Предмет і методологічна основа публічного адміністрування

Міністерство освіти і науки України

ЧНУ ім. Ю.Федьковича

Економічний факультет

Кафедра економічної теорії і менеджменту

 

 

 

Реферат

з предмета «Публічне адміністрування»

На тему: «Предмет і методологічна основа публічного адміністрування»

 

 

 

Виконавець

Студент групи 511

з.ф. н.«Менеджмент та

адміністрування»

Литвинюк А.В.

 

Викладач

Сторощук Б.Д.

 

 

 

Чернівці 2013р.

 

План:

Вступ………………………………………………….………………………………...3

  1. Зміст публічного адміністрування та його еволюція…………………………….4
  2. Предмет дисципліни публічне адміністрування та особливості його           дослідження………………………………………………………………….……..9
  3. Місце публічного адміністрування серед суміжних категорій………………...12
  4. Висновок………………………………………………………………………..…15
  5. Використана література…………………………………………………………..16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Термін публічне адміністрування  виникло нещодавно. Термін «публічне  управління» (англійською – public management), який замінив термін «публічне адміністрування» (англійською – public administration),вперше використовує англійський державний  службовець Десмонд Кіплінг у 1972 році. Публічне управління – це пошук  за найкращим способом використання ресурсів задля досягнення пріоритетних цілей державної політики.

За визначеннями А. Мельника та О. Оболенського, у сучасних умовах виокремлюють поняття  «публічне управління». Воно зорієнтоване на реалізацію публічних (загальних) інтересів  і включає такі складові, як державне управління (суб'єктом є органи державної влади) і громадське управління (суб'єктом є громадські інституції). Як елементи публічного управління державне і громадське управління взаємодіють, взаємодоповнюють одне одного, виходячи з єдності публічних інтересів та доцільності узгодження управлінського впливу з метою посилення його дієвості. У системі публічного управління визначальну роль відіграє державне управління, яке здійснює управлінський вплив на всі сфери суспільного життя. Водночас в умовах розгортання демократичних перетворень зростає активність і громадських структур в управлінні не тільки громадськими, а й державними справами, у розв’язанні суспільних проблем .

 

1. Зміст публічного адміністрування та його еволюція.

Обираючи підходи до розкриття  змісту поняття “публічне управління”  доцільно виходити, перш за все, із мультідисциплінарності проблематики, що охоплює такі галузі знань як філологія, філософія, соціологія, право, економіка і політологія. За таких обставин теоретичні засади формуються з позицій розвитку ідеї “публічного”, яка здебільшого висвітлена у працях Г. Арендт, С. Бенна, М. Вебера, Д. Ганна, Дж. С. Мілла, В. Парсонса, Ю. Хабермаса та ін.

Одним із напрямків зміцнення держави  як засобу задоволення суспільних і  приватних інтересів став розвиток теорії бюрократії як раціональної форми  організації. Саме в цей період – приблизно між 1950-ми та 1970-ми рр. ХХ ст. – публічна політика у світі справді досягла розвитку, а державне управління почало занепадати. Наприкінці 1970-х років межа між публічним і приватним, а також між політикою і управлінням дедалі більше втрачала чіткість. Доводилося, що розмежування між приватним і публічним треба залишити ринку, а саме через свободу вибору. Цей перехід від нового лібералізму до нового права в публічній політиці найчіткіше виявляється в посиленні ролі менеджменту в державному секторі й занепаді державного управління.

Найбільш чітко з цього приводу  висловився В. Вільсон «Публічне  адміністрування є детальним  і систематичним виконанням суспільних законів. Кожне приватне застосування загального закону є актом адміністрування. Стягування і збільшення податків, наприклад, вішання злочинця, транспортування  і доставка пошти, озброєння армії  та флоту і вербування рекрутів тощо – все це поза сумніву є актами адміністрування, але загальні закони, які їх спрямовують, повинні бути виробленими, поза сумнівом, ззовні і  над адмініструванням. Широкі плани  урядових дій не є адміністративними; детальне виконання цих планів є  адмініструванням». Узагальнення підходів науковців дозволяє виокремити наступні складові змісту публічного адміністрування:

−одночасні процеси формування політики й керування у рамках даного політичного курсу;

−розгляд − у сфері державного життя – закону, його реалізація і перегляд; ухвалення постанов із приводу тих питань цієї сфери, які  підпорядковані органам державної  влади;

−організація, кадри, політика та інші заходи, що є суттєвими для ефективного  виконання цивільних функцій, приписаних для виконавчих органів влади;

−формування, впровадження, оцінювання та модифікація публічної політики;

−процес управління, що здійснюється під контролем політичного керівника, яке базується на бюрократичних  принципах управління та наявності  в органах управління постійних, нейтральних співробітників, котрі  мотивуються лише суспільними інтересами, однаково служать будь-яким правлячим  суб’єктам і реалізують визначену  ними політику, не привносячи в неї  нічого свого;

−діяльність щодо збирання та обробки  інформації (статистика), контролю виконання  бюджету, підготовки проектів законів, проведення законних урядових заходів, виконання широких повноважень  від надання послуг населенню (поліцейський наглядач або прикордонник) до аудиту, аналізу (політологи), діяльності урядових агенцій.

Аналіз наведених підходів підтверджує  попереднє припущення з приводу  того, що публічне адміністрування  охоплює систему державної виконавчої влади і місцеве самоврядування, і є діяльністю з формування, впровадження, оцінювання та модифікації публічної  політики.

В Україні сьогодні відбувається становлення  ринкових відносин, тобто формально  державне управління вже відійшло у  минуле і більш доречним є використання терміну «публічне адміністрування».

Якщо до складу публічних адміністрацій  включаються органи місцевого самоврядування, то обмеження їх повноважень тільки забезпеченням реалізації законів  та наданням послуг не відповідає дійсності. На практиці вони виконують набагато більший обсяг робіт з організації життєдіяльності територіальних громад. Це розробка перспективних і поточних планів і програм, створення умов для їх реалізації, контроль і оцінка результатів тощо.

У вузькому розумінні публічне адміністрування  пов’язане із виконавчою гілкою влади (рис.1.1) і розглядається як:професійна діяльність державних службовців, яка  включає всі види діяльності, спрямовані на реалізацію рішень уряду;вивчення, розробку та впровадження напрямів урядової політики.

Рис. 1.1. Вузьке і  широке розуміння публічного адміністрування

У широкому сенсі під публічним  адмініструванням розуміють всю  систему адміністративних інститутів із ієрархією влади, за допомогою  якої відповідальність за виконання  державних рішень спускається зверху донизу. Тобто публічне адміністрування – це скоординовані групові дії з питань державних справ, які:

−пов’язані із трьома гілками влади (законодавчою, виконавчою і судовою;

−мають важливе значення у формуванні державної політики;

−є частиною політичного процесу;

−значно відрізняються від адміністрування у приватному секторі;

−пов’язані із багаточисельними приватними групами та індивідами, які працюють у різних компаніях та громадах.

Американські вчені об’єднують дефініції публічного адміністрування у чотири категорії: політичну, правову, управлінську, професійну (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Категорії  розгляду поняття „публічне адміністрування”

Публічне адміністрування  не може існувати поза політичним контекстом. Саме цей контекст робить його публічним, відмінним від приватного або  ділового (бізнес) адміністрування.

Публічне адміністрування може бути прямим (безпосереднім) – коли публічні службовці надають послуги населенню, і непрямим (опосередкованим) – коли уряд сплачує приватним підрядчикам за постачання товарів чи надання послуг громадянам (рис.1.4). Наприклад, охоронці багатьох урядових будинків є робітниками приватних організацій.

Рис. 1.4. Види публічного адміністрування

Поняття публічної та державної  служби не є тотожними. Вітчизняними вченими публічна служба розглядається  як професійна, політично нейтральна цивільна служба в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Аналіз зарубіжної літератури доводить, що поняття публічної служби є більш широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах.

 

 

 

 

 

2. Предмет дисципліни  публічне адміністрування та  особливості його дослідження.

Предмет публічного адміністрування - процес досягнення національних цілей та інтересів шляхом організації діяльності суб'єктів публічної сфери, у тому числі законодавчих, виконавчих і судових органів та органів місцевого самоврядування.

Предметом публічного адміністрування є ефективне  виявлення та успішна реалізація колективних і суспільних інтересів. На основі реалізації принципу публічності, тобто відкритості процесу управління суспільним життям для всіх членів суспільства як в плані отримання  інформації, яка їх цікавить, так  і в плані безпосереднього  участі в управлінні суспільним життям.

Важливими аспектами  дослідження даного предмету є:

  1. Пошук ефективних механізмів прояву і виявлення суспільних інтересів та їхнього ранглювання.
  2. Формування ефективних процедур відбору суб’єктів публічного адміністрування.
  3. Забезпечення надійного прямого і зворотнього взаємозв’язку між суб’єктами публічного адміністрування, тобто процесі органів влади і його об’єктами.
  4. Забезпечення чіткості окреслення публічної сфери як основного середовища публічного адміністрування.

Ряд положень сучасного менеджменту (бізнес-адміністрування) складають  організаційну основу сучасного  публічного адміністрування.

До  цих положень необхідно передусім  віднести такі:

  • орієнтація організації на задоволення людських потреб;
  • теоретичне представлення елементів формальних організацій і процессу управління (адміністрування);
  • досконалість комунікацій і методів прийняття організаційних рішень,
  • обов'язковість виконання функцій планування, організації, мотивації і контролю, з яких складається процес управління (адміністрування);
  • комплексний підхід до забезпечення результативності і ефективності.

Разом  з цим публічне адміністрування  суттєво відрізняється від менеджментуза своєю місією і цілями.

Менеджмент  орієнтується на задоволення  людських потреб для отримання  прибутку.

Публічне адміністрування  є продовженням політики і  орієнтується на надання послуг  суспільству при економній витраті  бюджетних коштів.

В публічному адмініструванні  інші, адмініструванні засоби забезпечення відповідальності, не пов’язані з прибутковістю. Це передусім реалізація принципів верховенства права і законності, контроль з боку суспільств за діями державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових службових осіб.

Взірець публічного адміністрування  невипадково характеризуються як бізнес адміністрування в умовах акваріуму, з огляду на те, що преса і громад кість відчувають право бачити і  знати все про публічне адміністрування  [15]. 

Підходи, методи і прийоми  теорії публічного адміністрування, які  прийнятні безпосередньо для  дослідження предмету саме цієї дисципліни, складають її спеціально-методологічний арсенал.

Предмет теорії публічного адміністрування відрізняється  складністю, розгалуженістю і різноманіттям, тому при його дослідженні застосовується кількість спеціальних підходів, методів і прийомів.

Основні з  них можна класифікувати наступним  чином:

  • Гуманістично-прагматичний підхід до побудови теорії публічного адміністрування застосування логіки практичного висновку до вироблення, систематизації і перевірки знань про публічне адміністрування за загальною схемою: ідеал людини як вищої соціальної цінності – соціальний порядок, за яким права людини можуть бути здійснені – завдання і функції демократичної, правової держави – перетворення у сфері державного владарювання при переході до демократії – трансформація сучасного електричного державного управління та нерозвинутого місцевого самоврядування в публічне адміністрування – проблеми публічного адміністрування - демократичні рамки публічного адміністрування – принципи публічного адміністрування – організація і процес публічного адміністрування – культура, результативність і ефективність публічного адміністрування;
  • Комплексний (міждисциплінарний і міжгалузевий) підхід узагальнення практики публічного адміністрування – використання досягнень юридичної, політичної, економічної та ін.. наук, поєднання їх з передовою практикою публічного адміністрування;
  • Порівняльний (компаративний) аналіз політико-адміністративних системі країн – підхід до порівняльного аналізу, який враховує унікальні особливості політичної системи кожної країни, взаємозв’язок політичної і адміністративної систем, складність проведення межі між ними і необхідність розгляду не просто! Політико-адміністративних структур, а систем, апаратів і прийняття публічних рішень [16];
  • Конкретно-соціологічний підхід до використання досвіду інших країн – врахування історичних, національно-етнічних, культурних, соціальних, економічних, політичних, правових особливостей власної країни та ін.. країн при систематизації основних понять і принципів публічного адміністрування
  • Теоретичний синтез власного і зарубіжного досвіду публічного адміністрування – систематизація основних понять і принципів публічного адміністрування на основі порівняльного (компаративного) аналізу політико-адміністративних систем з урахуванням  конкретно-соцологічних умов власності та ін.. країн.

3. Місце публічного адміністрування  серед суміжних категорій.

Оскільки публічне управління є  невід'ємною частиною суспільства, то всі або майже всі гуманітарні  науки, а нерідко і інші науки  стосуються цих питань. Разом з тим у публічному управлінні і в процесі створення знань про публічний управлінні широко використовуються дані і методи інших, негуманітарних наук. У публічному управлінні все ширше застосовуються автоматичні системи, сучасна техніка, а знання про нього формуються в тому числі на базі використання математичних методів, кібернетики, синергетики, інформатики.    

Кожна з наук і галузей знання підходить до вивчення проблематики публічного управління, тих чи інших його сторін зі своїх позицій. Філософія, розкриваючи найбільш загальні закони природи, суспільства, людського мислення, вивчає об'єктивну необхідність управління, у тому числі в суспільстві, його можливості і межі, суб'єктивну та об'єктивну сторони управлінських відносин. Соціологія, предметом дослідження якої є суспільство, розглядає публічне управління в його взаємозв'язках і відносинах з різними соціальними, професійними та іншими верствами населення. Політологія вивчає публічне управління в тій мірі, в якій вона відноситься до політичних інститутів, входить в сферу політичних відносин. Економічні теорії (раніше ця дисципліна нерідко називалася «політична економія») вивчають управління в зв'язку з економікою (насамперед, з позицій макрорегулювання). Процесами управління, включаючи публічне управління як частина загального поняття управління, займається кібернетика, приділяючи особливу увагу прямим і зворотним зв'язкам, управління складними системами вивчає синергетика.

При вивченні публічного управління використовуються різні загальнонаукові  та спеціальні методи і методики. Серед  наукових методів важливе значення мають аналіз і синтез. З їх допомогою, наприклад, виділяються гілки державної  влади (законодавча, виконавча, судова тощо), створюються синтезовані поняття  державного апарату (в широкому сенсі), публічного колективу, публічної влади, муніципального освіти, місцевого самоврядування. Застосовуються логічний метод (з його допомогою робляться різні висновки, наприклад, про принцип законності в управлінні), метод формалізації (він допомагає, наприклад, створювати різні класифікації), порівняльний метод (дозволяє зіставляти можливості різних способів публічного управління). кількісні методи (у тому числі статистичні, свідчать про склад апарату управління), метод прогнозування (наприклад, висновок про можливе відокремлення нових гілок влади), екстраполяції (поширення ознак даного явища на інші подібні явища), моделювання (штучне відтворення тих чи управлінських процедур) , експерименту (практична пуття діяльності тих чи інших органів управління в умовах, створених експериментатором).     

При цьому слід пам'ятати, що багато загальнонаукові  методи мають певні особливості. Маніпулювання явищами державності, муніципального управління, публічного управління в масових громадських об'єднаннях часто неможливо (не можна наприклад, штучно створити інший уряд з іншими повноваженнями, щоб у зіставленні перевірити ефективність його діяльності, або паралельно утворити таку ж партію, але з іншою системою органів управління нею). Методи моделювання, екстраполяції і деякі інші, як правило, не можуть супроводжуватися створенням нових реальних органів і процедур, а метод експерименту можливий не для всіх органів і супроводжується багатьма обмеженнями.

При вивченні публічного управління широко використовуються історичний метод (наприклад, шляхом використання історичних даних  виявляються тенденції державного або муніципального управління), конкретно-соціологічні методи і прийоми (анкетування, інтерв'ю, опитування населення, державних і  муніципальних службовців), соціально-якісні методи дослідження (наприклад , для виявлення соціальних переваг різних груп службовців), правові (вивчення нормативних актів, що регулюють публічне управління), порівняльно-правові (наприклад, порівняння із зарубіжними моделями управління, контрастує порівняння) методи.    

Найважливіше  значення при вивченні публічного управління мають методи спостереження за діяльністю відповідних органів і посадових  осіб, методи імітації (наприклад, організація відповідних ділових ігор, які копіюють певний вид діяльності Орана держави, суб'єкта федерації, політичної автономії, місцевого самоврядування, органу масового громадського об'єднання), різні приватні методики, вивчення документів, статистики, звітів відповідних органів, даних засобів масової інформації.

 

 

 

Висновок

Публічне адміністрування  є мистецтвом і наукою. Деякі люди володіють набором особистісних рис і властивостей (розсудливість, хизування, розум), мають „дар” до адміністрування, що передбачає не лише досконалі організаторські здібності, а і володіння вмінням гармонійно об’єднувати людей. Публічне адміністрування - це ідеалізм в дії. Традиційно шляхетність і патріотизм асоціювались з обов’язками публічних службовців. Тому багато людей починають кар’єру на публічній службі тому, що вони є ідеалістами: вони вірять та прагнуть втілювати благородні принципи. Публічне адміністрування – академічна дисципліна, що вивчає мистецтво і науку управління, що застосовується у публічному секторі. Але це традиційно йде поза відношенням до менеджменту та об’єднує в своєму предметі політичне, соціальне, культурне та правове оточення, що впливають на діяльність публічних інституцій. Як сфері дослідження, публічному адмініструванню притаманна міждисциплінарна природа, тому що воно містить в собі напрацювання політології, соціології, ділового адміністрування, психології, права, антропології, медицини, лісового господарства та інших галузевих наук.

Публічне адміністрування - міждисциплінарна академічна сфера, що базується на теорії та концепціях економіки, політичних наук, соціології, адміністративного права, менеджменту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

  1. Шаповал В. М. Категорія «Орган державної влади» в конституційній теорії і
  2. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления / Г.В. Атаманчук. – М.: Юрид. лит., 1997. – С. 400.
  3. Державне управління : підручник / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна; за ред.. А.Ф. Мельник. – К. : Знання, 2009. – 582 с. (Вища освіта ХХ століття).
  4. Шаров Ю.П. Методологічні засади стратегічного планування в муніципальному менеджменті: дис. доктора наук з державного управління: 25.00.04 / Шаров Ю.П. – Д., 2002. – 389 с.
  5. Цвєтков В. В. Суспільна трансформація і державне управління в Україні. Політико-правові детермінанти : [монографія] / Цвєтков В. В., Кресіна І. О., Коваленко А. А. – К. : «Ін Юре», 2003. – 496 с.
  6. Державне управління та державна служба : словник-довідник / [уклад. О.Ю. Оболенський]. – К. : КНЕУ, 2005. – 480с.
  7. Оболенський О.Ю. Провісники нового публічного управління/ О.Ю. Оболенський // Розвиток публічного адміністрування на засадах менеджменту: європейський контекст: матеріали наук. - практ. конф., Дніпропетровськ, 15-16 травня 2009 р. 3.Дегтярев А. А. Принятие политических решений: Учебное пособие.-М.: КДУ, 2004.-416 с.
  8. Кайлюк Є.М. Гриненко В.В. Публічне адміністрування. Підручник. Х. ХНАМГ, 2013. – 200 с.
  9. Хиллман А. Государство и экономическая политика. Возможности и ограничения управления. – М.: Издательский дом ГУ ВШЭ, 2009
  10. Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. - Львів.:Літопис, 2002
  11. Інтернет джерело  http://www.mgu.snu.edu.ua/mag/Metod/Filip/5.htm  
     

 


Предмет і методологічна основа публічного адміністрування