Прибуток підприємства та шляхи її підвищення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО  ЗАКЛАДУ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

К У Р С  О В А   Р О Б О Т  А

з економіки підприємства

на тему : “ Прибуток підприємства та шляхи її підвищення. ”

                                             Красноармійськ – 2011

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький НАЦІОНАЛЬНИЙ технічний  університет

Красноармійська філія

Гірничо-технічний факультет

Кафедра економіки та управління підприємством

ЗАВДАННЯ

НА курсову РОБОТУ

студента(ки) гр_______________  ______курсу _________________  відділення

                                       (шифр групи)         (курс)                  (денне, заочне)

_________________________________________________________________________

(П.І.Б. студента)

ТЕМА РОБОТИ______________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Термін здачі студентом закінченої  роботи 

____________________________________________________________________

3. Вихідні дані до  роботи: ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Короткий зміст завдання  роботи (перелік питань, що необхідно  розглянути) ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РЕФЕРАТ

______с., _______рис., _________табл., ______додатків, _______джерел.

Предмет дослідження – Структура народногосподарського комплексу України

Мета курсової роботи – Розкрити теоретичні проблеми стуктури економіки на основі аналізу складових структури народногосподарського комплексу.

Для досягнення цієї мети було розв’язано такі задачі:

       розкрито теоретичні  аспекти народногосподарського  комплексу України;

      проаналізовано основні  макроекономічні показники та  виявлено методи їх розрахунку;

         проаналізовано внутрішню структуру народногосподарського комплексу;

      проаналізовано основні макроекономічні пропорції;

       висвітлено шляхи  розв’язання існуючих проблем  підвищення структури української  економіки.

       Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: системний аналіз, порівняльний економічний аналіз, кореляційно-регресійний аналіз, індексний метод, метод групування тощо.

        Ключові слова: ВВП, ВНП, НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХІД, ГОСПОДАРСТВО, ПРОМИСЛОВІСТЬ, НТП, ЧВП, ІНДЕКС ЦІН.

ЗМІСТ

с.

                                                                              ВСТУП

Народногосподарський  комплекс України охоплює всі  ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на всій території.  Для економіки України характерною є диференційована та диверсифікована структура, для якої характерно висока вага важкої індустрії, недостатній розвиток галузей та виробництв товарів народного споживання, наявність галузей забезпечення НТП, розширення та поглиблення внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих зв’язків. На галузеву структуру значно впливають економічні та природні фактори (рівень розвитку продуктивних сил, елементи зростання виробництва, рівень забезпечення сировинною та паливно-енергетичними ресурсами).

             Удосконалення народногосподарського комплексу пов’язане з раціональним використанням природних, матеріальних та трудових ресурсів, інтенсивним розвитком економіки, охороною навколишнього природного середовища.

 У галузевій структурі  України иділяється машинобудування, харчова промисловість, легка промисловість. Структура засобів виробництва скаладається з співвідношення видобувних та обробних галузей. До видобувних належать видобуток мінерального палива, виробництво електроенергії, видуботок руд чорних та кольорових металів, хімічна та мінерально -  будівельна сировина, лісозаготівлі, вилов риби та морських продуктів.

 Видобувна промисловість  має підвищену фондомісткість, на  неї припадає  20%  основних виробничих  фондів, а фондовіддачу має нижчу.

 Галузі є однорідними, тобто подібними між собою за призначенням продукції, яка виробляється (галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (галузі машинобудування) та за характером технології.

 Науково – технічний  прогрес посилює динамічність  зрушення у структурі промисловості. Існують значні відмінності у територіальній концентрації промислового виробництва між південно – східними та деякими західними і центральними областями, у господарчій структурі яких висока питома вага аграрного сектора економіки.

 Потрібні пропорції  можна забезпечити на основі  удосконалення інвестиційної політики, управління, економії сировини та  енергії. 

 З переходом до  ринку значення галузевих економічних  розробок прогнозового характеру  зберігається, а в умовах ринку  значно посилюється.

 Методи регулювання  у розвинених країнах є економічні, зокрема податкова політика стимуляційного  чи гальмівного характеру. Особливо  важливими є правові важелі  управління розвитку економіки.  Галузеві схеми розміщення господарства  регіону мають врахувати зарубіжний досвід, бути науково-обґрунтованими, мати рекомендаційний характер.

                                                                    РОЗДІЛ I

СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ  ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ДИНАМІЧНОГО

РОЗВИТКУ   КРАЇНИ

1.1. Загальні риси та особливості структури економіки

          З того часу як людина стала суспільною істотою, вона здійснює господарську діяльність. Господарство існувало вже тоді, коли первісні люди займалися збиральництвом дикорослих плодів, ягід, грибів, рибальством та полюванням з метою одержання продовольства, шкур, матеріалів, вчилися готувати сирі продукти до вживання, будувати примітивне житло – курінь, землянку, виготовляти мисливські чи рибальські знаряддя. Власне господарство з’являється там, де людина починає виготовляти, відтворювати чи відновлювати засоби праці, дбає про збереження землі, яку обробляє, одомашнює диких тварин, створює запаси продуктів для їх використання як предметів праці (наприклад, насіння культурних та дикорослих рослин). Отже, виробництво предметів споживання (харчів, одягу, взуття), предметів праці (палива, сировини, напівпродуктів) і засобів праці (інструментів, машин, устаткування) тощо, яке здійснюється індивідуально, сім’єю чи у суспільно організованих формах (общиною, колективно, з суспільним поділом та інтеграцією праці), називається господарством.     

         Господарство (господарювання) тісно пов’язане з діяльністю людей, а саме з працею, тобто з такою доцільною діяльністю людини, в результаті якої виготовляються матеріальні чи духовні цінності та блага (товари та послуги), іншими словами – споживачі вартості. Праця є важливою стороною життєдіяльності людини, засобом її існування як біологічної і соціальної істоти, фундаментальною основою розвитку та виживання суспільства, створення суспільного багатства.[14, c.148]

         У сучасному світі народногосподарський комплекс будь-якої країни, в т.ч. і України, є складовою частиною світового господарства, пов’язаною з ним міжнародними ринками товарів, капіталів, валюти, інформації і робочої сили, що проявляється у формуванні міждержавних економічних співдружностей та інтеграцій, у посиленні ролі транснаціональних корпорацій.

        Для виникнення народного господарства обов’язкові, як мінімум, дві умови: 1) наростання і поглиблення суспільного, зокрема територіального поділу праці, який веде до виникнення різноманітних видів діяльності, спеціалізації територій; 2) формування міцних централізованих держав. За таких умов народне господарство з часом перетворюється у народногосподарський комплекс, тобто у таке територіальне утворення, у якому усі компоненти економічного життя – підприємства, заклади, галузі, окремі регіони функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні і духовні потреби суспільства.

         Народногосподарський комплекс є серединною ланкою і початковою „точкою відліку” між двома граничними масштабами у геопросторовій організації господарства, верхньою межею якого є світове господарство, нижньою – підприємство. Існують різні форми суспільної організації виробництва, у яких беруть участь підприємства: концентрація виробництва, його спеціалізація, кооперування і комбінування.[2, c. 350]

          Концентрація являє собою процес оптимального зосередження виробництва на великих підприємствах. Спеціалізація – це звуження профілю підприємства, орієнтація на виготовлення певного продукту, його частини або обмеження його окремою стадією послідовного технологічного ланцюга (наприклад, виготовлення деревних плит у меблевому виробництві). Кооперування – це регулярні, спеціально зумовлені зв’язки між спеціалізованими підприємствами, які є надзвичайно важливим чинником комплексного розвитку народного господарства як у цілому, так і на окремих територіях. Нарешті, комбінування являє собою зосередження на одному підприємстві кількох виробництв на основі спільної чи комплексної переробки певної сировини (лісокомбінат), її послідовної переробки (текстильний, металургійний комбінати), спільного використання енергетичних, транспортних чи складських засобів.

         Всі елементарні клітини народного господарства поділяються на дві великі групи – підприємства й установи. Різняться вони тим, що підприємства виготовляють товари, а установи – надають послуги. Відповідно у народногосподарському комплексі виділяються два великих структурних підрозділи, дві сфери – виробнича і сфера послуг.

         Виробнича сфера складається з окремих секторів (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибальство, будівництво, транспорт, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут тощо. За видом продукції, що випускається, галузі об’єднують у важку, легку й харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які виробляють товари народного споживання – одяг, взуття, тканини, парфумерію тощо. Харчова промисловість об’єднує галузі, що виробляють продукти харчування. Іноді для того, щоб розрізнити галузі за використанням їхньої продукції, вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп „А” і „Б”. До групи „А” відносять галузі, які випускають засоби виробництва, а до групи „Б” – товари споживання. У такому випадку до першої групи відносять галузі важкої промисловості та деякі – легкої промисловості, а до другої – харчову та деякі галузі важкої і легкої промисловості. У сфері послуг сектори не виділяються, бо чітку грань між ними провести важко, деякі їх складові частини відносяться одночасно до різних галузей (наприклад, торгівля, транспорт, побутове обслуговування).[2, c.364 ]

         Сектори виробничої сфери поділяють на галузі – широкі і вузькі. Наприклад, паливно-енергетична промисловість є широкою галуззю, а нафтовидобувна – вузькою.

        Існує ще й поділ народногосподарського комплексу на структурні підрозділи. Замість двох – виробничої і послуг – виділяються три сфери: первинна, вторинна і третинна. До первинної сфери відносяться галузі і виробництва, пов’язані з добуванням  і виготовленням сировинних необроблених продуктів; до вторинної сфери – переробні галузі та виробництва, а до третинної сфери – усі інші, особливо галузі сфери послуг.

       Міжгалузевий народногосподарський комплекс – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

1.2. Види макроекономічних пропорцій та їхній вплив на економічний і соціальний  розвиток країни

         Матеріальне виробництво визначається певними економічними взаємозалежностями або пропорціями між різними секторами економіки країни. Пропорційність є необхідною для виробництва, яке базується на суспільному поділі праці. Специфічною рисою встановлення та підтримання пропорцій у ринковій економіці є рівновага матеріально-речових, вартісних та грошових факторів. Це означає необхідність підтримання вартісних пропорцій між платіжним попитом та пропозицією товарів, кількістю грошей в обігу та товарною масою,» встановлення вартісних пропорцій обміну тощо. 
Пропорції, що всебічно впливають на відтворення, можна поділити на:

I. Загальноекономічні: співвідношення між різними показниками системи національних рахунків:

- Між виробничою і невиробничою сферами;

- Між I і ІІ; підрозділами матеріального  виробництва;

- Між сукупною пропозицією та  сукупним попитом;

- Між товарною та грошовою  масою і ряд інших.

II. Міжгалузеві пропорції, що характеризують співвідношення великих галузевих підрозділів економіки; промисловості, сільського господарства, будівництва ті ін.

III. Внутрішньогалузеві - пропорції окремих галузей всередині кожної великої галузі: у промисловості - між вугільною, металургійною, харчовою і т.д.

IV. Територіальні, які відображають розвиток виробництва по окремих регіонах і областях.

V.  Міжнародні, що показують участь економіки країни в міжнародному поділі праці.[1, c.369]

        Характер пропорцій впливає на динамічність і стійкість розвитку економіки. Так, висока частка ресурсодобивающіх галузей і недостатній рівень розвитку обробної промисловості, який ми маємо на Україну, є однією з причин низького обсягу (у порівнянні з індустріально розвиненими країнами) виробництва національного доходу і валового національного продукту.

Макроекономічні пропорції повинні  постійно змінюватися, що обумовлено дією наступних факторів:

1) науково-технічним прогресом, який призводить до виникнення нових видів виробництв, морального старіння деяких традиційних;

2) зміною суспільних потреб, так як у міру насичення одних виникають інші;

3) ступенем участі економіки країни в світогосподарських економічних зв'язках: міжнародної спеціалізації та кооперації, зовнішній торгівлі та ін.

         Як наслідок - зміна структури виробництва, в переважній більшості країн більш бурхливими темпами розвиваються галузі обробної промисловості, послуг, невиробнича сфера. Держава повинна забезпечити структурну перебудову економіки відповідно до змінених потреб НТП. Воно також повинно тримати під контролем пропорції між сукупним попитом і сукупною пропозицією, фондом споживання і фондом нагромадження, товарної і грошової масою з метою зменшення спадів інфляції, безробіття.

       У сучасній економічній системі існує багато видів ринків (предметів споживання, засобів виробництва, платних послуг, робочої сили, капіталів, валюти, грошей, цінних паперів, науково-технічної інформації, нерухомості), які діють і за спільними для всієї системи об'єктивними законами, і за законами, властивими лише певному ринку. Всі сегменти ринку тісно пов’язані та взаємодіють між собою і національним ринком. Сукупність сегментних ринків у взаємодії формує в межах національного ринку певні народногосподарські пропорції. Основними елементами механізму досягнення збалансованості всіх

видів пропорцій є широкомасштабне  втручання держави у відтворюваний  процес; ринкове регулювання за допомогою механізму конкуренції; 
корпоративна планомірність, максимальне застосування ПК, маркетингу. 
Ці три елементи механізму регулювання економіки тісно пов'язані, взаємодіють та взаємопроникають.

1.3. Основні макроекономічні показники

        В якості  узагальнюючих показників результатів  функціонування національної економіки  за певний період застосовують  наступні агрегати:

-  валовий внутрішній продукт (ВВП);

     -  валовий національний продукт (ВНП);

     -  чистий національний продукт (ЧНП);

     -  національний дохід

       При розрахунку основних макроекономічних показників у Системі національних рахунків (СНР) – системі взаємопов’язаних  показників і класифікацій, які використовуються для описування  та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на мікро рівні, враховується відмінність між національною та вітчизняною «основами» реєстрації показників. Розрізняють показники результатів економічної діяльності: валовий внутрішній продукт ті валовий національний продукт. [2, c.21]

        Валовий внутрішній продукт (ВВП) характеризую сукупну ринкову вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами  в поточному періоді на економічній території країни. Показник ВВП представляє загальну вартість кінцевого продукту, виробленого тільки всередині країни, з  використанням як власних, так і чужих факторів виробництва, тобто у ВВП не знаходить відображання продукт, створений за кордоном із використанням факторів виробництва даної країни. Як видно з рис. 1.1, за період 1994 – 2008 рр. показник ВВП зростає.[17]

Рис. 1.1 Динаміка показника  ВВП з 1994 року по 2008 рік

        Валовий національний продукт (ВНП) -  це сума додатних вартостей, створених з використанням факторів виробництва, що належать даній країні та її громадянам.[2, c.22]

         В основі розрахунків макроекономічних показників лежить рівність доходів і витрат. Економічна система є замкненою, і всі витрати на купівлю товарів та послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції. Тобто будь-яка дія, що впливає на витрати, мусить обов’язково відбиватися на доходах, і навпаки -  все, що впливає на доходи, надалі відбиватиметься на витратах.

Щоб уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та сама

операція може бути врахована  двічі, в СНР відрізняють такі поняття:

      - проміжна продукція – це товари і послуги, що купуються з метою

     подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

      - кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою кінцевого

      споживання, не для подальшої переробки чи продажу;

      - додана вартість фірми – вартість, що створена в процесі виробництва на

даному підприємстві і охоплює реальний вклад підприємства у створення вартості конкретного продукту, не включає вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використанні в процесі виробництва.

        При розрахунку ВВП (ВНП) враховується вартість товарів і   послуг,вироблених лише в поточному періоді . А тому з розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:

     - перепродаж товарів;

     - власне фінансові операції.

          У свою чергу власне фінансові операції поділяються на:

- Державні трансфертні виплати. Під трансфертами  розуміють односторонній потік  благ, доходів, які мають перерозподільчий і безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, говорять є виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю тощо);

- Приватні трансфертні  платежі (допомога батьків дітям-студентам,  подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком  виробництва, а виступає як  акт передачі коштів від однієї  приватної особи до іншої;

- Операції з цінними паперами (купівля-продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності).[2, c.23]

          В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:

   1. Виробничий метод (метод  доданих вартостей);

   2. За доходами;

   3. За витратами.

         За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Цей метод дозволяє:

     - виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру);

     - виявити динаміку зміни структури;

     - провести порівняльний аналіз ВВП (ВНП) країни з аналогічним показником  

     інших країн.

         Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт.[2, c.24]

         Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

     - Заробітна плата найманих працівників – цей компонент містить заробітну

плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо;

     - Рентні платежі – це доходи, які отримують власники нерухомості від

залучення у виробництво  землі, майна, капіталу;

     - Чисті відсотки – це доходи постачальників грошового капіталу (відсотки,

які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств);

     - Доходи некорпоративного сектору – це чистий прибуток підприємств, які

перебувають в одноосібній  власності;

     - Прибуток акціонерних підприємств – містить податок на прибуток,

дивіденди акціонерам, нерозподілений прибуток підприємств.

     - Амортизаційні витрати – це обсяг капіталу, спожитого в процесі

виробництва впродовж року;

     - Чисті непрямі податки – непрямі податки (податок на додану вартість,

акцизи, мито, ліцензійні платежі та інш.), за відрахуванням  трансфертних платежів.  Економічної  точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм.

        Сумування вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за

доходами».

де W – заробітна плата;

     Pr – прибуток;

     I – відсоток;

     R – рента;

     Am – амортизація;

     IT – непрямі чисті податки.

         Простіше виглядає цей розрахунок ВВП методом «за витратами ». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках одного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб’єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя. Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд[2, c.25]:

де С – споживчі витрати;

     I – приватні валові інвестиції;

     G – державні витрати;

     NE – чистий експорт.

         Споживчі витрати – це особисті споживчі витрати всіх громадян країни, що включають витрати на предмети довгострокового та поточного споживання та на послуги.

         Інвестиційні витрати підприємств, що називаються приватними валовими інвестиціями, охоплюють основні види недержавних капіталовкладень у виробництво з боку фірм і підприємців. Це витрати на кінцеву закупку машин та обладнання, на виробничі будівлі, на збільшення запасів виробничих ресурсів, житлове будівництво, витрати на амортизацію.

        Державні витрати являють собою державні закупки товарів та послуг. В дану групу включають витрати федеральних, республіканських, місцевих державних органів на придбання кінцевої продукції підприємств, на закупку ресурсів для державних потреб і на оплату найманої робочої сили. В державні витрати не включають трансфертні платежі, які проводяться безкоштовно і не враховуються у складі ВВП.

         Чистий експорт є не що інше, як різниця між експортом та імпортом. Ця

різниця показує, на скільки  іноземні витрати на придбання товарів  і послуг, вироблених в даній країні, перевищують витрати даної країни на придбання товарів і послуг, вироблених в інших країнах.

          Слід зазначити, що ВВП (ВНП) не враховує:

      - роботу домогосподарок у своєму домашньому господарстві;