Прибуток як основний критерій ефективності виробництва

Кіровоградський коледж Статистики НАСОА

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Фінанси»

на тему: «Прибуток як основний критерій ефективності виробництва»

Підготувала

Студентка групи Ф-101

Пронічева Анастасія

Перевірив викладач

Іваниця С.К.

м. Кіровоград 2011р.

Вступ

     Прибуток виступає безпосередньою метою господарської діяльності і всіх суб'єктів ринкової економіки, зайнятих підприємництвом. Незважаючи на те, що ця категорія є об'єктом економічної теорії і займає основну роль у ринковій економіці, от уже протягом ряду сторіч не змовкають суперечки про її сутність і форми. У підручниках і наукових статтях категорія "прибуток" нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, помірності, чекання і багатьма іншими. У практичному ж плані прибуток не представляє ніякого секрету і у всіх країнах з ринковою економікою його кількісна величина визначається як різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупних витрат. У теоретичному плані ми знову змушені розглянути два підходи до оцінки економічної природи прибутку.

     К. Маркс визначив  прибуток як перетворену форму  прибавочної вартості. Остання по  Марксові являє собою неоплачену  прибавочну працю найманого робітника, зайнятого в сфері матеріального  виробництва. Робітник своєю працею створює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. Ця різниця залучає капіталіста і заради неї він розвиває свою бурхливу діяльність. На поверхні буржуазного суспільства присвоєння чужої праці затушовується і прибуток виступає як породження руху всього авансованого капіталу, як результат витрат виробництва. Таким чином, у марксистському трактуванні прибуток є результат експлуатації найманої праці капіталом і відношення "капіталіст - найманий робітник" складає основне відношення капіталістичного суспільства.

      З таким  трактуванням прибутку погодитися  неможливо з ряду причин. Якщо  під експлуатацією розуміти присвоєння  продукту неоплаченої праці й  атрибут капіталізму, то капіталізм  охоплює всю історію людської  цивілізації. Важливо бачити не  тільки сам факт відчуження продукту неоплаченої праці, але і те, у чиїх інтересах використовується відчужений продукт.

     Сучасна економічна  думка розглядає прибуток як  доход від використання усіх  факторів виробництва, тобто праці, землі і капіталу. Але й у такім розумінні немає єдності і чіткості. В одних випадках прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності, в інші - як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх - як плата за ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражають винагороду підприємцю за його уміння з'єднувати фактори виробництва й ефективно їх використовувати. Однак доход у вигляді відсотка і ренти одержують і ті люди, що передають право розпорядження своїм капіталом у тій чи іншій формі іншим особам і самі в економічній діяльності не приймають участі. Мова йде про нетрудові доходи, одержувані законним шляхом.

     За кожним  фактором виробництва стоять  конкретні люди і групи людей. За працею - наймані робітники, за  капіталом - його власники, за землею - її власники. І якщо ми визнаємо, що всяке економічне благо є результат взаємодії факторів виробництва, то зобов'язані визнати і те, що всі групи населення, що стоять за цими факторами беруть участь своєю працею в створенні благ і нової вартості. Різниця лише в тім, що одні беруть участь сьогоднішньою живою працею, а інші минулим, втіленим у матеріальних елементах виробництва. Це їх накопичена упредметнена праця. Вона може бути результатом трудових зусиль цілого ряду поколінь. Всяке економічне благо є в кінцевому рахунку продукт праці всього суспільства. І ефект його зусиль приймає форму доходів (прибутку) на всіх рівнях господарської діяльності.

1 Економічний зміст прибутку.

     Основною метою  діяльності підприємств, фірм і  компаній є привласнення максимального прибутку.

     Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії «витрати виробництва».

     Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта.

Економічний зміст продукту Г — Т — Г’

     Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

     Прибуток (у політекономічному аспекті) — найважливіша форма механізму втілення економічної реалізації різних типів капіталістичної власності, в якій (формі) виражаються економічні відносини між капіталістами і найманими працівниками з приводу виробництва, обміну і привласнення створеної додаткової вартості і частини необхідного продукту.

     Привласнення прибутку за капіталізму є основною метою і головним мотивом виробництва, а тому — найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, підприємницької діяльності.

          Основними формами існування  прибутку є середній прибуток (який привласнюють дрібні та  середні капіталістичні підприємства), монопольний прибуток (привласнюють  монополії, в тому числі групові, або олігополії), прибуток транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків (як різновид монопольного прибутку), прибуток державних підприємств та ін. Частину прибутку вилучає держава (в особі центральних і місцевих органів влади). Певна його частка йде на виплату дивідендів, відсотків за банківські кредити та ін. За сучасних умов деяку частку прибутку отримують власники акцій.

     Усі форми  прибутку є різновидами валового  прибутку суспільства, вилучений  державою прибуток та прибуток  підприємства є складовими валового  суспільного прибутку, який створюється додатковою працею працівників у всіх галузях народного господарства і всіх сферах суспільного виробництва, а насамперед у виробництві.

     Між валовим  прибутком суспільства і прибутком  підприємства повинно зберігатися  оптимальне співвідношення. Суб'єктом валового прибутку суспільства є держава, яка, акумулюючи значну частку створеного на підприємстві прибутку, має виконувати завдяки цьому загальнонаціональні функції: формування фонду нагромадження та його використання для проведення структурних реформ і здійснення розширеного відтворення сукупного суспільного капіталу; забезпечення оборони країни і утримання не зайнятої продуктивною працею частини державного апарату; утримання непрацездатних членів суспільства; розвиток економічної інфраструктури (будівництво доріг, мостів тощо) та ін.

     Співвідношення  між часткою вилученого державою  прибутку і часткою, що залишається  на підприємстві, неоднакове в  різних країнах. Воно залежить  від рівня розвитку економічної  системи, історичних традицій, менталітету населення та інших факторів. У розвинутих країнах з прибутків компаній (фірм, корпорацій тощо) у державний бюджет вилучається від 30 до 55 %. У колишньому СРСР з підприємств вилучалось до 60 % прибутків, що зумовлювало економічну несамостійність, недостатнє впровадження господарського розрахунку.

2 Прибуток від реалізації продукції. Фактори, що впливають на прибуток від реалізації продукції.

     Отримання  прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку. Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

     Треба звернути  увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу в-ва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції). Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції. Підприємства можуть впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсягивиробництва, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність.

Собівартість та її вплив на прибуток.

     Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності.

     Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання). Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати. Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства. Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 «Запаси»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

     До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

1)прямі матеріальні витрати;

2)прямі витрати на оплату  праці;

3)інші прямі витрати;

4)загальновиробничі витрати.

     Перелік і  склад статей калькулювання виробничої  собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється п-вом. Витрати, пов'язані  з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

1)адміністративні витрати;

2)витрати на збут;

3)інші операційні витрати.

3 Формування балансового  прибутку.

     Балансовий прибуток — це сума фінансових результатів від усіх видів діяльності підприємства за звітний період, що складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи продукцію підсобних, допоміжних та обслуговуючих виробництв і господарств, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті та інших позареалізаційних операцій.

          Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 1996 рік. "Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій".

     По-перше, це  основна діяльність, її результатом  с прибуток від реалізації  продукції (робіт, послуг). Як правило, цей прибуток мас основну питому  вагу в складі балансового  прибутку. Прибуток від реалізації  продукції (робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства с деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

     По-друге, це  діяльність, що не с основною  для даного підприємства, але  яка зв'язана з реалізацією  матеріальних і нематеріальних  цінностей, деяких послуг, її можна  визначити як прибуток від іншої реалізації.

     Прибуток від  іншої реалізації може бути  отриманий за реалізації на  сторону продукції підсобних, допоміжних  і обслуговуючих виробництв. У  цьому разі прибуток розраховується  так само, як і від реалізації  продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховується відніманням від ціни реалізації ПДВ і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).

     Склад і  обсяг прибутку від іншої реалізації  можуть значно коливатись на  окремих підприємствах і в  окремі періоди.

     По-третє, це  діяльність зв'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

     На обсяг  названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 року прибутки від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами, що отримані суб'єктами господарської діяльності, обкладаються податком.

     По-четверте, це  діяльність, зв'язана з отриманням  позареалізаційних прибутків і  виникненням позареалізаційних  витрат підприємств.

     До них належать:

• прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
• невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
• надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
• штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання в зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;
• штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
• кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної - форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
• дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
• прибуток від завищення цін і тарифів;
• курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
• прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
• вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
• прибуток (збиток) від спільної діяльності.

     Слід звернути  увагу, що отримання прибутку  суб'єктами господарювання пов'язане  з діяльністю не тільки па  території України, а й за її  межами.

     Засоби або  майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.

     З прийняттям  Закону "Про внесення змін і  доповнень в Закон України "Про  оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації  здійснюють контроль за правильністю  визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням балансового прибутку підприємства.

     Однак зняття  контролю за формуванням балансового  прибутку з боку податкових  органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства - суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

4 Методи розрахунку та планування прибутку.

     Управління  формуванням прибутку від реалізації  продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає  розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми  прибутку суб'єктів господарювання  необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів. Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг. На підставах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод. Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

1) Перелік і кількість  продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2) Собівартість одиниці продукції.

3) Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

    Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

     Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від інших методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція - це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція - це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді. Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності: а)визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

б)порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

в)виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

г)розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

     Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

5 Розподіл і  використання прибутку.

     Прибуток є  важливим показником ефективності  виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

     Отже, отриманий  підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

     Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

     Другий етап - це розподіл і використання  прибутку, що залишився в розпорядженні  підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат. На рис. 4.5 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишався в розпорядженні підприємств, впливали: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, податок на прибуток).

       Об'єктом  розподілу є прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють  направлення прибутку в бюджет  і використання на підприємстві  та за його межами. Законодавчо  розподіл прибутку регулюється  в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

     Принципи розподілу  прибутку можна сформулювати  так:

 • прибуток, отриманий  підприємством у результаті здійснення  виробничо-господарської та фінансової  діяльності, розподіляється між  державою і підприємством як  господарюючим суб'єктом;

 • прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюються законодавчо;

 • величина прибутку  підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості у зростанні обсягів виробництва та поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

 • прибуток, що залишається  в розпорядженні підприємства, насамперед направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині — на потреби споживання.

     На підприємстві  розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився  в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.

     Розподіл чистого  прибутку — один із напрямів  внутрішньо-фірмового планування, значення  якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання  чистого прибутку на підприємстві  фіксується в статуті підприємства.

     В умовах  ринкового господарства держава  не втручається у процес розподілу  прибутку. Підприємство повинне  самостійно знайти оптимальне  співвідношення у спрямуванні  додаткових фінансових ресурсів  на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі (рис. 4.4).

     Кошти на  розвиток і вдосконалення виробництва  витрачаються на задоволення  потреб, пов'язаних зі зростанням  обсягів виробництва, технічним  переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства. 

     Конкретно ці витрати становлять собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

     Однією з  потреб виробництва, пов'язаною з  його розширеним відтворенням, є  збільшення власних фінансових  ресурсів, які вкладаються в запаси  сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

     Кошти, що спрямовуються  на соціальні потреби, використовуються  переважно на такі витрати, які  сприяють соціальному розвитку  колективу підприємства:

• будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;

• утримання закладів, об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

• проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

• інші подібні витрати (наприклад, здешевлення харчування робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).

     Кошти матеріального  заохочення використовуються для  стимулювання зацікавленості працівників  підприємства в досягненні високих  результатів праці. У цьому напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги працівникам.

     Акціонерні  товариства виплачують за рахунок  чистого прибутку дивіденди держателям  акцій — засновникам і акціонерам.

     Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за  рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку визначається не тільки установчими документами, а й є обов'язковим у порядку і розмірах, що встановлюються чинним законодавством.