Правовое сознание юриста в структуре юридической деятельности

МІНІСТЕРСТВО  КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ ТА ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 
 
 

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ ЮРИСТА В  СТРУКТУРІ ЮРИДИЧНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ

«ТЕОРІЯ  ДЕРЖАВИ І ПРАВА»

студентки І курсу 

денної  форми навчання

групи ЮР-19

Є.М. Таран 

Науковий  керівник

Ведєрніков Ю.А. 
 
 
 
 
 

Київ-2010

                                                            ЗМІСТ  ВСТУП……………………………………………………………………...3 РОЗДІЛ 1.ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ       1.1. Юридична діяльність (поняття і види)……………………………...6 1.2. Система юридичної діяльності…………………………………….10 1.3. Головні риси юридичної діяльності………………………………...11 РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ ЮРИСТА      2.1. Загальна характеристика правосвідомості юриста……………..…12 2.2. Основні елементи і структура правової свідомості…………. ……13 2.3. Специфіка професійної правосвідомості: її рівні, види та характерні                       риси………………………………………………………………………...16 2.4. Правосвідомість працівників правоохоронних органів……………20 ВИСНОВКИ…………………………………………………………...…22 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ……………………………24 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ           Українська держава, відповідно до норм чинної Конституції, визнала головним своїм обов'язком забезпечення прав і свобод людини, що визначає зміст і спрямованість її діяльності. І зробити це, як і прийняти в 1996 р. нову Конституцію, без врахування надбань людства у сфері юридичної думки, було б неможливо. Вплив міжнародного законодавства і зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини, інших документів Ради Європи спричинив у країні великий прорив як у правосвідомості суспільства, так і в нормотворчій діяльності.          Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною її національного законодавства. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до неї. В наш час, коли будується незалежна самостійна Українська держава, досить важливою є проблема створення правової держави. Правова держава ґрунтується на мирному та справедливому співжитті людей. Важливим аспектом в такому співжитті людей є виховання правосвідомості. Людина не зможе жити серед інших людей без правосвідомості, адже не буде порядку і поваги до інших людей. Ще в стародавні часи підкреслювалась думка про те, щоб людина відносилась до інших людей так, як би вона хотіла, щоб інші до неї відносилися. Незнання законів веде до насильства, безпорядків, до незахищеності слабших перед сильнішими. Сама сутність, сама природа права полягає в тому, що воно твориться свідомими істотами і для свідомих істот, тобто мислячими суб'єктами і для мислячих суб'єктів. Усвідомлення людиною себе суб'єктом права - це і є правосвідомість.    Права людини - це соціально-історичне явище, тобто по своїй суті вони є соціальні (природні чи позитивні). Вони створюють можливості людині, які необхідні їй для існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначають їхній рівень розвитку (економічний, духовний, соціальний) і мають бути загальними та рівними для всіх . В діючій Конституції України записано: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» .Побудова правої держави є складним і важким процесом, зважаючи на нинішні обставини. Тим більше , що вона має бути не самоціллю, а засобом забезпечення людяного життя для більшості українців. Нам потрібно мати державу із демократичною сутністю, народну, гуманну. Гуманістична правова держава реально забезпечує всебічний розвиток особистості та враховує інтереси і потреби всіх соціальних верств і груп населення. Головними компонентами правової держави є : верховенство правових законів і серед них - конституції як головного закону; формально юридичні гарантії свободи, самостійності та власності; чіткий поділ влади (законодавча, виконавча, судова). Отже, правовою є така держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе відповідальність перед особою за результати своєї діяльності. Сьогодні найефективнішою є саме така держава, так як максимально задовольняє потреби людини, цінує її як особистість, гарантує їй права, свободи і національну самобутність. Така держава законодавчо закріплює принципи громадянського суспільства, тобто відображає в юридичному плані його основні засади.          Актуальність теми: Актуальність даної теми пов'язана с тим що радикальні зміни, які відбуваються в політичному, економічному і соціальному житті України та інших постсоціалістичних країн, активізація політичного життя, глобальна зміна стереотипів свідомості оголили приховані досі закономірності розвитку суспільства, що по-новому розкривають взаємозалежність багатьох соціальних феноменів. Не тільки перед вченими, але й перед іншими, схильними до спостереження і об'єктивного аналізу, членами суспільства, стала цілком нова картина соціальних процесів, що вражає своєю несподіваністю і не вкладається в існуючі десятиліттями уявлення і стереотипи. Все це обумовлено характером виховання в попередні роки, особливостями трудової діяльності, соціальним оточенням, неадекватними інтересами. Цим пояснюється нерівномірність розвитку суспільної свідомості, різнотемповість динаміки її прошарків.  Метою роботи є вивчення структурних елементів правосвідомості її форм,та видів.            З врахуванням визначеної мети,були поставлені наступні завдання:  -визначити місце правосвідомості в системі форм суспільної свідомості - проаналізувати структуру та функції правосвідомості    - розглянути види та рівні правосвідомості.    Предмет дослідження є поняття, рівень, структура, механізм, функції та процес формування правосвідомості.       Об'єкт дослідження є правосвідомість особистості.     В курсовій роботі були використані наступні методи :    а) загальнофілософський діалектичний метод, за допомогою якого правосвідомість розглядається як явище, яке визначається природою людини та умовами її життєдіяльності, пов'язане з іншими формами свідомості та обумовлює поведінку людини, постійно розвивається та якісно оновлюється; б) загальнонаукові методи: явище і суть, аналіз і синтез, форма і зміст, конструктивно-критичний підхід.

     Методологія. На протязі всього написання курсової роботи використовувались універсальні методи. З трьох існуючих груп універсальних методів було обрано метод, який притаманний суто теоретичному рівню методології, а точніше – методи індукції дедукції. Метод дедукції був використаний протягом всього написання роботи, а метод індукції – використаний автором для узагальнення написаного, тобто у висновку науково-дослідної роботи. Із загально – наукових методів в роботі використовувались описовий метод.  
 
 

     РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ     1.1.Поняття і види  юридичної діяльності

Перед тим як розглянути поняття юридичної  діяльності, наведемо визначення поняття  соціальної діяльності.      Соціальна діяльність — це єдність теоретичного і матеріально-практичного процесів, які здійснюються соціальними суб'єктами з метою цілеспрямованого використання та зміни навколишнього середовища в інтересах людей.           Основними ознаками соціальної діяльності є такі: єдність теоретичного процесу, який поєднує пізнання явищ, предметів і матеріально-практичних дій, спрямованих на використання вивчених предметів та явищ в інтересах людей;  соціальну діяльність здійснюють соціальні суб'єкти — індивіди або їх групи, наділені свідомістю та волею, здатні пізнавати і діяти; об'єктом діяльності є навколишнє середовище, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні явища й предмети, які оточують людину; зміст діяльності полягає в цілеспрямованому використанні та зміні навколишнього середовища соціальними суб'єктами, тобто це завжди свідома діяльність, спрямована на визначення цілей та засобів їх досягнення; метою діяльності є задоволення матеріальних та духовних потреб людей.

Різноманіття  потреб людей зумовлює різноманіття видів соціальної діяльності, до яких належить і юридична діяльність. Розглянемо основні її ознаки:               Юридична діяльність — це єдність процесів пізнання юридичних явищ та їх використання в інтересах людей. Вона здійснюється юристами, тобто професійно підготовленими спеціалістами, які знають право і вміють реалізовувати його.           Об'єктами юридичної діяльності є юридичні явища, тобто опосередковані правом дії (дія і бездіяльність) людей та результати цих дій.  Суть юридичної діяльності полягає в діях юристів, спрямованих на досягнення певних юридичних цілей (вирішення юридичної справи, роз'яснення норми права адвокатом та ін.) з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми.

Юридична  діяльність призначена для розв'язання різних юридичних проблем.             Отже, юридична діяльність — це вид соціальної діяльності, який здійснюють юристи з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми з метою розв'язання різних юридичних проблем. Спочатку юридична діяльність не була самостійним видом діяльності. Першими "юристами" у багатьох країнах світу часто були жреці. Першими історично відомими світськими юристами були римські юристи, їх діяльність включала: відповіді на юридичні запитання приватних осіб; консультації і допомога при укладенні угод;  керування процесуальними діями сторін при вирішенні суперечок у суді.

 Нині окрім названих дій велике значення в діяльності юристів має ведення юридичних справ.           Юридична справа — це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка потребує розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом.            Існує два основних види юридичної діяльності: кримінальна і цивільна.

Наведемо  найважливіші дії, які реалізуються у процесі ведення юридичних справ. Здійснення юридично важливих дій (допит свідка, винесення вироку, очна ставка та інші процесуальні дії).       Написання юридичних документів з фіксацією юридично значущих дій.             Виступи в юридичних закладах, де формуються юридичні вимоги і заяви, потрібні у процесі розгляду юридичної справи.    За інтелектуальним змістом юридична діяльність поділяється так: •пізнавально-пошукова — збирання повної інформації щодо юридичних явищ;         •реконструктивна — аналіз інформації, розробка версій, на прямку розв'язання юридичної проблеми;      •організаційна — упорядкування і координація дій суб'єктів при веденні юридичної справи; реєстраційна — передавання отриманої інформації в письмовій правовій формі;     •комунікативна — спілкування юриста з іншими учасниками і суб'єктами юридичної справи у процесі її вирішення.      За суб'єктами розрізняють діяльність судову, арбітражну, слідчу, прокурорську, адвокатську, нотаріальну, юридичне консультування. За цим же критерієм (тобто за суб'єктами діяльності) розрізняють ще такі види діяльності:             - юридичну діяльність органів дізнання (міліція, митниця, пожеж ний нагляд та ін.);            - криміналістично-судову експертизу;       - діяльність оперативно-пошукових органів (МВС, СБУ);    - діяльність органів виконання покарання.     Залежно від норм права, які реалізуються, розрізняють такі види юридичної діяльності:           - регулятивну, пов'язану з правомірною поведінкою суб'єкта

права;             - правоохоронну, пов'язану з неправомірною поведінкою суб'єкта права (із здійсненням правопорушення).        Регулятивна діяльність поділяється на такі види:   1)реєстраційно-засвідчувальну (видача посвідчення про право приватної власності на квартиру);       2)правонадільну (дозвіл органів нотаріату на право вступу у володіння спадщиною).         Правоохоронна діяльність поділяється на такі види:     - попередження правопорушень (здійснення міліцією профілактики правопорушень);            - припинення правопорушення (здійснюється після початку правопорушення), наприклад затримання за дрібне хуліганство;

розкриття правопорушень (знаходження правопорушників);    - розслідування правопорушень (встановлення точних деталей злочину);                                   - визначення судом чи іншими компетентними органами покарання правопорушника;  виконання покарання.      Юридична діяльність виконує в суспільстві певні функції, які розкривають її соціальне призначення та роль у суспільстві. Розрізняють дві групи функцій: загальносоціальні та спеціально юридичні.    Загальносоціальні функції юридичної діяльності:   економічну — забезпечує функціонування економічної системи; політичну — забезпечує функціонування політичної системи;  ідеолого-виховну — забезпечує збереження існуючих ідеологічних цінностей.           Спеціально юридичні функції юридичної діяльності поділяються на такі:             регулятивну — спрямована на регулювання правомірної поведінки громадян;             розрізняють дві її підфункції: регістраційно-засвідчувальну і правонадільну;             правоохоронну — спрямована на запобігання правопорушень, їх розслідування, покарання винних;        розрізняють три її під функції:        превентивну, правовідбудовчу, каральну.    Наведемо сучасні тенденції розвитку юридичної освіти: спеціалізація юридичної діяльності — розподіл на окремі галузі права чи категорії справ;

інтеграція  юридичної діяльності внаслідок  ускладнення суспільного життя, збільшення обсягу нормативно-правових актів.[8;С. 37-39]

     1.2. Система юридичної діяльності     Система юридичної діяльності має дві складові: зміст і форму.  До змісту юридичної діяльності входять суб'єкти; учасники; об'єкти; юридичні дії та операції; засоби і способи їх здійснення; результати юридичних дій. Суб'єктами юридичної діяльності є юристи, державні та недержавні об'єднання юристів, організації, які залежно від виду професійної діяльності, розглядуваних питань мають згідно із законом певні права та обов'язки, професійні юридичні знання, вміння їх реалізувати.  Учасники — це окремі особи або їх групи, які сприяють діяльності суб'єктів у процесі вирішення юридичних справ (свідки, експерти).   Об'єкти — дії суб'єктів права, правові процеси, правові документи (правопорушення, суперечка про право).      Юридичні дії — це зовнішні акти поведінки суб'єктів юридичної діяльності, які вдосконалюють правові явища.     Операції — сукупність взаємопов'язаних дій, спрямованих на досягнення локальних цілей.          Способи юридичної діяльності — це конкретні шляхи досягнення наміченого результату за допомогою конкретних засобів, обумовлених юридичною справою. Вони можуть бути гласні та негласні, базуватись на наукових чи буденних знаннях, бути обов'язковими чи бажаними.   Система певних засобів є юридичною технікою, а система способів — юридичною тактикою.         Результат юридичних дій — це підсумок відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних способів і засобів суб'єктами юридичної діяльності. Складовою системи юридичної діяльності є форма юридичної діяльності.            Розрізняють дві групи таких форм: внутрішню — порядок організації діяльності, який базується на послідовності юридичних процесів і процедур; зовнішню — засоби зовнішнього прояву юридичної діяльності  у вигляді процесуальних документів, юридичних дій, усних висловлювань.[1;С.102] 1.3 Головні риси юридичної діяльності     Юридична діяльність, як окремий вид соціальної діяльності, також характеризується певними рисами:        1. Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.  2. Здійснюється  спеціально  уповноваженими   на  то суб'єктами, які володіють юридичними знаннями.        3. Її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.          4. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших суб'єктів і значною мірою пов'язана з державною діяльністю.            5. Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів. 6. Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи  творчості,   індивідуального   підходу,   винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі поведінки.       7. Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню.  Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.   Іноді вживається термін юридична практика, який по суті відображає поняття діяльності, але включає ще й досвід практичного  засвоєння дійсності.  Адже  всяка діяльність здійснюється з урахуванням існуючого досвіду. Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між двома вище згаданими термінам.[8;С.43]

     РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ ЮРИСТА      2.1. Характеристика правосвідомості юрист а  Правосвідомість - це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, у яких виражається відношення до дійсного чи бажаного права як до справедливого чи несправедливого і до дій людей як до правомірних.  Можна по-іншому підійти до визначення правосвідомості, зокрема «через» інформацію. Так, під правосвідомістю юриста слід розуміти координаційну систему багато вимірності одержання, використання, поширення та зберігання інформації у правовому полі, що характеризує ставлення правника, до правової дійсності та встановлення об’єктивної істини. Правосвідомість ґрунтується на інформації, яку потрібно усвідомити. Однак не всю інформацію юрист усвідомлює. Тому неусвідомлена інформація стає надалі значним потенціалом для усвідомлення. Тобто вона стає в «пригоді» в потрібний момент.       Мова йде тут про матеріальну форму одержання, використання, поширення та зберігання інформації юристом, що складає певну систему. Сюди потрібно зарахувати також різноманітні ідеї, уявлення, емоції, почуття та інтелектуальну здатність особи юриста.    Багатовимірний підхід до інформації взагалі необхідний, адже кожен юрист не повинен задовольнятись одновимірністю своїх поглядів.   У правосвідомість юриста входять усі основні елементи світоглядної духовності,саме культурне життя та культурне надбання людства. Тобто, самі професійні знання ще не визначають змісту правосвідомості юриста. Важливу роль відіграють певні власні критерії оцінки, серед яких слід виділити емоційний стан юриста, його ставлення до права. Тут велике значення має процес перетворення юридичних знань у звичку. Правосвідомість має такі має такі складові елементи: психологічна правосвідомість (правова психологія), ідеологічна правосвідомість (правова ідеологія), поведінкова правосвідомість (передбачає вихід на правову поведінку).           Оскільки у будь-якому випадку на правосвідомість юриста впливають різні фактори як об’єктивні, так і суб’єктивні, тому рівень правосвідомості залежить від професійних факторів, від стану законності в державі та цивілізованого правопорядку.        Це означає, що правосвідомість юриста повинна носити професійний характер (а не буденний), що є складовим елементом всієї правової системи в державі. Тобто професійну правосвідомість не слід ототожнювати зі спеціалізованою.            Кожен юрист має своє індивідуально-правове поле. І тому дії та вчинки юриста випливають із його власного поля правових поглядів, які залежать від обставин, психічного стану, отримання певних знань тощо. Звідси випливає таке твердження, що один і той самий юрист може мати різні рівні або ступені правосвідомості в конкретний момент часу. Нас в даному випадку цікавить дія так званої «точкової» правосвідомості у виконанні службового обов’язку юристом.[4;С 24-29] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. Основні елементи і структура правосвідомості

      Свідомість  людини, відображаючи об'єктивні потреби  суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини.

Свідомість  включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну. Правосвідомість -- це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.[2;С.4]

     Ключовий пункт правосвідомості - усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.[7;С.296]

     В правосвідомості відображена правова  дійсність у вигляді знань  про право, осмислення того, що є  правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів.

[7;С.118] 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Структура правосвідомості       Правова психологія – це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності. [6;С.124]

      Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ. Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.[2;С.334] 
 
 
 
 
 

     2.3. Специфіка професійної правосвідомості: її рівні, види та  характерні риси.          Для розуміння сутності, аналізу змісту професійної правосвідомості велике значення має дослідження його структури. Склад, природа компонентів професійної правосвідомості багато в чому визначають його властивості та особливості як цілісної системи, а також її функціонування і розвиток. Закономірно тому велика увага, що останнім часом приділяється у філософській, соціологічній, психологічній, педагогічній літературі питанням структури суспільної свідомості. Зрозуміло, питанням структури правової свідомості особливу увагу приділяють юристи, зусиллями яких уявлення про це питання останнім часом істотно розширилися і поглибилися. Однак у юридичній літературі немає поки не тільки єдиного погляду на проблему, але й відсутні спеціальні роботи, присвячені аналізу структури правової свідомості.             Під структурою прийнято розуміти не просту сукупність елементів та їхніх взаємозв'язків, а внутрішню організацію цілісної системи, що представляє собою специфічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії утворюючих її компонентів.            Слід підкреслити нерозривний зв'язок структури системи з її функціонуванням. Так, психологічний аспект характеризує структуру свідомості як функцію структури особистості та певної діяльності. Гносеологічний підхід передбачає аналіз професійної правосвідомості з погляду на рівень, глибину і повноту відбиття ним навколишньої дійсності. Звідси - важливість всебічного дослідження науково-теоретичного та практичного аспектів професійної правосвідомості.       Соціологічний аспект дозволяє виявити структуру професійної свідомості переважно через її роль і функції в громадському житті, коли явища професійної правосвідомості розглядаються як вихідний момент у процесі зворотного впливу свідомості на суспільне буття. У процесі соціально-психологічного підходу вивчається насамперед соціальна залежність і роль професійної правосвідомості в залежності від того, якій конкретно юридичній групі вона належить, як впливає на суспільство, власне професійну групу тощо.         Становлячи один з компонентів суспільної свідомості, професійно-юридична свідомість підпорядкована загальним закономірностям структури та функціонування суспільної самосвідомості. Одна з них полягає в тому, що суспільна свідомість по-різному відбиває різні сторони суспільного буття.  Прийнято виділяти такі форми суспільної свідомості - політичну, правову, етичну, естетичну, філософську і релігійну.    Основами для виділення форм суспільної свідомості служать: предмет відбиття свідомістю навколишньої дійсності, специфічний спосіб відбиття, виконання певної соціальної функції. Форми суспільної свідомості являють собою визначені аспекти відбиття суспільною свідомістю навколишньої дійсності, суспільного буття, з урахуванням потреб розвитку суспільства. Оскільки групова свідомість носить цілісний характер, його взаємодія з правовими явищами виступає в правовій свідомості найбільш чітко, в сфокусованому виді.          Професійна правова свідомість - це цілісна система всієї групової свідомості юристів, зорієнтована на потребу правового розвитку. Залежність правової свідомості юристів від рівня їх групової свідомості в цілому, на наш погляд, недостатньо враховується в роботі, пов'язаній з його формуванням. Сьогодні з усією виразністю виявляється та обставина, що труднощі в діяльності часто зумовлюються низьким рівнем їх загальної культури, вузькістю кругозору. На жаль, ця проблема не зменшується, а навпаки, з часом зростає із спеціалізацією у роботі. Юристи-практики, як показали проведені нами дослідження, зокрема, судді, мають слабке уявлення про літературу, мистецтво, досягнення сучасної науки.     Оскільки правова свідомість виступає в їхній свідомості в якості професійною, вона є найбільш розвинутою її формою. Це не може не позначитися і на особливостях її взаємодії з іншими формами свідомості юристів і, зокрема, може виражатися в домінуванні професійної свідомості, звуженні сфери деяких інших форм, спробах виміряти й оцінити неправомірні явища в "юридичному масштабі". Таким чином, професійна форма свідомості в сфері права, перетворюється в міру віддалення від цієї сфери у свою протилежність.         Роль політичної свідомості в розвитку професійно-правового пояснюється тим місцем, яке займають політичні відносини в суспільно-політичній надбудові, в її взаємодії з базисом. Політика є ключовим проміжним прошарком між матеріальними відносинами та правом. Для того щоб знайти своє законодавче визнання, матеріальні потреби громадського життя повинні попередньо пройти через сферу політичної свідомості, що і визначає його роль серед інших форм суспільної свідомості.     Для більш повного розуміння сутності і ролі професійної правосвідомості слід визначити його місце в системі суспільної правосвідомості, розглянутого з точки зору соціальної структури. При такому підході конкретними носіями правової свідомості виступають не тільки самі юристи, але й суспільство в цілому, класи, нації, професійні групи, а також окремі індивіди.            Місце професійної правосвідомості в системі правосвідомості, а також характер співвідношення визначаються рядом факторів і, головним чином, історичним типом правосвідомості, що обумовлюється конкретною суспільно-економічною формацією.       Історично, поява юридичної професії як самостійного роду занять, зв'язаного з регламентацією і забезпеченням необхідного порядку в сфері права, було викликано поділом праці. Однак поділ праці як матеріальна першооснова виникнення різних професійних груп не розкриває ще всіх безпосередніх соціальних причин виникнення професійної правосвідомості. Ними стали об'єктивна потреба в правовому регулюванні суспільних відносин, виникнення держави і права. Правила, що спочатку виражалися в звичаях, стають потім законом. Разом із законом виникають і органи, яким доручається його дотримання, - публічна влада, держава. У міру того як законодавство розростається в складне, велике ціле, виступає необхідність у новому суспільному поділі праці. Так утвориться стан професійних правознавців, а разом із ними виникає і наука права.      Причиною цього стає розширення сфери товарно-грошових відносин, подальше ускладнення законодавства. Все це веде до чисельного росту юристів як соціально-професійної групи. У США тільки адвокатів нараховується біля 500 тис., тобто 1 адвокат доводиться на 500 жителів. Разом з тим, вивчаючи, зокрема суспільний устрій нашого життя, відомо, що кількість не завжди переходить в якість і суто психологічні моменти тут відіграють неабияку роль. Аналіз соціально-психологічних чинників різного рівня, що визначають професійну самосвідомість судді - головний зміст даного заняття. [9] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.4.Професійна правосвідомість працівників правоохоронних органів           Правосвідомість працівників правоохоронних органів включає в себе структурні елементи, притаманні правосвідомості всіх громадян, а також функціонує в єдності та взаємодії з політичною, естетичною та іншими формами суспільної свідомості.        Але правосвідомість правоохоронців має свою специфіку, що зумовлено специфікою цих завдань, прав та обов’язків, які вони виконують. Якість та ефективність виконання працівниками правоохоронних органів своєї роботи створюють імідж галузевої підсистеми державного управління і впливають на суспільну правосвідомість та правову культуру суспільства. У свою чергу, від рівня професійної правосвідомості та правової культури цих працівників залежить правомірна поведінка населення та забезпечення особистої безпеки кожної людини.      Правосвідомість правоохоронця відображає правову реальність крізь призму належного, з позицій принципів і норм права, які склалися в суспільстві. Тому його правосвідомість – оцінне явище, причому оцінці підлягає не стільки саме право, скільки правові вчинки з позиції їх відповідності законослухняності та правомірності.    Особливості правосвідомості працівників правоохоронних органів формуються у процесі юридичного навчання і становлять загальну та спеціальну правову підготовку та інші знання і вміння.

Для правосвідомості  правоохоронця важливе значення має ставлення до злочинності  та засобів боротьби з нею. До особливостей правосвідомості у цій сфері необхідно віднести:         1. осудження посягань на блага та цінності, які охороняються правом, і розуміння об’єктивної боротьби з ними;        2. неухильне дотримання законності, неприпустимість порушення норм та принципів права;           3. більш високий рівень оцінки права та забезпеченого ним правопорядку, ніж у інших законослухняних громадян;    4. негативна реакція на злочинність, упевненість у необхідності активної боротьби з нею;          5. відповідність його оцінки зла та добра загальнодержавним цінностям;             6. більш високий рівень вимог до санкцій за правопорушення, якщо порівняти з іншими законослухняними громадянами, орієнтація на більш жорсткі покарання;           7. більш висока оцінка власної діяльності свого відомства;    8. недооцінка процесуальних гарантій, якщо порівняти з іншими, у тому числі матеріальними;         9. наявність елементів правового нігілізму, що тягне за собою вибір варіанта правомірної поведінки не на основі переконання, а внаслідок страху покарання, боязні настання небажаних наслідків та ін.    Отже, правосвідомість працівника правоохоронних органів поєднує позитивні та негативні тенденції, в яких превалюють перші.   В узагальненому вигляді належну правосвідомість працівника правоохоронних органів можна уявити таким чином:      • упевнений у необхідності забезпечення прав і свобод громадян;  • осуджує протиправну поведінку;        • усвідомлює об’єктивну  потребу боротьби з правопорушеннями та дотримання правопорядку;          • упевнений у необхідності дотримання законності при виконанні службових обов’язків.          Усі ці якості правосвідомості дозволяють правоохоронцю правильно орієнтуватися у складній ситуації та оперативно обирати варіант поведінки.[5;С.212-213] 
 
 

                                               ВИСНОВКИ:       Процес створення демократичної діяльності правової Української держави потребує міцного, в першу чергу, теоретичного, морального та правового фундаменту функціонування правоохоронних органів.  Однією із підстав такого творення є відродження втрачених загальнолюдських цінностей, формування специфічної культурно-правової системи і правосвідомості юриста. Першочерговою проблемою для правоохоронних органів є існування культурної кризи, а за нею професійної катастрофи, безпорадності і інтенсивному наступі злочинних структур. Позитивні тенденції, які визрівають у політичній і морально-психологічній обстановці в Україні створюють передумови для реальних змін, новаторських підходів у правоохоронній роботі. Тому необхідно виробити на основі, сучасних вимог цілеспрямовану програму формування правосвідомості юриста. Також потрібно виділити два напрями роботи: вплив на поведінку працівника, яка відображає правотворчість, правозастосовчу і правоохоронну діяльність, законність, а також інтенсивну правотворчу роботу (прискорити прийняття нового цивільного, кримінального кодексів, внести зміни в відомчі нормативні документи, які забезпечують функціонування правоохоронних органів).           Доцільно коротко зупинитись і викласти деякі міркування та пропозиції щодо покращення роботи в питанні формування правосвідомості юриста. Слід зосередити увагу на двох блоках пропозицій. Зокрема розглянемо декілька пропозицій, які стосуються безпосередньо практичної діяльності правоохоронних органів:       1. Необхідно відважно і творчо підійти до перебудови і вдосконалення системи правоохоронної діяльності на основі новітньої світової практики. Зокрема, є велика доцільність у скороченні апаратів міністерств і різних управлінських структур, необхідно більше уваги приділяти зміцненню середньої та нижчої ланок системи.       2. Вести рішучу боротьбу з виявами бюрократизму, корупції в роботі правоохоронних органів.         3. Створити реальну конкурсну систему добору працівників у правоохоронні органи, звернути увагу на стимулювання їхньої роботи. 4. Систематично вживати заходи щодо розвитку інтелектуального розвитку рівня юриста шляхом професійного навчання, організації дозвілля, створення умов для праці над собою.       5. У взаємовідносинах керівництва з підлеглими не керуватись лише симпатіями та антипатіями.         На мою думку, потрібно більше надавати самостійності та прав усім правоохоронним органам під час виконання службових обов’язків (наприклад, питання носіння, зберігання, застосування табельної зброї).  Напевно, у жодній державі так байдуже не ставляться до працівників правоохоронних органів, як у нашій. Ось комплекс проблем, які негативно впливають на формування правосвідомості юриста:      - відсутність науково обґрунтованої оплати праці, існування постійних довготривалих затримок видачі грошового утримання;     - незабезпеченість особового складу житлом, відсутність вільного часу, неможливість реалізувати особисті плани і вирішувати життєві проблеми вносять пасивність у професійну діяльність, породжують плинність кадрів;  - необхідно докорінно змінити кадрову політику, підхід до формування професійного складу;           - бідність працівників правоохоронних органів штовхає їх на зловживання службовим становищем;        - невпорядкованість робочих місць знижує працездатність, викликає негативні емоції;           

     Таким чином, можна зробити висновок, що формування правосвідомості юриста в структурі юридичної діяльності залежить від цілого комплексу проблем, які необхідно активно вирішувати з метою реальної побудови правової держави України. 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

     1. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. К.: Знання, 2005. - 375с.

     2. Потопейко Д. А. Правосознание как особое общественное явление. - Киев, 1970. - с. 15.

     3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. Харків: Консум, 2001. — 656 с.

     4. Сливка С. С., Рудницький М.І . Формування правосвідомості юриста. – Львів, 1997.

     5. Теорія держави і права : Навч пос. - К.: Знання, 2008. – 333с.

     6. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчук, Н. М. Онищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. - 688 с.

     7. Теория государства и права: Учебник – М.: Зерцало, 2009. - с. 297.

     8. Юридична деонтологія: Короткий курс лекцій. – 3-тє вид. — К.: МАУП, 2003. — 48 с.

     9. http://www.judges.org.ua/seminar5-1.htm