МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з «Історії соціології» 

«ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА І ОСОБЛИВОСТІ  СОЦІОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ  О. КОНТА» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка I курсу

факультету  соціології та управління

групи 3110-1-1

Шмакова М. Ю. 

Перевірив:

старший викладач

кафедри соціології

Корнієнко Г. М. 
 
 
 
 
 

Запоріжжя, 2011 
 

Зміст 

Вступ

     Люди  з глибокої давнини  цікавились соціальними  проблемами, тобто питаннями про  те, що являє собою людина, у чому полягає сенс її життя. Розвиток протягом багатьох століть філософської і соціальної думки в Європі обумовив і теоретично, і методологічно появу нового наукового напряму, зосередженому на вивченні взаємодії людини і суспільства, тобто на соціальних відносинах.

     У зо-х роках XIX ст.. французький філософ Огюст Конт (1798-1857) обґрунтовує принципи позитивізму як філософського напрямку. він увійшов в історію як засновник філософії позитивізму та соціології.

     О. Конт вперше вводить поняття «соціологія», розробляє систему соціологічного знання, окреслює її предмет, структуру, методи та можливості. Він вважав, що саме соціологія здатна по і хаосу, в якому знаходяться цивілізовані країни, але це повинна бути позитивна наука, заснована на достовірних дослідницьких даних.

     Огюст Конт вперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку. Він визначив соціологію як особливу науку про суспільство, об’єктивність і універсальність якої забезпечують емпіричні дослідження.

     Ці вищевикладені аспекти висвітлені у моїй курсовій роботі.

     Структура роботи:

     Складається зі вступу, основної частини, що складається з двох розділів, які, у свою чергу, поділяються на підрозділи, висновку та списку використаної літератури.

     У вступі обґрунтовано актуальність даної теми, визначено предмет, об'єкт, мету роботи і відповідні їй завдання, охарактеризовано методи дослідження, показана наукова значущість.

Актуальність  теми  - проблеми, які вирішувалися у соціології Конта актуальні і у наш час. Не втратили свого значення і методи вирішення ним цих проблем з точки зору його уявлень про суспільство як про цілісний соціальний організм, про закономірний і прогресивний розвиток суспільства, про роль у цьому розвитку суспільного поділу праці, політичної діяльності людей, науки та духовної культури. Також актуальними сьогодні є погляди Конта на фактори досягнення гармонії та стабільності у суспільстві. Ці та інші положення соціології Конта допомагають глибше осмислювати сучасні проблеми розвитку суспільства. Саме в силу актуальності проблем, поставлених в соціології Конта, та продуктивності шляхів їх вирішення його вчення було засвоєно і продовжено багатьма дослідниками.

Об’єкт роботи – соціологічна система Огюста Конта.

     Предмет дослідження – основні положення та характеристики системи соціологічних поглядів Конта, її структура.

     Мета  роботи – вивчення соціологічної системи французького філософа і соціолога – Огюста Конта.

     Реалізація  мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. Проаналізувати соціологічну систему Конта;
2. Охарактеризувати її предмет та структуру, визначити основне завдання;
3. Визначити  особливості контівської системи соціологічного знання;
4. Визначити внесок Огюста Конта у розвиток соціологічної науки;
5. Сформулювати короткий висновок.

Методи  дослідження, використані мною у роботі:

1. аналіз джерел з даної проблематики (метод наукового аналізу);
2. узагальнення і синтез точок зору, представлених у джерельній базі (метод наукового синтезу та узагальнення).

Наукова значущість полягає у оптимізації та упорядкуванні існуючої науково-методологічної бази з досліджуваної проблематики.

     Структура моєї роботи:

     У першому розділі вміщено:

- короткий  огляд біографії Огюста Конта;

-  показані особливості позитивізму  французького мислителя;

- визначено предмет і задачу соціології;

- охарактеризовано класифікацію наук за Контом та місце у цій системі наук соціології.

     Огюста  Конта називають засновником  позитивізму.

     Позитивізм - (франц. positivisme — умовний, позитивний, побудований на думці) — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення.

     Другий  розділ містить загальну характеристику соціологічної системи:

• визначена її структура;
• висвітлені основні положення системи соціологічного знання Огюста Конта;
• розглянуто систему методів, застосованих Контом у його дослідженнях тогочасного суспільства.

     У цілому соціологічна концепція О. Конта являлася ідеалістичною, так як історичний закон у його тлумаченні представляв собою закон розвитку людської свідомості, а не суспільних відносин, що визначають всі сторони життя суспільства, включаючи ідеологію. З позиції матеріалізму теорія О. Конта відноситься до соціології ідеалістичного спрямування, яка вважає визначальними факторами розвитку суспільства ідеї, а не матеріальні умови, що спричинили їх виникнення.

     Кажучи  про значення соціологічної системи  Конта, необхідно відзначити, що його принципи і орієнтири були закладені  в основу численних напрямів і  шкіл західної соціології XIX століття (це, наприклад, органіцизм, соціал-дарвінізм, расово-антропологічна та географічна школи та ін.).

     Розділ  I. Огюст Конт – засновник соціології

1.1. Огюст Конт та його позитивна філософія

     Огюст Конт (1798-1857) – французький філософ і соціолог, родоначальник соціології. Розробив вчення, що одержало назву «позитивізм» (від лат. positivus - позитивний).

     Огюст Конт народився в 1798 р. у Франції, у невеликому провінційному містечку Монпельє, в католицькій родині французького чиновника. Закінчивши місцевий ліцей, під час навчання в якому він виявив блискучі здібності, Конт у 16 років приїхав до Парижу. Тут він вступив до Політехнічної школи, що мала статус вищого навчального закладу і була відомою своїми революційними настроями. Опинившись під впливом цих настроїв, Конт став учасником руху непокори учнів. Це послужило підставою того, що через два роки його виключили з Політехнічної школи.

     У 1817 р. почалася співпраця Конта із Сен-Сімоном. Конт став його секретарем. Через сім років він різко розірвав свої відносини із Сен-Сімоном. Безпосереднім приводом до розриву послужила сварка через одну наукову роботу: виникла суперечка з приводу її авторства. Але причини розриву були глибшими: вони полягали в принципових розбіжностях з деяких інтелектуальних питань.

     У 1825 р. Конт одружився, але вибір його виявився невдалим. Як відзначали сучасники Конта, ті, хто знав його, сімейне життя принесло йому багато прикростей, і після кількох болісних років сімейного життя Конт назавжди розлучився зі своєю дружиною. [8, с. 47]

     У 1845 р. відбулася зустріч Конта із Клотільдою де Во, жінкою, яку він покохав. Вона не розділяла його почуттів, хоча  вельми прихильно ставилася і до самого Конта, і до його вчення. Через рік після їхнього знайомства Клотільда ​​де Во померла від сухот.

     Платонічна любов Конта до Клотільди ​​де Во і її рання смерть наклали глибокий відбиток як на самого Конта, так і на його творчість. Решту 11 років свого життя він присвятив пам'яті цієї жінки. Серед дослідників творчості Конта, головним чином зарубіжних, існує думка, що його зусилля зі створення нової релігії були народжені саме тими враженнями, які залишилися у Конта після року, проведеного із Клотільдою де Во. 
Конт був типово «кабінетним» вченим. Він розробляв теоретичні ідеї в тиші своєї паризької квартири. Ця ж квартира стала місцем, де він читав лекції для тих, хто бажав познайомитися з новим вченням. Несподівано читання лекцій було перервано через хворобу Конта, який опинився в спеціалізованій клініці у стані нервової депресії. Сталося це у 1826 р. За свідченням сучасників, причиною нервового зриву Конта послужили величезні інтелектуальні перевантаження. До 1829 р. Конт остаточно одужав і відновив свої лекції. Наступного року почалися публікації його «Курсу позитивної філософії». Це була головна праця Конта, над якою він працював 13 років (з 1829 по 1842).

     «Курс позитивної філософії» являв собою ряд філософій окремих наук, які слідували одна за одною в певній послідовності: філософію математики змінювала філософія астрономії і фізики, хімії та біології. Три останні томи «Курсу позитивної філософії» Конт присвятив викладу «соціальної фізики», або «соціології». У першому з цих трьох томів доводилася необхідність вивчення соціологічних законів і розкривалися теоретичні обґрунтування соціологічної науки. У п'ятому та шостому томах «Курсу» давалася докладна характеристика основного закону науки про суспільство - закону трьох стадій. [там же, с. 48]

     Закінчивши  «Курс позитивної філософії», Конт написав «Систему позитивної політики», де виклав свої міркування щодо політичних і моральних засад майбутнього суспільного устрою. Після цього він почав працювати над великою твором «Суб'єктивний синтез». У цю роботу Конт планував включити «Систему позитивної логіки», «Систему позитивної моралі» і «Систему позитивної промисловості». Але здійснити задумане йому не вдалося: у 1857 р. Конт помер.

     Якщо  поглянути на життєвий шлях Конта  з боку, то його, найімовірніше, можна  було б вважати невдалим. Справді, у Конта не було положення в суспільстві, не було навіть постійного заробітку. Бували часи, коли він ледве зводив кінці з кінцями. У сімейному і в особистому житті він не був щасливий. Але якщо подивитися на життя цієї незвичайної людини зсередини, то не можна не побачити, що воно була дуже напруженим і плідним. Ставши зрілим ученим, Конт намагався вирішити грандіозне за задумом завдання: осмислити все наявне людське знання про світ з точки зору розробленого ним позитивного методу. А головне - він завжди бачив перед собою чітку мету: вказати людському роду шлях до гармонічного соціального розвитку. Тому все своє життя Конт послідовно і невтомно створював нове позитивістське вчення, не втрачаючи віри в його велике історичне призначення. [там же, с. 49]

     Огюст Конт сповістив про початок «нової» позитивної ери в історії людства в першій третині XIX ст. З тих пір філософська і соціологічна концепції французького мислителя неодноразово ставали предметом розгляду багатьох вітчизняних і зарубіжних авторів. Можна без перебільшення сказати, що ось вже понад півтора століття не було ні одного вченого в галузі філософії та соціології, який би в своїх творах не згадав це ім'я.

     Критично оцінивши стан сучасної йому суспільної науки, Конт виконав величезну роботу зі створення своєї філософсько-соціологічної системи поглядів, яка включала позитивну філософію, позитивну соціологію і позитивну політику.

     Позитивізм означав відмову від умоглядного, абстрактного знання як не здатного вирішувати завдання науки. До такого знання зараховувалися філософія, метафізика і теологія. Право існування отримувало знання, яке спиралося на безпосередній чуттєвий досвід. Головним методом отримання позитивного знання вважалося наукове спостереження. Завдання будь-якої позитивної (тобто позбавленої метафізичного змісту) науки зводилося до спостереження певного класу явищ з метою встановлення між ними відносин «порядку» і «послідовності», тобто закономірних відносин.

     Позитивізм ніс великий заряд наукового оптимізму, що послужило однією з причин його привабливості для багатьох дослідників. Однак заперечувалася сама можливість розкриття сутності речей, а весь процес пізнання зводився лише до описання спостережуваних явищ.

     Займаючись побудовою власної філософської теорії, Конт не торкався традиційних онтологічних проблем. Це було пов'язано з його ставленням до традиційної філософії і розумінням ним предмета філософської науки. Основоположник позитивізму протиставив свою «позитивну» філософію метафізиці, відносячи до останньої як матеріалістичні, так і ідеалістичні вчення. В основі даного протиставлення лежала теза Конта про різнорідності метафізики і науки. З нею був тісно пов'язаний інший його основний принцип - принцип про однорідність філософії і спеціальних наук. Саме в ньому бачив Конт одну з головних відмінних рис «позитивної» філософії, саме його висунув в якості теоретичної основи її об’ективності.

     Позитивістське  соціологічне спрямування не визнавало ні ідеалізму, ні матеріалізму, а виходило з тези, що все справжнє позитивне знання можна отримати лише як результат дослідження окремих спеціальних наук чи їх синтетичного об’єднання, і що сама лише філософія не може претендувати на вичерпне дослідження реальності.

     Позитивне знання — це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експериментах, на доказовості. Воно характеризується намаганням виходити з позитивного, тобто фактичного, усталеного, безсумнівного. Позитивізм орієнтувався на емпіричному обґрунтуванні теорій, які б мали таку саму доказовість, як і природничо-наукові; на факти і з’ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи ті події та процеси. Оця відмова позитивізму давати причинні (каузальні) пояснення була його найслабшою ланкою і зазнала згодом найбільшої критики.

     Конт ставився негативно до всього негативного, руйнуючого, критичного. Він протиставляв духу заперечення і в теорії, і в дійсності, принесеному революцією (втім, зруйнувавшою те, що було гідно руйнування), творчий, позитивний дух. Категорія «позитивного» стає найбільш загальною і головною в його світогляді, тому «позитивізм» і інші слова, похідні від «позитивного», стають основними термінами для позначення контівського вчення.

     Що ж таке «позитивне» в тлумаченні засновника позитивізму? Він вказував на п’ять значень цього слова:

1. реальне на противагу химерному;
2. корисне на противагу непотрібному;
3. достовірне на противагу сумнівному;
4. точне на противагу неясному;
5. організуюче на противагу руйнівному.

     До цих значень Конт додавав такі риси позитивного мислення, як тенденція всюди замінювати абсолютне відносним, його безпосередньо соціальний характер, а також тісний зв'язок із загальним здоровим глуздом.

     Конт  вважав, що суспільствознавство має ґрунтуватися на фактах, досліджуючи соціальні явища емпірично й аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абстрактних структур і стати «позитивним», тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми. Постійно порівнюючи науку про суспільство з природознавством, Конт спочатку називав її соціальною фізикою, а лише згодом запропонував термін «соціологія».

1.2. Предмет, задача соціології, її місце в системі наук

     Чим була викликана необхідність конституювання нової науки? Відповідь на це питання може бути отримана з урахуванням специфіки суспільного контексту, в якому жив і працював Конт. Він сприймав стан суспільства, в якому перебував, як кризовий. Причому сама ця криза розглядалася ним комплексно - і в соціальному, і в моральному, і в інтелектуальному відносинах. Причин кризи було декілька, але для Конта головною виступали руйнування старих соціальних інститутів, норм і зв'язків і несформованість нових.

     Основним засобом подолання кризи французький мислитель вважав створення і поширення нової, «позитивної» науки про суспільство. Її особливості бачилися Конту в реальності і ненадуманності соціології (останнє було не характерно для багатьох теорій суспільства аж до 1830-х рр.), З одного боку, і у включеності її в загальну наукову картину і відповідну класифікацію наук - з іншого. Нову позитивну науку про суспільство він назвав спочатку соціальною фізикою, а пізніше (1839 р.) соціологією. Введення нового слова, точніше кажучи, наукового терміну автор пояснював не своєю прихильністю до неологізмів, а необхідністю створення спеціальної науки (якої до цих пір, на його думку, не було) для виявлення та опису фундаментальних законів суспільства.

     Конт вважав, що за допомогою нової позитивної науки про суспільство вдасться його змінити. Він був переконаний, що соціальний устрій і вся його діяльність засновані на громадській думці. Про це говорять навіть назви деяких глав його роботи «Загальний огляд позитивізму»: «Моральна і політична сила перетвореної громадської думки», «Організація громадської думки», «Філософські органи громадської думки», «Необхідне поєднання трьох елементів громадської думки: доктрина, сила і орган ». Як бачимо, розум перетворений соціологом на основний інструмент суспільного прогресу.

     Одне з головних теоретичних завдань, яке О. Конт ставив перед собою, полягало у створенні нової класифікації наук, яка охоплює всі сфери знання. Їм навіть був сформульований спеціальний «закон класифікації», який стосувався шести основних наук: математики, астрономії, фізики, хімії, біології, соціології. Підставами для такої класифікації являлись, за Контом, дві головні умови - догматичне і історичне. Перше, - писав він, - полягає в розташуванні наук відповідно до їх послідовнної залежності, так, щоб кожна спиралася на попередню і підготовляла наступну, друге наказує розташовувати їх відповідно до ходу їх дійсного розвитку, переходячи завжди від більш давніх до більш нових. [11, с. 85]

     У сучасних термінах ми назвали б ці умови історичним фактором (час і послідовність виникнення тієї чи іншої науки, зростаюча складність предмета дослідження по мірі руху від однієї до іншої) і логічним чинником (сходження від абстрактного до конкретного в процесі переходу від математики до астрономії , від останньої - до фізики і т.д., аж до соціології). Крім того, Конт пише про характер зв'язку науки з практикою (чим абстрактніше наука, тим менше вона пов'язана з практикою, і навпаки). З урахуванням цих критеріїв соціологія виявляється найновішою, складною, конкретною і практичною наукою з тих шести, які охоплюються «законом класифікації».

     У О. Конта, як і у Сен-Сімона, виявляється  чітка й однозначна орієнтація на природознавчі науки з їх конкретними об'єктами та явищами (феноменами) і достовірними, точними методами. Ця природнича орієнтація чітко простежується в системі класифікації наук. [9, с. 149]

     Контівська  класифікація наук, - пише Г. Гефдінг, - розміщує їх у тому порядку, у якому  кожна з них вступала історично  в позитивну стадію. Перше місце  посідає математика, далі астрономія, фізика, хімія, біологія та соціологія. Ця черга малює нам у той же час прогресивний перехід описаних явищ від простоти до складності (Komplikation). Чим простіший зміст науки, тим швидше може вона пройти різноманітні стадії; чим складніші явища, які підлягають дослідженню, тим більше часу мине, поки вона перенесе дитячі хвороби…Чим простіші ті відносини, які розглядає наука, тим більш універсальна її правомірність, тому що більш прості відносини проявляються у свою чергу у більш складних. [4, с. 299]

     Конт  вводить так звану лінійну  систему класифікації форм наукового  знання. Він розміщує науки у відповідності з історією їх виникнення і розвитку і у зв'язку із залежністю одна від одної, коли знання попередньої науки є необхідною умовою для розвитку і знання наступної. Крім того, система класифікації наук Конта будується таким чином, що розташування наук одна за одною йде по мірі зменшення їх простоти й абстрактності: математика — астрономія — фізика — хімія — фізіологія (біологія) — соціальна фізика (соціологія).

     Математика  як найбільш проста й абстрактна наука  започатковує, а соціологія (соціальна фізика) як найскладніша й конкретна завершує систему класифікації наук. У цій системі О. Конт поєднує історичне та логічне в розвитку науки.

     Аналізуючи  науки, Конт поділяє їх на дві категорії  — теоретичні та конкретні. Теоретичні науки мають своїм предметом вивчення загальних законів, які поширюються на певні групи явищ і діють там. Ці науки — абстрактні і найбільш загальні. Так, загальна біологія (фізіологія за Контом) — це абстрактна наука, теоретична, а зоологія та біологія — конкретні науки, оскільки вони вивчають на специфічних об'єктах прояв загальних, біологічних закономірностей.

     Окремі  — конкретні — науки застосовують матеріали загальної теорії для виявлення їх дії в конкретних сферах спеціального наукового знання у відповідності до своїх об'єктів, що становлять предмет конкретної науки. Вони — мовби прикладна галузь загальної теорії щодо конкретних історично визначених у просторі і часі існуючих предметів та об'єктів. [9, с. 149]

     Система наук та їх методів у Конта:

Абстрактні:

1. Математика – логіка

Конкретні:

1. Астрономія – спостереження
2. Фізика – спостереження + експеримент
3. Хімія – спостереження + експеримент + класифікація
4. Біологія – спостереження + експеримент + класифікація + порівняння
5. Соціологія – спостереження  + експеримент + класифікація + порівняння + історичний метод

     Розвиток  науки, знання, за поглядами О. Конта, йде від простого до складного, від загального до специфічного. Кожна наступна наука має вищий порядок досліджуваних явищ і включає як необхідну частину попередню. Закон класифікації наук виглядає як певна послідовність, ієрархія.

     Місце соціології О. Конт визначав на вершині  цієї ієрархії, бо вона вивчає найскладніші явища взаємодії індивідів. Закон трьох станів поєднується з законом класифікації наук у тому сенсі. що позитивне мислення, сформоване у математиці, астрономії, фізиці, хімії та біології, має охопити і соціальну сфери і призвести до створення позитивної науки про суспільство - соціології. Предметом цієї науки О. Конт вважав суспільство в цілому, історію його розвитку, трансформації. Причому закони цього розвитку мають точний і суворий характер, як і закони математики, фізики, хімії. Ці закони, на думку О. Конта, можуть не тільки показати сутність суспільства і його минуле, але і передбачити майбутнє (Принцип історичного детермінізму). Але детермінізм О. Конта має ідеалістичний характер. Якщо у філософів Стародавнього світу стан суспільства визначається формою держави, у К. Маркса - способом виробництва, то у О. Конта - способом мислення. Саме зміною способу мислення при незмінній природі людини і пояснює О. Конт історичний рух людської цивілізації.

     Оскільки, за Контом, соціологія займається вивченням суспільства як цілого, вона ставиться до нього як до соціального організму. Соціальний, як випливає з його трактування, означає громадський, колективний.

     Звідси випливає, що все, пов'язане з індивідом, автоматично виключається зі сфери інтересів соціології і стає об'єктом уваги біології. Так, з контівской соціології «зник» індивід як суб'єкт соціальної дії, реальне джерело громадської активності. Строго кажучи, він навіть не зник, оскільки взагалі не з'являвся і не розглядався автором самостійно, ізольовано від суспільства, від початку не складаючи особливого предмета дослідження. По суті можна говорити про антиіндивідуалізм всього «позитивного вчення» французького соціолога.

     Головний методологічний принцип, який використовує Конт при вивченні світу і суспільства, - цілісний і системний підхід. Суспільство виступає як свого роду організм, соціальна система, елементи якої виконують специфічні функції і служать її вимогам. Соціологія ж покликана відкривати закони функціонування і розвитку цієї системи. Однак, говорячи про них і намагаючись їх формулювати, Конт має на увазі закони розумового, точніше, духовного і морального розвитку суспільства, але ніяк не стосується його соціально-економічної організації, особливостей праці та виробництва, професійної структури. Було б помилково стверджувати, що соціологія Конта ігнорує взагалі проблематику праці. Він, зокрема, пише про поділ праці, але бачить його не в розвитку економічних зв'язків (оскільки не вони, на думку соціолога, створюють стабільність суспільства), а в зміцненні солідарності класів, соціальних груп і навіть родин. Через півстоліття цією ідеєю посилення соціальної солідарності через процес суспільного поділу праці скористається ще один класик світової соціології - Е. Дюркгейм.

     Специфіка соціологічного підходу до суспільного життя полягає в тому, що соціологічний підхід становить теоретичні дослідження законів соціальних явищ з допомогою загальнонаукового методу, а не філософської рефлексії, тобто відображення, дослідження пізнавального акту, взаємне відображення єдиного. В сукупності суспільні явища, за Контом, — образний організм. Ця ідея Конта передбачила постановку методології структурно-функціонального аналізу. Ідея «порядку і прогресу» проходить «червоною ниткою» через всю концепцію соціології Огюста Конта. Велика політична і моральна криза сучасного суспільства, міркував Огюст Конт, обумовлена, насамперед, розумовою анархією. Очевидно, «розбіжності умів» стосовно всіх основних правил, що лежать в основі соціального порядку. Соціолог, який досліджує, легко відзначає відсутність в суспільстві спільних ідей, висуваючи на основі вивчення емпіричних фактів нові і приємлемі для всіх ідеї, розкриваючи процес становлення нової спільності принципів і створення відповідних установ, що сприяє повному подоланню суспільної кризи. Поки ж окремі уми не сприймуть одностайно спільні ідеї, на основі яких можна будувати спільну соціальну доктрину, пише Огюст Конт, народи, незважаючи ні на які політичні паліативи (тобто заходи, що не забезпечують повного вирішення проблеми) по необхідності залишаться в революційному стані і формуватимуть тільки тимчасові установи. Та Конт попереджає, що потрібно лише мудре втручання в природний хід суспільного життя. Треба тільки привести в струнку систему всі знання про особисте і колективне людське існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії людей. Тільки точна оцінка природного ходу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання, систематичні зміни на базі знань, що постійно вносяться спонтанно, спроможні значно зменшити «згубне сповільнення і різку неузгодженість».