх як внески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.

У встановленому  законом порядкувиконавчі органи місцевого  самоврядування створюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, установи та заклади, визначають цілі їх діяльності та організаційні форми, затверджують статути створюваних ними підприємств, організацій та установ Вони регулюють ціни та тарифи на продукцію та послуги створених підприємств, взаємовідносини цих підприємств із відповідним бюджетом, встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання належного підприємствам майна, веденням фінансово-господарської діяльності, призначають та звільняють керівників таких підприємств, заслуховують звіти про їх діяльність, делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить органам місцевого самоврядування.

Управління  об’єктами права комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування або інші уповноважені ними юридичні та фізичні особи.

Управління  об’єктами права спільної власності територіальних громад здійснюють за рішенням районних, обласних рад районні, обласні державні адміністрації.

Для управління об’єктами права спільної власності сільськими, селищними,міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління.

Відповідно  до статті 13 Конституції України  право комунальної власності територіальної захищається законом на рівних умовах з правами власності іншихсуб'єктів. Об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені в територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого неюоргану, за винятком випадків, передбачених законом.

Матеріальні та фінансові ресурси, які перебувають у комунальній власності, єнадбанням територіальної громади.

Правовий режим  майна комунальної власності визначається законодавством України.

Комунальна  власність на рівних правах із державною, приватною та іншими формами власності визначається і захищається законом. Суб’єктом права комунальної власності є територіальна громада, а від її імені — представницький орган місцевого самоврядування, який володіє, корис-тується і розпоряджається комунальним майном на основі законодавства Українита статуту поселення.

Представницькі  органи місцевого самоврядування можуть самостійно визначати перелік об’єктів, майна, яке входить до складу комунальної власності. При цьомуїхні рішення може бути оскаржено в судовому порядку. Порядок вилучення об'єктівта майна в комунальну власність здійснюється на основі викупу. Органи місцевогосамоврядування мають переважне право на викуп майна в комунальну власність.

Управління  майном комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування, а також інші уповноважені юридичні та фізичні особи. Виконавчі органи місцевого самоврядування, відповідно до закону, можуть здійснюватиз об’єктами комунальної власності всі майнові операції, передавати їх у постійне аботимчасове користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вноситияк частку до статутних фондів підприємств (господарських товариств), продавати і купувати, використовувати як заставу, приватизувати, визначати в угодах та договорах умови використання і фінансування об'єктів комунальної власності, що приватизуються та передаються в користування й оренду.

Органи місцевого  самоврядування можуть продавати, купувати і резервуватиземельні ділянки, здавати їх в оренду, використовувати  як заставу, передавати їх яквнески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств із обмеженою відповідальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.

Виконавчі органи місцевого самоврядування утворюють, реорганізують таліквідують комунальні підприємства, організації та установи відповідно до законодавства, а також визначають мету, порядок діяльності та організаційні форми,затверджують статути створюваних ними підприємств, організацій та установ. Вони регулюють ціни й тарифи на відповідну продукцію та послуги створених нимипідприємств, їхні взаємовідносини з бюджетом місцевого самоврядування, встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання їхнього майна та ведення фінансово-господарської діяльності, призначають ізвільняють керівників таких підприємств, заслуховують звіти про їхню діяльність.

Особливості правового  режиму майна, що передається виконавчим органоммісцевого самоврядування в  управління юридичним і фізичним особам, визначаються представницьким органом місцевого самоврядування на підставі закону проправовий режим коштів і майна комунальної власності. Володіння майном і фінансовими ресурсами комунальної власності може здійснюватися на правах власності,на правах господарського відання, на правах оперативного управління. Створені органами місцевого самоврядування комунальні підприємства, фірми, фонди й асоціації, акціонерні товариства наділяються правом господарського відання майном, якезакріплюється за цими суб'єктами господарювання.

Володіння комунальним  майном на підставі права господарського відання передбачає певні обмеження. Суб’єкт господарювання, котрий володіє комунальниммайном на основі права господарського відання, не має права продавати, здавати воренду, використовувати його як заставу, передавати таке майно як внесок до статутного капіталу господарських акціонерних товариств чи приймати інші акти щодорозпорядження закріпленим за ним майном без згоди власника в особі територіальної громади чи ради (представницького органу). Суб'єкти, які володіють комунальним майном на підставі права господарського відання, відповідають за своїми зобов'язаннями коштами та майном, що є в їхньому володінні.

Володіння комунальним  майном на основі права оперативного управлінняналежить організаціям та установам (заклади охорони здоров’я, освіти, культури,соціального захисту та ін.), які утримуються за рахунок коштів бюджету органівмісцевого самоврядування. Установи та організації, які здійснюють володіння комунальним майном на підставі права оперативного управління, не можуть розпоряджатися закріпленим за ними майном і мають право на здійснення господарської діяльності в межах, визначених законодавством і статутами, а також право самостійнорозпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цихдоходів.

Комунальна установа чи організація відповідає за своїми зобов'язаннямикоштами, що є в її розпорядженні. Коли немає або недостатньо таких коштів, за їїзобов'язаннями відповідає власник (орган місцевого самоврядування).

Правом оперативного управління наділяється міський, сільський та селищнийголова, який є розпорядником коштів місцевого бюджету, позабюджетних, цільовихта валютних фондів.

Визначено правовий режим коштів та майна, що перебуває  в спільній власності органів місцевого самоврядування.

Територіальні громади різних поселень можуть приймати рішення про створення спільних комунальних підприємств та організацій, про об'єднання коштів дляреалізації спільних соціально-економічних програм. Порядок використання коштіві майна, що перебуває у спільній власності органів місцевого самоврядування, визначається відповідними договорами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Територіальна громада як суб'єкт права комунальної власності

 

Сьогодні конституційна  та адміністративна реформи, що проводяться в Україні, на територіальному рівні передбачають розширення повноважень місцевого самоврядування, зміцнення територіальних громад і покращення

добробуту громадян.

Ефективність  місцевого самоврядування вимірюється наявністю у громади достатнього місцевого бюджету, а також ефективн працюючої комунальної власності. Майно комунальної власності громада може використовувати для підтримання життєдіяльності міста, селища чи села.

Отже, можна  сказати,що основою існування територіальної громади є наявність певної комунальної власності.

Тому розгляд  територіальної громади як суб’єкта права комунальної власності має як загальнонауковий, так і практичний інтерес у світлі вирішення нагальних проблем місцевого самоврядування.

В Україні громади  отримали право мати свою власність на початку             90-х років. Ця форма власності одержала назву комунальної, яка в сучасних умовах становить економічну основу органів місцевого самоврядування.

Тобто комунальна власність в українському законодавстві розглядається як власність територіальної громади, управління якою здійснюється органами місцевого самоврядування. До комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів.

Чим більшою  власністю володіє міська чи селищна громада, тим більше вона має можливостей розпоряджатися різними її структурними елементами на свою користь. Ще в Європейській хартії місцевого самоврядування закріплювалось, що інститут місцевого самоврядування є однією із головних підвалин будь-якого демократичного режиму, вони існують лише на основі права в рамках національної економічної політики на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх овноважень. Обсяг цих фінансових ресурсів

повинен відповідати  функціям, передбаченим Конституцією або законом [1].

Отже, територіальна громада, будучи суб’єктом, що здійснює володіння, користування, розпоряджання власністю відповідної території (муніципальної, комунальної) має можливість самостійно та через органи місцевого самоврядування розпоряджатися матеріально-фінансовими ресурсами. Органи місцевого самоврядування мають право на матеріально-фінансові ресурси, які повинні бути співрозмірні їх повноваженням, в тому числі бути достатніми для забезпечення державних соціальних стандартів для населення [2, с.85–89].

Так, ст.13 Конституції України проголосила принципи рівності всіх суб’єктів права власності перед законом, зобов’язальний ха-тобто власності, яка належить територіальним спільнотам (комунам, общинам, громадам) та

органам місцевого  самоврядування.

Сам термін «комунальна  власність» можна вживати в двох різних розуміннях: юридичному та економічному.

В юридичному сенсі він означає речове право, право громади на певну річ (сукупність речей), що включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження цією річчю (речами). В економічному – вживається як позначення сукупності відносин, пов’язаних певним май- новим комплексом і певним суб’єктом господарської діяльності.

У деяких наукових працях поняття «комунальної власності» обмежується визнанням її лише як «власність адміністративно-територіальних одиниць відповідно до законодавства» [5, с.37].

В інших –  комунальна власність визнається «матеріальною основою

місцевого господарства», іноді змішується з самим поняттям «місцеве господарство» [6,с.44–45]. Це призводить до того, що комунальна власність визначається за допомогою простого переліку підприємств, організацій, які традиційно належать до об’єктів місцевого господарства. Тобто, більшість визначень комунальної власності тієї чи іншою мірою обмежується розглядом або об’єкта права комунальної власності, або його суб’єкта, який

Правовое регулирования право комунаьної собсвтенності