Причини правопорушень

 


 


Академія митної служби України

Факультет правознавства

Кафедра теорії та історії держави і права

 

 

 

 

 

Курсова робота

з теорії держави і права

за темою «Причини правопорушень»

 

 

                                             

 

 

 

 

                                                                                    Підготовив:

                                                                                    курсант групи П12-2

                                                                                    Колено Ганна Сергіївна

                                                                                    Науковий керівник:

                                                                                    доцент к.ю.н. Бочаров Д.О.

 

 

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ 2013

Зміст

        Вступ………………………………………………………………………………..3-4

 

  1. Загальна характеристика правопорушень………………………………………5

 

    1. Поняття правопорушення………………………………...………………5-7
    2. Склад (елементи) правопорушення………………………….…………..7-9
    3. Ознаки правопорушень………………………………………………….9-10
    4. Види правопорушень……………………………….…………………..10-11

 

  1. Причини правопорушень………………………………….……………………11

 

1) Поняття причин правопорушень………………………...………………..11-13

2) Соціологічні теорії причин злочинності……………...………………….13-15

3) Біосоціальні теорії злочинності…………………………...………………15-17

4)  Види причин правопорушень………………………...…………………..17-19

 

  1. Боротьба з правопорушеннями…………………………………………………19

 

  1. Юридична відповідальність………………………………...………………19-20

 

     Висновки…………………………………………………………….…………….21-23

 

     Список використаної  літератури…………………………………………………….24

 

     Додатки…………………………………………………………………………….25-26

 

 

 

 

ВСТУП

 

Немає більш шкідливої тварини

 ніж людина, не наступна закону.

Д. Савонарола

 

Тема моєї курсової роботи “Причини правопорушень”.  На мій погляд, на сьогоднішній день вона є досить актуальною. Поведінка людей це завжди якась діяльність. Вона складається з вчинків. Вчинок – головний елемент людських взаємостосунків, в якому виявляються різні якості особи, як хороші, так і погані, відношення до проблем дійсності, до навколишніх людей. Будь-який вчинок спричиняє за собою неминучі результати: зміни у відносинах людей, в їх свідомості, він також вабить наслідки і для самої дійової особи. Вчинок завжди пов'язаний з певною відповідальністю людини за свої дії.

У сфері правових відносин вчинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особи складають вчинки правомірні, тобто відповідні нормам права, вимогам законів. Антиподом правомірної поведінки є поведінка неправомірна, тобто що суперечить нормам права. Неправомірна поведінка виражається в правопорушеннях, як це витікає з самого терміну, актах, що порушують право, протилежні йому.

Далеко не кожна людина має повне уявлення про правомірність своїх дій. Один керується здоровим глуздом, другий діє інтуїтивно, третій просто пригнічує свої бажання. Дотримуючись такої політики, і перший, і другий, і третій в рівній мірі може переступити закон, навіть не підозрюючи про це, згодом понісши за своє правопорушення юридичну відповідальність.

Мета курсової роботи – надати загальну характеристику правопорушенням та визначити головні причини їх скоєння. Представити теоритичного підгрунтя для розкриття їх змісту та правильного вживання на практиці законодавства про правопорушення.     

У наш час існує безліч робіт по даній темі, тому говорити, що правопорушення мало вивчено, було б неправильно і просто безглуздо. Більшість авторів ідентичні в своїх дослідженнях і висновках, але є також і оригінальні думки і підходи. В своїй роботі я використовувала підручники багатох дослідників юридичної науки.

В цій курсовій роботі я зіткнулася з рядом завдань:

  1. Дослідження поняття та ознак правопорушення.
  2. Визначення складу правопорушення та характеристики його елементів.
  3. Вивчення основних теорій та причин правопорушень.
  4. Ознайомлення зі шляхами боротьби з правопорушеннями.
  5. Застосування відповідальності за скоєння правопорушень.

Об’єктом дослідження є поняття правопорушення, його склад та характеристика його елементів, причини вчинення цих діянь суб’єктами правовідносин.

На мій погляд, курсова робота має логічну будову. Вона складається з вступу, основної частини, в якій викладені основні питання, висновка та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. Загальна характеристика правопорушень

1. Поняття правопорушення

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб'єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки (вчинки) людей, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей або певні риси характеру. Поза своїми діями, підкреслював К.Маркс, людина не існує для закону. Якщо ж закон карає за тенденцію, за образ думок, то він служить знищенню рівності людей перед законом, роз'єднує їх. Закони, які роблять головним критерієм не дії як такі, а образ думок діючої особи — це не що інше, як позитивні санкції беззаконня.

 Правопорушення — це, перш  за все, діяння (дії або бездіяльність). Воно відрізняється від права  і від правомірної поведінки  наступними ознаками:

1. Це суспільно небезпечне або  шкідливе діяння. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода або соціальна небезпека буває різна: матеріальна, моральна, — іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо. В зв'язку із цим кримінальні злочини є найбільш соціально небезпечними серед усіх правопорушень. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі або державі.

2. Правопорушення — це протиправне  діяння (дія або бездіяльність). Усі  правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода або створюється соціальна небезпека. Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і трапилось розкрадання майна. Тому «дія» і «бездіяльність» охоплюються одним поняттям — діяння.

3. Правопорушення — це винне  діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключенням безвинної відповідальності при використанні джерел підвищеної небезпеки, які нанесли шкоду іншим особам). Вина — це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь. Вона має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини). Особа іноді може визнавати свою вину у вчиненні правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами або позивачем по цивільних справах.

4. Правопорушення — це юридичне  карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень, і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку із цим всі правопорушення і юридична відповідальність за них закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридичне не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону в тих галузях права, де вона не заборонена.

5. В окремих видах правопорушень, особливо кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний  зв'язок між протиправними діями  і наслідками, які настали. Якщо  такого причинного зв'язку не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушення. Наприклад, громадянка Воліна Г.І. під час суперечки із своїм начальником штовхнула його об одвірок дверей, в результаті чого начальник був негайно доставлений в лікарню і через кілька годин помер. Слідчі органи кваліфікували дії громадянки Воліної по ст. 206 ч. 2 КК України, незважаючи на те, що громадянин помер, тобто наступили тяжкі наслідки. Було встановлено, що між діями громадянки Воліної і наслідками не було причинного зв'язку. Якби був причинний зв'язок, то її дії можна було б кваліфікувати по ст. 94 — як вбивство.

 Таким чином, правопорушення  — це соціально-небезпечне або  шкідливе, протиправне, винне діяння  деліктоздатного суб'єкта (фізичної  чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлена юридична відповідальність.

2. Склад (елементи) правопорушення

Соціальна сутність правопорушення - причинення шкоди тим соціальним, груповим чи особистим інтересам, які юридично захищені державою.

Склад (елементи) правопорушення:

• суб’єкт правопорушення - деліктоздатна фізична особа (людина) або деліктоздатне об’єднання, які вчинили правопорушення. Деліктоздатність - це закріплена в законодавстві і забезпечена державою здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення;

• об’єкт правопорушення - певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Об’єктами правопорушень можуть стати всі явища, які визначаються об’єктами правовідносин, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності (особисті або соціальні);

• об’єктивна сторона - протиправне діяння; його шкідливий або небезпечний результат; необхідний причинний зв’язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юридичній забороненості, у невідповідності вчинку юридичним приписам. Таке діяння може бути виражене як в активних (якщо суб’єкт не дотримується заборонних норм), так і в пасивних діях (якщо суб’єкт не виконує зобов’язуючі норми);

• суб’єктивна сторона - певне психичне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини.

Види (форми) вини:

Умисел: прямий умисел - суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних наслідків; непрямий умисел - суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання;

Необережність: протиправна самонадіяність - суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони все-таки не виникнуть; протиправна недбалість - суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його негативних наслідків, хоча відповідно до рівня свого розвитку мусить це передбачати.

Порушення припису юридичної норми, вчинене без вини, відображається поняттям правової аномалії.

Види правопорушень:

за ступенем суспільної або особистісної шкідливості:

- проступки (шкідливі правопорушення);

- злочини (небезпечні правопорушення).

Злочини - це скоєне винно суспільно небезпечне діяння (дія або бездія), заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.

Види проступків:

- конституційне правопорушення - завдає шкоди державному ладу; його об’єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави; також об’єктом такого проступку можуть ставати конституційні права громадянина;

- цивільне правопорушення завдає шкоди майновим і пов’язаним з ними особистим немайновим інтересам суб’єкта. Об’єкт цього правопорушення - майнові або пов’язані з ними немайнові цінності;

- адміністративне правопорушення - це протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність;

- дисциплінарне правопорушення - це правопорушення яке завдає шкоди внутрішньому трудовомо розпорядку підприємств, установ та організацій.

В юридичній науці обговорюється питання про можливість виділення в окремі види екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших правопорушень.

 

3. Ознаки правопорушення

 

 Правопорушення характеризується ознаками:

 

1) протиправністю, що проявляється  в порушенні вимог правової  норми. Якщо правовими нормами  певне діяння не забороняється, то правопорушення бути не  може;

 

2) суспільною шкідливістю чи суспільною небезпекою діяння, що проявляється у настанні суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків (загрозі їх настання). Ця ознака розмежовує такі протиправні діяння як проступки і злочини:

 

- для проступків (дисциплінарних, цивільно-правових, адміністративних тощо) характерним є настання суспільної шкоди;

 

- для злочинів - суспільної небезпеки;

 

3) виною особи, тобто її психічним  ставленням до свого протиправного  діяння та його наслідків, вираженим  у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності (самовпевненості чи недбалості);

 

4) юридичною караністю, тобто визначенням  у правових нормах негативних  наслідків у вигляді позбавлення  винної особи певних належних  їй благ, що можуть бути до  неї застосовані компетентними органами (посадовими особами) держави.

 

Наявність вище визначених ознак є підставою для початку провадження по справі.

Чинний Кримінальний кодекс України, визначаючи злочин (ст.7), виділяє в його понятті дві головні ознаки злочину — суспільну небезпечність та протиправність.

 Стаття З ККУ виділяє ще дві важливіші ознаки злочину — вчинення злочину винно (навмисно чи необережно), а та¬кож караність злочину.

 Із законодавчого визначення  злочину витікають його головні  ознаки:

1) злочинне діяння,

2) суспільна небезпечність,

3) протиправність,

4) винність,

5) караність.

4. Види правопорушень

 

Правопорушення – це суспільно шкідливе, винне, протиправне діяння, здійснення якого передбачае юридичну відповідальність.

Усі правопорушення поділяють на злочини та провини (проступки).

Злочини – це суспільно небезпечні, протиправні, винні й карні діяння, які вчиняють чи можуть вчинити суттеву шкоду певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.

Зі злочинами пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні й особисті права людини. Юридичним вираженням особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх вчинення кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів. Таким чином, злочинами визнаються лише ті діяння, що порушують заборони, встановлені Кримінальним кодексом.

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які передбачена не кримінальним законодавством, а іншими його галузями, називаються провинами.

Провини – це правопорушення, що порушують приписи інших, крім Кримінального кодексу, норм права, і не досягають рівня суспільної небезпеки,притаманної злочинами.

Провини бувають кількох видів:

Адміністративні провини – правопорушення, які посягають на суспільні відносини, пов’язані із здійсненням державного управління. Це суспільно небезпечні діяння, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права.

Дисциплінарні провини – правопорушення, що здійснюються у сфері трудових, службових відносин, шкодять порядку діяльності трудових колективів,порушують трудову дисципліну, а тому утруднюють виконання їх виробничих функцій.

Цивільно-правові провини – правопорушення, що здійснюються у сфері майнових і певних немайнових відносин. Шкода, ними вчинена, знаходить своє вираження у майнових збитках потерпілої сторони. На відміну від злочинів, цивільні провини не мають вичерпного переліку в законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою значною мірою правовідновлюючі заходи.

 

  1. Причини правопорушень

1.  Поняття причин правопорушень

 

 Питання про причини правопорушень досить складне і відповісти на нього однозначно неможливо, оскільки в правознавстві існує багато концепцій про причини правопорушень. Вивченням причин і умов вчинення правопорушень займається кримінологія. Вона вивчає, в першу чергу, причини злочинності, інші правопорушення вчиняються окремими галузями права, в тому числі адміністративним, трудовим і цивільним.

Серед причин і умов ивникнення правопорушень виділяють об’єктивні і суб’єктивні причини. Об’ктивними причинами виступають конкретні протиріччя у суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб’єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому рівні моральної і правової культури.

Щоб розглядати питання про причини і умови вчинення правопорушень і злочинів, потрібно вияснити поняття причини і умови. Діалектичний матеріалізм визначає причинність як об’єктивний, загальний, генетичний зв’язок між явищами. Процес причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок.

Причинність полягає в переносі матерії, енергії, інформації від причини до наслідків. Передача інформації - типова властивість причинності в сфері суспільних відносин. Інформація про різні людські проступки, про правила поведінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється особами через різні джерела і канали інформації і формує світогляд і психологію суспільства і соціальних груп.

Місце причин і умов в механізмі причинності різне: причина породжує наслідок, умови цьому допомагають (сприяють), але мова завжди йде про сумісну їх дію, як необхідний зв’язок елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов, сумісна дія яких визиває наслідки - злочин і злочинність, - називаються детермінантами.

Причини і умови злочинності - це система негативних для відповідної суспільно-економічної формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок. Причини і умови злочинності по походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч суспільства. Причини і умови конкретних злочинів виступають первинним елементом криміногенної системи.

Причини - це ті соціальні явища, які взяті в двохланковому (бінарному) зв’язку, породжують і відтворюють злочинність і злочини як свої закономірні наслідки.

Отже, причини правопорушень — це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, здатних детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.

Причини правопорушень - об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення.

 

Основні види чинників правопорушень (залежно від свідомості особи):

 

1) чинники суб'єктивного характеру - обставини, що залежать від особи: низький рівень правосвідомості  і правової культури, правовий  нігілізм, омани в оцінній орієнтації  особи в умовах розвитку ринкових  відносин (наприклад, неповага до  права і закону; незнання приписів закону; негативний вплив на свідомість інформації про криміналізацію економіки);

 

2) чинники об'єктивного характеру - обставини, що не залежать від  особи: конкретні суперечності в  суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, безробіття, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства, розрив між багатими і бідними шарами населення;

 

3) чинники об'єктивно-суб'єктивного  характеру - обставини, що лише певною  мірою залежать від особи: недоліки  в нормотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, зловживання владою, слабка діяльність правоохоронних органів (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності обов'язково вимагає вживання однакових заходів щодо їх захисту) та ін.

 

Причини правопорушень за змістом (відповідно до сфер життя суспільства): економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні.

2. Соціологічні теорії причин злочинності

1) Ведучою теорією являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини злочинності в ХХст. НТР визиває такі серйозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомо-білізацію, міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв"язків, релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розповсюдження загальнї байдужості підвищують агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до злочинності.

2) Вчення Є.Сатерленда про деференціальні асоціації (різні зв"язки). Суть цієї теорії зводиться до того, що злочинцями не нарождуються, а навчаються в процесі багатогранних контактів особи в мікрогрупах: в сім"ї, на вулиці, в прфспілках і т.п. Домінування в таких групах антигромадських поглядів, установок і пропозиції веде до злочинності в інших осіб і навпаки. Але ця теорія не пояснює походження злочинності, вона вважає що злочинність вічно присутня людському суспільству. Вона критикує біопсихіатричні фактори злочинності і ігнорує свободу волі людини.

3) Теорія соціальної дезорганізації (аномії). Її суть: різний рівень багатства і бідності, велика соціальна нерівність ведуть до злочинності. Американський кримінолог Т.Є. Шур вважає США злочинним суспільством, оскільки воно нерівноправне суспільство. Соціальна єдність суспільства веде до нормального життя і зменшення злочинності.

4) Теорія багатофакторності (Кетле Гере). До таких факторів відносять: фізичні, кліматичні, теоритичні, психічні, антропологічні, соціальні. Барт нарахував більше 170 таких факторів, хоча і ця теорія не давала системного аналізу.

5) Класова теорія. Її суть зводиться до того, що основною причиною злочинності є класова принадлежність і майнова нерівність.

Крім того французський вчений Стансю називає 11 основних факторів злочинності:

1) дегуманізація людських законів  в результаті НТР;

2) урбанізація - ріст великих міст;

3) індустріалізація;

4) конкуренція;

5) бідність і велика розкіш  населення;

6) фрустрація - емоційне незадоволення  потреб і інтересів багатьох  людей;

7) страх перед новими хворобами;

8) нудьга і незайнятість;

9) алкоголізм;

10) етнічно-психологічна несумісність;

11) почуття неповноцінності в  результаті багатьох факторів.

3. Біосоціальні теорії злочинності

Серед цих теорій причин найбільш розповсюджені теорія небезпечного стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія психопаталогічних причин, спадкові теорії, теорії конституціональної схильності, расової теорії.

1) Небезпечний стан - перманента (змінююча) і іманеннтна (внутрішньо присутня) людині схильність до здійснення злочинів. Небезпечний стан - це явище не юриспруденції, а медицини.

2) Фрейдистські теорії злочинності  отримали розповсюдження з початку  ХХ століття під впливо лікаря-психіатра  Зігмунда Фрейда. Суть цієї теорії  полягає в тому, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху - з моральними установками особи.

З цим пов"язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють злочинність неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці, то відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.

3) Теорія психопатологічних причин. Головна тезацієї теорії - злочинець завжди психопатична або розумово відстала особа.

4) Спадкові теорії - вважають причиною злочинності, яка передається по спадщині. Ця причина знаходиться в хромосомах, генетичному коді людини, яка має схильність до антисоціальної поведінки. Іноді її називають "теорія сімейного дерева". Ця теорія практично не підтверджуються, хоча вона в окремих випадках такі приклади можуть бути.

5) Теорія конституціональної схильності (Е. Кречмер, нім. проф. медицини). Її суть полягає в тому, що між будовою тіла і психологічними рисами особи, особливо її характером, є прямий зв"язок. Чим більш рання злочинність, небезпечна і регулярна, тим значніша роль біологічних факторів. Це, по суті, антропологічна теорія.